9. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. К., 1983. Т. 234с




Скачати 68.21 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації10.11.2016
Розмір68.21 Kb.

145 9. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. – К., 1983.– Т. 1. – 234с.
This article discovers the problem of educating of fi ve-year-old children, which
according to Ukrainian law «On pre-school education» have to study at different
educational institutions. Content, forms and methods of teaching and educating of
fi ve-year-old children at school, children’s institution and by individual education are
shown.
Key words: children’s institution, fi ve-year-old children, individual education,
content, methods, teaching, education, forms.
УДК 811.161.2’38:811.161.2’242
Леся Лужецька (Дрогобич)
НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ
ЯК СКЛАДНИК МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ
ОСОБИСТОСТІ
У статті акцентовано увагу на деяких проблемах мовної культури людини,
зокрема обґрунтовано значущість невербальних засобів спілкування як склад-
ника мовленнєвої культури особистості для процесу комунікації, підкреслено
необхідність доречного використання мовцем цих засобів для більшої пере-
конливості мовлення і позитивного його впливу на співрозмовника. Розкрито
сутність поняття «невербальні засоби спілкування», підкреслено значення цих
засобів для увиразнення й емоційності мовлення. Розглянуто погляди окремих
учених на міміку, жести, погляд, позу мовця та деякі інші компоненти невер-
бальної комунікації. Наголошено на необхідності вміло поєднувати несловесні
засоби спілкування із словесними у конкретній мовленнєвій ситуації.
Ключові слова: мовленнєва культура, словесне мовлення, невербальні засоби
спілкування, міміка, поза, жести, погляд.
Постановка проблеми. «Мовна культура – це надійна опора у ви- раженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихо- ванні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характе- ризують загальну культуру нашого сучасника», – писав В.Русанівський
[4, 4].
Сьогодні, коли українська мова, одержавши статус державної, роз- ширює сферу свого функціонування, зростає увага до культури усного та писемного мовлення. Стає престижно розмовляти гарною українською мовою, приходить розуміння того, що добре знання мови – важлива про- фесіограма людей різних спеціальностей. Основи вмілого користування мовою закладаються з дитинства, тому так важливо прищепити дітям

146
ще в школі почуття відповідального ставлення до мови як найважливі- шого засобу людського спілкування, виробити в них навички не лише правильного, а й майстерного вживання мовних засобів відповідно до конкретної комунікативної ситуації… [3, 7].
Культура мовлення – це духовне обличчя людини, перша і чи не найважливіша ознака загальної культури особистості. Тож недарма ви- хованню і дбайливому плеканню мовленнєвої культури приділяється велика увага і в численних працях відомих учених, мовознавців, і у ва- гомих доробках учителів, громадських та культурних діячів. Та й кожен, хто вважає себе не байдужим до рідної мови, відповідальним за її долю, має дослухатися до слів М.Рильського у високому прагненні зберегти рідну мову, її красу й чистоту:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде…
Відомо, що основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто до- тримання загальноприйнятих літературних норм, таких як: фонетичних, лексичних, морфологічних, синтаксичних, стилістичних. Але цим по- няття мовленнєвої культури не вичерпується, адже воно, на думку до- слідників, надзвичайно складне й об’ємне і включає в себе загально- прийнятий мовленнєвий етикет: формули вітання, прощання, вибачення тощо. Важливою і невід’ємною складовою мовленнєвої культури люди- ни є також невербальні засоби спілкування. Тож у цій статті закценту-
ємо увагу саме на невербальних засобах спілкування, які увиразнюють мовлення, надають йому гнучкості й переконливості і разом із доречно вжитими мовними засобами забезпечують високу культуру мовлення, полегшують спілкування між людьми.
Аналіз останніх досліджень. Оскільки питання мовленнєвої куль- тури ніколи не втрачають своєї актуальності, щоразу постають перед мовцями у нових аспектах, то й дослідники цих питань намагаються ви- світлювати їх у якомога зрозумілішій площині, доносячи до мовця най- більш точне значення того чи того слова, підкреслюючи доречність чи, навпаки, недоречність використання певного мовного засобу відповідно до конкретної комунікативної ситуації тощо.
Проблемам мовної культури присвячені праці О. Пономарева, Р. Зо- рівчак, С. Єрмоленко, І. Вихованця, Н. Бабич, Я. Радевича-Винницького та багатьох інших учених. «Культура мовлення вимагає від мовця пра- вильного, доречного вибору мовних одиниць, які «пасували б» до кому- нікативної ситуації, відповідали її параметрам» [5, 84].

147
Говорячи про виразність мовлення як важливу ознаку його культури, етики мовця, Н.Бабич слушно зауважує: «Культура слова – це мисте- цтво, оволодіти яким може той, хто зуміє органічно поєднати текст (ма- теріальне вираження думки) з почуттями, переданими ним, тобто оволо- діє мовною системою, механізмом інтонування (мелодією, наголосом, темпом, паузами) та позамовними засобами увиразнення, підсилення емоційності: мімікою і жестом»[1, 202].
Про важливість для процесу спілкування невербальних засобів пише також Я.Радевич-Винницький у книзі «Етикет і культура спілкування».
«Найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформаційного зв’язку між людьми є словесне (вербальне) мовлення. Проте спілку- вання відбувається не завжди і не тільки за допомогою слів, поєднаних у висловлювання. Люди використовують для комунікативного зв’язку цілу низку невербальних засобів. Це передусім соматичні знаки: погля- ди, міміка, пози, рухи тіла тощо» [ 5, 63].
Відомий чеський письменник і соціолог Іржі Томан у книзі «Мис- тецтво говорити» радить мовцям «навчитися розуміти мову без слів», зазначаючи, що сучасна психологія приділяє велику увагу мові без слів.
Учені провели чимало досліджень та експериментів і одержали цікаві результати в цій галузі. У багатьох випадках ідеться про істини, які лю- дям відомі, але досі вони н е усвідомлювали й не осмислювали їх. «Спіл- куючись, люди передають інформацію одне одному не лише словами, а й мовою без слів. Обидва види інформації не обов’язково узгоджуються один з одним. Слова промовляють не завжди те, що очі й міміка» [7,
125].
Мета статті – на основі опрацьованої літератури з проблем мовлен- нєвої культури, спостережень за процесом усного мовлення довести важливу роль невербальних засобів спілкування як органічного склад- ника культури мовлення у становленні особистості.
Виклад основного матеріалу. Як уже зазначалося, для комунікації мовці використовують не лише вербальне (словесне) мовлення, а й різ- номанітні невербальні засоби, які доповнюють, уточнюють і, зрештою, увиразнюють його (мовлення).
Невербальні засоби спілкування – це елементи комунікативно- го коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідо- млень [2, 59].
Учені встановили, що різноманітні невербальні сигнали в особис- тісному спілкуванні несуть від 60 до 80 % інформації. Це означає, що більша частина спілкування здійснюється без участі засобів мовного

148
коду, але з орієнтацією на інші його складові: паралінгвістичні елемен- ти, елементи інших семіотичних систем [6, 90].
На думку дослідників, вираз обличчя, поза, жести (а саме це і є не- вербальними засобами спілкування) співрозмовника набагато ефектив- ніші для його сприйняття як особистості, ніж словесне мовлення. «Мова тіла» повинна гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи і підсилюючи його. Дуже важливо, однак, щоб «мова тіла» не була хао- тичною, не створювала інформаційного шуму, який заважає повноцін- ному сприйняттю інформації.
Кожен мовець повинен виробити в собі звичку свідомо аналізувати цю «мову», довести її використання до автоматизму. Мова тіла здебіль- шого не усвідомлюється, тому мовцеві в невербальних реакціях важ- че прикидатись і фальшивити, ніж у словесному мовленні. За даними американських учених – фахівців у галузі спілкування, приблизно 55%
інформації ми отримуємо від невербальних знаків, які супроводжують мовленнєвий контакт (міміка, жести), 38% дають нам голос, висота тону, тембр і тільки 7% – зміст сказаного [5, 63].
Певну роль у процесі спілкування відіграють також відстань між комунікантами (співрозмовниками), поза мовця і навіть погляд. Успіх спілкування значною мірою залежить від дистанції, яку займають спів- бесідники, а саме від того, наскільки «комфортною» є ця дистанція.
«Незручна для співрозмовника дистанція під час розмови може несві- домо сприйматися чи й свідомо трактуватися як вторгнення в особистий
«життєвий простір» або ж як відчуженість, небажання йти на зближення тощо» [5, 64].
Поза мовця також є знаком, який має комунікативний сенс. Поза
– це мимовільна або вмисна постава тіла. За позою досвідчені мовці вміють угадувати настрій, визначати характер, читати думки співроз- мовника. Позу треба тримати під контролем свідомості. Із безлічі поз, які спостерігаються під час спілкування людей, потрібно відібрати для себе декілька (скажімо, 10-12) таких, які пасують мовцеві, увиразнюють його як особистість. Кожна поза, «приміряна» тим чи тим мовцем до себе, повинна бути добре продуманою і, головне, – гарною. Потрібно пам’ятати, що поза виявляє не тільки душевний стан людини, свідчить про її здоров’я, підкреслює манери тощо, але й виявляє також ставлення та наміри мовця щодо співрозмовника.
Важливе значення для процесу спілкування має погляд, недарма кажуть, що очі – це ніби «дзеркало душі», і вони часто повідомляють більше, ніж слова. «Знакове, в т.ч. етикетне, функціонування очей регу- люється певними нормами, неоднаковими в різних суспільствах. Так, у

149
Малі молодші за жодних обставин не повинні дивитися в очі старшим, студенти – викладачам і т.п. А на островах Фіджі корінні мешканці під час розмови, мабуть, аби не зустрічатися поглядом, відвертаються від співрозмовника, а не, як європейці, повертаються до нього обличчям.
Японці під час розмови дивляться не в очі, а на шию партнера. У нас же неввічливо, розмовляючи з людиною, відводити очі вбік, розглядати якийсь предмет чи свої нігті, роздивлятися довкола…» [5, 67].
Спілкуючись із групою людей, виступаючи перед аудиторією, по- трібно намагатися підтримувати зоровий контакт із якнайбільшою кіль- кістю присутніх, бо це свідчить про те, що промовець бачить кожного, йому приємне спілкування з кожним. А це, звичайно, подобається лю- дям. Однак не треба під час спілкування надто пильно вдивлятися в очі людей. Якщо ж промовець з певних причин не наважується або ж боїть- ся дивитися комусь із присутніх в очі, він може дивитися «між людей».
В українській мові є чимало характеристик погляду, наприклад: до-
брозичливий, холодний, байдужий, кривий, веселий, глибокий, привітний,
колючий, скептичний, довірливий та ін. Обираючи для себе той чи той погляд у конкретній мовленнєвій ситуації, під час розмови з тим чи тим співбесідником, потрібно, однак, пам’ятати, що «власник» привітного, до- брозичливого погляду має значні переваги над тим, у кого погляд, навіть без видимих на те причин, часто холодний, колючий, злий чи байдужий.
Одним із невербальних засобів спілкування є міміка, вираз обличчя.
Міміка – це рухи м’язів обличчя, які виражають психічний стан, почут- тя, настрій людини. Особливо «промовистими» є рухи м’язів навколо очей і рота. За ними досвідчені «людинознавці» можуть сказати про ха- рактер людини, її налаштованість на співрозмовника. І рухи м’язів, і їх
«застигання» є знаками, що беруть участь (мимовільно чи «керовано») у вираженні почуттів, ставлення до співрозмовника тощо. «В українській мові є чимало слів і виразів, які описують ці знаки: наморщити лоб;
повести бровою; підморгнути; закусити губу; вишкірити зуби; скриви-
тися; насупитися та ін. Людей насторожує «кам’яний» вираз обличчя, обличчя-«маска». Вони намагаються розгадати, чи незворушність на об- личчі співрозмовника справжня чи удавана, відчувають від спілкування з такою людиною психічний дискомфорт, часто загалом уникають кон- тактів із нею» [5, 69].
Іржі Томан підкреслює неоціненну роль усмішки у налагоджуванні контактів із людьми. «… посмішка – це найдійовіша зброя, за допомо- гою якої найлегше проникнути крізь панцир інших «я». Дружня усміш- ка усуває настороженість або агресивність, долає всілякі перешкоди у спілкуванні з людьми» [7,85].

150
До позамовних засобів увиразнення мовлення, окрім міміки, нале- жать жести. Жест – це рух тіла чи рух, який супроводжує людську мову або замінює її. Саме таке визначення поняття «жест» подає тлумачний словник української мови. Не виникає сумніву в тому, що мовлення лю- дини було б схоже на роботу якогось механізму, якби не підсилювалося, не оживлювалося виразною мімікою і жестами. Розрізняють жести рук, жести голови і жести тулуба. «Жести повинні бути естетичними, вони – елемент загальної культури людини. І театральні жести повинні сприй- матися як органічний елемент спілкування, а не як штучний, фальшивий вияв почуттів» [1, 203].
«За спостереженнями дослідників, українці в жестикуляції займають у Європі серединне становище. Перші місця належать італійцям і фінам.
Проте й серед нас трапляються індивіди, котрим інколи дають слушні поради: «Не махай руками, як вітряк крилами», «Не роби вітру руками» та ін. Інколи співрозмовник просто відсувається чи відступає на без- печну відстань, натякаючи цим, що не хотів би стати жертвою надміру запальної жестикуляції партнера. Жести мають відповідати змістові й стилеві мовлення, бути різноманітними та функціонально доцільними, лише тоді вони корисні»[6, 101].
Невербальна комунікація – це комплексний процес, і щоб не вини- кало непорозумінь під час спілкування, щоб цей процес був приємним, зрозумілим і корисним для всіх його учасників, потрібно вміло узго- джувати несловесні засоби спілкування зі словесними. Під час розмови необхідно постійно контролювати свої жести, погляд, позу, міміку, тон, добираючи невербальні засоби відповідно до мовленнєвої ситуації.
Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у
цьому напрямку. На основі наукових досліджень проблем мовної куль- тури загалом і невербальних засобів спілкування як складника мовлен- нєвої культури особистості зокрема, а також на основі власних спостере- жень за процесом усного мовлення доходимо висновку, що невербальні компоненти відіграють важливу роль у процесі організації комунікації, активно впливаючи на її перебіг та результати. Будучи носіями значної частини комунікативної інформації, невербальні засоби можуть сприя- ти, перешкоджати чи навіть унеможливлювати міжособистісне спілку- вання. Тому так важливо навчитися використовувати ці засоби у процесі спілкування, доповнюючи ними доречно вжиті словесні засоби.

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 226 с.
2. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К., 2004.
3. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довід- ник з культури української мови. – Львів: Фенікс, 1996. – 367 с.

151 4. Культура української мови. Довідник /за ред. В.М.Русанівського. – К.: Ли- бідь, 1990. – 298 с.
5. Радевич-Винницький Я.К. Етикет і культура спілкування. – Львів: СПО-
ЛОМ, 2001. – 220 с.
6. Стахів М. Український комунікативний етикет: Навчально-методичний посібник. – К.: Знання, 2008. – 245 с.
7. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1989. – 293 с.
The article deals with some problems of the person’s speech culture. Emphasize
is paid to the importance of non-verbal means for the process of communication,
to the necessity of using these means appropriatelyfor the convincing speech and
positive impact for the interlocutor. The essence of the concept “non-verbal means of
communication» is revealed, the meaning of these means for speech expressiveness and
emotionality is underlined. The opinions of some scientist for mimics, gestures, view,
speakers pose and some other components of non-verbal communication are examined.
The stress is paid to the necessity for combining thenon-verbalcommunication with
verbal ones in a concrete speech situation.
Key words: speech culture, verbal speech, non-verbal means of communication,
mimics, gestures, view, pose.
УДК 372.461
Леся Охріменко (Самбір)
УДОСКОНАЛЕННЯ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ
МОВИ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЗА НОВОЮ
ШКІЛЬНОЮ ПРОГРАМОЮ ВІДПОВІДНО ДО
ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ ПОЧАТКОВОЇ
ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ
У статті розглядається удосконалення навчання української мови учнів по-
чаткової школи за новою шкільною програмою відповідно до Державного стан-
дарту початкової загальної освіти. Розкрито зміст програми з української
мови для учнів початкових класів. Висвітлено переваги та недоліки підручників
з української мови для учнів. Окреслено добір методів і прийомів навчання мови
й мовлення, які може використовувати учитель початкових класів.
Ключові слова: Державний стандарт, навчання, особливості, програма,
підручник, українська мова, учень.
Постановка проблеми. У початковій школі здійснюється реформу- вання змісту навчання усіх предметів і в тому числі й української мови.
З 2012/13 н.р. почалося впровадження нової навчальної програми у по- чаткових класах. Сьогодні вже третій клас працює за новими навчальни-


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал