Лекція №5 інтерактивні технології у процесі викладання курсу „я у світ




Скачати 62.81 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації29.12.2016
Розмір62.81 Kb.
ТипЛекція

ЛЕКЦІЯ № 5
ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ КУРСУ
„Я У СВІТІ”.
1.
Сутність інтерактивного навчання.
2.
Упровадження інтерактивних технологій на уроках курсу „Я у світі”.
3.
Навчальний діалог – комунікативна лінія інтерактивного навчання.

Рекомендована література:
1.
Іванішена С. Форми і методи інтерактивного навчання / С. Іванішена //
Поч. шк. – 2006. − №3. – С. 9-11.
2.
Кукушин B.C. Современные педагогические технологии. Начальная школа : пособие для учителя / В.С. Кукушин. – Ростов-н/Д. : Фенікс, 2003. –
448 с.
3.
Ліннік О.О. Методика викладання освітньої галузі «Людина і світ» /
О. О. Ліннік – К. : Видавничій Дім «Слово», 2010. – С. 180-187.
4.
Пометун О. І. Активні та інтерактивні методи навчання : Всі питання про диференціацію понять / О.І. Пометун. – 2004. –№ 3. – С. 10-15.
5.
Пометун О. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання /
О. Пометун, Л. Пироженко. – К.: А.С.К., 2003. – 192 с.

1.

Сутність інтерактивного навчання.
За класифікацією О. Пометун, стратегії розвитку відповідають активна та
інтерактивна моделі навчання. Вони протиставляються пасивній моделі, яку виділяв ще Я. Голант у 60-х роках XX сторіччя.
Термін „пасивна” Я. Голант використовує у значенні „активність низького рівня”, тобто переважно репродуктивна діяльність за майже повної відсутності самостійності і творчості. Отже, в „пасивній” моделі навчання учень виступає в ролі „об’єкта” навчання.

Під активною моделлю розуміють застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя.
Л. Аристова вбачає сутність активності пізнання в перетворювальному ставленні суб’єкта до об’єкта в опосередкованій системі. В. Пилипчук, базуючись на дослідженнях Г.Щукіної, визначає активність як суспільну якість людини, результат її соціальної людської природи і разом із тим, внутрішньо особисте інтегральне утворення, яке обумовлює і діяльність, і поведінку людини.
Слово „інтерактив” англійського походження, від слів „Interact”, де „inter” – взаємний і ..act” – діяти. Таким чином, інтерактивний здатний до взаємодії, діалогу.
Витоки інтерактивних технологій знаходимо у світовій педагогіці початку
XX сторіччя у формі лабораторно-бригадного та проектного методів.
Поширенню взаємного навчання в школах Європи та Америки сприяв
Дж. Ланкастер. Однак, хоча бригадно-лабораторний метод та сучасні
інтерактивні технології мають спільну характеристику – вони побудовані на взаємодії учасників педагогічного процесу, - їх не можна ототожнювати. У першому випадку учасниками взаємодії є учні, а вчитель здійснює на них опосередкований вплив, сприймаючи їх як об’єкт навчання. Інтерактивні методи передбачають продуктивну взаємодію всіх суб’єктів навчання як рівних партнерів, їх діалогічне спілкування.
Подальшу реалізацію інтерактивне навчання здобуло у практиці
В. Сухомлинського, у творчості вчителів новаторів 70-80 х років XX сторіччя
(Ш. Амонашвілі, Є.Ільїна, С.Лисенкової, II.Шаталова та інших), у теорії розвивального навчання. Наприкінці XX сторіччя інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американських шкіл.
В. Пилипчук, ґрунтуючись на концептуальних положеннях інтерактивної педагогіки Б. Норвича, виокремлює такі ідеї інтерактивного навчання:
1) людина повинна відчувати належність до певної групи людей;

2) поведінка людини зумовлена особистісними якостями;
3) група є організацією, діяльність якої будується на розумінні кожним членом групи своїх завдань і обмежень;
4) група забезпечує емоційну підтримку кожного;
5) групова робота підвищує ефективність оволодіння навчальним матеріалом;
6) робота в групі актуалізує потребу в самоосвіті.
В. Пилипчук до визначення інтерактивного навчання підходить через глибинний аналіз сутності та природи самого поняття „інтеракція”, яке постає як „певною мірою узгоджена система дій, спрямованих на досягнення мети за рахунок інтеграції всіх елементів соціальної взаємодії”. Відповідно,
інтерактнвність у такій інтерпретації постає як „сприйпяття інтеракції як цілісного системного конструкту, що надає нової якості смисловому і особистісно-екзистійному компонентам спрямованої міжособистісної, групової і колективної соціально-кібернетичної взаємодії”. Така дефініція дозволяє розглянути інтерактивність в усіх аспектах та сформулювати власне визначення інтерактивного навчання. Отже, інтерактивне навчання – це організація продуктивної взаємодії суб’єктів педагогічного процесу, спрямованої на: формування нового знання; засвоєння способів навчальних дій учнями; розвиток комунікативних умінь; соціалізацію за рахунок моделювання життєвих ситуацій. Відповідно до цього визначення,
інтерактивні методи – це способи організації продуктивної взаємодії суб’єктів педагогічного процесу.
2.

Упровадження інтерактивних технологій на уроках курсу „Я у світі”.
У побудові класифікації інтерактивних методів скористаємося класифікацією
інтерактивних технологій О. Пометун і Л.Пироженко, які виокремлюють:
• технології кооперативного навчання (навчання відбувається в робочих групах);
• технології колективно-групового навчання (фронтальні форми роботи);
технології ситуативного моделювання (симуляції або Імітаційні ігри); технології опрацювання дискусійних питань (тобто форми організації та проведення дискусій).
У межах технології кооперативного навчання автори розглядають такі методи: робота в парах, ротаційні трійки, карусель, акваріум.
Метод „Карусель” за своєю сутністю є роботою в змінних парах.
Використання цього методу забезпечує обмін думками між усіма учнями класу: учні сідають по колу, обличчями один до одного. Після того, як вони обмінялись думками, зовнішнє коло рухається, тоді як внутрішнє залишається нерухомим. Таким чином, усі учні мають змогу обмінятися думками.
На уроках курсу „Я у світі” у початковій школі цей метод часто використовують для проведення взаємоопитувань: кожен учень отримує (або формулює самостійно) питання з теми по черзі задає його учням, із якими опиняється у парі. Цей метод може також використовуватись для обговорення у парах проблемних питань, які вимагають нестандартних рішень. Наприклад: „Що треба робити, щоб під час ожеледиці люди не надали?”, „Навіщо кішці вуса?”, „Як можна побудувати дім без цегли?” тощо.
Метод „Акваріум" передбачає роботу однієї групи, тоді як інші учні спостерігають за процесом її діяльності, а потім аналізують її ефективність та результативність.
Наприклад, на уроці група учнів може будувати школу майбутнього, використовуючи всі ідеї, що були висловлені колективно. Решта учнів спостерігають та оцінюють роботу групи.
Під час використання цього методу необхідно враховувати психологічні особливості молодших школярів, які не можуть тривалий час пасивно спостерігати за діяльністю інших. Тому тривалість такої вправи не має перевищувати 7-10 хвилин.

До технології колективно-групового навчання відносять методи обговорення проблеми в загальному колі (полілоги), мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, аналіз ситуацій, броунівський рух.
Полілог є одним з основних інтерактивних методів, який розуміється як модифікацію евристичної бесіди. За класифікацією О. Пометун, цей метод має назву “обговорення у загальному колі”. Його сутність полягає в організації інтерактивного обговорення певної проблеми, в ході якого кожен може висловити свою думку. Наприклад, у колі можуть обговорюватись такі питання: „Які справи краще робити одному, а які – разом?”, „Чи кожна людина може стати успішною?”, „Від чого залежить мода? ”
Мікрофон є різновидом цього методу: висловлювати позицію можна тому, хто має в руках мікрофон. Цей метод дозволяє організувати відповіді дітей.
Метод мозкової атаки передбачає розв’язання проблеми шляхом колективного обговорення. Його особливість полягає у тому, що діти можуть висловлювати будь-які припущення, які приймаються без критики. Тільки після того, як висловлені всі припущення, версії підлягають аналізу, в ході якого формується правильне рішення проблеми.
Сутність броунівського руху полягає у тому, що учні вільно рухаються по кімнаті, хаотично об’єднуються в пари з метою отримати відповідь на запитання; або рухаються цілеспрямовано: із метою знайти парну картинку, продовження висловлювання тощо. На уроках курсу „Я у світі” для цієї вправи можна ставити такі завдання: „Зібрати тварин у класи”, „Об’єднати тварину та її дитину, „Знайти для кожної тварини відповідну їжу”.
Технології ситуативного моделювання передбачають симуляції, імітаційні
ігри. Імітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію...”.
З метою опрацювання дискусійних питань використовують методи ПРЕС,
„займи позицію”, „неперервна шкала думок”, дебати тощо.

Метод ПРЕС передбачає побудову висловлювання за таким алгоритмом: Я вважаю... Тому що... Наприклад... Таким чином...
За таким алгоритмом можна вчити дітей будувати докази. Наприклад, необхідно довести, що Земля має форму кулі. Використовуючи означений метод, це можна зробити таким чином: „Я вважаю, що Земля має форму кулі.
Тому що, якщо вийти з однієї місцевості та рухатися в одному напрямку, потрапиш знову і цю місцевість. Наприклад, це довіє своєю подорожжю
Магеллан. Таким чином. Земля має форму кулі”.
Метод „Займи позицію” спрямований на поляризацію думок стосовно певної проблеми. Він застосовується на початку дискусії. Наприклад, може бути поставлене таке питання .. Миша польова – це корисна чи шкідлива тварина?”
Неперервна шкала думок є методом, що дозволяє висловити думку усім членам групи. Найчастіше використовується ланцюг питань-відповідей.
Кооперативне навчання є основною формою організації діяльності, що
існує паралельно з груповою (фронтальною) формою та визначається як організація навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою. Реалізація означеної форми навчання вимагає об’єднання дітей у групи, склад яких може змінюватись протягом року. Проблемні запитання для всіх груп можуть бути однаковими або взаємодоповнюючими У відповідності до характеру завдання визначається зміст груп: гетерогенний
(складається з учнів із різними пізнавальними можливостями) або гомогенний (складається з учнів із приблизно однаковим рівнем пізнавальних можливостей). Організація роботи в групі може бути паралельно-спільною (кожен член групи розв’язує одне із завдань, що входить до складу нагальної навчальної задачі); або власне спільною (коли одну задачу розв’язують усі разом).
Оптимальний склад груп дослідники інтерактивних технологій визначають від трьох до п’яти учнів, але на початкових шинах допускається поділ на групи з двох осіб. Під час організації роботи в групах пропонується такий
розподіл ролей: спікер (або керівник групи), який зачитує завдання групі, організовує порядок виконання, підбиває підсумки роботи, визначає дисципліну; секретар, який веде записи та має бути готовий висловлювати думки як член групи; посередник, в обов’язки якого входить стежити за часом та заохочувати групу до роботи; доповідач, який доповідає про результати роботи групи.
Важливою відмінністю інтерактивних форм роботи від традиційної
фронтальної чи групової є постановка мети вчителем перед дітьми. Якщо в традиційній технології переважає постановка однакової мети для кожного, що сприяє конкуренції, змаганню, то інтерактивна технологія передбачає
“наявність спільної мети, що вимагає об’єднання зусиль учнів для її досяг- нення, розподілу функцій та обов’язків між учасниками діяльності, співробітництва, яке засноване на взаємодопомозі в про цесі діяльності, взаємонавчання”.
3. Навчальний діалог – комунікативна лінія інтерактивного навчання.
Навчальний діалог – це спеціально організована форма спілкування вчителя та учнів, спрямована на розв’язання навчальної задачі, що реалізується за таких умов: у тих, хто спілкується, різні кути зору на розв’язання проблеми; учасники діалогу розвивають власні думки за допомогою аргументів опопента.
В.Серіковим визначені особливості методики створення діалогу, що полягає у поетапному впровадженні діалогічного спілкування та організації дискусій:

діагностика готовності до діалогічного спілкування: базових знань, комунікативного досвіду, установки на викладання власних кутів зору та сприймання інших;

пошук мотивів, тобто хвилюючих учнів питань та проблем;

переробка навчального матеріалу в систему проблемно-конфліктних питань та задач;

програмування різноманітних варіантів розвитку сюжетних ліній діалогу;

проектування способів взаємодії учасників дискусії, можливих ролей;


гіпотетичне виявлення зон імпровізації, тобто таких ситуацій діалогу, для яких важко передбачити поведінку його учасників.
Оскільки навчання першокласників організується фронтально, діалогічне спілкування відбувається одразу між усіма суб’єктами діяльності, отже, доцільніше використовувати термін „полілог”, що передбачає спілкування не двох людей, а усієї групи, але за певними правилами (на основі правил ведення дискусії, запропонованих О.Пометун): говоріть по черзі, а не всі одночасно; не перебивайте того, хто говорить; критикуйте ідеї, а не особу, що їх висловила; поважайте всі висловлені думки; не смійтеся, коли хтось говорить, за винятком, якщо хтось жартує; не змінюйте тему дискусії; намагайтеся заохочувати до участі в дискусії інших.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал