Історія, теорія, методологія, практика




Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації25.01.2017
Розмір0.52 Mb.
ТипАвтореферат
  1   2   3   4

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
НЕЩАДИМ Микола Іванович
УДК 37.026:355.233
ВІЙСЬКОВА ОСВІТА УКРАЇНИ:
ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА
13.00.04 – теорія та методика професійної освіти
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук
Київ – 2004

2
Дисертацією є монографія.
Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти Академії
педагогічних наук України, м. Київ.
Науковий консультант:
доктор філософських наук, професор, дійсний член АПН
України ЗЯЗЮН Іван Андрійович, Інститут педагогіки і
психології професійної освіти АПН України, директор, м. Київ.
Офіційні опоненти:
доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН
України СИНЬОВ Віктор Миколайович, Інститут корекційної
педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, директор, м. Київ;
доктор педагогічних наук, професор ІЩЕНКО Дмитро
Васильович, Державна прикордонна служба України,
управління кадрів, начальник, м. Київ;
доктор педагогічних наук, професор ВАСЯНОВИЧ Григорій
Петрович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти
АПН України, завідувач відділу гуманітарної освіти (Львівський науково-практичний центр), м. Львів.
Провідна установа:
Національна академія внутрішніх справ України, кафедра кадрової роботи та педагогіки, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ.
Захист відбудеться “25” лютого 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої
ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою:
04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5
й поверх, зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології
професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).
Автореферат розісланий “23” січня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

3
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність і доцільність дослідження. За роки незалежності в Україні визначено пріоритетні напрями розвитку освіти, створено її сучасну нормативно-правову базу,
здійснюється реформування з опорою на прогресивні національні та світові освітні традиції та стандарти, гуманістичну філософію освіти. У Національній доктрині розвитку освіти проголошено пріоритет освіти в державній політиці, сформульовано систему концептуальних
ідей щодо стратегії та основних напрямів розвитку освіти в першій чверті XXI ст.
Важливою складовою вітчизняної системи освіти є військова, яка спрямована на кадрове забезпечення Збройних Сил (ЗС) України та має сприяти відтворенню їх кадрового потенціалу,
забезпечувати високу якість підготовки військових фахівців, безпосередньо впливати на зміцнення обороноздатності держави. Створення системи військової освіти (СВО) та її
пріоритетний розвиток у будівництві ЗС України стали актуальним науковим і практичним завданнями.
Самостійної системи підготовки офіцерських кадрів в Україні на 1991 рік не існувало. Після розпаду СРСР на території нашої держави залишилися елементи колишньої СВО з розгалуженою й розрізненою мережею військових навчальних закладів. Це створювало значні труднощі щодо її
трансформації з урахуванням реальних потреб і можливостей ЗС України. Були відсутні
державні стандарти військової освіти та органи управління нею. На всіх рівнях керівництва військовою освітою не було визначеності щодо формування навчальних планів і програм підготовки військових фахівців. Зміст військової освіти також потребував суттєвих змін і
вдосконалення, оскільки у військових навчальних закладах переважали відомчі підходи до формування навчальних планів і програм. В Україні фактично були відсутні військові
науково-дослідні та науково-методичні установи з проблем військової освіти. Фундаментальні
психолого-педагогічні дослідження навіть у вищій військовій школі проводилися доволі
фрагментарно.
Окрім того, складність завдань щодо створення вітчизняної СВО посилювали такі чинники:
– відсутність аналогів створення подібних систем у країнах СНД;
– недостатність інформації щодо функціонування СВО в провідних країнах світу;
– необхідність в кардинальній структуризації мережі військових навчальних закладів у стислі терміни та організації підготовки військових фахівців за повним переліком спеціальностей для ЗС України;
- необхідність обґрунтування та запровадження наукових засад підготовки військових фахівців, які відповідали б сучасним світовим освітнім тенденціям і національним інтересам.

4
Проблеми оптимального становлення й ефективного розвитку військової освіти не можна було вирішити тільки за рахунок реформ організаційного, управлінського та змістового характеру. Розробляючи стратегію розвитку вітчизняної СВО, вкрай важливо було враховувати всі досягнення та помилки минулих десятиліть. Необхідно було, спираючись на кращі світові
освітні тенденції, обґрунтувати та ухвалити концепцію військової освіти. Для цього належало,
насамперед, чітко визначитись із загальною освітньою парадигмою. А зміна парадигми військової освіти зумовлювала необхідність розробки методологічних основ процесу створення та реформування всієї військово-освітньої сфери з позиції сучасних реалій, переосмислення її
місця в соціальному, військовому та культурному середовищі.
Все це актуалізувало проведення фундаментальних і прикладних досліджень з проблем військової освіти. Але аналіз літературних джерел і дисертаційних досліджень не дав змоги виявити фундаментальні теоретико-методологічні праці, в яких би системно, всебічно і
послідовно висвітлювалися проблеми військової освіти в Україні. Особлива актуальність проблем військової освіти, необхідність узагальнення, систематизації та осмислення вітчизняного досвіду становлення й розвитку СВО, потреба обґрунтування її
теоретико-методологічних основ та створення сучасної системи з опорою на найкращі світові і
вітчизняні освітні традиції, гостра необхідність переосмислення традиційних уявлень про військово-педагогічний процес (ВПП) у ВВНЗ і надання йому особистісного спрямування,
необхідність відходу від традиційних основ організації та проведення навчально-виховного процесу, потреба наукового проектування розвитку СВО в Україні на перспективу зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – “Військова освіта України: історія, теорія,
методологія, практика”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Головного управління військової освіти Міністерства оборони України та Головного управління кадрової політики
Міністерства оборони України за такими темами: “Розробка методологічних основ планування розвитку СВО” (шифри: “Система – С”, “Система – СВО”); “Стандартизація вищої освіти військових фахівців” (шифр: “Держстандарт”); “Управління системою підготовки військових фахівців” (шифр: “Управління”); “Пошук шляхів удосконалення технологій навчання” (шифр:
“Технологія”); “Військова освіта в Україні: історія та сучасність” (шифр: “Історія”);
“Дослідження систем підготовки військових фахівців у зарубіжних країнах” (шифр: “Інтеграл”) і
пов’язано з темою “Психолого-педагогічні основи особистісного підходу до впровадження педагогічних технологій у професійних закладах освіти” (РК № 0102U000401), яка розробляється в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

5
Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної
освіти АПН України 18 червня 1998 р., протокол № 6 і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 28 жовтня 2003 р., протокол № 8.
Об’єкт дослідження – система військової освіти в Україні.
Предмет дослідження – процес становлення та розвитку системи військової освіти в
Україні.
Мета дослідження – проаналізувати генезис військової освіти в Україні та виявити її
провідні характеристики, теоретично обґрунтувати та практично впровадити її сучасну систему.
Концепція дослідження.
Вітчизняна система військової освіти з урахуванням неперервності військово-професійної освіти, особистісно діяльнісної та синергетичної тенденцій має базуватися на гуманістичній філософії освіти та забезпечувати особистісно орієнтовану та професійно спрямовану організацію навчально-виховного процесу у ВВНЗ, сприяти розкриттю творчого потенціалу науково-педагогічних працівників і курсантів (слухачів), якісно забезпечувати ЗС України всебічно підготовленими військовими фахівцями всіх рівнів і ланок управління.
Обґрунтування системи військової освіти здійснюється на основі її сучасної парадигми, яка являє собою діалектичну єдність п’ятьох основних її компонентів (особистісний, буттєвий,
ціннісний, пізнавальний і праксеологічний) і відбувається в контексті реформування національної системи освіти з урахуванням прогресивних вітчизняних і зарубіжних освітніх традицій, реформування Збройних сил в незалежній України.
Наукове уявлення про складну динамічну військово-освітню систему в Україні як органічну
єдність всіх її структурних складових потребує її системного дослідження в історичному,
структурному і функціональному аспектах, визначення методологічних основ стратегічного планування її розвитку, оптимального обґрунтування основ управління нею та з’ясування перспектив розвитку СВО в Україні. Вони є необхідними і достатніми науковими засадами аналізу теоретичних, методичних і практичних проблем оптимального функціонування СВО в умовах реформування та розвитку ЗС України.
Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що ефективність функціонування вітчизняної СВО в умовах реформування і розвитку ЗС України, їх поступового переходу на контрактну систему комплектування значно підвищиться за умови системного аналізу її становлення й розвитку, виявлення провідних характеристик, переосмислення ролі та місця в державі й соціокультурному середовищі, обґрунтування сучасної системи з урахуванням передового зарубіжного й вітчизняного досвіду та її впровадження у практику підготовки військових фахівців на основі гуманістичної філософії освіти.

6
Відповідно до мети дослідження і висунутої гіпотези ставилися такі завдання:
1. Проаналізувати генезис військової освіти в Україні, визначити її етапи та основні
характеристики.
2.
Визначити вплив соціально-політичних, економічних, культурологічних,
психолого-педагогічних і військових чинників на формування, становлення і розвиток вітчизняної СВО.
3. Здійснити теоретико-методологічне обґрунтування сучасної вітчизняної СВО на засадах гуманістичної філософії освіти та з врахуванням передового зарубіжного й вітчизняного досвіду.
4. Обґрунтувати сутність і зміст базових категорій і понять щодо підготовки військових фахівців у системі вищої військової освіти та визначити методологічні основи стратегічного планування їх підготовки.
5. Теоретично обґрунтувати педагогічну систему ВВНЗ як основної складової СВО та здійснити аналіз її структури.
6. Визначити та обґрунтувати основи управління СВО.
7. З’ясувати перспективи розвитку сучасної СВО в Україні.
8. Теоретично обґрунтувати основні напрями використання позитивного досвіду в удосконаленні СВО в умовах переходу ЗС України на професійну основу комплектування.
Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження вітчизняної СВО
покладено історичний і системний підходи.
Методологічну основу дослідження становлять:
– філософські положення теорії пізнання, теорії систем і теорії управління;
– концептуальні положення філософії, соціології, педагогіки та психології;
– положення гуманістичної філософії освіти;
– загальнонаукові принципи історизму, цілепокладання, наступності та самоорганізації як наукові основи вивчення становлення і розвитку педагогічних систем;
– динамічна теорія про загальний зв’язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об’єктивної
дійсності;
– положення про роль неперервної освіти у формуванні компетентності особистості фахівця;
– фундаментальні положення вітчизняних і зарубіжних вчених, в яких обґрунтовуються закони розвитку педагогічних систем;
– положення психологічної та педагогічної наук щодо особливостей підготовки та професійної діяльності військових фахівців у ЗС України;
– ідеї та положення, викладені у державних нормативно-правових документах України з проблем освіти, у тому числі й військової (законодавчі акти України з питань оборони та

7
національної безпеки, Закони України “Про освіту” і “Про вищу освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, Державна програма реформування та розвитку Збройних сил України до 2005
року, Концепція військової освіти в Україні, Концепція переходу Збройних сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року тощо).
Теоретичну основу дослідження становлять висновки та положення:
– історії розвитку освіти та педагогічної науки в Україні (Б.М. Ступарик, О.В.Сухомлинська,
М.Д. Ярмаченко);
– порівняльної педагогіки (Н.В. Абашкіна, В.М. Зубко, М.В. Кларін, Л.П. Пуховська);
– філософії освіти (В.П. Андрущенко, Б.С. Гершунський, Дж. Д’юї, І.А. Зязюн, Г.П.
Климова, В.Г. Кремень, В.О. Кудін, В.С. Лутай та ін.);
– теорії систем, системного аналізу та системно-структурного підходу до аналізу педагогічних явищ (Р.Л. Акофф, В.Г. Афанасьєв, Л.Берталанфі, І.В. Блауберг, В.М. Глушков,
Ешбі Росс, Т.Л. Сааті, В.Н. Садовський, А.І. Уємов, Ю.Г. Юдін та ін.);
– теорії педагогічних систем (В.П. Беспалько, Дж. Брунер, С.У. Гончаренко, Н.В. Кузьміна,
А.О. Лігоцький, А.С. Макаренко, В.В. Сєріков, В.О. Сластьонін, В.О. Сухомлинський та ін.);
– теорії неперервної професійної освіти (С.Я.Батишев, В.С.Ледньов, А.О. Лігоцький,
В.І.Луговий, Н.Г.Ничкало та ін.);
– теорії психолого-педагогічної підготовки фахівців (Г.О. Балл, І.Д. Бех, В.В. Давидов,
О.В.
Киричук, Г.С.
Костюк, С.Д.
Максименко, А.В.
Петровський, Н.А.
Побірченко,
В.В. Рибалка, В.А. Семиченко, В.М.Синьов, С.О. Сисоєва, Е. Стоунс, Т.С. Яценко та ін.);
– теорії змісту навчання (Г.Є. Гребенюк, Ч. Купісевіч, І.Я. Лернер, В. Оконь, М.М. Скаткін та ін.);
– теорії та практики навчального процесу в закладах освіти (А.М.
Алексюк,
С.І. Архангельський, Ю.К. Бабанський, Г.П. Васянович, Р.С. Гуревич, В.А. Козаков, В.М.Синьов та ін.);
– теорії управління освітніми системами (В.Б. Авер’янов, Г.В. Атаманчук, І.Л. Бачило,
Н.Л. Коломінський, І.Л. Лікарчук, Г. Райт, О.Л. Скідін, Н.Ф. Тализіна та ін.);
– педагогіки та психології військової освіти (О.В. Барабанщиков, М.Й. Варій, В.П. Давидов,
А.В. Долматов, Д.В. Іщенко, П.А. Корчемний, Л.Г. Лаптєв, Г.В. Ложкін, Е.Я. Лусс,
Р.М.Макаров, В.С. Маcлов, В.Г. Михайловський, Б.М. Олексієнко, С.І. С’єдін, П.В.Стефаненко,
Г.Д. Темко, М.Ф. Феденко, О.С. Челпанов, В.В. Ягупов).
Джерелознавчу базу дослідження становлять монографії, докторські та кандидатські
дисертації, автореферати дисертацій, наукові статті в періодичних виданнях, журналах із психології, педагогіки, професійної освіти тощо.

8
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс дослідницьких методів, зокрема:
– методи системного аналізу, що застосовувалися для обґрунтування генезису СВО;
– методи історико-педагогічного аналізу літератури з досвіду підготовки військових кадрів і
законодавчих актів, які стосуються становлення і розвитку військової освіти;
– методи причинно-наслідкового та історичного аналізу, що використовувалися для обґрунтування педагогічної системи ВВНЗ як основної складової СВО;
– методи порівняльного аналізу СВО України з системами військової освіти в розвинених країнах світу;
– методи класифікації, систематизації та узагальнення теоретичних і експериментальних даних, які стосуються становлення і розвитку СВО, сутності та змісту базових понять і категорій підготовки військових фахівців;
– методи проектування, які використані для обґрунтування сучасної СВО;
– методи конкретизації теоретичного знання, що стосується управління СВО;
– методи індукції, дедукції, аналізу, узагальнення та систематизації виявлених фактів та
інших дослідницьких матеріалів;
методи вивчення, оцінки сучасного стану СВО в Україні та прогнозування її розвитку.
Дослідження проводилося у три етапи.
Перший етап (1991-1993) – вивчення філософської, психологічної та педагогічної
літератури з проблеми дослідження; формулювання гіпотези, визначення завдань, обґрунтування методики дослідження і добір його методів і методик; порівняльний аналіз досвіду підготовки військових фахівців у зарубіжних країнах і в Україні; аналіз теоретико-методологічних проблем ефективного функціонування СВО як соціально-педагогічного і наукового явища (їх результати відображені в наукових публікаціях, навчальних, навчально-методичних і методичних посібниках); вивчення генезису СВО в Україні, визначення її етапів та основних рис; аналіз впливу соціально-політичних, економічних, культурологічних і військових чинників на формування, становлення і розвиток СВО; обґрунтування концептуальних засад військової
освіти в Україні.
Другий етап (1994-1996) – аналіз, систематизація та вдосконалення основних категорій,
понять і термінів щодо підготовки військових фахівців у системі вищої військової освіти та їх наповнення сучасним змістом; обґрунтування концептуальних засад розвитку й ефективного функціонування СВО та її впровадження у практику підготовки військових фахівців у ВВНЗ ЗС
України; обґрунтування педагогічної системи ВВНЗ і здійснення аналізу її складових;
обґрунтування нормативно-правових документів щодо СВО та їх втілення у практику підготовки

9
військових фахівців; підготовка і видання навчальних і навчально-методичних посібників і
методичних рекомендацій з проблем підготовки військових фахівців у системі вищої військової
освіти.
Третій етап (1997-2002) – систематизація й узагальнення результатів, отриманих у процесі
теоретичного аналізу та дослідної роботи; розробка Концепції військової освіти в Україні,
наукових засад єдиної СВО, інтеграції військової та цивільної освіти; продовження впровадження вимог нормативно-правових документів щодо СВО у практику підготовки військових фахівців; обґрунтування перспектив розвитку сучасної СВО; теоретичне обґрунтування основних напрямів використання позитивного досвіду в удосконаленні СВО в умовах переходу ЗС України на професійну основу комплектування; формулювання загальних висновків дослідження.
База дослідження. Науково-дослідна робота здійснювалася в Україні. Дослідженнями були охоплені всі вищі військові навчальні заклади України.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
вперше відтворено генезис військової освіти в Україні за 1991-2001 рр. та на основі аналізу конкретно-історичних передумов визначено її етапи, проаналізовано та систематизовано загальні риси розвитку та становлення; теоретично обґрунтовано сучасну СВО на засадах гуманістичної філософії освіти з урахуванням позитивного вітчизняного й зарубіжного досвіду,
визначено її структуру та теоретико-методологічні основи оптимального функціонування;
здійснено аналіз і систематизацію досвіду підготовки офіцерських кадрів низки розвинених країн світу;
подальшого розвитку дістали базові категорії та поняття підготовки військових фахівців відповідно до гуманістичної парадигми військової освіти; теоретико-методологічні засади формування змісту підготовки військових фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів;
теоретичні засади інтеграції військової та цивільної освіти; педагогічна система (ПС) ВВНЗ як основна складова СВО;
уточнено положення теоретичних засад управління військовою освітою, практичні підходи до управлінського забезпечення ефективності функціонування СВО; методологію функціонального моделювання та стратегічного планування розвитку СВО; перспективи подальшого розвитку СВО України.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що здійснено генезис військової освіти в Україні та обґрунтовано її сучасну систему, що уможливило обґрунтоване вирішення низки актуальних проблем і завдань, зокрема:
– визначення сучасного стану військової освіти в Україні на основі порівняльного аналізу

10
світового і національного досвіду становлення та розвитку військових освітніх систем;
– дослідження ролі й місця військової освіти в соціокультурному середовищі, у системі
національної безпеки та оборони, національній системі освіти;
– розробка теоретико-методологічних засад створення сучасної СВО і наукове обґрунтування її концепції на основі гуманістичної парадигми військової освіти;
– обґрунтування методологічних і теоретичних основ проектування та дослідження СВО й ефективного управління нею;
– здійснення моделювання СВО й педагогічної системи ВВНЗ, розробка критеріїв їх ефективного функціонування;
– розробка теоретичних основ інтеграції військової та цивільної освіти;
– теоретичне обґрунтування стратегії подальшого розвитку СВО та управління якістю підготовки військових фахівців.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці на засадах гуманістичної
парадигми військової освіти оптимальної її системи, яка забезпечує ЗС України кваліфікованими військовими фахівцями всіх рівнів і ланок управління, а також:
– реалізує ступеневу підготовку офіцерських кадрів від початкової військової підготовки до підготовки офіцерів стратегічного рівня;
– організує підвищення кваліфікації офіцерського складу різних рівнів і ланок управління;
– сприяє створенню інтелектуальних, духовних і матеріальних цінностей в інтересах національної безпеки та оборони України;
– сприяє зміцненню бойової та мобілізаційної готовності ЗС України.
Окрім того, до практичних результатів належать:
– творче розв’язання проблеми оптимальної інтеграції військової та цивільної освіти;
– розроблення ефективної методики формування державного замовлення на підготовку військових фахівців;
– формування оптимальної системи ліцензування, акредитації та інспектування ВВНЗ
України;
– обґрунтування методики формування змісту підготовки військових фахівців усіх рівнів і
ланок управління;
– розроблення документів і методик зі стандартизації та інформатизації військової освіти;
– обґрунтування технології ефективного управління СВО та якістю підготовки військових фахівців;
– реалізація конкретних практичних підходів щодо налагодження міжнародного співробітництва у сфері військової освіти.

11
Одержані в результаті наукового пошуку здобутки можна використовувати організаторам і
керівникам військової освіти різних рівнів, науковим і науково-педагогічним працівникам в аспекті дослідження проблем військової освіти, вдосконалення професійної підготовки курсантів,
слухачів, студентів, ад’юнктів і молодих викладачів; для подальшого обґрунтування теоретичних
і методичних основ підготовки військових фахівців для ЗС України, створення підручників і
різних навчальних і навчально-методичних посібників з військової педагогіки. Крім того, їх можуть використовувати методисти для опрацювання і вдосконалення методичних посібників і
рекомендацій з проблем підготовки військових фахівців, а також командування ВВНЗ – для організації та проведення ВПП.
Упровадження результатів дослідження.
Комплекс нормативно-правових актів,
концептуальних розробок, навчальних, навчально-методичних і методичних матеріалів щодо
СВО, які були розроблені у процесі роботи над монографією, впроваджений у систему підготовки військових фахівців і в навчально-виховний процес ВВНЗ (акт № 3-72/2/145 від 16.10.2003 р. про впровадження у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації НТУУ “КПІ”; акт № 18/1755 від 26.09.2003 р. – у Військовому інституті Київського національного університету імені
Тараса Шевченка; акт № 26/1/350а від 21.10.2003 р. – у Харківському військовому університеті;
акт № 150/НМЦ/202/1 від 3.09.2003 р. – у Науково-методичному центрі військової освіти
Міністерства оборони України; довідка № 14/18.2-1576 від 2.10.2003 р. із Науково-методичного центру вищої освіти Міністерства освіти і науки України).


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал