Епіграфом візьму слова шевченка… Ольга Богдан




Скачати 122.96 Kb.

Дата конвертації09.11.2016
Розмір122.96 Kb.

ЕПІГРАФОМ ВІЗЬМУ СЛОВА ШЕВЧЕНКА…

Ольга Богдан,
слухач І курсу І групи
денної форми навчання («Державне управління»)
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
її розпинають.
Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула
сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна
ставитися до неї із великою любов'ю... У будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого. Твори
Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. І сьогодні вони не тільки сучасні, а й злободенні. Минуло 150
років, кріпацтво давно скасовано, Україна вже більше десятиліття ‒ вільна. Та озерніться навколо…
Поема «Кавказ», на жаль, ще довго не втратить своєї актуальності. Вона була написана у 1845
році, коли царська Росія вела на Кавказі загарбницьку війну. Минуло багато-багато десятиліть ‒ і що?!. Наша
Ненька-Україна потерпає від жадібності, недбалості, черствості, невігластва як близького нам по крові, так і
власного народу.
Інколи неможливо без суму спостерігати за наслідками «владних рішень», що призводять до
погіршення життя народу і ‒ як наслідок ‒ до зневіри, байдужості... Чому люди не розуміють: тільки
нерозривна єдність із рідною землею, любов, повага та гордість за неї може зробити нашу землю квітучою!!!
Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки.
Споконвіку боронили цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завжди була їхнім
багатством, яким пишались і яке захищали.

Хоча, можливо, останні події, а саме «Майдан» ‒ це перша ластівка пробудження людської свідомості?
Українці ‒
дуже терплячий народ, та навіть і в нас є прикордонна смуга, за якою терпець увірветься.
Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на
підмурівку національної свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн і впливає на
події у світі. Отже, держава – це передусім її народ, а свідомість народу ‒
свідомість його держави.
Безперечно, останні події піднімуть громадську свідомість Українців, примусять багатьох подивитись на
події в Україні під іншим кутом. Сподіваюсь, що «привладні», нарешті, почули і побачили на власні очі гнів народу!!!
Я
вважаю:
для
того,
щоб
наша
Ненька–Україна
була
квітуча,
сонячна,
щаслива,
кожен
громадянин
повинен
розуміти
власну
відповідальність
і
почати
зміни
на
краще
із
себе,
зі
свого
ставлення
до
ближнього,
до
своєї
родини,
роботи,
до
людей,
але
в
першу
чергу

любити
свою
країну
і
намагатись
зберігати
її
скарби
та
примножувати
здобутки.
Для мене Україна ‒ це чарівна природа: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у
волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі
соняшники
на
струнких
стеблах…
Це
неповторна
культура:
ніжна
лірична
пісня,
героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна…
Я дуже сподіваюсь, що кожен зможе знайти у своїй душі любов та повагу до рідного краю і ці віршовані
рядки Великого Кобзаря ми будемо сприймати як історію, а не як сьогодення. Тільки бажання гордо заявити
«Я

українець»
може
об’єднати
громадян
нашої
величезної
держави
в
одне
ціле.
Тому
кожен
із
нас
мусить
дбати
не
про
те,
на
кого
рівнятися
і
до
якої
культури
долучатися,
а
насамперед
про
свою
єдину
країну,
про
порозуміння
й
злагоду
на
всіх
її
землях.

Андрій Бондаренко,
слухач І курсу І групи
денної форми навчання («Державне управління»)
Тарас Григорович Шевченко відомий як в Україні, так і за її межами. Його твори цінують насамперед люди, які
бачать Україну як суверенну, демократичну державу з розвиненою державною мовою, та професійні дослідники історико-
культурної національної спадщини.
Поетичні твори Шевченка написані живою, звучною українською мовою з поєднанням книжних, народнопісенних,
фольклорних та діалектних елементів. У такий спосіб вираження своїх думок поет утвердив у літературі використання
розмовної української мови. Пройшовши непростий шлях від кріпосної до вільної людини, зазнавши та побачивши багато
несправедливості в суспільних відносинах в Україні та маючи талант, Тарас Григорович сформувався як творча людина, у поезії
якої відображаються звичаї, ментальність, біль та прагнення народу, краса рідної землі. Його поетична творчість сповнена
патріотизму, любові до українського народу, щирим переживанням та співчуттям до його важкої долі.
Зараз, як і за життя Шевченка, вдумливих та небайдужих людей в Україні хвилюють такі ж питання: як розв’язати
суспільно-владні проблеми, як розвинути та зробити українську державу могутньою, незалежною, заможною? Поет вважав, що
треба діяти так:
“…Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори ‒
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте…”

На жаль, історичний та релігійний досвід вказує про помилковість судження Великого Кобзаря. Тому
що влада завжди відповідає свідомості та ментальності суспільства. Бог дає добру владу тим народам, які її гідні.
Якщо цінності народу залишаються на тому ж рівні, то й зміна влади ні до чого не призведе. Чи можуть сподіватися
на кращу владу люди, які готові ближнім своїм хату підпалити через заздрість? Запропонована Тарасом
Григоровичем зміна влади засобом крові неминуче призведе до покарання народу через цей гріх. Дуже важко
зрозуміти, чому Шевченко вважав, що треба молитися Богу після вбивства ворогів. Натомість, заслуговує на повагу
чесність поета, що він “не знає Бога” ‒ і тому потребує нашого співчуття. Дивно, що наш освічений та прославлений
Тарас не зрозумів Євангелія. Чому Ісус Христос не народився імператором ‒ для встановлення справедливих
законів? Чому він не закликав народ до революції? Відповідь проста. Тому що серця людей від цього б не
змінились.
Люди
самі

добровільно

відмовилися
від
Христа.
Тобто,
самі
обрали
рабство
гріха
замість
свободи,
яку
пропонував
Месія.
Важко зізнатися людям, навіть таким талантам, як Шевченко, що всі вороги ‒ в їх серцях, де саме і розгортаються
найголовніші битви. Чи багато з нас зможе відверто відповісти на запитання: “Чи гідний я, такий “брудний”, мати
святу владу та власну суверенну державу?”. Чи справді українці, навіть на цей день, хоча б усвідомили свої гріхи, за
які
вони
позбавили
себе
незалежності?
Бог,
очевидно,
чекає
на
покаяння
від
народу.
Тому
зробити
кращою
свою
державу
можна

тільки
змінивши
самого
себе.
На сьогодні, цитувати Тараса Шевченка, на мою думку, доцільно обережно і вибірково ‒
для демонстрації неперевершеної краси української мови, зображення природи нашої чудової землі, із метою
виховання волелюбності та патріотизму українського народу та дослідження його історичної ментальності.
В інших випадках, робити це буде недоречно і небезпечно, оскільки погляди українського поета-ідола часом
занадто
гострі
й
кровожерливі,
а,
отже,
можуть
сприйматися
гарячими
головами
як
аксіома…

Олена Кришталь,
слухач І курсу І групи
денної форми навчання («Державне управління»)
Епіграфом візьму слова Шевченка «Любовь - господня благодать!»
Одна з найбільших цінностей людини ‒ це любов. Саме в ній відкривається людська особистість,
радість применшення себе заради того, кого кохаєш, радість продовження себе. Усе це втілилося в такому
соціальному інституті як родина, сім’я.
Родина була й залишається хранителькою духовних цінностей, культури та історичної
спадкоємності поколінь. З родини починається життя людини, саме тут відбувається її формування.
Родина – для кожного надзвичайно важлива! Тільки рідні завжди підтримають у важку хвилину
та порадіють успіхам. Ніде не відчуваєш себе так добре, як у колі своїх близьких.
Переважна більшість людей мріють жити в сім’ї, де панує любов і злагода, де тебе приймають та
люблять таким, яким ти є. Саме завдяки батьківській любові діти почувають себе захищеними від усіх
негараздів життя.
Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша в світі людина ‒ МАМА. Щастя й
краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками та поетами.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

Помічали ‒ коли ударимося, чи злякаємося, чи здивуємося, — згадуємо «Ой Боже!» чи «Ой
мамо!». Як у дитинстві, коли мама ‒ це втілення дому, захисту, тепла, друга. Саме від неї залежить виховання
дитини й саме мама прищеплює почуття любові.
У душі в кожного з дитинства єдиний і неповторний образ ‒ образ своєї мами, яка все зрозуміє,
пробачить, завжди пожаліє й буде самовіддано любити незважаючи ні на що.
Яскравим прикладом безмежної материнської відданості благородній справі виховання дітей є
МОЯ МАМА!
На долю моєї Мами випало тяжке випробування – втрата доньки, виховання малолітніх онуків
(з одно- та трирічного віку).
Буває, іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся…
Все, що є в нас найкращого, усе від неї ‒ від рідної неньки. Вона ніколи нічого не пожалкувала для
нас, все робила для того, щоб захистити нас, щоб нам краще жилось. Віддавала всю свою ніжність, ласку,
безмежне добро, тепло свого серця, своє здоров’я. Відданість і любов, які вона нам дарувала та продовжує
дарувати ‒ безцінні…
Нещодавно їй виповнилось 55 років. Лише ‒ 55. Однак нескінченні турботи, терпіння відчутно
похитнули її здоров’я. І саме зараз, як ніколи раніше, розумієш її значимість у своєму житті, хочеться бути
гідним її любові: «Матусенько, голубонько, благословенна тричі будь!!!».

Ірина Костіна,
слухач І курсу І групи
денної форми навчання («Державне управління»)
Традиційне уявлення про щасливу родину
передбачає обов'язкову наявність тата, мами і дітей.
Для переважної більшості людей саме така родина є
нормальною і бажаною. Але життя різноманітне, все частіше
зустрічаються сім'ї, де з різних причин роль обох батьків виконує
один із дорослих. І в переважній більшості випадків - жінка.
На щастя, минули часи, коли дівчина, яка
завагітніла поза шлюбом, йшла, мов Шевченкова Катерина,
топитися в озері. Правда, у невеликих населених пунктах така
«необачлива» поведінка жінки при надії і зараз піддається осуду
сусідів та колег, оскільки патріархальні устої нашого суспільства
говорять про те, що це порушення норм моралі й моральності, і
таврують ганьбою позашлюбні стосунки.
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі?

Іноді просто дивуєшся, особливо переглянувши спеціалізовані Інтернет-форуми - як же багато серед нас злих
людей! Як їм подобається ображати жінок, які в силу різних обставин залишилися на самоті або зважилися народити «для себе ».
Невже ніхто не приміряв на себе таке становище? Адже так склалося , що після розлучення батьків діти найчастіше залишаються
з матір'ю, тому у світі так багато матерів-одиначок . Чомусь вважається, що їх жаліють більше, а тому і держава намагається їм
допомагати. Але мало хто знає, як і з чого складається життя таких жінок. І фрази «плодять злидні», «в неповних сім'ях
виростають асоціальні особистості», «народжують від кого попало», і це ще і це ще не найобразливіші висловлювання! вже
нікого не дивують. При цьому навколишні засуджують і тих, хто робить аборти, і тих, хто наважується на цей серйозний крок -
понести відповідальність і народити дитину. Чоловіків же, які залишили жінку з маленькою дитиною на руках,
а
ще
гірше

вагітну,
не
особливо
засуджують:
значить,
жінка
сама
винна,
довела
до
крайнощів.
І
виникає
таке
відчуття,
що
самі
самотні
матері
часом
не
звертають
на
це
уваги
або
пробачають.
Їм
ніколи
ображатися
і
огризатися
на
такі
слова.
Їм
потрібно
працювати,
щоб
утримувати
своїх
дітей,
при
цьому
не
розраховуючи
на
допомогу
держави
.
Самотній
матері
все
доводиться
робити
самій.
Бабуся
і
дідусь
не
завжди
можуть
допомогти,
буває,
що
вони
ще
працюють.
У
такому
випадку
залишаються
дитсадок
та
няні.
До того ж мати-одиначка змушена працювати і заробляти гроші. На неї лягають не тільки побутові, але
й матеріальні труднощі. Їй складно виділити
хоч трішки часу на себе, щоб відпочити, тому їй важко налагодити
особисте
життя,
познайомитися
з
кимось.
На
це
у
неї
просто
не
вистачає
часу.
Але головна складність полягає в тому, що жінці немає з ким розділити відповідальність за себе і дитину.
Їй немає на кого покластися. Вся відповідальність лягає на неї, а це важкий тягар. Пам'ятаєте Катю Тихомирову,
героїню
фільму
«Москва
сльозам не вірить»?
Скільки
сліз
вона
пролила в
подушку,
виховуючи
самотужки
свою
доньку.
Вважається,
що
це
найчесніша
екранізація
життя
самотньої
молодої
мами…

Катерина Кудлата,
слухач І курсу І групи
денної форми навчання («Державне управління»)
«Нащо мені чорні брови,
Нащо карі очі,
Нащо літа молодії,
Веселі дівочі?
Літа мої молодії
Марно пропадають,
Очі плачуть, чорні брови
Од вітру линяють.
Серце в'яне, нудить світом,
Як пташка без волі.
Нащо ж мені краса моя,
Коли нема долі?...»
Красива, цікава співрозмовниця, правильно поводиться в суспільстві, підтримує в будинку затишок, відмінно готує,
але йде по життю одна. Чому? Почуття самотності пронизує свідомість, хочеться завести сім'ю, але гідний чоловік не з'являється
на горизонті. На жаль, не всім вдається стати дружиною і матір'ю. Жінка, яка постійно відчуває самотність, починає втрачати віру в
чоловіків, думає, що проти її щастя – заздрісні подруги і взагалі все на світі...
Що ж таке краса – дар чи прокляття? Це залежить і від культури суспільства, і від самої людини. Адже давно
відмічено, що одні дівчата з роками стають красивішими, а інші втрачають свою привабливість. У нашому суспільстві красива
«квіточка» часто буває самотньою і нещасною. Чарівна жінка, з дитинства розпещена загальною увагою і яка звикла легко
добиватися свого, часто виявляється абсолютно нездібною тонко розуміти і відчувати іншого. Коли вона молода і чарівна, їй
сходить із рук черствість, егоїзм, зарозумілість, вона без зусиль впокорює серця і має безліч залицяльників.
Головним фактором відсутність претендентів вступити в шлюбний союз виявляється те саме бажання, яке виразно
читається в очах самотньої дами: «хочу заміж». Чоловік готовий штурмувати неприступну фортецю. Підсвідомо бажаючи зберегти
полігамність і свободу, чоловік вибирає важкі цілі. Уявіть, що мисливець, який вистежував і хотів зловити лань, виявить, що вона
біжить йому назустріч. Найімовірнішою реакцією такого чоловіка буде бажання втекти. Нав'язлива демонстрація свого бажання
здобути чоловіка схожа на демонстрацію жертві капкана, а чоловік не хоче стати вашим полоненим, його мета - полювати.

Серйозною проблемою постає її оточення. Що думають про неї інші люди? Наприклад,
невпевнені в собі чоловіки, побачивши таку красуню, розуміють, що вони її не гідні і, напевно, вона не одна,
тому і пробувати не варто. Та й взагалі, якщо вона красива, це ще не означає, що і внутрішній світ у неї
багатий. На жаль, багато хто думає, що всі красиві зовні і внутрішньо дівчата не самотні і їх так важко знайти.
Стереотип про те, що у гарної дівчини немає мізків і душі, до неподобства безглуздий. Майже всі це знають,
але «люблять думати» так., як думає суспільство. Так легше. А звідки ви знаєте, яка вона?
У неї довгі ноги, видатні форми, миловидна особа і все? Це відразу вам говорить про те, що вона погана
людина, і краще з нею не зв'язуватися. Або це показник того, що вона – дівчина легкої поведінки?
Чоловіки, якщо думають, що красива дівчина не для них або така задля серйозних відносин,
то
нехай
займуться
своєю
самооцінкою
і
почнуть
думати
за
себе,
а
не
як
усі..
Сама по собі краса не означає нічого. Вона швидко приїдається, вона не чіпляє за душу, з нею не
хочеться прокидатися вранці. Краса – це статична гармонія, плоска картинка, яка діє недовго і поверхнево.
Чоловіки не люблять жінок за красу, як би дивно це не прозвучало. Те, що вони зазвичай
називають «красою» – незрозуміла хімія, сплав хвилювання і трепету, які чоловік відчуває,
дивлячись
на
жінку,
бажання
володіти
нею
цілком
і
безоглядно.
Краса жінки – це дар і прокляття…

Людмила Вольська,
слухач І курсу І групи
денної форми навчання («Державне управління»)
Аж страшно!.. А вона молилась
І жить у господа просилась,
Бо буде вже кого любить.
Вона вже матір'ю ходила,
Уже пишалась і любила
Своє дитя. І дав дожить
Господь їй радості на світі.
Узріть його, поціловать
Своє єдинеє дитя,
І перший крик його почути…
Ох, діти! Діти! Діти!
Велика божа благодать!
Чоловік і жінка закохуються, в них з’являється бажання стати батьками. Радість і ніжність переповнюють серця,
збільшується бажання піклуватись та допомагати один одному. Лине молитва до Бога. Це прохання мати здорову дитину. Часто
батькам не важливо хто це буде – хлопчик чи дівчинка.
Дитина… Скільки тепла в цьому слові. Велика радість матері народити дитину від коханого чоловіка. Хочеться
вірити, що саме в цьому творінні відобразяться найкращі риси батьків. Спостерігаючи за розвитком дитини, мати прикладає
максимум зусиль для того, щоб дитина була здорова. Часто матері шиють чи в’яжуть вбрання своєму немовляті, вкладаючи туди
материнську любов і тепло. Усмішка дитини вказує на те, що дитина перейшла на вищий рівень – вона може реагувати на
зовнішнє середовище. Чи може будь-хто бути байдужим тоді, коли сміється чи плаче дитя? Думаю, що ні. Кожна людина
відчуває радість, коли чує сміх дітей. У кожного стискається серце, коли лунає їх плач. Дійсно, дитина – це Божий Дар.

Перші кроки немовляти приносять гордість батькам. Вони протягують руки Божому Творінню, яке йде
назустріч
їм.
Не
засмучує
навіть
те,
що
дитя
старанно
намагається
викинути
всі
речі
з
шафи.
Воно ж туди дійшло вперше!.. Після такої розминки шафа вже замикається, а в пам’яті залишаються
невгамонні
рухи,
агукання
і
цей
чудовий
зосереджений
погляд…
Скільки радісних хвилин дарують батьки своїм творінням. Кожного року приходить в дім новорічна казка.
Сяючі вогники та прикраси на ялинці ваблять дітей своєю неповторною загадковістю. Як сяють оченята, коли
з’являється Дід Мороз з торбинкою подарунків і впізнає в кожному зайчика чи сніжинку, слухає вірші, розповідає про
труднощі, пов’язані з бабою Ягою та лиходіями, які хотіли зашкодити цьому святу та дарує кожному подарунок.
Жодна
матір
не
забуде
пронизливий
погляд
дитини,
яка
цікавиться
кількістю
свічечок
в
торті
на
День
народження,
чекає,
коли
їх
піднесуть,
старається
їх
загасити.
Багатьом батькам велике задоволення приносить спостерігати, як підростаючи, дитя вчиться читати і
писати рідною мовою. Дякуючи їй, вони познайомились, освідчились в коханні та прийшли до згоди щодо майбутнього
поповнення
в
сім’ї.
Хіба
можна
не
любити
мову
країни,
в
якій
ти
виріс,
співав
пісні,
бігаючи
босоніж
по
траві,
їв
духмяний
хліб,
товаришував,
закохувався,
радів
кожному
успіху?
Роки летять надто швидко. Наче сонячний промінчик підстрибує по кімнаті твій малюк. Він готується
до свята Першого Дзвоника. З букетом квітів ви йдете до школи. А через мить на плечах твого сина
першокласниця тримає маленький дзвіночок… Випускний Бал… Спостерігаючи за тим, з якою легкістю,
танцюючи,
він
підіймає
свою
однокласницю,
ти
розумієш,
що
твій
син
виріс.
Ти поруч завжди – в радості, і в смутку. Твоя любов вселяє довіру твоїй дитині. Ти їй потрібний в будь-якому
віці. Твої поради ідуть із серця. І вона це розуміє. Ви – одне ціле. Ви – сім’я. Це те – для чого варто жити.
Кожен день клопіткої праці приносить радість. Робота окрилює тоді, коли ти робиш це для свого улюбленця. І недоспані
ночі дають результат – поруч знаходиться жива і неушкоджена дитина… Твоя дитина. Цей неоціненний Божий Дар!
Дарунок тобі. Він – найцінніше, що в тебе є. Це твоя радість і гордість. І на душі настає спокій…

Леся Яремійчук,
слухач І курсу І групи
денної форми навчання («Державне управління»)
Тарас Шевченко в колі його сучасників був, як відомо, художником і поетом, бардом і дисидентом,
солдатом і засланцем. Він не був ні політичним лідером, ні вождем суспільного чи народного руху. Він був духовним
Мойсеєм українського відродження. І такою залишиться його роль і значення в історії України назавжди.
Сьогодні ж, як відомо є й новоявлені герострати, які роблять недолугі спроби спалити його всього. Не
виходить. І не вийде. Бо є поезія Кобзаря, в якій виражена душа народу. І найперше – в ній виражена любов до
України.
Важко навіть назвати іншого українця, для котрого ця любов була б такою абсолютною, вселенською,
непорівнянною ні з чим сущим:
«Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!»
Знаю, яку бурю дискусій викликали й досі викликають ці слова і в ортодоксів віри, і в атеїстів, і в усіх
шанувальників творчості Тараса Шевченка. Втім, це інше питання – про Бога, про святу віру. Тут говоримо про
українську національну ідею, зміст якої чимало наших політиків, політологів і різних щирих патріотів і досі з’ясовують.
Перечитуючи ці віршовані рядки, усвідомлюю, як я люблю Україну. Я пишаюся тим, що я українка. Я
поважаю і ціную усе українське!
Моя країна – моя гордість! Її краса та велич, вікова героїчна історія, роботящий та талановитий народ,
багатство традицій та звичаїв, культура і побут – усе це назавжди залишиться у моєму серці!

Неможливо описати словами родючість й тепло української землі, яка щороку приносить величезні
врожаї, швидкоплинність та чистоту річок, що на хвилях несуть кораблі, красу та містерію темних лісів,
у
чиїх
глибинах
у
своєму
танку
кружляють
мавки
із
лісовиками…
Я безмежно люблю своїх земляків! Таких щирих, гостинних, відкритих та працьовитих людей я не
зустрічала
ні в одній з країн світу! Це ті люди, що ніколи не відмовлять у проханні, протягнуть руку
щиросердної допомоги, розрадять порадою та теплим словом, пригостять найсмачнішим борщем та
галушками!
А
усі
ці
вишиванки,
писанки,
ляльки-мотанки,
короваї,
дідухи,
меланки!
Я обожнюю українські свята та обряди, весілля. Напевно, немає у світі нічого такого, що могло б
зрівнятися з ними. Яка прекрасна моя Батьківщина! А українська пісня… Наша нація здавна відома своїм
вмінням співати, співати від серця, від душі, щиро та до сліз. Моя держава – найкраща!
Я хочу закликати усіх любити свою землю, своїх батьків, рідний поріг, свою історичну та духовну
спадщину! Я мрію про ті часи, коли завдяки цій любові, Україна нарешті встане з колін, гордо підніме голову та
заявить
про
себе
на
увесь
білий
світ!
Я
знаю:
наша
сила
у
єдності!!!
Україна
може
пишатися
тим,
що
вона
народила
людей,
які
ніколи
не
забувають
своєї
Батьківщини
і
шанують
її.




База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал