Го університету visnyk LVIV university філософські науки. 2008. Вип С. 169-177 Philos. Sci. N 11. P. 169-177



Скачати 107.42 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації27.01.2017
Розмір107.42 Kb.


ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ VISNYK LVIV UNIVERSITY
Філософські науки. 2008. Вип.. 11. С.169-177 Philos. Sci. N 11. P. 169-177
УДК 32.01:001.8
СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО АНАЛІЗУ

Костянтин Ващенко

Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова,
вул. Пирогова, 9, Київ, 01601, Україна

Розглянуто суть та особливості політичного аналізу як теоретико- методологічної бази дослідження політичних процесів; основні підходи до концептуалізації цього феномену. Виокремлено три виміри політичного аналізу: теоретико-фундаментальний,
інструментально-емпіричний та практично- прикладний.

Ключові слова: політика, політична наука, методологія, політичний аналіз.

Характерною ознакою сучасної політичної гносеології є критично- конструктивне ставлення до досягнень і невдач науки й практики і створення досконалішого теоретико-методологічного інструментарію. Однією з основних його складових є політичний аналіз, якому віднедавна приділяють особливу увагу українські (В. Бебик, В. Фесенко, В. Тертичка та ін.) й закордонні дослідники
(зокрема, Д. Веймер, Е. Вайнінг, Дж. Мангейм, Р. Річ). Окрім того, що поняття
“політичний аналіз” має неоднакове значення в різних мовах, його також інакше трактують в академічному середовищі і в повсякденному житті. Тож мета статті – розглянути наявні визначення політичного аналізу, а також з’ясувати його сутність та особливості.
У політичній практиці поняття політичного аналізу використовують щонайменше в чотирьох значеннях: 1) інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики; 2)
“ситуаційний аналіз” як аналіз розташування та перегрупування сил на міжнародній, регіональній, внутрішній аренах, проблеми позиціонування; 3) експертне супроводження державних рішень (розроблення галузевих, цільових, комплексних програм за різними напрямами політики, а також стратегічне планування); 4) політична журналістика.
У науковій сфері політичний аналіз також тлумачать по-різному. Як слушно акцентує російський дослідник А. Дегтярьов, у сучасній політологічній літературі поняття “політичний аналіз” використовують як мінімум у трьох значеннях: теоретико-фундаментальному, інструментально-емпіричному та практично- прикладному [10].
Перший вимір політичного аналізу – теоретико-фундаментальний – охоплює базові концептуальні дослідження політичної сфери, її структури й динаміки. У разі такої інтерпретації поняття політичного аналізу майже синонімічне до
© К. Ващенко, 2008

Костянтин Ващенко
170
категорії “фундаментальні (теоретичні) політичні дослідження” загалом. У такому ракурсі написано, зокрема, “Аналіз політичної структури” Д. Істона [16],
“Сучасний політичний аналіз” Р. Даля [14] і багато інших робіт класиків політології.
У другому, інструментально-емпіричному вимірі, під політичним аналізом розуміють збирання й опис, систематизацію й опрацювання первинної інформації.
Цей аспект політичного аналізу також набув інституціонального характеру в рамках політичної науки, виокремившись в особливу дисципліну – “Методи й методики політологічних досліджень”. На противагу теоретичному напряму, де основною аналітичною одиницею є “концепт”, що відображає каузальні, функціональні й інші зв’язки “усередині” політичних процесів, вихідною одиницею інструментально-емпіричного є “дане”, тобто первинна інформація про ту чи іншу подію політичного життя. Якщо в першому варіанті головним вектором аналізу є дедуктивний висновок, то в другому – індуктивне узагальнення. Саме про такий вимір аналізу йдеться, наприклад, у підручнику американських політологів Дж. Мангейма й Р. Річа “Політологія. Методи дослідження” [3].
У межах третього виміру політичного аналізу – практично-прикладного – на перший план виходить не побудова стрункої й обґрунтованої теорії і не збирання масиву інформації, а способи оцінки й вирішення суспільної проблеми для конкретного замовника – зазвичай, одного з політичних акторів. Істотним для розуміння специфіки професійного політичного аналізу є вказівка на клієнт- орієнтований характер цієї діяльності. Акцентування орієнтації на клієнта сприяє виробленню передусім професійної самосвідомості й уже потім – технічних навичок. Якщо в центрі уваги буде необхідність дати корисну пораду клієнтові, то розуміння важливості вивчення різних технік політичного аналізу й політичних процесів стане очевидним.
Наведемо кілька популярних визначень політичного аналізу, у контексті практично-прикладного виміру.
Професор Каліфорнійського університету А. Вілдавскі зараховує до сфери прикладного політичного аналізу діяльність, пов’язану з формулюванням суспільних проблем, а також із подальшим їх розв’язанням [21]. До того ж, учений вважає аналіз політики такою діяльністю, “для якої не може бути фіксованої програми; синонімічною до аналізу політики є творчість, котру може стимулювати теорія та загострювати практика” [21]. Аналогічне трактування подає й канадський політолог Л. Пал, який пропонує під політичним аналізом розуміти “кваліфіковане застосування інтелекту до суспільних проблем” [4].
Американські дослідники Д. Веймер та Е. Вайнінг акцентують увагу на тому, що політичний аналіз, передусім, – це “надання корисної поради, яка стосується державних рішень і надихається суспільними цінностями” [2]. Оскільки політико- управлінську проблематику можуть аналізувати в різних аспектах і з різних

Сутність та особливості політичного аналізу
171 теоретичних і етичних позицій, часто політичний аналіз визначають у категоріях його продукту: поради або рекомендації для особи, що ухвалює політичне рішення.
При цьому, як зазначає російський учений С. Туронок, не будь-яка рекомендація має стосунок до політичного аналізу. Перше обмеження: рекомендація має стосуватися публічних рішень і співвідноситися із суспільними цінностями.
Професійних політичних аналітиків найчастіше цікавлять державні й некомерційні організації, повсякденна діяльність яких за визначенням припускає публічні рішення. Це не означає, однак, що політичний аналіз неактуальний для приватних організацій: комерційні асоціації часто потребують поради з приводу планованих законодавчих і регулятивних рішень, що заторкують їхні групові або особисті
інтереси. Отже, друге обмеження: політичний аналіз як професійна діяльність, орієнтована на клієнтів, спроможних брати участь у процесах ухвалення публічних рішень або впливати на них [8].
Інша група визначень акцентує увагу на тому, що політичний аналіз – окрема наукова галузь. Зокрема, професори Стретчклайдського університету Б. Хогвуд і
Л. Ган вбачають у політичному аналізі галузь соціальної науки, що має прескриптивний характер і зосереджена на прикладних дослідженнях, орієнтованих на конкретну проблему клієнта й планування його політичної діяльності [17]. У деяких випадках прикладний політичний аналіз інтерпретують як “галузь прикладного дослідження, мета якого – поглибити наше розуміння соціотехнічних проблем і виявити найкращі способи їх вирішення. Залучаючи сучасні наукові методи й технології для розв’язання суспільних проблем, політичний аналіз спрямований на пошук адекватних способів колективної дії, а також генерування інформації й організацію відомостей, що стосуються вигод та
інших наслідків, які можуть випливати з їхнього прийняття й застосування на практиці, сприяючи тим самим особі, що ухвалює рішення, у виборі найкращої дії” [20].
Професор Пітсбурзького університету В. Дан також трактує політичний аналіз як прикладну суспільно-наукову дисципліну, що використовує множинні мультидисциплінарні знання й методи дослідження й аргументації для виробництва і перетворення політично значущої інформації, щоб критично оцінювати й обмінюватися релевантною в практично-політичному аспекті
інформацією [15].
У низці визначень політичного аналізу підкреслено передусім роль інформації
і знань у процесі вироблення політики. Зокрема, В. Вільямс розуміє політичний аналіз як “способи синтезування інформації, зокрема результатів дослідження, з метою напрацювати формат політичних рішень (виокремлення політичних альтернатив), а також визначити майбутні потреби в політично значущій
інформації”
[22]. В. Романов пропонує узагальнене визначення аналізу політики як “цілеспрямованої інтелектуальної та практичної діяльності з метою створення,

Костянтин Ващенко
172
критичного оцінювання та поширення знань стосовно процесу вироблення і здійснення політики” [6].
Особливий інтерес становлять енциклопедичні визначення “політичного аналізу”, оскільки, зазвичай, вони інтегрують різноманітні дослідницькі підходи.
Зокрема, у Блеквеллській енциклопедії політичної науки політичний аналіз визначено як “мистецтво соціального інжинірингу, що заторкує зміст, просування й результати проектів дій, які розробляють для вирішення публічних проблем”
[23]. Український дослідник В. Фесенко у “Політологічному енциклопедичному словнику” визначає політичний аналіз як “систематичну оцінку технічної та економічної здійснимості в політичній життєдіяльності альтернативних політик
(планів, програм), стратегії їх здійснення та наслідків обраної політики” [9].
Для формулювання визначення політичного аналізу цікавим є підхід українського дослідника В. Тертички. Учений наголошує, що потрібно розрізняти поняття “аналіз політики” та “політичний аналіз”. Ця різниця випливає з того, що в англійській мові вживають два еквівалентні поняття щодо українського терміна
“політика”: politics (сфера відносин різних соціальних груп та індивідів у використанні інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб) і policy (план, курс, напрям дій, прийнятий і дотримуваний владою, керівником, політичною партією). Політика у значенні politics є предметом дослідження політичного аналізу, а в значенні policy – предметом аналізу політики [12].
Проаналізувавши визначення поняття “політичний аналіз”, зазначимо, що прикладний політичний аналіз має дескриптивний і нормативний аспекти й містить експертну й науково-прикладну діяльність із виробництва конкретних управлінських знань на основі збирання й відповідної оцінки емпіричної
інформації. Такого погляду дотримуються також уже згадувані Б. Хогвуд та
Л. Ган [17]. Дескриптивний (описовий) підхід до аналізу політики учені трактують як дослідження заради розуміння політики та політичного процесу, а прескриптивний (нормативний) аспект – як дослідження з метою отримати знання, необхідні для участі в політичному процесі. Своєю чергою, описовий підхід до розуміння аналізу політики може містити такі аспекти:
1) вивчення та опис змісту політики в конкретних сферах (наприклад, освіта);
2) дослідження процесу формулювання політики на різних стадіях, залежно від політичних акторів;
3) дослідження результатів політики;
4) оцінювальні дослідження, спрямовані на оцінку конкретних альтернатив політики залежно від ступеня відповідності їхніх результатів завданням політики.
Здебільшого, мета таких досліджень – інформувати громадськість і науковців про політику уряду в конкретних сферах.
Натомість прескриптивне (нормативне) розуміння аналізу політики відрізняється від вивчення змісту політики тим, що скероване на сприяння

Сутність та особливості політичного аналізу
173 виробленню політики. Таке розуміння аналізу політики може передбачати підходи:
1) здобуття інформації для вироблення політичних рішень і консультування щодо вибору альтернативи політики;
2) здобуття інформації для вдосконалення процесу вироблення політики;
3) формулювання аргументів на користь окремих напрямів політики з позицій дослідницьких стандартів об’єктивності та неупередженості.
Щоб краще й глибше зрозуміти природу прикладного політичного аналізу, необхідно розглянути його методологічні особливості. До таких російський дослідник
А. Дегтярьов зараховує: 1) клієнт-проблемна орієнтація,
2) гетерогенність концептуально-методологічної бази, 3)
інструментальний мультипліцизм, 4) об’єднання емпіричного й нормативного підходів [10].
Розглянемо ці особливості докладніше.
Клієнт-проблемна орієнтація політичного аналізу виявляється в тому, що коли йдеться про практично значущі суспільні проблеми, які вимагають політичного рішення, застосування суто наукових принципів – під сумнівом. Політичний аналіз порівняно зі звичайною наукою жорстко обмежений неможливістю вибрати проблеми для свого дослідження, комплексним характером розв’язуваних проблем, а також обмеженим обсягом доступних ресурсів. Серед інших специфічних труднощів, з якими стикається професійний політичний аналіз, – вплив особистісних цінностей, а також ризик і невизначеність щодо майбутнього. Прагнення до єдиного оптимального й правильного рішення в цих умовах натрапляє на перешкоди на кожному кроці.
Суспільні проблеми неоднозначні й мінливі, їхній значеннєвий зміст різний для тих чи інших залучених сторін. І самі проблеми, і їхній контекст, і можливі їхні розв’язання не є постійними – вони еволюціонують природно, зокрема й у відповідь на них докладають зусиль щодо їх аналізу й вирішення.
К. Паcтон і Д. Савіцкі виокремлюють такі характерні риси політичних проблем: вони не мають чіткого визначення; правильність їхнього вирішення не можна довести до практичного застосування; жодне з рішень проблеми не гарантує досягнення очікуваного результату; розв’язання проблем рідко є одночасно найкращими й найдешевшими; адекватність рішень буває важко виміряти в категоріях загального добра; справедливість рішень неможливо виміряти об’єктивно [19].
З огляду на такі обставини, політичному аналітикові варто брати до уваги питання методологічного й філософського характеру, вивчаючи й застосовуючи на практиці ті емпіричні методи, що їх уживають у цій дисципліні [7].
Друга ознака – гетерогенність концептуально-методологічної бази. Як і будь- яка інша прикладна дисципліна, політичний аналіз досить “космополітичний” щодо концептуальних підходів і принципів, запозичуючи їх із найрізноманітніших соціальних, гуманітарних і навіть природничих наук [11]. Значною мірою це

Костянтин Ващенко
174
пов’язано із самим об’єктом дослідження, який необхідно препарувати відразу в декількох предметних площинах. Як слушно зазначив В. Дан, методологія політичного аналізу складається з елементів безлічі дисциплін: політичної науки, соціології, економіки, права, філософії тощо [15].
Дисциплінарні розмежування в експертному знанні не відтворено в експертній рекомендації з конкретного політичного питання, оскільки будь-яка спроба зрозуміти й розв’язати проблеми сучасної політики вимагає виходу за межі сталих дисциплін і професій, структура й зміст яких більше не відображають реальної конфігурації суспільства, у якому ми живемо. В експертній рекомендації можуть бути об’єднані, наприклад, зусилля політолога, що вивчає процес ухвалення рішень у комітеті законодавчих зборів, економіста, що аналізує довготермінові вигоди й витрати пропонованого проекту, і еколога, що виявляє граничні рівні забруднення навколишнього середовища. Крім того, поширення аналітичних здібностей на зацікавлених громадян і журналістів ще більше розмиває межі
“експертизи” [18].
Формулюючи й застосовуючи на практиці нові проекти й методології, щ о відповідають комплексному характеру сучасних проблем, аналітик прагне до творчого синтезу того, що можуть запропонувати супутні дисципліни й професії.
Складність і багатогранність професійної інформаційно-аналітичної діяльності визначається її позицією на стику низки наукових дисциплін: ідеться насамперед про такі науки, як політологія, соціологія й економічна наука
(концептуалізація, операціоналізація, аналіз і прогнозування), логіка й математика
(ситуаційне й математичне моделювання),
інформатика
(автоматизований збір і обробка даних, комп’ютерне моделювання), управлінська наука (вироблення альтернативних варіантів рішень, аналіз їхньої прохідності й
імплементації), психологія (комунікація з особами, що ухвалюють рішення) [13].
Ці й інші науки, збагачуючи одна одну, поєднуються у сфері інформаційно- аналітичного консультування в єдиний прикладний, проблемно орієнтований комплекс.
Саме гетерогенність концептуально-методологічної бази зумовлює ще одну ознаку політичного аналізу – інструментальний мультипліцизм. Визначаючи методологію сучасного політичного аналізу як критичний мультипліцизм, В. Дан зазначає, що основною методологічною установкою цього методу є принцип тріангуляції, відповідно до якого аналітики, що прагнуть набути політично релевантного знання, мають використовувати безліч вимірів, методів,
інструментів, джерел інформації та можливостей комунікації. На думку вченого, потреба в багатовимірних принципах, підходах та інструментарії зумовлена тим, що суспільно-політичні проблеми набувають більш комплексного характеру, а також ускладненням процесу ухвалення рішень, у якому сьогодні беруть участь
(принаймні в демократичних країнах) не тільки державні актори, а й групи тиску, суспільні об’єднання, місцеві співтовариства тощо [15].

Сутність та особливості політичного аналізу
175
З погляду дослідницького інструментарію прикладний політичний аналіз виявляється практично “всеїдним”, готовим використовувати будь-які методи, придатні для роботи. Частково така “всеїдність” зумовлена тим, що в перші десятиліття становлення дисципліни вона, як уже зазначено, інтегрувала в себе представників найрізноманітніших галузей знання: математиків і психологів, політологів і економістів, управлінців і інженерів. Наприклад, аналіз “витрати- вигоди” і “витрати-ефективність” запозичено з економічної науки, такі експертні методи, як синектика, Дельфи, метаплан, розробили психологи, “інвент-аналіз” привнесли політологи, із соціології взято практично весь арсенал кількісних і якісних методів (інтерв’ю, контент-аналіз, анкетне опитування тощо), а з військової науки – методи дослідження операцій та мережевого планування. Тому політичний аналітик-прикладник абсолютно вільний у виборі методів і комбінуванні їх під час побудови своєї методології й методики [10].
Політичний аналіз може визначати можливі результати альтернативних політичних рішень або описувати наслідки ухвалених і реалізованих рішень.
Дескриптивний аналіз використовує або історичний аналіз минулих рішень і дій
(ретроспективний), або оцінку поточних рішень у міру їхньої реалізації (оцінний аналіз). Аналіз можливих наслідків пропонованих політичних альтернатив відомий як перспективний. Цей вид аналізу також можна поділити на прогностичний
і прескриптивний [8]. Прогностичний аналіз дає більш-менш віддалену проекцію можливих результатів тих чи інших альтернативних рішень і дій, а прескриптивний рекомендує до ухвалення рішення й дії, здатні зумовити конкретні результати.
Дескриптивний аналіз часто є складовою перспективного аналізу: щоб спроектувати й оцінити нові рішення, необхідно зрозуміти зміст і оцінити результати минулих рішень. Реалізовані політичні програми потрібно моніторити й оцінювати, щоб ухвалювати рішення про їхнє продовження чи корегування, а також для забезпечення інформації, потреба в якій може виникнути в майбутньому.
Основні завдання перспективного аналізу містять
ідентифікацію комплексних проблем; якісне й кількісне зіставлення альтернативних шляхів розв’язання проблем; подання цієї інформації у форматі, доступному для розуміння й використання особам, що ухвалюють рішення. Такий аналіз припускає систематичну оцінку технічних й економічних можливостей і політичної прийнятності альтернативних політичних рішень (планів, програм), стратегій їхньої імплементації й наслідків реалізації.
Також можна виокремити такі форми практики політичного аналізу, як ситуаційну і стратегічну [1].
Ситуаційний аналіз орієнтований на чітко обмежену в просторі та часі проблему. Мистецтво ситуаційного аналізу полягає в умінні подати конкретну проблему в системному вигляді й визначити головні причини її виникнення.
Досягають цього завдяки опрацюванню максимально значної кількості джерел
інформації про проблему – статистичних і соціологічних відомостей,

Костянтин Ващенко
176
психологічних характеристик учасників подій, історичних, економічних чинників тощо. Потрібно також додати, що характерною ознакою цієї аналітичної практики
є орієнтація на ухвалення рішень у просторово-часовому діапазоні “тут і тепер”.
“Завтра” для ситуаційного аналізу – завжди пізно. У цьому полягає вразливість ситуаційної аналітичної практики, постійний привід до звинувачень на її адресу в нібито неспроможності побачити та оцінити перспективу. Саме тому практику ситуаційного аналізу підкріплюють стратегічним аналізом.
До компетенції стратегічного аналізу належить завдання відповісти на запитання “що повинно бути” в майбутньому. Поняття “майбутнього” суттєво впливає на стиль мислення та аргументацію практики стратегічного аналізу.
Майбутнє конструюють як певну модель за допомогою очевидних (з погляду аналітика) понять і фактів. Практика стратегічного аналізу – це конструювання
“майбутнього” за допомогою поєднувальних елементів між “минулим” і
“теперішнім” часом [5]. Отже, завдання стратегічного аналізу полягає у визначенні змісту проблем, які виникатимуть у майбутньому. Стратегічному аналітикові необхідно довести, що певна проблема обов’язково стане предметом турботи суспільства або держави в майбутньому. Відтак проблемним полем стратегічного аналізу є не “майбутнє” як таке, а досвід конструювання моделей майбутнього розвитку.
_________________________

1.
Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К.:
МАУП, 2001. – 383 с.
2.
Веймер Д., Вайнінг Е. Аналіз політики. Концепції і практика. – К.: Основи,
1998. – 360 с.
3.
Мангейм Дж., Рич Р. Политология. Методы исследования. – М.: Весь Мир,
1997. – 544 с.
4.
Пал Л. Аналіз державної політики. – К.: Основи, 1999. – 422 с.
5.
Панарин А. Глобальное политическое прогнозирование. – М.: Алгоритм, 2000.
– 348 с.
6.
Романов В. Вступ до аналізу державної політики. – К.: Основи, 2001.
7.
Соловьев А. Политология: Политическая теория. Политические технологии.
Учебник для вузов: М.: Аспект Пресс, 2003.
8.
Туронок С. Политический анализ: Курс лекций. – М.: Дело, 2005. – 360 с.
9.
Фесенко В. Аналіз політичний // Політологічний енциклопедичний словник. –
К.: Ґенеза, 2004. – С. 27 – 28.
10.
Дегтярев А. Политический анализ как прикладная дисциплина: предметное поле и направления развития // Полис. – 2004. – №1. – С. 154 – 168.
11.
Дегтярев А. Теория принятия политических решений в структуре социальных и управленческих дисциплин. – Полис. – 2002. – №2.

Сутність та особливості політичного аналізу
177 12.
Тертичка В. Аналіз державної політики і політологія // Політичний менеджмент. – 2004. – №6. – С. 3 – 22.
13.
Яковлев И. Информационно-аналитические технологии и политическое консультирование // Полис. – 1998. – № 3.
14.
Dahl R. Modern Political Analysis. – Englewood Cliffs, 2003.
15.
Dunn W. Public Policy Analysis. – Englewood Cliffs, 1981.
16.
Easton D. The Analysis of Political Structure. – Chicago, 1990.
17.
Hogwood B., Gunn L. Policy Analysis for Real World. – Oxford, 1984.
18.
MacRae D., Whittington D. Expert Advice for Policy Choice. – Washington, DC.
1997.
19.
Patton C., Sawicki D. Basic Methods of Policy Analysis and Planning. – Princeton:
Englewood Cliffs, 1983.
20.
Quade E. Analysis for Public Decisions. 2
nd ed. – N.Y., 1982.
21.
Widlavsky A. Speaking Truth to Power: The Art and Craft of Policy Analysis. –
Boston, 1979.
22.
Williams W. Social policy Research and Analysis. – N.Y., 1971.
23.
Blackwell Encyclopedia of Political Science. – L., 1996.
THE ESSENCE AND PECULIARITIES OF POLITICAL ANALYSIS

Kostiantyn Vashchenko

National Pedagogical Dragomanov University
вул. Пирогова, 9, Київ, 01601

The essence and peculiarities of political analysis are examined in the article. The main approaches to the conceptualization of this phenomenon are analysed.
Key words: politics, political science, methodology, political analysis.

Стаття надійшла до редколегії 25.02.2008
Прийнята до друку 31.03.2008


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка