А. В. Нікітіна самостійна робота студентів з риторики




Pdf просмотр
Сторінка1/14
Дата конвертації09.01.2017
Розмір0.89 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

1
Міністерство освіти і науки України
Державний заклад
„Луганський національний університет
імені Тараса Шевченка‖



А. В. Нікітіна



САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ З РИТОРИКИ





Старобільськ
2015

2
УДК 808.5:378.147 (075.8)
ББК 80.7 р 30
Нікітіна А. В. Самостійна робота студентів з риторики : навч.-метод. посібник. / А. В. Нікітіна ;
Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка‖.–
Старобільськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка‖,
2015. – 313 с.

Рецензенти:
Глуховцева К. Д. – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української філології та загального мовознавства
ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка‖.
Починкова М. М. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри філологічних дисциплін
ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка‖.
У посібнику представлено навчальні матеріали для самостійної роботи студентів з риторики. Мета посібника – допомогти студентам самостійно опанувати теоретичні й практичні засади риторики, сформувати риторичну компетентність як основу ефективної професійної діяльності.
Затверджено на засіданні кафедри української мови
30 жовтня 2015 р. (протокол № 3)

Рекомендовано до друку на засіданні вченої ради
Луганського національного університету
імені Тараса Шевченка
(протокол № 4 від 27 листопада 2015 р.)
ISBN
УДК 808.5:378.147 (075.8)
ББК 80.7 р 30
© А.В. Нікітіна, 2015

3
Зміст
Вступ
4

Програма курсу ―Риторика‖
8

Теоретична підготовка
13

Практична підготовка
265

Завдання для самостійної роботи
280
Самостійна підготовка до модульних робіт
286
Глосарій з риторики
290
Список рекомендованої літератури
309

4
ВСТУП

Випускник сучасного університету повинен оволодіти високим рівнем теоретичної фахової підготовки й прикладними уміннями й навичками, зокрема розвиненим, гнучким, переконливим мовленням. Це завдання зумовлене суспільними потребами, що пов‘язані з процесами демократизації й гуманізації. У наш час виникає замовлення суспільства на формування національної риторичної школи – української школи красномовства на засадах кращих вітчизняних і світових традицій риторичної теорії й практики.
Класична гуманітарна наука риторика з давніх часів успішно вирішувала питання, пов‘язані з оволодінням секретами переконливої комунікації, законами ораторського мистецтва, яке, за висловом Квінтіліана,
«вимагало напруженої роботи, незвичайної наполегливості, різноманітності вправ, багатого досвіду, високого розуму й сучасного мислення».

Риторика – відносно нова навчальна дисципліна в системі середньої й вищої освіти в сучасній Україні. Зміст риторики в процесі її історичного розвитку постійно змінювався. Деякий час її розуміли як навчання мистецтва складати й проголошувати промови, потім зміст поняття
«риторика» істотно поширився – стали приділяти увагу не лише усному, а й писемному мовленню, досліджували художню літературу, філософські, історичні твори, ділові папери, листи тощо з позицій переконливості, впливовості на аудиторію.
Концепція сучасної риторики враховує таку її особливість, як відкритість і чутливість до соціально- політичних та культурно-освітніх замовлень конкретної епохи, що впливає на змістове наповнення дисципліни.

5
Пропонована програма курсу риторики для студентів вищої школи доповнює навчальні програми лінгвістично- методичного спрямування (курсів сучасної української літературної мови, стилістики, культури мови, лінгвістичного аналізу тексту, методики навчання мови, виразного читання тощо).
Навчальна дисципліна «Риторика» спрямована на розв‘язання таких завдань: сформувати знання основних науково-теоретичних та історичних категорій і законів риторики, основ ораторського мистецтва; виробити риторичні уміння й навички як способи впливу на аудиторію, сформувати риторичну особистість сучасного фахівця: o
вести розгорнутий монолог, конструктивну, ефективну бесіду на будь-яку тему в професійному середовищі, у офіційних і неофіційних обставинах; o
володіти культурою діалогу та полілогу, полемічним мистецтвом (диспут, полеміка, дискусія), володіти етикою оратора; формувати індивідуальний образ автора, власний ораторський стиль; розуміти й виявляти риси національної своєрідності виступів та риторичних текстів із скарбниці українського красномовства.
Програма навчального курсу «Риторика» містить
інформацію з теорії та історії риторики й красномовства, спрямовану на розуміння звукової структури мови й мовлення як моделі відображення дійсності, мовної картини світу, формування риторичної компетентності на засадах риторичної техніки, культури мовлення, правил невербальної поведінки, полемічної майстерності оратора.
Теоретичний курс передбачає висвітлення основних питань історії, теорії, практики й техніки риторики. Він є

6 науково-теоретичним підґрунтям опанування конкретних прикладних понять
і вироблення риторичної компетентності в професійній діяльності. Одночасно лекції мають розкрити перед студентами підходи до формування власних риторичних здібностей.
Риторика – теоретико-прикладна дисципліна, тому багато уваги в теоретичному курсі приділено питанням прикладного характеру, методичним поняттям, обґрунтуванню наукових основ аналізу риторичного тексту.
Розпочинається вивчення курсу із з‘ясування питання про риторику як наукову й навчальну дисципліну, предмет
і завдання курсу, зв‘язок риторики з іншими суміжними науками й навчальними дисциплінами у вищій школі, а також з філологічними дисциплінами в школі.
Питання з історії розвитку риторики й красномовства допоможуть студентам збагнути важливість риторичних знань для суспільства, викликати інтерес до вітчизняної риторики, бажання наслідувати кращі її традиції.
Розкриття основ ораторського мистецтва передбачає з‘ясування особливостей публічного мовлення як суспільного явища, характеристику видів ораторських промов, риторичних законів, правил тощо.
Важливе прикладне значення має інформація про риторичну техніку, де представлена методика підготовки й виголошення промов, розкрито способи взаємодії оратора й аудиторії, виражальні мовні засоби.
Практичний курс спрямований на вдосконалення риторичної компетентності студентів, насамперед умінь і навичок публічного спілкування з аудиторією на основі знань з риторики. Практично студенти опановують ознаки сучасного риторичного тексту, аспекти його аналізу; методику побудови публічного виступу, оцінювання виступу оратора; риторику в персоналіях минулого й

7 сучасності; основи полемічної майстерності; основи журналістики тощо. Форма проведення практичних занять різноманітна, зокрема риторичні змагання, семінар, круглий стіл, конференція, ділова гра з моделювання ситуацій спілкування тощо.
Проведення практичних занять з риторики націлено на формування умінь і навичок самостійно добирати матеріал, що стосується визначеної проблеми; складати конспект, план висловлювання; володіти голосом; доречно використовувати невербальні засоби в процесі виступу; користуватися розмаїттям виражальних мовних засобів; дотримуватися норм культури українського мовлення; установлювати контакт з аудиторією; аналізувати усний і писемний риторичний текст; використовувати формально- логічні й риторичні закони та правила, аргументовано доводити свої думки, переконувати опонентів у дискусіях, диспутах, дебатах.

8
Програма з курсу «Риторика»

Теоретичний курс
Вступ. Предмет і завдання курсу.
Риторика як наукова і навчальна дисципліна.
Риторика – комплексна наука, що розвивалася на стику філософії та словесності, а також логіки, етики, естетики, еристики, лінгвістики тощо. Сучасні науки, що пов‘язані з класичною риторикою (стилістика, культура мовлення, лінгвістика тексту, теорія типів тексту, лінгвопрагматика, колоквіалістика, соціолінгвістика, педагогічна риторика, театральна педагогіка, іміджеологія, ділова риторика, паблік рилейшнз (зв‘язки з громадськістю). Основні ознаки класичної риторики: інтегративність, системність, універсальність, прикладна спрямованість на формування культури риторичної особистості, етико-естетична зумовленість. Своєрідність риторики як науки і мистецтва.
Сучасний зміст терміна «риторика». Чотири частини риторики як навчальної дисципліни: історія, теорія, практика, техніка.
Теоретико-прикладний характер риторики. П‘ять розділів риторики як науки: винайдення, розташування, вираження, запам‘ятовування, виголошення.
Історія риторики й красномовства. Велика сила живого слова в міфології (грецькій, єгипетській, японській,
індійській, візантійській, слов

янській).
Риторика
Стародавньої Греції (виникла в 5-4 ст. до н.е., склалася в систему в 3-2 ст. до н.е., потім поширилася в Римі в І ст. до н.е.).
Класичні софісти
5 ст. до н.е.
– родоначальники риторики: Протагор із Абдер у Фракії,
Горгій із Леонтин у Сицилії (5 ст. до н.е.). Боротьба з софістами. Сократ (469 – 399 рр. до н.е.). Платон (427 –
348 рр. до н.е.).
Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.).
Демосфен (384 – 322 рр. до н.е.). Риторика Стародавнього

9
Риму. Цицерон Марк Туллій (І06 – 43 рр. до н.е.).
Квінтіліан Марк Фабій (95 – 35 рр. до н.е.). Крипс Гай
Саллюстій (66 – 35 рр. до н.е.). Сенека Луцій Антей
(4 до н.е. – 65 рр. н.е). Пліній Молодший (6І – І44 рр. н.е.).
Розвиток слов‘янської риторики. Ораторське мистецтво на церковних кафедрах, в університетах і судах. Найбільш відомі оратори Київської Русі – Іларіон (ХІ ст.), Кирило
Туровський (ХІ ст.). Полеміст Іван Вишенський (1550 –
1621 рр.). «Риторика» (1620р.) невідомого автора: в основі переклад латинської «Риторики» німецького вченого
Пилипа Меланхтона в стислій переробці його учня Луки
Ласія (видання 1577 р., Франкфурт) і розділи «Сказання про сім вільних мудрощів». Роль Києво-Могилянської академії у формуванні української національної риторичної школи (авторські підручники риторики).
Іоанікій Галятовський (1620 – 1688). Феофан Прокопович
(1631 – 1736). Михайло Ломоносов (1711 – 1755). Олексій
Федорович Мерзляков (1738-1839). Михайло Михайлович
Сперанський (1772 – 1831). Микола Федорович
Кошанський (1781 – 1831). Олександр Іванович Галич
(1763 – 1848). Костянтин Петрович Зеленський (1812 –
1858). Занепад риторики в ІІ пол. ХІХ ст. ―Риторична хвиля‖ 20-х рр. ХХ ст. («Інститут Живого Слова» в
Петрограді). Народний золотослів. Повага до мовленого слова, правила спілкування, уявлення про образ мовця, слухача в усній народній творчості.
Основи
ораторського
мистецтва.
Публічне мовлення в риторичному аспекті. Зумовленість публічного мовлення своєрідністю самої науки риторики: а) риторика
– наука про закони управління мовленнєво-мовленнєвою діяльністю (побудова публічного мовлення за цими законами); б) риторика – інтеграційна наука (публічне мовлення – писемно-усне, книжно-розмовне, підготовлено-
імпровізоване). Писемно-усна форма реалізації публічного

10 мовлення. Книжно-розмовний тип публічного мовлення.
Підготовлено-імпровізаційний характер публічного мовлення. Роди і види красномовства: соціально-політичне
(звітна доповідь, агітаційна промова, політогляд, дипломатична, парламентська промова); академічне
(вишівська й шкільна лекція, наукова доповідь, огляд, реферат, повідомлення, науково-популярна лекція); судове
(звинувачувальна, захисна, самозахисна); соціально- побутова (ювілейна, застільна, надмогильна промови, усне побутове оповідання); дипломатичне (промова на міжнародній конференції, під час здійснення дипломатичного акту); церковно-богословське (проповідь, промова на соборі); військове (запалювальна промова).
Закони риторики: концептуальний, закон моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, ефективної комунікації, системно-аналітичний. Три
«золоті» правила риторики. Три частини загальної риторики: учення про оратора, учення про мовлення, учення про аудиторію. Риторична техніка. Розділи класичної риторики (риторична побудова): винайдення думок, розташування думок, вираження думок, запам‘ятовування, виголошення.
Методика підготовки до публічного виступу.
Щоденна підготовка: самоосвіта, створення власного риторичного архіву, оволодіння технікою мовлення, підвищення культури усного й писемного мовлення, критичний аналіз виступів, оволодіння методикою публічного виступу. Підготовка до конкретного виступу: визначення теми, назва теми, формулювання мети, добір матеріалу, відпрацювання навичок, вивчення відібраної літератури, усвідомлення прочитаного, записування прочитаного, вироблення власної позиції. Види підготовки до публічною виступу (із записом – без записів тексту виступу; виступ з опорою на текст – без записів – виступ

11 експромтом).
Композиція промови.
План-основа композиції (попередній, робочий, основний, простий і складний). Складові частини композиції: вступ, головна частина. Методи викладу матеріалу – індуктивний, дедуктивний, метод аналогії, концентричний. Закони логіки – тотожності, непротиріччя, виключення третього, достатнього обґрунтування. Прийоми привертання уваги аудиторії; аргументи по суті справи й аргументи до людини. Заключна частина промови. Вільна композиція.
Недоліки композиції (порушення логічної послідовності, перевантаження тексту теоретичними міркуваннями, відсутність доказовості основних положень, завелика кількість питань і проблем, шаблонна, трафаретна побудова роботи тощо). Риторичне дерево. Квіти красномовства – риторичні виражальні засоби. Методика підготовки до публічного виступу. Щоденна підготовка: самоосвіта, створення власного архіву, оволодіння технікою мовлення, підвищення культури усного й писемного мовлення, критичний аналіз виступів, оволодіння методикою публічного виступу

Практичний курс
Ознаки сучасного риторичного тексту. Аспекти його аналізу.
З‘ясування особливостей сучасного риторичного тексту, законів риторики, за якими він повинен бути побудований, поняття ораторського стилю.
Публічні виступи. Оцінка виступу оратора.
Риторичні змагання. Методика підготовки публічних виступів. Види підготовки до виступу. Повсякденна підготовка й підготовка до конкретного виступу.
Риторика у персоналіях минулого й сучасності
(конференція). Ораторське мистецтво давнього світу.
Риторика в Україні. Риторика в інших країнах. Розповідь про улюбленого оратора.

12
Основи полемічної майстерності (семінар). З
історії мистецтва суперечки. Культура суперечки.
Полемічні прийоми. Мистецтво відповідати на питання.
Педагогічна риторика (круглий стіл). Актуальні проблеми педагогічної риторики.
Самопрезентування
риторичної
особистості.
Аналіз власних риторичних можливостей, моделювання образу сучасного оратора.
Реклама риторичної школи. Виступ з рекламою риторичної у формі моделювання ситуації спілкування з аудиторією.
Моделювання ситуації професійного спілкування.
Чи може бути текст без слів? Чи можуть бути креолізовані риторичні тексти?
Техніка
риторики.
Риторичний
тренінг.
Демонстрування власних досягнень з риторичної техніки
Презентування власного риторичного архіву.
Класифікація прецедентних феноменів у власному архіві оратора.
Виголошення залікової промови. Аналіз промови за визначеними критеріями.

Техніка риторики
Система тренувальних вправ на формування правильного дихання, вимови, тренування голосу, володіння
інтонаційним багатством мовлення, використання жестів і міміки, користування простором,
інформаційно-комунікаційними технологіями для впливу на аудиторію.

13
ТЕОРЕТИЧНА ПІДГОТОВКА

Тема: ВСТУП. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ
«РИТОРИКА». ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО
РИТОРИКУ ЯК НАУКУ Й НАВЧАЛЬНУ
ДИСЦИПЛІНУ
Зміст теми
1.
Загальне поняття про риторику.
2.
Основні поняття класичної риторики.
3.
Розділи класичної риторики.
4.
Сучасний зміст риторики.
Ключові слова: риторика, ораторське мистецтво, красномовство, логос, етос, пафос, топос, інвенція, диспозиція, елокуція, меморіо, акція (ораторія).

1.Загальне поняття про риторику
Прочитайте та випишіть основні поняття.
Давньогрецький мудрець Сократ сформулював чотири питання, які допомагають оратору бути успішним, тобто вдало виступати з промовами, переконливо відповідати опонентам, доводити власні думки. Ось ці чотири питання:
Що було зроблено так?
Що не було зроблено так?
Що було зроблено не так?
Що не було зроблено не так?
У кожному випадку промовець по-різному може відповісти на ці запитання. Що ж треба знати, щоб навчитися аналізувати власне мовлення, щоб навчитися відповідати на Сократові питання? Багато відповідей нам дає давня й водночас вічно молода наука риторика.
Риторика – наука красномовства. Як ораторське
мистецтво виникла в Елладі, звідки поширилася на
Стародавній Рим та новочасну Європу. У братських

14 школах барокової доби риторика була обов‘язковою дисципліною. До її складу входила поетика, як обов‘язковий навчальний предмет «Семи великих мистецтв».
Головним, центральним поняттям риторики є оратор
(від гр. – говорити) – людина, яка виголошує промову.
Люди, до яких звернена його промова, складають
аудиторію (від лат. – слухати).
Сам термін «риторика» пройшов значний шлях розвитку. Наявність великої кількості визначень риторики
(ораторська майстерність, мистецтво переконання, мистецтво аргументації, алгоритм мовленнєвої поведінки, елоквенція, філософсько-дидактичне вчення про ціннісну природу мисленнєво-мовленнєвої діяльності, наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю, лінгвістична наука тощо) спричинила неоднозначне уявлення про її предмет і об‘єкт. Процес удосконалення змісту риторики триває від античних часів і донині. Суперечки й пошуки вчених ведуться навколо різних проблем: а) риторика – наука чи мистецтво; б) суть риторики як науки; в) характер риторики як науки (тяжіє до філософії чи лінгвістики; є окремою наукою чи галуззю однієї з наук; теоретична чи прикладна наука тощо); г) зміст риторики як навчальної дисципліни тощо.
Здебільшого словом риторика називають науку й дисципліну в навчальних закладах, а також мистецтво красномовства. Термін походить від грецького (rhetorike) – ораторське мистецтво, красномовство. Латиною поняття
«красномовство» як «мистецтво говорити» позначається словом (eloquentia) – елоквенція, що означає «виголошую промову».
Риторика – це наука про ораторське мистецтво; теорія красномовства; майстерність уживання мови для передачі інформації та для інтелектуального й емоційного

15 переконання. Риторика вивчає закони підготовки та виголошення промови з метою впливу на аудиторію та реалізації визначеної мети спілкування. Риторика – це вчення про мовлення в найширшому смислі, про
індивідуальне використання мовних традицій за різних обставин соціально-культурного життя.
Запишіть частини риторики як навчальної
дисципліни.
Як наука й навчальна дисципліна риторика складається з чотирьох частин: історії, теорії, практики, техніки.
історія риторики (досліджує етапи зародження й особливості розвитку риторики в історії людства: риторику
Стародавньої Греції, Стародавнього Риму, становлення слов‘янського ораторського мистецтва; виникнення основних видів і жанрів ораторського мистецтва, сучасні риторичні школи);
теоретична риторика (вивчає закони риторики: концептуальний, закон моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, закон ефективного
(безпосереднього) спілкування, системно-аналітичний закон);
практична риторика (розглядає зміст усного публічного виступу, текст виступу, образ оратора, логічну культуру оратора, його мовленнєву культуру, композицію та стиль виступу, психологію аудиторії, взаємодію оратора й аудиторії, спілкування з аудиторією як творчий процес, полемічне мистецтво оратора тощо);
техніка риторики містить знання про тренування голосу оратора, вироблення навичок виголошення промови, умінь користуватися жестами, мімікою під час виступу, у процесі суперечки.
Прочитайте, проаналізуйте себе як риторичну
особистість.

16
Особливість риторики як навчальної дисципліни полягає в тому, що оволодіння нею пов‘язане не тільки із знаннями, але й з навичками. Оволодіння практикою красномовства побудоване на знаннях, уміннях і навичках, на довготривалій практиці виступів перед різними аудиторіями.
Риторика формує в людини такі вміння: усебічно аналізувати предмет дослідження; оцінювати особливості аудиторії; розробляти програму діяльності; працювати з фактами, створюючи атмосферу співтворчості зі слухачами; удосконалювати власне мовлення; установлювати контакт з аудиторією; аналізувати власні відчуття.
Усі ці вміння дуже важливі для кожної людини, а особливо для тих, хто працює в інтелектуальній сфері.
Навчання риторики, за З. Куньч, розвиває в людині такі особистісні якості, як-от: культура мислення
(самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість мислення, ерудицію); культура
мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність); культура поведінки (ввічливість, тактовність, толерантність, коректність, розкутість);
культура спілкування (повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, залучення однодумців, відповідальність за своє слово);
культура виконавської майстерності (виразність та доцільність жестів, міміки, правильність дикції та
інтонації).
Для формування власної риторичної особистості
(особистості, яка вільно володіє риторичними прийомами спілкування), треба навчитися виразно читати вголос, що передбачає інтонаційну правильність, достатню швидкість читання. Також важливим аспектом навчання мови є

17 формування навичок читання мовчки, а також практичне засвоєння його різновидів.
Ознайомлювання з основами ораторського мистецтва спрямоване на вдосконалення умінь говорити по суті, аргументовано й переконливо викладати свої думки, уміти сперечатися, дискутувати, відстоювати свої погляди, використовуючи різні способи аргументації, вести діалог з різними співрозмовниками, дотримуючись правил мовленнєвого етикету. Ця робота має практичне спрямування, тому слід передусім навчитися слухати й уважно ставитися до почутого або прочитаного, об‘єктивно аналізувати публічне мовлення з погляду на його доцільність і ефективність, побудову та мовне оформлення; важливо вміти обговорювати різні моделі публічних висловлювань, визначати їх позитивні риси та недоліки. Навчання риторики допомагає добре сформувати культуру ведення дискусії, полеміки, диспутів, загалом правил спілкування й культури мовленнєвої поведінки.
Знання з риторики допомагають: проектувати мовленнєві ситуації, правильно будувати тему висловлювання, усвідомлювати мету ораторського виступу, виявляти свою позицію; складати план (виділяти підтеми, мікротеми), використовувати різні композиційні прийоми; висловлювати свою думку, дотримуватися вимог точності, виразності мовлення, темпу, тону, гучності, ритміки, дикції, фразових наголосів; брати активну участь у рольових іграх, діалозі (дискусійному мовленні),
імпровізаціях (непідготовленому мовленні); будувати схеми логічних доведень
(тексту-міркування), формулювати тези, доводити їх усно, з‘ясовувати, які ланки можуть бути пропущені; писати невеликі описи, уміти обґрунтовано пояснювати використання в ньому тропів.

18
Вислів Цицерон Ораторами не народжуються –
ораторами стають наголошує на необхідності навчатися риторики. Формування гарних якостей публічного мовлення становить предмет риторики як навчального предмета. Важко не погодитися зі словами Демокрита: ні
мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягненні, якщо
їх не навчатися.
Риторика
– ораторське мистецтво, теорія ораторського мистецтва; наука красномовства, наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю.
Учені доводять, що новизна й актуальність риторики української мови випливає з визначення таких завдань:
1. Риторика покликана усунути прогалини в знаннях теорії мови й мовленнєвого спілкування, формувати професійно важливі комунікативні вміння, відпрацювати алгоритм мовленнєвої поведінки.
2. Як наука й мистецтво аргументації, мислення та переконання, риторика сприяє становленню особистості з чіткою життєвою позицією, фахівця зі сформованим світоглядом і цінностями.
3. Риторика розглядає питання мовного увиразнення мовлення, яке має бути не лише граматично досконалим, лексично багатим, зрозумілим, але й образним, вишуканим, здатним викликати певні емоції й почуття.
Формування умінь і навичок говоріння здійснюється під час:
- заучування невеликих текстів, віршів, загадок, прислів‘їв, приказок, матеріалів для рольових ігор;
- складання відповідей на основі почутого або прочитаного тексту, усних повідомлень та відповідей на лінгвістичну тему;
- переказування почутого та прочитаного текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення;

19
- складання діалогічних
і монологічних висловлювань різних типів.
2. Основні поняття класичної риторики.
Прочитайте і розкрийте зміст кожного поняття.
Логос – 1) слова, мова, мовлення; 2) поняття, думка, розум. Аристотель бачив Логос як науку, що має два основні закони переконання: силогізм – висновок від загального до часткового; ентимему (скорочений силогізм)
– троп.
Етос (звичай, звичка, характер, норов) – моральний кодекс, основа формування риторичного ідеалу.
Пафос (пристрасть, почуття) – це інтелектуальне, вольове, емоційне устремління мовця (оратора), яке виявляється в процесі комунікації і в його продукті – тексті.
Топос (місце) – риторичне поняття, що означає загальні місця у промові – найбільш типові мовні ситуації,
їх описи; вони майже в усіх промовців однакові.
3. Розділи класичної риторики
Запам’ятайте розділи класичної риторики.
Як наука риторика містить п’ять розділів, що досліджують процес створення й виголошення промови у вигляді певних етапів, або розділи класичної риторики
(риторична побудова): інвенція – ―винайдення думок‖ – знаходження матеріалу, визначення теми, задуму промови;
диспозиція – ―розташування думок‖ – визначення послідовності подачі матеріалу для реалізації поставленої мети, відбір аргументів для доведення думок; елокуція
―вираження думок‖ – відбір ефективних мовних засобів
(слів, словосполучень, речень, стилістичних фігур) для висловлення думок і реалізації запланованого, сама реалізація задуму; елоквенція як частина елокуції – використання риторичних фігур, прикрас мовлення;
меморія – запам‘ятовування промови: використання

20 властивостей пам‘яті для заучування змісту тексту, словесних і несловесних засобів; ораторія (акція) виголошення промови: техніка виконавської майстерності оратора.
Зміст розділів класичної риторики:
Інвенція: Промова як дослідження; типи промов за знаковим оформленням та закріпленням. Концепція промови: предмет, тема й теза промови, її мета й завдання; аналіз аудиторії; стратегія й тактика виступу.
Диспозиція: Виклад: моделі та методи викладу; збирання матеріалу та складання плану-конспекту; розгортання теми й тези промови: топіка та аргументи.
Моделі впорядкування матеріалу в топосі промови: переваги та недоліки. Методи розгортання повідомлення: хронологічний та дедуктивний, індуктивний, аналогічний, стадійний, концентричний. Аргумент: поняття та види.
Логічні аргументи – силогізми. Закони логіки. Аналогічна аргументація. Принципи рефлективності, симетричності і транзитивності. Логічне й паралогічне демонстрування.
Психологічні докази оратором своєї правоти:
Психологічна налаштованість аудиторії; бажання та сподівання людей; логічна та психологічна мотивація.
Логічні помилки: 1) неточності у визначенні предмета й поділу понять; 2) помилки в структурі силогізму.
Різновиди висновків: підсумкові висновки, типологічні висновки та апелювальні висновки.
Елокуція та елоквенція: Художньо-словесний образ
і закони його створення; спеціальні засоби посилення виразності: тропи та фігури. Звуковий рівень тексту
(алітерація, асонанс).
Лексичний рівень тексту, стилістична цілісність промови, типові помилки. Слова з прямим значенням – «автологічна лексика». Типи помилок
(просторіччя, канцеляризми, діалектизми, жаргонізми, вульгаризми, неологізми, архаїзми, варваризми,

21 солецизми). Слова з переносним значенням – «тропи».
Порівняння та епітет.
Метафора, уособлення, персоніфікація, алегорія, символ, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, перифраз, евфемізм, амфіболія).
Синтаксична варіація (полісендитон, асиндетон, зевгма, синтаксичний паралелізм, хіазм, симплока). Стилістичне оформлення тексту (риторичні вигуки, риторичні звертання, риторичні питання, антитеза, іронія, каламбур, парадокс, епістрофа, діафора, анафора, епіфора, анадиплолзис,
інверсія, обрив, апасіопеза, еліпс, паралепсис, алюзія, ремінісценція, аномінація, градація
(клімакс, антиклімакс). Техніка виразного мовлення, її складники. Правильне дихання. Голос, його властивості та гігієнічні вимоги. Дикція, орфоепія (артикуляційна гімнастика для губів, вправи для язика, вправи для нижньої щелепи). Структурно-інтонаційна організація тексту як основа виразності мовлення. Інтонаційна виразність.
Партитура тексту.
Акція: Зовнішній вигляд оратора. Вихід до слухачів.
Погляд. Міміка та жести. Місце промови та постава
(позиція) оратора. Адаптація виступу до особливостей приміщення. Робота з освітлювальними приладами.
Особливості виступу оратора перед об‘єктивом відеокамери. Особливості аудіозапису промови; робота з мікрофоном. Робота з допоміжними технічними засобами.
4. Сучасний зміст терміна “риторика”
У сучасному розумінні риторика – це вчення про мовлення в найширшому смислі, про індивідуальне використання мовних традицій за різних обставин соціально-культурного життя. Риторика – це мистецтво говорити так, щоб за допомогою аргументів, доказів, мовних і немовних засобів, сполучаючи раціональне й емоційне, досягти бажаного результату, змінити стереотипи сприйняття слова, думки та, відповідно,

22 змінити реакцію й поведінку слухачів
(за Л. Синельниковою).
Як навчальна дисципліна риторика містить чотири
частини: історію, теорію, практику, техніку.
Особливості риторики як навчальної дисципліни полягають у тому, що оволодіння нею пов‘язане не стільки з риторичними знаннями, а переважно з риторичними вміннями й навичками.
Оволодіння практикою красномовства побудоване на знаннях, уміннях і навичках, на довготривалій практиці виступів перед різними аудиторіями.
Професійна риторика ґрунтується на загальних риторичних знаннях, оскільки основні поняття риторики стосуються будь-якої галузі людського спілкування й побудови виступів з різних тем. Однак кожна професія вимагає своєрідних якостей професійного спілкування, що відображено в тематиці, мовленнєвих жанрах дискурсів, типах, видах промов. Професійна риторика орієнтує на здобування знань про види ораторського мистецтва в професійній діяльності, стилі й жанри мовлення, оволодіння навичками культури мовлення, що забезпечують ефективне спілкування в професійному середовищі, опанування професійної лексики й своєрідних засобів впливу на аудиторію.
Висновок
Отже, ми починаємо вивчати риторику…
«Заговори, щоб я тебе побачив» – ці слова Сократа наголошують на важливості риторики в житті людини.
Риторика, на думку відомого українського ритора Феофана
Прокоповича, викладача Києво-Могилянської академії, є
«царицею душ», «княгинею мистецтв». Риторика вивчає способи переконання, ефективність форми впливу
(переважно мовного) на аудиторію з урахуванням її особливостей. Однак варто запам‘ятати найголовніше:

23 ніякі знання з риторики не зроблять з Вас гарного оратора, людину, яка професійно володіє словом (що має стати ознакою Вашої професії), якщо не буде щоденного тренування, роботи над собою, над власною риторичною особистістю, збирання й систематизування необхідного матеріалу (укладання власного риторичного архіву).
Вашими щоденними супутниками мають стати артикуляційні вправи, скоромовки, тренування дихання, формування постави, контролювання жестів, міміки, аналіз поведінки ораторів тощо. Працювати над собою варто щодня, а особливо під час підготовки до виступу.
Питання для самоконтролю
1. Що Вам відомо про риторику як науку, її виникнення, головні ознаки? Як Ви зрозуміли завдання риторики як навчальної дисципліни?
2.
Назвіть основні поняття класичної риторики.
3.
У чому своєрідність розділів класичної риторики?
4.
Як тлумачать сучасний зміст риторики? Ваша думка щодо цього.
5.
У чому особливості професійної риторики для вашого майбутнього фаху?


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал