Конспект лекційного заняття з теми №1 «Загальна характеристика юридичної діяльності» навчальні питання: Поняття, предмет, завдання юридичної деонтології




Скачати 264.38 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/3
Дата конвертації05.01.2017
Розмір264.38 Kb.
ТипКонспект
  1   2   3

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ № 1
«Загальна характеристика юридичної діяльності»

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:
1. Поняття, предмет, завдання юридичної деонтології.
2. Поняття та основні риси юридичної діяльності.
3. Структурна характеристика та класифікації юридичної діяльності.
4. Тенденції розвитку юридичної діяльності на сучасному етапі.

1. Поняття, предмет, завдання юридичної деонтології.
Термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає "науку про належне". Крім того, цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), вивчаються усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними. "Деонтологія" - як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Бентамом Ієремія (1748-1832), працю якого "Деонтологія або наука про мораль" було опубліковано в 1834 році.
Якщо І. Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась, як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свого прояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів.
До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення - медичну деонтологію. Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є самою гуманною галуззю людської діяльності.
У 70-ті роки у юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс "Введення в юридичну спеціальність", метою якого було введення студентів у майбутню професію. Пізніше було видано відомий широкому колу спеціалістів підручник Алексеева С.С. (1976р.). Це був перший крок на шляху'до створення нової юридичної науки, хоча у той час термін "юридична деонтологія" ще не використовувався.
Слід згадати також ім'я професора Горшенєва В.М., який повноправно вважається засновником науки "Юридична деонтологія". У 1988, році було опубліковано авторським колективом з його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у системі юридичних знань.

2.
Поняття та основні риси юридичної діяльності.
Юридична діяльність – це різновид правової діяльності, що здійснюється у сфері права юристами на професійній основі з метою отримання правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб’єктів відповідно до вимог права.
Основні риси юридичної діяльності, що характеризують юридичну діяльність:

здійснюється у сфері права;

здійснюється юристами-фахівцями на професійній основі;

спрямована на організацію діяльності інших суб’єктів права;

її метою є впорядкування та узгодження суспільних відносин;

у ході її здійснення використовуються як правові, так і неправові засоби

регламентується правом;

здійснюється у формі практичної, наукової та освітньої діяльності.
3.
Структурна характеристика та класифікації юридичної діяльності.
З питань системи юридичної діяльності вже склалася певна методика дослідження, яка дозволяє виділити наступні складові елементи:
● суб’єкти ● об’єкти ● засоби ● форми ● методи ● функції
Суб’єкти юридичної діяльності – це професійні юристи, їх об’єднання та установи, які можуть бути державного та недержавного походження. В реальному житті – це спеціалісти певного профілю, які володіють відповідними знаннями, досвідом, наділені компетенцією приймати рішення або давати поради, мають певні навички та вміння юридичної роботи.
Об’єкти юридичної діяльності – це явища, процеси та предмети оточуючого світу, по відношенню до яких здійснюється правовий вплив. Серед об’єктів слід виділити загальний та безпосередній. До загального відносять суспільні відносини, які регулюються відповідними нормами права, а до безпосереднього – дії суб’єктів права, їх правовий статус, правову свідомість та культуру, правові документи, процеси, стани тощо.
Засобами юридичної діяльності є перш за все норми права, правові категорії, юридична техніка та різного роду предмети матеріального світу, які допомагають у досягненні мети юридичної діяльності, забезпеченні високого рівня її ефективності.
Ці предмети виступають в якості засобів збору та обробки інформації, засобів захисту, охорони та нападу (ПЕОМ, зброя, аудіо-відео техніка, речові докази).
Форми здійснення юридичної діяльності – освітня, наукова, практична; усна
(вербальна), письмова, конклюдентна.
Також виділяють установчу, правотворчу, правоохоронну, правозастосовчу, профілактичну. Слід також зазначити, що юридична діяльність може відбиватися як у правових так і не правових формах – інформування, виховання, фінансування, організація співробітництва та взаємодії тощо.

Методи здійснення – це способи та прийоми, які використовуються для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основних метода впливу на суспільні відносини – метод примусу та метод заохочення. Хоча зрозуміло, що в кожному конкретному випадку у зв’язку з тими чи іншими обставинами ми можемо говорити про інші методи, наприклад – метод попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, проведення допиту або обшуку, метод перевірки
інформації, попереднього обговорення. Їх використання та поєднання залежать від того, в якій сфері юридичної діяльності ми працюємо – наука, освіта, практична діяльність. Все залежить від реальної ситуації та складності поставлених завдань.
Функції юридичної діяльності. Традиційним є підхід поділу функцій на загально-соціальні та спеціально-юридичні з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих напрямів впливу та відносно-значущих, побічних.
Визначення видів юридичної діяльності залежить в повній мірі від того, який критерій взяти за основу класифікації. Можливим є визначити три види юридичної діяльності за основними формами її здійснення – практична, наукова, освітня, що дуже важливо для її загальної характеристики. Однак, є й інші критерії, використання яких надає змогу охарактеризувати юридичну діяльність в іншій площині, або іншому аспекті через призму науково-дослідницького інтересу. Так, наприклад, виділяють:
За змістом:
● консультування ● тлумачення
● виступи в юридичних установах ● ведення юридичної справи тощо.
За професійною спеціалізацією або за суб’єктами здійснення:
● адвокатська ● слідча ● прокурорська ● судова ● нотаріальна.
За соціальними сферами:
● юридична діяльність в сфері економіки;
● юридична діяльність в сфері політики;
● юридична діяльність в сфері в духовній сфері.
За кількістю уповноважених осіб, що здійснюють розгляд юридичної справи:
● індивідуальна (одноособова); ● колегіальна (колективна).
За змістом інтелектуальної роботи:
● пізнавально-пошукова ● організаційна ● реконструктивна
● реєстраційна ● комунікативна
Найбільшого практичного значення має проведення класифікації видів юридичної діяльності за спеціальностями, які історично склалися в межах юридичної професії та значною мірою відображають зміст окремих професійних напрямів юридичної роботи. При цьому можливим є розкриття особливостей кожної юридичної спеціальності, її ролі в процедурі розгляду та вирішення юридичної справи, рис схожості та відмінностей по відношенню до інших спеціальностей.

4.Тенденції розвитку юридичної діяльності на сучасному етапі.

Переорієнтація форм та методів здійснення юридичної діяльності.

Неухильне збільшення кількості суб’єктів юридичної діяльності.

Активізація суб’єктів юридичної діяльності недержавного походження, які певною мірою становлять конкуренцію у сфері практичної діяльності.

Збільшення бази нормативного регулювання, що може створити певні труднощі регламентації юридичної діяльності як за рахунок розвитку національного законодавства, так і завдяки імплементації норм міжнародного права.

Взаємодія та взаємопроникнення у співвідношенні з іншими видами соціальної діяльності спостерігатимуться, що зумовлено посиленням регулятивного впливу права на різні сфери соціального життя та підвищенням на цій основі його соціальної цінності.

Трансформація функцій окремих правових установ, змін їхнього статусу в сфері здійснення юридичної діяльності, зниження або підвищення престижності, а отже, можливі проблеми кадрового забезпечення та організаційної перебудови.

Набуває особливого значення використання комп’ютерної техніки, яка значною мірою полегшує працю юристів, спрощує доступ до правової інформації.

Перенасичення національного ринку у сфері надання правових послуг, перевищення пропозицій над попитом.

Посилення вимог щодо кадрового забезпечення юридичної діяльності, стандартизація професійної сфери діяльності юристів за рахунок адаптації національного законодавства до вимог Європейського Союзу та імплементації міжнародних стандартів.

ПЛАН-конспект лекційного заняття З ТЕМИ № 2
«Юридична наука та юридична практика»
НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:
1. Поняття, структура та зміст юридичної науки. Характеристика системи
юридичних наукових знань.
2. Ознаки та види юридичної практики.
3. Аспекти співвідношення юридичної науки та юридичної практики.

1. Поняття, структура та зміст юридичної науки. Характеристика системи
юридичних наукових знань
Поняття наука включає суму наукових знань про дійсність, що утворюють у сукупності наукову картину світу, а також діяльність з набуття цих знань, метою якої є опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ дійсності, тобто в широкому змісті – її теоретичний відбиток. Термін “наука” вживають для позначення однієї з форм суспільної свідомості, системи знань про дійсність, сфери людської діяльності, метою, призначенням і функцією якої є напрацювання та систематизація знань про дійсність, окремих галузей наук. Характерним є те, що, коли науку розглядають як сукупність знань про дійсність, до її складу відносять гіпотези, теорії, закони, принципи, методи, постулати, наукові факти, проблеми тощо. Коли наука характеризується як сфера людської діяльності, то до її складу включають такі компоненти як суб’єкти, цілі діяльності, функції, засоби, методи, форми, об’єкти та результат.
Всю сукупність наукових знань можна умовно поділити на три групи: науки про мислення, науки про природу, науки про суспільство. Юридична наука
(правознавство) відноситься до останньої групи наук, тому що вивчає сферу свідомої вольової діяльності людини та соціальних груп, яка підлягає правовому впливу.
Юридична
наука
(правознавство,
юриспруденція)
розгалужена
і диференційована система наукових знань, видів і форм наукової діяльності.
При цьому правознавство має свою внутрішню будову, яка може бути охарактеризована за різними критеріями, що відображає її внутрішній зміст. Отже, характеризуючи зміст юриспруденції, необхідно виокремити такі основні блоки наукових юридичних знань: фундаментальні теоретичні та історичні основи юриспруденції; методологію юриспруденції; системи наукових знань середнього рівня, що мають галузевий або проблемний характер; системи знань прикладного характеру, що відбивають порядок або особливості здійснення окремих видів правової (в тому числі і юридичної) діяльності
До системи юридичних наук відносять: історико-теоретичні науки; науки управлінського циклу; цивілістичні науки; криміналістичні науки; прикладні науки.
До системи юридичних наукових дисциплін слід віднести: юридичні науки теоретичного та історичного циклу; галузеві або нормативні юридичні науки; спеціальні або прикладні. Прикладом іншої побудови системи юридичних наукових
дисциплін може бути класифікація, заснована за критерієм наукових спеціальностей, кожна з яких має свій реєстраційний номер та відповідний зміст. Наприклад, наукова спеціальність 12.00.01 включає такі наукові дисципліни: теорію та історію держави та права; історію політичних і правових учень. Загалом слід враховувати, що в
Україні склалася система наукових спеціальностей, яка охоплює весь обсяг юридичних наукових дисциплін: від 12.00.01 до 12.00.12.
Інакше виглядає система юридичних наукових дисциплін за критерієм внутрішнього або зовнішнього спрямування пізнавального процесу. Так, за цим критерієм необхідно виокремити такі групи: юридичні дисципліни національного права; юридичні дисципліни іноземного права; юридичні дисципліни порівняльного права; юридичні дисципліни міжнародного права, міждержавних об’єднань, міжнародного публічного або приватного права.
На нижчому рівні організації зміст юридичної науки визначається такими категоріями як теорія, науковий закон, наукова проблема, гіпотеза, метод, поняття, категорія, науковий факт.
Структура юридичної науки (як сфера людської діяльності) може бути охарактеризована за допомогою сукупності складових компонентів:
1) суб’єктів наукової сфери, до яких відносять учених з їхнім талантом, досвідом, навичками та вміннями здійснювати пізнавальну діяльність;
2) цілі та завдання, які визначають соціальну потребу пізнання оточуючого світу, його пояснення та прогнозування;
3) функції, як елемент наукової діяльності, вказують на основні напрямки пізнання навколишньої дійсності та її перетворення;
4) засоби, під якими розуміють такі предмети навколишнього світу, обладнання, за допомогою яких здійснюється пізнавальний процес. Методи наукової діяльності характеризують сукупність прийомів та операцій, що дозволяють пізнавальний процес зробити більш ефективним, послідовним, а його результати обґрунтованими. Окрім названих елементів також необхідно вказати на форми, об’єкти та результат діяльності.
Важливим є те, що юридична наука виконує ряд загальнонаукових та спеціально-юридичних функцій (завдяки чому уявляється можливим висвітлити її соціальне призначення, потенційні можливості впливу на соціальне середовище, де відбувається фактичне здійснення права). До загальнонаукових функцій слід віднести: пізнавальну, інтерпретаційну, прогностичну, евристичну, комунікативну, прикладну, ідеологічну, виховну функції.
Спеціально-юридичні функції характеризують особливості призначення окремих систем юридичних наукових знань та їх спрямованість на вирішення тих чи
інших завдань соціального регулювання. До цієї групи функцій відносять такі: правоорієнтуючу, інструментальну, критично-експертну функції.
2. Ознаки та види юридичної практики


Юридична практика - це діяльність компетентних суб'єктів щодо прийняття
(тлумачення, застосування і т. д.) юридичних приписів в єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом.
Виділяють три точки зору на поняття "юридична практика":
1) юридична практика - це юридична діяльність;
2) юридична практика - це соціально-правовий досвід;
3) юридична практика - це юридична діяльність разом з соціально-правовим досвідом.
Остання точка зору поділяється більшістю вчених-юристів.
Ознаки юридичної практики полягають у тому, що вона:
- будується на основі норм права;
- представляє собою складову частину правової культури суспільства;
- інтегрує правову систему;
- породжує відповідні юридичні наслідки;
- виступає важливим засобом вирішення соціальних конфліктів;
Під структурою юридичної практики розуміються її будова, розташування основних елементів, які визначають її зміст, забезпечують її цілісність, збереження притаманних їй властивостей і функцій
У структуру юридичної практики включається:
1) юридична діяльність (динамічна сторона), елементами змісту якої виступають її об'єкти, суб'єкти і учасники, юридичні дії та операції, засоби і способи
їх здійснення, прийняті рішення та результати дій;
2) соціально-правовий досвід (статична сторона), в який у якості елемента входять правоположення, тобто такі досить сталі, вироблені в ході багаторічної практики приписи загального характеру, що акумулюють соціально цінних і стабільні боку конкретної юридичної діяльності.
Функції юридичної практики - це напрями її впливу на правові інститути та суспільні відносини. В них відображаються її соціальне призначення, місце та роль у правовій системі суспільства. Юридична практика є багатофункціональним явищем, функції якої поділяються на дві групи: загальносоціальні ( економічна, політична, соціальна, культурно-виховна) та спеціально-юридичні: регулятивні
- правоспрямовуюча, правореалізаційна, правоконкретизуюча, правороз"яснювальна, сигнально-інформаційна, дослідницька; та охоронні - правовідновлювальна, превентивна.
Розмаїття видів юридичної практики визначається колом її суб'єктів, особливостями змісту та призначення їх діяльності. За цими критеріями юридична практика може бути поділена на приватну та публічну. До приватної юридичної практики належать адвокатська та юридична консультаційна практика. До публічної юридичної практики - судова, нотаріальна, прокурорська.
Також розрізняють наступні види юридичної практики:
1) залежно від характеру, способу перетворення суспільних відносин - правотворчу, правозастосовчу, інтерпретаційну;

2) залежно від суб'єктів - законодавчу, виконавчу, судову, слідчу, нотаріальну і т. п.;
3) в залежності від функціональної ролі - регулятивну, охоронну.
3. Аспекти співвідношення юридичної науки та юридичної практики
Становлення юриста - професіонала відбувається під впливом тісної взаємодії юридичної освіти, юридичної науки і юридичної практики. Юридична освіта базується на органічній інтеграції з юридичною наукою, використовує новітні теоретичні розробки в навчальному процесі, науковий потенціал професорсько - викладацького складу навчального закладу.
Освіта є основою культурно - правового, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави, "працює" на юридичну практику. Юридична наука, заснована на пізнанні і усвідомленні відповідних суспільних процесів і явищ, є орієнтиром для практики державно - правового будівництва.
Леонардо да Вінчі сказав: "Практика повинна ґрунтуватися на хорошій теорії".
Наука зацікавлена у зв'язку з практикою, оскільки через неї відбувається впровадження і перевірка досвідом теоретичних розробок: виявляються помилки і прогалини в законодавстві. Стан діючого права істотним чином залежить від стану науки.
Юридична наука розвивається завдяки поповненню її молодими ученими, які привносять нові ідеї. Тому система освіти будується так, щоб разом з підготовкою юристів виявляти і ростити з числа обдарованих студентів осіб, здібних до наукової діяльності, допомагати їм у здійсненні їх творчих можливостей. У цьому призначенні юридичної освіти вбачається її знакова роль в прогресі юридичної практики і науки.
Механізм взаємодії юридичної практики, юридичної освіти і юридичної науки зводиться до того, що наукові дослідження повинні задовольняти потреби практики і піднімати рівень освіти, а освіта зобов'язана поставляти практиці компетентні і ерудовані кадри, покликані спиратися в практичній діяльності на обґрунтовані рекомендації
і висновки науки.
Юридична практика зацікавлена у висококваліфікованих кадрах, що поставляються освітою. Проте без розвитку юридичної науки, професіоналів підготувати не можна.
Юридична практика визначає цілі і завдання юридичної науки., вибір наукових напрямів. Фактичний матеріал, що накопичується практикою, вимагає наукового пояснення, узагальнення, систематизації. Наука узагальнює практику і підкріплюється нею. Вона постійно залучається до практики і удосконалює її.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ № 3
«Система професійної підготовки юристів»
НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:
1. Система юридичної освіти в Україні. Характеристика учбових закладів
України, що готують працівників юридичної сфери.
2. Суб'єкти освітньої діяльності, їх права та обов'язки.
3. Характеристика окремих форм та методів навчання.
1.

Система юридичної освіти в Україні. Характеристика учбових закладів
України, що готують працівників юридичної сфери

Закон України від 23.05.1991 р. "Про освіту" визначає освіту як основу
інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.
Термін "освіта" використовується у декількох значеннях: як процес отримання якісної освіти; як результат - здобуття певної кваліфікації юриста за підсумками державної атестації; як система навчальних закладів.
Система юридичної освіти України складається з величезної кількості вищих навчальних закладів державної та недержавної форм власності, які мають право на підготовку юристів різних напрямів спеціалізації та за різними освітньо- кваліфікаційними рівнями. До найбільш відомих юридичних закладів освіти такого рівня в Україні слід віднести Національну юридичну академію імені Ярослава
Мудрого, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Одеську національну юридичну академію, навчальні заклади системи МВС ( сьогодні їх 5) тощо.
Правовою основою юридичної вищої освіти є Закон України "Про вищу освіту" від 1.07.2014 року. Згідно цього закону систему вищої освіти ( ст.11) становлять:
1) вищі навчальні заклади всіх форм власності;
2) рівні та ступені (кваліфікації) вищої освіти;
3) галузі знань і спеціальності;
4) освітні та наукові програми;
5) стандарти освітньої діяльності та стандарти вищої освіти;
6) органи, що здійснюють управління у сфері вищої освіти;
7) учасники освітнього процесу.
Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо- професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти (ст.5): початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврcький) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий) рівень;
науковий рівень.
2. (ст. 5) Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо- наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:
1) молодший бакалавр;
2) бакалавр;
3) магістр;
4) доктор філософії;
5) доктор наук.
Ст.52. 1. Учасниками освітнього процесу у вищих навчальних закладах є:
1) наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники;
2) здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;
3) фахівці-практики, які залучаються до освітнього процесу на освітньо- професійних програмах;
4) інші працівники вищих навчальних закладів.
2. До освітнього процесу можуть залучатися роботодавці.
Стаття 61. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах
1. Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є:
1) здобувачі вищої освіти; (студент, курсант, аспірант, ад’юнкт - особа, зарахована до вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу
із специфічними умовами навчання) для здобуття ступеня доктора філософії; докторант)
2) інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах ( докторант, асистент-стажист, інтерн).
Система юридичної освіти України функціонує у відповідності з основними засадами державної політики, яка ґрунтується на принципах: доступності та конкурсності, незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, наступності процесу здобуття вищої освіти тощо.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал