Інтерактивні технології: теорія та методика




Pdf просмотр
Сторінка1/6
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.82 Mb.
  1   2   3   4   5   6

ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ: ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА
Посібник для викладачів ПТУ, коледжів та всіх тих, хто цікавиться застосуванням інтерактивних технологій у навчальному процесі задля його вдосконалення
Колектив автрорів: Пометун О.І., Побірченко Н.С., Коберник Г.І., Комар
О.А.,Торчинська Т.А.
Умань-Київ-2008

2
ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ…… 3 1.1.Інноваціійні тенденції розвитку сучасної освіти…………………………. 3 1.2. Що таке інтерактивні технології?................................................................. 5 1.3.Моделі сучасного навчання…………………………………………………14 1.4.Інтерактивне навчання: питання і відповіді………………………………..18 1.5. Педагогічні умови реалізації інтерактивного навчання.............................22
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА Й ХАРАКТЕРИСТИКА ІНТЕРАКТИВНИХ
ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ У ПТО...................................................................32 2.1. Технології кооперативного навчання...........................................................32 2.2. Технології колективно-групового навчання ...............................................43 2.3. Технології ситуативного моделювання........................................................52 2.4. Технології опрацювання дискусійних питань.............................................57
РОЗДІЛ 3. ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПТО...........................................65 3.1.Методика інтерактивного уроку....................................................................65 3.2.Приклади фрагментів інтерактивних уроків з різних предметів................75
Список використаної літератури..........................................................................93

3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ
1.1.Інноваціійні тенденції розвитку сучасної освіти

Науково-технічний прогрес кінця XX початку XXI століття зумовив технологізацію не тільки багатьох підрозділів виробництва, він стрімко ввійшов у сферу культури, гуманітарних галузей знань. Сьогодні ми вже говоримо про інформаційні, методичні та інші подібні технології, в тому числі й у сфері освіти.
Значний інтерес до проблеми викликаний різними мотивами: частина вчених традиційно йде у новий напрям; інші стурбовані станом освіти і вбачають у технологізації чергову панацею від усіх негараздів; треті вважають, що технологізація- об’єктивний процес, який фактично є певним етапом еволюції освіти . Для розв’язання якісно інших завдань нове, наступне покоління буде спиратись на досягнуті технологічні здобутки своїх попередників.
Історично поняття ―технологія‖ виникло у зв'язку з технічним процесом і відповідно до словникових тлумачень (tеchnе - мистецтво, ремесло, наука - 1оgos - поняття, вчення) є сукупністю знань про способи і засоби обробки матеріалів. Технологія включає також і мистецтво оволодіння процесом, в результаті чого персоніфікується. Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) та умов. Технологія в процесуальному значенні відповідає на питання: «Як зробити, з чого і якими засобами?». До існуючих ознак технології відносять стандартизацію, уніфікацію процесу і можливість його втілення стосовно до заданих умов.
З розвитком науки і техніки значно розширились можливості людини, з'явились нові технології (наприклад, промислові, електронні, інформаційні) з вагомими навчальними ресурсами. Якісні зміни, які виникають при цьому, свідчать про те, що звичайні процеси ―учіння‖ вже не вміщаються в рамки

4 традиційних методик і засобів навчання, а також індивідуальних можливостей викладача. З'являються нові технічні, інформаційні, поліграфічні, аудіовізуальні засоби з властивими їм методиками, які стають невід'ємними компонентами освітнього процесу і вносять у нього певну специфіку. Такий підхід дозволяє говорити про своєрідність педагогічної технології.
Педагогічна технологія − це системний метод створення і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з технічними і людськими ресурсами та їх взаємодію, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти.
Ярмаченко М.Д. у педагогічному словнику дає таке визначення:
‖Педагогічна технологія – сукупність засобів і методів відтворення теоретично обґрунтованих процесів навчання і виховання, що дозволяють успішно реалізувати поставлені освітні цілі. Педагогічна технологія передбачає відповідне наукове проектування, при якому ці цілі ставляться досить однозначно і зберігається можливість об`єктивних поетапних вимірювань та підсумкової оцінки досягнутих результатів. В будь-якій педагогічній системі П. т. — поняття, що взаємодіє з дидактичним завданням. Якщо дидактичне завдання виражає цілі навчання і виховання, то
П. т. — шляхи і засоби їх досягнення. Складається П. т. з приписів способів діяльності (дидактичні процеси), умов, в яких ця діяльність має втілюватися
(організаційні форми навчання) і засобів здійснення цієї діяльності
(цілеспрямована підготовка вчителя-педагога до занять і наявність відповідних ТЗН). З дидактичної точки зору проектування П. т. — це розробка прикладних методик, що описують реалізацію педагогічної системи за її окремими елементами. Вибір П. т. визначається особливостями дидактичного завдання‖[ ,359].
Сьогодні цікавими і актуальними є інтерактивні технології навчання, коли відбувається спів-навчання, взаємо-навчання (колективне, групове,

5 навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними суб'єктами навчання.

1.2. Що таке інтерактивні технології?
Сучасний освітній простір характеризується новою парадигмою освіти.
На нашу думку, вона заснована на індивідуалізації і диференціації освіти, варіативності та альтернативності освітніх систем, прогностичності та адаптованості до змінних умов соціально-економічного середовища,
інтересах і здібностях тих, хто навчається. Відповідно до даної парадигмои освіта повинна сприяти розвитку людини у процесі розвиваючого способу життя, будуватись на діагностиці розвитку особистості, перейти до виховання культури людської гідності.
Сучасні світові стандарти в галузі освіти передбачають підготовку висококваліфікованих спеціалістів, здатних інтегрувати теоретичні знання і практичні уміння в цілісну систему, володіти новими технологіями тощо.
Розвиток освіти багато в чому визначає стан майбутнього суспільства, культури та особистості. „Освіта формує людину, озброює її знаннями, виховує громадянські якості, вміння думати й працювати, спілкуватись і відпочивати, жити суспільним чином і водночас бути індивідуально неповторною особистістю‖ [13,С. 11].
Програма діяльності уряду „Україна – 2010‖ передбачає розв’язання й освітницьких проблем, підтримку реформування всієї освіти країни і вищої зокрема. Тому перед системою освіти стоять нові завдання. Парадигма розвитку освіти у XXI столітті основним своїм завданням має
інтелектуальний і моральний розвиток майбутніх громадян держави.
Сьогодні спостерігається тенденція розвитку гуманістичних пріоритетів та людських цінностей. Людина - вічний творець духовних і матеріальних благ, носій цивілізації, її політичного і освітнього поступу.
Сталося чимало позитивних змін у системі освіти України. Так класична дидактика вищої школи з її закономірностями, принципами, формами та

6 методами навчання, що вже склалися, не завжди задовольняє вимоги, обставини часу.
Виходячи з того, що традиційні методи не забезпечують в повній мірі активного навчання студентської молоді передусім тому, що за такої організації навчання важко встановити зворотній зв’язок, управління, контроль з боку викладача та самоконтроль.
У пошуках нового підходу до проблеми активного навчання студентів ми зупинились на концепції поетапного формування розумових дій.
Провідна ідея цієї концепції полягає в тому, що спираючись на важливий принцип психології - єдності пізнання і діяльності (Л.С.
Виготський, О.М. Леонтьєв), її автори (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна) розглядають засвоєння знань як процес, в результаті якого, виконуючи певні дії (проходячи через етапи зовнішньої матеріальної або матеріалізованої діяльності, через форми зовнішнього і внутрішнього мовлення) шляхом
інтеріоризації людина вчиться мислити. Тобто засвоєння знань відбувається тільки в результаті виконання тими, хто навчається певної системи дій,
іншими словами, в результаті його особистої діяльності, тому метод, який випливає з даної концепції, називається діяльнісним.
Для підготовки майбутніх фахівців потрібно використовувати технології, що активізують пізнавальну діяльність, творчість. Ця вимога закономірно веде до застосування у навчальному процесі активних методів отримання студентами знань, які вони засвоюють при виконанні певних фізичних дій, розумових операцій тощо.
Конструювання навчального процесу в сучасній педагогічній літературі розглядається з двох боків: „...навчання через інформацію і навчання через діяльність‖ - вказує Д.В. Чернилевський [25]. У роботі А.О. Вербицького [3] дано визначення контекстного навчання як концептуальної основи інтеграції різних видів діяльності студентів (навчальної, наукової, практичної). Ним виявлені форми організації діяльності студентів у контекстному навчанні: навчальна діяльність академічного типу - квазіпрофесійна діяльність -

7 навчально-професійна діяльність. Особливу роль у контекстному навчанні відіграють активні форми й методи навчання або технології активного навчання, які спираються не тільки на процеси сприймання, пам’яті, уваги, а передусім на творче, продуктивне мислення, поведінку, спілкування [25,С.
27].
Технології називають активними, так як в них істотно змінюється і роль того, хто навчає (замість ролі інформатора роль менеджера), і роль тих, хто навчається (інформація не мета, а засіб для засвоєння дій і операцій професійної діяльності).
При існуючому значному урізноманітненню підходів до класифікації технологій активного навчання ми надаємо поглядам одному з науковців, який активно пропагує ІТН (інтерактивні технології навчання) — О.І.
Пометун.
Трансформація освіти вимагає в першу чергу вирішення таких нагальних питань як орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти... Гармонійно розвинена особистість має стати головною метою і змістом цієї системи освіти. „Як педагоги, так і учні є повноправними суб’єктами системи освіти. Основою навчання повинен бути рівноправний діалог між тими, хто навчає, і тими, хто навчається. Потрібна принципово нова демократична освітньо-педагогічна технологія. На всіх щаблях освіти від початкової до вищої школи необхідна переорієнтація з
інформаційного на проблемно - діяльнісний тип освіти‖[19].
На допомогу класичним технологічним аспектам приходять нові, зокрема, інтерактивні технології навчання.
Розглядаючи інтерактивні технології навчання як інноваційні, треба пам’ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо не розглядати її як цілісну систему в єдності її компонентів і взаємозв’язків. У педагогічній літературі описано чимало типів організацій навчання (за рівнем активності суб’єктів, рівнем залучення їх до продуктивної діяльності, за дидактичною метою, за способами організації тощо). Якщо скористатися

8 класифікацією, запропонованою Е.Я. Голантом у 60-х роках XX ст., то всі типи і методи навчання можна поділити на активні та пасивні. У своїй класифікації Е.Я. Голант використовує „пасивність‖ як визначення низького рівня активності суб’єктів навчання, переважно репродуктивної діяльності за майже цілковитої відсутності самостійності й творчості [19]. До цієї класифікації О.Пометун і Л. Пироженко додають інтерактивне навчання як різновид активного, котрий, однак, має свої закономірності та особливості
[5]. Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання.
Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи.
Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу [7,С. 7].
Розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів 70-80-х рр. (Ш.
Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших), теорії розвивального навчання. Однак у радянські часи, в умовах нав’язування комбінованого уроку, творчість окремих педагогів була скоріше винятком ніж правилом.
У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались. Наприкінці XX ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовували при викладанні різноманітних предметів. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х рр., показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити відсоток засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на

9 його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень відображені в схемі, що отримала назву „Піраміда навчання‖.
З піраміди видно, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція — 5%, читання — 10%), а найбільших —
інтерактивного (дискусійні групи — 50%, практика через дію — 75%, навчання інших чи негайне застосування — 90%). Це, звичайно, середньостатистичні дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.
Ці дані цілком підтверджуються дослідженнями сучасних російських психологів. За їхніми оцінками, старший школяр може, читаючи очима, запам’ятати 10% інформації, слухаючи — 26%, розглядаючи — 30%, слухаючи і розглядаючи — 50%, обговорюючи — 70%, особистий досвід —
80%, спільна діяльність з обговоренням — 90%, навчання інших — 95%.[5]
Чим зумовлені такі результати? Для того щоб зрозуміти цей механізм, пригадаємо, як працює наш мозок.
Робота нашого мозку відрізняється від роботи відеомагнітофона чи плеєра. Інформація, яка поступає до нього, не просто записується, а й аналізується, обробляється. Наш мозок постійно ставить такі запитання:
- Чи отримував я таку інформацію раніше?
- Чого стосується ця інформація? Що я можу з нею зробити?
- Чи можна вважати, що це те саме, з чим я мав справу вчора чи минулого місяця?
Отже, мозок не тільки отримує інформацію, а й обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і

10 внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, що їх стосуються, наш мозок працює набагато краще. В літературі описано результати, дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал короткими частинами, блоками, пропонував учням обговорити між собою кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. В результаті такого навчання засвоєння матеріалу було вдвічі ефективнішим, ніж при монологічному поясненні.
Ще краще, якщо ми можемо щось „зробити‖ з інформацією, щоб отримати зворотний зв’язок, чи добре ми її зрозуміли. Наприклад, з цією метою можна: викласти інформацію своїми словами; навести свої приклади; показати певні подібні прояви, подібні ознаки в інших явищах і процесах; знайти зв’язок з іншими процесами або явищами, вже відомими раніше; передбачити деякі наслідки; знайти протилежності.
Наш мозок схожий на комп’ютер, а ми — його користувачі. Щоб комп’ютер працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно
„ввімкнути‖ і мозок учня. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається.
Комп’ютер потребує правильного програмного забезпечення, щоб
інтерпретувати дані, введені в його пам’ять. Наш мозок повинен пов’язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не простежує ці зв’язки і не забезпечує повноцінне засвоєння.
Нарешті, комп’ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не „закріплена‖ за допомогою спеціальної команди. Так само наш мозок повинен перевірити інформацію, узагальнити її, пояснити її комусь для того, щоб зберегти її в банку пам’яті. Коли навчання пасивне, мозок не зберігає те, що було представлено.
Ще однією з причин незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці
є темп, із яким учитель говорить, і ступінь сприйняття дітьми його мовлення.
Більшість викладачів промовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але чи здатні діти сприйняти такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину,

11 тобто половину. Проте здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.
Наукові дослідження твердять, що для того, щоб учні слухали і не думали про сторонні речі, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Але це неможливо, адже людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і їм стає нецікаво.
Дослідження, проведене в одному з американських „коледжів, де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти неуважні приблизно 40 відсотків часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще можуть запам’ятати 70 відсотків інформації, то за останні десять хвилин уроку вони сприймають всього 20 відсотків матеріалу. [7]
Два відомих фахівці в галузі кооперативної освіти Д. та Р. Джонсон разом з К. Смітом вказують на кілька проблем, пов’язаних із читанням лекцій:
• увага слухачів знижується з кожною хвилиною;
• ця форма навчання подобається тим, у кого розвинена в основному слухова пам’ять;
• рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;
• вважається, що всім учням потрібна однакова інформація, і всі учні засвоюють її однаковими темпами, що насправді не так [4].
Використання наочності під час лекції збільшує запам’ятовування матеріалу від 14 до 38%. Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав, що використання візуальних засобів під час вивчення слів на 200 відсотків поліпшує результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40 відстків менше часу, вона підсилює усну подачу матеріалу. Наочність варта не тільки сотень слів, а й утричі ефективніша за одні лише слова.

12
Якщо ж до роботи залучається слухова й зорова пам’ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів. Однак використання лише зорової та слухової пам’яті недостатнє.
Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу, я пам’ятаю.
Те, що я роблю, я розумію.
Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю.
Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром. [19]
Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше.
Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову того, хто навчається. Він потребує напруженої розумової роботи людини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.
Сьогодні в освіті відчутним є пріоритет загальнолюдських цінностей.
Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості
і її становлення відбувається в процесі навчання, коли дотримуються певних умов:
- створення позитивного настрою для навчання;
- відчуття рівного серед рівних;

13
- забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;
- усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовисновків;
- можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша;
- викладач не є засобом „похвали і покарання‖, а - другом, порадником, старшим товаришем. Всім цим умовам відповідають інтерактивні технології.
Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивних уроків спробуємо з’ясувати суть інтерактивного навчання та співставити його з традиційним навчанням.
1.3.Моделі сучасного навчання.
Так історично склалось, що освіта у навчальних закладах надається студентам у колективах (групах), тобто існує аудиторна форма навчання.
Основною одиницею такого навчання є семінар, практичне заняття, тощо.
Кожне заняття будується за певною структурою і передбачає організацію навчання за різними моделями. Скористаємось підходами, запропонованими
Я.Голантом ще у 60-х р.р. ХХ ст. Він виділяв активну і пасивну моделі навчання залежно від участі тих, хто бере участь у навчальному процесі.
Ми розглянемо пасивну, активну та інтерактивну (за Пометун О.,
Пироженко Л.) моделі навчання і порівняємо їх.
1. Пасивна модель навчання.
За даною моделлю той, хто навчається виступає у ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому надає викладач: лекція,

14 відеофільм, текст підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу, демонстрація).
Спробуємо визначити сильні та слабкі сторони такої моделі:
Сильні
Слабкі
1. Можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час.
2. Одночасно сприймають матеріал усі слухачі.
3. Витрачається мала кількість часу на розповідь, або пояснення.
1. Слухачі пасивні, не спілкуються ні між собою, ні з викладачем;
2. Не виконують ніяких завдань;
3. Викладачу важко зрозуміти якість засвоєння поданого матеріалу;
4. Відсутній контроль за знаннями;
5. Як правило, низький відсоток засвоєння знань.
Навчання за такою моделлю є пасивним. Дану модель можна назвати
„Монолог‖.
2. Активна модель навчання.
В цьому випадку слухач і викладач знаходяться в постійному взаємозв’язку. Студент відповідає на запитання, викладач розповідає. У викладача є можливість співпраці з кожним учасником навчального процесу окремо. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіда, дискусія, фронтальне опитування тощо. Визначимо сильні і слабкі сторони даної моделі:
Сильні
Слабкі
1.
Високий рівень
інформації 1. Студенти спілкуються тільки з

15
(проблемний метод).
2. Велика кількість учнів, які одночасно можуть сприймати
інформацію.
3. Відсоток засвоєння матеріалу досить високий.
4. Майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання.
5. Викладач може проконтролювати надані студентам знання. викладачем.
2. Як правило, на занятті така модель використовується тільки для опитування.
3. Студент знаходиться у постійній напрузі, „спитає-не спитає‖.
4. Студент може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку.
Навчання за такою моделлю є активним. Така модель може дістати назву
„Діалог‖.
3. Інтерактивна модель навчання.
Схема даної моделі відображає постійне спілкування учителя з учнями, учнів з учнями. Відбувається спілкування всіх членів колективу. При навчанні за такою моделлю застосовують ділові та рольові ігри, дискусії, мозковий штурм, фронтальне опитування, круглий стіл, дебати. Перерахуємо сильні та слабкі сторони моделі:
Сильні
Слабкі
1.
Розширюються пізнавальні можливості студента (набуття знань, аналіз, застосування інформації з різних джерел).
1. На вивчення певної інформації потрібен значний час.
2. Необхідний інший підхід в оцінюванні знань студентів.

16 2. Як правило, високий рівень засвоєння знань.
3. Викладач без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань у студентів.
4.
Викладач має можливість розкритись як організатор, консультант.
5. Партнерство між викладачем і студентами та всередині студентського колективу.
3. У викладача відсутній досвід такого виду організації навчання.
4. Відсутні методичні розробки в організації занять за інтерактивними технологіями.
Подану модель можна назвати „Полілог‖, вона є свідченням активного навчання.
Якщо порівняти дані моделі, то можна зробити висновки про те, що при наявності певних недоліків остання модель є досить ефективною[11].
Слово „інтерактив‖ прийшло до нас з англійської від слова „inter‖ – взаємний і „act‖ – діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання – це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність,
інтелектуальну спроможність [19, С. 9].
Суть інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх студентів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці) де і студент, і викладач є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал