Ілюстрований атлас



Скачати 117.67 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації06.01.2017
Розмір117.67 Kb.

³ áðîíåòåõí³êà
ІЛЮСТРОВАНИЙ АТЛАС

УДК 623.4
ББК 92
Т 18
Переклад з англійської
Назва оригіналу:
TANKOK. ÉS MÁS HARCJÁRMŰVEK
Т 18 Танки і бронетехніка. Ілюстрований атлас [пер. з англ. Е. Шатілової, Ю. Максимейко].—
Х.: Фактор, 2014.— 64 с.: іл.
ISBN 978-966-180-596-4
Історія бронетехніки формально налічує лише сто років, але скільки за цей час усього було винайдено: бронемашини і броневагони, броневантажівки і власне танки… У цьому ілюстрованому атласі ви знайде- те різні моделі броньованої військової техніки, яка використовувалася починаючи з Першої світової війни
і до наших днів у всіляких бойових діях. Завдяки технічним характеристикам і коментарям ви зможете по- рівняти та оцінити переваги і недоліки різних моделей, розглянути деталі та внутрішній устрій бронема- шин. Книга буде цікавою як школярам, що захоплюються військовою історією та технікою, так і дорослим.
УДК 623.4
ББК 92
ISBN 978-966-180-596-4 ©
Graph-Art,
2013
©
Видання українською мовою.
Видавничий дім «Фактор», 2014

Джерела війни
Всесвітня історія воєн веде свій відлік від появи пер- ших давніх держав. Одначе сучасна наука обрала точкою відліку цієї галузі V століття до н. е., коли зародилося мис- тецтво воювати. Метою перших воєн був не лише захист громади чи держави, а й загарбання нових територій — для поширення на них своєї влади. Протягом минулих віків військова наука розвивалася одночасно із розвитком суспільства, тому нині вона досягла такого рівня, про який кілька тисячоліть тому навіть уявлення не мали.
Перші збройні сутички між людьми відбувалися ще в доісторичні часи, коли племена воювали між собою.
У цих інцидентах люди використовували найпримітивні- ший вид зброї — кам'яну. Тактика міжплемінних сутичок з'явилася завдяки полюванню, на якому «хомо сапієн- си» змагалися з тваринами. Величезним кроком вперед стало те, що люди навчилися робити металічну зброю
(з міді, бронзи, заліза), що значно збільшила атакуючу силу воїна. Протягом досить довгого часу списи і мечі залишалися головною зброєю воюючих сторін. А втім, поряд із метальною та холодною зброєю використову- валася і «стрілецька» — рогатки та луки, «снарядами» для яких слугували, відповідно, камені та стріли. Ви- користання «нових видів зброї» привело до відкриття нової військової стратегії. Королі, фараони та полковод- ці дійшли висновку: якщо під час зіткнення солдати ви- шикувані у щільну лаву, то це значно посилює не тільки військову міць, але й психологічний тиск на ворога; що, безперечно, є чи не найголовнішим фактором для до- сягнення перемоги. Внаслідок цього змінилася, власне,
і мета битви — насамперед прорвати лави ворожих сол- датів, а потім — убити їх (чи полонити, щоб зробити рабами).
Колісниця на полі бою
Першими військовими колісницями скористалися ще шумери — в III тисячолітті до н. е. Екіпаж такої колісниці складався з візника і метальника списа. Спочатку в ко- лісниці впрягали повільних волів, та згодом їх замінили на прудкіше «тягло» — коней. Із часом хети, котрі вдо- сконалили єгипетські та шумерські колісниці, до переваги в мобільності додали ще й кількісну перевагу — у їхніх бойових колісницях поміщалося вже кілька воїнів. Винахід легших коліс зі спицями надав цьому транспортному засо- бу ще більшої переваги. Тому в давнину бойові «двоколки» застосовували під час кожного більш-менш значного бою.
Битва при Кадеші між військами Єгипетського і Хетського царств, що сталася в 1274 році до н. е. поблизу річки Оронт, безумовно, стала наймасштабнішою за час застосування військових колісниць.
Значення мобільності
Завдяки перевазі у швидкості перед піхотою і «де- санту» лучників «на борту», військова колісниця стала ефективною зброєю стародавніх битв, бо її було важ- ко знищити. Протягом століть вона відігравала ключо- ву роль, зазвичай визначаючи результат битв (це під- тверджується численними фресками й орнаментами, на яких зображені колісниці). Однак під час бою бійці колісниць не користувалися обладунками. Це додало б колісницям зайвої ваги і знизило їхню мобільність. Здат- ність швидко пересуватися на полі бою забезпечувала ефективніший захист. Атаки з флангів, раптові напади
із засідки або знищення значних сил піхоти стали мож- ливими саме завдяки бойовим колісницям — ще до по- яви великих з'єднань кінноти, яка згодом стала провід- ною силою на полі бою.

Лицар у кольчузі. XIII століття
Лицар в обладунках німецького зразка
Обладунки, які захищали вершника і коня, коштували дуже дорого, тому дозволити
їх собі могли тільки багатії.
Стародавній світ
Минали роки. З розвитком технологій обробки металів з'явилися металеві шоломи й обладунки для захисту тіла;
їхнє застосування поширювалося і під час битв часто віді- гравало вирішальну роль. Разом із військовими колісниця- ми кіннота теж вважалася високомобільним родом військ
(хоча в порівнянні з піхотою бойова цінність вершників була не такою значною). Єдиним винятком була елітна частина війська Олександра Македонського — так звані гетайри (в перекладі — «співтовариші»). Важкоозброєна кіннота гетайрів, котру запровадив особисто Олександр
Великий, відіграла ключову роль у багатьох битвах, здо- бувши македонянам не одну перемогу.
Найбезстрашнішими і найорганізованішими вояками стародавнього світу вважалися римські легіонери (піхо- тинці), котрі здобували свої перемоги завдяки суворій дисципліні та професійному вишколу.
Епоха лицарів
Винахід і використання стремена стали важливим кроком у розвитку військової справи. Стремена допомогли змінити тактику і стратегію військових дій і завдяки гунам та аварам швидко поширилися по всьому світу — від Західної Європи до Сходу.
Завдяки цьому винаходу предки угорців, що осіли в західних передгір'ях Карпат, ви- грали силу-силенну битв. Крім того, що цей пристрій під час маневрування і галопу допомагав вершникові зберігати рівновагу, кіннотник, що зводився на стременах, міг ефективно працювати шаблею або ж вражати супротивника з лука. До VIII сто- ліття стремена стали активно використовувати по всій Європі, а відтак кіннота стала найважливішим родом середньовічних військ. Лицарі на конях щільним строєм врізалися в ряди піхотинців і рубали їх на капусту. Недарма лицарів образно на- зивали «першими танками» середньовічної армії. Починаючи з XI сторіччя багато лицарів були закуті вже не в кольчуги, а у пластинчасті обладунки (або комбінували
їх). Звичайна стьобана сорочка, що входила до складу обладунка, стала коротшою: щоб не сковувати рухи воїна. Голову захищали за допомогою шолома із забралом. Лі- вий бік лицаря убезпечував великий щит у формі краплі, а головною зброєю вояка був меч із хрестоподібною рукояткою. Завдяки інтенсивному розвитку зброярства, станом на XIII століття майже все тіло воїна вкрилося латами.
Напевне, саме завдяки хрестовим походам величезної популярності зажив одяг, котрий прикрашали герби. Голову лицаря захищав великий шолом. Щит став меншим, меч — дещо тоншим. Удосконалення зазна- ли також пластинчасті обладунки, які з другої половини XIV століття поступово перебрали на себе функцію щитів. Клинок меча став вужчим
і гострішим. Шоломи мали найрізноманітніші форми, але найпошире- нішим вважався бацинет із бармицею.
У XV столітті, з появою суцільних латів, лицарі поступово відмови- лися від кольчуги, позаяк комбінований обладунок був занадто важ- ким. Лати важили 20–30 кг, кольчуга — ще 10–15 кг, проте це не надто поліпшувало їхні захисні властивості. Під час Столітньої війни (1337–
1453 рр.) чільну роль лицарства, котре домінувало на полі бою близько
700 років, звели нанівець англійські лучники — їхні випущені з вели- чезних луків стріли пробивали лицарські обладунки. А з появою в XVI столітті вогнепальної зброї епоха закутих у залізо лицарів скінчилася остаточно.

Стрілець з англійським довгим луком
Лучники були вихідцями з народу і практикувалися в стрільбі з раннього дитинства. Для натягування тяти- ви треба було прикласти чималу силу (40–50 кг), тому випущена з лука стріла пробивала навіть найміцніші обладунки.
Поява вогнепальної зброї
Мушкет
Ця зброя є досить примітивною, але з її допомогою військові змогли змінити хід історії: підготовка мушкетера була простою і коштувала дешево, а мушкет- на куля пробивала навіть найміцніші та найдорожчі обладунки.
Саме вогнепальна зброя кардинально змінила військові технології.
Перші зразки вогнепальної зброї — це короткі, масивні, наглухо запаяні з одного кінця трубки; такі собі «самопали». Дивовижно, але факт: по- рох — один із найубивчіших винаходів людства — спочатку створили не для війни, а для розваги. У трубку спочатку засипали порох, по- тім вкладали набій. Запалювали порох через просвердлений у стінці трубки отвір за допомогою трута (останній підпалювали на спеціальній поличці іскрами від кресала).
Спочатку стрільця, котрий заряджав рушницю, захищав боєць із але- бардою, отож, вершники швидко вираховували своїх затятих ворогів.
Та незабаром, завдяки швидкому поширенню і модернізації вогне- пальної зброї, піхотинець став головною фігурою на полі бою. І хоча героїзмом кінноти — особливо гусарів та драгунів — і далі захоп- лювалися поети й дами, її роль у визначенні результату бою відте- пер не була вирішальною. Піхота продовжувала наступати щільними лавами, що лише посилювало міць їхнього озброєння. До 1840 року
(відколи головною стрілецькою зброєю стала гвинтівка, яка зроби- ла постріли точнішими) вдосконалення вогнепальної зброї зосере- джувалося на модифікації спускових механізмів — ударно-кремінних
(та інших) замків. У 1840-му прусська армія вже мала на озброєнні гвинтівки, які заряджалися набагато швидше за старі рушниці (отож,
їхня скорострільність була вищою). За шість років по тому французи за- патентували розробку, яка поклала край технічній проблемі, що кілька століть гальмувала розвиток стрілецької зброї. Вони об'єднали порох
і запал в «одному флаконі» й назвали цю своєрідну «коробочку» гіль- зою. Після цього винахідливість зброярів сприяла появі пістолетів, карабінів, пістолетів-кулеметів, кулеметів, мінометів, гаубиць (кожен
із цих видів зброї мав своє призначення). Таким чином вогнепальна зброя стала вирішальним фактором, що визначав результат війни.
Двобій лицарів. XIV століття
У часи Середньовіччя ніхто не обмежував воїна під час вибору зброї. Адже зброєю вважався будь-який предмет, за допо- могою якого можна було завдати шкоди ворогові.

Паровий двигун
і двигун внутрішнього згоряння
Бойове відділення
Сидіння водія і бойовий відсік містилися в середній частині авто. Там розташовувалися водій і штурман
(хоча екіпаж деяких бронемашин складався з чоти- рьох вояків). Бронепластини автомобіля спаювали.
Отож, якщо під час обстрілу вони розходилися
(або ж їх відбивали ворожі кулі), то могли завдати поранень членам екіпажу.
Поява мережі залізниць перевернула всі уявлення людства про транспорт. Вона дозволила пасажирам з комфортом подорожувати на великі відстані, а торгов- цям — перевозити величезні обсяги товару, що в підсумку сприяло стрімкому промисловому розвитку цілих регіо- нів. Однак справжнім технічним проривом став винахід двигуна внутрішнього згоряння і застосування конвеєра.
Перший чинник привів до винаходу автомобіля, а завдя- ки другому з'явилося масове виробництво порівняно дешевих товарів. Автомобіль із двигуном внутрішнього згоряння надихнув багатьох винахідників, які прагнули застосувати новий транспортний засіб для розвитку вій- ськової техніки. Найбільшого успіху з-поміж військових винахідників досягнув британський інженер Фредерік
Сіммс, чий «моторний військовий вагон» (Motor War Car) з'явився в 1902 році. Саме цій першій примітивній бро- ньованій машині, озброєній трьома кулеметами, суди- лося стати «праматір'ю» всіх сучасних бронеавтомобілів.
Демонстрація першого броньовика викликала величез- ний інтерес у публіки, але не у військового міністерства.
Ця модель так і не стала серійною; проте втілення цієї ідеї означало, що можна й надалі експериментувати у згада- ному напрямку.
Справжній прорив у виробництві цивільних легко- вих автомобілів відбувся в Америці, де 1908 року Генрі
Форд розпочав масове виробництво моделі «Форд Ті», яку прозвали «Жерстянка Ліззі». Одночасно інженери працювали і над військовими автівками. Перша світова війна, що розпочалася 28 липня 1914 року, стала но- вим поштовхом до цього. Вже восени 1914-го з'явився один із найуспішніших бронеавтомобілів, який пере- бував на озброєнні протягом двох десятиліть. Ідеться про бельгійський броньовик Automitrailleuse Мinerva, що в перекладі означає «саморухомий кулемет». Його поява сповістила світові про народження нової зброї й нового роду військ.
Поле бою
Ініціатором створення першого бронеавтомобіля вважають лейтенанта бельгійської армії Шарля Анкара, який нібито вирішив вбрати у броню особистий легко- вик. Загалом «Мінерви» вважалися шикарними авто- мобілями представницького класу, але вже незабаром в ілюстрованих журналах з'явилися описи сутичок озбро-
єних «Мінерв» із німецькою кіннотою. Остання битва
Шарля Анкара відбулася у вересні 1914 року поблизу нинішнього міста Гел (Zammel) у Бельгії. Тоді два загони під командуванням Анкара, посилені першими експе- риментальними зразками бронеавто «Мінерва», були атаковані із засідки. Під натиском 450 німецьких кіннот- ників вони протрималися близько двох годин, протягом яких завдали ворогові тяжких втрат.

Технічні характеристики
Модель: броньовик «Роллс-Ройс»
Маса: 4,7 т
Броня: 12 мм
Озброєння: 7,7-міліметровий кулемет «Віккерс»
Максимальна швидкість:
72 км/год
Екіпаж: 3 чоловіки
Турель
Міцна, побудована з металевих листів, башта мала вбудований 7,7-міліметровий кулемет «Віккерс» і оберталася навсібіч, що значно розширило сектор обстрілу.
Двигун
Моторний відсік із двигуном потужністю 48 к. с. і обся- гом 7428 куб. см знаходився в передній частині авто.
Бронеавтомобіль
Rolls-Royse
Найуспішнішим став британський бронеавтомобіль
Rolls-Royse («Роллс-Ройс»), за основу якого взяли ле- гендарне авто преміум-класу «Срібний привид». Ціка- во, що спочатку цей автомобіль призначався винятково для виконання цивільних завдань. Однак на замовлення
Королівських ВМФ і ВПС його переобладнали: обшили броньованими листами і поставили на міцне шасі, яке витримувало вагу броні, котрою захистили навіть дви- гун. Здатність бронемашини до оборони і її ефективність стали значно ліпшими за рахунок кулемета «Віккерс», встановленого зверху авто: всередині башти, котра обер- талася навсібіч. Ззаду башта мала лючок — для подання боєприпасів і заміни кулемета. Екіпаж бронеавто складав- ся з водія, командира і кулеметника. До кінця 1914 року перші моделі військових «Роллс-Ройсів» встигли пройти випробування і побували в боях.
Шість організованих англійцями танкових корпусів вою- вали майже на всіх фронтах Першої світової війни. У складі однієї з танкових частин під час Арабського повстання бився славнозвісний британський офіцер і мандрівник Лоуренс
Аравійський. Утім, психологічний ефект, пов'язаний із ви- користанням бронемашин, виявився набагато сильнішим за реальні бойові можливості цих автівок. Головні проблеми полягали в необхідності постійного ремонту бронемашин, котрі в умовах бездоріжжя і кепського постачання запчас- тин (а також — обмеженої прохідності після сильних до- щів) часто виходили з ладу. Та попри це броньовики дуже стали в пригоді для транспортування поранених і доставки термінової пошти. У післявоєнний період у бронемашин розпочалося «друге життя»: під час постійних революцій
і бунтів вони стали високоефективною зброєю для приду- шення заколотів (особливо в міських умовах).

«Маленький Віллі»
і Mark I
Початок століття танків
Із появою під час Першої світової війни новітньої бойо- вої техніки військова наука кардинально змінилася. Усе довкола лежало в руїнах, атаки перетворилися на криваві бійні.
Війна затягнулася, тому бойові дії набули позиційного характеру. Нескінченне позиційне протистояння не могло вирішити її результат. Назріла необхідність у такій бойовій техніці, яка б могла долати мінні поля, траншеї, мала броне- захист і завдавала ударів. Вже в 1914 році англійський гене- рал-майор Ернест Суїнтон запропонував створити самохідні
«броньовані форти». Командування британських військ спо- чатку ігнорувало його ідеї. Та згодом Вінстон Черчілль підтри- мав проект Суїнтона. Надійшло розпорядження — швидко розробити бронемашину. Із секретних міркувань майбутній
«бронефорт» отримав назву «танк» (water tanks — великі за- лізні ємності з водою, на які була схожа нова машина). Через рік, 9 вересня 1915-го, відбулася презентація «Лінкольн № 1».
Ця машина була обладнана гусеницями, що за бри- танським замовленням надходили з… Чикаго. Але вона виявилася напрочуд непрактичною. Гусениці першого до- слідного зразка, «Лінкольн № 1», мали погане зчеплення з ґрунтом, отож, під час подолання траншей часто спадали з котків. Конструкторами танка були Уолтер Вілсон і Віль- ям Тріттон. Одночасно з розробкою машини «Лінкольн
№ 1», більш відомої як «Маленький Віллі», з'явилася мо- дель Mark I (скорочено — Mk I). Перша презентація цієї машини ромбовидної форми з розташованими уздовж корпусу гусеницями відбулася в парку Уемблі 1915 року.
Незабаром розпочалося серійне виробництво цього ста- левого монстра вагою 27 тонн, а також двох інших моде- лей бойових машин, обладнаних різним озброєнням.

Екіпаж Mk I. Бойові позиції та вогневі сектори
Танком-«самцем» керував екіпаж із восьми чоловік: командир, водій, чотири стрільці та два механіки. Перед кожним боєм командир отримував завдання; він відповідав за знищення цілей, а також принагідно допомагав водієві. Механіки забезпечували роботу двигуна і прикривали «хвіст сам- ця» зі встановленого у кормі кулемета. Двоє навідників-стрільців по черзі вели гарматний вогонь, а ще двоє — заряджали гармати і були закріплені за кулеметами з лівого та правого борту.
Протитанкова рушниця «Маузер Танкгевер» M 1918
(Mauser Tankgewehr)
Із появою танків Німеччина розпочала розробку протитанкового озбро-
єння. Зазвичай під час танкової атаки німецькі вояки діяли спонтанно, найчастіше використовуючи кулемет. Тільки наприкінці війни німецькі
інженери змогли розробити протитанкову рушницю, куля якої була здатна пробити танкову броню.
«Самець» і «самка»
Відповідно до встановленого на них озброєння, танки
Mk поділялися на «чоловічі» й «жіночі». Танк-«самець» ва- жив 30 тонн і розвивав швидкість 6 км/год. Він мав значні розміри: 8,05 м завдовжки, 4,26 м завширшки і 2,24 м зав- вишки. На озброєнні «чоловічого» танка були дві 57-мілі- метрові гармати і чотири кулемети «Гочкіс».
Танк-«самка» був легшим і менш озброєним — на ньо- му стояли тільки кулемети. За задумом інженерів, «тан- кетка» мала допомагати призначеному для важкого бою
«самцю». Через те, що кожен із цих різновидів танків ви- конував свою функцію, у виробництво запустили обидві моделі Mk I.
Підготовка екіпажу
Озброївши армію абсолютно новою бойовою маши- ною, військові зіткнулися з новою проблемою — необхід- ністю підготовки танкового екіпажу. Професійних навичок танковий екіпаж набував винятково під час бою. У травні
1916 року британська армія створила шість нових танкових корпусів, укомплектованих моделями Mk I. Екіпаж танка-
«Самки» складався з шести вояків, котрим доводилося вчитися буквально «на ходу». Люди, що керували цим залізним монстром, мали стоїчно переносити гуркіт роз- міщеного по центру мотора, від якого добряче тхнуло роз- жареним мастилом. У відсік просочувався запах бензину
і вихлопних газів, та попри це танк не був обладнаний бодай якоюсь вентиляцією. Гуркіт мотора, розриви сна- рядів і + 50 °C всередині жерстяної коробки перетворю- вали танк на механічне пекло.

Гармати
Гармати калібру 57 мм із довжиною ствола 40 калібрів (2,28 м) замінили коротшими гарматами (23-го калібру, довжина яких становила 1,31 м), щоб зробити танки мобільнішими.
Якщо врахувати, що перші танки зазвичай використовували у ближньому бою, зниження точності стрільби не вважалося суттєвим недоліком.
Танки нового покоління
Бронювання
Товщину броні збільшили з 8 до 12 мм. Це надійно убезпечило екіпаж від кулемет- ного вогню. Але заклепки, що вилітали з броні під час прямих влучань, становили загрозу для танкістів.
Мк I на полі бою
Перший танковий бій за участі Мк I відбувся біля села
Флер-Курсле у Франції. Дев'ять танків атакували ворога.
Руйнування, котрих вони завдали позиціям німців, вияви- лися величезними. У траншеях, які бувально «запрасува- ли» сталеві стріляючі монстри, спалахнула справжня пані- ка. Однак надто скромний військовий успіх плюс численні технічні негаразди і величезна витрата пального загалом не виправдали очікувань від застосування танків. Проте британське командування, що від самого початку було впевнене в успіху нової зброї, замовило конструкторам нову модифікацію бойової машини.
Під час розробки нових танків інженери отримали зав- дання: врахувати недоліки попередніх моделей. Перші п'ятдесят танків Mk II і Mk III призначалися насамперед для вишколу танкових екіпажів, тому їх вкрили тонкими заліз- ними пластинами. Щодо робочих моделей танків другої серії, то конструктори збільшили їхню маневреність і зро- били безпечнішим люк, який містився на корпусі. Попри невирішену проблему заслабкої броні 26 нових моделей відправили до Франції на фронт. Однак у бою вади слабкої броні проявилися знову. Отож, чергові моделі залізного монстра одягли в надійнішу «шкуру».
Танк Mk IV отримав поліпшену броню, щоб убезпечити екіпаж від бронебійних снарядів. Також було зменшено рівень шуму танкового двигуна, поліпшено вентиляцію.
Танкова гармата стала коротшою: щоб опущений дони- зу ствол не заривався у ґрунт, а піднятий — під час руху не чіплявся за дерева, будівлі та стовпи. Завдяки новій конструкції коробки передач місце водія стало зручнішим
і компактнішим. Паливний бак винесли на корму броне- машини — замість двох, що знаходилися на бортах танка.
У травні 1917 року перші 76 танків Mk IV переправили через
Ла-Манш до Франції. А протягом наступних місяців відван- тажили ще сотні машин. Загалом до кінця війни з конвеєра зійшло 1220 танків четвертої моделі, з яких 1015 задіяли в боях. Ще 205 танків стали в пригоді як допоміжний транс- порт — їх використовували для транспортування живої сили або ж для перевезення фашин (в'язок хмизу), якими під час наступу засипали рови й окопи.
Мк IV став найпопулярнішим танком часів Першої світо- вої війни.

Технічні характеристики
Модель танка: Мark IV
Вага: 28,4 т
Броня: 12 мм
Основне озброєння: дві гармати «Гочкіс» калібру 57 мм
Додаткове озброєння: чотири 7,7-міліметрові кулемети «Льюїс»
Максимальна швидкість: 5,95 км/год
Екіпаж: 8 чоловік
Прохідність
З огляду на порівняно вузькі гусениці та невелику ширину колії, важелезний танк лишав за собою глибоченні сліди. Конструкція перших танків суттєво вплинула на їхні позашляхові можливос- ті, оскільки для важкого транспортного засобу ширина гусениць має неабияке значення.
Використання танка для заповнення ровів
1. Під'їжджаючи до траншеї, танк зупиняється.
2. Зв'язки хмизу (фашини) скидають у траншею і заповнюють її. (Якщо для заповнення траншеї недостатньо хмизу, то цю роботу закінчує екіпаж наступного танка.)
3. Потім танк повільно долає за- повнений рів.
Танки Mk IV в бою
Рішення використати танки Mk IV в бою викликало се- ред фахівців військового міністерства чималі суперечки.
Головні з них точилися навколо питання: застосовувати танки масово чи вводити їх у бій малими групами. Втім,
єдиний спосіб перевірити ефективність масованого на- ступу — організувати його. Запланована на кінець зими
1917 року масштабна атака німецької лінії Гінденбурга поблизу Камбре стала чудовою нагодою для тестування танків. Під час організованого британськими військами наступу задіяли понад 400 танків.
За п'ять годин бойові машини просунулися в глиб німецької оборони на 8 км. Проте британці не змогли ско- ристатися здобутою тактичною перевагою. Взаємодія пі- хоти з танками виявилася нескоординованою, тому атака захлинулася, і німецькі війська зрештою відбили втрачені позиції. Та попри невдалий наступ ефективність танка в бою було доведено. Якби під час згаданої атаки взаємодія родів військ була чіткішою, це б забезпечило перемогу.
Та головне, що після битви при Камбре щез будь-який сумнів із приводу придатності танків для участі в широко- масштабних бойових діях.

Обертова башта
Товщина броньованої башти становила 6 мм (бічної частини) і 16 мм (лобової частини); це забезпе- чувало достатньо надійний захист від вогню ворожих кулеметів. Боєкомплект гармати складався з 20 осколкових, 25 бронебійних і 12 заряджених картеччю снарядів. 37-міліметрова гармата мала телескопічний приціл; дальність прицільного вогню з неї сягала 400 м.
Подолання траншей
Якщо невеличкий танк FT-17 звалювався у вирву, траншею чи рів, то ви- братися звідти він міг тільки за допомогою буксира. З часом цю пробле- му частково вирішили за допомогою знімного «хвоста», що з'явився за кормою танка. Для підвищення прохідності на передню і задню час- тини FT-17 прикріпляли дві трохи зігнуті сталеві осі, за допомогою яких танк міг долати неглибокі (до 1,5 м) рови. Також «хвіст» використовува- ли для перевезення вантажів або для транспортування двох бійців.
FT-17 заступає
на службу
Французька розробка
Восени 1917 року на заводі «Рено» у Франції розпочався випуск легкого танка для супроводу піхоти Renault FT-17. Його відрізняли проста технологія ви- робництва, низька ціна, а також невелика маса та габарити. Ці танки призначалися для супроводу піхоти та знищення ворожих кулеметних гнізд. Танк FT-17 виявив- ся єдиним танком Першої світової війни, що міг розвертатися на місці навколо вертикальної осі. З конвеєра сходили три основні моделі танка «Рено»: з 8-мілі- метровим кулеметом, 37-міліметровою гарматою і обладнана радіостанцією.
Долучившися до війни в 1917-му (на європейському театрі військових дій, на боці сил Антанти — Франції та Ве- ликої Британії), США придбали багато FT-17. Згодом їх за лі- цензією почали складати в Штатах, де цей танк отримав назву M1917. Він перебував на озброєнні американських сухопутних військ аж до 1931 року. Останньою війною, на якій довелося повоювати FT-17, став радянсько- афган- ський конфлікт (1979–1989 рр.). Моджахеди скористалися танками «Рено», котрі зберігалися у військовому музеї, але виявилися на ходу.
Попри цілу низку переваг, ця модель мала й технічні недоліки. Екіпаж танка складався з двох чоловік, що було незручно, оскільки одному бійцеві доводилося одночасно командувати танком, спостерігати за полем бою і вести вогонь. Члени екіпажу часто скаржилися на вихлопні гази, запах гару і погану вентиляцію. До того ж FT-17 мав неве- ликий запас ходу — всього 35 км. Його швидкість була низькою навіть на шосе — не більше 6–8 км/год. Через часті технічні поломки значна частина танків «Рено» стала зайвим тягарем для військ Антанти.
Танки FT-17 перебували на озброєнні понад 20 країн
і брали активну участь у багатьох військових конфліктах на різних континентах аж до серпня 1939-го.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка