А. О. Молчанова



Pdf просмотр
Сторінка1/6
Дата конвертації05.01.2017
Розмір0.63 Mb.
  1   2   3   4   5   6


Академія педагогічних наук України
Університет менеджменту освіти
Кафедра професійної освіти


А.О. МОЛЧАНОВА




ЕФЕКТИВНІ ШЛЯХИ КОМУНІКАЦІЇ ПТНЗ
В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Конспект лекції з курсу підвищення кваліфікації
керівників професійних навчальних закладів





Київ – 2009

2
Схвалено науково-методичною радою Університету менеджменту освіти
АПН України (протокол № 2 від 15.05. 2009 р.)

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри професійної освіти
Університету менеджменту освіти АПН України
(протокол № 4 від 28.04. 2009 р.)


Автор
А.О.Молчанова, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри професійної освіти Університету менеджменту освіти АПН України


Рецензенти:
Л.М. Сергеєва, завідувач кафедрою професійної освіти Університету менеджменту освіти АПН України, доцент, кандидат педагогічних наук;
Н.О. Талалуєва, вчений секретар відділення професійної освіти і освіти дорослих АПН України, кандидат педагогічних наук
Молчанова А.О. Ефективні шляхи комунікації ПТНЗ в освітньому
середовищі: Конспект лекції з курсу підвищення кваліфікації керівників професійних навчальних закладів – К.: ПВТП «LAT&K», 2009. –
80
с.


У лекції висвітлюється основні напрями розвитку комунікативної компетенції учнів ПТНЗ, організації та функціонування учнівського самоврядування як педагогічного явища у вихованні майбутніх фахівців.
Розглядаються історичні аспекти, етапи створення учнівського активу, принципи його діяльності, форми та перспективи.
Рекомендовано для директорів професійних навчальних закладів, заступників директорів з навчально-виховної роботи, майстрів виробничого навчання, класних керівників, вихователів гуртожитків, студентів вищих навчальних закладів.




3

За сприяння Віктора Панченка
Ефективні шляхи комунікації ПТНЗ в освітньому середовищі

Мета: Ознайомити слухачів про напрями формування комунікаційної взаємодії суб'єктів освітнього середовища та діючу нормативно-правову базу учнівського самоврядування, визначити принципи і сфери його діяльності.
Зміст

Вступ
4 1. Теоретичні та практичні аспекти комунікаційної взаємодії у професійному навчальному закладі
7 1.1. Особливості комунікативної відкритості
7 1.2. Комунікативна культура майбутніх фахівців
12 1.3. Специфіка відносин суб'єктів навчально-виховного процесу (відносини домінування-залежності)
20 2. Комунікаційна взаємодія як основа розвитку учнівського самоврядування у професійному навчальному закладі
27 2.1.
Учнівське самоврядування як педагогічна проблема
27 2.2.
Історія становлення учнівського самоврядування в навчальних закладах
31 2.3. Нормативно-правова база діяльності учнівського самоврядування
42 2.4. Педагогічне управління учнівським самоврядуванням
45 2.5. Зміст та напрями діяльності органів учнівського самоврядування.
55 2.6. Досвід організації учнівського самоврядування в сучасних професійних навчальних закладах
58
Висновки
62
Тести для самоконтролю
63
Довідкові матеріали
64

4
ВСТУП
Комунікативна компетентність характеризується вмінням спілкуватися, що
є однією з найважливіших умов об’єднування людей для будь-якої спільної діяльності.
Розподіл праці робить людей залежними один від одного. У зв’язку з цим спільна діяльність передбачає спілкування людей. Ефективність цього процесу залежить від умов їх комунікативної компетентності, що впливає на соціальну взаємодію.
Процес спілкування є багатомірним і багаторівневим, звідси і широка диференціація: спілкування пряме і побічне, неопосередковане й опосередковане, ділове і особисте, міжперсональне і міжгрупове.
У спілкуванні люди виявляють, розкривають, розвивають і формують свої якості, оскільки спілкуючись, Людина засвоює загальнолюдський досвід
(соціалізація), суспільні норми, що складалися історично, цінності, знання й способи діяльності. Спілкування, як предметна діяльність, – найважливіший фактор соціальної взаємодії (соціалізації). Спілкування, взаємодія за своїм призначенням багатофункціональні: це і пізнання людьми у спілкуванні предметного світу, і взаємопізнання, формування міжособистісних відносин і вплив людини одна на одну.
У спілкуванні має значення комунікативна компетентність, яка характеризується як передача – прийняття значень інформації, що містять два аспекти: предметний, або змістовний, та інтерпретаційний. Інтерпретаційний
аспект комунікації пов’язаний з тим смислом, який надають учасники спілкування тим, кому передають інформацію, тим самим впливаючи на характер
і зміст соціальної взаємодії.
Саму соціальну взаємодію можна розглядати на мікро- і макрорівнях.
Міжособистісна інтеракція – це мікрорівень взаємодії; між великими структурами – це макрорівень. На макрорівні ми вивчаємо великі суспільні структури; на мікрорівні – взаємодію людей один з одним, іноді в групах, іноді в

5 парах. Повсякденне спілкування між членами сім’ї здійснюється на мікрорівні. В той же час сім’я є соціальним інститутом, який вивчається на макрорівні, де він пов’язаний з ринком, законодавчою системою і системою суспільних класів, тобто опосередковано, як безпосередньо відбувається соціальна взаємодія, стійкість якої залежить від комунікативної компетентності.
Нині існує багато теорій соціальної (міжособистісної) взаємодії: теорія обміну Дж. Хоуменса (суть якої – люди взаємодіють один з одним на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди й витрати); теорія символічного
інтеракціонізму Дж. Герберта Міда (сутність якої – поведінка людей по відношенню один до одного і до предметів оточуючого світу зумовлюється тим значенням, яке вони їм надають); теорія управління враженнями Ервіна Гофмана
(суть – соціальні ситуації нагадують спектаклі, у яких актори намагаються створювати і підтримувати сприятливі враження); психоаналітична теорія
Зигмунда Фройда (суть – на міжособистісну взаємодію глибоко впливають поняття, які засвоєні у ранньому дитинстві, і конфлікти, що пережиті в цей період). Насправді, на характер соціальної взаємодії впливає все, в тому числі й рівень комунікативної компетентності, який необхідно спеціально розвивати.
Комунікація (лат.communicato від communico – роблю спільним, зв'язую, спілкуюсь), визначається як спілкування, передавання інформації від людини до людини – специфічна форма взаємодії людей у процесі пізнавально-трудової діяльності за допомогою мови чи інших знакових систем [Педагогічний словник /
За ред. дійсн. чл. АПН України Ярмаченка М.Д. – К.: Педагогічна думка, 2001. –
514, 259].
Підвищення комунікативної культури відбувається впродовж життя людини в результаті того, що індивід шляхом проб і помилок засвоює правила взаємодії, зміст міжособистісних ролей, формує репертуар поведінкових дій, удосконалює комунікативні засоби, засвоює поняття та виробляє вміння пристосовуватись до стресових впливів тощо. Проте цей процес у повсякденному житті є стихійним, неусвідомлюваним і часто малоефективним. Вироблення професійної комунікативної культури можливе лише з урахуванням власної схильності до

6 певної манери спілкування та усвідомлення її недоліків, які можуть бути завуальовані.
Виховні системи у професійно-технічних навчальних закладах України включають як обов'язкові фактори компоненти соціальної взаємодії, розгалужену мережу діяльності громадських організацій, різнорівневі структури учнівського самоврядування. Якщо навчальний процес може сприяти формуванню самостійності думок і помислів, професійної та загальної культури, то дійсне учнівське самоврядування – самостійності поведінки та дії, політичних умінь, гідності та відповідальності молодих фахівців. Беручи участь у самоврядуванні, учні розширюють можливості вільного розвитку особистості, доцільніше вирішують колективні справи, формують простір міжособистісних і міжгрупових відносин та громадську думку.
Одним із шляхів формування в молоді здатності до самоорганізації педагоги вважають сучасні форми учнівського самоврядування. За останні роки воно стало невід’ємною частиною навчально-виховного процесу у багатьох навчальних закладах нашої країни, позбулося численних рис формалізму, збагатилося новим змістом.
Чітка організація учнівського самоврядування формує в підлітках громадянські знання та навички, сприяє набуванню власного досвіду у розробці і реалізації молочної політики органів влади, правових форм апеляції до владних структур з метою ефективної взаємодії з владою і роботодавцями з питань працевлаштування, захисту своїх прав, здоров’я молоді тощо.
Участь учнів у самоврядуванні забезпечує їх вільній розвиток, збагачує досвід міжособистісних і міжгрупових відносин та уможливлює формування громадської думки.
Сучасна українська профтехпедагогіка спирається на багату спадщину, кращий досвід поколінь педагогів, майстрів та викладачів професійних навчальних закладів, які заклали теоретичні та практичні підвалини учнівського самоврядування. Аналіз літератури з цієї проблеми показує, що протягом останніх років зріс інтерес до змісту і форм сучасного самоврядування молоді –

7 публікуються статті, захищаються кандидатські дисертації, проводяться науково- практичні конференції.
В сучасних умовах розвитку комунікаційного й інформаційного суспільства поширились форми залучення молоді до участі в соціально-політичному та культурному житті країни, місцевих громад, навчальних закладів. Змінюються взаємовідносини з оточуючим світом. Практичною школою демократії стає вміло організоване учнівське самоврядування, яке спирається на багаті історичні традиції, досвід минулих поколінь.
1. Теоретичні та практичні аспекти комунікаційної взаємодії




у професійному навчальному закладі







1.1. Особливості комунікативної відкритості

Суспільство існує у передавання досвіду і спілкування. Для спілкування необхідний приблизно однаковий емоційний та інтелектуальний заряд.
Відповідно суспільне життя ототожнюється не тільки зі спілкуванням, але й з освітою, вимагаючи навчання і виховання для поглиблення досвіду, стимулювання й збагачення уяви, формування відповідальності за точність, неповторність тверджень і думок [3, 9-10]. Саме тому зміст людського буття повинен складатися не в скоренні природи, не в нарощуванні матеріального багатства, а в моральному удосконаленні людини. Комунікативна відкритість і моральне удосконалення реально постають через освіту. Єдиною ж моральною нормою, за визначенням В. Гьосле, повинна стати комунікативна відкритість [2,
11-12; 70], що є запорукою існування суспільства відкритого типу.
У складній системі цінностей, серед яких – життя, особиста свобода, власність та інші - чільне місце належить саме освіті, оскільки вона найбільшою мірою сприяє формуванню самореалізації та моральному удосконаленню особистості з метою її підготовки до комунікативної відкритості.

8
Перехід до інформаційного суспільства підкреслює значення знаннєвої парадигми освіти. Сучасний процес глобалізації з одного боку сприяє формуванню інформаційного суспільства, а з другого – поділяє суспільства на такі, що виробляють інформацію й такі, що нею користуються. Тому, все більшого значення надається саме знанню, а не загальній поінформованості, адже носій знань – творча, відкрита, конкурентоспроможна особистість [8].
Особливого сенсу набуває культурна парадигма наповнення змісту освіти та сучасний соціокультурний простір, особливістю якого є перехід від техногенної цивілізації до антропогенної. Культура виступає складною взаємодією і цілісною
єдністю матеріальної й духовної діяльності. Через освіту здійснюється усвідомлення типу культури, полікультурності та варіантів культурного розвитку особистості. Культура формує культуру мислення, праці, комунікативності.
Заміна індустріального суспільства інформаційним змінює системи діяльності, адаптації і виживання людини в нових умовах. Потрібно враховувати те, що осмислення інформації як знання людина здійснює через своє світосприйняття і власний світ емоцій. На сьогодні проблема людини й формування комунікативної відкритості найбільш актуальна і найбільш складна.
Потрібні нові підходи до її осмислення. Моральне удосконалення особи і формування комунікативної відкритості покликане сприяти формуванню світогляду, її самореалізації й само актуалізації, що відповідно, визначить і місце людини в сучасному суспільстві, впливатиме на позитивне рефлексування і самому суспільству надаватиме більш духовної спрямованості.
Опосередкованість людської діяльності спілкуванням носить всезагальний характер. Це знайшло своє відображення в принципі єдності спілкування і діяльності, який у вітчизняній психології є одним із основних та загальноприйнятих [5, с.211].
В цьому випадку з’являється необхідність дати визначення діяльності спілкування і потреби в спілкуванні. М.І.Лісіна застосовує понятття "спілкування" синонімічно з комунікативною діяльністю [9, с.136]. Так само до цього

9 відноситься Б.Ф.Ломов [10], прямо та опосередковано це міститься у визначеннях
Г.А. Андрєєвої [1], В.П. Зінченко та С.А. Смірнова [ 6].
Серед усіх визначень функцій спілкування найбільш диференційованим є класифікація Г.А.Андрєєвої [1], яка виділяє три сторони спілкування комунікативну, інтерактивну і перцептивну, Б.Ф.Ломова [10] (інформаційно- комунікативна, регуляційно-комунікативна і аффективно-комунікативна функції спілкування) та класифікація за критерієм мети спілкування, запропонована
Л.А.Карпенко [7, с.245]. Л.А.Карпенко виділяє наступні функції спілкування:
1. Контактна, мета якої встановлення і підтримання контакту. Ця ж функція виділяється, як одна з реалізуємих в актах комунікації.
2. Інформаційна, мета якої - обмін інформацією. Обмін інформацією з використанням комунікативних засобів складає сам процес комунікативної діяльності.
3. Спонукальна, мета якої - стимуляція партнера до виконання тих чи інших дій.
4. Координаційна, мета якої - взаємне орієнтування та узгодженість дій при сумісній діяльності.
5. Розуміюча, мета якої - розуміння змісту інформації та намірів партнера.
6. Емотивна (або амотивна), мета якої - збудження в партнері потрібних емоційних переживань та зміна своїх емоційних переживань.
7. Встановлення відношень, мета якої - усвідомлення та фіксування свого місця в системі соціальних зв'язків. Саме ця функція є основною в особистісному розвитку людини.
Отже, "...пізнання і оцінка інших людей є результатом і продуктом спілкування…» (М.І.Лісіна). Для здійснення самого процесу комунікації е наступні умови: встановлення контакту та здійснення прийому - передачі
інформації (обмін комунікативними актами). Пізнання один одного дійсно є продуктом спілкування, однак, далеко не завжди збігається з метою спілкування.
Соціальна перцепція – багатофункціональний психічний процес, який припускає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її

10 особистісними характеристиками, інтерпретацію та прогнозування на цій основі її вчинків, а також це важливий психологічний процес, відповідальний за здійснення людиною певної соціальної поведінки [4].
Атракція – виникнення привабливості, симпатії, любові, дружби між людьми.
Емпатія – це співпереживання, проникнення в почуття іншої людини.
«Ефект первинності» – знайомий усім «перший погляд». Найчастіше наше ставлення до людини, яку ми бачимо вперше, буде формуватись під впливом першого враження. Не випадково американські популяризатори зовнішніх атрибутів спілкування наголошують на тому, щоби ретельно готуватися до першої зустрічі з важливою особою.
«Ефект новизни» полягає в тому, що вже знайома особа буде сприйматись нами за певними змінами, які з нею відбуваються.
«Ефект ореолу» полягає в такому: якщо до певної людини ми ставимось позитивно, то щиро радіємо її успіхам, намагаємося зрозуміти, чому вона помилилась, даємо їй безліч шансів на виправлення тощо. Якщо ж загалом ми сприймаємо особу негативно, то всі її успіхи для нас є випадковістю або тим, що називається «пощастило», а промахи та помилки будуть сприйматися як цілком закономірна річ. Саме цю інформацію особливо повинні враховувати педагоги, бо нерідко через «ефект ореолу» страждають їхні стосунки з деякими учнями.
Спілкуючись із партнерами, ми уважно стежимо не тільки за його словами та діями, а й за тим, як він реагує на нас.
Ідентифікація обожнення себе з іншими й визначення своїх соціальних ролей, поглядів, норм, цінностей.
Каузальна атрибуція – інтерпретація суб’єктом причин і мотивів поведінки як власної, так і інших людей; причому спостерігається різниця в поясненні причин і мотивів власної поведінки та причин і мотивів такої ж поведінки іншої особи.
Перцепція (лат. Сприймання, пізнавання) – чуттєве сприйняття зовнішніх предметів [11].

11
Рефлексія – усвідомлення суб’єктом того, як він сприймається партнером у спілкуванні.
Стерео типізація – сприймання і оцінка людей (і себе) на базі певних сталих уявлень, норм, установок; класифікація норм поведінки та інколи безпідставна інтерпретація їх причин шляхом віднесення до вже відомих явищ, до відповідних соціальних стереотипів (штампів). Приписуються причини поведінки, партнери намагаються дати пояснення вчинкам іншого, домислюючи його думки, почуття, мотиви. А здатність швидко та однозначно складати судження про людей заважає по-справжньому їх розуміти [4].
Література
1.
Андрєєва Г.А. Соціальна психологія. М.: Вид-во МДУ,1980.
2.
Гьосле В. Практична філософія у сучасному світі / Пер.з нім., примітки та післямова А. Єрмоленка. – Київ: Лібра,2003. – 248с.
3.
Д’юї Дж. Демократія і освіта. – Львів: Літопис, 2003. – 294с.
4.
Жорняк Н.В. Спілкування як діяльність: порівняльно-психологічний підхід // Педагогічний процес: теорія і практика. Вип..1.К.: Вид-во П/П
«ЕКМО» 230 – С.210–218 5.
Зінченко В.П., Смірнов С.Д. Методологічні питання психології. - М.:
Вид-во Моск. Ун-ту, 1983.
6.
Карпенко Л.А. (Укладач) Психологія. Словник. /р ед
А.В.Петровського,
М.Г.Ярошевського. - М.: Політвид,1990.
7.
Корецька А.І. Освіта як фактор морального вдосконалення і комунікативної відкритості // Нова парадигма: Журнал наукових праць /
Гол. Ред.. В.П.Бех. – Вип.59. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова,
2006. – 232с., С.79 – 86 8.
Лісіна М.І. Спілкування з дорослими у дітей перших семи років життя.
//Хрестоматія по віковій психології/Сост. Л.М.Семенюк, під ред.
Д.И.Фельдштейна. - М.:Міжн.пед.академія, 1994. - С.136-43.
9.
Ломов Б.Ф. Методологічні та теоретичні проблеми психології. - М.:
Наука, 1984.

12 10.
Словник іншомовних слів. – К., 1985. – С. 644


1.2. Комунікативна культура майбутніх фахівців

Комунікативна культура фахівця розглядається як інтегральна якість його особистості, яка синтезує в собі загальну культуру спілкування і її специфічні прояви в професійній діяльності.
Ці вимоги до професійної комунікативної культури фахівця є правомірними й при здійсненні більш формалізованих типів контактів під час ділових нарад.
Вимоги, які випливають з етапів ділової наради: початок, передача основної
інформації, аргументація, нейтралізація й прийняття рішення - важливі.
Особливості професійної комунікативної культури фахівців на кожному з етапів виявляються у тому, що йому:
• необхідно привернути увагу учасників до проблеми, мотивувати необхідність їхньої участі в обговоренні;
• стимулювати особистий інтерес учасників до якомога більш ефективного розв'язання проблеми;
• усі висловлювання під час наради узагальнити, обґрунтувати і раціонально аргументувати;
• не відкидати аргументів інших, а розуміти їхню позицію, інтереси, сумніви, чинники аргументів;
• дотримуватись принципу максимально можливого врахування інтересів учасників наради при прийнятті остаточного рішення.
Вищевказані вимоги до професійної комунікативної культури майбутніх фахівців говорять про необхідність її цілеспрямованого формування [3; 5; 10].
Першим базовим положенням для визначення методів формування професійної комунікативної культури майбутніх фахівців є усвідомлення діяльнісного середовища індивіда та здатності впливати на нього для досягнення своїх цілей, а в умовах спільної діяльності робити свої дії максимально

13 ефективними та зрозумілими для інших. Це так званий "акціональний" аспект комунікативної компетентності, який являє собою "комунікативне інобуття дій, заданих колективною цілеспрямованою діяльністю" [9, с. 13],
Другим базовим положенням для визначення методів формування професійної комунікативної культури майбутніх фахівців є думка Ю. М.
Ємельянова про те, що "ключові способи підвищення комунікативної компетентності слід шукати не в шліфовці поведінкових умінь і не в ризикованих спробах особистісної реконструкції, а на шляху активного усвідомлення
Індивідом природних міжособових ситуацій і самого себе як учасника цих діяльністних ситуацій, на шляхах розвитку соціально-психологічної уяви, яка дозволяє бачити світ з точки зору інших людей" [8, с. 56].
Як показують результати експериментальних досліджень, витоки недостатніх умінь спостерігати, слухати, запитувати й говорити з урахуванням доцільності своїх висловлювань і невербальних проявів криються в надмірній суб'єктивності, спрямованості на себе, а це означає, що учня треба на чуттєво- практичному досвіді навчити поводитися в різноманітних ситуаціях спілкування, переконати його в тому, що успішність спілкування в діяльності забезпечується міжособистісною взаємодією, а не лише індивідуальними зусиллями [2;3;12].
Міжособистісна взаємодія виникає в певних комунікативних
(міжособистісних) ситуаціях. Ю. В. Ємельянов називає комунікативною ситуацією набір усіх подій, які проходять у контактній групі. Її компонентами є комплекс об'єктивних факторів, які впливають на кожного члена групи (у цьому випадку робочого колективу чи випадкових учасників бесіди); система соціальних установок членів групи; особистісна задіяність учасників у дану подію [8, 24].
Індивідуальний внесок кожного учасника групи в ситуацію і набуття внаслідок цього власного досвіду і є процесом підвищення професійної комунікативної культури.
Усе вищенаведене мимоволі приводить до висновку, що аналіз конкретних ситуацій з діяльності майбутнього фахівця і є тим шляхом, який буде сприяти виробленню комунікативних умінь майбутнього професіонала на практично-

14 чуттєвому матеріалі. Майбутній спеціаліст повинен не просто накопичити у своїй пам'яті картотеку можливихвих рішень міжособистісних ситуацій, а навчитись аналізувати й усвідомлювати свою участь у них, а результатом мають бути не просто комунікативні вміння, а здатність компетентної участі в міжособистісних ситуаціях на творчому рівні, тобто професійна комунікативна культура майбутнього фахівця.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка