Формування морально-етичних суджень молодших школярів засобами художньо- мовленнєвої діяльності




Скачати 87.88 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації02.02.2017
Розмір87.88 Kb.

УДК 371
ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ СУДЖЕНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬО-
МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Кот Тамара Олексіївна
старший викладач кафедри
української філології КГУ
Актуальність проблеми.
Дитина росте, накопичує життєвий досвід, намагається збагнути себе і світ навколо. У сучасному суспільстві загострюються питання моралі та етики, змінюються погляди на моральні цінності людства та ставлення до них у підростаючого покоління. Водночас науковці занепокоєні таким станом речей все частіше порушують різні аспекти морального виховання (І.Бех, Г.Шевченко).
Гармонія моральних спрямувань особистості може скластися за умови, що духовним стрижнем постають не цілі, пов'язані безпосередньо з її благополуччям, а ті, що лежать поза особистістю, орієнтують її на іншу людину, колектив, людство. На думку І.Беха, досягти духовної зрілості можна після численних, так би мовити, народжень, або моральних діянь. А отже, всі вони мають сприяти самосвідомості особистості, стати своєрідним відтворенням її минулого розумового і почуттєвого досвіду. Людина завжди прагне утримувати в свідомості уявлення, що наповнюють її радістю, зосереджувати увагу на болісних переживаннях [1].
Активне світосприймання має набути у самосвідомості вихованця особистісного смислу, інакше воно втрачає моральну цінність. Суттєвий недолік сучасного психолого-педагогічного забезпечення процесу виховання полягає в тому, що воно однобоко культивує один лише різновид психічної взаємодії педагога й вихованця - обмін думками стосовно тих чи
інших моральних норм та вимог. З цією метою відповідно розробляються методичні засоби аргументації, переконання, спрямовані на свідоме прийняття дитиною виховних цілей як регуляторів її повсякденної поведінки.
З основами людської моралі дитина ознайомлюється в процесі задоволення своїх актуалізованих бажань, намірів, прагнень. Стосовно одних вона отримує від дорослих схвалення, стосовно ж інших - заборони. Відтак у свідомості дитини формується стійке уявлення, що певні моральні вимоги - це спосіб розв'язання тих чи інших її практичних завдань. При цьому передбачаються, окрім досягнення нею власних цілей, ще й чітко окреслені за змістом взаємини з іншими людьми - дорослими та однолітками.
Характер цих взаємин мусить стати визначальним у конкретному вчинку чи дії підростаючої особистості; і це вона попервах неусвідомлено відчуває. Згодом поняття «добра» і «зла» формуються у дитини як певний спосіб її реальних стосунків із людською спільнотою. Період дитинства характерний тим, що моральні засади засвоюються і стають регуляторами поведінки та діяльності дитини, коли вона наслідує відповідні дії дорослих чи організованого виховання, коли
їй дається повна інформація про ту чи іншу моральну норму. Такий спосіб опанування дитиною моральних приписів є природним. Та все ж слід зважати на те, що справжня людська мораль не може бути сформована за допомогою лише наслідування чи навіювання. Адже за такого способу підростаюча особистість не виявляє справжньої активності, а тим більше самостійності (І.Бех).
Ступінь вивченості проблеми.
Важливе місце в системі роботи щодо формування у молодших школярів морально- етичних суджень належить художньо-мовленнєвій діяльності. Проблема художньо-мовленнєвої діяльності розглядалася в лінгводидактичному (А.Богуш, Н.Гавриш, С.Чемортан тощо.), педагогічному (І.Зимня, Н.Карпинська, Л.Славіна тощо.), психологічному (Л.Виготський, П.Гальперін, В.Давидов, Д.Ельконін, О.Запорожець, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Л.Щерба тощо.), філософському (М.Каган) аспектах. В ході експериментальних досліджень було з’ясовано сутність художньо- мовленнєвої діяльності, визначено її види та специфіку, особливості сприймання дітьми художніх творів; доведено позитивний вплив художніх творів на формування особистості дитини.
Основний зміст статті.
Термін „художньо-мовленнєва діяльність” введено в науковий обіг у другій половині XX століття. Однією зі складових художньо-мовленнєвої діяльності є художня діяльність, що втілюється передусім у мистецтві.
Художньо-мовленнєва діяльність – це діяльність, що пов’язана зі сприйманням літературних творів, виконанням їх, відтворенням, супроводжується образним, виразним мовленням, словесною творчістю (А.Богуш).
Зупинимось на теоретичних засадах поняття „художньо-мовленнєва діяльність”. Л.Щерба вважав, що система мови
„має багаті засоби для вираження будь-якої думки, будь-яких нюансів, до найтонших – тільки треба вміти знайти ці засоби”
[5, с.131]. Учений підкреслював пряму залежність якості мовної скарбниці від впливу літературних творів на суспільство.
Система художньої мови складається із взаємозв’язку її компонентів. Літературознавці насамперед відзначають, що художність мови – це мистецтвознавча категорія, а мистецтво, як вид суспільної свідомості, завжди оперує художніми образами. Тому образність – найважливіший принцип художньої мови [5, с.453].
Г.Поспєлов характеризує художню мову як образно-експресивну і така характеристика може бути віднесена і до художнього мовлення дітей, яке значною мірою складається під впливом літературних творів [3, с.226]. Якщо загальну мовленнєву діяльність дитини формувати на основі літературних творів, то мовлення розвивається і в художньому відношенні.
Художні образи, що пропонуються дитині художньою літературою, є основою художньо-мовленнєвої діяльності.
Художньо-мовленнєва діяльність дитини є складним полікомпонентним утвором, в якому можна виділити чотири стрижньових компоненти: сприймання на слух дітьми змісту художніх творів; розуміння змісту художнього твору; відтворення змісту і виконавча діяльність (декламування, відповіді на запитання, переказування, бесіда за ілюстрацією, узагальнюючі бесіди, читання за ролями); театралізована діяльність (ігри-драматизації, ігри за сюжетами літературних
творів, словесно-поетична творчість).
Ключовими напрямами в організації художньо-мовленнєвої діяльності є: розвиток художньо-естетичного сприймання і словесної творчості; розвиток мовлення, виховання культури мовлення; літературознавча підготовка; збагачення емоційно- чуттєвого і когнітивного досвіду.
Змістовою стороною художньо-мовленнєвої діяльності є формування різних видів компетенцій: художньо-мовленнєвої, конгнітивно-мовленнєвої, виразно-емоційної, поетично-емоційної, оцінно-етичної, театрально-ігрової.
З поміж завдань формування художньо-мовленнєвої компетенції виокремлюють такі: ознайомити з фольклорними творами, творами письменників-класиків, творами сучасних українських письменників, творами зарубіжних авторів; виховувати інтерес до слухання художніх творів; учити відповідати на запитання за змістом прослуханих творів; прищеплювати вміння відтворювати зміст знайомих творів у активній художньо-мовленнєвій діяльності; розвивати поетичний слух, бажання вчити вірші напам’ять; виховувати виразність художнього читання у процесі відтворення змісту художніх творів; виховувати оцінні судження, адекватні естетичні та моральні оцінки поведінки героїв; формувати самостійність у художньо-мовленнєвій та театрально-ігровій діяльності; виховувати вибіркове ставлення до книги, охайність у роботі з книгою тощо. (А.Богуш).
Видами художньо-мовленнєвої діяльності є: театрально-мовленнєва, образотворчо-мовленнєва, музично-мовленнєва, літературно-мовленнєва діяльність. Розглянемо ці види більш детальніше.
Театрально-мовленнєва діяльність – вид художньо-мовленнєвої діяльності, пов’язаний з відтворенням засобами театрального мистецтва художніх образів, навіяних літературними творами, і складанням на цій основі власних сценаріїв і сюжетів. Науковці підкреслюють природність поєднання літературної і театралізованої діяльностей. Літературний твір, казковість образів, виразність мовлення спонукає дітей до інсценування, імпровізації й виконання творчих завдань
(Л.Артемова, Н.Ветлугіна, Н.Водолага, Т.Доронова, Н.Михайленко, Л.Стрелкова).
Образотворчо-мовленнєва діяльність – вид художньо-мовленнєвох діяльності, в якій мовленнєві дії підпорядковуються меті та змісту образотворчої діяльності дитини для їх збагачення, спрямування, стимулювання і коментарію. Образи, створені засобами кольору, композиції, стають цільними, яскравішими, якщо опосередковуються мовленням.
Музично-мовленнєва діяльність – один з видів художньо-мовленнєвої діяльності, що пов’язаний з вербалізацією музичних образів, які сприймає чи відтворює дитина в різних способах музично-ритмічної активності. Формування культури художньо-естетичного сприймання музичних творів, їх елементарного аналізу неможливе без участі мовлення, яке може виступати в різних формах вербалізації музичних образів. Водночас створені під впливом художніх вражень образи збагачують можливості їх яскравого вираження в співі, танцях (Н.Гавриш).
Літературно-мовленнєва діяльність безпосередньо пов’язана зі сприйманням, елементарним аналізом літературних творів і словесною творчістю під впливом художніх вражень. У момент сприймання літературного твору дитина виступає у декількох ролях: слухача, активного віртуального учасника зображуваних подій і співавтора, що вносить корективи у твір.
У художньо-мовленнєвій діяльності присутній художній образ, тобто специфічний для мистецтва спосіб відображення й узагальнення дійсності з позиції певного естетичного ідеалу в конкретно-чуттєвій емоційно наснаженій формі [4, с.358].
Художній образ сприяє швидкому встановленню асоціативних зв’язків, процесів аналізу й синтезу, зосередженості дитячої уваги. Художньому образу притаманна здібність збуджувати творчу уяву, фантазію, розвивати ініціативу дитини. Словесний образ має здібність викликати зорові, тактильні, слухові уявлення. Художнє слово, з одного боку, звільняє дитину від безпосереднього сприймання реальності, а з другого – наближує до реальності. Художнє слово допомагає дитині встановлювати зв’язки з довкіллям. У процесі сприймання художнього твору дитина „вчиться” бачити через слово, розуміти й оцінювати предмети і явища, зіставляти факти, аналізувати, доходити умовисновків, тобто художнє слово вчить дитину мислити з допомогою готових мовних форм.
Висвітлимо принципи добору художніх творів та принципи ознайомлення дітей з художніми творами за А.Богуш. До художніх творів висувалися такі вимоги: висока художня майстерність твору; образність, жвавість мови твору, її відповідність літературним нормам; цікавий сюжет твору; простота й чіткість композиції; доступність художнього твору дитині; новизна й контрастність змісту; конкретні педагогічні завдання, для розв’язання яких добирається художній твір.
Принципи ознайомлення дітей з художніми творами включали: принцип емоційно-виразного читання художнього твору; усвідомлення й розуміння дітьми змісту художнього твору; повторюваність читання; включення дітей в активну пізнавальну діяльність за змістом художнього твору; взаємозв’язок пізнавальних, виховних і мовленнєвих завдань; тематичне читання творів, оцінювання дітьми змісту художнього твору [2].
Літературний твір дітям читають чи розповідають, і художньо-естетичне сприймання тексту буде основним видом діяльності. Основним видом художньої діяльності може бути художня комунікація, тобто розмова педагога з дітьми на основі прочитаного раніше твору. Подобається дітям такий вид роботи, як літературні творчі ігри, на яких вони стають співавторами казки чи розповіді, реалізують власну словесну творчість. Підсумкові уроки у формі літературних вікторин мають велике значення, оскільки дають змогу систематизувати здобутий раніше літературний досвід. Дітям дуже подобаються драматизації, театралізації за змістом літературних творів, вони охоче декламують вірші, переказують фрагменти казок чи оповідань, імпровізують. Значне місце в сучасній методиці ознайомлення з художньою літературою посідають уроки, побудовані на застосуванні синтезу мистецтв. Естетичні враження від сприймання, наприклад, поетичного твору в музичному супроводі дитина може відтворити на такому уроці в малюванні, аплікації або танцювально-ритмічних рухах. Акцентуація уваги педагога на видах художньо-мовленнєвої діяльності спрямовує на вдосконалення методичних аспектів уроків читання, дає змогу максимально повно використати інтелектуальний, художній, мовний потенціал літературних творів.
Формуванню морально-етичних суджень сприяють етичні бесіди, що проводяться як самостійний урок та як прийом навчання після читання художнього твору морально-етичного змісту. Етична бесіда - це організована й цілеспрямована
розмова педагога з дітьми на відповідну моральну тему; складається вона із запитань і відповідей. Мета етичної бесіди - систематичне роз'яснення дітям норм і правил моралі, допомога в усвідомленні ними морального досвіду, формування громадської думки, розвиток критики і самокритики в дитячому колективі. Мораль художнього твору найкраще засвоюється дітьми в етичних бесідах після їх читання. Етична бесіда, яка проводиться одразу після читання художнього твору під керівництвом педагога, забезпечує дітям правильне орієнтування на позитивні зразки поведінки, допомагає диференціювати
«хороше» і «погане», усвідомити, що можна наслідувати, а що засуджувати. У процесі таких етичних бесід у них формується вміння у своїй поведінці і вчинках наслідувати приклади хороших людей, позитивних героїв художніх творів.
З дітьми проводять бесіди про вчинки дітей. Така етична бесіда пов'язується з певним життєвим фактом, конкретним вчинком дитини (або групи дітей). Її мета роз'яснити суть морального вчинку, охарактеризувати поведінку дітей, допомогти усвідомити свої вчинки, правильно їх оцінити й викликати відповідні моральні відчуття, які вимагали б схвалення чи засудження. Етичні бесіди про конкретні вчинки дітей формують свідоме ставлення до виконання правил поведінки.
Наступний тип етичних бесід поєднує обговорення змісту художніх творів та поведінки і вчинків дітей. Змістом цих бесід виступає зіставлення вчинків літературних героїв з поведінкою дітей, на основі чого формуються узагальнені уявлення про норми і правила поведінки людей, система моральних оцінок.
У процесі етичних бесід розв'язується ціла низка завдань морально-етичного виховання дітей. Серед них: формування узагальнених моральних уявлень про чесність, правдивість, скромність, дисциплінованість, колективізм та інші моральні категорії; виховання адекватної взаємооцінки та самооцінки відповідно до загальних норм і правил поведінки; формування свідомого ставлення дітей до виконання правил поведінки; спонукання дітей до позитивних моральних вчинків. Етичні бесіди поділяються на колективні, групові та індивідуальні.
Орієнтовна тематика колективних бесід включає такі: «Бережливе ставлення до громадського майна та особистих речей», «Чесність і правдивість», «Дружба і товаришування», «Скромність», «Чуйність і уважність», «Про обов'язок і відповідальність», «Про сміливість і хоробрість».
Групові бесіди проводять тоді, коли виникає необхідність у роз'ясненні норм і правил моралі декільком дітям.
Індивідуальні етичні бесіди проводять у зв'язку з певним вчинком дитини (позитивним чи негативним) з урахуванням
індивідуального підходу. Успіх такої бесіди багато в чому залежить від того, чи вдасться педагогу викликати дитину на відвертість. Для цього необхідно добре знати свого вихованця, особливості характеру, його інтереси, запити, рівень морального розвитку. Тематика індивідуальних бесід досить різноманітна: «Ти і твої товариші», «Твій друг», «Твій обов'язок», «Як ти розмовляєш», «Правдивість і чесність». Індивідуальні етичні бесіди можна проводити щодня.
Успіх колективної бесіди залежить від правильної її побудови. Етична бесіда складається з трьох частин: початок бесіди; хід (або основна частина); прикінцева частина. Кожна з цих частин передбачає свою мету й будується по-різному, залежно від моральних завдань, які розв'язуються у процесі бесіди. Початок бесіди має на меті викликати в дітей інтерес до певної морально-етичної категорії, зацікавити їх певним моральним фактом та зосередити на цьому увагу. На початку бесіди використовуються різноманітні прийоми. Так, етичну бесіду можна розпочати з вступної бесіди, спрямованої на з'ясування розуміння дітьми моральних питань.
Виховуючи образність дитячого мислення, етичну бесіду можна розпочати з опису конкретного факту чи події, розповіді педагога. Розповідь педагога можна замінити читанням вірша або оповідання (уривка) на відповідну моральну тему. Етичну бесіду можна розпочати з розповідей дітей про бачене, пережите, про їх діяльність, життя, поведінку.
Ефективним також є прийом активізації минулих вражень дітей - це розглядання ілюстрацій, картин, уривків діафільму на відповідну моральну тему. Мета основної частини бесіди - роз'яснити дітям конкретний зміст певної моральної категорії, норми чи правила поведінки; викликати в дітей емоційні переживання та відповідне ставлення до фактів. Основна частина складається із запитань та відповідей, спрямованих на аналіз і оцінку вчинків літературних героїв та дітей, з'ясування мотивів моральних вчинків. В етичних бесідах можуть використовуватися різні типи запитань, а саме: спрямовані на з'ясування розуміння дітьми основної ідеї твору; що передбачають з'ясування ставлення дітей до певного твору, обґрунтування ними свого вибору; які дії вимагають оцінки вчинків і поведінки героїв твору та обґрунтування своєї оцінки; спрямовані на встановлення причин і мотивів окремих вчинків героїв та їх обґрунтування; що допомагають встановити зв'язок між змістом прочитаного твору і поведінки дітей вдома, у громадських місцях; спрямовані на узагальнення моральних знань і норм поведінки; які допомагають дітям усвідомити значення дотримання норм і правил поведінки; спрямовані на розуміння стосунків між людьми на основі виконання (чи порушення) норм моралі.
У процесі бесіди використовують розповіді-загадки, складені педагогом і самими дітьми. Аналогічно використовуються й моральні задачі, які пропонуються дітям розв'язати впродовж бесіди.
Можна запропонувати в кінці бесіди дітям пригадати прислів'я на відповідну тему. Для закріплення правил поведінки можна завершити бесіду грою. Етична бесіда передбачає узагальнення попередніх знань, уявлень дітей, тобто має узагальнюючий характер, тому потребує серйозної попередньої підготовки як педагога, так і дітей.
Для того щоб етична бесіда давала позитивні наслідки, необхідно передбачити тематичне читання художніх творів на певну моральну тему впродовж певного часу (як на заняттях, так і в повсякденному житті).
Для бесід доцільно підібрати чи скласти розповіді з прикладами позитивної і негативної поведінки, моральні задачі, загадки, прислів'я, вірші. Слід продумати, як використовувати художні картини, ілюстрації, діафільми. Напередодні бесіди
(за три-чотири дні) доцільно переглянути кінофільми та діафільми на обрану тему, обговорити їх за заздалегідь накресленим планом.
Одним з найважливіших компонентів художньо-мовленнєвої діяльності, а також засобом формування морально- етичних суджень є словесна творчість дітей, в якій вони під впливом літературних образів, естетичних переживань відбивають свої уявлення, емоційний стан, художні фантазії. Творчі мовленнєві завдання входять до змісту різних видів
літературних занять. Педагог, враховуючи наявність елементарних літературних уявлень та мовний досвід дітей, пропонує
їм скласти казку за віршем або оповіданням, відповідно теми відомої казки, за опорними словами тощо. Така форма використання літературних творів сприяє розвитку мовленнєвотворчих здібностей, поглиблює художньо-естетичне сприймання, сприяє формуванню активної творчої позиції до твору. Як відзначають фахівці, в онтогенетичному плані ці дитячі вигадки можна вважати літературними прототипами, специфічними для словесних видів мистецтва, «перед- естетичною» діяльністю, бо в них відображається коло уявлень і інтересів дітей, спрямованість їхніх літературних переваг.
На цей вид дитячої творчості впливає художня література, через що створені дітьми твори охоплюють численні літературні мотиви. Психологи і педагоги доводять, що у дітей величезний творчий природний потенціал, який за різними причинами не завжди реалізується повністю (Л.Виготський, Н.Гавриш, Т.Піроженко). Тому дуже важливо створити таку ситуацію, яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосферу творчого натхнення, зацікавити дітей можливістю створити свою
історію. Насамперед зацікавленість педагога, доброзичливість, віра у творчі здібності дітей. По-друге, правильно обрана тема майбутнього твору. Вона має підштовхувати дитину до розвитку сюжету, мати багатоваріантні припущення. Чудовим стимулюючим чинником для творчої розповіді є використання невеличких римованих історій. З одного боку, образні поезії збуджують уявлення, з другого, в них багато недомовленого, що дитині хотілося б домислити. Творча розповідь за мотивами знайомих казок, оповідань - це також важливий стимул розвитку мовленнєвотворчих здібностей.
Глибокий вплив художнього твору на емоційно-чуттєву сферу дитини, поява яскравих уявлень породжують нові образи, дитина виявляє цілком природне бажання «пограти» з героями улюбленого твору на вербальному рівні.
Ще один з можливих варіантів таких занять - складання історій на тему, запропоновану вчителем або самою дитиною.
Захопленість, незвичайність, казковість формулювання теми творчої розповіді збуджують дитячу фантазію, забезпечують успіх заняття.
Мовленнєвотворча діяльність дітей може доповнюватися малюванням на тему твору чи режисерською або рольовою грою з іграшками. Успіх творчої розповіді залежить від грамотного методичного керівництва дитячими розповідями. Не можна нав'язувати дитині своє бачення, примушувати повторювати готовий зразок. Інакше така надмірна опіка буде гальмувати процес самостійного складання мовленнєвого висловлювання. Вчителю краще посісти позицію мовленнєвого тла, на якому буде розгортатися мовленнєва активність дитини. Це може виражатись у підтримці дитячого висловлювання, підказкою слова, кінця фрази, навідним запитанням, нарешті психічною підтримкою. Педагог, у разі необхідності може допомогти дитині побудувати розповідь, використовуючи структурно-логічну схему (Л.Шадріна).
Літературні ігри за мотивами знайомих дітям казок можуть бути складовою частиною уроку читання, а можуть проводитись окремо. Наступним видом мовленнєвотворчих ігор на літературному матеріалі може бути складання творчої розповіді на запропоновану педагогом тему. Першу частину уроку педагог організовує так, щоб допомогти дітям, використовуючи свій особистий досвід, відірватися від типових явищ, поринути у світ мрій і фантазій. Спочатку педагог розглядає реальні типи, образи. Коли діти пригадають все, що вони знають про реальні можливості цих типів, педагог пропонує незвичайну ситуацію. В обговоренні беруть участь усі бажаючі, висловлюють свої пропозиції щодо продовження сюжету, потім обирається найкращий. Так поступово діти складають колективну історію, далі кожен може намалювати казку, домислити остаточно свій варіант, розповісти її товаришам, педагогу, батькам.
Отже, одним із засобів формування морально-етичних суджень молодших школярів на уроках читання є художньо- мовленнєва діяльність.
Резюме. Автор розглядає художньо-мовленнєву діяльність як засіб формування морально-етичних суджень молодших школярів; визначає її сутнісні характеристики, види, ключові напрями організації.
Резюме. Автор рассматривает художественно-речевую деятельность как средство формирования морально-этических суждений младших школьников; определяет ее сущностные характеристики, виды, ключевые направления организации.
Summary. The author considers artistic-vocal activity as tool of forming of moralno-eticheskih judgements of junior schoolboys; determines its essence descriptions, kinds, key trends of organization.
Література
1. Бех І.Д. Психолого-педагогічний практикум// Початкова школа. - 1996 рік. - №10 (328 жовтень).
2. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку/ Укл. А.М.Богуш. – Одесса: Маяк, 1999. – 88 с.
3. Потебня А.А. Мысль и язык. – К.: Синто, 1993. – 190 с.
4. Філософський словник/ За ред. В.І.Шинкарука. – К.: УРЕАН України, 1973. – С.358.
5. Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. – Л.: Наука, 1974. – 387 с.
Подано до редакції 06.03.2007 р.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал