Центр разумкова




Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації06.01.2017
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3   4

2 2
ЦЕНТР РАЗУМКОВА
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ОБОРОНА
№7, 2004
А Н А Л І Т И Ч Н А Д О П О В І Д Ь Ц Е Н Т Р У РА З У М К О В А
ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК
В УКРАЇНІ: НАЯВНИЙ
ПОТЕНЦІАЛ І КЛЮЧОВІ
ПРОБЛЕМИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК
В УКРАЇНІ: НАЯВНИЙ
ПОТЕНЦІАЛ І КЛЮЧОВІ
ПРОБЛЕМИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
А
ктуальність інноваційної моделі розвитку зумовлюється стрімким
зростанням впливу науки та нових технологій на соціально економічний
розвиток, що відбувся протягом останніх 20 30 років. Нові технології докорінно і
швидко змінили структуру світової економіки. Виявилося, що неспроможність
країни здійснити структурну перебудову економіки відповідно до нового
технологічного укладу (чи зволікання з цим) не просто гальмує її розвиток, але
й призводить до економічної деградації і відсуває її на периферію світових
економічних процесів.
Формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів,
тому переваги від застосування інноваційної моделі отримали перш за все багаті
країни. Для економік, що розвиваються, досягнення цих переваг залежить від
ефективності їх спеціальної інноваційної політики проривного типу, що полягає
в дієвому державному стимулюванні прогресивної структурної перебудови
економіки та реформуванні сфер освіти, науки, інноваційної діяльності на основі
наявного науково технічного потенціалу та з урахуванням світових тенденцій
науково технологічного розвитку.
Якщо Україна має намір інтегруватися до європейського співтовариства,
забезпечити суспільний добробут європейського рівня, то запровадження такої
політики виглядає безальтернативним і на цей час має реальні передумови
(інноваційний потенціал).
Відмова від інноваційної політики може призвести до консервації накопичених
у країні передумов структурної деградації — оскільки стабілізаційне зростання
останніх років (відновлення потенційного ВВП) не є достатнім свідченням
позитивних довгострокових перспектив української економіки і підвищення її
конкурентоспроможності у світовому економічному просторі.
У представленій доповіді аналізуються показники, що дозволяють
охарактеризувати інноваційний потенціал України, її місце у світових економічних
процесах, визначити головні тенденції і проблеми, що перешкоджають переходу
до інноваційної моделі економічного розвитку. Аналіз враховує результати
попередніх досліджень Центру, посилання на які містяться в тексті доповіді.
Аналітична доповідь складається з трьох розділів.
наводяться та аналізуються кількісні показники, що характеризують інноваційний потенціал України; з урахуванням вирішального значення інституційних чинників у ринковій трансформації вітчизняної економіки, формулюються ключові проблеми, що гальмують впровадження в Україні інноваційної економічної моделі. на підставі вітчизняних і зарубіжних джерел наводяться порівняльні дані, що дають можливість окреслити позиції України та її перспективи на світовому ринку та міжнародному поділі праці.
формулюються загальні висновки та пропозиції, спрямовані на прискорення впровадження в Україні інноваційної моделі економічного розвитку.
У першому
розділі
У третьому
розділі
У другому
розділі

ЦЕНТР РАЗУМКОВА
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ОБОРОНА
№7, 2004 3
3 1. ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
УКРАЇНИ: СТАН, ТЕНДЕНЦІЇ
І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
1. ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
УКРАЇНИ: СТАН, ТЕНДЕНЦІЇ
І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
М
ожливості, тривалість, конкретні шляхи переходу національної економіки до інноваційної моделі
розвитку залежать від наявного у країні інноваційного потенціалу, зокрема: мережі наукових організацій; насиченості економіки науковими кадрами та освіченості робочої сили; обсягів фінансування наукової і науково технічної діяльності; рівня інноваційної активності промислових підприємств та динаміки виробництва інноваційної продукції; наявності платоспроможного попиту на
інноваційну продукцію.
У цьому розділі наводяться показники, що характеризують інноваційний потенціал України.
Їх аналіз дозволяє стверджувати, що сьогодні Україна зберігає можливість впровадження інноваційної
моделі економіки. Водночас, набувають стійкого характеру негативні тенденції, подальше зміцнення яких може надовго відсунути перспективу такого впровадження.
Головними проблемами, що ускладнюють розвиток інновацій в Україні, є фактичне спрямування державної політики на закріплення моделі економіки, яка грунтується на низькотехнологічних укладах, та слабкий розвиток ринкових інституцій.
1.1 ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
УКРАЇНИ: ЗАГАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ
Кількісні показники, що характеризують наукову і
науково технічну діяльність в Україні, є загалом порів нянними з відповідними міжнародними показниками
і свідчать про наявність значного, але не досконало структурованого науково технічного потенціалу.
Мережа наукових організацій
Кількість і розподіл наукових організацій. За підсум ками 2003р., наукові дослідження і розробки в Україні
виконували 1487 наукових організацій. Як видно з карти

Наукові організації України: регіональний розподіл
1
,
майже дві третини наукових організацій розташовані в
економічно розвинутих регіонах: Києві, Харківській,
Дніпропетровській, Львівській і Донецькій областях.
Більшість (57%) наукових організацій належать до
галузевого сектору; до заводського — лише 6%
(діаграма “
Розподіл наукових організацій за секто
рами
2
). При цьому, заводський сектор протягом
1991 2003рр. скоротився майже на 16%. Така тенденція не відповідає практиці розвинутих країн, де більшість наукових організацій належать до заводського сектору
(сектору компаній), а відтак — є максимально набли женими до прикінцевих стадій процесу розробки та виробництва продукції, у т.ч. інноваційної.
Понад половина (54%) організацій виконують дослідження в галузі технічних наук, майже 30% —
природничих, понад 11% — суспільних і гуманітарних
(діаграма “
Розподіл наукових організацій за галузями
науки
3
, с.4). Привертає увагу тенденція до зменшення
кількості організацій, що працюють у галузі технічних
наук (з 905 у 1995р. до 804 у 2003р.); зростання
1
Джерело: Наука та інноваційна діяльність в Україні. — Київ, Державний комітет статистики України, 2004, с.11.
2
Там само, с.9.
3
Там само, с.10.

4 4
ЦЕНТР РАЗУМКОВА
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ОБОРОНА
№7, 2004
Чисельність осіб найвищого рівня кваліфікації
(докторів і кандидатів наук), які беруть участь у виконанні наукових досліджень і розробок, становила
20,8 тис. осіб (4,0 тис. докторів і 16,8 тис. кандидатів наук).
Дві третини загального числа докторів і канди датів, зайнятих науковою і науково технічною діяль ністю, працювали в академічних установах, 20% — у галузевих наукових організаціях, 12% — у вузах
і лише 0,7% (дев’ять докторів і 145 кандидатів наук) —
у заводському секторі.
Отже, на відміну від країн ЄС, де більшість вчених та інженерів, зайнятих дослідженнями й розробками,
працюють у сфері виробництва, в Україні вони зосе реджені переважно в науково дослідних організаціях,
де працюють і переважна частина (90,3%) докторів і
кандидатів наук. Такий розподіл науковців високої
кваліфікації не сприяє якісному та ефективному використанню нововведень у виробництві.
Тенденції формування наукового кадрового корпусу.
Динаміка кількісних показників свідчить про те, що існує стійка тенденція скорочення чисельності
науковців. Протягом 1991 2003рр. чисельність праців ників наукових організацій скоротилась у 2,6 рази; в т.ч. — фахівців, зайнятих науковою і науково технічною роботою — у 2,8 рази
4
; кандидатів наук — в 1,7 рази; число докторів наук дещо збільшилося
(з 3,4 тис. у 1991р. до 4,0 тис. у 2003р.).
Найбільшого скорочення зазнає кадровий корпус заводського сектору наукових досліджень: лише про тягом 1995 2003рр. він скоротився у 2,4 рази (число дослідників — у 2,5), тоді як академічний — на 10%
(число дослідників незначно зросло); вузівський —
скоротився на третину (число дослідників — у 1,5
рази); галузевий — майже удвічі (число дослідників —
у 2,3 рази). Значно зменшилося число дослідників
(у 2,4 рази) і техніків (удвічі) в галузі технічних наук.
Погіршується вікова структура наукового кадрового
корпусу. У 2003р. частка дослідників віком до 40 років зменшилася на 0,5%, тоді як частка осіб пенсійного віку — зросла на 2%. У результаті, середній вік дослідників збільшився з 47 до 48 років; середній вік доктора наук склав 61 рік, кандидата — перевищив
51 рік. Водночас, середній вік докторів наук, які ви
їхали з України у 2003р., склав 55 років, кандидатів —
45 років.
Скоріше за все, негативні тенденції у формуванні
кадрового корпусу ближчим часом будуть посилюва тися. До такого припущення спонукають кілька обставин.
По перше, продовжуються процеси еміграції фахівців
вищої кваліфікації: за останні п’ять років Україну залишили понад 700 докторів і кандидатів наук, у т.ч. за 2003р. — 92 фахівці вищої кваліфікації.
По друге, відзначається недостатність поповнення
кадрового корпусу науковців випускниками вузів
(із загального числа випускників вузів 2003р., які отримали дипломи магістрів і спеціалістів, лише
0,7% прийшли працювати до наукових установ).
ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ: СТАН, ТЕНДЕНЦІЇ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
загальної кількості наукових організацій відбувається переважно за рахунок збільшення установ, що займа ються суспільними та гуманітарними науками
(їх кількість за згаданий період зросла більш ніж у півтора рази — зі 105 до 163).
Кадрове забезпечення
Загальна чисельність і розподіл наукових кадрів.
Станом на 1 січня 2004р., в організаціях, що вико нують наукові та науково технічні роботи, чисельність працівників становила 173,9 тис. осіб (без урахування сумісників); у т.ч. — 83,9 тис. дослідників, 21,0 тис. —
техніків і 34,6 тис. осіб допоміжного персоналу
(діаграма “
Чисельність працівників наукових органі
зацій в Україні”). У 2003р. до виконання робіт залу чалися 63,4 тис. науково педагогічних працівників вузів та інших фахівців.
4
Водночас, спостерігається тенденція збільшення числа фахівців, які виконують наукові та науково технічні роботи за сумісництвом: порівняно з
1991р., воно збільшилось у 1,8 рази (з 36,1 тис. у 1991р. до 63,4 тис. осіб у 2003р.). Крім того, зберігається практика неповної зайнятості фахівців.
У 2003р. в умовах вимушеної неповної зайнятості перебували понад 26,8 тис. працівників наукової сфери, або 15,4% загального їх числа; втрати робочого часу на одного працівника склали 374 год., або майже 19% річного фонду робочого часу. Див.: Там само, с.99, 111.

ЦЕНТР РАЗУМКОВА
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ОБОРОНА
№7, 2004 5
5
По третє, обмежується доступність якісної освіти.
Попри збільшення кількості вузів і числа студентів,
вища освіта стає дедалі більш недоступною для бідніших верств, які, за різними оцінками, складають до 80% населення країни, — при цьому, платний сектор вищої освіти складає в Україні 52%, тоді як у країнах Європи він не перевищує 7%
5
. Поглиблю
ється різниця у рівнях знань випускників сільських і
міських шкіл; у кризовому стані перебуває дошкільна освіта; залишаються невирішеними питання дистан ційної освіти, освіти дорослих (загалом — освіти протягом життя)
6
Між тим, загальний рівень освіченості робочої сили
в Україні є зараз удвічі нижчим, ніж у середньому в
країнах ЄС: частка осіб з вищою освітою серед праце здатного населення в Україні становить 13% проти близько 25% у середньому в країнах Європи (у США —
36%; у Японії — 38%)
7
. Отже, якщо тенденції звуження доступності якісної освіти набудуть стійкого харак теру, це матиме негативний вплив на перспективи масштабного інноваційного виробництва в Україні.
По четверте, існують проблеми у сфері підготовки
кадрів вищої кваліфікації. Кількість освітніх і наукових установ, що готують кадри вищої кваліфікації в аспіран турі і докторантурі, стало збільшується; відповідно —
зростає чисельність аспірантів і докторантів (таблиця

Підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації”).
Насиченість економіки науковими кадрами.
Скорочення наукового кадрового потенціалу відпо відним чином позначається на коефіцієнті виконав ців наукових і науково технічних робіт у розрахунку на 1000 зайнятого населення (показник насиченості
економіки науковими кадрами), водночас він зали шається порівнянним з показниками європейських країн. Так, у 2003р. число працівників наукової сфери у розрахунку на 1000 осіб, зайнятих в економіці,
становило 8,5 (у т.ч. дослідників — 4,1)
9
. У Німеччині
цей коефіцієнт становить 12,5 (дослідників — 6,6);
Угорщині — 6,1 (дослідників — 3,7); Польщі — 5,3
(дослідників — 3,8).
Проте, враховуючи, що мінімальна потреба
України в наукових кадрах, становить приблизно
100 тис. дослідників
10
, можна стверджувати, що ско
рочення наукового кадрового потенціалу в поєднанні з
обмеженням доступності якісної освіти становить
реальну загрозу перспективі впровадження інноваційної
моделі економічного розвитку України.
Матеріально технічне забезпечення
наукових організацій
Близько 70% парку наукового обладнання пере буває в експлуатації понад 10 років, у т.ч. чверть —
понад 20 років. До 75% обладнання, призначеного для виконання науково дослідних і дослідно конструкторських робіт (НДДКР), має фізичний знос понад 50%, третина — повністю фізично зношена.
Майже 80% організацій, що виконують НДДКР,
оснащені морально застарілим і фізично зношеним обладнанням. При цьому, коефіцієнт оновлення обладнання, за експертними оцінками, не перевищує
1 1,5% на рік
11
. Критичний стан матеріально технічного забезпечення наукової і науково технічної
діяльності спричиняє згортання експериментальних досліджень в ряді важливих напрямів насамперед природничих і технічних наук.
Виразно демонструє недостатність фінансування наукової і науково технічної діяльності в Україні
показник витрат у розрахунку на одного зайнятого в
науковій сфері (враховуючи витрати на заробітну плату та матеріально технічне забезпечення професій ної діяльності): у 2002р. загальний обсяг цих витрат становив приблизно $2 тис. на рік, тоді як, наприклад,
у Росії — понад $10 тис., у США — близько $200 тис.
12
Наведені дані значною мірою пояснюють описані
вище негативні тенденції формування наукового кадро
вого корпусу в Україні і свідчать про її відставання у
забезпеченні наукової і науково технічної діяльності.
ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ: ЗАГАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ
1990р.
2000р.
2001р.
2002р.
2003р.
Кількість закладів, що мають аспірантуру
291 418 434 445 479
Число аспірантів, на кінець року
13 374 23 295 24 256 25 288 27 106
Прийом до аспірантури за рік
4 162 7 744 8 027 8 463 9 022
Випуск з аспірантури за рік,
3 377 5 132 5 223 5 550 5 733
у т.ч. із захистом дисертації
584 842 839 971 1 005
Кількість закладів, що мають докторантуру
93 209 215 225 235
Число докторантів, на кінець року
503 1 131 1 106 1 166 1 220
Прийом до докторантури за рік
203 376 393 428 437
Випуск з докторантури за рік,
123 401 371 333 352
у т.ч. із захистом дисертації
37 37 35 40 52
Підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації
Проте, ситуація із вчасною підготовкою кандидат ських дисертацій не змінилася: як і 13 років тому,
лише кожен шостий аспірант завершує навчання захистом дисертації. У докторантурі ситуація погір шилася: раніше вчасно захищався кожен третій випускник докторантури, зараз — лише кожен сьомий.
Скорочується число докторантів і їх випуск у галузі
фізико математичних і технічних наук
8 5
Див.: Малицкий Б. Соответствие имеющегося инновационного потенциала заданиям перехода к инновационной модели экономики Украины. —
Економіст, 2004, №5, с.18.
6
Докладно див.: Система освіти в Україні: стан і перспективи розвитку. Аналітична доповідь Центру Разумкова. — Центр Разумкова 2002, Київ,
2003, с.574 610.
7
Розрахунки експертів Центру Разумкова на основі даних Всеукраїнського перепису населення України 2001р. Див.: Всеукраїнський перепис населення’2001. — Київ, Державний комітет статистики України, 2004.
8
Число докторантів у галузі фізико математичних наук у 2000р. — 138 осіб, у 2003р. — 119; випуск — 64 і 39 осіб, відповідно. У галузі технічних наук число докторантів у 2000р. — 302, у 2003р. — 263; випуск — 126 і 92 особи, відповідно.
9
Враховуючи, що чисельність зайнятого населення становила у середньому за 2003р. 20 554,7 млн. осіб. Джерело: Економічна активність населення України 2003. — Київ, Державний комітет статистики України, 2004, с.88. У збірнику “Наука та інноваційна діяльність в Україні” наводиться
інша цифра: 5,1 та 4,1, відповідно (с.178).
10
За підрахунками Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Див.: Інноваційна модель структурної перебудови економіки
України: Проект. — Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Київ, липень 2004р., с.9 10. Архів Центру Разумкова.
11
Див.: Александрова В. Место и роль инновационного потенциала в общем инновационном процессе на этапе перехода к инновационной модели экономики Украины. — Економіст, 2004, №5, с.19.
12
Див.: Денисюк В. Високі технології і високонаукоємні галузі — ключові напрями в інноваційному розвитку. — Економіст, 2004, №5, с.78.

6 6
ЦЕНТР РАЗУМКОВА
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ОБОРОНА
№7, 2004
Кількість і структура наукових
і науково технічних робіт
У 2003р. виконані 63,5 тис. наукових і науково технічних робіт. Як видно з діаграми “
Кількість
виконаних наукових і науково технічних робіт
13
, з них лише 14% були спрямовані на створення нових видів техніки і технологій, і лише у 1,3% — використовува лися винаходи.
Терміни патентування залишаються надто тривалими (у середньому — п’ять років), тому вітчизняні наукові установи та винахідники віддають перевагу патентуванню в Росії, де цей термін становить 1 1,5 року. Значно швидше (сім місяців з моменту подачі заявки) можна отримати тимчасовий
(“деклараційний”) патент терміном дії до шести років, що видається під відповідальність заявника без кваліфікаційної експертизи. У 2000 2002рр. кількість таких патентів складала близько двох третин усіх виданих патентів
15
. Тим часом, “деклараційні”
патенти не визнаються світовим співтовариством та
інвесторами і не сприяють підвищенню якості
вітчизняних наукових і науково технічних розробок та їх комерційній реалізації.
Інноваційна активність підприємств
Інноваційна активність вітчизняних промислових підприємств є низькою і демонструє стійку тенденцію подальшого зниження. Як видно з діаграми “
Показ
ники інноваційної діяльності промислових підприємств
16
,
протягом 1994 2003рр. кількість підприємств, що займа лися інноваційною діяльністю, зменшилася на 43,2%,
ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ: СТАН, ТЕНДЕНЦІЇ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
Динаміка кількісних показників свідчить не лише про зменшення загальної кількості виконаних наукових і науково технічних робіт, але й про виперед жаюче падіння питомої ваги робіт інноваційної спрямо
ваності. Порівняно з 1991р., загальна кількість вико наних наукових і науково технічних робіт зменшилася на 23%; причому, кількість робіт, спрямованих на створення нових видів техніки і технологій, скоро тилася майже вчетверо, а їх частка у загальній кількості робіт — втричі (з 41,1% у 1991р. до 13,7% у
2003р.); кількість робіт, у яких використовувалися винаходи зменшилася у 8,5 разів, їх частка в загальній кількості — більш ніж ушестеро (8,3% та 1,3%).
Патентування винаходів. Кількість заявок на видачу охоронних документів на об’єкти інтелектуаль ної власності останніми роками зростає; у 2003р. вона становила 6 953 заявки (діаграма “
Кількість заявок
на видачу охоронних документів на об’єкти інтелектуаль
ної власності
14
). Кількість отриманих охоронних документів — 6 610 патентів, з них 150 — отримані за кордонами України. Протягом 2003р. науковими організаціями продано 957 ліцензій, у т.ч. 10 — до
інших країн світу.
13
Джерело: Наука та інноваційна діяльність в Україні..., с.153.
14
Джерело: Там само, с.152.
15
“Деклараційні” патенти впроваджувалися як тимчасові, однак ще й сьогодні вони діють, винахідники використовують їх для підтвердження прав власності на винаходи при впровадженні своїх розробок у межах країни.
16
Джерело: Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. Послання Президента України до Верховної Ради України..., с.391. У Статистичному збірнику “Наука та інноваційна діяльність в Україні” наводяться інші дані.
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
Кількість підприємств, що впроваджували інновації, одиниць
2181 2002 1729 1655 1503 1376 1491 1503 1506 1238
Кількість освоєних видів техніки, найменувань
1181 1000 717 591 449 469 631 610 520 710
Кількість впроваджених нових технологічних процесів, одиниць
3559 2936 2138 1905 1348 1203 1403 1421 1142 1482
у т.ч. маловідхідних, ресурсозберігаючих
990 1044 688 600 467 423 430 469 430 606
Показники інноваційної діяльності промислових підприємств

ЦЕНТР РАЗУМКОВА
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ОБОРОНА
№7, 2004 7
7
а їх частка в загальній кількості промислових підпри
ємств — скоротилася з 26% до 12,7%, що у п’ять разів менше, ніж у розвинутих країнах, де цей показник становить 60 70%.
За певного збільшення у 2003р. кількості освоєних видів техніки та впровадження нових технологічних процесів, відповідні показники складали лише 42% і
60% рівня 1994р.
Найбільш активними у запровадженні інновацій були підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки (35% загальної кількості підприємств підгалузі); хімічної і нафтохімічної промисловості
(24%), машинобудування (24%), металургії та обробки металу (17%), харчової промисловості (16%). Близько половини (43,7%) всієї виробленої інноваційної
продукції припадає на Донецьку та Дніпропетровську області, де більшість підприємств належать до зазна чених галузей.
На виконання наукових досліджень витрачало кошти лише кожне четверте з інноваційно активних підприємств. Структура загальних інноваційних витрат залишається недосконалою. Як видно з таблиці

Інноваційні витрати промислових підприємств
17
,
найбільшу частку (61%) у загальних витратах на
інноваційну діяльність становили витрати на закупівлю нового обладнання
18
; на дослідження і розробки —
10,2%; придбання нових технологій (патентів і
ліцензій) — лише 3,1%.
При цьому, як свідчать дослідження трансферу
технологій до України на основі ліцензійних угод, майже
всі ліцензійні технології не належать до останніх
досягнень і надходять до України в середньому з
10 річним запізненням. Протягом останніх років кількість
нововведень за закупленими та вже діючими ліцензіями


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал