Болонського процесу




Скачати 78.79 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації11.03.2017
Розмір78.79 Kb.

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ
ВИЩОЇ ОСВІТИВ КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ІДЕЙ
БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Оксана Цюк


Визначення актуальності проблеми. Якість вищої освіти, як одна з головних вимог Болонського процесу, завжди становила інтерес для науки і практики і завжди була пов’язана з дискусіями та суперечками. Сьогодні день, як для українських, такі для західноєвропейських вищих навчальних закладів модернізація системи забезпечення якості вищої освіти є актуальною проблемою. Передусім це пов’язано із сучасним реформуванням європейської вищої освіти. Вагомим кроком щодо вдосконалення системи якості вищої освіти вважаємо підписання Болонської декларації (1999), у межах якої була створена 2000 p. Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (European
Association for Quality Assurance in Higher Education), яка розробляє узгоджені стандарти, процедури та рекомендації із забезпечення якості (European quality assurance standards and guidelines). Формування єдиного Європейського простору вищої освіти свідчить проте, що держави та вищі навчальні заклади переосмислюють свою роль у модернізації Європи та створенні й удосконаленні узгоджених стандартів із забезпечення якості вищої освіти.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різноманітні аспекти розвитку системи забезпечення якості вищої освіти розглянуто у вітчизняних та російських наукових дослідженнях, зокрема європейська освітня політика (В.Андрущенко, В. Кремень, М. Згуровський,
С.Ніколаєнко); забезпечення якості освіти (А. Загородній, Ю. Захаров, Л. Кайдалова, К. Корсак, С. Ніколаєнко), система забезпечення якості вищої освітив Україні (М. Степко, Я. Болюбаш, В. Шинкарук, В. Грубінко, І. Бабин, В. Базилевич, С. Лаптєв); моніторинг якості вищої освіти Г. Єльнікова, О. Майоров, З. Рябова).
Формулювання цілей статті. Мета статті – проаналізувати особливості розвитку системи забезпечення якості вищої освітив умовах Болонського процесу уточнити часові межі та змістові характеристики етапів розвитку європейської політики у галузі вищої освітив цілому та у сфері забезпечення якості вищої освіти зокрема.
Виклад основного матеріалу. Категорія якості є однією з центральних у концептуальному аналізі системи освіти. Нею активно послуговуються філософи, економісти, управлінці, соціологи та педагоги.

ОКСАНА ЦЮК

218
Якість освіти стає ключовим поняттям в арсеналі споживачів освітніх послуг – роботодавців, студентів, суспільства загалом. У позиціях науковців немає консенсусу щодо періоду, відколи розпочинається зацікавлення (теоретичне, прикладне, наукове) проблемою якості освіти. Якість освіти стала предметом широкого обговорення у ті роки
XX ст. у зв'язку з усвідомленням кризи освіти, яку описав Ф. Кумбс [2, с. 27]. Одними з перших, хто зробив спробу осмислити сутність і концептуально описати якість стосовно вищої освіти, були британські дослідники Л. Харві та Д. Грін [2, с. 27]. Вони обґрунтовували, що в окремі історичні періоди в минулому питання якості освіти не стояло так гостро, базувалося на довірі суспільства до освітніх інституцій і приймалося як належне. Російські вчені, які досліджують цю проблему, акцентують, що тенденція до розв'язання проблеми якості освіти виникає у її сучасному розумінні на початку х років XX ст.” [2, с. 27]. На переконання А. Вроєйнстийна, якість не є винаходом останнього десятиліття, забезпечення якості освіти першопочатково притаманне академічній спільноті, і навчальні заклади завжди приділяли їй увагу”.
Н. Ватолкіна зазначає, що стосовно вищої освіти слово якість почали використовувати з XIX ста термінологічної сутності це слово набуло лише в другій половині XX ст. [2, с. 26‐27].
Можемо стверджувати, що поняття якість освіти історично змінювалося і збагачувалося, а процес забезпечення якості вищої освіти пройшов декілька етапів розвитку та удосконалення.
Проаналізуємо основні етапи розвитку системи забезпечення якості освітив контексті вимог Болонського процесу. Спроби надати вищій школі загальноєвропейського характеру фактично розпочалися ще в 1957 р. з підписання Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференцій європейських міністрів освіти 1971 р. тару Маастрихтському договорі 1992 р. [3, с. 5]. Історія Болонського процесу офіційно розпочалася з підписання Болонської декларації 1999 року, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій акцентовано на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країні спільної для них культури. Основними документами передісторії Болонського процесу є Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum, 1998), Лісабонська конвенція (Лісабон, 1997), Сорбонська декларація (Париж,
Сорбонна, 1998). [6, с. 8‐9]

Історичні аспекти розвитку системи забезпечення якості освіти

219
Першим періодом передісторії Болонського процесу ми вважаємо
1971–1982 рр. Головними його ознаками визначаємо: різке збільшення контингенту студентів, що визначило перехід вищої освіти від елітарної до масової помітне зниження у деяких країнах обсягів державного фінансування вищої освіти руйнація традиційних структур вищих навчальних закладів прагнення до відродження академічної кооперації розширення експансії американської моделі вищої освіти поява перших ознак академічного капіталізму як феномену скасування традиційного університетського ідеалу. Як другий період передісторії Болонського процесу можна розглядати 1983 – 1991 рр. Його ознаки:

сприйнятливість системи вищої освіти до сучасних ідей і тенденцій модернізації, зростання її ролі як засобу розвитку суспільства посилення соціального діалогу і соціального партнерства вищої освіти з економікою та світом праці переосмислення ролі ВНЗ у розв’язанні проблем освіти дорослих розширення уявлення про географічний простір європейської вищої освіти здійснення активного пошуку європейських моделей прозорості системи вищої освіти переосмислення європейського університету як центру реінтеграції Європи (університет стає місцем, де визначається зміст Європи і поняття, у якому Європа отримує зміст зростання ролі суспільних асоціацій та об'єднань урегулюванні та управлінні вищою освітою на національному та міжнаціональному рівнях актуалізація інтересу до проблем якості вищої освіти зростання комерційних послуг освітніх послугу системі вищої освіти.
Третій період передісторії Болонського процесу, на нашу думку, становлять 1992–1999 роки. Характерні ознаки третього етапу
такі: інтенсивне зростання незадоволеності станом національних і європейської системи вищої освіти, що свідчило про необхідність перетворення вищої освіти у високорозвинену галузь економіки, про настання часу “розз'єднаних національних квартир, про насичення

ОКСАНА ЦЮК

220
вищої освіти її традиційним типом, про формування європейської ідентичності, про ліквідацію соціальних та культурних прірв [4, с. 61‐67].
З часу прийняття Болонської декларації в 1999 році однією з
ключових позицій європейської вищої освіти визнавалось забезпечення її
якості відповідно до транснаціональних стандартів [5, с. 7]. Європейські міністри освіти зустрічалися кожні два роки для подальшого обговорення, зокрема, питання забезпечення якості вищої освіти. Наступним кроком на шляху формування системи забезпечення якості вищої освіти у рамках Болонського простору є Берлінське комюніке від 19 вересня 2003 року, де міністри виступили з проханням перед ENQA розробити узгоджені стандарти, процедури та норми щодо забезпечення якості вищої освіти. У Берлінському дорученні детально описані принципи, на яких має базуватись процес розробки стандартів якості. На саміті у Бергені в травні 2005 року був схвалений проект ENQA щодо Стандартів та норм забезпечення якості в європейському просторі вищої освіти. Згідно з цим документом стандарти розроблені для трьох рівнів внутрішнього забезпечення якості у ВНЗ зовнішнього забезпечення якості вищої освіти забезпечення якості роботи зовнішніх агенцій із контролю за якістю [5, с. 7‐8]. Серед головних рішень саміту було і прийняття директив та стандартів забезпечення якості, створення запиту до ENQA, EUA, ESIB, EURASHE щодо розробки подальших пропозицій, що стосуються запропонованої реєстрації агенцій забезпечення якості [6, с. 16]. У Брюсселі 4 березня 2008 року Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості, було створено Європейський реєстр забезпечення якості (EQAR). Реєстр розпочав свою діяльність влітку 2008 року [5, с. 10]. Одним із головних результатом саміту у Лондоні (2007) було створення реєстру національних агенцій із забезпечення якості.
У
Бухаресті (Бухарестське комюніке, 27–28 квітня 2012 р) було визначено пріоритети на 2012–15 роки, а саме посилити політику розширення загального доступу (до якісно вищої освіти, дозволити агенціям із забезпечення якості освіти, що зареєстровані в EQAR, здійснювати свою діяльність на теренах європейського простору вищої освіти відповідно до вимог національного законодавства розробляти пропозиції щодо прийняття нової редакції Європейські стандарти та рекомендації щодо забезпечення якості вищої освіти (ESG) [6, с. 16‐20]
Історико‐хронологічний аналіз вивчення цієї проблеми дав можливість уточнити часові межі та змістові характеристики етапів розвитку європейської політики у галузі вищої освітив цілому та у сфері забезпечення якості вищої освіти зокрема [1, с. 7].

Історичні аспекти розвитку системи забезпечення якості освіти

221 Перший етап розвитку європейської освітньої політики (1957–
1971) характеризують як установчий, оскільки в цей час було створено перші регіональні організації, до завдань діяльності яких належала політична підтримка розвитку освіти (Римський клуб (1957), Європейське економічне співтовариство (1957). Першою з міжнародних організацій академічної співпраці стала створена уроку Асоціація європейських університетів. На другому етапі (1971–1982) – початку європейського академічного співробітництва – було запроваджено перші об'єднані програми професійного навчання, покликані стимулювати співробітництво й мобільність у галузі вищої освіти. З'ясовано, що з 1971 р. почалися регулярні зустрічі міністрів освіти західноєвропейських країн з проблем розвитку вищої освіти. Створені на цьому етапі міжнародні організації академічного співробітництва, зокрема Європейський центр вищої освіти (UNESCO‐CEPES, 1972) та Західноєвропейське студентське інформаційне бюро (1982). Третій етап (1983–1992) формування європейського виміру змісту вищої освіти характеризується створенням різних міжнародних академічних програм студентської мобільності (Commet, Erasmus, Lingua,
Tempus та ін.). Серед них ‐– Центр вивчення політики вищої освіти –
CHEPS (1984) та Європейська асоціація вищих навчальних закладів – Е (1990), діяльність яких мала не лише інформаційний, алей аналітичний характер. Четвертий етап (1992–1999) вирізняється інтенсифікацією цілеспрямованих інтеграційних процесів у європейській вищій освіті. Роль головних суб'єктів освітньої політики регіону міцно затвердилася за Європейським Союзом (1992 р. засн.) та Радою Європи, які малина той час тривалі традиції впливу на розвиток вищої освітив регіоні. Долучилася створена на цьому етапі Європейська конфедерація конференцій ректорів Європейського Союзу (1996).
П'ятий етап (1999–2010) – утворення Європейського простору вищої освіти. На підставі історико‐хронологічного аналізу європейської політики у галузі вищої освіти Білокопитов В.І. [1 , с. 8] виокремив вісім
етапів розвитку процесу забезпечення якості вищої освіти:
1) підготовчий (ті роки ХХ ст. – до підписання Болонської декларації) – розробка теоретичних та організаційних засад процесу забезпечення якості вищої освіти, здійснюваного на національному та європейському рівнях, та проведення масштабних пілотних експериментів розвитку процесів забезпечення якості на національному рівні

ОКСАНА ЦЮК

222 2) інтеграції політичних зусиль суб’єктів Болонського процесу навколо забезпечення якості вищої освіти (1999–2001) – залучення до вирішення питань забезпечення якості всіх зацікавлених сторін урядів, міжнародних організацій, ВНЗ, студентських спілок, бізнесових структур. Документально було підтверджено пряму залежність успішності процесу інтернаціоналізації вищої освіти від її якості
3) структурно‐організаційні зміни процедур забезпечення якості вищої освіти (2001–2003) – упровадження Європейської кредитно‐
трансферної та накопичувальної системи (ECTS); розробка механізмів розвитку мобільності студентів, викладачів, дослідників та адміністраторів розробка стратегій навчання впродовж життя
4) розвиток культури якості вищої освіти (2003 – 2005) – залучення ВНЗ до вирішення проблем забезпечення якості вищої освіти на інституційному рівні
5) перетворення завдань забезпечення якості вищої освіти на пріоритет європейської освітньої політики (2005–2007) – співпраця Групи Є, до якої увійшли провідні європейські організації, що представляють інтереси всіх зацікавлених сторін у вирішенні проблем забезпечення якості вищої освіти на регіональному просторі вищої освіти розробка європейських стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості вищої освіти
6) запровадження перших європейських стандартів забезпечення якості вищої освіти (2007–2009) – здійснювалися зусилля щодо запровадження європейських стандартів забезпечення якості вищої освіти на європейському просторі вищої освіти та моніторинг тенденцій досліджуваного процесу
7) продовження розроблення та запровадження європейських стандартів та підведення попередніх підсумків (2009–2010) – поступове долучення до розроблених стандартів країн‐учасниць Болонського процесу, оцінення здобутих результатів та визначення перспектив діяльності на майбутнє
8) подальшого розвитку європейського простору вищої освіти (з
2010 р) та процесу забезпечення якості вищої освіти на інституційному, національному та наднаціональному рівнях. Доведено, що новостворений ЄПВО став прикладом багаторівневої транскордонної співпраці у сфері забезпечення якості вищої освіти [1, с. 7‐9].
На підставі проведеного теоретичного аналізу можна виокремити головні завдання забезпечення якості вищої освіти створення необхідних ресурсів кадрових, фінансових, матеріальних, інформаційних, наукових, навчально‐методичних

Історичні аспекти розвитку системи забезпечення якості освіти

223 тощо) з метою удосконалення процесу забезпечення якості вищої освіти організація навчального процесу, яка найбільш адекватно відповідає сучасним тенденціям розвитку національної та світової економіки та освіти здійснення контролю освітньої діяльності вищих навчальних закладів за якістю підготовки фахівців на всіх етапах навчання та на всіх рівнях – навчального закладу, державному та міжнародному (європейському.
Висновки. Отже, проблема забезпечення якості вищої освіти має складний, часто суперечливий та невизначений характер. Водночас, впровадження системи забезпечення якості вищої освітив умовах Болонського процесу не виходить за межі її актуальності в сучасних умовах. Питання забезпечення якості вищої освіти необхідно ретельно вивчати з метою доцільності використання науково‐практичних ідей у системі вищої освіти України.
______________________________________
1.
Білокопитов В. І. Діяльність європейських організацій із забезпечення якості вищої освітив контексті Болонського процесу : Автореф. дис…. канд. пед. наук : 13.00.01 /. – Суми, 2012. – 20 с. Вища освіта у пошуку якості quo vadis / Світлана Щудло. – Харків Дрогобич Колос. Міністр освіти і науки України В.Г. Кремень. Електронний доступ (31.05. р) Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процессу (документи і матеріали 2003‐2004 рр.) / За ред. В. Г. Кременя. Авт. кол.: М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, ВВ. Грубінко, І. І. Бабин. Модернізація освіти України у контексті Євроінтеграційних процесів
історико‐педагогічний аспект Монографія / Авт. кол. О. А. Дубасенюк, Н. Г. Сидорчук, Н. В. Якса та ін. / За заг. ред. Н. Г. Сидорчук ― Житомир
Вид‐во ЖДУ ім. І.Франка, 2008. – 300 с. Моніторинг якості навчального процесу у вищому закладі освіти монографія / М. Є. Скиба, С. Г. Костогриз, Г. В. Красильникова. – Хмельницький ХНУ, 2009. – 219 с. Освіта і сучасне суспільство посібник / І. В. Лебідь. ― Умань Видавець "Сочінський," 2012. – 98 с.

ОКСАНА ЦЮК

224
ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИВ КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ
ІДЕЙ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Оксана Цюк

Проаналізовано історичні аспекти розвитку системи забезпечення якості вищої освіти. Виокремлено головні етапи розвитку системи забезпечення якості вищої освітив контексті вимог Болонського процесу визначено часові межі та змістові характеристики цих етапів на підставі історико‐хронологічного аналізу європейської політики в галузі вищої освіти.
Ключові слова: вища освіта, якість вищої освіти, Болонський процес, європейські стандарти.




HISTORICAL APECTS OF THE DEVELOPMENT OF HIGHER EDUCATION QUALITY
ASSURANCE SYSTEM IN THE CONTEXT
OF THE BOLOGNA PROCESS IMPLEMENTATION

Oksana Tsyuk

The author of the article analyzes the historical aspects of the development of higher education quality assurance system. She singles out the main stages of the system’s development in the context of the Bologna Process implementation, defines time frames and content characteristics of these stages on the basis of historical and chronological analysis of the European policy in the field of higher education.
Key words: higher education, the quality of higher education, the Bologna
Process, European standards.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал