Інтерактивні технології: теорія та методика




Pdf просмотр
Сторінка4/6
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.82 Mb.
1   2   3   4   5   6
Пам’ятка для учнів: метод ―Мікрофон‖ надає можливість кожному і кожній з вас швидко висловити свою думку чи відповісти на запитання вчителя.

Незакінчені речення

Мета: цей прийом часто поєднується з ―мікрофоном‖ і надає можливість грунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати
їх з іншими. Робота з такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати уміння говорити коротко, але по суті, й переконливо.
Як організувати роботу? Визначивши тему, з якої учні будуть висловлюватись в колі ідей, або використовуючи уявний мікрофон, вчитель формулює незакінчене речення і пропонує учням, висловлюючись закінчувати його. Кожний наступний учасник обговорення повинен починати свій виступ із запропонованої формули. Учениці та учні працюють з відкритими реченнями, наприклад, ―на сьогоднішньому уроці для мене

47 найбільш важливим відкриттям було...‖ Або ―ця інформація дозволяє нам зробити висновок, що...‖ Або ―це рішення було прийнято тому, що...‖ тощо.

Два – чотири – всі разом

Мета: цю технологію доцільно використовувати для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати та дискутувати.
Методичні вказівки:
1.
Задайте учням питання для обговорення, дискусії або аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації, дайте
їм 1 – 2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень
індивідуально.
2.
Об’єднайте учнів у пари і попросіть обговорити свої ідеї одне з одним.
Визначте час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення.
Попередьте, що пари обов’язково мають досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.
3.
Об’єднайте пари в четвірки і попросіть обговорити попередньо досягнуті рішення щодо поставленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільного рішення обов’язкове.
4.
В залежності від кількості учнів у класі, можна об’єднати четвірки в більші групи чи перейти до колективного обговорення проблеми.
Навчаючи - учусь

Мета: використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Технологія дозволяє учням узяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу дає загальну картину понять і фактів, що їх необхідно вивчити на уроці, а також викликає певні питання та підвищує інтерес до навчання.
Методичні вказівки:

48

Підготуйте картки з фактами, що стосуються теми уроку, по одній на кожного учня.

Роздайте по одній картці кожному.

Протягом декількох хвилин учні читають інформацію на картці.
Перевірте, чи розуміють вони прочитане.

Запропонуйте їм почати ходити по класу і знайомити зі своєю
інформацією інших однокласників.

Учень може одночасно говорити тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати
інформацію від іншого учня. Протягом відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного учня з максимальною кількістю
інших для отримання якомога повної інформації.

Після того, як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть отримані ними знання. Відповіді можуть записуватись на дошці.
Пам’ятка для учнів: такий вид навчання дасть вам змогу не лише отримати знання самим, а й спробувати передати їх своїм однокласникам. Щоб досягти успіху:

Ознайомтесь з інформацією, що міститься на вашій картці.

Якщо вам щось не зрозуміло, запитайте у вчителя.

Підготуйтесь передавати інформацію однокласникам.

Ви можете говорити одночасно лише з одним учнем. Вашим завданням
є поділитись своєю інформацією, та вислухати товариша.

Уважно слухайте та запам’ятовуйте інформацію, яку вам розповідають.

Коли всі поділились та отримали інформацію, розкажіть у класі, що ви дізнались.
Ажурна пилка


49
Мета: технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дозволяє учням працювати разом із метою засвоєння великої кількості
інформації за короткий проміжок часу. Ефективна у тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи .
1 етап: ПЕРВИННЕ ЗАСВОЄННЯ ІНФОРМАЦІЇ ―ДОМАШНІ‖ ГРУПИ
2 етап: ОБМІН ІНФОРМАЦІЄЮ. ВЗАЄМОНАВЧАННЯ ―ЕКСПЕРТНІ‖
ГРУПИ
3 етап: ВТОРИННИЙ АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ
―ДОМАШНІ‖ ГРУПИ


1 2 3 1 2 3 1 2 3 1
2 3
1 2
1 3
1 2
3 1 2 3 1 2 3 1 2 3

50
Методичні вказівки:
1.
Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом інформації, підберіть матеріал, необхідний для уроку, і підготуйте індивідуальний
інформаційний пакет для кожного з учнів (матеріали підручника, додаткові матеріали-вирізки з газет, статті тощо).
2.
Підготуйте таблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли визначити завдання для їхньої групи. Кожен учень буде входити у дві групи – ―домашню‖ і ―експертну‖. Спочатку об’єднайте учнів у
―домашні‖ групи (1,2,3 і т.д.), а потім створіть ―експертні‖ групи, використовуючи кольорові позначки, що їх учитель попередньо роздає учням. У кожній домашній групі всі її учасники повинні мати позначки різних кольорів, а у кожній експертній – однакові.
3.
Розпишіть учнів по ―домашніх‖ групах від 3 до 5 чоловік, у залежності від кількості учнів. Кожен учень має бути проінформований, хто входить до його ―домашньої‖ групи, тому що її члени будуть збиратися пізніше. Надайте домашнім групам порцію інформації для засвоєння, кожній групі – свою. Завдання домашніх груп – опрацювати надану
інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому для обміну цією
інформацією з іншими.
4.
Після завершення роботи домашніх груп запропонуйте учням розійтись по своїх ―кольорових‖ групах, де вони стануть експертами з окремої теми (своєї частини інформації). Наприклад, зберіть усіх ―червоних‖ біля дошки, а усіх ―синіх‖ – в холі. В кожній групі має бути представник із кожної ―домашньої‖ групи.
5.
Кожна експертна група повинна вислухати всіх представників домашніх груп і проаналізувати матеріал в цілому, провести його експертну оцінку за визначений час (для цього може знадобитися цілий урок, якщо матеріали складні або об’ємні).
6.
Після завершення роботи запропонуйте учням повернутися ―додому‖.
Кожен учень має поділитися інформацією, отриманою в експертній

51 групі з членами своєї ―домашньої‖ групи. Наприклад, всі учні під номером 1 повинні зустрітися перед класом. У ―домашніх‖ групах має бути по одній особі з експертних груп. Учні мають намагатися донести
інформацію якісно і в повному обсязі членам своєї домашньої групи за визначений учителем час. Завданням домашніх груп в цьому випадку вже є остаточне узагальнення та корекція всієї інформації.
Пам’ятка для учнів:
Домашні групи
1.

Кожна група отримує завдання, вивчає та обговорює матеріал.
2.

Переконайтесь, що кожен у групі розуміє матеріал.
Експертні групи
У новій групі ви розповідатимете те, що засвоїли у ―домашній‖ групі, і засвоюватимете те, що розповідатимуть вам інші.
Домашні групи
Повернувшись у першу (―домашню‖) групу, поділіться інформацією, яку отримали від інших груп.
Cаse-метод
Мета: технологія корисна при аналізі певних ситуацій, випадків із життя: правових, історичних, моральних тощо, в яких стикаються інтереси людей, життєві погляди, позиції. Такі ситуації можуть аналізуватись учнями
індивідуально, в парах, у групах або піддаватись аналізу в загальному колі.
Такий аналіз потребує певного підходу, алгоритму. Технологія вчить учнів задавати питання, відрізняти факти від думок, виявляти важливі та другорядні обставини, аналізувати та виносити рішення.
Ситуації, випадки слугують для учнів конкретними прикладами для ідей та узагальнень, забезпечують основу для високого рівня абстрагування та мислення, демонструють людські почуття та емоції, зацікавлюють учнів та захоплюють їхню уяву, допомагають зв’язати навчання з досвідом реального життя, дають шанс реального застосування знань.

52
Методичні вказівки: Підготуйте заздалегідь проблемну ситуацію, випадок, дилему, що ви будете опрацьовувати з учнями. В ньому обов’язково мають бути дві конфліктуючі сторони, позиції, інтереси яких суперечать одна одній. Зверніть увагу, що ситуація повинна бути представлена таким чином, щоб дотримувався баланс інтересів сторін (тобто кожна з них мала підстави для захисту своєї позиції).
Дилема ставить людину перед важким вибором, який виникає завдяки конфлікту цінностей.
Думаючи над дилемами, учні можуть краще зрозуміти історичний контекст, сьогоднішню соціальну і політичну ситуації, а також свої внутрішні цінності. Також вони вчаться займати позицію, приводити обґрунтовані аргументи в захист своєї позиції і розуміти логіку й обґрунтування позицій інших. Дилеми призначені для ускладнення процесу мислення без висловлення крайніх думок і з поважним ставленням до точки зору інших.
Наступні кроки можуть бути корисними для моделювання дилеми із сучасної події чи на історичному (літературному, правовому ) сюжеті:
Якої загальної теми буде стосуватися дилема (наприклад, списування чи заздрість, обдурювання).
Хто є центральною фігурою і який вибір повинен зробити герой у цій дилемі (наприклад, чи може абітурієнт, що бажає поступити в університет, списувати на іспиті; чи чесний законодавець, що підтримує ті соціальні програми саме тепер, коли стоїть проблема перевиборів на другий термін; чи може людина не сплачувати податки на підставі, що держава не забезпечує їй належний рівень життя тощо).
Якою первісною інформацією повинен володіти учень, щоб мати відповідну можливість зрозуміти контекст, у якому наш герой стоїть перед дилемою (наприклад, інформація про важкі вступні іспити, результати попередніх голосувань у Верховній раді з соціальних програм та ін.)

53
Дайте ім'я герою Вашої дилеми і припишіть йому характерні риси
―живої‖ людини, які б дозволяли іншим краще зрозуміти його суть і те, що ним рухає.
Необхідно подати факти (аргументи) і думки, які б відстоювали дві позиції:
Т А К
Н І
Напишіть історію, що і буде дилемою. Почніть зі сцени з Вашим героєм і додайте контекст, у якому він повинен зробити вибір. Потім представте саму дилему і приведіть 2-3 найбільш переконливих аргументів з кожного боку (щодо вибору, перед яким стоїть герой дилеми). Це може бути фраза ―з одного боку..., але з іншого...‖. Закінчите ситуацію формулюванням вибору, задавши питання, що вимагає відповіді ―так‖ чи ―ні‖. Чи повинен герой дилеми робити так чи по-іншому? Інакше кажучи, у вдалій, зрозумілій дилемі повинні бути присутнім 4 елементи: загальний контекст дилеми, знайомство з вибором, що дає дилема, наведення однаково сильних аргументів ―за‖ і ―проти‖, і пропозиція зробити чіткий вибір наприкінці.
Памятка для учнів: щоб проаналізувати життєвий випадок чи ситуацію, вам потрібно послідовно відповідати на питання:

Що відбулося? Де і коли? Хто учасники ситуації? Що ми про них знаємо?
Які факти є важливими?

Яке питання треба вирішити, щоб розв’язати ситуацію?

Спробуйте висловитись на підтримку кожної зі сторін.

Яким буде розв’язання ситуації? Чому саме таким?
2.3. Технології ситуативного моделювання
Модель навчання у грі – це побудова навчального процесу за допомогою включення учня у гру (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються).
Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю

54 природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання педагога при застосуванні ігор у навчанні полягає у підпорядкуванні гри визначеній дидактичній меті.
Останнім часом в організації самої гри відбувається зміщення акцентів з драматизації (форм, зовнішніх ознак гри) на її внутрішню сутність
(моделювання події, явища, виконання певних ролей). В західній дидактиці поступово відходять від терміну гра, який асоціюється з розвагами, і вживають поняття симуляція, імітація тощо.
Ігрова модель навчання покликана реалізовувати, крім основної дидактичної мети, ще й комплекс цілей: забезпечення контролю виведення емоцій; надання дитині можливості самовизначення; надихання і допомога розвитку творчої уяви; надання можливості зростання навичок співробітництва в соціальному аспекті; надання можливості висловлювати свої думки.
Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, знаходяться в
інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише визначеними правилами гри. Учні самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв'язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі виступає в кількох якостях: інструктора
(ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), судді- рефері (коректування і поради з розподілу ролей), тренера (підказки учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Як правило, ігрова модель навчання реалізується в чотири етапи: 1) орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу); 2) підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання проблеми); 3) основна частина – проведення гри; 4) обговорення.

55
Арсенал інтерактивних ігор досить великий, але найбільш поширеними з них є моделюючі. Кожна така гра відбувається за схемою. Учні "вводяться" в ситуацію, на основі якої вони отримують ігрове завдання. Для його виконання учні поділяються на групи і обирають відповідні ролі. Починаючи висувати припущення щодо розв'язання проблеми (1 крок), вони стикаються з тим, що їм не вистачає інформації. Тоді отримують її від учителя, або вчитель сам корегує діяльність учнів новим блоком інформації. В іграх, побудованих на використанні учнями вже відомого матеріалу джерелом
інформації є судження, висловлені попередніми учасниками гри. З отримання нової інформації та її аналізу під кутом зору ігрового завдання починається наступний етап гри (2 крок), далі гра розгортається за невизначеним сценарієм, який реалізує декілька етапів взаємодій між учнями, які ―грають ролі‖ (3 крок). Нарешті після завершення сценарію потрібне серйозне обговорення, рефлексія того, що відбулося, усвідомлення учнями отриманого досвіду на теоретичному рівні (4 крок).

Розігрування ситуації за ролями
Імітує реальність призначення ролей учасницям та учасникам і наданням
їм можливості діяти ―наче насправді‖. Кожна особа в рольовій грі має чітко знати зміст своєї ролі та мету рольової гри взагалі.
Мета: визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися через досвід та почуття. Рольова гра може також використовуватися для отримання конкретних навичок, наприклад, безпечної поведінки в певній ситуації тощо.
Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями допоможе учням виробити власне ставлення до неї, набути досвід шляхом гри, сприяє розвитку уяви і навичок критичного мислення, вихованню спроможності знаходити й розглядати альтернативні можливості дій, співчувати іншим.
У ході рольової гри учасники „розігрують у ролях‖ визначену проблему або ситуацію. Рольова гра потребує ретельної підготовки. Початкові вправи

56 мають бути простими з наступним ускладненням. Наприклад, можна почати з читання текстів ―за ролями‖, формулювання коротких висловлювань або відповідей від імені історичної особи, природного явища, конкретного предмета, тварини.
Методичні вказівки:
1.
Учитель повинен попередньо спланувати роботу та підготуватись:

сформулюйте проблему, яку буде ілюструвати рольова гра;

спільно з учнями визначте кількісний склад учасників рольової гри і спостерігачів, а також подумайте, як доцільніше працювати над грою: усім класом чи одночасно кількома малими групами. Заохочуйте нерішучих учнів до співучасті;

надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно, вчитися;

продумайте, як буде проходити рольова гра. Сценарій можна скласти у вигляді:

розповіді, під час якої ведучий уводить усіх у суть справи, а решта учнів озвучують її, розкриваючи зміст через ролі ―своїх― персонажів;

-інсценізації, під час якої герої діють частково спонтанно, без підготовлених діалогів, але відтворюють основну ідею
інсценізації.
2.
Підготовка й тренування учнів:

дайте учням час на обдумування ситуацій своїх ролей. Якщо для проведення гри треба переставити меблі, зробіть це саме зараз;

забезпечте активну участь усього класу в проведенні вправи;

не забувайте про ретельне обговорення й міркування учнів з приводу вправи, які треба обов’язково вислухати наприкінці.

57 3.
Не чекайте відшліфованої гри із самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру й імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.
4.
Такі вправи повинні проводитися в обстановці довіри, щоб учні не почувалися ніяково. Учні повинні розуміти, що реагувати можна по- різному. Практика допоможе учням почувати себе більш упевнено при проведенні таких вправ.
5.
Після закінчення вправи проводиться ретельний і поглиблений аналіз учасниками та ―спостерігачами‖ набутого досвіду, їхніх думок та почуттів.
6.
Подумайте про вихід дітей з ролей. Для цього проводиться детальне обговорення ситуації. Бажано, що б кожен учасник відповів на запитання:
-
Як ви себе почували в тій чи іншій ролі?
-
Що подобалось під час гри, а що – ні ?
-
Чи бували ви самі в подібній ситуації?
-
Чи була вирішена проблема? Чому? Як вона була вирішена?
-
Яку іншу лінію поведінки можна було б вибрати?
-
Чи доводилося вам потрапляти в подібну ситуацію?
-
Яким чином цей досвід може вплинути на ваше подальше життя?
Дуже важливим є розподіл рольової гри за часом. На пояснення умов припадає приблизно 10-15%, на роботу в малих групах – 15-25%, на презентацію й обговорення – 40-50%, на підсумки – до 15%.
Памятка для учнів:
Якщо ви берете участь у рольовій грі, ви маєте:

Чітко дотримуватись своєї ролі.

Слухати партнерів та вчителя.

Не коментувати дії інших.

Вийти з ролі по закінченні сценки.


58
2.4. Технології опрацювання дискусійних питань

Дискусія у ПТО може застосовуватись різновид обговорення в широкому колі якогось спірного питання.
Мета: сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.
Методичні поради:

проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання (тобто такого, яке не має однозначної відповіді і допускає різні варіанти вирішення, зокрема протилежні);

не слід висувати питання на зразок: хто правий, а хто – ні в тому чи
іншому питанні;

в центрі уваги має бути ймовірний перебіг (Що було б можливим за тим чи іншим збігом обставин? Що могло б відбуватись, якби...) Чи були альтернативні можливості, дії?

всі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;

вчитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме;

всі твердження учнів повинні супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить питання на зразок: "Які факти свідчать на користь твоєї думки?", "Як ти мислив, коли дійшов такого висновку?"

дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.
У світовій практиці використання дискусії у навчанні набули поширення різні варіанти організації обміну думок між учасниками, різні технології проведення дискусії, опрацювання дискусійних питань.

59
Хоча зовні деякі технології опрацювання дискусійних питань можуть справляти враження учнівських експромтів, які не вимагають групової підготовки ні з боку вчителя, ні з боку учнів. Таке враження хибне: за зовнішньою легкістю приховується ґрунтовна підготовча робота вчителя.
При плануванні дискусії вчитель враховує кілька важливих моментів: час, необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття; місце, яке має давати можливість здійснювати всі необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеженням за його перебігом решти учнів; матеріали, необхідні для роботи учнів та наочного подання її результатів; письмові інструкції щодо способу виконання завдання; вміння учнів працювати в групі. Протягом усієї роботи груп учитель тримає в полі зору три основних моменти: мета, від якої під час дискусії не слід відхилятися; час, якого слід дотримуватися, щоб встигнути здійснити визначену мету; підсумки, як треба підбити, аби не втратити сенс самої дискусії.
Суттєвим елементом будь-якої технології навчання в дискусії є її вступна частина, оскільки саме в ній створюються емоційний та
інтелектуальний настрій наступної дискусії. Це своєрідне запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми, опису конкретного випадку, невеличка рольова гра, демонстрація фільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізоду, стимулювання серією питань на зразок: "Чому? Що б сталося, якби..,?"
Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка досягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це – ретельне планування дискусії. Складання плану дозволяє організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил ведення дискусії всіма її учасниками. По-третє, обов'язковим є дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишиться, – його можна

60 рівномірно розподілити наприкінці дискусії між учасниками, ніж якщо не вистачить на колективне обговорення і підбиття підсумків. По-четверте, добре продумане і ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначених питань та питань подвійного змісту; зміну напряму думок учнів у випадку їх відхилення від основної теми і мети дискусії; пояснення висловів дітей системою уточнюючих питань; попередження надмірних узагальнень; активізації учнів до поглиблення думок та інші.
Метод ПРЕС
З цієї невеличкої технології (для неї ми зберегли назву ―метод ПРЕС‖) варто почати роботу над навчанням учнів дискутувати.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал