№ уроку Тема уроку Дата Сто рінка Вступ роль і місце літератури в житті нації




Скачати 398.28 Kb.

Сторінка2/2
Дата конвертації08.11.2016
Розмір398.28 Kb.
ТипУрок
1   2
Тема. Усна народна творчість. Процес виникнення фольклору. Багатство і розмаїття українського фольклору (повторення і узагальнення вивченого. Види родинно­побутових пісень. родинно­
побутові пісні Місяць на небі, зіроньки сяють, Цвіте терен, цвіте терен”.
Мета: розкрити роль фольклору вжитті українського народу, повторити та узагальнити вивчене про багатство і розмаїття української народної творчості, навчити учнів розрізняти види родинно­
побутових пісень, аналізувати їхні тексти, виховувати усвідомлення значення давньої культурної спадщини свого народу.
Обладнання: збірки усної народної творчості, портрети українських фольклористів, фонозаписи, таблиці, роздатковий матеріал.
Міжпредметні зв’язки: фольклор слов’янських народів.
Народна творчість — це той ґрунт, на якому виростають і література, і театрі музика, і образотворче мистецтво — і без якого вони засохли б.
М. Рильський
Це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу.
М. Гоголь
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань.
1. Фронтальне опитування:
— Що таке художня література Яке місце займає література вжитті нації коли і на основі чого виникла українська література Як вона розвивалася Які ознаки художнього твору Назвіть твори з вивчених у попередніх класах, котрі вам найбільше запам’яталися. Чим саме вони привернули вашу увагу Поясніть, у чому відмінність усної словесності від книжної лі­
тератури.

17
2. квітка знань”.
Учні отримують картки пелюстки, на яких написані визначення, що стосуються фольклору чи літератури або обох цих видів словесного мистецтва. Вони повинні скласти із цих пелюсток дві квітки одну — з буквою Л у центрі (література, другу — з буквою Ф
(фольклор).
(Матеріал для вчителя. На картках записуємо такі визначення:
а) творчість колективна;
б) філософська лірика;
в) прізвище автора твору відоме;
г) передається в письмовій формі) історичні пісні;
д) прислів’я та приказки;
е) усна народна творчість;
є) літописи;
ж) зображає життя за допомогою словесних художніх образів;
з) поділяється натри роди епос, лірика, драма.
Правильні відповіді:
).
3. Евристична бесіда:
— У чому, на вашу думку, виявляються зв’язки літератури і фольклору Який із цих двох видів словесного мистецтва є давнішим Аргументуйте своє твердження Які чому виник фольклор Чи знаєте ви, хто вперше запровадив цей термін Назвіть характерні особливості усної народної творчості. Як ви вважаєте, чи зазнали вони зміну наш час Якщо так, то яких саме?
Л
б в
г
є
ж зад е
ж з
Ф
Урок 2

18
Уроки української літератури
(Матеріал для вчителя.
Усна народна творчість, або фольклор (“фольклор” від англійського
folklore — народна мудрість творчість) — складова художньої культури народу, його неписана словесність. Вивченням її займається спеціальна філологічна дисципліна — фольклористика. Водночас за своїм змістом і характером поширення та функціонування усна народна творчість тісно пов’язана з різними ділянками побутує складовою народної традиційно­побутової культури, а отже, належить ідо предметної сфери етнографії.
Уснопоетичне художнє слово супроводжувало людину з її першо­
початків, з часів виникнення мови. Воно ввійшло вжиття і побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби у прекрасному і як органічний компонент її вірувань та світоглядних уявлень. За своїм походженням воно таке ж давнє, які примітивні наскельні малюнки первісної людини чи предмети побуту з різноманітними орнаментальними прикрасами.
регулярні записи творів усної народної словесності почалися лише уст. Тому, зрозуміло, багато з архаїчних верств фольклорної традиції втрачено. Але збережений матеріал, що записаний пізніше, багатий численними змістовними, образними елементами глибокої давнини. У різних жанрах українського фольклору, особливо обрядового, казкового, дослідники простежують відгомін побутово­звичаєвих відносин родового ладу, реалій укладу життя, суспільного устрою, історичних подій часів княжої русі, татаро­монгольського лихоліття, пізнього середньовіччя, епохи литовсько­польського поневолення України, козаччини, багатовікової боротьби українського народу проти чужоземного уярмлення за свободу і незалежність. Найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події, характерні аспекти, явища суспільно­політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання саме того часу, коли ці твори збиралися, записувалися з живого народного побутування.
Для фольклору властиві усна форма поширення і передача між людьми способом безпосередньої комунікації. Його функціонування пов’язане з традиційними обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, він існує як вираз естетичної потреби і певних переживань та настроїв. У цьому процесі відбувається і власне творення фольклору. Воно бере початок від певних творчо обдарованих індивідуальностей, імена яких втрачені у минулому. Тільки в деяких випадках народні легенди чи писані джерела зберегли прізвища авторів поодиноких пісень, наприклад, дівчини­козачки Марусі Чурай (XVII ст.) і козака

19
климовського (XVIII ст.), якому приписується створення широковідомої пісні Їхав козак за Дунай”.
У новіший час авторів творів, що стали фольклорними, зафіксовано більше. Але щоб індивідуальний твір став фольклорним, він, передусім, повинен бути створений в дусі народної традиції, народних уподобань і певної потреби, а також неодмінно зазнати в процесі поширення шліфування, обробки чи навіть переробки. Не є винятком і твори відомих письменників, що переходять у вигляді пісень, приказок, прислів’їв, оповідань в усний народний обіг і часто зазнають при цьому помітних змін. Зрештою, проблема авторства слабо пов’язана з усною народною традицією, мало цікавить виконавців тих чи інших творів.
отож однією з характерних ознак фольклору є його анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що водночас є і процесом колективного творення — додавання до чужого прекрасного свого кращого (Колесса Ф, Українська усна словесність”).
Яскравим виявом колективності творення у фольклорі, досить вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів. Збирачами фольклору записано в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш популярних пісень, казок, легенд, переказів, прислів’їв тощо. Варіативність фольклорних творів добре помітна у побуті, коли виконавці з народу зазначають, що ця пісня чи казка інакша у нас, аніж у сусідньому селі чи навіть на другому кутку села. Варіантність, як одна з головних ознак фольклору, стосується всіх його родів і видів — віршово­поетичних і прозово­оповідних.
Багатоваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народопоетичної творчості, як імпровізаційність, тобто співтворчість у процесі виконання. Співаючи чи розповідаючи фольклорний твір, виконавець непросто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, осіб, додає своє — імпровізує. Імпровізаційність властива усім формам народної словесності, особливо характерна для поховальних голосінь і коротких пісенних форм — приспівок до танців, пісенних діалогів, коли виконавець повинен швидко зреагувати і доречно відповісти на ту чи іншу пісенну фразу, строфу, приказку.
Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усність — усна форма творення, побутування, синхронна і діахронна передача, тобто поширення творів фольклору в певний часі його різночасова передача від покоління до покоління. Визначну роль при цьому відіграє пам’ять. Саме в пам’яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців, фіксується весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми та стереотипи. З цього Урок 2

20
Уроки української літератури
випливає і визначальне функціональне значення спадковості традицій усної народної словесності. Недарма в науці існує думка, що фольклор є мистецтвом пам’яті.
отже, характерними особливостями усної народної творчості, що відрізняють її від інших ділянок народної культури і, зокрема, від такої спорідненої з нею сфери художньої словесності, як література, є
усність і значимість пам’яті утворенні, побутуванні й передачі фольклорних творів колективний характер народної творчості, а отже, й невизначеність індивідуального авторства — анонімність; пов’язаність побутування і розвитку з певними народними традиціями, усталеними стереотипами, естетичними нормами, формами, критеріями — тобто
традиційність у поєднанні з поповненням у процесі виконання додатковими елементами — імпровізаційністю, чим, у свою чергу, зумовлюється і така специфічна риса, як різноманітність текстів, мелодій більшості фольклорних творів — їх варіантність. У наші дні перелічені ознаки фольклорності зазнають певних змін. Скажімо, поширення фольклорних творів може відбуватися не лише в усній, ай письмовій формі, а також за допомогою сучасних засобів комунікації — преси, радіо, телебачення. Частіше фіксується авторство, оскільки творець може записати твір, який в письмовому вигляді потрапляє у фольклорний обіг. Сюди ж нерідко належать і твори літературного походження, особливо тих авторів, що творять у дусі фольклорної поетики. У цьому процесі новітнього фольклоротворення може більш чи менш виразно простежуватися співвідношення і взаємозалежність індивідуального і колективного, традиційного і новітнього. Неодмінною умовою входження твору в фольклор (фольклоризації) є його побутування за законами усної традиції. Фольклор функціонує в широкому середовищі при активній участі народу. Водночас у цьому процесі відіграють винятково важливу роль окремі особистості — виконавці й так звані носії фольклору — обдаровані співаки, мудрі дотепні люди, які зберігають у пам’яті значний репертуар народних пісень, казок, переказів, легенд, прислів’їв, загадок, анекдотів і вміють майстерно донести їх до аудиторії. І сьогодні нерідко спостерігаємо, що втому чи іншому колективі, гурті виділяються люди, що вміють заспівати щось цікаве, дотепне, добре володіють народним словом.
У давнину роль і значимість таких людей були набагато більшими. Вони проживали в кожному селі, їх цінували, поважали, вони були бажаними в кожному гурті, виконували функції заспівувачів, лідерів молодіжних громад, вечорниць, різних святковостей і розваг, наділялися гідностями обрядових чинів весільних старост, старших свах, дружків тощо. Такі талановиті особистості, зокрема народні співці, кобзарі, лірники, казкарі
часто виступають і як найбільш активні співтворці фольклору. Наприклад, видатні виконавці українських народних дум й пісень — кобзарі — напевне, як уважають дослідники, були їх основними творцями.
Термін фольклор запровадив англієць В. Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А. Мертон надрукував у часописі “Атенеум” (№ 982) статтю “The Folklore”. Тим самим він щасливо дав ім’я явищу, що його в Європі вивчали вже протягом століть, але називали по­різному, розпливчасто та описово).
4. робота з таблицею.
— Використовуючи таблицю, розкажіть, на які роди й види (жанри) поділяється усна народна творчість. Пригадайте, які з них ви вивчали у попередніх класах, наведіть приклади.
(Довідка.
Фольклорні роди й види (жанри)
За О. Бандурою та Г. Бандурою).
Фольклорні роди й види
НАроДНА
ЛІрикА
НАроДНиЙ
ЕПоС
НАроДНА
ДрАМА
Пісня, її піджанри:

обрядова:
колядка, щедрівка, веснянка, зажнивна, обжинкова;

родинно-побутова:
сімейна, коломийка,
інтимна, жартівлива соціально-побутова:
трудова, козацька, чумацька, бурлацька рекрутська, революційна, коломийка дума, переказ, історична пісня, казка, байка, балада, легенда, небилиця
(нісенитниця)
пісня­діалог, пісня­гра, п’єса­ігрище, весілля окрЕМІ
ВиДи прислів’я, приказка, загадка
Урок 2

22
Уроки української літератури
ІІ. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.
1. Пояснення вчителя.
— Чи не найвідомішими і найпопулярнішими з українських народних пісень є пісні родинно-побутові, що відображають почуття, переживання, думки людини, пов’язані з її особистим життям, подіями всім ї, родинними стосунками. За тематикою вони поділяються натри
групи: пісні про кохання пісні про сімейне життя (родинні стосунки, пісні про трагічні сімейні обставини (вдовині, сирітські і т.п.).
Є ще одна група пісень, які всі родинно­побутові проблеми висвітлюють гумористично, — це жартівливі пісні. У таких піснях з гумором згадуються залицяння хлопця до дівчини, залицяння самих дівчат до хлопців тощо. У них маємо химерні ситуації, вигадливі сюжети, неправдоподібні сполуки. Відомими жартівливими піснями є Із сиром пироги, Дівка в сінях стояла, кину кужільна полицю, Послала мене мати, Бодай ся когут знудив та чимало інших.
Пісні про сімейне життя охоплюють родинні стосунки, сімейні конфлікти, побут тощо.
Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля. Недоброзичливе ставлення свекрухи, жорстокість чоловіка, його пияцтво — проблеми, що постають перед дівчиною, яка виходить заміж. І. Франко називав такі пісні жіночими невольничими псалмами”.
Пісні про трагічні сімейні обставини пов’язані з втратою членів сім’ї. Це насамперед сирітські пісні, у яких український народ оплакував нелегку долю сироти:
Та немає гірш нікому,
Як тій сиротині,
Що ніхто не пригорне
При лихій годині.
У цих піснях часто постає образ билини в полі, яку вітер ламає тоненької очеретини, що гнеться від життєвої бурі. Пестливі слова матусенька, батенько, горенько вживається з метою викликати у слухачів співчуття. Такою ж образною структурою характеризуються і вдовині пісні, в яких змальовується важка доля жінки, що залишилася без чоловіка.
Центральне місце в українській народній поезії займають пісні про
кохання. Вони відображають людські почуття — від ніжної прихильності до ненависті, відтворюють ставлення до закоханих, їхніх батьків та інших людей. У цих піснях постає кохання — вірне чи зрадливе, взаємне чи нерозділене, щасливе чи нещасне.
Для пісень про кохання характерні:

романтичний характер зображення дійсності, якому властиві ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним):
А я візьму кріслечко,
Сяду край віконця.
Я ще й очі не зімкнула,
А вже сходить сонце гіперболізація духовних драм (утрата коханої сприймається як кінець життя):
ой не хочу, дівчинонько,
На твій посаг дивитись.
краще піду в синє море,
В бистру річку топитись сентиментальність — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину):
Гиля, гиля, сиві гуси.
Гиля, гиля, до води.
Посватали дівчиноньку Плаче козак молодий.
Або:
А у гаю край Дунаю з тою самотою,
Плачу, тужу ще й ридаю,
Мила, за тобою…
Пісням про кохання притаманна традиційна символіка. Найпоширеніші символи пара голубів — закохані:
коло млина, коло броду
Два голуби пили воду.

зірка — дівчина, місяць — хлопець:
котилася зоря з неба
Та й упала додолу.
“Та й хто мене, молоду дівчину,
Проведе додому?”

зозуля — дівчина, сокіл — хлопець:
кувала зозуля в стодолі на розі,
Заплакала дівчинонька
В батька на порозі:
“козаче­соколе, візьми мене з собою
На Вкраїну далеку”.
Урок 2

24
Уроки української літератури
хміль — символ невірного хлопця:
ой хмелю мій, хмелю,
Хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимував,
Що й не розвивався?
З художньо­поетичних засобів у піснях про кохання найчастіше використовуються епітети (біле личко, ясні очі, уста малинові порівняння (чорні очка, як терен паралелізм (Не всі тії та й сади цвітуть, Що весною розпускаються. Не всі тії побираються, що любляться й кохаються”).
Часто в ліричних піснях інтимна задушевна атмосфера створюється за допомогою пейзажів. Усе відбувається на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого садка ой у вишневому садочку там соловейко щебетав вечірнього гаю ой у гаю при Дунаю соловей щебече зоряної місячної ночі Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо поморю човен пливе”.
2. Прослуховування у фонозапису або виразне читання пісні Місяць
на небі, зіроньки сяють та бесіда запитаннями Яка картина постала у вашій уяві, коли вислухали пісню Про що співає дівчина, пливучи в човні місячної ночі Як реагує на пісню дівчини її коханий Чому Прочитайте останню строфу (куплет) пісні. Поясніть, як вирозумієте рядки:
ой очі, очі, очі дівочі.
Темні, як нічка, ясні, як день Знайдіть у тексті повтори, пестливі слова, епітети та визначіть їхню роль у пісні.
(Родинно-побутова пісня Місяць на небі, зіроньки сяють змальовує
чудову картину розмови сердець двох закоханих. Дівчина співає, пливучи
в човнику місячної ночі, козак це чує, і його серце завмирає відрадості й
щастя, він сподівається, що його почуття взаємні. Кажуть, що очі —
дзеркало душі. Отже, саме вони звели з розуму парубка. Пісня ніжна,
лагідна, з багатьма пестливими словами, повторами, порівняннями та
епітетами. Користується популярністю й донині).
3. Виразне читання та самостійний аналіз пісні Цвіте терен, цвіте
терен” за планом:
а) жанрова­тематична приналежність;
б) ідейний зміст твору, образив) художні засоби пісні, їхня роль.
(Терен — символічна рослина і в літературі, і в фольклорі. Це символ

25
перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, невартий
її кохання, бо поїхав іншої шукати. А може, це тільки ревнощі, і дівчина
вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хочу
пісні співається, що хто з любов’ю не знається, той горяне знає, усе ж
без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього
щастя. Пісня має характерні ознаки фольклору — повтори, звертання,
риторичні питання, зменшувально-пестливі слова).
ІІІ. Підбиття підсумків.
IV. Домашнє завдання.
Навчіться виразно читати народні пісні, вміщені у підручнику, та підготуйтеся до їх аналізу. Вивчіть чотири з них (на ваш вибір) напам’ять.
Урок 2

26
Уроки української літератури
УрОк 3
Тема. родинно­побутові пісні Сонце низенько, вечір близенько, В кінці греблі шумлять верби, За городом качки пливуть, Світи, світи, місяченьку”, Лугом іду, коня веду. культ романтизованих почуттів, сентиментальний пафос, традиційна символіка. ТЛ: Поглиблення знань з поетики народної пісні.
Мета: проаналізувати тексти та мелодії пісень Сонце низенько, вечір близенько, В кінці греблі шумлять верби, За городом качки пливуть, Світи, світи, місяченьку”, Лугом іду, коня веду, визначити їхні мотиви, тематику, художньо­поетичні засоби, зокрема образи­символи. Поглибити поняття про поетику народної пісні, показати її особливості, виховувати високі естетичні смаки, любов до українських пісень.
Обладнання: виставка видань родинно­побутових пісень відео та фонозаписи виконання пісень про кохання репродукції картин українських художників, таблиця основні особливості народних пісень”.
Міжпредметні зв’язки: образотворче мистецтво І. Соколов З базару, М. Пимоненко, Суперниці, “Святочне ворожіння, С. Васильківський А що мати скажуть музичне мистецтво музика М. Лисенка до українських народних пісень.
Якщо для світу українська пісня є дивиною мистецтва, то для нас вона не тільки естетична категорія, ай хлібі пам’ять, джерело життя, основа національної свідомості.
Д. Павличко
Хід уроку
І. Мобілізація уваги учнів. Мотивація навчальної діяльності.
1. Прослуховування вірша Ярослава Чорногуза Українській народній
пісні”.
Ця неба ясна, неосяжна синь,
Мов пісні народу мого широчінь…
І глибшого в світі нема океану,
Ніж пісні народної справжня глибінь.
Це та незамулена, чиста криниця,
З якої нам пити і не напиться,
Під звуки бандури кобзарський спів лине,
Мов з нами говорить душа України.

27
2. Слово вчителя.
— Засвідченням зарубіжних науковців, українська пісня — одна з найбагатших як за кількістю знаних творців, такі за поетичною та музичною досконалістю. Відомий український вчений Г. Нудьга в монографії Українська пісня в світі (1989 р) зібрав і ретельно проаналізував те, як сприймали і вивчали українські пісні в різних країнах світу.
За його даними, нині вже зібрано близько двадцяти тисяч українських пісень з мелодіями що ж до текстів, то їх сотні тисяч. Вчений зазначив “Якщо підкреслювати внесок українського народу в світову
культуру, то пісня й дума — найпомітніші дари, принесені нами у все-
людську духовну скарбницю”.
ІІ. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.
1. Виразне читання учнями вивчених напам’ять народних пісень.
2. робота в групах.
Учні об’єднуються в групи та аналізують одну з пісень (Сонце низенько, вечір близенько, В кінці греблі, шумлять верби, За городом качки пливуть, Світи, світи, місяченьку”, Лугом іду, коня веду, визначаючи їхні мотиви, тематику, художньо­поетичні засоби, зокрема образи­символи.
(Матеріал для вчителя.
Народна пісня “Сонце низенько” оспівує кохання парубка та дівчини, які чекають вечора, щоб зустрітися. Головне у стосунках молодих людей — вірність та чесність, ніжність. Хлопець називає дівчину моє серденько, дівчина — мій голубочку. Їхні почуття такі глибокі, що закохані не уявляють собі життя одне без одного. У пісні є характерні вигуки, пестливо­зменшувальні слова та інші засоби виразності.
Народна пісня “В кінці греблі шумлять верби змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той поїхав за Десну виконувати свій військовий обов’язок. Служба у козака важка, небезпечна — не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке діло немило. Дівчина працьовита, моторна — і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася — не прислала того, хто серцю милий. Пісня мелодійна, емоційна, з повторами та окличними реченнями, з паралельним зображенням картин природи та явищ людського життя.
родинно­побутова пісня “За городом качки пливуть” побудована на протиставленні та діалозі парубка й дівчини. Народна мораль утверджує думку проте, що пару собі треба обирати з любові, а не за багатство, статки. Хоч кожна мати хоче для сина королівни, а собі багатої невістки, син прислухається до свого серця і сватає доньку бідної вдови, бо нащо Урок 3

28
Уроки української літератури
мені на подвір’ї воли та корови, як не буде в моїй хаті любої розмови Пісня трохи задерикувата, з уживанням прийому паралелізму (качки пливуть — вбогі заміж ідуть, каченята крячуть — багаті плачуть”).
Пісня “Світи, світи місяченьку…” змальовує класичний любовний трикутник — дівчина кохає парубка, а той знаходить собі іншу. Дівчина нагадує про їхні щирі раніше стосунки, проте, що й сухі дуби цвіли, а потім і зелені пов’яли”, як закохані розлучились. Вона ладна пташкою стати, щоб прилетіти до милого на розмову, і картає тих, хто їх розлучив, натякаючи, що на чужому нещасті свого щастя не збудуєш. Діалоги, повтори, поетичний паралелізм та інші засоби виразності роблять твір художньо довершеним.
Жартівлива пісня “Лугом іду, коня веду” побудована у формі діалогу дівчини, до якої козак залицявся, та перебірливого козака. козак не проти свататися, але хоче багатшої дівчини, незважаючи нате, що сам ледачий. Поки перебирав, молоденька дівчина вийшла заміж, а козак постарів нежонатим.
У пісні вжитий прийом паралелізму, казкові примовки, колоритні порівняння, які розкривають головну думку твору — обирають пару не для збагачення кишені, а для збагачення душі, для розради серця, а хто перебирає, залишається ні з чим).
3. Виступи представників груп.
4. Творче завдання.
— розгляньте репродукції картин З базару І. Соколова, Суперниці та “Святочне ворожіння М. Пимоненка, А що мати скажуть С. Васильківського й визначіть, до яких саме з аналізованих пісень вони можуть слугувати ілюстраціями.
5. Проблемне питання.
— Як ви вважаєте, що відіграє у пісні важливішу роль — слова чи мелодія Аргументуйте свою відповідь.
6. Пояснення вчителя з використанням таблиці Основні особливості
народних пісень”.
(Довідка.
Основні особливості народних пісень:

вираження почуттів, переживань, настроїв, роздумів стисле повідомлення про обставини, які їх викликали, елементи описів висока поетичність мови відповідність мелодії словесному тексту віршова форма наявність неримованих рядків виконання співом;

29

одночасне виникнення слів і мелодії усне поширення та зберігання варіантність тексту та мелодії малий обсяг. (За О. Бандурою та Г. Бандурою).
Мабуть, рідко можна знайти людину, яка б не захоплювалась українською народною піснею. Чим же вона так вабить слухачів?
Насамперед, своєю особливою поетичною мовою і стислою, влучною, образною.
Наприклад:
Із­за гори, із­за кручі
Буйне військо виступає.
Після прочитання цих коротких рядків у нашій уяві постає крута гора,
із­за якої виступає велике військо, виблискує зброя, чується іржання коней і стукіт копит.
Поетичність пісень досягається за допомогою таких художніх засобів, як епітети, порівняння, гіпербола, пестливі слова. Часто в піснях окремі вислови повторюються. Нерідко окремі рядки співаються двічі.
Такі повтори допомагають ясніше висловити головну думку, посилюють мелодійність пісень, роблять їх побудову злагодженою і стрункою.
Неповторна краса пісні у єдності слова і мелодії.
Сама мова пісні віршована, ритмічна, атому дуже милозвучна. Ця милозвучність посилюється ще й мелодією.
Якщо мелодія — крила пісні, то для їхнього злету потрібна ідейно­
емоційна наснаженість слова. отже, такі особливості пісні, як лаконізм, стабільність розміру, ритмічність, використання різноманітних художніх засобів, що створюють високу поетичність мови, мелодійність та відповідність мелодії змісту пісні, широкий діапазон відображуваних настроїв, щирість почуттів — все це забезпечило народним пісням неодмінний успіх. Народна пісня живе століттями і буде жити в народі, надихаючи навіть професійних діячів мистецтва на творчість).
7. Пізнавальне завдання.
— Як називається наука, що вивчає народні пісні Що вам відомо про збирачів та видавців української пісенної спадщини (Матеріал для вчителя. однією із перших збірок української народної творчості була збірка, видана в 1819 році у Петербурзі
М.А. Цертелєвим (Церетелі), — “опыт собрания старинных малорос­
сийских песней”.
Пізніше, уроці, в Москві відомий учений Михайло Максимович видав збірник “Малороссийские песни”, яким, власне, і почалася українська фольклористика як наука.
Урок 3

30
Уроки української літератури
У збірнику було подано близько 130 суспільно­побутових та історичних пісенних текстів. Згодом М. Максимович видав іще два збірники — “Украинские народные песни” (1834), де публікує твори за циклами — пісні військові, бурлацькі, чумацькі та інші, та
“Сборник украинских песен” (1849). Варто зазначити, щодо збірки 1834 року Максимович видав нотний додаток, який містив мелодії 25 пісень, гармонізований відомим російським композитором о. Аляб’євим. Протягом усього свого свідомого життя займався збиранням та обробкою народних пісень М.В. Лисенко.
Інтерес до народної музики виникає у М. Лисенка ще в дитинстві. Потім, у гімназії та університеті, він поглиблюється. Лисенко записує фольклор, вивчає його, науково підходячи до народної мелодії і слів, прагне точно зафіксувати інтонаційну будову, ритмі музичну форму.
Він по праву вважається одним з найвизначніших музичних науковців­фольклористів дожовтневого часу.
Фольклорні зразки М. Лисенко згрупував за жанрами й публікував окремими випусками. Вийшли у світ сім випусків, по 40 пісень у кожному, для голосу з супроводом фортепіано (роки виходу — 1868,
1869, 1876, 1887, 1892, 1885, 1911), тринадцять хорових десятків (1886,
1887, 1889, 1891, 1892, 1897–1898 — два випуски, 1908 — два випуски,
1909 — два випуски, останній випуск залишився в рукопису. крім того, було надруковано п’ять випусків обрядових пісень (два збірники Веснянок, купальська справа, колядки та щедрівки, Весілля,
1896–1903рр., збірка танків і веснянок Молодощі, 1876 р) та Збірник народних українських пісень в хоровому розкладі, пристосованих для учнів молодшого і підстаршого середнього віку в школах народних,
1908 р. В цілому Лисенкові фольклорні збірники (всього понад 600 зразків) охоплюють майже всі пісенні жанри.
Серед видатних діячів культури, фольклористів, письменників і літературознавців, які збирали й вивчали українські народні пісні, були також І. Франко, о. Потебня, Д. Яворницький, о. Дей, І. Гурин, Г. Нудьга та інші.
Та найповнішим зводом української історичної пісенності не лише для свого часу, ай до сьогодні, особливо у плані добору матеріалу та його наукового коментування, був підготовлений М. Драгомановим разом із В. Антоновичем двотомник “исторические песни малорусского народа” (1874—1875 рр.)
Якщо залишиться час, можна запропонувати учням прослухати фоно-
записи родинно-побутових пісень чи заспівати їх самим.

31
ІІІ. Підбиття підсумків.
IV. Домашнє завдання.
Повторіть вивчені напам’ять родинно­побутові пісні. Дайте письмову відповідь на запитання Чим приваблює українська народна пісня сучасну молодь?”
Урок 3

32
Уроки української літератури
УрОк 4
Тема: Весілля — один із провідних жанрів родинно­обрядової творчості. основні етапи весілля та їхній пісенний супровід. Весільні пісні Добору, дружечки, добору, А брат сестрицю та й розплітає, розвий, сосно, сімсот квіток, Летять галочки утри рядочки”, ой матінко, тане гай мене. Естетична специфіка весільної пісні як обрядової.
Мета: ознайомити учнів з обрядом українського весілля навчити читати весільні пісні ; аналізувати їх, звертаючи увагу на мотиви, настрій, художні засоби формувати усвідомлення значення збереження звичаїв і традицій свого народу.
Обладнання: виставка видань весільних пісень відео та фонозаписи весілля, весільних пісень.
Міжпредметні зв’язки: образотворче мистецтво к. Трутовський, Весільний викуп, В. Маковський, “Дівич­вечір”, І. Соколов,
“Весілля”.
Хід уроку
I. Актуалізація опорних знань. Мотивація навчальної діяльності.
1. Виразне читання учнями напам’ять родинно-побутових пісень.
2. “Відтермінована відповідь”.
Чи бували вина справжньому весіллі — з обрядами, весільними піснями, сватами, боярами, пісенними та розмовними діалогами Якщо ні, то проте, як відбувається українське весілля, ви дізнаєтеся на сьогоднішньому уроці.
II. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.
1. Пояснення вчителя (його може супроводжувати відеофільм). Весільний обряд в різних регіонах України має свої особливості. Він відбиває світогляді мораль трудового народу, родинні та суспільні стосунки. обряд супроводжується весільними піснями, діалогами, сценками.
Справляли весілля найчастіше восени, по закінченні польових робіт. Постійний склад дійових осіб молодий, молода, їхні батьки, бояри, свати, світилки, дружки, музики, та ін. Весільне дійство поділялося на акти (їх кількість неоднакова в різних регіонах України.
Етапи народної драми “Весілля”.

Заручини — відбувалися задовго до сватання (місяців за два­три). Хлопець, умовившись з дівчиною, сповіщав про це батьків і, у разі їхньої згоди, ішов з рідним батьком в її сім’ю. коли батьки дівчини погоджувалися, призначався день сватання.

33

Оглядини (є необов’язковим актом весілля) — знайомство з усіма членами родини зарученого, огляд їхнього господарства, призначення дня сватання Сватання — прихід сватів до молодої, аби отримати її згоду на шлюб. Якщо свати приходили без попередньої домовленості між молодятами й одержували відмову, їм підносили чарку, а молодому — печений або сирий гарбуз це вважалося великою ганьбою і для сватів, і для парубка Коровай — випікання весільного короваю здійснювали від трьох до семи шанованих у селі молодих жінок, які жили в злагоді зі своїми чоловіками (елемент магічного дійства. роботою керував старший сват. коровай символізував здоров’я, достаток, які зичилися майбутній сім’ї.

Гільце — символізувало утворення сім’ї. У суботу молода зі старшою дружкою скликали подруг та свах вити гільце. Зрізану гілку плодового дерева прикрашали пахучим гіллям, квітами, стрічками, монетами. Готове втикали у свіжоспечену хлібину, і воно стояло на столі протягом усього весілля.

Дівич-вечір — прощання нареченої з дівоцтвом. Усі подруги збиралися в хаті молодої у суботу ввечері, під троїсті музики співали пісні, у яких славили дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль з приводу розставання з батьками Саме весілля, яке проходило у декілька етапів. Уранці в неділю молоду готували до шлюбу (брат розплітав косу і мастив її медом (щоб голова не боліла і було солодке життя, дружки прикрашали її стрічками, монетами, вкладали часник (оберіг, одягали вінок, убирали в найкращий одяг. Прихід молодого, ставання на рушник (щоб життєва дорога була довга й гладенька. Вінчання в церкві. обряд зустрічі молодих (батьки з хлібом та сіллю. Мати, одягнена у вивернутий кожух, стоячи на порозі, обсипала молодих збіжжям, змішаним з горіхами, насінням, цукерками, монетами (щоб був достаток. Завівши в хату, молодих садовили на посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. По праву руку від молодого сідав його рід, по ліву від молодої її рід. Після запалювання свічки починалося частування. Співалися жартівливі пісні під кожну страву, відбувалися переспіви між хорами. По обіді сват подавав молодим хустку або рушник, за кутики яких вони бралися, і виводив у двір, за ними — усі присутні. Починалися танці.
Урок 4

34
Уроки української літератури
8. Прощання молодої з батьками — найдраматичніший момент весілля Комора — приміщення, де заздалегідь приготовлена для молодих постіль. Цей звичай був важливим для виховання в молоді високої моральності. Якщо виявлялося, що молода нечесна, вона мала терпіти глумі побої. Соромили і її батьків Покриття — у понеділок вранці дружки знімали з молодої вінок і стрічки та віддавали молодшій сестрі або родичці горілкою промивали косу (щоб ніякі хвороби не чіплялися, заплітали без стрічок, одягали очіпок Перезва — весь рід молодого прямував також до нових сватів Циганщина (у деяких місцевостях) — у вівторок усі гості сходилися до хати молодого, вбиралися циганами, ворожками і гуртом з піснями обходили родичів. (Див. також додаток до уроку 4).
2. робота в групах.
Учні об’єднуються у групи, кожна з яких самостійно (за потреби — з допомогою учителя) читає та аналізує одну з весільних пісень (Добору, дружечки, добору, А брат сестрицю та й розплітає, розвий, сосно, сімсот квіток, Летять галочки утри рядочки”, ой матінко, тане гай мене) за таким орієнтовним планом. Виразне читання тексту пісні. Які думки і почуття викликає твір. Яким настроєм він пройнятий. Під час якого етапу весілля виконується пісня. Назвіть художні засоби, вжиті у пісні.
3. Виступи представників груп.
(Матеріал для вчителя.
А брат сестрицю та й розплітає.
Все рожу споминає.
— Не іди, сестрице молода, замуж,
Ше й рожа процвітає Все жмені, брате, рожі не рвати,
Барвінку не щипати.
А запашного та васильочка
В ручках не в’ялити.
А з хрещатого та й барвіночку
Не ходити у віночку.
Тільки до заміжжя дівчина могла ходити без хустки, головного убору, з косою та вінком зі стрічками. Під час весілля молодший брат розплітав косу сестрі. При цьому співалися пісні. Брат жалкував, що не буде тепер близько старшої подруги й захисниці, сестра тривожилася, як то їй житиметься у новій родині, з чоловіком.
Добору, дружбонько, добору Та рубай же сосну здорову,
Та рубай же її на заміт,
Славне наше гіллячко на весь світ.
Гільце­деревце з ялини,
Із червоної калини,
Із хрещатого барвінку,
Із запашного васильку.
Під час весільного дійства існував обряд прикрашання гільця (гілки дерева. обирали вічнозелене дерево (сосну, ялину) як символ здоров’я, краси та довголіття, урочисто, з піснями прикрашали його калиною, барвінком, васильками. робили це дружбоньки (дружби) — нинішні свідки.
розвий, сосно, сімсот квіток, рано­рано,
розвий, сосно, сімсот квіток, та ранесенько.
Всім буярам по квіточці, рано­рано.
Всім буярам по квіточці, та ранесенько.
А Іванові не стало квітки, рано­рано,
А Іванові не стало квітки, та ранесенько.
У нього квітка — Марійка­дівка, рано­рано,
У нього квітка — Марійка­дівка, та ранесенько.
За звичаєм боярам (буярам у пісні) — друзям молодого — чіпляли квітки на одяг. У всіх гарні квіти, а в молодого Івана (тут підставлялося
ім’я нареченого) квітка найкраща — це його молода. обряд виготовлення квіток чи букетиків, пришпилювання їх супроводжувався піснею.
I варіант.
Летять галочки утри рядочки,
А зозуля попереду.
Усі галочки по лужку сіли,
А зозуля на калині.
Усі галочки по лужку сіли,
А зозуля на калині.
Усі галочки защебетали, А зозуля закувала ой чого ти куєш, чого жалуєш,
Сивая зозуленько?
Чи жаль тобі темного лугу, Чи гіркої калини Не жаль мені ні темного лугу,
Ні гіркої калини,
Урок 4

36
Уроки української літератури
Та жалко мені політаннячка,
раннього куваннячка.
Та йдуть дружечки утри рядочки,
Галочка попереду.
Та всі дружечки по лавах сіли,
А Галочка на посаді.
Усі дружечки на лавах сіли,
А Галочка на посаді.
Усі дружечки та й заспівали,
А Галочка заплакала ой чого плачеш, чого жалуєш,
Молодая Галочко?
Чи жаль тобі батечка свого.
Чи подвір’ячка його Не жаль мені батечка свого,
Ні подвір’ячка його,
Та жаль дівуваннячка,
Дівоцького вбраннячка.
II варіант.
Летять галочки утри рядочки,
Зозуля попереду.
А всі галочки защебетали,
Зозуля закувала.
Ідуть дружечки утри рядочки,
Марійка попереду.
А всі дружечки на лавах сіли,
Марійка на посаді.
А всі дружечки та й заспівали,
Марійка заплакала ой чого плачеш, чого жалуєш,
Молода Марієчко?
ой чи жаль тобі батька старого,
Чи подвір’ячка його ой не жаль мені ні батька старого,
Ні подвір’ячка його,
Тільки жаль мені русої коси
Та дівочої краси.
Дівки гуляють, кісками мають,
А мене не приймають.
На дівич­вечір збиралися подруги молодої і проводжали її дівоцтво, коли вона могла погуляти, піти на вечорниці, коли немала особливих турботі клопотів у батьковій хаті. У пісні Летять галочки утри ря­
дочки зазвичай замість “Марієчки” чи Галочки підставляють ім’я молодої. Весільна пісня побудована у формі діалогу між подружками та нареченою.
ой матінко, тане гай мене,
В доріженьку виряджай мене.
Бо вже нічка та темненькая,
Доріженька та далекая.
Їхать лісом та все коренистим,
Їхать шляхом та все кам’янистим.
Щоб з доріжки не зблудитися,
Дівчиноньки не згубитися. коли молодий забирав молоду до себе додому, споряджали весільний поїзді співали відповідні пісні, як­от ой матінко, тане гай мене (негайне затримуй. Дівчина просить матір, яка все не може розпрощатися з дочкою (адже вона назавжди переходить в іншу сім’ю), щоб та її не затримувала, говорячи, що дорога важка й небезпечна. Насправді ж із цим весільним дійством було пов’язано багато прикмет, весільний поїзд усіляко оберігали від нечистої сили, недоброзичливого погляду.
4. Учнівське повідомлення Образ українського весілля в образотвор-
чому мистецтві”.
(Орієнтовний матеріал для повідомлення.
В українському образотворчому мистецтві відображення традиційної обрядовості та народної звичаєвості складає досить вагомий пласт художніх творів. однією з найбільш популярних у цьому плані тем є українське весілля як зразок комплексного поєднання кількох видів мистецтва (драматичного, пісенного, музичного, декоративно­
ужиткового).
Цей родинно­побутовий обряд як своєрідне колективне свято привертав увагу багатьох художників своєю композиційною силою, різноманітністю фольклорного звучання, різнобарвністю та образністю естетичного втілення.
Незважаючи на існування локальних особливостей у регіонах України, весільний обряд мав багато спільних рис. Насамперед, змістовність та послідовність окремих ритуалів. Першим з них було сватання (змо­
вини, заручини, договір, яке відбувалося за декілька днів чи тижнів до весілля. Якщо при сватанні батьки нареченої давали позитивну відповідь, дівчина виносила сватам вишиті рушники, якими вони перев’язували один одного через плече. Якщо відмовляли, то замість рушників красномовно дарували гарбуза.
Не всі з відомих ритуалів українського весілля стали об’єктом відо­
браження у мистецьких творах, але такий з них, як сватання, привернув Урок 4

38
Уроки української літератури
увагу багатьох художників (Старости Т.Г. Шевченка, Свати М.к. Пи­
моненка, Сватання М.А. Приймаченко, Сватання І.С. Їжакевича).
Після сватання, напередодні весілля, випікали весільний коровай — найважливіший атрибут цього родинного свята. Його випікали (бгали) у п’ятницю, напередодні весілля, жінки­коровайниці. Нерідко коровай ставав справжнім мистецьким твором, адже його декорували випеченими з тіста птахами, квітами, шишками, а також святковими свічками та різнобарвними стрічками. Його достовірне та поетичне зображення можна побачити у картині Весільний коровай В.Й. Патика.
У суботу, перед весіллям, влаштовувалося своєрідне прощання молодих із дівочою та парубоцькою свободою. Друзі і подруги нареченої та нареченого збиралися окремо (вечорини, підвесілок, дружини. У молодої це дійство називалося дівич­вечір. Воно відзначалось особливо проникливо та лірично. Подружки плели весільний вінок та заквітчували гільце (ритуальне весільне деревце. Звичай прикрашання дівчат вінками з квітів майстерно відтворив у своєму мистецькому творі одягають вінок Т.к. Трутовський. Далі, у неділю вранці, власне, і розпочиналося весілля. Відповідно одягали наречену, про що красномовно розказав у картині Наречена Ф.Т. кричевський. Потім у родині молодої зустрічали нареченого. Пара ставала на весільний рушник й просила у батьків благословення. Після цього весільним поїздом (уся весільна процесія) молоді їхали до церкви вінчатися. Після вінчання молоде подружжя направлялося до родини батьків молодого, де їх знову на весільному рушнику зустрічали з хлібом­сіллю, поздоровленнями та побажаннями довгих років життя та щасливої долі. Напрочуд виразно та переконливо про звичай весільного викупу молодої перед прибуттям до домівки її коханого розповів у широкомасштабному полотні Весільний викуп к.о. Трутовський.
Сучасну інтерпретацію українського весілля яскраво представляє у своєму творчому доробку Весілля Т.Н. Яблонська.
Найчастіше закінчувалося весілля у неділю ввечері або пізно вночі ще одним викупом молодої, врученням подарунків та розподілом весільного короваю.
У понеділок, після весілля, зазвичай відбувалися так звані митвини та весільний сніданок. Саме повесільний понеділковий ранок колоритно зобразив утворі Весілля І.І. Соколов.
Відтак можна зробити висновок щодо безперечної значущості творів українського образотворчого мистецтва у висвітленні та подальшому збереженні весільного обряду як важливої складової нашої культурної спадщини. (За С.В. Коновець).

39
5. Творче завдання.
розгляньте репродукції картин к. Трутовського Весільний викуп, В. Маковського “Дівич­вечір”, І. Соколова Весілля та опишіть, що на них зображено.
(Наприклад, на картині К. Трутовського Весільний викуп з великим
знанням селянських обрядів показаний момент викупу нареченої. “Перезва”
з декількох підвід зупинилася на околиці села. Діти й дорослі з усіх боків
поспішають до місця головної події. У центрі картини свату святковому
одязі і козак, що вимагає традиційний викуп. Наречена в білій сорочці, в
оточенні подруг, спостерігає сцену викупу. На передньому плані дівчинка
з глечиком і решетом, забувши про доручення, дивиться на головних дію-
чих осіб. Різкий контраст сонячного блиску і сірої завіси дощу доповнює
красу народного звичаю).
6. Заключне слово вчителя.
– У листі до ольги рошкевич, датованому 1879 роком, Іван Франко так написав проукраїнське народне весілля Скільки тут пречудових образів скільки чуття, скільки геніальних порівнянь, скільки глибоко старовинних споминок та окрушин, що становлять цінний матеріал соціологічний, етнологічний, язиковий. А скільки здорових, ясних і правдиво людських поглядів на життя З якою теплотою оспівана доля жінки перед її шлюбом і по шлюбі Якими широкими рисами змальований стан народу, що був колись у глибокій старовині Мені слів не стає на похвалу тієї епопеї селянського життя”.
III. Підбиття підсумків.
IV. Домашнє завдання.
Підготуйте інсценізацію елементів народного весілля затворами українських письменників (Г. квітки­основ’яненка, І. котляревського, Т. Шевченка, Марка Вовчка, П. куліша, М. Стельмаха, У. Самчука та ін.).
Додаток до уроку 4
О.М. Бандура
ОЗнАйОмлення дев’ятиклАсників З нАрОднОю дрАмОю
… Величною народною драмою було весілля, якому завжди надавалося серйознішого й важливішого значення, аніж вінчанню в церкві. Воно становило не тільки новий етапу житті молодих, а мало й велике громадське значення як один із заходів продовження життя нації, зростання могутності народу, утвердження його серед інших народів. Водночас весілля було важливим складником національної культури. У ньому відбивалися світогляд, мораль, поетичні уявлення, музичній артистичні здібності, багатство фантазії трудового народу. У традиційному українському весіллі обряди поєднувалися з драматичними дійствами, пісенними й розмовними партіями, музикою, ігрищами. Урок 4

40
Уроки української літератури
Справляли його найчастіше восени, по закінченні польових робіт, коли в селянській хаті були найбільші достатки, адже це родинне свято потребувало великих витрат.
У різних регіонах України в сюжеті весілля є багато як спільних моментів, такі значних відмінностей.
Як і кожний драматичний твір, весілля мало постійний склад дійових осіб молодий і молода, їхні батьки та челядь (учасники та гості. кожний учасник повинен був добре знати свою роль що й коли робити, казати, співати. При цьому поряд з усталеними словесними стереотипами та драматичними дійствами відбувалися також імпровізації. У селах завжди були знавці весільного ритуалу, виконавці певних ролей. Без них не відбувалися жодні весільні урочистості.
Батьки шлюбної пари виявляли увагу й пошану до учасників весілля та гостей, любові піклування до молодят мати молодої на весіллі ходила смутна (щоб не подумали, ніби вона рада позбутися дочки, плакала при виконанні деяких узаконених звичаєм обрядів. Молода, поки була вдома, мала сумувати, плакати, чим виявляла любові повагу до своїх батьків, вдячність їм. Ухаті молодого, навпаки, вона повинна була виказувати радість, задоволення, щоб не розгнівити свекра і свекруху. Молодий також виявляв повагу до батьків, був привітним до гостей, до всіх учасників дійства. Бояри (дружби) завжди й у всьому підтримували його, захищали в разі потреби старший боярин разом із сватами (від молодої та молодого) розпоряджався на весіллі. Боярами були нежонаті хлопці, а сватами — статечній поважні літні люди, які вміли дати всьому лад, розсмішити присутніх дотепним словом, веселою вигадкою. Свахи (свашки) збоку обох родів — заміжні жінки — плели вінки, вбирали гільце, ліпили коровай, співали. Старша світилка запалювала свічку, обвиту пахучим зіллям, вставляла її у хлібна столі або тримала в руці під час обіду й вечері, аж поки старший дружба гасив свічку. Дружки вбирали молоду до вінця, ходили з нею запрошувати гостей на весілля, знімали з молодої вінок і стрічки під час обряду покриття. Усі учасники збоку молодого, які допомагали виряджати молоду в нову сім’ю, називалися приданками.
Весільних чинів було по кілька осіб старші з них — найближчі родичі шлюбної пари.
Весілля — велична народна опера у ньому завжди були три жіночі хори (дружок, світилок, сваху деяких місцевостях — один парубоцький. У хорових піснях пояснювався змісті значення кожного обряду, величалися молодята, їхні батьки та челядники. Часом між хорами спалахували словесні поєдинки жартівливого характеру. Між весільними обрядами хори співали народні пісні різного змісту — за­
стольні, баладні, любовні, козацькі, жартівливі, танцювальні та інші, не пов’язані з весіллям. Чоловіки виконували, як правило, розмовні монологи та діалоги. Мова пісень і розмовних партій багата на символіку, паралелізми, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова, персоніфіковані образи предметів природи, тваринного й рослинного світу. Так, молода порівнювалася із зіркою, ягідкою, ластівкою, сонечком називалася княгинею, царівною, королівною, панночкою. У звернених до неї піснях звучала й радість з приводу поєднання її доліз коханим, і смуток за привільним дівоцтвом, біль довічного розлучення з рідними. Молодого величали князем, царенком, королевичем, паном, соколом, ясним місяцем.
Весільні пісні численні. Відомий український етнографі фольклорист П. Чубинський у х роках записав 1943 весільні пісні, але в народі їх, звичайно, набагато більше.
обов’язковими учасниками весілля були також музики — невеликі оркестри, найчастіше з двох інструментів (скрипка, бубон) чи з трьох скрипка, бубон, кларнет або цимбали. Музики акомпанували хорам, грали до танців, супроводжували весільний поїзд.
Весільне дійство поділялося на акти, кількість яких була неоднакова в різних регіонах України. розглянемо коротко основні з них.
Заручини. Вони відбувалися задовго до сватання — звичайно місяців за два­три. Часом батьки, виходячи з господарських розрахунків, заручали дітей ще в ранньому віці. Але найчастіше хлопець, умовившись з дівчиною, сповіщав про це своїх батьків із рідним дядьком ішов у її сім’ю домовлятися. коли батьки дівчини згоджувалися на одруження, то домовлялися про час сватання. (Уряді місцевостей заручини відбувалися після весілля. Якщо хлопець був з іншого села, батьки зарученої їхали на оглядини, що є не обов’язковим, але окремим актом весілля.
Потім відбувалося сватання. Воно досить докладно описане в повісті Г. квітки­основ’яненка Маруся, тому в статті немає потреби спинятися на ньому.
Підготовка до весілля могла тривати від кількох днів до трьох місяців (іноді більше. У цей часу сім’ї зарученої готували віно (придане. обидві родини купували подарунки, різали бичка чи порося, птицю, випікали багато хліба, готували різні страви (їх мало бути до двадцяти, прибирали в хаті, впоряджали садибу. Молода з дружками, молодий з боярами, співаючи пісень відповідного змісту, ходили по селу й запрошували родичів на весілля. обряд запросин полягав утому, що, зайшовши до хати, заручена та наречений кланялися господарям, цілу­
Урок 4

42
Уроки української літератури
вали їх руку й говорили Просили батько, просили й мати, і я прошу на моє весілля. Ті цілували молодят у голову, бажали щастя й добра, обіцяли прибути. Усіх учасників і гостей бувало 50­60 осіб.
коровай. Для випікання його запрошувалося від трьох до семи шанованих молодих жінок, які жили із своїми чоловіками в повній злагоді (розведених і вдовиць не брали. короваї пекли в хаті і молодого, і молодої. коровайниці приносили борошно, яєчка, горілку, масло. роботою їхньою керував старший сват благословляв місити тісто, вливати в нього трохи горілки, бгати коровай, садовити в піч, виймати й виносити в комору.
коли тісто було готове, розкатували корж (підошву) діаметром один аршин (75 см, на який один біля одного наліплювали різні вироби з тіста — шишки, фігури птахів і тварин, квіти, сонце, місяць тощо. Посередині викладалася найбільша шишка, в яку втикали дві або п’ять стулених докупи свічок. Запаливши їх, просили якогось кучерявого отже, щасливого) хлопця вимести піч віником і посадити коровай дерев’яною лопатою. разом з короваєм і окремо випікали численні вироби з тіста. Всі етапи виготовлення короваю або здоби супроводжувалися піснями, в яких славилося борошно з семи хат, вода з семи криниць, сім курок, піч (її золоті плечі. Закінчивши роботу, коровайниці частувалися і розходилися.
Гільце. У суботу вранці молода зі старшою дружкою скликала дружок і свах вити гільце. Усі сідали за столом, співаючи узаконених звичаєм пісень, прикрашали заготовленими заздалегідь квітами, пахучим зіллям, стрічками, монетами зрізану гілку плодового або хвойного дерева, а на вершечок прив’язували букетик з колосся. Готове гільце втикали у свіжу хлібину, і воно стояло на столі протягом усього весілля. Таке ж гільце звивали бояри в хаті молодого. обряд прикрашування гільця символізував звивання нової сім’ї. Дівчата сплітали також і віночки або букетики квітів, які потім пришивали до шапок молодого та бояр.
Дівич-вечір — це прощання нареченої з дівоцтвом. У суботу ввечері всі подруги молодої сходилися до її хати. Під троїсті музики вони співали пісень, у яких славили дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль з приводу розлуки з батьками, родом. У звертанні до матері питали, чи не надокучила їй дочка своїми примхами. Якщо заміж ішла сирота, у піснях запрошувалися на весілля її батьки, а вони відповідали, що не можуть устати, бо сира земляна груди налягла. На весіллі у сироти були “посажені” (названі) батьки — близькі родичі. Молода посланцем передавала молодому згорнену й перев’язану стрічками сорочку, яку вона сама пошила й вишила. Цю сорочку молодий
мав одягти на весілля. У деяких місцевостях на дівич­вечір приходив і молодий, брав сорочку, а нареченій дарував щось з одежі.
Саме весілля. У неділю вранці молоду готували до шлюбу брат розплітав і мастив медом косу дружки прикрашали її стрічками, монетами, вкладали часник (як оберіг від напасті, одягали вінок і вельон (рід фати, вбирали в найкращий одяг. При цьому співали проте, що їхня княгиня дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили її нареченого.
Приходив молодий, ставав з нею на рушник (щоб життєва дорога була довга й гладенька просили батьків благословити їх. Батько знімав з божниці ікону Спаса, мати — Богородиці тричі хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: Бог благословляє і я благословляю на щастя, на здоров’я, на довгі роки”.
Молодята йшли в церкву вінчатися. Всі учасники весілля, співаючи пісень, рушали за ними. коли поверталися назад, відбувався обряд зустрічі молодих батьки виходили напроти них з хлібом і сіллю на рушнику мати, стоячи на порозі у вивернутому кожусі (щоб посіви були густі, як вовна, обсипала молодих і челядь збіжжям, змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були. Завівши в хату, молодих садовили на посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. По праву руку від молодого сідав його рід, по ліву від молодої — її рід.
Світилки запалювали свічки, починалось частування. Хори співали до кожної страви, яку подавали мати й родички, жартівливих пісень борщ укипів на льоду, для каші з помийниці воду брали, курку чи гуску “непатраними давали тощо. Відбувалися й переспіви між хорами дружки висміювали бояр за ненажерливість (півтора вола з’їли, на столі ні кришечки, під столом ні кісточки) або в крадіжці (їли юшку, вкрали галушку, сховали в кишеню — дівкам на вечерю. Хор світилок чи бояр запевняв, що цього не було, бо вони роду королівського, і висміювали дружок (у них зуби з редьки, старша дружка тлуста, як капуста, інші — кістками торохтять, бо такі худі. Діставалося й сватам убогі, безногі, недолугі, свахам (сороки на лузі, “свахи­нетіпахи”), світилкам (шпильки в стіні. Пісні поважного змісту співали до молодих та батьків.
По обіді старший сват чи боярин подавав молодим хустку, закрайки якої вони бралися, і виводив у двір за ними йшли всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки учасників і гостей. Молодий їхав додому ще сам його зустрічали батьки з хлібом та сіллю, обводили навколо діжі, поставленої посеред двору (щоб завжди був хлібу молодят мати обсипала сина й бояр збіжжям, змішаним з горіхами, тощо. Зайшовши до хати, частувалися, а потім їхали до молодої, всю дорогу співаючи.
Урок 4

44
Уроки української літератури
Стоячи на воротях молодої, парубки, озброєні палицями, люшня­
ми, голоблями тощо, не пускали поїзжан у двір починалася боротьба за ворота, але все закінчувалося мирно молодий частував парубків горілкою або давав гроші, і вони пропускали його у двір. Алена хатньому порозі мусили знову затримуватися. За столом сидів рід молодої, а її, схилену до столу, покривали хусткою, зверху ставили хлібину з дрібкою солі. Починався обряд викупу молодої, яку продавав її брат. Відбувався торг.
Потім починалося частування, далі — обмін родин подарунками матерям — очіпки або чоботи, батькам — шапки, сестрам — черевики, братам — пояси, родичам — хустки, стрічки тощо. Молодятам гості, бояри, свати дарували всілякі предмети, потрібні в господарстві, або гроші, часом — телят, поросят, птицю. Старший боярин виконував обряд роздачі короваю найбільшу шишку зрізав і давав батькам, вироби з тіста по шматочку — учасникам і гостям, а підошву — музикам.
Найдраматичніший момент весілля — прощання молодої з батьками та родом. Вона сама або хор співали пісні­подяки батькові, матері, родичам, а ті бажали їм здоров’я, щастя, достатку. Приданки та бояри в цей час з дозволу старшого старости виносили і вантажили на вози скриню молодої, подушки, перину та всяке начиння. А челядь молодого нишпорила по господі й крала для молодого на нове господарство все, що траплялося під руку макітри, миски, ложки, лопати, курей, ягнят, поросят. Челядь молодої ганялася за ними, відбираюче загарбане. Зчинялася метушня, крики й жартівливі лайки, лящали на все село.
Виводили у двір молодих, молода ще раз прощалася з родом, усі плакали, бажали добра. Старший боярин або сват брав молоду заруку й співав, що тепер плачі їй не поможуть — треба їхати, бо вона вже відрізана від свого роду. Садовили молоду на передній віз, укритий поверх соломи килимом. Молодий кидав їй під ноги курку (щоб була ретельною господинею злегка бив її арапником, приговорюючи: кидай батькові норови, а бери мої, сідав поруч з молодою. Мати молодої брала коней за поводи і виводила за ворота. Хори співали “од’їзної”; за першим возом рушали і поїзжани.
Усю дорогу весільна челядь співала різних пісень. На шляху та біля воріт молодого вже палали снопи, через які поїзжани мали швидко перескочити (відгомін язичницького обряду очищення вогнем. У дворі батько й мати молодого зустрічали хлібом­сіллю, вели в хату. Проходячи повз піч, молода кидала туди курку, яку смажитимуть завтра. Знову з піснями, жартами й музикою відбувалося бенкетування, а молодих відсилали відпочивати.

45
комора — приміщення, в якому для молодих заздалегідь приготована постіль. Цей звичай був важливим заходом для підтримки в молоді високої моральності, скромності, цнотливості, а для батьків — ніби перевіркою, чи здатні вони виховувати своїх дітей відповідно нормам звичаєвого права. коли виявлялося, що молода зберегла дівоцтво, її величали в піснях, хвалили батьків, несли в комору печену курку, різні смачні наїдки й напитки.
коли ж виявлялося, що молода нечесна, вона мусила терпіти побої і тяжкий глум суджений та брат били її арапником; хори ганьбили необачну в сороміцьких піснях, замикали до ранку в коморі саму, не давали їсти. Вранці посилали до її родини челядників молодого, які висміювали батьків.
Якщо ж молода признавалася в своєму гріху ще до комори або її суджений брав провину на себе й обоє приносили у всіх присутніх пробачення, то, присоромивши молоду в піснях, прощали але батьків однак, ганьбили.
Покриття — один з найзворушливіших моментів весілля. Воно відбувалося вранці в понеділок. З піснями і примовками дружки знімали з чесної молодої вінок, стрічки й віддавали молодшій сестрі або родичці горілкою промивали косу жінки одягали на голову очіпок, пов’язували зверху наміткою або хусткою. Перед покриттям нечесної молодої стрічки рвали, вінок кидали долі й топтали ногами.
Перезва. Пізніше весь рід молодого прямував до нових сватів. Після частування дружки мили руки, молитися Богу, за дозволом свата розрізували коровай, привезений від молодого під спів хорів по шматочку роздавали всім присутнім. Після танців увечері всі розходилися.
В одних місцевостях на цьому весілля закінчувалося, в інших — продовжувалося до наступної неділі.
Циганщина. У вівторок сходилися до хати молодого. Дехто вбирався циганом і циганкою, ворожками, москалями, старцями чоловіки вдягали жіночий одяг, жінки — чоловічий. Гуртом обходили всіх родичів. Ті, що йшли попереду, випрошували, а хто — за ними, крали борошно, гречку, гусей, курей тощо. Все здобуте таким чином приносили до батьків молодого, продавали одне одному збіжжя, а птицю смажили на вторговані гроші купували горілку. Вигадкам і витівкам не було кінця. робилися також вистави окремих ігор­п’єс, найчастіше Піп і смерть та Млин (виконавці ролей рядилися і гримувалися. Ухаті молодого рогачами, кочергами, граблями скородили стіни, обдирали піч (щоб завдати молодій роботи, перевірити її вміння опоряджати житло. На тачку або передок воза (з двома колесами) клали солому, садовили батьків, з піснями, танцями, різними вигадками вивозили їх за село й вивертали в пилюку на дорозі або в найбільшу калюжу. Урок 4

46
Уроки української літератури
У різних місцевостях, залежно від весільних звичаїв, авторського чи артистичного обдаровання учасників і гостей подібні витівки були найрізноманітнішими.
В інші дні весільні гості ходили на частування від одних родичів до інших при цьому гулянки проходили чинно й мирно, але пісній музики не вмовкали.
Виникнувши ще в первісному суспільстві, весільні обряди та пісні створювалися колективним автором — народом — протягом віків. кожна наступна епоха накладала на них свій відбиток текст варіювався, вносились доповнення або скорочення в обрядові дійства, прозові діалоги й монологи, пісенні тексти…
Деякі відомості про давні форми шлюбу слов’ян зафіксовані ще в літописах. Найдавніші записи українського весілля зроблені Г.­Л. де Бопланом, французьким військовим інженером, що в 1630­1648 роках перебував на службі у польського короля. У книжці опис України він розповів про весільні звичаї та обряди того часу. один з перших українських фольклористів І. калиновський, родом із Сумщини, в 1777 році видав окремою книжкою
“описание свадебных украинских простонародных обрядов”. У польському журналів році надруковано працю галичанина І. Червінського Сватання, весілля і родини у люду руського на русі Червоній (тобто Галичині. Значно докладніші описи весілля другої половини ХIХ ст. зроблені П. Чубинським, І. Франком, М. Лисенком, Б. Грінченком.

Document Outline

  • Обкладинка
  • Орієнтовне календарно-тематичне планування на й семестр
  • Урок 1
  • Урок 2
  • Урок 3
  • Урок 4
  • Урок 5
  • Урок 6
  • Урок 7
  • Урок 8
  • Урок 9
  • Урок 10
  • Урок 11
  • Урок 12
  • Урок 13
  • Урок 14
  • Урок 15
  • Урок 16
  • Урок 17
  • Урок 18
  • Урок 19
  • Урок 20
  • Урок 21
  • Урок 22
  • Урок 23
  • Урок 24
  • Урок 25
  • Урок 26
  • Уроки 27-28
  • Урок 29
  • Урок 30
  • Урок 31
  • Урок 32


1   2


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал