Конспект лекцій з предмету "Соціологія" для студентів спеціальності




Pdf просмотр
Сторінка1/22
Дата конвертації23.02.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ №17
ЗАТВЕРДЖУЮ
Заст. директора з НВР
Щербина В.А.
,,___’’ _______ 20__р.
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з предмету "Соціологія"
для студентів спеціальності
5.07010602 «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів»
Розробила викладач
Алєксєєнко В.С.
Дніпропетровськ, 2016

2
Зміст

п/п
Тема лекції:
Сторінка
Змістовий модуль 1. Теоретична соціологія.
1
Тема 1.1.Соціологія як наука.
Тема 1.1.1. Вступ до соціології.
4 2.
Тема 1.1.2.Структура соціології
18 3.
Тема 1.1.3. Історія становлення соціології в країнах Західної
Європи та США
29 4.
Тема 1.1.4.Розвиток соціологічної думки в Україні
40
Тема 1.2.Суспільство як соціальна система. Соціальна
структура та соціальна стратифікація.
Тема 1.2.1. Суспільство як соціальна система.
Соціологічна типологія суспільств.
46 5
6.
Тема 1.2.3.Соціальна структура суспільства.
55 7
Тема 1.2.5. Соціальні спільності.
66 8
Тема 1.2.6. Соціальні інститути суспільства.
81 9.
Тема 1.3. Соціальні відносини. Конфлікт як прояв соціальних
відносин.
1. Тема 1.3.1. Конфлікт як джерело соціальних змін.Типологія конфліктів.
92 10.
Тема 1.3.2.Теорії конфлікту в соціології.
Структурні складові і динаміка конфлікту.Управління конфліктом.
99 11
Тема 1.4.Соціальні процеси. Особливості етнічних,
релігійних процесів в Україні.
Тема 1.4.1.Особливості розвитку та перебігу соціальних процесів.
109 12
Тема 1.4.2.Поняття етносу та основні етапи його розвитку. Теорія етногенезу Л.Гумільова.
117

3
Змістовий модуль 2.Спеціальні та галузеві соціологічні теорії.
13.
Тема 2.1. Економічна соціологія. Соціологія менеджменту та
праці.
Тема 2.1.1. Економічна соціологія.
128 14
Тема 2.1.2. Соціологія праці та управління.
136 15.
Тема 2.2. Політична соціологія. Соціологія права. Соціологія
громадської думки.
Тема 2.2. 1.Політична соціологія.
146 16.
Тема 2.2.2. Соціологія права.
151 17.
Тема 2.2.3. Соціологія громадської думки.
157 18.
Тема 2.3. Соціологія особистості.
Тема 2.3. 1. Особистість у соціології.
Структура особистості.
162 19.
Тема 2.3.2.Соціологічні теорії особистості. Соціалізація особистості.
171 20
Тема 2.4. Соціологія сімї. Гендерна соціологія.
Тема 2.4. 1.Соціологія сімї.
178 21
Тема 2.4.3.Гендерна соціологія.
181 22
Тема 2.5. Соціологія гуманітарної сфери.
Тема 2.5.1. Соціологія культури.
194 23
Тема 2.5.2.Соціологія освіти.
198
Змістовий модуль 3.Методика організації конкретних соціологічних
досліджень.
24
Тема 3.1.Методика організації конкретних соціологічних досліджень.
Тема
3.1.1.
Організація, методика
і процедури соціологічного дослідження.
206

4
Змістовий модуль 1. Теоретична соціологія
Тема 1.1.Соціологія як наука.
ЛекціЇ: ___1___ год.
Тема1.1.1.
Вступ до соціології.
1.Соціологія як наука, її предмет і методи.
2.Основні категорії (поняття) соціології
3.Функції соціології.
Мета заняття:
Студенти повинні знати предмет, основні категорії (поняття) та функції та методи соціології.
Студенти повинні вміти
дати визначення понять «соціальні відносини», «соціальне явище», «соціальний процес», «соціальний закон» та пояснити у чому полягає
сутність основних функцій соціології.
План заняття:
1. Соціологія як наука, її предмет і методи
2. . Основні категорії (поняття) соціології
3. Функції соціології.
Розкриття питання
Основні терміни і поняття:
соціологія, соціальні відносини, соціальне явище,
соціальний процес, соціальний закон.
Матеріал для викладання:
1. Соціологія як наука, її предмет і методи
Вивчення кожної навчальної дисципліни, як правило, розпочинають з визначення її
предмета. Якщо об’єктом науки є певна сфера об’єктивно-суб’єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет — це ті аспекти об’єкта, що підлягають безпосередньому вивченню з допомогою притаманних саме цій науці методів. Окреслимо,
бодай орієнтовно, проблематику соціологічної галузі знань. Сама назва навчальної
дисципліни «соціологія» (від лат. societas — суспільство, гр. logos — слово, поняття,
учення) свідчить, що це наука про суспільство. Але відомо, що суспільство (у різних його аспектах) вивчають багато які науки: історія, економіка, демографія тощо. Природно, що кожна з них вивчає суспільство зі свого погляду, маючи свій підхід, свої предмет та методи дослідження.
Ще російсько-американський соціолог П. Сорокін у праці «Система соціології» звернув увагу на те, що з’ясування суті самого терміна «соціологія» зовсім не вичерпує питання, що ж таке соціологія як наука. З моменту виникнення соціології як самостійної науки (понад півтора сторіччя тому) не вщухають пристрасні суперечки, що ж саме вона має вивчати. Так,
засновник соціології француз О. Конт уважав, що соціологія — це позитивні знання про суспільство. Його співвітчизник Е. Дюркгейм називав предметом соціології соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тобто колективне в усіх його проявах.
Український соціолог М. Ковалевський розглядав соціологію як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Американський соціолог Н. Смелзер трактує соціологію як наукове вивчення суспільства та суспільних відносин; англієць Е. Гідденс називає її наукою «про нас самих — людей, про сучасне суспільство, в якому ми живемо, та інші суспільства, що відрізняються від нашого в часі і просторі».
П. Сорокін дає визначення соціології як самостійної науки, котра вивчає
найзагальніші властивості суспільних явищ, що їх обминають інші спеціальні науки. Вона

5
вивчає явища взаємодії людей один з одним, з одного боку, і явища, що виникають з цього процесу взаємодії, — з іншого.
На думку відомого німецького соціолога М. Вебера, соціологія намагається розтлумачити, зрозуміти соціальну дію, її процес і діяння, а отже, вивчає не що інше, як соціальну поведінку.
Соціальна поведінка це внутрішня і зовнішня позиція людини, орієнтована на вчинок чи утримання від такого. Поведінка є соціальною, якщо вона в певний спосіб співвідноситься з поведінкою інших індивідів.
Саме соціологічний аналіз поведінки індивідів покладають в основу визначення предмета соціології сучасні західноєвропейські та американські вчені.
Найпоширенішими в їхніх навчальних посібниках та науковій літературі є тлумачення соціології як науки про методи дослідження поведінки людини; як науки про поведінку людей, що живуть в оточенні подібних до себе, тобто як науки про соціальні групи та їх вплив на поведінку окремої людини.
Ясна річ, що вітчизняна соціологія розвивалась під впливом передусім марксистської
теорії. Марксисти вважали, що предметом соціологічного вивчення є суспільство як соціальна система з її структурними елементами
— індивідами, соціальними спільнотами, соціальними інститутами. У такому контексті соціологія — наука про
суспільство як соціальну систему в цілому, про функціонування і розвиток цієї
системи через її складові елементи: індивідів, соціальні спільноти, соціальні інс -
титути.
Сучасний російський соціолог Г. Осипов визначає соціологію як науку про загальні
та специфічні соціальні закони й закономірності розвитку і функціонування історично окреслених соціальних систем, про механізм дії і форми прояву цих законів і
закономірностей у діяльності особистостей, соціальних спільнот, класів, народів.
«Короткий словник із соціології» визначає соціологію як науку про закони становлення, функціонування, розвитку суспільства, соціальних відносин і соціальних спільнот; «Соціологічний словник» — як науку про закони розвитку і функціонування соціальних спільнот і соціальних процесів, про соціальні відносини як механізм взаємозв’язку і взаємодії між суспільством і людьми, між спільнотами й особистостями.
Отже, соціологія — це наука про закономірності становлення, функціонування
і розвитку суспільства як соціальної системи. Вона вивчає соціальні факти, процеси,
відносини, діяльність індивідів, груп, їх ролі, статуси, поведінку, інституційні форми
їх організації.
Соціологія — комплексна наука, що має макро- і мікрорівень. На макрорівні
вивчається суспільство як цілісний організм, соціальна структура великих соціальних груп,
систем і процесів, що в них відбуваються, на мікрорівні — соціальні явища і процеси в окремих сферах суспільного життя і соціальних спільнотах (соціальна поведінка, мотивація дій, міжособові відносини тощо).
Соціологія — теоретико-прикладна наука. Теоретичні соціологічні дослідження,
користуючись загальнонауковими методами (порівняльно-історичним, генетичним,
типологічним тощо), пояснюють соціальну реальність на рівні загальних тенденцій її
функціонування та розвитку, виявляють механізми дії законів, форми їх прояву.
Якщо теоретичне дослідження являє собою не безпосереднє відображення дійсності, а її логічної конструкції (через ідеалізацію), і спрямоване на побудову теорії,
то в емпіричному дослідженні одиницею аналізу є безпосередньо дії, вчинки та інші
вияви соціальної поведінки, а також відображення їх у свідомості людини (думки,
оцінки, судження). Особливо слід наголосити, що емпіричне дослідження — це не просто збирання та систематизація певних соціальних фактів. Воно передбачає
передусім використання спеціальних процедур, які дають можливість здійснювати наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, що потім стають базою для

6
дальших теоретичних узагальнень. Імовірність їх перевіряється соціальною практикою та новими емпіричними дослідженнями.
Прикладні емпіричні дослідження за допомогою вивчення соціальних фактів, їх узагальнення та інтерпретації збагачують науку конкретною інформацією про ті чи ті
соціальні явища і спрямовані на вирішення різних практичних проблем.
Ці компоненти соціологічного знання тісно зв’язані між собою. Емпіричні
соціологічні дослідження ґрунтуються на наукових теоріях; без них неможливо ні
отримати достовірних даних, ні правильно їх інтерпретувати. У свою чергу теорія поповнюється і збагачується емпіричною інформацією про зміни, про складні
трансформаційні процеси, що відбуваються в суспільстві. Без цього соціологи не мали б надійної бази для теоретичних узагальнень і висновків, корисних для практиків.
Сукупність теоретичних ідей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження,
а також соціальних технологій, конкретних програм, рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального соціального ефекту становить прикладну
соціологію.
Таким чином, соціологічна наука є комплексною системою знань. Загальним проблемним полем для неї є суспільна життєдіяльність, що розглядається як комплексне соціально- філософське та економічне явище. Тому ця життєдіяльність і є предметом різних наук,
кожна з яких вивчає свою частку спільних проблем.
Отже, з одного боку, соціологія вивчає загальні (соціальні, політичні, духовні)
закономірності розвитку суспільства і має спільний об’єкт вивчення з економікою,
політологією та іншими науками, що розглядають певні сфери життєдіяльності
суспільства, а з другого — має власний предмет вивчення. Якщо економіка вивчає
виробничі, економічні відносини, політологія — політичні, владні, то соціологія —
соціальні.
Як і будь-яка інша наука, соціологія формувалася історично, поступово набуваючи рис самостійної сфери суспільного знання, для якої є характерним особливий підхід до вивчення суспільства як функціональної системи зі структурою, що охоплює як соціальні
спільноти, так і конкретних індивідів, що переслідують власні цілі, реалізують і
задовольняють особисті інтереси та потреби.
Проте суспільство як функціональна система організоване за певними рівнями, і одним з визначальних моментів предмета соціології є чітке фіксування цих рівнів, розкриття специфіки їхньої взаємодії.
Суспільство в цілому в соціології прийнято називати соцієтатним (соцієтальним) рівнем.
Наступні два рівні репрезентовані соціальними інститутами, соціальними організаціями,
та індивідами. Кожному з цих рівнів притаманні специфічні способи діяльності,
наприклад, інститут організовано по-іншому ніж суспільство. У кожного з них є свої
потреби, цілі діяльності і, нарешті, своя культура, що існує на різних рівнях і в різних формах.
Індивід, людина — найскладніше й найдинамічніше соціальне створіння. Відомий афоризм — «історія однієї людської душі є багатшою за історію цілого народу» —
відбиває глибину кожної особистості, безмежність її пам’яті, пластичність, здатність змінюватися, пристосовуватися до навколишнього світу. Суспільство порівняно з людиною більш просте, більш кероване, більш передбачуване.
Отож, соціологічне дослідження суспільства — це лише шлях до людини, її потреб,
інтересів, до розкриття особистості, її вільного творчого розвитку.
Повнішому розумінню предмета соціології сприятиме його розгляд у тісному зв’язку зі
структурою соціологічної науки.
Унаслідок своєї комплексності соціологія має трирівневу структуру (див. табл.).
Таблиця

7
РІВНІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ
Вияв та усвідомлення загальних закономірностей функціонування та розвитку суспільства
Фундаментальна загальносоціологічна теорія соціальних
інститутів та організацій
• соціологія політики
• соціологія культури
• соціологія релігії
• соціологія освіти
• соціологія сім’ї
• соціологія організацій
• соціологія праці
• соціологія управління
…………………………….
соціальних спільнот
• соціологія малих груп
• соціологія страт
• соціологія міста
• соціологія села
• соціологія молоді
…………………………….
К
он ц
еп туа ль н
і у за га ль н
ен н
я н
а ос н
ов
і
в ери ф
ік ац
ії
е м
п
ір и
ч н
ог о м ат ері
алу
Галузеві
та спеціальн
і теорії
спеціальни х
соціальних процесів та явищ
• соціологія конфліктів
• соціологія урбанізації
• соціологія мобільності
і міграції
• соціологія девіантної поведінки
…………………………….
Проведення емпіричних соціологічних досліджень
Первинні соціологічні знання —
фрагментарні гіпотези
Спочатку у формуванні соціологічного знання виокремлювалося два рівні:
фундаментальний і емпіричний.
На фундаментальному рівні формується загальносоціологічна теорія, до якої входять концепції найзагальніших питань розвитку та функціонування суспільства, що розглядають складові предмета соціології (соціальні відносини, явища, процеси, інститути, організації,
групи) й інтерпретують їх взаємозв’язки в загальному вигляді.
Існує багато концепцій розвитку людського суспільства, становлення соціальних відносин. У вітчизняній науці за радянських часів єдино правильною науковою концепцією визнавався тільки марксизм, а саме — історичний матеріалізм. Інакше кажучи, теоретична соціологія ототожнювалася з історичним матеріалізмом.
Насправді ж людство виробило величезну кількість концепцій, що пояснюють закономірності розвитку людського суспільства. Це біологічні, географічні,
органічні та соціально-психологічні напрями в соціології, концепції соціальної
стратифікації, індустріальної соціології та багато інших.
Деякі з них ми розглянемо далі, а поки що варто зауважити, що існує велика кількість шкіл,
течій, напрямів, які зі своїх методологічних позицій пояснюють закономірності розвитку

8
суспільства. Марксизм є лише однією з цих теорій, котра бере за основу пріоритет економічних чинників у розвитку суспільства.
На емпіричному рівні на основі вивчення думок індивідів стосовно окремих фактів,
аналізу документації тощо формується первинне соціологічне знання — гіпотези.
Проте з посиленням вимог до практичного розв’язання соціальних проблем сучасного суспільства виникла необхідність у вивченні і з’ясуванні соціальних явищ, що відбуваються в певних сферах життєдіяльності людини, окремих соціальних спільнотах та
інститутах. З’явилися галузеві та специфічні соціологічні теорії середнього рівня. Сам науковий термін «теорії середнього рівня» був запроваджений Р. Мертоном.
У межах теорій середнього рівня сформовано систему специфічних понять і визначень,
що застосовуються лише в деяких сферах соціологічних досліджень.
Як показано в таблиці, усі знання середнього рівня вчені умовно поділяють на три групи теорій:соціальних інститутів та організацій;соціальних спільнот;спеціальних соціальних процесів та явищ.
Ці теорії покликані, по-перше, з’ясувати об’єктивні взаємозв’язки певної предметної
сфери з цілісною суспільною системою і, по-друге, розкрити специфічні властивості
внутрішніх відносин і закономірностей саме цієї предметної сфери. Річ у тім, що загальна теоретична соціологія, яка вивчає закономірності розвитку суспільства в цілому, не дає
відомостей щодо закономірностей розвитку окремих спільнот, явищ, процесів за конкретних умов та в конкретних сферах суспільства. Ці закономірності мають досліджувати й вивчати галузеві та спеціальні соціологічні теорії й відповідно орієнтувати соціальне управління.
Нині в соціології функціонує безліч спеціальних теорій, які належать або до загальної соціології, або до різних її галузей. Назвемо тільки найпоширеніші з них:
аномії (Мертон, Дюркгейм);соціального конформізму (Хорні, Фромм);соціальних установок (Знанецький, Оллпорт);масової культури (Паркер, Рісмен);класів (Маркс,
Вебер);бюрократії (Вебер, Гоулднер, Мертон).
Щодо вітчизняної соціології, то вона тривалий час існувала у штучно створеному світі
ідеальних конструкцій, обстоюючи часто цілком надумані постулати, які не витримали випробування життям. Це, зокрема, багато які теоретичні положення, що вважалися азбучними істинами, засадничими принципами марксистської соціологічної теорії — про тотожність інтересів суспільства, колективу та особи, єдину «найпрогресивнішу» форму власності тощо.
Як відомо, XX ст. характеризується, з одного боку, подальшою диференціацією наукових знань, а з другого

їх
інтегра- цією. Результатом цих процесів є виникнення нових, а також багатьох суміжних наук.
Історія становлення соціології свідчить, що від філософії спочатку відокремилась загальна соціологія, а потім від загальної соціології — галузеві соціології.
Маючи спільний з науками, від яких вона відокремилась, об’єкт дослідження
(індивідів, їх життєдіяльність), соціологія обмежується вузькою предметною сферою,
виробивши специфіку її сприйняття (теоретичного підходу), використовуючи своєрідні
понятійний апарат, процедури і методи наукового дослідження. Так, на відміну від філософії, що вивчає взаємозв’язок суспільної діяльності та соціальної суті особи як цілісний процес взаємодії природи і суспільства, соціологія за допомогою власних методів досліджує закономірності соціальних взаємозв’язків у життєдіяльності суспільства.
Користується соціологія і методами інших наук (окрім суто соціологічних), що,
безумовно, сприяє поглибленому вивченню її предмета. Проте тут дуже важливо дотримуватися вимог наукової методології. Практика свідчить, що коли соціологи занадто захоплюються методами дослідження, запозиченими з інших наук, це призводить до втрати власного предмета дослідження.

9
Щодо порівняння галузевих соціологій із загальною соціологією, що акумулює
основні соціологічні закономірності, то й тут слід мати на увазі передусім схожість, а не тотожність предметів вивчення цих наук.
Загальна соціологія вивчає взаємодію різних сфер життєдіяльності суспільства в цілому. Окремі підсистеми суспільства: працю, побут, освіту, культуру, релігію, науку,
медицину тощо — вивчають галузеві соціологічні науки. Зокрема, соціологія праці
досліджує працю як самостійну сферу життєдіяльності суспільства. Однак загальна соціологія та соціологія праці (як і будь-яка специфічна соціологічна наука) різняться за рівнем узагальнення. Загальна соціологія розглядає типове для всього суспільного розвитку в цілому, а соціологія праці — реалізацію цього типового в трудовій сфері. Так,
установлення зв’язку між характером суспільних виробничих відносин, рівнем розвитку продуктивних сил та ставленням людини до праці, її соціальною активністю, трудовою поведінкою належить до загальної соціології, а от вивчення форм вияву цього зв’язку,
конкретних чинників та міри їхнього впливу — це вже рівень соціології праці.
На межі соціології з іншими науками виникають галузі, які вивчають ті чи ті аспекти життєдіяльності суспільства. Так з’явилась, наприклад, економічна соціологія — галузь соціології, що вивчає соціальні аспекти економічних процесів і економічної поведінки людей у суспільстві, форми соціальних організацій, системи взаємозв’язаних ролей,
моделі норм і цінностей, що регулюють економічну діяльність у конкретному суспільстві, взаємовідносини між економічними інститутами. Вона вивчає соціальний
механізм розвитку економіки, під яким розуміють стійку систему економічної поведінки великих соціальних груп (демографічних, професійних, кваліфікаційних та інших), а також взаємодію цих груп між собою та з державою щодо виробництва, розподілу,
споживання матеріальних благ і послуг. Економічна соціологія вивчає ціннісні
орієнтації цих груп, їхні потреби, інтереси, поведінку у виробничій діяльності;
простежує, як відбувається звільнення і працевлаштування працівників, серед яких груп найбільше безробіття, як змінюється оцінка справедливої економічної винагороди в різних групах, сферах індивідуальної та колективної праці за різних форм власності
тощо.
Загальна соціологія є більш фундаментальною наукою порівняно з галузевими соціологіями. Останні входять до неї як складові частини.
Галузеві соціології доповнюють одна одну на підставі взаємо- обміну науковими знаннями, результатами досліджень і у своїй сукупності формують загальну проблематику, спільний предмет дослідження, яким займається загальна соціологія.
Отже, галузеві соціології входять до предметної сфери загальної соціології. Водночас у
кожній з них є специфічні проблеми, які неможливо пояснити на достатньому науковому рівні без знання галузевої соціології.
Метою вивчення соціології є не тільки здобуття системних знань про суспільство,
закономірності та тенденції його розвитку, соціальну структуру, причини соціальних криз,
а й заохочення до пошуку нових соціально вартісних цінностей, адекватного оцінювання стану суспільства, шляхів його поліпшення, до виховання наукового світогляду та національної свідомості.
Соціологія є фундаментальною наукою, покликаною формувати світоглядну, методологічну та ідеологічну культуру. Вона є також і ужитковою наукою, що має забезпечувати поінформованість населення, органів державної влади та управління про суспільне життя, за допомогою засобів масової інформації формувати громадську думку. Західні вчені часто рівнем розвитку соціологічної освіченості вимірюють рівень розвитку демократії в країні.
Реформувати суспільство не можна без соціологічного забезпечення та обґрунтування рішень, що їх приймає державна влада, без попереднього вивчення їх соціальної зумовленості,
без прогнозування можливих наслідків та моделювання їх оптимальних варіантів.
2. Основні категорії (поняття) соціології

10
Незважаючи на велику кількість тлумачень предмета соціології, усі вони зводяться до того, що соціологія вивчає соціальну дійсність (головним суб’єктом якої є людина), для того щоб ліпше зрозуміти соціальні зв’язки і взаємодії, соціальні відносини. Робить вона це за допомогою спеціальних категорій, які дають змогу описувати соціальну дійсність і
адекватно сприймати її.
Категорії загалом — це загальні поняття, що відтворюють найбільш суттєві властивості
та відносини предметів і явищ.
Категорії соціології — це загальні поняття, що відтворюють певні властивості суспільства та його складових (об’єкта) як цілісної соціальної системи. Дослідження будь-якого процесу, що відбувається в суспільстві, потребує з’ясування суті самого суспільства,
досліджуваного процесу і явищ, що з ними зв’язаний цей процес. Це робиться за допомогою спеціальних категорій, які прийнято типологізувати так:
«категорії визначеності (соціальні відносини, соціальні спільноти, соціальні групи,
індивіди, соціальні дії тощо). Вони відповідають на запитання «що це таке? чим воно є
стосовно суспільства як об’єкта вивчення?»;
категорії зумовленості (інтереси, потреби, норми, цінності). Вони відповідають на запитання «чому індивід поступає саме так, а не так? чим зумовлено його дії?»;
категорії вибору (стимулювання, мотивація, ціннісно-нормативне регулювання). Вони відповідають на запитання «що необхідно зробити, аби людина діяла у відповідний спосіб?».
Отже, категорії визначеності дають уявлення про сутність складових суспільства як соціальної системи, а категорії зумовленості й вибору уможливлюють з’ясування явищ і
процесів, котрі безпосередньо впливають на роль і статус індивідів у суспільному житті.
Докладно різні категорії соціології буде розглянуто у відповідних темах посібника. На разі
обмежимося загальною характеристикою ключових понять соціології.
Центральним і засадничим поняттям соціології є «соціальне». Проблема соціального пронизує всю історію розвитку соціологічної думки. Розглядаючи її, найчастіше акцентують увагу на тому, що соціальне — це ефект спільного, який виникає внаслідок
свідомої взаємодії індивідів. Але спільне спостерігається й у стадних сукупностях тварин чи в сім’ях комах. Дуже наочно це проявляється, наприклад, у бджіл, мурашок тощо.
М. Вебер виділив як квінтесенцію соціального так зване очікування, тобто орієнтацію на
відповідну реакцію. Г. Осипов уважає, що соціальне — це сукупність будь-яких
властивостей і особливостей, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі
спільної діяльності за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до
одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.
Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого
індивіда (групи індивідів) безпосередньо чи опосередковано. Саме в процесі взаємодії
вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і
виразником соціальних властивостей, які є предметом соціологічного вивчення.
Слід вирізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому
розумінні
«соціальне»
є синонімом
«су- спільного» й означає все те, що належить до суспільства, на відміну від природи. У
вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються позицією індивідів, соціальних груп у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними групами та між окремими індивідами як представниками різних класів,
націй, соціальних організацій, професійно-кваліфікаційних та інших соціальних груп.
Ключовим поняттям є соціальні відносини — усталена, така, що історично склалася за конкретних умов, місця і часу, система зв’язків між окремими індивідами й соціальними спільнотами, які беруть певну участь в економічному, політичному й духовному житті,
мають певний соціальний статус, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Ці відносини складаються з приводу місця й ролі людей у суспільстві,
способу їх життя, умов існування. Вони виявляються в результаті зіставлення становища

11
окремих індивідів, соціальних груп у соціальній структурі через комунікаційні зв’язки між ними, тобто через взаємний обмін інформацією, оцінювання власного становища порівняно зі становищем інших з метою впливу на результати їхньої діяльності, корекції
поведінки та інтересів.
Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.
Наприклад, економічні відносини — це матеріально опосередковані відносини, що складаються в процесі виробництва, обліку, розподілу і споживання.
Політичні відносини — це відносини між класами, націями та іншими соціальними групами, основним змістом яких є завоювання, утримання і користування владою.
Вивчення соціальних відносин дає можливість висновувати про взаємозв’язки соціальних спільнот і людей як представників цих спільнот. Такі висновки робляться за різними властивостями та ознаками: ставленням до засобів виробництва і суспільної власності, місцем у соціальній структурі, роллю в групі, мірою забезпечення соціальними благами, рівнем культури, освіти та кваліфікації, змістом і умовами праці, засобами до існування і розміром особистих доходів, потребами, інтересами, мотивами діяльності, цінностями та ціннісними орієнтаціями тощо. Суспільні відносини опосередковують соціальні відносини, тобто відносини між людьми, що встановлюються в процесі певної діяльності (політичної,
економічної, правової) і роблять людей не абстрактними, а конкретними індивідами. Тому соціальні відносини неможливо виокремити в чистому вигляді, як це можна зробити з економічними, політичними, правовими тощо. Постійна взаємодія окремих індивідів чи спільнот за певних соціальних умов утворює специфічні соціальні відносини.
Суб’єктом конкретної дії може бути лише індивід, а не група, спільнота чи населення в цілому, бо тільки індивід може чітко ставити мету, вільно вибирати необхідні засоби її
досягнення. Сукупність соціальних відносин — це вся життєдіяльність суспільства. У ній визначається місце окремого індивіда чи групи, спільноти, динаміка їхніх взаємовідносин і
поведінки в соціальному середовищі, ставлення до окремих складових цього середовища,
мотивація дій і вдоволення ними, ціннісно-нормативна система тощо. Це все підлягає
вивченню й соціологічному аналізу. Від правильного аналізу соціальних відносин багато в чому залежить своєчасне вирішення проблем життєдіяльності суспільства, своєчасне зменшення соціального напруження до безпечного рівня тощо.
Соціальні відносини формуються в процесі соціальної діяльності, тобто сукупності дій
окремих особистостей у соціальній організації у зв’язку з досягненням певних цілей,
реалізацією інтересів і задоволенням потреб.
Соціальна діяльність — це процес, що включає мету, засоби і результат. Типи і форми соціальної діяльності вирізняються за суб’єктом, об’єктом, функціями і цілями
(індивідуальна, суспільна, ідеологічна, політична, виробнича, наукова, виховна,
репродуктивна, творча тощо).
Соціальна організація є своєрідною фізіологією суспільства (механізм виникнення соціальних суперечностей, зіткнення інтересів різних груп, боротьба історично віджилих форм організації суспільної праці з новими, більш прогресивними) і відтворює історичну динаміку його розвитку.
Особистість вивчається соціологією не з точки зору неповторності (це є предметом психології), а з позиції її соціально типових якостей як суб’єкта соціальних дій.
Особистість як соціальний тип характеризується цілою системою понять, що виражають її
внутрішню структуру і зовнішню поведінку.
Насамперед це потреби — об’єктивно й суб’єктивно необхідні вимоги особистості (групи) до умов її існування і джерел розвитку.
Одні потреби характеризують людину як біосоціальну істоту (потреба в їжі, відпочинку,
сні), інші — як окремого індивіда (потреба в самоідентифікації, безпеці, повазі,
саморозвитку). Ці потреби вивчають психологія та соціальна психологія. Для них потреба
— стан окремого індивіда, котрому чогось бракує. Соціологія ж вивчає потреби людини

12
як соціального типу, тобто представника соціальної групи. Це потреби в справедливості
(справедливій оплаті праці), у гарантії прав (трудовій зайнятості, можливості підвищення кваліфікації), у самоствердженні, самовираженні (посаді, творчій роботі) тощо.
Це стосується й інтересу. Для психолога інтерес — це прояв пізнаної потреби, цільова спрямованість особистості, її емоційні переживання.
Соціологи розуміють інтерес як усвідомлене, вибіркове ставлення особистості чи групи до будь-якого об’єкта, що має для них життєву значущість, бо зв’язаний із задоволенням їхніх потреб.
Інтерес — це насамперед усвідомлення індивідом свого соціального стану, тобто належності до певної соціальної групи, і свого місця в системі соціальних позицій. Це може бути місце у сфері професійного поділу праці, у системі управління суспільними процесами, у сім’ї тощо. Отже, соціальний інтерес є основною ланкою, яка зв’язує
реальний стан із відображенням його у свідомості людини.
Соціальні відносини існують і реалізуються в межах соціальної структури суспільства,
яка містить сукупності соціальних спільнот, груп різного типу.
Соціальна структура з
її численними підструктурами
(соціо-професійними,
соціостатусними, соціорегіональними, соціоетнічними) є внутрішнім устроєм суспільства і
відображає його ніби в статиці.
Проблеми соціальної структури належать до так званих фундаментальних знань, тобто тих, що зачіпають сутність соціальних явищ і процесів, закономірності формування та розвитку котрих вивчає соціологія.
Соціальне явище — це елемент соціальної реальності, будь-який вияв відносин чи взаємодії
людей або навіть окрема подія чи випадок. Це все те в соціальній дійсності, що виявляє себе,
існує, є.
Послідовна зміна явищ, станів, переміни в розвитку будь-чого, узагалі рух, розвиток будь-якого явища є соціальним процесом. У соціології соціальний процес — це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни в людських стосунках, у становищі
соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв’язаних між собою структурними чи причинними
(функціональними) залежностями, які спричинюються до переходу певної соціальної
системи, підсистеми, будь-якого соціального об’єкта з одного стану в інший.
Соціальні процеси вирізняються за
об’єктом,
(людство, су- спільство, клас, організація, мала група); за ступенем управління (стихійні, природно-
історичні, цілеспрямовані).
Соціальні процеси можуть характеризувати:
зміни в структурі особистості (формування установок, ціннісних орієнтацій чи мотивації
поведінки);
взаємодію кількох індивідів (спілкування, особистісні конфлікти);
внутрішньо- і міжгрупову взаємодію (адаптація, згуртовування, спільна праця).
Виокремлюють процеси функціонування, що забезпечують відтворення якісного стану об’єкта, і процеси розвитку, що зумовлюють перехід об’єкта до якісно нового стану.
Розвиток може бути еволюційним і революційним, прогресивним і регресивним.
Якщо такі процеси супроводжуються позитивними зрушеннями порівняно з минулим,
тобто нагромадженням суспільно значущого змісту, то має місце прогрес — перехід від нижчого до вищого, досконалішого.
Результатом соціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має
тенденцію максимального наближення до вимог тих чи тих соціальних законів.
Соціальний закон
це вираз суттєвих, необхідних і постійно повторюваних взаємозв’язків і відносин між соціальними явищами та процесами, а передовсім між діяльністю соціальних спільнот і діями окремих індивідів, що зумовлюють виникнення,
функціонування й розвиток соціальних систем.

13
Г. Осипов визначає соціальний закон як відносно стійкі і систематично відтворювані
відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і сім’єю, суспільством і особистістю, соціальною організацією
і особистістю, містом і селом тощо.
С. Фролов трактує соціальні закони як об’єктивні правила, що існують незалежно від свідомості і регулюють поведінку людей стосовно один одного, основу яких утворюють
історично сформовані мотиви, інтереси і намагання людей до вдоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці і визнанні з боку інших, у самовираженні тощо.
Соціальні закони поділяють на загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні — соціологія. Будь-який із соціальних законів виражає відносини між різними
індивідами, соціальними спільнотами і проявляється не взагалі, а в конкретній формі — в
їх соціальній діяльності.
В. Андрущенко та В. Волович вирізняють соціальні закони, які:
констатують співіснування соціальних явищ (якщо є явище «А», то має бути і явище «Б»,
наприклад, індустріалізація та урбанізація суспільства зумовлюють скорочення зайнятості
в сільському господарстві;
виявляють характер тенденцій розвитку, що спричинюють зміну структури соціального об’єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого, наприклад: зміна продуктивних сил потребує зміни характеру виробничих відносин, зміна змісту праці —
зміни її характеру тощо;
виявляють зв’язок між соціальними явищами (функціональні закони), тобто зв’язок між основними елементами соціального об’єкта, що визначає характер його функціонування;
фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами, наприклад: важливою й необхідною умовою соціальної інтеграції є раціональне поєднання суспільних та особистих інтересів;
визначають можливість чи ймовірність зв’язків між соціальними явищами, наприклад:
рівень розлучень у різних країнах коливається відповідно до коливань економічних циклів.
Залежно від рівня дії соціальні закони можна класифікувати на такі, що:
діють на рівні соціальних інститутів (діалектична єдність людини й соціального середовища; визначальна роль колективу в розвитку особистості; постійне вдосконалення колективу; провідна роль виробничого колективу в системі колективів);
визначають
розвиток
складових
соціальної
структури
су-
спільства: прискорене збільшення кількості міського населення; зростання частки населення, зайнятого у сфері обслуговування; зменшення кількості селян і наближення
їхньої праці за змістом і характером до індустріальних видів праці; підвищення темпів зростання кількості інтелігенції; збільшення внутрішньокласових відмінностей порівняно з міжкласовими;
діють на рівні конкретних соціальних систем: самовдосконалення систем; пропорційний
їх розвиток; діалектична єдність об’єктивних і суб’єктивних факторів у процесах керування соціальними системами.
Регулюючи соціальні процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати насамперед дії таких законів:
закону найменших витрат, за яким кожна система розвивається в тому напрямку, де зустрічає найменший опір зовнішнього середовища;
закону еволюційного потенціалу, який полягає в такому: що високоспеціалізованішою є
певна форма соціальних зв’язків і що більше вона пристосована на даній стадії розвитку до зовнішнього середовища, то меншими є її можливості (потенціал) до переходу в нову стадію;
закону ефективності (за Е. Торндайком), згідно з яким імовірність появи реакції і її
інтенсивність більша, якщо вона підкріплюється успіхами;

14
закону соціального порівняння, що відбиває суспільні зв’язки між індивідами (соціальними групами) на основі загальних життєвих порівнянь власного рівня життя з рівнем життя
інших людей чи якимось еталоном: «Хоч яким би малим не був чийсь дім, — писав К.
Маркс, — але поки будинки, що його оточують, будуть так само малими, він задовольнятиме всі вимоги, що ставляться до житла. Але коли поруч з маленьким будиночком з’являється палац, то будиночок зменшується до малої хижки, і мешканці
порівняно маленького будиночка почуватимуться у своїх чотирьох стінах усе більш некомфортно, з усе більшим незадоволенням, усе більш принижено». Цей закон має
велике значення для організації стимулювання: справедлива, посильна для подолання дистанція формує ефект змагальності, несправедлива (надміру велика) — пасивність,
негативні емоції, навіть відчай;
закону піднесення потреб, за яким із задоволенням одних потреб виникають інші, якісно нові,
більш розвинуті. Цей закон характеризує об’єктивний характер динаміки людських потреб
(згасання одних, поява інших, їх розвиток, заміна) у міру вдосконалення матеріального виробництва, зміни умов і способу життя. Піднесення потреб — це передовсім їх ошляхетнення, одухотворення;
закону вільного часу, який полягає в тім, що для підвищення ефективності суспільної
діяльності держава має виділяти частину сукупного часу як вільний час. Але вільний час,
не заповнений суспільно корисними чи особисто значущими заняттями, стає гальмом розвитку особистості і суспільства. Звідси випливає потреба раціональної організації
використання вільного часу, підвищення культури дозвілля;
закону великих чисел, що відбиває логіку кількісних змін у соціальних системах. Він гласить, що сукупність дій великої кількості випадкових факторів (причин, умов)
приводить до результату, майже незалежного від одного конкретного випадку. Це закон,
що відображає зв’язок статистичних показників (параметрів) вибіркової та генеральної
сукупності. Будучи явищами масовими, соціальні процеси та дії людей (попит,
задоволення, громадська думка тощо) підпорядковуються статистичним закономірностям.
Фактичне значення статистичних показників, отриманих вибірково, завжди відрізняється від так званих теоретичних значень, характерних для генеральної сукупності. Закон великих чисел полягає в тім, що фактичні дані в міру збільшення кількості обстежень усе більше наближаються до теоретично очікуваних значень, оскільки в разі збільшення обсягу вибірки відбувається взаємне «погашення» індивідуальних відхилень від рівня генеральної сукупності і виявляється закономірність, яка лежить в основі явища, що вивчається.
За законом великих чисел для кожного параметра генеральної сукупності може бути розрахований мінімальний обсяг вибіркової сукупності, коли різниця між теоретичними і
фактичними значеннями параметрів не перевищуватиме заданої величини.
Особливість соціальних законів у тім, що в них чітко простежується об’єктивність.
Наприклад, закон пропорційного розвитку соціальних систем, що встановлює
необхідність зміни всіх елементів системи, для того щоб вона набула нової якості
(прогресивно розвивалася), виражає не погляди тих чи тих учених (або науки взагалі), а об’єктивну природу зв’язків елементів у системах. Якщо цей закон порушується, то незалежно від намірів суб’єкта відбувається гальмування тих елементів, які
непропорційно вирвалися вперед. Виробництво як соціальна система розвивається успішно, якщо вдосконалюється не тільки техніка й технологія, а і його соціальні аспекти,
соціальна інфраструктура. Водночас, хоча дія соціальних законів є об’єктивною, вона зв’язана із суб’єктивним фактором і реалізується (на відміну від законів природи) лише через діяльність людей.
Нині ставлення соціологів до законів дещо змінилося. Якщо раніше вважалося, що закон визначає розвиток певних систем на всі часи, то зараз його сприймають лише як тенденцію,
котра може мати місце в майбутньому, а може й не мати. Нещодавні уявлення про те, що

15
суспільство розвивається за раз і назавжди даними законами, не витримало перевірки життям.
Передбачення — це не пророцтво.
Соціологічні дослідження допомагають установлювати характер і рівень розвитку соціальних відносин, форми прояву соціальних законів у різних сферах життєдіяльності
суспільства, виявляти чинники, що протидіють реалізації законів, і на основі цього розробляти систему практичних заходів для усунення цих чинників. Знання законів потрібне для успішного управління соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві. На підставі наукового вивчення форм прояву і механізмів дії соціальних законів здійснюється соціальне регулювання.
Соціальне регулювання — це свідоме втручання в соціальні процеси й соціальні зміни, яке здійснюється в різних формах і має на меті підтримку рівноваги в соціальній системі, її
розвиток через уведення в неї регуляторів (норм, правил, цілей тощо).
Предметом емпіричного соціологічного дослідження, що узагальнює соціальні факти, є
визначення закономірності, тобто міри ймовірності певної події чи явища або їх взаємозв’язку. Більш слабким видом закономірності є тенденція, яка показує основний напрямок розвитку події, міру наближення реального процесу до об’єктивної
закономірності. У процесі багаторазового повторення близьких тенденцій виявляються більш-менш сталі зв’язки між ними, що формуються в закони, які є предметом теоретичного соціологічного дослідження.
Закони як знання про сутність, загальність та необхідність явищ відображає саме соціологічна теорія. Її складовими є категорії та поняття, які використовуються для опису фактів.
Проте не можна припускатися соціологічного редукціонізму — теоретичної і методологічної
орієнтації, яка зводить специфіку людського буття лише до його соціологічного аспекту,
намагання тлумачити всі без винятку форми діяльності людини категоріями соціології.
Соціологія не обмежується розглянутими категоріями. Вона запозичує багато понять з
інших наук, наприклад, з економічної теорії (продуктивні сили, трудові ресурси), філософії
(суб’єкт, колективність), психології (установка, орієнтація, мотивація) тощо.
Взаємозбагачення понятійного апарату — процес необхідний і об’єктивний. Він свідчить про гнучкість і динамічність знань. Для соціології це має особливо важливе значення,
оскільки вона сама перебуває все ще в процесі становлення.
3. Функції соціології
Кожна наука виконує свої функції в системі суспільних відносин. Це - основні обов'язки,
важливі напрями, коло діяльності. У багатьох наукових джерелах по-різному розгалужують та окреслюють функції соціології. Однак оптимальним можна вважати:
теоретичну, описову, інформаційну та прогностичну функції.
Теоретична функція - це свого роду концентрація, поповнення, пояснення та збагачення наявних соціологічних знань. Сюди ж належить розробка соціальних законів, концепцій,
теорій, з'ясування соціальних закономірностей, які виявляються у суспільстві. Збагачення наукових соціологічних знань відбувається на основі вдосконалення теоретичної
соціології із застосуванням елементів спеціальних соціологічних теорій та досліджень емпіричної соціології.
До описової функції слід віднести систематизацію, опис, поновлення отриманого матеріалу у вигляді записів, звітів, схем, статей, книг. У них створюється, окреслюється
ідеальна картина соціального об'єкта, дії, зв'язку. На підставі одержаного матеріалу формулюються практичні висновки та рекомендації щодо прийняття рішень.
Інформаційна функція являє собою збір, систематизацію, поновлення соціальної
інформації, одержаної в результаті соціальних досліджень. У великих наукових (зокрема,
соціологічних) центрах соціологічна інформація, як найперспективніший вид соціальної
інформації, нагромаджується та зберігається в сучасних електронних носіях.
Прогностична функція є найхарактернішою, бо саме вона відрізняє соціологію від інших суспільних наук. Вона ідентифікує соціологію. Сюди відносять: прогнозування,

16
узагальнення, розкриття тенденцій у процесах та явищах. Це свого роду видача соціальних прогнозів. Як правило, соціологічні дослідження завершуються створенням короткострокових або довгострокових прогнозів. Соціальне прогнозування можна подати як визначення науково обґрунтованих способів реалізації вигляду майбутнього соціального стану. Цей тактичний напрям у соціології набуває широкого розвитку під час виборчих кампаній. Прогнозування майбутнього в різних формах – від наївних пророкувань до наукових прогнозів - завжди відігравало роль в ідейному обґрунтуванні
життєвих інтересів та устремлінь народів.
Проблема прогнозування завжди була актуальною для філософії, вона посилила свою актуальність і в соціології. Це одна із найсуттєвіших функцій соціології – прогностична,
котра виражається у виробленні науково обґрунтованих прогнозів про тенденції розвитку соціальних процесів у майбутньому. Прогнозування - це дослідження перспектив соціальних процесів та явищ з метою підвищення наукової обґрунтованості та ефективності соціального програмування й ефективності планування і управління.
Прогнозування проводиться не безпідставно (на голому місці), а як результат єдності
теорії та практики.
Виділяють два типи соціальних прогнозів: пошуковий та нормативний. Пошуковий застосовують для опису можливого стану суспільства, виходячи із діючих тенденцій,
враховуючи основні дії, чинники. Нормативний пов'язаний з постановкою цілей, описом бажаного стану і засобів (шляхів) його досягнення. Прогнозування класифікується і за
іншими параметрами - строками: -коротко, -середньо, довгострокові прогнози; роллю:
попередження, пошукові, аналітичні, нормативні.
Прогностична функція соціології включає ряд підфункцій: а) визначення діапазону можливостей, імовірностей тієї чи іншої події на даному історичному етапі, б)
представлення альтернативних сценаріїв майбутніх прогнозів, кожного із обраних рішень;
в) розрахунок ймовірних втрат щодо кожного варіанта, включаючи побічні наслідки. Для здійснення прогностичної функції в соціології застосовують ряд методів, серед яких:
статистичний аналіз, побудова динамічних рядів з подальшою екстраполяцією, метод експертних оцінок основних тенденцій розвитку, математичне моделювання та ін.
З прогностичною функцією соціології тісно пов'язаний такий напрям діяльності, як соціальна інженерія - сукупність підходів у прикладних соціальних науках (і перш за все,
в соціології), які орієнтовані на зміну поведінки та установок людей, вирішення соціальних проблем, на адаптацію соціальних організацій, установ, соціальних інститутів до умов, які змінюються, обставин, з метою збереження соціальної стабільності.
Соціальна інженерія - це, свого роду, теоретико-прикладний напрям науково практичної
діяльності, котрий тісно пов'язаний із усіма рівнями соціологічних знань. Тому буде помилкою віднести цю "галузь" конкретно до одного із рівнів. Саме завдяки соціальній
інженерії є можливість певним чином регулювати окремими правовими та економічними механізмами в суспільній системі, регулювати засобами масової комунікації, управляти організаціями різного типу, надавати організаційну допомогу в проблемних суспільних сферах. Соціальна інженерія є поки що не ретельно розробленим полем діяльності і
виконує чисто інструментальні функції. В більшості випадків її участь у державних соціальних програмах зводиться до соціологічного обґрунтування уже сформованих рішень.
В інших навчальних джерелах функції соціології поділяють на: пізнавальну, практичну та
ідеологічну.
Пізнавальна функція зводиться до дослідження соціальних явищ з метою отримання адекватних наукових уявлень про їх природу і на основі аналізу соціальних процесів вироблення наукових прогнозів їх подальшого розвитку.
Практична функція соціології полягає в тому, щоб на основі емпіричного та теоретичного аналізу соціальних явищ і процесів розробити практичні рекомендації з вирішення ряду соціальних проблем.

17
Відкритим залишається питання щодо наукової та суспільної легалізації так званої
ідеологічної функції соціології. З одного боку, соціологія так чи інакше виражає інтереси
певних соціальних кіл, груп, класів, політичних партій та рухів.
Узагальнення
Тим самим, дані, висновки, узагальнення набувають ідеологічного змісту, певного
ідеологічного відтінку. В цьому плані соціологія завжди ідеологічно орієнтована. І хоч
цьому запобігти важко, все-таки не слід допускати ідеологічних перекосів, потрібно
запобігати "нерозумній" ідеологізації та політизації наукових засобів.
Сама соціологія як наука не перебуває у статичній формі (не стоїть на місці), а разом з суспільством, котре динамічно змінюється, вона шукає та вивчає нові підходи розуміння,
вивчення та пояснення соціальної дійсності на всіх своїх структурних рівнях, а рівноцінно
і вирішує власні фундаментальні та прикладні проблеми. Власне тому соціологія відносно
і розмежована на фундаментальну та прикладну. Такий поділ вказує на вирішення нею власне наукових або практичних завдань.
? Питання для самоперевірки
1. Що вивчає соціологія?
2. Назвіть відмінності об’єкта і предмета вивчення соціології.
3. У чому полягає сутність «соціального» у широкому та вузькому значенні?
4. Які особливості сучасної соціології ви знаєте?
5. Охарактеризуйте структуру соціологічного знання.
6. Що таке спеціальні соціологічні теорії?
7. Якими методами вивчення користується соціологія?
8. Дайте визначення понять «соціальні відносини», «соціальне явище», «соціальний процес», «соціальний закон».
9. У чому полягає сутність основних функцій соціології?
10. Сформулюйте основні завдання соціології в розвитку суспільства.
Теми рефератів
1. Наукові дискусії навколо предмета соціології.
2.
Роль
і завдання соціології в соціальному реформуванні су- спільства.
3. Місце соціології у професійній підготовці молоді.
Література до теми:
1. Лукашевич М.Й. Соціологія. Загальний курс. Підручник – К..2004.
2. Макєєв С.О.Соціологія. Навчальний посібник. – К., 2003.
3. Осипова Н.П. Соціологія. Навчальний посібник – Юрінком, 2003.
4. Павличенко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія: Навчальнийец посібник.- К, 2000.
5. Піча В.М. Соціологія. Загальний курс. – Новий світ, 2004.
6. Пилипенко В.Є., Вишняк О.І., Куценко О.Д. Спеціальні та галузеві соціології – К,
2004.
7. Сірий Є.В. Соціологія – К., 2004.
8. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред.. В.Гю
Городяненка. – К., 2003.

18
Змістовий модуль 1. Теоретична соціологія
Тема 1.1.Соціологія як наука.
Лекція: ___1___ год.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал