Інноваційні педагогічні технології як умова підвищення якості освіти горіна Олена Михайлівна



Скачати 78.54 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації06.01.2017
Розмір78.54 Kb.

УДК 378.147
ІННОВАЦІЙНІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК УМОВА ПІДВИЩЕННЯ
ЯКОСТІ ОСВІТИ
Горіна Олена Михайлівна
к. п. н, старший викладач кафедри фізики
Національний університет «Львівська політехніка»
Постановка проблеми. Світова цивілізація, переступивши поріг третього тисячоліття, ставить перед освітніми закладами особливо відповідальні завдання: сформувати молоду людину, спроможну не просто пристосовуватись до складних умов буття, але й творчо, діяльнісно впливати на навколишній світ, розкривати свої потенційні можливості, вільно спілкуватись та самовдосконалюватись. Виконання цих завдань вимагає розробки і впровадження нових інноваційних педагогічних технологій у навчальний процес.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Науковці всього світу приділяють пильну увагу вивченню питання інноваційних технологій в освіті. Серед учених, які вели дослідження у даному напрямку слід відзначити праці І. Д. Беха, Л. І. Даниленка,
І. М. Дичківської,
М. В. Кларіна,
О. М. Пєхоти,
О. В. Попової,
Л. С. Подимової,
А. І. Прігожина, В. А. Сластьоніна, А. В. Хуторського та ін. Разом з тим у наукових дослідженнях по-різному визначено суть терміну «педагогічна технологія», відсутній системний аналіз педагогічної технології як об’єкта проектування, її параметрів, критеріїв
інноваційності, а також самого процесу розробки педагогічних технологій. Одні науковці переконані, що інноваціями можна вважати лише те нове, яке має своїм результатом кардинальні зміни у певній системі, інші зараховують до цієї категорії будь-які, навіть незначні, нововведення. Розбіжності спричинені неоднаковим баченням авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета цієї статті полягає в обґрунтуванні переваг та окресленні проблем впровадження кредитно-модульної технології навчання у вищих навчальних закладах.
Виклад основного матеріалу дослідження. Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних раніше педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості.
На визначенні суті терміну «педагогічні технології» немає єдиного погляду: одні розуміють це як певну систему вказівок щодо використання сучасних методів і засобів навчання; інші – цілеспрямоване застосування прийомів, засобів, дій для підвищення ефективності навчання; треті – цілісний процес визначення мети, обгpунтування плану і програми дій та навчальних методів. Саме тому, як засвідчує аналіз психолого-педагогічної літератури, сьогодні існує понад 300 підходів до поняття «педагогічна технологія» залежно від того, як автори розуміють структуру і компоненти освітнього процесу. Кожний з цих підходів має право на існування, бо охоплює різні сторони навчального процесу і виникає з необхідності його вдосконалення. До основних компонентів процесу навчання, які підлягають вдосконаленню, відносять: зміст освіти; викладання – діяльність викладача; учіння – діяльність суб’єкта навчання; засоби навчання.
Першим, хто ввів у науковий та практичний обіг сам термін «педагогічна технологія» був В. П. Беспалько. Він визначив дане поняття як «проект визначеної педагогічної системи, яку реалізують на практиці» [1, с. 5].
Педагогічна технологія, на думку Г. В. Селевка, є змістовим узагальненням, що вбирає в себе зміст усіх визначень різних авторів (джерел). Вчений трактує це педагогічне поняття як сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення планових результатів навчання [2].
Цілий ряд авторів, зокрема й В. С. Кукушкін, вважають, що будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності) [3, с.30-31]. До таких вимог відносять: концептуальність, системність, можливість управління, ефективність, відтворюваність, візуалізацію.

У багатьох класифікаціях технології навчання поділяють на традиційні та інноваційні.
Останнім часом досить широко увійшов у вжиток термін «інноваційні педагогічні технології». Слово «інновація» має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу. Термін «інноваційні технології» має на меті виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових «переможних методик», які за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей академічної групи та окремих студентів, їхніх бажань, потреб, інтересів, здібностей тощо.
Зокрема, І. М. Дичківська підкреслює, що інноваційна педагогічна технологія –
«цілеспрямоване впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, що охоплюють ціннісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів» [4, с.338].
На думку Л. І. Даниленка, інноваційна педагогічна технологія – це «якісно нова сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання й управління, яка привносить суттєві зміни до результату освітнього процесу і розглядається як багатокомпонентна модель – така, що включає в себе: навчальну, виховну та управлінську інноваційні технології» [5, с.20].
До інноваційних освітніх технологій вчений відносить такий набір операційних дій педагога з суб’єктом навчання, в результаті яких суттєво покращується мотивація до навчального процесу. Серед таких технологій значне місце посідають наступні технології: особистісно-орієнтованого навчання, інтегрованого, інформаційного, дистанційного, модульного тощо.
Інноваційні педагогічні технології відрізняються за метою, сутністю та механізмами реалізації, проте характеризуються спільними рисами: психологізація педагогічного процесу, диференціація та індивідуалізація навчання і виховання, розвивально-творчий характер діяльності суб’єктів навчання, діяльність педагогів на діагностичній основі, атмосфера співробітництва та психологічного комфорту, моніторинг навчального процесу, педагогічне проектування, підвищена увага до потреб та запитів студентів.
Інноваційні педагогічні технології
передбачають творче ставлення суб’єктів навчання до знань, яке формує культуру, перетворюючи знання в частину особистого буття та свідомості людини. Викладач у цьому випадку виступає керівником, організатором, винахідником і помічником, а не лише носієм абсолютного знання; студент – суб'єктом педагогічної взаємодії та активним учасником комунікативного діалогу з викладачем.
Педагогічні інновації визначаються за допомогою критеріїв, які засвідчують ефективність того чи іншого нововведення: актуальність, оригінальність, висока ефективність, стабільність результатів, оптимальність, можливість творчого застосування передового педагогічного досвіду в масовій практиці.
Наведені критерії використовуються на стадії первинного ознайомлення з досвідом, а також у процесі його аналізу та узагальнення. Однак інноваційна спрямованість діяльності викладача включає і другу складову – впровадження досягнень педагогічної науки. На практиці, стандартизація поведінки і внутрішнього світу педагога супроводжується тим, що в його діяльності все більше місце займають інструктивні вказівки, у свідомості накопичується велика кількість готових зразків педагогічної діяльності. Як результат зниження творчого рівня особистості викладача: такий викладач може на високому рівні сформувати певний набір знань, умінь, навичок в студентів з певної теми, предмету, але не в змозі виховати творчу, активну особистість, яка б могла адаптуватися до швидко змінюваного середовища, відповідала б вимогам сучасного суспільства.
Формування готовності викладача до змін передбачає цілу низку аспектів таких як розвиток професійних компетенцій, наділення викладачів ключовими повноваженнями у розробці та запровадженні інновацій навчального процесу, формування у них відчуття причетності до змін, мотивацію до досягнення високих результатів професійної діяльності.
Саме тому, достатньо розроблені у сучасній педагогічній науці різноманітні ідеї, теорії,
концепції, моделі інноваційних педагогічних процесів недостатньо інтенсивно впроваджуються в реальній практиці навчання.
Методологічна парадигма застосування інноваційних технологій у сфері вищої освіти передбачає активне використання інтерактивних форм і методів свідомого залучення особистості до навчального процесу, створення творчої атмосфери в період навчальної діяльності, використання диференційних форм і методів педагогічного процесу. Форми, методи і технології інноваційного навчання досить різноманітні: розробка проектів, програм, планів, розв'язання нестандартних завдань, індивідуальні стандартні завдання, ділові ігри, особистісно-орієнтований підхід, перехід від монологу до дискусії, диспути, «мозкові штурми». В інноваційних технологіях навчання закладаються принципово нові форми контролю й оцінювання знань студентів: індивідуальні співбесіди, публічні огляди, оцінювання групами експертів.
На сьогоднішній день у вищих навчальних закладах найчастіше поєднуються традиційні форми організації навчального процесу (лекція, семінар, практичні та лабораторні заняття, самостійна робота, консультації, курсові та дипломні роботи, практика, контрольні роботи, колоквіуми, заліки та іспити) та інноваційні (проблемна лекція, семінар-дискусія, програмоване навчання, розв’язання проблемних ситуацій, дидактичні ділові ігри, модульне, рейтингове та дистанційне навчання). Оскільки в основі впровадження у практику навчання будь-якої інноваційної педагогічної технології присутній особистісно-орієнтований підхід, тому поєднання традиційних та інноваційних форм організації навчального процесу неминуче приводить до суперечності між вимогами особистісно-орієнтованого навчання та лекційно-практичною системою навчання.
Філософія вчить, що джерелом і рушійними силами будь-якого процесу (у тому числі й навчального) є розв’язання суперечностей. Одним із шляхів розв’язку даної суперечності можна запропонувати диференційований підхід до студентів.
Під час визначення теоретичних аспектів упровадження інноваційних освітніх технологій слід орієнтуватися не на заміну традиційних дидактичних принципів новими, а на перегляд і наповнення їх новим змістом із метою конструктивного використання в змінених умовах. Серед дидактичних принципів виділяють: загальні принципи організації навчання; принципи відбору змісту навчального матеріалу для кожної спеціальності; принцип диференціації та індивідуалізації навчання; принцип міцності знань, професійних умінь,
інтелектуальних навичок розумової праці; принцип актуальності знань і професійних умінь; принцип дохідливості у викладанні; принцип забезпечення творчої активності та самостійності студентів у навчальному процесі; принцип альтернативності в побудові
індивідуальної траєкторії, виборі форм, методів і засобів навчання; принцип поєднання
індивідуального та колективного.
Прикладами успішного впровадження інноваційних технологій є наступні вищі навчальні заклади:
1. Приватний вищий навчальний заклад «Вища школа бізнесу – інститут економіки та менеджменту», м. Алчевськ (зразок успішного співіснування традиційних та інноваційних технологій).
2. Міжнародний інститут менеджменту і Львівський інститут менеджменту (спільні міжінститутські програми з використанням інформаційних технологій).
3. Міжнародний Християнський Університет та Київська Бізнес Школа (спільна з університетом Карнеги Меллон комп'ютерна симуляція бізнесу).
4. НУ «Львівська політехніка» (кредитно-модульна організація навчального процесу).
5. Національний центр підготовки банківських спеціалістів, м. Київ (нові ефективні підходи до організації програм підготовки викладачів).
6. Центр розвитку інновацій (CID), м. Київ.
Зокрема, Національний університет «Львівська політехніка» є одним із провідних вищих навчальних закладів України щодо участі в педагогічному експерименті з кредитно- модульної організації навчального процесу. Метою впровадження кредитно-модульної
системи в університеті є інтенсифікація навчального процесу та підвищення якості підготовки фахівців шляхом: стимулювання систематичної та якісної як аудиторної, так і самостійної роботи студентів протягом семестру; зниження психологічних та емоційних перевантажень як студентів, так і викладачів під час екзаменаційних сесій; підвищення мотивації студентів до набуття знань та вмінь, а також відповідальності за результати власної навчальної діяльності; забезпечення мобільного зворотного зв’язку викладачів зі студентами протягом семестру; підвищення об’єктивності оцінювання рівня набутих студентами знань та вмінь.
Аналіз наукової літератури свідчить про підвищення інтересу до кредитно-модульної системи освіти. Науковці переконані у тому, що кредитно-модульна система має декілька переваг, а саме: інтенсифікує навчально-виховний процес, вдосконалює його методи та засоби; покращує програму навчальної дисципліни з урахуванням процесу підвищення рівня професійної культури фахівців; раціонально ділить зміст навчального матеріалу на модулі; забезпечує об’єктивну перевірку якості засвоєння теоретичного й практичного матеріалу кожного модуля; стимулює активну пошукову самостійну роботу студентів протягом усього періоду навчання ВНЗ. На думку вчених М. П. Власка та О. В. Устименка [6], найсуттєвішою перевагою модульної технології навчання є її суб’єкт-суб’єктна парадигма, згідно з якою викладач сприймає студента як суб’єкта навчання, активного його учасника, котрий працює самостійно над навчальним матеріалом і в межах визначеного часу має право на вибір тактики навчання (темпу, послідовності проходження, рівня засвоєння, самоконтролю засвоєння, самооцінки, підготовки).
Однак модульна технологія навчання, володіючи суттєвим позитивним потенціалом, залишає відкритими питання, пов’язані з її ефективним використанням. Зокрема,
після введення в систему освіти кредитно-модульної навчальної технології залишилась існувати традиційна система навчання. При цьому традиційна система навчання в ідейному плані не змінилась, але кількість годин на лекційні, лабораторні, практичні заняття зменшилося за рахунок орієнтації на більшу кількість годин самостійної роботи.
Згідні із думкою П. І. Сікорського, що моделюючи кредитно-модульну навчальну технологію із урахуванням того, що час на самостійне навчання студентів щороку зростатиме, не передбачено в навчальному алгоритмі, з одного боку, відповідні заходи, які спонукали б студентів до самостійного вибору навчальних дисциплін із узятими зобов’язаннями щодо вчасного їх засвоєння (кредити), а з іншого – допомогу студентам якісно засвоїти навчальний матеріал за мінімальний термін, використовуючи лаконічний виклад найбільш складних елементів знань логічно завершеними частинами (модулями). [7].
Відкритим також залишається питання, пов’язане із забезпеченням студентів певної свободи вибору індивідуальної траєкторії навчання. Наявність затверджених навчальних планів суперечить самій ідеї модульного навчання – навчання за власною освітньою траєкторією. Крім того, модулі не в повній мірі відповідають закінченим, самостійним комплексам, які б водночас були банками інформації та методичними рекомендаціями щодо
її засвоєння. Питання, пов’язане із зменшенням кількості навчальних предметів шляхом дидактичної інтеграції предметів, які мають спільні змістові лінії також потребує вирішення.
Так, в НУ «Львівська політехніка» семестр складається із двох модулів незалежно від обсягу навчальної дисципліни. Однак існує залежність між рівнями академічних груп і обсягом навчального матеріалу модуля. Очевидно, що слабшим студентам важко засвоювати великі за обсягом порції навчального матеріалу. Тому із зменшенням інтелектуального потенціалу академічної групи, потрібно зменшувати й обсяг навчального матеріалу модуля.
У зв’язку з цим для студентів слабших груп необхідно збільшити кількість модулів протягом семестру: з двох до трьох-чотирьох. Саме тому. залежно від індивідуального темпу засвоєння знань суб'єктам навчання необхідно забезпечити можливість перерозподілу часу, відведеного на вивчення конкретної дисципліни, між окремими модулями.
Незважаючи на деякі недоліки, кредитно-модульна технологія навчання дає можливість використовувати більш гнучку шкалу оцінювання навчальних здобутків студентів,
запровадити здорову конкуренцію у навчанні, а також виявити та сприяти розвитку творчих здібностей майбутніх спеціалістів.
Висновки. У числі визначальних факторів, від яких залежать перспективи розвитку української системи освіти, на перший план все більше висувається проблема якості підготовки фахівців. Саме тому, одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв’язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних методик та впровадження інноваційних технологій навчання. Метою впровадження інноваційних технологій навчання, зокрема кредитно-модульної системи в університеті є інтенсифікація навчального процесу та підвищення якості підготовки фахівців.
Проте найголовніше, щоб прямим наслідком інновацій став прискорений розвиток потенціалу студентів, підвищення рівня їх освіченості та інформованості.
Резюме. Стаття присвячена питанням аналізу технологій навчання, класифікації, проблемам впровадження інноваційних освітніх технологій. Виділені критерії педагогічних
інновацій, аспекти, які необхідні для формування готовності викладача до інновацій в навчальному процесі. Особлива увага приділена кредитно-модульній технології навчання.
Виділені її переваги та недоліки. Ключові слова: педагогічні технології, інноваційні педагогічні технології, кредитно-модульна технологія навчання.
Резюме. Статья посвящена вопросам анализа технологий обучения, классификации, проблемам внедрения инновационных образовательных технологий. Выделены критерии педагогических инноваций, аспекты, которые необходимы для формирования готовности преподавателя к инновациям в учебном процессе. Особое внимание уделено кредитно- модульной технологии обучения. Выделены ее преимущества и недостатки. Ключевые
слова: педагогические технологии, инновационные педагогические технологии, кредитно- модульная технология обучения
Summary. The article is devoted to problems of analysis technology training, classification, problems of implementation of innovative educational technologies. The selected criteria of pedagogical innovations, aspects that are necessary for the formation of teacher preparedness to innovate in the learning process. Particular attention is paid to credit-modular technology education.
Highlighted its advantages and disadvantages. Keywords: educational technology, innovative educational technology, credit and modular technology education
Література
1. Безпалько В. П. Слагаемые педагогической технологи / В. П. Безпалько. – М. :
Просвещение, 1989. – 192 с.
2. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии : Учебное пособие /
Г. К. Селевко. – М. : Народное образование, 1998. – 255 с.
3. Педагогические технологии / Под общей ред. В. С. Кукушкина. – Ростов н/Д., 2002. –
309 с.
4. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології. Навчальний посібник /
І. М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 351 с.
5. Оцінювання та відбір педагогічних інновацій : теоретико-прикладний аспект.
Науково-методичний посібник. / За редакцією Л. Даниленка. – К. : Логос, 2001. – 185 с.
6. Власко М. П., Устименко О. В. Про переваги модульно-рейтингової технології навчання / М. П. Власко, О. В. Устименко // Професійна освіта. – 2000. – С. 98–106.
7. Сікорський П. І. Кредитно-модульна технологія навчання : навч. посіб. /
П. І. Сікорський. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 127 с.
Подано до редакції 01.09.2010

Каталог: old jrn -> Soc Gum -> pspo -> 2010 29 1
pspo -> Проблема мовної, мовленнєвої та комунікативної компетентностей: теоретичний аналіз понять та практика використання
pspo -> Структура аналізу уроку англійської мови для студентів практикантів ІІІ курсу гуров Сергій Юрійович
2010 29 1 -> Метод проектів як інтерактивна технологія коломієць Світлана Семенівна
pspo -> Інноваційний менеджмент та інноваційна діяльність в освітніх закладах гурова Олександра Миколаївна
pspo -> Сутність І структура методико-математичної компетентності вчителя початкових класів


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка