Конспект лекцій для студентів напряму підготовки 0502 „Менеджмент, 0501 «Економіка підприємництва» всіх форм навчання схвалено





Сторінка3/6
Дата конвертації05.01.2017
Розмір0.84 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6
ТЕМА 5. ЗМІСТ ТА МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСНОВНОГО
ВИРОБНИЦТВА. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОТОКОВОГО ВИРОБНИЦТВА
План лекції
1. Зміст та завдання основного процесу виробництва.
2. Особливості організації основного виробництва.
3. Методи організації основного виробництва: потокові та непотокові.
4. Ознаки потокового виробництва. Передумови впровадження потокових методів на підприємствах.
5. Потокова лінія та її структурні елементи.
6. Розрахунок основних параметрів потокової лінії.
7. Класифікація потокових ліній.
Основне виробництво підприємства – це комплекс підрозділів в яких виготовляється основна за призначенням продукція, а також напівфабрикати для власних потреб і для реалізації за межі підприємства. Суть організації
основного виробництва полягає у гармонійному поєднанні матеріальних елементів виробництва з робочою силою в часі та просторі, розробленні та впровадженні найбільш раціональних способів виконання заданого технологічного процесу.
Основна задача організації основного виробництва – віднайти такі методи ведення виробничого процесу, які б дозволили швидше, краще і з мінімальними втратами засобів вирішувати питання випуску продукції.
До інших задач організації основного виробництва відноситься:
− Вивчення способів поєднання елементів виробничого процесу, а також особливостей та умов їх розвитку.
− Раціональне поєднання праці робітників з працею машин.
− Обробка сировини і матеріалів раціональними способами.
− Отримання запланованої кількості готової продукції високої якості.
Усі ці задачі виконуються при умові : мінімальних витрат праці,
сировини, матеріальних ресурсів, енергетичних ресурсів ;
максимальному використанні устаткування.
Особливості організації основного виробництва пояснюються:
1. Специфікою сировини та матеріалів.
2. Специфікою технологічних процесів.
3. Специфікою застосування засобів праці.
4. Рівнем механізації та автоматизації.
5. Масовим типом виробництва.
6. Видом руху предметів праці.
7. Побудовою потокового виробництва.
8. Наявністю запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції.
9. Часом виробництва та інше.
Існують основні методи організації основного виробництва: одиночний,
гуртовий (серійний), потоковий. Відмінність методів полягає в рівні
спеціалізації робочих місць, видах руху предметів праці по робочих місцях.

26 26 1. Одиничний метод застосовується:
− в одиничному виробництві;
− при побудові виробничого процесу по виготовленню нестандартних виробів;

передбачає ретельну підготовку вихідних матеріалів, устаткування, робочої
сили, технічної та економічної документації.
В м’ясо-молочній промисловості одиночний метод організації основного виробництва використовується для виготовлення дослідних зразків продукції.
2. Гуртовий метод (партіонний):
− застосовується в серійному виробництві;
− проводиться побудова виробничого процесу для виготовлення партії
(групи) виробів. При цьому партія оброблюється послідовно по операціях і
передається до робочих місць без розподілу на штуки;
− в м’ясній промисловості застосовується при обробці шкір;
− в молочній промисловості при виготовленні невеликої кількості продукції,
коли розмір партії не перевищує ємкість устаткування.
3. Потоковий метод:
− відповідає масовому виробництву;
− передбачає побудову виробничого процесу при якій сировина і матеріали безперервно, (або з короткими інтервалами) в установленому ритмі, в технологічній послідовності і одночасно на всіх операціях перероблюються в готову продукцію.
Головна умова потокового методу організації основного виробництва –
це застосування принципу паралельності і великій обсяг робіт.
Виділяють два різновиди потокових методів:
1. Немеханізоване потокове виробництво.
Безперервність досягається за рахунок відповідного розташування робочих місць та використання найпростіших пристосувань для переміщення предметів праці. Застосовується на деяких дільницях де відсутнє
технологічне устаткування у вигляді конвеєрних ліній.
2. Потокове механізоване виробництво.
Виробництво при якому переміщення предметів праці здійснюється за допомогою конвеєрів, транспортерів і різного виду комунікаційних пристроїв.
Потоковість означає, що один і той самий предмет праці рухається в процесі обробки від однієї операції до іншої послідовно, за ходом технологічного процесу, змінюючи своє просторове розташування, зміст або форму після виконання окремих операцій.
Потоковий метод передбачає координоване виконання в просторі та часі
часткових процесів і операцій, які складають загальний виробничий процес.

27 27
Основні риси потокового виробництва:
1. Розташування машин, устаткування та робочих місць в однозначній технологічній послідовності, а також забезпечення їх тісного взаємозв’язку та взаємної відповідності по продуктивності.
2. Повторення одних і тих самих процесів на кожному робочому місці в наслідок високого рівня спеціалізації, технічних засобів, робочих місць і
робітників, що їх обслуговують.
3. Однонаправленість руху предметів праці .
4. Одночасне або паралельне виконання операцій виробничого процесу.
5. Високий ступінь безперервності проходження процесу виробництва.
6. Узгодженість в тривалості виконання окремих різнорідних операцій у відповідності до особливостей технологічного режиму та забезпечення певної
ритмічності виконання всього процесу та окремих операцій.
Галузеві особливості, що сприяють впровадженню потокових методів:
1. Переважно предметний принцип побудови підприємств.
2.
Масовий або крупносерійний тип виробництва, який характеризується стабільністю виробничого процесу.
3. Високий ступінь безперервності технологічного процесу (пояснюється фізико-хім. та біологічним характером технології), а також неможливість на тривалий час перервати технологічний процес без псування сировини та напівфабрикатів.
Потокова лінія – це основна структурна одиниця потокового виробництва.
Потокова лінія – це сукупність машин, апаратів, приладів, пристроїв для переміщення та робочих місць (не менше 2-х), які виконують певні операції
виробничого процесу в технологічній послідовності і об’єднані єдиним ритмом
і загальною продуктивністю з урахуванням особливості перероблюваної
сировини і готової продукції.
Структурні елементи потокової лінії наступні:
1. Гілка потокової лінії – це устаткування (одна машина) та пристрій для переміщення (один транспортер).
2. Ланка лінії – це дві машини , що йдуть одна за одною, з’єднанні між собою і виконують різні операції.
3. Ведуча машина лінії (апарат, агрегат) – це така машина на якій виконуються найважливіші операції над предметом праці по перетворенню його в готову продукцію. Продуктивність такої машини є визначальною у всьому потоці. По ній визначають продуктивність усієї потокової лінії.
Розрахунок основних параметрів потокових ліній проводиться як правило в таких випадках:
1. При впровадженні у виробництво нової потокової лінії.
2. При модернізації діючої лінії.
3. При переналагоджуванні потоку на випуск нового виду продукції.
Розраховуються такі показники (параметри) потокових ліній:
1. Ритм (такт) лінії на кожному робочому місці.
2. Швидкість потоку.

28 28 3. Темп роботи ведучої машини.
4. Коефіцієнт завантаженості ведучої машини потоку.
5. Розрахунок необхідної кількості машин в потоці та необхідних робочих місць.
6. Чисельність робітників.
7. Виробниче завдання кожному робочому місцю.
8. Маршрут, довжина та швидкість руху конвеєра.
1. Ритм (такт) лінії визначається по ведучому устаткуванню:
N
K
T
r
)
100 1
(
-
´
=
(5.1)
Де:
r – ритм (такт лінії), хв/одиниця виміру продукції;
N – виробниче завдання в зміну в 1-цях виміру продукції, т, кг;
Т – фонд робочого часу в хвилинах, годинах за зміну;
К – неминучі простої лінії на протязі зміни (%).
Часто на лініях за одиницю продукції приймають певну партію виробів
(мішок, ящик, короб) тобто вироби виходять з лінії так званими транспортними партіями.
Обов’язково розраховують ритм лінії та ритм усіх робочих місць. Це має
велике значення оскільки рівність або кратність тривалості операцій на всіх робочих місць до величини ритму лінії є умовою забезпечення безперервної
роботи на лінії.
Ритм потоку чи ритм лінії розраховується для ліній де виготовляють штучні вироби. Якщо виготовляється продукція в рідкому чи сипучому стані,
то замість ритму потоку визначають швидкість потоку.
2. Швидкість потоку (V) – це обсяг рідкої або сипучої маси, що проходить через ведучу машину в одиницю часу.
)
100 1
(
K
T
N
V
-
´
=
(5.2)
Швидкість визначається і для ведучої машини і для кожного робочого місця, а потім показники порівнюють.
3. Темп роботи ведучої машини ( t вм
) – він визначає продуктивність потокової лінії і розраховується за наступною формулою:
8
´
=
r
Тзм
м

(5.3)
Де:
Т
зм
− тривалість зміни;
r – ритм (такт) лінії.
Темп більш універсальний параметр потоку, оскільки він визначається в будь-якому виробництві для будь-якої продукції.
4. Коефіцієнт завантаженості ведучої машини потоку (К
звм
) :

29 29
H
N
м
в

=
(5.4)
Де:
N – планове завдання в одиницю часу;
Н – техніко-економічна норма знімання продукції.
5. Розрахунок необхідної кількості устаткування (n) залежить від форми організації потокової лінії , а розрахунок кількості робочих місць також і від форми організації праці.
Для безперервних та прямоточних ліній розрахунок ведуть за заданим ритмом ведучої машини , на рівні якого приймається ритм усіх робочих місць потоку.
r
t
n
=
(5.5)
Де:
t − тривалість операції;
r – ритм (такт) лінії
Такі розрахунки виконуються по кожній операції. Загальна кількість потрібних машин для потокової лінії розраховують сумуванням їх кількості на окремих операціях.
Якщо тривалість операції менша або дорівнює ритму ведучої
машини , то кількість устаткування дорівнює числу операцій. Якщо тривалість операції більша за ритм ведучої машини, то потрібно встановити додаткове устаткування. Це додаткове устаткування називається машини-дублери. Тоді
загальна кількість устаткування на лінії буде більше від числа операцій на кількість машин-дублерів.
6. Розрахунок кількості виробничих робітників для обслуговування лінії.
Визначається по кожній операції з урахуванням можливого суміщення професій та багатоверстатного обслуговування, а також кількості змін роботи потокової лінії. Наприклад, якщо на кожній з двох суміжних операцій встановлена тривалість їх обслуговування 0,5 хв., а ритм потоку дорівнює 1
хв., то обидві операції може виконувати 1 робітник.
7. Виробниче завдання кожному робочому місцю потоку – це кількість продукції або напівфабрикатів, яка повинна бути виготовлена або оброблена на даному робочому місці, щоб забезпечити ритмічну і безперебійну роботу ведучої машини потоку.
а
м

F
´
=
(5.6)
Де:
F – виробниче завдання робочому місцю t
в.м
. – темп ведучої машини а – коефіцієнт розбіжності між виробітком ведучої машини та виробітком даного робочого місця.
При визначенні даного показника необхідно темп усіх робочих місць виразити по продукції ведучого устаткування , застосовуючи коефіцієнти перерахунку готової продукції, напівфабрикатів або навпаки.

30 30
Після того, як визначили виробниче завдання всім робочим місцям переходять до проектування руху предметів праці по всіх робочих місцях потоку.
8. Відстань між робочими місцями визначається на підставі норм проектування, які враховують площі та відстані необхідні для зручного та безпечного обслуговування робочих місць.
Робоча довжина потокової лінії дорівнює сумі відстаней між робочими місцями лінії. При наявності конвеєрної (транспортної) стрічки на лінії – відстань між центрами суміжних з’єднаних робочих місць називається кроком конвеєра лінії – l (м).
r
l
Vk
=
(5.7)
Де:
Vk – відстань між робочими м’ясцями, м;
l – крок конвеєра, м;
r – ритм лінії, хв.
При розбіжності ритму робочих місць і ритму ведучої машини для їх вирівнювання застосовують синхронізацію робочих процесів потоку.
Методи синхронізації:
1. Збільшення або зменшення числа однакових машин або робочих місць потоку (коли ритм кожного робочого місця кратний до ритму лінії).
2. Механізація, а отже скорочення часу проходження операції. Що виконується ручним способом або за допомогою найпростіших пристосувань. З
цією метою застосовують також автоматизацію процесів та застосування безперервно діючого устаткування. Це прискорює проходження окремих процесів та операцій і всього виробничого процесі.
3. Шляхом регулювання швидкісних режимів роботи машин з урахуванням часу випередження або відставання ритму кожної машини від ритму потоку, а також шляхом організації роботи окремих робочих місць в прискореному або сповільненому ритмі порівняно з ведучою машиною.
4. Скорочення кількості виробничих операцій, або суміщення чи поєднання їх виконання в часі.
5. Зменшення або усунення перерв між операціями, перерозподіл обсягів робіт між окремими працівниками на процесах з частковою механізацією.
6. Зміна маршруту руху предметів праці і зменшення відстані між окремими робочими місцями потокової лінії.
Класифікація потокових ліній за певними відбувається за наступними ознаками:
1. За складністю побудови лінії:
- прості – коли кожна операція виконується однією машиною;
- складні – де є такі операції на яких працюють декілька машин-дублерів
2. За напрямком руху предметів праці:
- вертикальні;
- горизонтальні;
- змішані.

31 31 3. За ступенем охоплення потоковою лінією процесу виробництва:
- дільничні – це неповні потокові лінії, які охоплюють частину загального виробничого процесу;
- цехові – в цехах за предметним принципом;
- наскрізні – це повні потокові лінії, які охоплюють весь процес виробництва повністю.
4. За ступенем спеціалізації виділяють:
- спеціалізовані (однопредметні) постійно потокові;
- універсальні (багатопредметні) змінно потокові.
При переході відбувається переналагоджування устаткування, миття та чистка.
5. За ступенем безперервності виробничого процесу:
- безперервні лінії, які характеризуються повною відповідністю між продуктивністю окремих машин потоку і ведучої машини, єдиним ритмом роботи, предмет праці рухається по всім робочим місцям безперервно. При відсутності хоча б однієї характеристики лінія вважається перервною.
Безперервні лінії поділяються на лінії з регламентованим ритмом, тобто швидкість руху встановлюється заздалегідь і проводиться синхронізація операцій та лінії з вільним ритмом, тобто швидкість руху предметів праці задає
сам робітник через розбіжності ритмів суміжних операцій;
- перервні лінії
6. За ступенем механізації процесу на лінії:
- немеханізовані конвеєрні лінії
- частково механізовані
- комплексно механізовані
- автоматизовані
- автоматичні (вищий тип автоматичних ліній - саморегулюються).
Переваги потокових ліній наступні:
1. Значно скорочується тривалість циклу, вивільнюються виробничі
площі (за рахунок просторового зближення робочих місць та техніки на лінії).
2. Збільшується випуск продукції за одиницю часу при незмінних виробничих потужностях та площах.
3. Зменшується обсяг незавершеного виробництва за рахунок ритмічної
роботи. Це дозволяє зменшити або вилучити спеціальну внутріцехову тару , що зменшує собівартість продукції, власні оборотні кошти і прискорить їх оборотність.
4. Зменшення тривалості циклу приводить до максимального перенесення в готову продукцію цінні поживні компоненти сировини. Це дає вищу якість і
збільшує вихід продукції.
5. Скорочується чисельність робітників, зайнятих на допоміжних роботах
6. Досягається чітке дотримання параметрів технологічного процесу – це приводить до покращення якості продукції, підвищується вихід продукції,
зменшується брак.
7. Забезпечується висока санітарно-гігієнічна культура.

32 32 8. Створюються умови для багатоверстатного обслуговування ,
опанування та суміщення декількох професій, організація бригадного обслуговування.
9. За результатами кінцевої операції є можливість покращити організацію оплати праці.
10. Можливість покращення структури управління і переходу до без цехової структури.
11. Зменшуються і спрощуються роботи по обліку та плануванню.
12. Ліквідуються вузькі місця у виробництві, збільшується продуктивність праці.
Література: [1, 7, 18 - 22]
Питання для контролю знань
1. Зміст і задачі основного процесу виробництва.
2. Особливості організації основного виробництва в харчовій промисловості.
3. Охарактеризуйте методи організації основного виробництва.
4. Основні ознаки потокового виробництва.
5. Розрахунок параметрів потокової лінії.
6. Класифікаційні ознаками потокових ліній.
ТЕМА 6. ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТРОЛЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ЯКОСТІ
ПРОДУКЦІЇ
План лекції
1. Якість продукції. Значення підвищення якості продукції. Показники якості.
2. Державне регулювання якості. Стандартизація та сертифікація.
3. Управління якістю продукції на підприємствах. Системи управління якістю продукції.
4. Організація технохімконтролю на підприємстві.
5. Організаційно-економічні важелі підвищення якості продукції.
З економічної теорії товар – це продукт праці, виготовлений для обміну,
для споживання його іншими, для купівлі-продажу. Кожний продукт характеризується двома властивостями:
- властивість задовольнити ту чи іншу потребу, тобто споживча вартість;
- властивість, яка називається міновою вартістю і характеризується всілякими витратами суспільної праці в продукті.
На рівні макро - та мікроекономіки ці поняття тотожні таким економічним категоріям:
- споживча вартість – якість;
- мінова вартість – собівартість і ціна.

33 33
На рівні підприємства використовують такі терміни, як продукція (товар) і
якість продукції.
Продукція – це матеріалізований результат конкретного трудового процесу, який отримують за певний час при певних умовах та який призначається для задоволення тих чи інших потреб.
Якість продукції – це сукупність властивостей продукції, які
обумовлюють її придатність задовольнити певні потреби у відповідності до призначення.
Проблема підвищення якості продукції має ряд взаємопов
¢язаних аспектів:
1. Економічний – якщо продукція недоброякісна, то нераціонально,
неефективно використані засоби праці і сама праця. Це призводить до зниження ефективності виробництва на мікрорівні і до застою в економіці на макрорівні.
2. Соціальний - при випуску недоброякісної продукції не задовольняються зростаючі потреби людей; наноситься психологічна шкода вихованню людей, особливо працюючих.
3. Політичний – при випуску недоброякісної продукції підривається авторитет країни на зарубіжних ринках.
Крім того, у харчовій промисловості значення якості продукції більш ніж очевидне, оскільки якість продуктів харчування знаходиться у прямій залежності від здоров
¢я людей.
Якість залежить від:
- термінів реалізації;
- температурних режимів;
- дотримання санітарно - гігієнічних вимог та інше.
Чинники, що впливають на якість кінцевої продукції:
1 рівень: Якісний рівень Якісний рівень Якісний рівень праці(кваліфі- технічної бази технології
кація)
2 рівень: Якість основних матеріалів Якість допоміжних матеріалів
3 рівень: Якість сировини
Проблему якості продукції потрібно розглядати в динаміці, оскільки якість є вираженням споживчої вартості, тому вона не є постійною. Оскільки змінюються потреби споживача, то повинен змінюватись і сам товар за своїми якісними параметрами. Це призводить до необхідності оновлення продукції або навіть до оновлення асортименту продукції.
Показники якості продукції − ц кількісна характеристика одного або декількох властивостей продукції, які входять до складу якості , котра розглядається стосовно до певних умов її створення, експлуатації та споживання.
Для характеристики якості використовують такі групи показників :
1. Технічні:
А) показники призначення, які характеризують корисний ефект від експлуатації продукції;

34 34
Б) показники технологічності, які характеризують ефективність конструктивно конструкторських рішень для забезпечення високої
ефективності;
В) показники надійності та довговічності в умовах її використання;
Г) ремонтна придатність машин і устаткування;
Д) показники стандартизації, які характеризують ступінь використання в продукції стандартизованих деталей та вузлів.
2. Економічні
Відображають витрати на розробку та експлуатацію та споживання продукції, а також ефективність експлуатації (собівартість, трудомісткість,
рентабельність, прибуток тощо).
3. Естетичні
Характеризують такі властивості, як оригінальність, гармонійність,
цілісність, відповідність середовищу та стилю, зовнішній вигляд, оформлення,
оздоблення та інше.
Крім того, показники діляться на:
Загальні – характеризують якість широкого кола виробів, таких як: паливо,
сировина, матеріали, електроенергія.
Специфічні – характеризують якість вузького кола виробів – жирність молока, вміст білку, спирту та інше.
Всі показники по складності поділяють на:
Одиночні – характеризують одну із якісних властивостей виробів
(жирність молока).
Комплексні – характеризують декілька властивостей, наприклад органолептична оцінка в балах.
Якість продукції нормується. До неї висувається комплекс вимог, які
встановлені державою і є обов
¢язковими для всіх підприємств.
Стандарт – це норма, зразок, прийнятий тип виробів, який відповідає
певним вимогам по якості, хім. складу, фізичним властивостям, вазі, розміру,
обсягу та інше. Це нормативно-технічний документ.
В широкому розумінні – це зразок, еталон, який приймається як вихідний для порівняння з ним інших об
¢єктів.
Стандартизація – це встановлення та застосування стандартів, норм,
вимог, правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі.
Основні задачі стандартизації:
1) Встановлення вимог до якості продукції.
2) Визначення норм, вимог, методів її проектування та виробництва.
3) Визначення методів та засобів забезпечення єдності вимірів,
випробувань та контролю.
4) Розвиток уніфікації та агресування.
5) Створення єдиних систем документації, класифікації та кодування продукції.
6) Встановлення єдиних термінів, позначень та величин в науці, техніці і
галузях народного господарства.

35 35
Сертифікат – це посвідчення чи свідоцтво на право користування,
володіння чимось або на здійснення якихось операцій.
Сертифікат якості – це документ, який посвідчує якість товару і видається компетентними органами.
Сертифікація – це дії, які проводяться з метою підтвердження відповідності продукції відповідним стандартам або технічним умовам, та видачі відповідного документу – сертифікату.
При стабільній якості продукції підприємству видають свідоцтво –
Сертифікат відповідності.
У випадку позитивного рішення органів по сертифікації заявникові
видається
1. Сертифікат.
2. Право маркувати свою продукцію спеціальним знаком відповідності.
Кошти витрачені заявником на обов
¢язкову сертифікацію відносяться на собівартість продукції.
Декрет Кабінету Міністрів України – регулює питання діяльності
державної системи стандартизації по відношенню до всіх суб
¢єктів підприємництва.
Державну систему стандартизації створює Державний Комітет України із стандартизації, метрології та сертифікації.
1. Нормативні документи із стандартизації:
- Державні стандарти України – ДСТУ;
- Галузеві стандарти – ГСТУ;
- Стандарти науково-технічних та інженерних товариств та спілок України
– СТТУ;
- Технічні умови – ТУУ;
- Стандарти підприємств – СТП.
Крім того до державних стандартів України прирівнюються : державні
будівельні норми та правила, державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації, міждержавні стандарти.
Організація робіт по стандартизації організується Державним Комітетом
України проводить, який проводить наступну роботу:
1. Організує та координує роботи по стандартизації.
2. Встановлює правила проведення робіт по стандартизації.
3. Здійснює міжгалузеву координацію цих робіт, в тому числі планування,
розроблення, розповсюдження, видання, застосування стандартів.
4. Штрихове кодування товару. Постанова Кабінету Міністрів України № 574
“Про впровадження штрихового кодування товару” від 29.05 1996р. було передбачено з 1 січня 97 р. запровадити маркування товарів, що виготовляються та реалізуються в Україні. З 1 липня 1997 р. штриховому кодуванню підлягають товари, що експортуються або імпортуються українськими підприємцями. З 1 січня 1999 р. на вітчизняних підприємствах роздрібної торгівлі можуть реалізовуватись тільки товари позначені
штриховими кодами.

36 36
Маркування товарів здійснюється відповідно до стандартів
Міжнародної асоціації товарної комерції ЄАН та Національної асоціації.
Не підлягають маркуванню дослідні товари, зразки, вироби народних промислів, авторські роботи, товари виготовлені по індивідуальному замовленню і на товари, на яких нанесення штрихових кодів неможливе.
Управління якістю продукції – це встановлення, забезпечення і
підтримання необхідного рівня якості продукції при її розроблені, виробництві,
експлуатації та споживання, що здійснюється шляхом систематичного контролю якості та цілеспрямованого впливу на умови та чинники від яких вона залежить.
СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ
1. Вперше системний підхід був реалізований в системі бездефективного виготовлення продукції ( БВП ).
2. Розвиток системи БВП привів до появи системи бездефективної праці – СБП
(Львівський завод телеграфної апаратури).
3. На багатьох підприємствах, особливо в машинобудуванні, була впроваджена
і успішно функціонувала система : “Якість, надійність, ресурс техніки з перших промислових виробів”.
4. Система НОРМ – “Наукова організація робіт по підвищенню моторесурсів”.
5. Львівська система КСУЯП (комплексна система управління якістю продукції).
КСУЯП – це сукупність заходів, методів і засобів, направлених на встановлення, забезпечення та підтримання необхідного рівня якості
продукції при її розробці, виготовленні та споживанні.
Технічний контроль якості – це функція підприємства, яка здійснює
координацію впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на якість продукції.
Зовнішні чинники – це :
- Кон’юнктура ринку збуту;
- сировинна база;
- вимоги стандартів та технічних умов по якості сировини, матеріалів та напівфабрикатів.
Внутрішні чинники:
- рівень організації виробництва та праці;
- рівень техніки та технології;
- забезпечення підприємства устаткуванням.
Контроль на підприємствах галузі здійснюється в трьох напрямах:
1. Контроль якості сировини.
2. Контроль технологічних процесів.
3. Контроль готової продукції.
Контроль здійснюється на підприємствах м’ясної промисловості - відділами виробничо-ветеринарного контролю
(ВВВК):
хіміко- бактеріологічними лабораторіями і ветеринарною службою;на підприємствах молочної промисловості - відділами технічного контролю ( ВТК).
Види контролю якості:
1. Вхідний (контроль сировини, матеріалів, напівфабрикатів).

37 37 2. Самоконтроль виконавця – здійснює кожен робітник самостійно по своїх операціях (власне клеймо).
3. Операційний контроль буває суцільний (безперервний) та вибірковий
(перевірка продукції або виробничого процесу під час або після завершення певної
операції, не менше 2-х раз на зміну).
4. Летючий контроль:
- перевірка наявності нормативно-технічної документації по проведенню технологічного процесу та її дотримання;
- перевірка санітарного стану робочих місць та устаткування;
- перевірка виконання заходів по підвищенню якості.
5. Приймальний контроль – проводиться на стадії здавання готової
продукції з метою оцінки її якості і придатності до реалізації.
6. Інспекційний контроль – проводиться не менше 2-х раз на місяць за затвердженим графіком.
Організаційно-економічні важелі підвищення якості продукції
відбуваються за рахунок наступних факторів:
1.Технічні (науково – технічний прогрес).
2. Організаційні (дисципліна, дотримання стандартів, технічних умов,
сертифікація, атестація тощо).
3. Економічні (ціноутворення, система знижок та надбавок, матеріальне стимулювання, передові методи ведення господарства).
4. Управлінські ( планування та управління якістю, плани та програми якості, контроль якості).
5. Соціально-психологічні ( виховання професійної гордості за високу якість, моральне стимулювання, підвищення соціального і побутового рівня працівників).
Література: [1, 9, 10, 16 - 22]
Питання для контролю знань
1. Значення підвищення якості продукції. Назвіть показники якості продукції.
2. Призначення та зміст стандартизації та сертифікації продукції?
3. Як організується управління якістю продукції на підприємствах?
4. Коротко охарактеризуйте системи управління якістю продукції.
5. У чому полягає сутність забезпечення якості продукції?
6. Розкрийте зміст понять «якість» та «рівень якості» продукції.


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал