Дубасенюк О. А. Інновації в сучасній освіті // Інновації в освіті: інтеграція науки і практики: збірник науково-методичних праць




Скачати 182.3 Kb.

Дата конвертації07.09.2017
Розмір182.3 Kb.

Дубасенюк О.А. Інновації в сучасній освіті // Інновації в освіті
інтеграція науки і практики збірник науково-методичних праць
/ за заг. ред. О.А. Дубасенюк. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І.
Франка, 2014. – С. 12-28.


Дубасенюк
О.А., доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки Житомирський державний університет імені Івана Франка)
Інновації в сучасній освіті
Сучасна соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, потребує сутнісних зміну всіх сферах суспільного життя, втому числі й в освіті. Нагальні вимоги до сучасних освітніх установ були сформульовані в Законі України Про освіту та конкретизовані в національній доктрині освіти, де виділено одне з головних завдань – стимулювання та розвиток інноваційних процесів. Інновації в освіті пов’язані із загальними процесами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграцією знань і форм соціального буття. Відтак, характерною ознакою сучасної педагогіки постає інноваційність – здатність до оновлення, відкритість новому. Розвиток системи вищої та середньої освіти вимагає від педагогічної науки й практики вивчення і впровадження сучасних технологій та нових методів навчання дітей та молоді. Інновації в педагогіці пов‘язані із загальними процесами у суспільстві, глобалізаційними та інтеграційними процесами. Інноваційна діяльність в Україні передбачена Законом України Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні, Державною програмою прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку. Інновації в освіті є закономірним явищем, динамічним за характером і розвивальним за результатами, їх запровадження дозволяє вирішити суперечності між традиційною системою і потребами в якісно
новій освіті. Сутнісною ознакою інновації є її здатність впливати на загальний рівень професійної діяльності педагога, розширювати інноваційне поле освітнього середовища у навчальному закладі, регіоні. Як системне утворення інновація характеризується інтегральними якостями інноваційний процес, інноваційна діяльність, інноваційний потенціал, інноваційне середовище. Джерелом інновації є цілеспрямований пошук ідеї з метою розв'язання суперечностей, її освоєння відбувається шляхом апробації в формі педагогічного експерименту або пілотного впровадження. Розвиток інновації залежить від того, наскільки соціально-психологічне середовище потребує нової ідеї. Подальше існування інновації пов'язане з переходом у стадію стабільною функціонування. Отже, інновації в освіті – це процес творення, запровадження та поширення в освітній практиці нових ідей, засобів, педагогічних та управлінських технологій, у результаті яких підвищуються показники (рівні) досягнень структурних компонентів освіти, відбувається перехід системи до якісно іншого стану. Слово "інновація" має багатомірне значення, оскільки складається з двох форм власне ідеї та процесу її практичної реалізації.
Стрімкий розвиток сучасних знань та технологій вимагає синтезу науки і виробництва, що реалізується нарівні консалтингових центрів, які є осередками науково- технологічних досліджень країні регіонів. Житомирський державний університет імені Івана Франка постає певною моделлю регіонального інноваційного консалтингового центру регіону, який реалізовано на основі двох навчально- науково-виробничих комплексів, Поліського інноваційного центру освіти та розвитку, консорціуму вищих навчальних закладів та функціонує на базі різних форм міжнародної наукової співпраці, науково-методичних університетських й міжвідомчих науково-дослідних центрів та лабораторій. Найважливішою одиницею цього поліструктурного інноваційного консалтингового утворення став навчально- науково-виробничий комплекс "Полісся. Згідно з Положенням, затвердженим Міністерством освіти і науки України, комплекс "Полісся" забезпечує координацію
спільної діяльності навчальних закладів, сприяє впровадженню ступеневої підготовки майбутніх фахівців за наскрізними навчальними планами і програмами та ефективному використанню науково-педагогічних кадрів навчально-лабораторної та виробничої бази, соціальної інфраструктури організації підвищення кваліфікації викладачів навчальних закладів, спільному проведенню науково–дослідних робіт, апробації та використанню результатів наукових досліджень, розробці навчально- методичного забезпечення тощо. Комплекс "Полісся" об'єднав понад 20 навчальних закладів області різних рівнів акредитації – від дитячого садка (який працює за системою вальдорфської педагогіки) до Інституту післядипломної педагогічної освіти. Діяльність комплексу спрямована не лишена реалізацію системи неперервної освіти, якісний відбір абітурієнтів на навчання в університеті, ай на започаткування низки важливих комплексних науковопедагогічних проектів. У рамках Комплексу організовується спільна робота науковців та педагогів у науково-методичних лабораторіях, проводяться спільні міжнародні та всеукраїнські конференції, "круглі столи" та виставки-презентації творчих робіт учнів навчальних закладів. Члени Комплексу беруть участь у щорічному методичному ярмарку університету. При кафедрі методики викладання іноземних мові прикладної лінгвістики успішно працюють науково- методичні лабораторії "Інноваційні технології навчання іноземної мовив початковій школі" (керівник – проф. Л.
Калініна). На базі ННІ педагогіки функціонує лабораторія "Формування професійної компетенції майбутнього вчителя іноземної мови засобами сучасних технологій" (керівник – ст. викладач Л. Березенська), "Проблеми навчання іноземних мову полілозі культур" (керівник – доц. І. Самойлюкевич), . Лабораторії постійно проводять виїзні засідання у Коростишівському педагогічному коледжі імені Івана Франка. Працюють науково-методичні лабораторії у Бердичівському коледжі, обласному педагогічному ліцеї, гуманітарній гімназії № 1, ліцеї № 25, гуманітарній гімназії
№ 23, міському колегіумі (м. Житомир. Члени Комплексу
беруть участь у діяльності університетського Науково- методичного центру роботи з обдарованою студентською молоддю, а також Науково-методичної лабораторії "Освітньо- виховна система Полісся, міжвідомчої лабораторії. За останні роки проведено ряд регіональних семінарів з проблем інновацій в освіті та акмеології. Значну роботу у структурі консалтингової діяльності проводить університетський Поліський інноваційний центр освіти та розвитку (керівник центру – доц. Ю.С. Костюшко). Метою Центрує ініціювання, координація досліджень у галузі інноваційних технологій освіти і розвитку та їх утілення в практику функціонування освітніх структур. Результати діяльності висвітлюються у щорічному альманасі Інноваційні технології освіти та розвитку, проводяться семінари-тренінги для вчителів шкіл. Головним напрямом наукової та організаційної діяльності є ініціювання та координація проведення наукових досліджень у галузі освітніх інновацій та підготовка спеціалістів до їх реалізації шляхом залучення до проведення досліджень викладачів та студентів вищих навчальних закладів м. Житомира, кращих педагогів, психологів та соціальних працівників області співпраці з громадськими організаціями та державними установами для досягнення поставленої мети розробки, накопичення, впровадження та розповсюдження інформації з проблем інноваційних технологій освіти та розвитку.
В останні роки проведено регіональну науково- практичну конференцію "Інновації в системі менеджменту освіти, семінар для директорів ліцеїв і гімназій Житомирської області – "Інновації в системі сучасної освіти, Всеукраїнський круглий стіл "Світоглядні та методологічні принципи креативності в освітній системі сьогодення, круглий стіл "Розвиток творчого потенціалу особистості в інноваційному освітньому середовищі. Також останніми роками був організовано цикл семінарів-тренінгів для батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу Втілення ідей гуманістичної педагогіки в практику сімейного виховання, "Конструктивна взаємодія батьків з дітьми у ситуації конфлікту, "Монологічні та діалогічні стратегії психолого-педагогічних впливів в умовах сімейного
виховання. Крім того, проведено цикл семінарів для методистів дошкільних навчально-виховних закладів на тему "Сучасні інноваційні виховні технології теорія і практика, для вихователів продовженого дня на тему "Практика вирішення міжособистісних конфліктів вихователя з учнями в позанавчальній діяльності. Для заступників директорів з науково-методичної роботи ліцеїв і гімназій області проведено семінари на тему "Інновації в системі менеджменту освіти" та науково-практична конференція "Освіта для сталого розвитку".
Таким чином, Житомирський державний університет імені Івана Франка виступає освітнім, культурним та науковим центром Поліського регіону, який через діяльність навчально-науково-виробничого комплексу Полісся, консорціуму, Поліського науково-методичного центру, університетських та міжвідомчих науково-дослідних центрів та лабораторій, забезпечує координацію спільної діяльності науковців навчальних закладів, дає можливість накопичувати інноваційний довід та впроваджувати сучасні технології в освітню сферу Житомирщини.
Освіта за своїм змістом, формами і методами є змінною, оскільки вона має реагувати на нові цивілізаційні виклики, суспільні реалії, враховуючи тенденції, перспективи розвитку людства, національного буття народу. Однак оновлення навчально-виховної практики нерідко відстає від темпів цивілізаційного розвитку, соціальних вимог до неї. Тривалий час, особливо на ранніх етапах розвитку людства, визначена проблема булане такою актуальною, як в індустріальну і постіндустріальну (інформаційну) епохи. Помітно актуалізувалася ця проблема у другій половині ХХ ст., що було зумовлено значним проривом у науково- технічному розвитку, радикальною зміною традиційних уявлень просвіт, життя, його цінності, майбутнє цивілізації
[3, с. 8]. Вочевидь, що проблеми навчання і виховання, розвитку дітей та молоді можуть бути успішно вирішені тільки при постійному вдосконаленні системи освіти, на основі наукових принципів, досягнень педагогічної науки і практики,
високого рівня професіоналізму педагогів, підвищення їх кваліфікації, модифікації сучасних підходів до організації педагогічного процесу. Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях. Розвиток системи і змісту навчання в сучасному світі відбувається в контексті глобальних освітніх тенденцій, серед яких науковці [3, 4, 7, 9, 18 ] виділяють масовий характер освіти та її неперервність як нова якість значущість освіти для індивіда і суспільства орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості орієнтація навчання на особистість, забезпечення можливостей її саморозкриття. Виявлені тенденції свідчать, що головною функцією освіти є розвиток людини. Освіта має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості для здобуття таких умов розвитку та підготовки до життя знань про людину, природу і суспільство, що сприяють формуванню наукової картини світу як основи світогляду та орієнтації у виборі сфери майбутньої практичної діяльності досвіду комунікативної, розумової, емоційної, фізичної, трудової діяльності, що передбачає формування основних інтелектуальних, трудових, організаційних і гігієнічних умінь та навичок, необхідних у повсякденному житті для участі у суспільному виробництві, продовженні освіти та самоосвіти досвіду творчої діяльності, що відкриває простір для розвитку індивідуальних здібностей особистості і забезпечує її підготовку до життя в умовах соціально-економічного та науково-технічного прогресу досвіду суспільних і особистісних відносин, які готують молодь до активної участі вжитті країни, створення сім’ї, планування особистого життя на основі ідеалів, моральних та естетичних цінностей сучасного суспільства Одним із шляхів підвищення ефективності системи освіти є впровадження в практику інновацій. Упровадження інновацій у сферу освіти – це складний процес, який
передбачає поступове оновлення і вдосконалення змісту, методів, засобів, педагогічних технологій, що, безумовно, впливає на якість педагогічного процесу. Проблемі розвитку інноваційних процесів в освіті нині присвячено досить велику кількість досліджень
В.Г.
Кремень,
І.А.
Зязюн,
С.А.
Бараннікова, І. Загвязинский, М.В. Кларін, Г.М. Коджаспарова,
В.Я. Ляудіс, А.М. Моісєєв, І.П. Підласий, Л.С. Подимова,
С.Д. Поляков, А.І. Пригожін, В.І. Рибакова, В.О. Сластьонін,
С.О. Сисоєва, ПІ. Щедровицкий, А.В. Хуторской та ін. [7, 9,
11, 12, 13, 17]. Ученими обгрунтовано теоретичні положення щодо інновацій, розкрито основні поняття (інновація, нововведення, інноваційний процес та ін.), структура інноваційного процесу, виділено етапи впровадження інновацій в умовах школи. Систематизація нововведень, інновацій запропонована в роботах К.
Ангеловскі,
Н.В.
Горбунової, В.
Лоренсова, ММ.
Поташника
Н.Р. Юсуфбекова [1, 14, 18 ] та ін. Критерії оцінки інноваційної діяльності у загальноосвітній школі досліджені
Д.Л. Бенькович, М. Нікітіним, А.Р. Тімербулатовою та ін. Дослідники проблем педагогічної
інноватики О. Арламов, М. Бургін, І.М. Дичківська, В. Журавльов, В. Загвязинський, Е.Ф. Зеер, Н.Р. Юсуфбекова, А. Ніколс та
ін.) [2, 5, 9 ] прагнуть співвіднести поняття нового в педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове. Так,
В.І. Загвязинський вважає нове в педагогіці – це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, ай той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу вході зміни умові ситуацій ефективно розв’язувати завдання виховання та освіти [4]. Інновація, у контексті педагогічного процесу, означає введення нового в цілі, зміст, методи та форми навчання і виховання, організацію спільної діяльності вчителя та учня. Педагогічна інновація – нововведення в педагогічну діяльність, зміни у змісті та технології навчання і виховання, мають наметі підвищення їх ефективності [3,
С. 18; 12]. Таким чином, інноваційний процес полягає у формуванні та розвитку змісту та організації нового. У цілому під інноваційним процесом розуміється комплексна діяльність зі створення (народження, розробки, освоєння, використання і розповсюдження нововведень. У науковій літературі розрізняють поняття новація та інновація. Новація – це саме засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо, а інновація – це процес освоєння цього засобу. Інновація – це цілеспрямована зміна, що вносить в освітнє середовище нові стабільні елементи та викликають перехід системи з одного стану в інший [3, С. 22-23]. Нововведення при такому розгляді розуміється як комплексний, цілеспрямований процес створення, розповсюдження та використання нового, метою якого є задоволення потреб й інтересів людей новими засобами, що веде до певних якісних змін системи і способів забезпечення її ефективності, стабільності та життєдіяльності [15, сі як результат інновації [11, с. 3]. Діяльність, яка забезпечує перетворення ідей у нововведення і формує систему управління цим процесом може бути визначена як інноваційна діяльність. Відзначимо, що науковцями ведуться розробки різноманітних класифікацій інновацій. Наводемо приклад двох шкал вимірювання інновацій новизни та сфері поширення [16]. За ступенем новизни було запропоновано виділити наступні види інновацій
1.
Ретроінновація, коли в сучасну практику переноситься в дещо модифікованому вигляді вже ніби відомий в минулому, але в силу історичних обставин феномен, що перестав застосовуватися, наприклад гімназія, ліцей, профільне навчання та ін.
2. Аналогова інновація, коли береться відомий підхід і вноситься часткова модифікація, наприклад, у рамках рейтингової оцінки застосовується 1000 бальна шкала або модульна система доповнюється блочно модульної.
3. Комбінаторна інновація, коли з кількох відомих блоків у результаті їх об'єднання створюється якісно новий продукт.

4. Сутнісна інновація, коли виникає дійсно новий хід, наприклад школа діалогу культур. Певною мірою, на думку вчених, інновацією можна називати тільки два останні види, які передбачають виникнення нових сутнісних характеристик і для суб'єктів інноваційного процесу і для його результатів. За сферою поширення інновації, науковці виокремили такі інновації у навчанні у вихованні в управлінні у перепідготовці кадрів. На основі цієї типології можна описати інноваційне поле вітчизняної освіти, а, отже, визначити і вид пропонованої інновації, вирішивши, принаймні, питання про її автентичності [16 ]. Під інноваціями у навчанні розуміються нові методики викладання, нові способи організації занять, нововведення в організації змісту освіти (інтеграційні (міжпредметні) програми, методи оцінювання освітнього результату. До найбільш відомих інновацій у цій сфері належать організація занять без руйнування класно-урочної; створення гомогенних класів з правом переходу в класи іншого рівня створення профільних класів методики колективних навчальних занять із створенням ситуації взаємонавчання; ігрові методики (вікторини, диспути. Організація занять (з традиційної класно-урочної системи метод проектів, школа-парк, створення схем мережевої взаємодії індивідуальні освітні траєкторії т’ютерство. Представлення і передача змісту освіти може бути у такому вигляді опорні сигнали організація міжпредметних уроків з виділенням міжпредметних зв'язків; побудова навчального процесу по галузям людської діяльності або історичних епох створення комп'ютеризованих курсів технології створені на основі принципу повного засвоєння метод занурення виділення як профільного національного, культурного чи культурологічного аспекту освіти програмне навчання проблемне навчання організація дослідницької діяльності з отриманням нових для учнів знань. Методи оцінювання освітнього результату розширення бальної шкали (для фіксації творчого просування рейтингова оцінка створення портфоліо.
Під інноваціями у вихованні розуміються системи або довгострокові ініціативи, засновані на використанні нових виховних засобів, що сприяють соціалізації дітей та підлітків і дозволяють нівелювати асоціальні явища в дитячо- юнацькому середовищі. До них можна віднести створення різних варіантів школи повного дня психолого-педагогічних центрів і підрозділів шкіл гувернерська служба всередині школи дитячо- батьківських об'єднань навколо школи розгорнутої системи додаткової освіти всередині школи систем додаткової мотивації до суспільно – корисної діяльності. Під інноваціями
в
управлінні слід розуміти нововведення, спрямовані на залучення представників суспільства до управління освітніми установами, а також оригінальні схеми організації управлінської та господарської діяльності маркетингові дослідження в практиці загальноосвітніх закладів розробка систем автоматизації шкільного управління утворення проблемних групі кафедр усередині закладу створення опікунських і управлінських рад з реальними функціями створення мережевої взаємодії і структури взаємодії шкіл введення ваучерів у системі підвищення кваліфікації. Під інноваціями у підготовці та перепідготовці кадрів
освіти слід розглядати нові методики викладання, нові способи організації занять, а також нові програми перепідготовки кадрів, орієнтовані на зміну вимог до якості освіти дистанційне навчання створення мережевих структур т’ютерство; створення інтегрованих міжпредметних курсів з навчання нових професійних груп менеджерів освіти, експертів, учителів профільної школи)
[2, 8, 10]. Сукупність усіх цих етапів утворює одиничний інноваційний цикл. Для повного і точного уявлення специфіки інноваційних процесів, що відбуваються в сучасному освітньому просторів системі освіти, на думку вчених, можна виділити два типи навчально-виховних закладів традиційні і розвивальні. Для традиційних систем характерно стабільне функціонування, спрямоване на
підтримку разі назавжди заведеного порядку. Для систем, що розвиваються, характерний пошуковий режим. У розвивальних освітніх системах інноваційні процеси реалізуються в наступних напрямах формування нового змісту освіти, розробка і впровадження нових педагогічних технологій, створення нових видів навчальних закладів
[13,16]. Крім цього, педагогічний колектив ряду освітніх установ займається впровадженням у практику інновацій, що вже стали історією педагогічної думки. Наприклад, альтернативних освітніх систем початку ХХ століття М.
Монтессорі, Р. Штайнера тощо. Розвиток вищої освіти не може бути здійснено інакше, ніж через освоєння нововведень, через інноваційний процес. Щоб ефективно управляти цим процесом, його необхідно осмислити, атому пізнати. Останнє передбачає вивчення його структури [2, 9]. Будь-який процес (особливо коли йдеться про освіту, та ще про його розвиток) являє собою складне динамічне (рухливе, нестатичне) утворення – систему. Остання ж поліструктурна, атому і сам інноваційний процес які будь-яка система) поліструктурний.
Діяльнісна структура являє собою сукупність наступних компонентів мотиви – мета – завдання – зміст – форми – методи – результати. Дійсно, все починається з мотивів спонукальних причин) суб'єктів інноваційного процесу ректора, викладачів, студентів та ін.), визначення цілей нововведення, перетворення цілей у множину завдань, розробки змісту інновації тощо. Урахуймо, що всі названі компоненти діяльності реалізуються за певних умов матеріальних, фінансових, гігієнічних, морально
– психологічних, тимчасових та ін.), які в саму структуру діяльності, як відомо, не входять, але при ігноруванні яких інноваційний процес протікав би неефективно.
Суб'єктна структура ВНЗ включає інноваційну діяльність усіх суб'єктів розвитку навчального закладу ректора, проректорів та його заступників, науковців, викладачів вузів, учителів, учнів, батьків, спонсорів, методистів, консультантів, експертів, працівників органів освіти, атестаційної служби та ін. Ця структура враховує
функціональне і рольове співвідношення всіх учасників кожного з етапів інноваційного процесу. Уній також відображаються відносини учасників планованих часткових нововведень [9, 10].
Рівнева структура відображає взаємопов'язану інноваційну діяльність суб'єктів на міжнародному, всеукраїнському, регіональному, районному (міському) й університетському (інститутському) рівнях. Очевидно, що інноваційний процесу виші відчуває на собі вплив (як позитивний, такі негативний) інноваційної діяльності більш високих рівнів. Щоб цей вплив був тільки позитивним, потрібна спеціальна діяльність керівників за погодженням змісту інновацій, інноваційної політики на кожному рівні. Крім того, з погляду науковців, управління процесом розвитку конкретного ВНЗ вимагає розгляду його як мінімум на п'яти рівнях індивідуальному, рівні малих груп, рівні університету (інституту, районному та регіональному рівнях. Змістова структура інноваційного процесу передбачає народження, розробку та освоєння нововведень у навчанні, виховної роботи, організації навчально-виховного процесу, в управлінні ВНЗ та ін. У свою чергу кожен компонент цієї структури має своє складну будову. Так, інноваційний процесу навчанні може припускати нововведення в методах, формах, прийомах, засобах (тобто в технології, у змісті освіти або в його цілях, умовах тощо. Розглянемо особливості педагогічної інновації, що являє собою теоретично обгрунтоване, цілеспрямоване і практико- орієнтоване нововведення, яке здійснюється на трьох рівнях макрорівні, мезорівні і мікрорівні. Проаналізуємо їх. На макрорівні інновації зачіпають змінив усій системі освіти і призводять до зміни її парадигми. На мезорівні інновації спрямовані на змінив освітньому середовищі регіону, у конкретних навчальних закладах. При цьому йдеться в основному про створення нових навчальних закладів на базі нових концептуальних підходів. Сьогодні можна виділити чотири основні типи навчальних закладів елітарні, кон'юнктурні, експериментальні та традиційні [2,
11]. На мікрорівні інновації спрямовані на створення нового
змісту як окремого курсу, такі блоку курсів ( наприклад, екологічних чи гуманітарних або на відпрацювання нових способів структурування освітнього процесу або на розробку нових технологій, нових формі методів навчання. На будь-якому з рівнів освітня інновація розвивається в п'ять етапів. Перший етап – ініціація нововведення і прийняття рішення про необхідність впровадження новацій певного типу. Ініціація може бути викликана до життя внутрішнім спонуканням лідера організації, але скоріше за все причиною служить зовнішній або внутрішній тиск наказ міністерства, замовлення галузі на нового фахівця, зміни та процеси всередині самої організації. У нормі стратегія інновацій та аналітична робота щодо її впровадження повинна проводитися керівником в ранзі ректора, проректора і декана (директора, завуча. На практиці ж часто ініціатива нововведення йде не зверху, а знизу – від педагогів – новаторів. Другий етап – теоретичний, тобто обгрунтування й опрацювання інноваційна основі психолого-педагогічного аналізу, прогнозування того, як розвиватиметься інноваційний процесі які його негативні і позитивні наслідки (економічні, юридичні та ін.). Цей етап є найскладнішим, оскільки педагогічні роздуми і здатність уявити іншу педагогічну реальність (Г.П. Щедровицький) припускають володіння психолого-педагогічною теорією уміння вибудувати в єдину концепцію свої ідеї обгрунтування необхідності чи неминучості інновації виділення факторів, що сприяють упровадженню нововведення. Цей етап передбачає також інформаційне забезпечення планованого нововведення. Ретельна робота на другому етапі сприяє успіху на етапі впровадження інновацій у педагогічний процес. Третій етап – організаційно-практичний – це створення нових структур, що сприяють освоєнню нововведення лабораторій, експериментальних груп тощо. Ці структури повинні бути мобільні, самостійні і незалежні. На цьому
етапі важливо знайти прихильників інноваційної ідеї, особливо з числа впливових і авторитетних в організації осіб. Крім того, треба передбачити ставлення до новації багатьох інших співробітників з числа тих, кого безпосередньо торкнуться ці нововведення. Цей етап інноваційного процесу закінчується переконанням більшості членів організації в необхідності нововведень і створенні сприятливого емоційно
– мотиваційного фону. Четвертий етап – аналітичний – це узагальнення й аналіз отриманої моделі. На цьому етапі необхідно усвідомити, на якому рівні здійснюється інноваційний процес співвіднести стан освітньої установив цілому (або стан викладання конкретного предмета) з тим прогностичним станом, якого передбачалося досягти в результаті нововведення. Якщо відповідності не відбулося, треба знайти відповідь на питання чому
П'ятий етап – упровадження, яке може бути пробним, а потім і повним. Успіх на цьому етапі залежить від трьох чинників від матеріально-технічної бази того навчального закладу (або освітнього середовища, де здійснюється нововведення від кваліфікації викладачів і керівників, від їх ставлення до інновацій загалом, від їх творчої активності від морально – психологічного клімату в організації (ступеня конфліктності, ступеня згуртованості співробітників, плинності кадрів, суспільної оцінки їх праці тощо. Так,
В.І. Добриніна і Т.М. Кухтевич прямо відзначають, що впровадженню нововведень у вищій школі значною мірою перешкоджає висока конфліктність по лініях "викладач – студенті "викладач – викладач. Інноваційний процес, на думку І.П. Підласого, може розглядатися і як розвиток трьох основних етапів генерування ідеї (у певному розумінні – наукове відкриття, розробка ідеї в прикладному аспекті і реалізація нововведення в практиці [11]. У зв'язку з цим, інноваційний процес можна розглядати як процес доведення наукової ідеї до стадії практичного використання і реалізація пов'язаних з цим зміну соціально-педагогічному середовищі.
Існує й інша характеристика етапів розвитку інноваційного процесу (І.І. Гребенюк, Н.В. Голубцов,
В.А. Кожин, К.О. Чехов, С.Е. Чехова, О.В. Фёдоров). Уній виділяють наступні дії визначення потреби в змінах збір інформації та аналіз ситуації попередній вибір або самостійна розробка нововведення прийняття рішення про впровадження (освоєння власне саме впровадження, включаючи пробне використання нововведення
інституалізація або тривале використання нововведення, в процесі якого воно стає елементом повсякденної практики. Повноцінний інноваційний процес полягає у формуванні та розвитку змісту та організації нового. Він являє собою сукупність процедурі засобів, за допомогою яких наукове відкриття або ідея перетворюються в соціальне, втому числі, освітнє нововведення. Найбільш успішно нововведення впроваджуються у відносно невеликих колективах (від 500 до 1000 чоловік, де легше проводити психологічну підготовку персоналу до нововведень іде швидше можна пробудити в людях ентузіазмі віру в успіх. Відзначимо, що при впровадженні необхідно планувати ризик як відзначають М. Мескон, М. Альберті Ф. Хедоурі, кожне друге організаційне нововведення закінчується невдачею (тобто ризик становить
50 %). Важливо здійснювати процес реалізації інновацій у ВНЗ [1, 13, 15, 17, 18 ] з метою підготовки майбутніх учителів до інноваційної діяльності, що передбачає 1) включення в зміст навчальних планів і програм загальнопедагогічних, методичних та спеціальних дисциплін (Педагогіка, Психологія, Нові інформаційні технології, Методика викладання спеціальних предметів, Основи педагогічної майстерності, Спецкурси та спецсемінари з педагогічних субдисциплін» елементів педагогічної інноватики та основних відомостей про сутність, функції й можливості інновацій в освіті 2) спрямування навчальних занять на формування в студентів умінь використання інновації яку самостійній пізнавальній діяльності, такі в майбутній
професійній діяльності 3) уведення спецкурсів (за вибором Загальні основи педагогічної інноватики", "Іноваційні процеси в освіті, "Іноваційні моделі навчання у зарубіжній школі" до навчальних планів підготовки майбутніх учителів-філологів; 4) включення науково-дослідної роботи в межах різних психолого-педагогічних і методичних дисципліна також написання курсових, дипломних, магістерських та наукових робіт відповідної тематики 5) залучення майбутніх учителів до реалізації проектів різного рівня, які за тематикою та/або засобами реалізації пов’язані з інноваціями. Таким чином, така система формування готовності майбутніх учителів до інноваційної діяльності спрямована на розвиток у студентів потреби у використанні педагогічної
інноватики в професійній діяльності. Вона реалізується шляхом поетапного засвоєння психолого-педагогічних, методичних і спеціальних знань про особливості використання інновацій у професійній діяльності, інтегрованих у зміст професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів та оволодіння студентами вміннями використовувати інновації в професійній діяльності та передбачає інтеграцію теоретичних засад педагогіки, практичних видів роботи, педагогічної практики й науково- дослідної роботи інноваційного спрямування. На думку відомого українського вченого Івана Зязюна, смислом і метою сучасної освіти повинна стати людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом. Відтак, система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку творчої особистості. Література
1.
Ангеловски К. Учителя и инновации: Книга для учителя Перс македон. – М Просвещение, 1991. – 159 с.
2.
Воронов
М.В.
Профессиональное обучение студентов на основе интегрированных курсов // Инновации в образовании. – 2011. – № 9. – С. 4-15.

3.
Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології
: підручник. 2-ге вид, допов. Київ, Академвидав. – 2012. –
352 с.
4. ВИ. Загвязинский, ВИ. Инновационные процессы в образовании и педагогическая наука / ВИ. Загвязинский
// Инновационные процессы в образовании : сб. науч. тр. – Тюмень, 1990. – С. 5-14.
5.
Зеер Э.Ф. Компетентностный подход как фактор реализации инновационного образования // Образование и наука. Известия Уральского отделения РАО. – 2011. – №8. – С. 3-15.
6.
Ильина
Н.Ф.
Особенности методического обеспечения инновационной педагогической деятельности //
Инновации в образовании. – 2011. – № 10. – С. 49-57.
7.
Кремень В.Г. Філософсько-освітня діяльність інноваційні аспекти // Становлення і розвиток науково- педагогічних шкіл проблеми, досвід, перспективи зб. наук. праць. / за ред. Василя Кременя та Тадеуша Левовицького. – Житомир, Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2012. – С 8.
Кузьмина Ю.О. Компетентностный подход в образовательном процессе высшей школы // Высшее образование сегодня. – 2010. – № 11. – С. 22-24.
9.
Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследования / Кларин М.В. – Рига
Эксперимент, 1995. – 176 с.
10.
Назарова Л.И. Актуальные вопросы развития инновационной образовательной среды вуза // Образование и наука. Известия Уральского отделения РАО. – 2011. – № 7. – С. 47-55.
11.
Підласий А.І. Педагогічні інновації // Рідна школа.
– 1998. – № 12. – С. 3 12.
Поляков С.Д. Педагогическая инноватика: от идеи до практики. – М Педагогический поиск, 2007. – 167 с.
13.
Подымова
Л.С.
Подготовка учителя к инновационной деятельности. – М, 1995.

14.
Поташник ММ. Инновационные школы России: становление и развитие.
Опыт программно-целевого управления: пособие для руководителей общеобразовательных учреждений / Вступит. ст. В.С.
Лазарева. – М Новая школа, 1996. – 320 с.
15.
Сластёнин В.А., Подымова Л.С. Педагогика:
Инновационная деятельность. – М Магистр, 1997. – 224 с.
16.
Сумнительний
К.Є., В. Богуславський http://www.mos-cons.ru/file.php/1/innov_v_obrazov/innov_v_ obrazov.htm, Инновации в образовании. Вектор развития и основная реальная практика
17.
Хуторской А. В. Педагогическая инноватика: методология, теория, практика научное издание. – М Изд- во УНЦ ДО, 2005. – 222 c.
18.
Юсуфбекова Н.Р. Общие основы педагогической инноватики: Опыт разработки теории инновационных процессов в образовании. – Мс




База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал