Бабусин рушник у сучасній оселі




Скачати 78.01 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації26.12.2016
Розмір78.01 Kb.

Харківська гімназія № 178 «Освіта»
Харківської міської ради Харківської області
Бабусин рушник
у сучасній оселі
Виховний захід у 6-А класі
Класний керівник
Василющенко О. І.
Харків
2015

Мета: ознайомити учнів з оберегом української родини – рушником, із значенням його в побуті; навчити їх читати візерунки; продовжувати пізнавальні інтереси до вивчення традиційних художніх промислів українського народу; виховувати глибокі почуття любові до батьків, пошани до людей праці; сприяти розвитку творчих здібностей дітей; виробити душевну потребу берегти рушник як сімейний скарб, бажання вишивати рушник.
Учитель.
Висить рушник у хаті на кілочку,
Калина червоніє на столі,
А біля неї – житні колосочки,
Мов пустотливі братики малі.
Це все – моя земля, моя Вкраїна,
Це рук моєї матері тепло.
І цей рушник, яким і дочку, й сина
Благословляє мати на добро.
Вишитий рушник є символом українського побуту.
Хай цей символ завжди буде в наших привітних оселях, як ознака великої любові й незрадливості та ніжної материнської пісні, яка кличе нас до рідного порогу.
Хліб-сіль на вишитому рушнику – одвічні людські символи. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тих, хто виявив її. Цей звичай пройшов через віки й став доброю традицією в наш час.
Зі сльозами на очах цілують рушник іноземні туристи, для яких
Україна – рідна земля. Земля їхніх батьків та дідів. Як найдорожчий подарунок везуть з України рушник. Бо на ньому вишивають до болю знайомі й рідні спомини – шум дібров, кетяги калини, довгі коси українських верб – все те, чого немає на чужині.

Учениця 1.
Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,
Привітним, гожим словом вшанувати.
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.
Про цей рушник сьогодні й піде мова.
Учениця 2.
У нас сьогодні на уроці буде свято!
Милують око диво-рушники.
Дівочий спів лунатиме у класі.
Як добре, що є звичаї такі.
Учениця 3.
Збиратись разом, співати, гуляти.
Про Україну – неньку розмовляти.
Дізнатись більше про традиції, обряди.
Навчитись вишивати завжди раді.
Учениця 4.
Не вистачить уроку нам, повірте,
Щоб розказати про майстерність і скарби,
Але сьогодні ми прийшли сюди,
Щоб розповісти вам про рушники..
Учитель. Історія рушника дуже цікава. Традиційно він слугував оберегом.
Ще за поганських часів його чіпляли на дерева, пускали на воду, клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благодаті: щоб родила земля,щоб біда й усяка напасть обминали родину.
Із приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід, храмові рушники дарували церкві. Серед них були ті, що висіли на вівтарі – божники, настінні або охоронні.

Із часом з’явилося багато обрядових рушників. Для немовляти на білому тлі вишивали колосочки, дороги, а ближче до кутків – замкнуту лінію, щоб «не торкалося ніщо лихе». Самі кінці були не обрублені, з торочками, бо життя тільки починалося.
Учениця.
Висить цей рушник на стіні
В нашій тихій, привітній оселі.
Тільки квіти на ньому чомусь
Вже поблідли й не дуже веселі,
А квіти поблідли, бо роки проплили.
Вишивала його ще моя прабабуся.
І висить рушничок цей, як згадка жива
Про маму моєї бабусі.
А що ріднішого в світі від мами?-
Дозвольте усіх запитати.
Тому що онуки, і діти,
І правнуки повинні
Про рід свій завжди пам’ятати.
Учениця. На нашому уроці є дуже давній рушник – «рушник-легенда». Ось він, подивіться, витканий на верстаті. Оце і є домоткане полотно. Коноплі, з яких планували зробити полотно на рушник, сіяли густо попід межу, щоб той рушник краще оберігав від зла. Коли коноплі висушували, то складали корінцем в горщик, щоб достаток був у господарстві. А коли вони висихали, то їх замочували у річці на великій глибині, прив’язуючи мотузку до дерева.
Через 3-4 дні виймали, несли додому, клали під пліт, щоб майбутній рушник слугував охороною людям. Потім коноплі били, терли на терлиці, розчісували гребінками. І все це робили з піснею.
Рушничок, як цвіточок, як папірчик білий…
Або

Є на моєму рушникові ясна позолота –
Як я ткала, пісню співала –
Краще пішла робота.
Таких пісень було багато.
Вироблялося прядиво, потім на ткацькому верстаті ткалося полотно, яке прикрашали візерунками. Цей рушник-оберіг у сім’ї передається з покоління в покоління, як пам'ять роду.
Учитель. Від сивої давнини і до сьогодні, в радості і вгорі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні.
(звучить пісня «Рідна мати моя»).
Учитель. Погляньте на рушники. Який колір переважає на узорах?
Учениця. Найчастіше – чорний і червоний.
Учитель. На вашу думку, що означає чорний колір?
Учениця. Чорний колір – це сум. Він символізував жіночу тугу за своїм коханим, за вірним охоронцем.
Учитель. Як тут не згадати!
Два кольори мої, два кольори:
Червоний – то любов, а
Чорний – то журба.
(Звучить пісня «Два кольори мої, два кольори»).
Учитель. Не можна уявити собі українську хату без рушника.
Довгими зимовими вечорами вишивали їх дівчата. Під вправними руками майстринь простий шматок домотканого полотна ставав витвором мистецтва. Без рушника ніде не обходилося, він завжди був під рукою. Тому назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник.
Із давніх-давен у чарівну силу рушника вірили як у доброго чудодія, що берегтиме від всякого лиха.
Спитаєте, звідки ж бо взятися такій силі? А сила рушника – у візерунках, вишитих на ньому.

Рушник можна читати, як книгу. Треба лише розумітися на орнаментах.
Давайте згадаємо, що вам відомо про історію вишивки?
Учениця. Мистецтво вишивки виникло дуже давно. Передавалося від однієї майстрині до іншої. Про існування вишивок на території сучасних українських земель у давні часи свідчать стародавні історики, зокрема
Геродот, та різні матеріали археологічних розкопок. У могилах перших століть нашої ери були знайдені залишки бавовняного одягу, прикрашеного багатоколірними нашивками. Найстарша датована пам’ятка української народної вишивки – фрагмент рушника 1673 р., який відзначається багатством візерунка та високою технікою виконання.
У період Київської Русі княгиня Анна Мономахівна запровадила навчання в монастирських школах. У XV – XVI ст. в народній вишивці переважали геометричні малюнки, у XVII – XVIII ст. – розкішна орнаментика.
Учениця. Рушник супроводжував людину з перших хвили життя. На вишиті рушники приймала повитуха немовля. Для хлопчиків вишивали одні візерунки, для дівчаток – інші.
Перше дихання немовляти
На сніжно-білім полотні.
Блакитним шовком вишивала мати,
Мов першу стежку у житті.
Учениця. Проводжає мати сина в солдати й у хвилину прощання оповиває свою кровинку рушником.
Вишивала мати рушники,
Квіточку за квіткою стелила.
Підростали діти, йшли роки,
Непомітно мати постаріла.
Рушник-оберіг мав стати на заваді всьому злому. На рушниках- оберегах вишивали квітку Берегиню. А що ж це за квітка така – Берегиня?

Учениця 1. Берегине, хто ти?
Учениця 2. Тебе створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою квіткою, яка зберігає в собі материнську силу жінки.
Учениця 3. Ти сама мати-природа, яка несе в світи й суть творення, й суть захисту, а через це вічну гармонію та оновлення життя.
Учениця 4. Ти – чарівна квітка-пані, що береже біле, червоне та чорне зерно, зерно духу, крові та землі-плоті, готова в цю мить розлетітися в космосі для зародження нового життя.
Учениця 5. Твої віття – руки обтяжені земним насінням розвитку, але ти знаєш час того магічного помаху – засіву.
Берегиня. Я – символ, дорогий людям і поширений по всій Україні.
Я – і життєтворча мати природа, і жінка – мати, яка дарує світові сина, і
Дерево Життя, що сформувало із мороку Космосу чітку систему Всесвіту. І при всій своїй величності та могутності скромно вкоренилася в земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння є неподільна й нерозривна часточка всього світу.
Учениця.
Пломеніють диво – рушники,
України нашої святиня,
І дітей усіх своїх віки
Зігріває мати – Берегиня.
Учениця. На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев′язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали наречені на вишитий рушник.
Учитель. То ж давайте завітаємо з вами на сватання.
(Сцена сватання.Виходить мати, батько, Галя).
Мати. Галю, дитино! Ану покинь оте прасування! Ану мерщій до печі, та колупай її, колупай! А ти, старий, чого розсівся? Хутко святкову свиту одягай та за стіл сідай. Як господар поважний.

Батько. (не дуже поспішаючи). Та я зараз, а що там, горить, чи що?
Мати. Та бодай тобі! Свати йдуть, свати!
Галя. Ой лишенько!
(Батько сидить за столом, мати зустрічає гостей. Галя колупає піч).
Сват 1. Здорові були, господарю та господине.
Мати. Та здорові були, чого й вам бажаємо. Проходьте, сідайте до столу.
Цікаво знати, що привело вас до нашої хати?
Батько. Яку таку справу маєте до нас?
Сват 2. (покашлює в кулак). Діло тут таке: шукаємо ми куницю – красну дівицю, а вона, кажуть, до вашого двору забігала.
Батько. Он воно що!
Сват 1. Ну, а наш князь шукає її, бо хотів би мати у себе.
Мати. Галю, ти чуєш?
Галя. Та чую, мамо, чую. Постривайте, я зараз.
Батько. Зажди доню. Хочу спитати тебе, сватів вишитими рушниками пов’яжеш чи може гарбуза даси молодому? Гарні ж бо вродили цього року.
Галя. А от зараз побачите.
(Галя виходить).
Батько. А що, сватоньки, куницю – нашу красну дівицю ви бачили, а от що про свого мисливця розкажете?
Сват 1. Наш козак-мисливець – парубок гарний.
Сват 2. До роботи й до танцю справний. У нього добра й щира вдача.
Сват 1. Є відвага духу й тіла.
Сват 2. І душа у нього здорова.
Українська в нього мова.
Українські пісні знає,
На весіллі заспіває.
(Галя повертається з рушником й хусткою)
Галя. Вишитою хусткою

Я тебе дарую
І при чесних людях кажу,
Що тебе люблю я.
(дає хустку нареченому).
Вас, сватоньки, рушниками пов’яжу,
За такого нареченого
Вам спасибі скажу.
(Вклоняється, підходить до нареченого).
Дозвольте, батьку, дозвольте, мати.
На рушник вишиваний перед вами стати.
Та благословення вашого дістати.
Благословіть, мамо, благословіть, тату,
На щасливу долю, на життя багате.
(Батько й мати з іконою благословляють наречених).
Мати.
Бог благословляє і я благословляю.
Жити аж до віку в парі вам бажаю.
Хай діти – як квіти, життя барвінкове,
Веселе, як ружі на цім рушникові.
Батько.
Щастя вам, діти, поваги, любові,
Хлібного столу, доброї долі.
Зерном золотим хай колишеться нива.
Хай буде родина здорова й щаслива.
(Молоді вклоняються батькам).
Галя.
Спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала,

Рушнички вишивала.
По тихому Бугу білила,
Насухому бережку сушила,
Своїх старостів дарила.
Учитель. Після сватання справляли гучне весілля. А в понеділок багато людей сходилося дивитися, як молода починала вбирати хату своїми рушниками. Розвішувала їх на двері, й на образи, й на вікна, й на дзеркала.
Хата мала вигляд писанки. «Нехай ваші, мамо, спочивають, а мої до роботи стають», - казала при тім. Це означало, що молода господиня відтепер виконуватиме основну домашню роботу, а мати або свекруха (залежно від того, при кому залишилися жити молоді) можуть більше відпочивати.
Стара господиня відповідала: «Нехай буде так, як Бог велів». Складала свої рушники в скриню, і лежали вони там до останньої днини.
Ось і наші дівчата вирішили також підготуватися до майбутнього весілля – вишити рушник, вкласти в нього всі свої думки, надії, щоб, коли прийде час, стати з коханим на вишитий своїми руками рушник.
Кожна дівчина добирала свій візерунок, адже він несе в собі свою символіку. Тож нехай дівчата розкриють нам свої секрети.
Учениця 1. На моєму рушникові калина – це дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину вона пов’язувалась із народженням Всесвіту, тому й назву свою має від давньої назви Сонця – Коло. Оскільки ягідки калини червоні, той і стали вони символом крові та невмирущого роду. Тому весільні рушники прикрашали могутніми гронами калини.
(Звучить пісня «На калині мене мати колихала»).
Учениця 2. На моєму рушникові калина в парі з дубом. Це поєднання – символ сили і краси. Але сили незвичайної, невмирущої. Дуб - священне дерево, він уособлював Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку життя. Хлопці й молоді чоловіки повинні оберігати свій рід.
Учениця 3. На моєму рушникові – маки. З давніх-давен в Україні святили мак, обсипали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка
захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви на весні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду.
Учениця 4. На моєму рушнику вишитий виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї.
Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Тому виноград завжди в’ється на родинних рушниках.
Учитель. З квітами на вишиванках переплітався пташиний світ.
Учениця 5. На моєму весільному рушнику пишаються поважні пави. Птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге
Дерево Життя з філософським змістом минулого, сучасного й майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Вони переважно мають над собою символ
Божого благословення – вінець.
Учениця 6. Із великою любов’ю наш народ ставився до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пари для створення сім’ї та зміцнення господарства.
Учениця 7. А в мене нарушникові два лебеді. Лебеді – символ вірності, адже відомо, що вони обирають собі пару на все життя. Тут всі мої мрії.
Учениця 8. Людське життя швидкоплинне, немає нічого вічного в цьому світі. Бабусі готували собі рушники про смерть. Похоронні рушники були з чорною мережкою. Це і різнило їх від звичайних рушників.
Ой наткала рушників чорних по мережку.
Хай мені тоді здадуться, як одружу внуків.
А як прийде смерть за мною,
Їх не дам їй в руки.
А як прийде за мною і розкриє двері,
Рушничок цей мої діти повісять на двері.

Ця стара українська пісня розкриває нам ще один звичай наших предків. Під час поминок помережаний чорним рушник вішали на відкриті двері, а також ним застеляли труну, клали зверху хліб і проводжали людину в останню дорогу.
Учень. Ой, дівчата, як же багато ви нам розповіли сьогодні. Як цікаво вміти читати рушники, повірте, я аж сам захотів вишивати таку красу. Навчите?
Учениця 9. Приходь, навчимо.
Учитель. Багато ми розповіли, але не все, тому що в рушникові, як і в пісні, закладена душа народу, яку неможливо збагнути до кінця, її багатство безмежне.
Тож хай щастить вам, люди добрі,
Хай пісні летять за обрій,
Щира дружба стане на рушник.
Учениця 10. А на прощання хочеться зробити такий підсумок уроку.
Шануєте, друзі, рушники,
Квітчайте ними свою хату.
То обереги від біди.
Учениця 11. Шануйте те, що дала мати.
Годуйте діток з чистої роси,
Щоб легше їм в житті здолати
Похмурі та скрутні часи.
Усі. Шануйте, друзі, рушники.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал