Концепція комплексного впорядкування міського простору м. Києва 1




Скачати 490.9 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/5
Дата конвертації07.12.2016
Розмір490.9 Kb.
ТипКонцепція
  1   2   3   4   5

1
КОНЦЕПЦІЯ КОМПЛЕКСНОГО ВПОРЯДКУВАННЯ
МІСЬКОГО ПРОСТОРУ М. КИЄВА
1.

Визначення проблем, на розв`язок яких спрямована концепція.
Планування та організація міського простору.
Преамбула.
Будь-яке місто складається із забудови та вільних просторів, які функціонально поділяються на вулиці і дороги – артерії міста, площі, зелені зони, набережні та прибережні території, двори та прибудинкові території. Планування міських просторів має бути одним з найважливіших напрямків міського планування в цілому. У всьому світі відповідальність за планування міських просторів в основному бере на себе саме місто.
При планування нових міст громадські простори закладаються в містобудівну документацію в узагальненому вигляді. При деталізації – при наступних проектних стадіях - мають уточнюватися і проектні рішення для типологічно схожих просторів та окремих, унікальних зон.
В процесі експлуатації громадські простори зазнають певних змін навіть в межах визначеної конфігурації – змінюються функції, які вони виконують, обладнання для ведення підприємницької діяльності, елементи благоустрою та малі архітектурні форми, громадські активності, які користуються попитом у населення. Відсоток вільних та доступних територій в місті стає все меншим.
Сьогодні Київ – місто, яке розвивається у чітко визначених межах, розвиток міста за рахунок території області не передбачається містобудівною документацією.
Тож планування відбувається на тих територіях, які вже освоєні містом. Закладені в попередні часи вільні громадські простори стають заручниками все більшої комерціалізації (тимчасові споруди, рекламні штендери, несанкціонована торгівля) та захоплюються автомобільними парковками. Зміни, які відбулися в пострадянському суспільстві та економіці, жодним чином не відображаються в міських просторах. Їх конфігурація, закладена ще в радянські часи, залишилась без змін і не набула нових змістів. Існуючі міські простори або не планують,
або планують за застарілими принципами та засадами, базуючись на застарілій законодавчій та нормативній базі та відсутності базового урбаністичного аналізу.
Витоками основних проблем при плануванні міських просторів є відсутність
ланцюжка: збір статистичних даних – аналіз даних – прогнозування наслідків – планування – збір статистичних даних… Достатньо сказати про те, що в Києві відсутні фактично всі можливі види статистичних даних, які дозволяють фахово проектувати міські простори: щільність пішохідних / велосипедних / автомобільних / потоків; соціологічні дані по окремих районах / містобудівних комплексах міста; дослідження видів дозвілля, які користуються попитом мешканців міста тощо. Від того планування стикається з певними складнощами, які унеможливлюють якісне проектування.
Основні проблеми при плануванні:
1. Відсутність системного підходу до планування міських просторів в
Києві.

2
В місті відсутня стратегія розвитку та програма планування міських просторів.
Рішення стосовно фінансування певних змін – реконструкції вулиць, парків, рекреаційних зон приймається безсистемно, без відповідного аналізу пріоритетності та на рівні лобіювання певних капіталовкладень в Програму соціально-економічного розвитку міста балансоутримувачем території.
2. Узурпованість права на прийняття рішення.
Традиційна архітектурна школа радянського періоду не враховувала залучення учасників процесу користування простором. Для міст було визначено чітку класифікацію просторів та процесів, які мають в них відбуватися. Думка громади взагалі не враховувалася. Сьогодні, з розвитком демократичних процесів в
Україні, така позиція проектувальника перестала бути прийнятною. Мешканці міста все більше відчуваються своє «право на місто», вони хочуть і беруть участь в прийнятті рішень стосовно подальшої долі міських просторів, однак з огляду на відсутність законодавчої бази в напрямку права участі громади на рішення та нерозвинених комунікативних практик, кияни переважно висловлюють свої
права через спротив, а не діалог.
3. Відсутність сучасної нормативної та законодавчої бази планування
міських просторів.
Світова практика планування міських просторів пішла далеко вперед по зрівнянню з сучасними українськими реаліями. Достатньо сказати про те, що в українській законодавчій базі відсутні основоположні терміни та принципові засади формування просторів, як-то «громадський простір», «інтегрований розвиток», «стала мобільність», принципи «Універсального дизайну», розстановка пріоритетів в просторі – пішохід – велосипедист – громадський транспорт – приватний автотранспорт, що рухається – приватний автотранспорт, що стоїть тощо. Без введення оновленої нормативної бази рухатися вперед майже неможливо.
4. Низька якість прийнятих проектних рішень.
Проектування вільних міських просторів відбувається в «радянському тренді» з непривабливим дизайном, несучасними технологіями, без використання енергоефективних технологій.
Урахування інтересів зацікавлених сторін – мешканців, відвідувачів, туристів майже відсутнє. Відсутність науково-дослідних інституцій не дозволяє проектантам спиратися на базові принципи сучасного розвитку територій міста.
Принцип – «створити назавжди», не спираючись на дослідження, відсутність методу «експерименту» та «тимчасових заходів» (типу «тимчасовий сквер» тощо) призводить до прокладання доріжок там, де зазвичай ніхто не ходить.
Неврахування попиту на послугу «міський простір» призводить до іноді безглуздих проектних рішень.
5. Відсутність сучасних стандартів якості міського простору.

3
В Києві сьогодні відсутні стандарти якості, які мають визначати естетичний та якісний рівень елементів благоустрою та озеленення, вуличних меблів, мощення, освітлення тощо, що спонукає як комунальні служби, відповідальні за замовлення проектів оновлення громадського простору, так і проектантів і меценатів приймати недолугі, економічно необґрунтовані рішення часто низької естетичної якості.
6. Відсутність прозорого процесу пошуку кращого рішення.
Конкурсна практика у всьому світі є найбільш демократичним шляхом пошуку кращого рішення. На жаль, сьогодні в Києві, конкурсна практика майже відсутня, проектні рішення приймаються однобічно, спираючись на окрему думку замовника. Вибір підрядника при проведенні процедури державних закупівель (як проектанта, будівельної підрядної організації, так і виробника) базується на найнижчій вартості послуг, що аж ніяк не сприяє якості виконання робіт на всіх рівнях. Відсутня практика проектних семінарів (воркшопів) за участі всіх зацікавлених сторін для постановки задачі, формування технічного завдання проектанту.
7. Відсутність механізмів впливу на формування міських просторів з боку
виконавчої влади.
Після змін в державному законодавстві в 2011 році міські адміністрації в Україні фактично позбавлені важелів впливу на якість та естетику формування міських просторів та регулювання містобудівної діяльності в цілому. Лібералізація процесів містобудівної діяльності є важливим елементом розвитку демократичних засад в суспільстві. Однак, для досягнення позитивних результатів при такому підході має бути розвинений конкурентоспроможний ринок, сформований
інститут міської громади та чітко налагоджена система контролю за впровадженням будівельної діяльності в місті. В умовах пострадянського менталітету та економіки в України подібна система не працює. Від того сьогодні ми маємо безпрецедентну кількість порушень містобудівного законодавства, захват міських вільних просторів, що негативно впливає на загальний стан якості життя в місті Києві.
8.
Відсутність фахової експертизи.
З огляду на те, що сьогодні замовник є головним експертом проекту (інститути дорадчих органів – архітектурно-містобудівна рада, фахові професійні спілки займають неактивну позицію або обмежені в праві впливу на ситуацію) якість прийнятих проектних рішень часто є низькою. В суспільстві відсутні фахові обговорення проблематики. Відсутні, або не активні науково-дослідні інституції.
Створення та експлуатація.
Проблеми, притаманні для процесу планування та організації міських просторів міста є характерними і для процесу їх створення та експлуатації.
1. Відсутність чітких і ясних алгоритмів.

4
З огляду на велику кількість учасників процесу створення міських просторів на окремо взятій вулиці може бути більше 15 балансоутримувачів міського простору. Система їх взаємодії є досить складною та заплутаною. Часто це призводить до ситуації, коли «ліва рука не знає, що робить права».
Неузгодженість дій призводить до більших фінансових витрат у процесі будівництва та експлуатації міських територій та постійного ремонту.
2. Cкладність комунікації та узгодженості дій між великою кількістю
учасників процесу.
Розгалуженість відповідальності за певні ділянки міського простору між різними балансоутримувачами призводить до відсутності відчуття «господаря міста».
Кожне комунальне підприємство відповідає за окремо взятий клаптик міської території, при цьому спільне бачення напрямку розвитку відсутнє. Як приклад можна навести ситуацію, коли на тротуарі шириною 9 м розташовано літній майданчик ресторану, об`єкт зовнішньої реклами, витяжка метрополітену та автомобільна парковка. В результаті місце для проходу пішоходів може звузитися до 1 м, хоча кожне комунальне підприємство впроваджувало свою діяльність за чинними правилами та інструкціями. В результаті відсутності комплексного бачення був втрачений сенс самої пішохідної зони.
3. Відсутність пріоритетизації просторів.
В місті завжди є більш та менш важливі простори. Вони можуть відрізнятися за функцією, розміром, а головне – за значенням для місцевої громади. В Києві – столиці України - зосереджено ряд об`єктів міського простору, важливих не тільки для міста – а й для всієї країни – головні площі країни - Майдан
Незалежності, Софійська площа, пам`ятки садово-паркового значення національного значення тощо. Однак, на практиці відсутнє розуміння важливості того чи іншого міського простору. Від того стає незрозумілим, на якому рівні необхідно приймати рішення стосовно його оновлення – місцева громада – мешканці адміністративного району – мешканці міста – українці… Якість реновації просторів Києва не відрізняється в залежності від значущості місця: типологія елементів благоустрою, принципи побудови просторів тощо фактично однакові і для головної площі країни, і для транспортної розв`язки. Зазвичай діє два принципи: щонайдешевше і щонайскоріше, а ще краще – до певної дати.
Безсистемність, відсутність наукового супроводу та відсутність довгострокової стратегії та тактичних заходів призводить до низької якості при створенні міських просторів.
4.
Відсутність реальної конкуренції між будівельними підрядниками та
організаціями, відповідальними за утримання територій.
Недосконала процедура державних закупівель призводить до того, що комерційні структури не зацікавлені у роботі з міським бюджетом. Комунальні підприємства, відповідальні за створення або утримання міських просторів, не відчувають конкуренції, від того якісний рівень їх роботи природньо падає.

5
5.
Ігнорування певних нормативних вимог при створенні та експлуатації
міських просторів.
Відсутність якісної системи контролю за виконанням як проектної документації, так і будівельних робіт призводить до ігнорування певних нормативних вимог.
Особливо це стосується питання доступності та заходів для маломобільних груп населення. Навіть при реконструкції дорожнього полотна, вулиць, парків, площ тощо проектантами та будівельниками свідомо ігноруються вимоги чинного законодавства та нормативної бази стосовно формування просторів в одному рівні, створення пандусів при перепадах рельєфу тощо.
Звісно цей перелік проблематики не є вичерпним, однак саме для вирішення зазначених питань сконцентровані дослідження даної концепції.
Функціонування сфери та використання ринкових технологій
Наявні механізми участі громадян (громадські слухання, обговорення, громадські ради, система прийняття скарг тощо) не забезпечують ефективну реалізацію
“права на місто” - права громадян на рівноправну участь у міському розвитку.
Немає системи доступного інформування бізнесу і громадян про їхні права та обов‟язки у сфері міських публічних просторів.
Приватні інтереси у міському просторі часто суперечать суспільним і домінують над ними. Процеси прийняття рішень є непрозорими; інформація, яка стосується міського просторового розвитку часто є недоступною для громадян. Це стає джерелом конфліктів.
У Києві відсутнє комплексне просторове планування. Просторовим розвитком міста займаються різні агенти: органи влади, комунальні підприємства, бізнес; їх дії погано скоординовані, взаємодія між ними неефективна.
Міський публічний простір є обмеженим спільним ресурсом. Відповідно, обмеженими є також можливості ведення економічної діяльності у ньому.
Неконтрольована комерціалізація публічного простору спричиняє домінування в ньому економічних функцій та призводить до просторової деградації.
Дозвільні процедури надто ускладнені і непрозорі, що сприяє корупції та призводить до небезпеки монополізації економічної діяльності в міському публічному просторі, а також відсутності збалансованого конкурентного середовища та змагальності. Це обмежує розвиток міського простору в інтересах громади, гальмує зростання надходжень до міського бюджету і стримує розвиток малого бізнесу.

6
Фінансове забезпечення
Тарифи, за якими підприємці вносять плату за розміщення реклами, не є економічно обґрунтованими. Відсутність конкурсних механізмів надання права на розміщення реклами стримує зростання надходжень до міського бюджету.
Плата за розміщення реклами перераховується на рахунки КП “Київреклама”, а не безпосередньо в міський бюджет. Це значно зменшує відповідальність за ухилення від її сплати, а також призводить до того, що частина цих грошей перераховується державі у вигляді ПДВ, замість того, щоб використовуватися на потреби міста.
Кількість техніки для демонтажу незаконних рекламних конструкцій недостатня.
Плата за використання міських публічних просторів (пайова участь в утриманні об‟єктів благоустрою, плата за порушення благоустрою, штрафи, орендна плата, плата за розміщення реклами) не спрямовується безпосередньо на розвиток цих об‟єктів.
Залучення коштів приватних осіб (спонсорів та меценатів) для розвитку міського простору неврегульоване і часто відбувається непрозоро. Спонсорські проекти зосереджуються переважно у центральній частині міста, до найбільш знакових публічних просторах і часто здійснюються без обговорення із громадськістю, що стає джерелом конфліктів. Водночас відсутні міські програми заохочення меценатів і спонсорів та прості механізми здійснення такої діяльності, зокрема, передачі об‟єктів на баланс.
Розподіл видатків на утримання об‟єктів благоустрою та розвиток міських публічних просторів є непрозорим, відсутні механізми учасницького бюджетування (безпосереднього залучення громади до розподілу бюджетних видатків). Розвиток міських публічних просторів фінансується за залишковим принципом. При цьому використання коштів відбувається неефективно: кошториси і фінансова документація є непрозорими; відсутні конкурси проектів, що унеможливляє вибір найкращого та найефективнішого проекту.
Інвестори не створюють нові публічні простори (пішохідні зони, парки та сквери) та об‟єкти благоустрою (окрім прибудинкової інфраструктури), а намагаються використовувати ресурс вже існуючих задля підвищення вартості нерухомості.

7
Правове регулювання
Існуюча система регулювання питань благоустрою характеризується такими проблемами:
Недостатня урегульованість на загальнодержавному рівні питань розміщення засобів пересувної дрібнороздрібної торгівельної мережі, об‟єктів сезонної дрібнороздрібної торгівельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та дебаркадерів на території об'єктів благоустрою комунальної власності, а також питань сплати пайової участі в утриманні відповідних об‟єктів благоустрою;
Неурегульованість на загальнодержавному рівні питань розміщення
інформаційних вивісок та табличок, які не вважаються рекламою;
Відсутність можливості згідно із загальнодержавним законодавством створити на рівні районних державних адміністрацій у місті Києві адміністративні комісії для більш ефективної організації роботи щодо притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за порушення правил благоустрою міста Києва;

Існування недостатньо суворих санкції згідно зі ст. 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил благоустрою населених пунктів;

Відсутність на рівні загальнодержавного законодавства механізму спрямування частини штрафів, стягнутих з порушників правил благоустрою населених пунктів, на преміювання представників громадськості, згідно з повідомленнями яких таких порушників було притягнуто до адміністративної відповідальності;

Складність процедури прийняття на баланс комунальних підприємств елементів благоустрою, які безкоштовно передаються фізичними чи юридичними особами у комунальну власність (необхідність прийняття Київською міською радою рішення з цього питання);

Обтяжливе оподаткування ПДВ плати за тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами;

8

Невідповідність прийнятих у 2008 році Київською міською радою Правил благоустрою міста Києва сучасним реаліям розвитку міста;

Неурегульованість на рівні Київської міської ради питань розміщення дебаркадерів та сплати пайової участі в утриманні відповідних об‟єктів благоустрою;

Розпорошеність у різних нормативно-правових актах Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації правил розміщення різного роду тимчасових споруд та об‟єктів пересувної торгівлі, а також правил сплати пайової участі власників таких споруд в утриманні об‟єктів благоустрою;

Розпорошеність у різних нормативно-правових актах Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації правил розміщення зовнішньої реклами, інформаційних вивісок та табличок, які не вважаються рекламою.
Контроль
Наявні механізми моніторингу стану міського середовища та контролю порушень у сфері міського просторового розвитку неефективні. Існує велика кількість контролюючих органів, однак немає чітких механізмів, критеріїв та стандартів контролю. Відсутні науково обґрунтовані, сучасні системи моніторингу та стандарти якості (комфорту, доступності, безпеки, рівня сервісу) міського середовища, які дозволяли б ефективно оцінювати його стан і розробляти заходи
із вирішення проблем за допомогою сучасних електронних засобів та програмного забезпечення.
Оцінка стану міського простору відбувається неефективно та непрозоро, внаслідок чого бюджетне фінансування часто спрямовується не на ті об‟єкти
(простори), які цього дійсно потребують.
Кількість складених приписів і протоколів про порушення є дуже незначною через присутність людського фактору. Функція моніторингу порушень та
інформування про них, а також функція покарання (стягнення штрафів, проведення демонтажу) нерозведені, що сприяє корупції. Не використовується великий потенціал громадського контролю порушень за допомогою сучасних
інформаційних технологій (мобільного додатку, електронного порталу тощо).
Відсутня незалежна оцінка і аналітика міського просторового розвитку.

9
2.

Об`єкти уваги:
Площі.
Площі – один з головних об`єктів уваги в місті. Наявність площ обумовлює перетворення хуторянського поселення на місто. Площа – місце збору громади міста – відіграє значну роль в формуванні місцевого самоврядування, і, як наслідок – розвитку демократичних засад в суспільстві.
Історично більшість площ виконували функцію вічову та торговельну, слугували місцем зустрічей та спілкування мешканців міста. Сьогодні переважна більшість з них втратили свої природні функції та виконують функцію транспортної розв`язки. Площі в центральній частині міста (Верхнє місто, Поділ, Печерськ) особливо потерпають від втрати первинних функцій. Маючи величезний потенціал для розвитку – наявність історичної оточуючої забудови, присутність зон зелених насаджень в безпосередній близькості, історичну традицію, - площі не тільки не розвиваються, а фактично зникають. Сьогодні їх простір захоплюється автомобільними парковками, тимчасовими спорудами, об`єктами зовнішньої реклами, несанкціонованою торгівлею тощо.
За період незалежності більшість площ перетворилися на транспортні розв‟язки, тож слово «площа» часто тільки номінально вказує на цей тип міського простору.
Серед основних проблем київських площ можна назвати безсистемний підхід.
Площа не сприймається відповідальними балансоутримувачами як найцінніший вид міського простору. Йде постійне зазіхання на простір площ, активна комерціалізація простору, відсутність зонування. Пішохідні та автомобільні потоки не розділені, по площах небезпечно пересуватися. Відсутні пішохідні площі, а тим більше пішохідно-велосипедні площі. Для пішоходів фактично залишається обмаль простору, кількість тимчасових споруд, паркувальних місць часто переважає.
Площі в Києві малодоступні для маломобільних верств населення, відсутні площі в одному рівні, їх перерізають автомобільні потоки.
З огляду на те, що рівень та якість освітлення вираховується за принципом завантаженості дороги автомобілями, площі зазвичай погано освітлюються і тому
є небезпечними в темний час доби. Відсутня елементарна інфраструктура відпочинку і дозвілля, недостатнє озеленення, неефективна система сміттєвидалення. Якість елементів благоустрою низька.
Проектування площ «закінчилося» в радянські часи. Сьогодні при реконструкції площ найчастіше проектуються підземні торгівельні простори, що формує неоднозначне поняття «площа як дах торговельного центру» і входить в протиріччя з суттю площі як місця збору громади для вільного волевиявлення.
При формуванні простору площ часто встановлюють велику кількість малих архітектурних форм, перепадів висот тощо, і сама суть поняття «площа» (від давньоруського слова «плоский») входить в протиріччя з її виглядом.

10
Площі необхідно відновлювати або оновлювати для забезпечення сталого розвитку міської спільноти.
Вулиці.
Вулиці займають найбільшу частку міського простору в містах. Це – артерії міста.
Щільність вулично-дорожньої мережі свідчить про масштаб міста, є одним з основних чинників при міському плануванні. Тому важливим об`єктом уваги при плануванні міського простору є вулиці.
За чинною нормативною документацією категорії вулиць і доріг встановлюються відповідно до розрахункової швидкості руху одиничного легкового автомобіля та розрахункової інтенсивності руху. Як ми бачимо, пішохідний рух тут навіть не згадується. Від категорії залежать капітальні вкладення в вулицю, рівень освітленості тощо.
Законодавчо вулиця - це смуга міської або сільської території, обмежена геодезично фіксованими границями – червоними лініями, яка призначена для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розташованими на ній спорудами – складовими елементами вулиці. До доріг же відносяться лише ділянки вуличної мережі з рухом переважно транзитного або вантажного автомобільного транспорту, які проходять у межах перспективної забудови населених пунктів або промислових і комунально-складських зон (ДБН В. 2.3-5-2001).
Природньо, що частина вулиці, по якій рухається транспорт є дорогою, а тротуари
– пішохідною зоною, однак деяка нечіткість нормативної бази спричиняє загальне відношення до вулиці – як простору, де автомобілям можна знаходитися всюди.
Що ми і бачимо сьогодні на вулицях Києва.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал