Кучеренко Д. Г




Скачати 109.67 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації30.01.2017
Розмір109.67 Kb.

УДК 658:316.3



Кучеренко Д.Г., к.е.н., доцент,
Інститут вищої освіти НАПН України
ОСНОВНІ ЕТАПИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
ОСВІТНІЙ ПРОСТІР

Стаття розглядає особливості інтеграційного процесу соціальної сфери, її
організаційну структуру, методи управління та особливості її фінансового механізму.
Статья рассматривает особенности интеграционного процесса социальной
сферы, ее организационную структуру, методы управления и особенности ее
финансового механизма.
At the article is observed the particularities of the integration process of the social
sphere, its organizing structure, management methods and peculiarities of its financial
mechanism.
Постановка проблеми. Знання та інновації стають головними чинниками конкурентноздатності національних економік у наростаючих світових процесах глобалізації. Приєднання нашої країни до Болонського процесу надає можливість здійснити структурні перетворення вищої освіти за узгодженою системою критеріїв, стандартів і характеристик, що дозволить Україні стати визнаною частиною європейського освітнього
і наукового простору.
З погляду на стан української системи вищої освіти, головним напрямом Болонського процесу для нас стає лібералізація вищої школи, навчання студентів принципів свободи й одночасно відповідальності за свій вибір. Адже тільки внутрішньо вільна людина, котра опанувала мистецтво прийняття рішень і готова нести відповідальність за них, може бути по-справжньому свідомим громадянином суспільства. Сьогодні майже 50 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками.
Крім того, значна кількість міжнародних організацій підтримують ідеї цього процесу та сприяють його реалізації.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми розвитку
інтеграційних процесів в освітній сфері досліджували В.П. Александрова,
А.М.Кандиба, В.С. Володіна, Г.Д. Корольов, М.Ф. Кропивка, О.О. Лапко,
Є.М. Лобачев, С.О. Тивончук та інші.
Формування мети (постановка завдання). Метою статті є аналіз основних етапів інтеграції України в європейський освітній простір: особливостей інтеграційного процесу соціальної сфери, її організаційної структуру, методів управління та особливості її фінансового механізму.
Виклад основного матеріалу. Згідно із цілями Болонського процесу освітні системи країн-учасниць повинні бути змінені, щоб сприяти наступним перетворенням [1]:
 полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти;
 зростанню привабливості європейської вищої освіти;

 розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства і т.д.
Потрібно зазначити, що Болонський процес не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами. Найбільшим досягненням Болонського процесу є створення умов кожній країні порівняти свої освітні системи
і можливість кожній країні зрозуміти, що її освітня система унікальна, самобутня, глибоко національна тощо. Заради цього варто приєднуватися до Болонського процесу і бути його активним учасником. Сьогодні
Болонський процес — це інтеграція заради самоідентифікації та самоусвідомлення власної системи вищої освіти в європейському контексті.
Метою Болонського процесу є створення європейського наукового і освітнього простору для підвищення конкурентноздатності європейської вищої школи, головним пріоритетом Лісабонської стратегії – є перетворення Європи у динамічну економіку знань. Фактично, заходи реалізації обох стратегій спрямовані на розвиток інтелектуального потенціалу європейського регіону, а саме на його формування та використання задля стабільності економічного зростання, збільшення кількості нових робочих місць для висококваліфікованих працівників, а також забезпечення соціальної злагоди європейського суспільства.
В Україні сьогодні також формується розуміння інтелектуального потенціалу нації як головного чинника забезпечення національної конкурентноздатності. Про залежність конкурентоспроможності країн від якості освіти свідчить те, що у першу десятку країн світу з найвищим загальним індексом конкурентоспроможності входить 7 країн-учасниць
Болонського процесу, так само, як і в десятку кращих у світі за індексом конкурентоспроможності вищої освіти. Це також є свідченням ефективності Болонського процесу, в рамках якого вирішуються завдання розвитку і реформування національної системи вищої освіти, інтегрування
її в європейський та світовий ринок освітніх послуг.
У “Плані дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її
інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство” визначено основні принципи розвитку вищої освіти України в рамках Болонського процесу [2]:
1. Адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів Європейського простору вищої освіти.
2. Створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки.
3. Забезпечення соціального контексту вищої освіти.
Згідно цих принципів входження України в європейський освітній простір потребує вирішення низки завдань за наступними напрямами.

- модернізація системи вищої освіти;
- формування національної структури кваліфікацій;
- забезпечення безперервного навчання впродовж життя;
- підвищення якості освіти.
Важливим аспектом модернізації системи вищої освіти є оптимізація мережі вищих навчальних закладів. Сьогодні в Україні підготовку фахівців з вищою освітою здійснюють більше ніж 800 вищих навчальних закладах усіх (І-ІV) рівнів акредитації та форм власності, тоді як у більшості розвинених країн світу їх кількість рідко перевищує 100-
150 ВНЗ. Крім того, більшість ВНЗ мають відокремлені структурні підрозділи, яких на сьогодні зареєстровано понад 1000 – тобто більше, ніж самих вищих навчальних закладів. Вищі навчальні заклади державної форми власності підпорядковані 26 міністерствам і відомствам, 10 з яких мають у підпорядкуванні лише один заклад. Такої практики не існує у жодній європейській країні.
Ключовим аспектом розвитку системи освіти у провідних країнах світу сьогодні є забезпечення безперервного навчання впродовж життя. В
Україні формування системи навчання впродовж життя перебуває поки що на початковій стадії. Серед важливих кроків, уже зроблених в цьому напрямі, можна навести наступні:
 розроблено систему національного тестування випускників шкіл як основи для вступу до вищої школи;
 узгоджено національні рекомендації для кредитів ECTS, в яких закладено навантаження по всіх програмах першого та другого циклів підготовки фахівців тощо.
У
Болонському процесі дуже велика увага приділяється забезпеченню якості освіти. Так 4 березня 2008 року в Брюсселі (Бельгія)
Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості вищої освіти. Національна система забезпечення якості сьогодні реалізується через системи ліцензування та акредитації.
Зовнішня система забезпечення якості охоплює всі ВНЗ України і поширюється на діючі в Україні філії іноземних навчальних закладів.
Розроблено план з покращення та адаптації національної системи забезпечення якості вищої освіти, відповідно до стандартів та норм
Європейського реєстру забезпечення якості щодо:
 внутрішнього забезпечення якості у вищих навчальних закладах;
 зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;
 забезпечення якості в діяльності агенцій/установ із зовнішнього забезпечення якості.
Україна у сфері забезпечення якості вищої освіти поки що відстає від загальноєвропейського рівня. За даними інвентаризації виконання вимог групою країн-учасниць Болонського процесу станом на кінець
2009 року Україна отримала за індикаторами забезпечення якості освіти
оцінку 3,5 за п’ятибальною шкалою при загальній оцінці країн-учасниць за цим показником – 4,1 [3].
Визнання ступенів і періодів навчання в Європейському просторі вищої освіти започатковано Лісабонською конвенцією 1997 року. Чинне законодавство з визнання
іноземних кваліфікацій приведене у відповідність з положеннями і принципами Лісабонської конвенції, яку
Україна ратифікувала у 1999 році.
Проте ВНЗ, які запровадили спільні програми та присвоюють національно визнані ступені спільно з вищими навчальними закладами
інших країн, становлять лише 3 % від загальної кількості українських
ВНЗ.
Необхідною умовою інтеграції в Європейський освітній простір є
запровадження Європейської кредитно-модульної системи. З 2006/2007 навчальному році у всіх ВНЗ України III-IV рівнів акредитації запроваджено кредитно-модульну систему ECTS. Проте її запровадження призвело до збільшення навантаження методистів та професорсько- викладацького складу кафедр вищих навчальних закладів. Введення
європейської системи кредитів не супроводжується в Україні приведенням до Болонських стандартів навантаження викладачів. На сьогодні таке навантаження в Україні в середньому складає близько 900 годин на навчальний рік для доцента ВНЗ і є найбільшим в Європі.
Мобільність студентів і викладачів є важливим аспектом впровадження в Україні Болонського процесу. Спостерігається тенденція до підвищення рівня внутрішньої мобільності в національній системі освіти. Спрощено переведення студентів з одного ВНЗ до іншого за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS.
Міжнародної академічної мобільності Україна ще не відчула.
Майже всі поїздки за кордон українське студентство здійснює коштом батьків, спонсорів, закордонних благодійних організацій, фундацій тощо.
Закордонне навчання і стажування за рахунок ВНЗ або держави становить менше 10% від зазначеної кількості українських студентів.
Одним з об’єктивних обмежень інтеграції української системи вищої освіти у Європейський простір є невизначеність перспектив та принципів взаємовідносин України та ЄС. Незавершеність адаптації національного законодавства до стандартів європейського права, а також неготовність європейських країн та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадян України суперечать принципу мобільності у
Болонському процесі і не дозволяють повною мірою реалізувати його в
Україні.
Важливою умовою підвищення якості вищої освіти виступає посилення відповідальності вищих навчальних закладів за результати діяльності шляхом розширення демократичних засад їх функціонування та поглиблення університетської автономії. На сьогоднішній день окремі
питання автономії вітчизняних університетів, а також їхні академічні свободи регламентує Закон України “Про вищу освіту”. Але все ще залишаються невирішеними проблеми розширення прав вищих навчальних закладів щодо розподілу фінансових ресурсів, прозорості та доступності для громадсько-державного контролю всієї їхньої академічної та фінансової діяльності.
Основними векторами трансформації автономії університетів у системі вищої освіти України на основі континентальної моделі, яка полягає у змішаному підході державного та приватного секторів щодо системи вищої освіти, є:
1. Відмова від державної монополії на вищу освіту.
2. Лібералізація системи управління вищою освітою, збільшення автономії вузів.
3. Розвиток організацій-посередників як „державних агенцій”, яким
Міністерство освіти і науки делегує частину власних повноважень, а в якості „університетських агенцій”, на користь яких ВНЗ відчужують частину своєї автономії.
4. Становлення ВНЗ як активних суб’єктів ринку і пов’язане з цим засвоєння нових практик – пошук грантів, укладання договорів з промисловими корпораціями, створення комерційних програм
і навчальних закладів спільно з іншими університетами.
5. Децентралізація освітньої системи.
6. Зміцнення та розвиток європейсько-інтеграційної функції університетів, зростання соціально-економічних заохочень інтеграції університетів в європейський освітній простір.
Загалом, за даними лондонської інвентаризації стану виконання вимог Болонського процесу країнами-учасницями, Україна з оцінкою 3,83 за п’ятибальною шкалою перебуває на 35-му місці серед 49 країн, що свідчить, з одного боку, про наявність суттєвих проблем, а з іншого – про
існування широких перспектив вдосконалення вітчизняної системи вищої освіти на шляху інтеграції в європейський освітній простір [4].
Аналіз проблем і перспектив адаптації вітчизняної освітньої системи до вимог Болонського процесу дозволяє визначити наступний комплекс проблем:
Перш за все, це привабливість Європейського простору вищої освіти усвідомлюється українською університетською спільнотою
і студентством. Проте не завжди є розуміння стратегічної мети Болонського процесу, його пріоритетів, а головне – не у всіх суб’єктів процесу є чітке усвідомлення власного місця в ньому, відсутні програми дій з
імплементації принципів Болоньї на рівні конкретних ВНЗ.
В громадській свідомості і навіть у частини фахівців відсутнє чітке розуміння того, що Болонський процес не передбачає уніфікації змісту освіти і нівелювання національних особливостей освітніх систем країн-
учасниць. Брак інформування громадськості про переваги ЄПВО уможливлює виникнення політичних спекуляцій на проблемних аспектах впровадження вимог Болонського процесу в Україні, що яскраво виявилося на початковому етапі проведення зовнішнього тестування
2008 року. Інформаційний супровід Болонського процесу в Україні недостатньо акцентує, що в ньому кожна країна має можливість зберегти національну самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців, гармонійно поєднуючи їх з інноваційними прогресивними підходами до організації вищої освіти, властивими ЄПВО.
Гальмують Болонський процес в Україні також незначна присутність громадських структур у сфері вищої освіти та слабка їхня співпраця з асоціаціями освіти та наукових досліджень Європи.
Другим основним принципом розвитку вищої освіти України є створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки. Інтеграція вищої освіти і досліджень є одним із важливих факторів підвищення інтелектуального потенціалу України та її входження в європейський інтелектуальний простір. В Україні існує практика залучення до викладання у вищих навчальних закладах вчених
інших науково-дослідних інституцій. Вищі навчальні заклади спільно із науково-дослідними інституціями створюють філії кафедр, де магістри проходять наукове стажування. Щороку до виконання досліджень та розробок на засадах сумісництва залучають все більшу кількість науково- педагогічних працівників ВНЗ, в їх числі доктори і кандидати наук. Проте в самих навчальних закладах наукових досліджень проводиться недостатньо. Реальні наукові дослідження ведуться лише у 164 діючих вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації [5].
В умовах розвитку процесів технологічної глобалізації світу,
інформаційного розмиття національних кордонів та всебічного сприяння мобілізації працівників інтелектуальної праці все більшого значення для держав набуває створення національних науково-освітніх центрів знань, які поєднуються з бізнесовими структурами у так звані кластери Портера.
Найбільш відомими прикладами є:
 Силіконова долина
(Каліфорнія) у сфері комп’ютерної технології;
 Бангалор (Індія) у сфері розроблення програмного забезпечення;
 Париж (Франція) у сфері елітної моди;
 Силіконове болото (The Silicon Fen), Кембридж (Велика
Британія) у сфері біотехнології та комп’ютерної технології;
 Долина техніки, Албані (США) у сфері нанотехнологій;
 Фінський Морський кластер у сфері суднобудування.
Парадигмою інтелектуального розвитку провідних країн світу є взаємопроникнення науки та освіти (коли методам наукового пізнання навчають у середній школі, а передові наукові дослідження проводяться в
університетах із залученням студентів), інтеграції науки та бізнесу (коли венчурні інвестиції вкладаються у наукові розробки і технології), рівноправної співпраці освіти та бізнесу (постійне підвищення кваліфікації працівників у рамах концепції навчання впродовж усього життя).
Третім основним принципом розвитку вищої освіти України в контексті входження в європейський інтелектуальний простір є забезпечення соціального контексту вищої освіти.
Модернізація системи освіти повинна забезпечити досягнення збалансованості між попитом і пропозицією на ринку праці. Ефективна стратегія в цьому аспекті повинна орієнтуватись не лише на вдосконалення державного планування підготовки потрібних спеціалістів, а й передбачає розвиток співробітництва бізнес- та соціальних партнерів.
Поки що присутність та роль профспілок, бізнес- та соціальних партнерів в системі освіти є мінімальною і здебільшого формальною. Гострою проблемою
є працевлаштування випускників з бакалаврськими кваліфікаціями. Випускники першого циклу, які знайшли роботу після випуску у 2005/2006, становлять лише 13,9 %, в той час як продовжили навчання на наступному циклі 81,8 % [6].
Іншою ключовою проблемою, без вирішення якої годі говорити про перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір
є те, що в Україні, на відміну від країн Заходу, практично відсутній зв’язок між рівнем освіти й рівнем реального доходу. Сьогодні в країнах
Європи частка робочих місць для фахівців з вищою освітою сягає 30-40 %.
За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), вища освіта піднімає рівень доходів дипломованих фахівців не менш ніж у
1,5-2 рази [7].
Відсутність такої кореляції в Україні накладає відбиток на мотивацію студентів при одержанні вищої освіти. Диплом розглядається лише як формальне підтвердження рівня освіти, а не як свідчення справжньої професійної кваліфікації. Таке зміщення мотивації навчання визначає формальне ставлення студентів до отримання знань, що негативно впливає на якість освіти. Щоб виправити ситуацію необхідно на державному рівні проводити політику приведення у відповідність рівня освіти та кваліфікації працівника до рівня його доходу.
Наведемо дані цікавого дослідження, яке провели Річард Лінн, професор психології Ольстерського університету, і Тату Ванханен, професор політології університету міста Тампере. Ґрунтуючись на міжнародних критеріях оцінки економічних показників, дослідники дійшли висновку, що різниця в добробуті різних держав на 58% може бути пояснена різними рівнями інтелекту їхніх громадян (табл. 1).


Таблиця 1
Показники середнього IQ населення та ВВП деяких країн світу*
Країна
Середній
IQ
ВВП на душу населення з
врахуванням паритету купівельної
спроможності (ПКС) у 2009 р. ($)
Гонконг
107 31510
Австрія
102 31790
Швейцарія
101 48230
Угорщина
99 15620
Норвегія
98 52030
Іспанія
97 25070
Росія
96 9620
Португалія
95 14350
Ірландія
93 33170
Бразилія
87 8020
Філіппіни
86 4890
Маршалові
О-ви
84 2370
Конго
(Браззавіль)
73 770
Судан
72 530
Конго (Заїр)
65 690
* Складено автором за даними [8].
Люди з більш високим коефіцієнтом інтелекту (ІQ), (який був розроблений Гансом Айзенком в 40-ві роки XX століття, а у 50-х IQ-тест набув в Європі шаленої популярності), можуть оволодівати складнішими навичками й виробляти товари та послуги, що мають більший попит на міжнародному ринку. Також відзначається, що в країнах з вищим ІQ його громадян імовірніший розвиток ефективних інфраструктур (транспорт, зв’язок й ін.), а також поява політичних лідерів, здатних уміло керувати економіками своїх країн. Відхилення від виведеної закономірності, можуть бути пояснені історичними факторами (наслідки соціалістичного ладу, коли не існувало природної взаємозалежності між навичками й добробутом держави), наявністю виняткових природних багатств – наприклад, нафти, алмазів або клімату, сприятливого для розвитку туризму.
Звичайно, ІQ і освіченість – різні речі, проте загальний вплив рівня освіченості на рівень ІQ також не можна заперечувати. Важливо наголосити, що роль освіти у входженні України в європейський
інтелектуальний простір не обмежується суто економічною чи політичною сферами, а охоплює морально-ціннісні, загально світоглядні проблеми.
Освіта сприяє згуртуванню нації, зміцнює соціальну єдність і довіру до
соціальних інститутів, активізує відкриті дискусії, а також розуміння питань ґендерного, етнічного, релігійного та соціального розмаїття.
Висновки. Сучасне світове суспільство стає дедалі більш глобалізованим, інтернаціональним, готовим до конкурентної боротьби як на ринках капіталів, енергетичних ресурсів, товарів, послуг і зайнятості, так у сфері освіти. Яким буде суспільство майбутнього, як в ньому буде організована і здійснюватись діяльність людини, технічних і соціо- технічних систем, який рівень життя людини буде в ньому досягнутий залежить, в першу чергу, від того, наскільки освіченими будуть його громадяни.
Рівень розвитку освітніх систем, який досягнутий сьогодні в розвинутих країнах світу, є вагомим чинником їх інтелектуального, економічного, соціального, науково-технічного,
інноваційно- технологічного і культурного розвитку, який значною мірою забезпечує цим країнам стабільність й еволюційний характер розвитку, дозволяє удосконалити життєустрій, поглиблювати демократичні процеси, поступово підвищувати духовний і матеріальний рівень мирного, творчого життя населення – головної мети прогресивного розвитку людини і суспільства.
Світові тенденції інтеграції і демократизації систем освіти, які сьогодні яскраво прослідковуються, спрямовані до цієї мети, відіграють у процесі її досягнення провідну роль. Проте зазначимо, що коли ми будемо розглядати в цій статті процеси інтеграції і демократизації в системі освіти, ми не будемо торкатися тих складових цих процесів, які, в цілому,
є дуже важливими, але які, все ж, не є суттєвими в контексті даного розгляду (наприклад, при розгляді процесів інтеграції, ми не будемо говорити про інтеграцію змісту навчання чи інтеграцію різних форм навчальної діяльності тощо, а при розгляді процесів демократизації – про самоврядування у студентських колективах чи участь батьків в управлінні навчальними закладами тощо).
Проблема інтеграції системи освіти України у світовий, в першу чергу Європейський освітній простір, обумовлена самим життям, стратегічною політикою України на інтеграцію в Європейське і світове співтовариство.
Це дуже важливе питання, в якому є і буде багато протиріч, невирішених проблем. Їх розв`язання не одномоментна дія. Це неперервний процес оновлення і розвитку, який притаманний не тільки системі освіти, але й суспільству в цілому.
Використані джерела інформації:
1. Про Національну доктрину розвитку освіти. Указ Президента України № 347/2002 від 17.04.02 року – 27 с.
2. Наказ Міністерства освіти і науки України від 13 липня 2007 року N 612, затверджено "План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її

інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до кінця 2010 року".
3. www.mon.gov.ua/education/prof-tech
4. www.unian.net/ukr/news/news
5. www.niss.gov.ua/Table/
6. www.ukrstat.gov.ua/
7. www.oecd.org
8. http://www.newsru.ua/finance/16feb2010


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал