Луцький Андрій Іванович ідеологічні чинники впливу на розвиток сучасної української держави




Скачати 101.82 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації05.02.2017
Розмір101.82 Kb.

1
Луцький Андрій Іванович
ІДЕОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
У статті наведено основні ідеологічні чинники впливу на розвиток
сучасної української держави та окреслені його наслідки. Проаналізовано
сутнісні складові цих чинників. Запропонована авторська модель та
визначення громадянського суспільства, наведені загальні характеристики
ідеологічного стану країни.
Ключові слова: громадянське суспільство, ідеологія, правова
ідеологія, правова дійсність, правосвідомість, ідеологічні чинники,
патріотизм.
Постановка проблеми. Незважаючи на те, що з часу отримання незалежності народилося та подорослішало вже ціле покоління громадян,
Україна як самостійна держава перебуває ще на початковому етапі свого розвитку. Становлення її на політичному полі як окремої одиниці триває.
Політичні, економічні та інші традиційні сектори взаємозв'язку владних структур і громадського загалу все ще запозичують важелі впливу з радянських часів. Цю думку ми поділяємо з сучасними дослідниками
ідеологічної площини [9; 16].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема ідеологічного впливу на розвиток сучасної української держави досить активно досліджується серед вітчизняних науковців. Методологічною основою нашого дослідження стали праці А.Баумейстера, О.Габріеляна, В.Гавриленка,
О.Нельга, Ф.Рудич, П.Шляхтуна та ін.
Постановка завдання. Метою нашого дослідження є розкриття основних етапів впливу ідеологічних чинників на становлення української державності. Визначення їхнього взаємозв’язку та наслідків для сучасної правової системи.
Виклад основного матеріалу дослідження. Розвиток сучасної української держави можна порівняти з соціалізацією та набуттям

2 комунікативних навичок «дорослого» рівня молодою людиною, особою, яка починає життя та опановує низку нових та відповідальних сфер, спираючись на батьківські настанови. У зв’язку з цим, першим ідеологічним чинником впливу на розвиток сучасної української держави ми вважаємо радянську
спадщину.
Дослідники права часів СРСР [11; 13] посилалися на забезпечення та реалізацію тих чи інших правових принципів тогочасного державотворчого процесу в контексті функціонування механізму конституційного регулювання основних суспільних відносин. Між тим, крім демонстрованих засад конституційних прав, радянський період характеризувався негласним тоталітаризмом, пригніченням особистої свободи (наприклад, перепона міжнародних мандрівок), обмеженням інформації (державна монополія на
ЗМІ) та культурного обміну (наприклад, заборона для широкого загалу західної музики як «ворожої пропаганди» або «зради батьківщини»).
Ситуація з правовою ідеологією була ще гіршою: право та правове регулювання підпорядковувалося цінностям класової ідеології; право і закон стали каральним інструментом примусового насадження ідей та ідеалів, що домінували як «політика партії», тобто обов’язкові для всіх настанови.
Варто погодитися з думкою дослідників [2; 3], які називають суспільні перетворення радянської доби тоталітарними, а ідеологію, що їх супроводжувала – квазірелігією або культом. Це підтверджується й тим, що насильно нав’язувалися населенню наступні положення:
- необхідність сприймати марксизм-ленінізм як цілісну наукову систему знань, що забезпечувала державоустрій, де не існувало права вибору
іншого;
- влада повинна належати тільки комуністичній партії, яка впроваджувала лише одну модель державних політичних інститутів законодавчої, виконавчої та судової влади як тотальну диктатуру пролетаріату (вертикальна система підпорядкування).

3
Такі ж принципи мали місце в економічній (планова економіка замість вільного ринку) та суспільній (культура, добробут, духовне життя) системах – розвиток суто за планом, накресленим єдиною політичною партією (КПРС). Головним недоліком тут була відсутність конкурування ідей
(ідеологій), що, фактично, віднімало у радянських громадян право вибору власної долі.
Відголоски цієї ідеологічної спадщини сьогодні, на нашу думку, полягають у відчутті безправності громадян та відсутності звички (вміння, бажання, психолого-правової готовності) відстоювати свої права.
Між тим, радянське минуле – це не єдиний чинник, який впливає на поточний стан ідеології нашої країни. Наведемо аналіз тих, що є найбільш значущими. Отже, наступний ідеологічний чинник, на наш погляд, пов’язаний із утвердженням у правовій свідомості громадян України нових
правових правил, які здатні гарантувати юридичні стандарти сучасних суспільних відносин. Це процес демократизації системи державної влади та всього масиву політико-правових відносин, властивих сучасним демократичним країнам у цілому та Україні, зокрема.
Складовими цього чинника є:
- волевиявлення більшості в поєднанні з правами особистості та меншин: поважаючи волю більшості, держава має захищати основні права окремих людей і груп, що складають меншість;
- захист таких основних прав людини, як свобода слова та віросповідання, право на створення організацій і повномасштабної участі в політичному, економічному та культурному житті суспільства. Ця та попередня складові були формально властивими й радянському державному ладу. Між тим, їх дієвість та фактичне застосування викликають сумніви;
- регулярні вільні вибори, в яких має місце суперництво за завоювання підтримку народу (замість можливості голосування лише за одну партію);
- однаковий захист у рамках закону прав всіх громадян;

4
- прояв терпимості, налагодження співпраці та досягнення компромісу.
Цей ідеологічний чинник скеровує до розвитку демократії, практичного забезпечення і функціонування нових законодавчих інститутів
(непідвладного правосуддя, вільних ринкових відносин, парламентаризму тощо). Це, на нашу думку, сприяє появі нового типу громадянина та, згодом, громадянського суспільства.
На сьогодні вплив цього чинника відображається через ідеологічний відрив суспільства від попереднього політичного устрою: сучасні громадяни суттєво відрізняються своєю громадянською позицією та самосприйняттям від минулих поколінь: комуністичні ідеали змінено на підтримку вільного вибору сприйняття світу, колективізм – на пріоритет індивідуального розвитку тощо.
Наступний ідеологічний чинник впливу на розвиток сучасної української держави, на наш погляд, полягає у посиленому спрямуванні до
інтеграції у європейську спільноту. Це має прояв у поступовому становленні
(кроків до цього) розвиненого почуття громадянськості, невіддільного від уміння і готовності громадянина вносити свою частку у розвиток країни, відповідати за свої вчинки перед самим собою і суспільством.
У минулому, незважаючи на офіційно-демократичні настанови, фактичне відображення демократії полягало у представництві інтересів класів, великих соціальних груп [7; 12]. Зміни сьогодення полягають у зміщенні акценту на особистісний аспект демократії: прагненні до практичних механізмів фундаментування невід'ємних прав і свобод людини, створенні максимального простору для реалізації вільної, творчої енергії особистості.
Зазначимо, що вже звичні для сприйняття лозунги про вільність та свободу особистісних проявів людини мають цілком відчутне психофізичне відображення. Людина гостро відчуває їх відсутність, коли позбавляється їх,

5 хоча може й не усвідомлювати їх наявності. Саме тому позбавлення волі виступає каральним заходом за соціально неприпустимі вчинки.
Проявом цього ідеологічного чинника у сьогоденні, на наш погляд, є активність народу
України на регулярних державних виборах держпосадовців. Як свідчать соціологічні дослідження, кількість голосуючих зростає [1; 2], що вказує на громадянську свідомість та відповідальність більшості українців.
Наступний ідеологічний чинник впливу на розвиток сучасної української держави полягає в унікальній можливості побудови якісно більш досконалого суспільства, ніж було досі. Незважаючи на молодість незалежної України, вона, як ми тільки що згадували, вже зазнала багатьох парламентських та інших виборів всіх рівнів. У зв’язку з цим, вважаємо
демократичний підхід у здійсненні кадрової політики важливим ідеологічним чинником для нашої держави. Хоча, можливо, коректніше буде висловитися
прагнення до демократичної кадрової політики.
Маємо на увазі не лише призначення урядових посадовців, а й більш оптимальне вирішення кадрового питання у всіх сферах суспільної взаємодії.
Класичний спосіб директивного призначення особи на посаду (на відміну від виборності) є оперативним та організаційно простим. Недоліком тут виступають можливості для зловживань, такі як протекція, особиста відданість протектору, а не інтересам підвладної структури тощо.
Наступний ідеологічний чинник впливу на розвиток сучасної української держави полягає у прагненні дотримуватися європейських
демократичних принципів, які є неодмінними складовими функціонування цивілізованої гуманістичної сучасної держави та громадянського суспільства.
Вважаємо, що саме повнота дотримання цих принципів відображає суспільно-законодавчий фундамент та характеризує стан впорядкованих за допомогою права соціальних відносин та поточний правопорядок й усталені правові засади.

6
Першою складовою цього ідеологічного чинника виступає принцип
верховенства права: взаємоз’язок держави, її органів і посадових осіб та основних прав і свобод людини і громадянина. Йому підпорядковується принцип верховенства закону – одного з найважливіших принципів правової системи, який визначає пріоритет, панівне положення закону в системі правових актів держави, що забезпечуються системою матеріальних і юридичних засобів.
Найбільш повним практичним вираженням верховенства закону є його вища юридична сила, яка забезпечується тим, що:
- прийняття закону – це прерогатива вищого представницького органу державної влади;
- ніякий інший орган не має право призупинити або скасувати закон;
- правові акти повинні відповідати закону;
- у разі колізій між законом та іншими правовими актами, пріоритет належить закону.
Принцип верховенства закону стверджує приналежність влади народу та її здійснення безпосередньо народом або представницькими органами народу. Закон виконує роль фундаментальної (базової) конструкції правової системи.
Другий принцип – пріоритет прав і свобод людини і громадянина.
Він складає ту основу, на якій розвивається не лише теорія правової держави, але й безпосередня практика її реалізації [1]. Права людини є незаперечною цінністю рівно настільки, наскільки вони не суперечать правам та інтересам держави, а отже остання може, виходячи з загальнодержавних інтересів, змінювати законодавство так, що громадяни частково обмежуватимуться в своїх правах. Реалізація принципу реальності і забезпеченості прав людини можлива, на нашу думку, тільки тоді, коли на рівні правосвідомості кожного громадянина чітко фіксується загальна «модель паритетності».
Це передбачає, що право, в тому числі й права людини, розуміються не як породження держави, а як певна об’єктивна межа, яка, з одного боку,

7 обмежує (права людини як інструмент обмеження державної влади) [5; 6], а з
іншого – зумовлює та спрямовує державну діяльність. На рівні правосвідомості повинно існувати чітке уявлення про те, що в умовах правової держави центр тяжіння правового розвитку асоціюється з правами і свободами людини.
Забезпечення цього принципу правової держави пов’язане з правовою
ідеологією, принаймні, на двох рівнях:
- для того, щоб цей принцип став реальністю, правова ідеологія повинна запропонувати його чітке наукове обґрунтування та забезпечити його адекватне розуміння як на рівні громадянського суспільства, так і органів державної влади. Як вказують дослідники [14; 17], якими б чіткими і досконалими не були конституція і державні закони, права людини визначатимуть державну політику тільки тоді, коли цей принцип усвідомлюватиметься кожним громадянином. Лише тоді органи державної влади реально керуватимуться цим принципом у своїй діяльності, а будь- який громадянин буде готовий захищатися реальною дієвістю своїх прав у випадку їх порушення чи загрози цим правам з боку держави;
- правова ідеологія повинна сприяти узгодженню в правосвідомості громадян цього принципу з іншими правовими принципами і цінностями, які притаманні правовій, демократичній державі.
Третя складова ідеологічного чинника, пов’язаного з дотримуванням
європейських демократичних принципів – це безпосередньо принципи
демократії: народного суверенітету, поділу державної влади, політичної свободи, рівноправності громадян, виборності органів державної влади та підтримання ними постійного зв’язку з народом, плюралізму, визнання народу джерелом влади; виборність та змінюваність вищих органів державної влади, їх підзвітність виборцям; розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу й судову; конституційне визнання, закріплення та реальне гарантування основних особистих, економічних, політичних та
інших прав і свобод людини та громадянина; захищеність особи від свавілля

8 та беззаконня, можливість реально захищати свої права, свободи та законні
інтереси від будь-яких посягань, в тому числі з боку державних органів та посадових осіб; забезпечення існування ряду політичних, в тому числі й опозиційних, партій; невтручання держави в приватне життя громадян; гласність в діяльності держави і т. ін.
Кожен із перелічених принципів має підкріплюватися відповідними правовими нормами, правовими гарантіями та інститутами. Між тим, на нашу думку, головним чинником їх практичної дієвості є закріплення в правовій свідомості громадян. Інструментом такого закріплення в сучасних умовах виступає правова ідеологія. Її роль полягає в збалансуванні поточних законодавчих інститутів і можливостей їх перетворень (вдосконалення, прогресу) та їх суб’єктивного сприйняття в суспільстві.
Наступний ідеологічний чинник впливу на розвиток сучасної української держави пов’язаний із необхідністю формування світогляду
українського народу задля перетворення населення на громадянське патріотичне суспільство. Наявність такої необхідності видається нам суттєвою, оскільки для молодої держави це – бажаний шлях розвитку.
На світоглядному пріоритеті формується те чи інше світобачення, тобто уявлення про світ та цілі його розвитку. Таке світорозуміння може бути викладене в релігійних книгах (Біблія, Тора, Коран) та бути присутнім на несвідомих рівнях психіки, знаходячи відображення в народному епосі, традиціях і суспільній моралі. Сприяючи розвитку консолідації народу, держава повинна позитивно впливати на узагальнення ідеологічної
інформації, що зберігається в колективному несвідомому нашого народу, і виводити її на рівень правосвідомості.
Наступний ідеологічний чинник впливу на розвиток сучасної української держави, на нашу думку, пов’язаний із необхідністю
ідентифікувати українське суспільство, як представника держави, з
гуманістичним ставленням до особистості.

9
Закріплюючи права людини і громадянина в законодавчих актах, держава бере на себе обов’язок захищати особистість, її життя, свободу, гідність, майно від будь-яких посягань, гарантувати здійснення нею своїх прав. Забезпечення дієвості норм закону не лише в теорії, а й на практиці, має гарантуватися доступними для широкого загалу можливостями звернень до суду з позовом до держави, її органів, посадових осіб.
Поряд із судом (у тому числі – конституційним), права людини повинні охоронятися й іншими органами держави: прокуратурою, уповноваженими представниками з прав людини і т. ін. Також гуманістичне ставлення до особи передбачає для неї практичну можливість звернутися в міжнародні органи (Європейський суд з прав людини), а також до Комітету
ООН з прав людини тощо.
З іншого боку, громадянину доцільно усвідомлювати необхідність оподаткування та сумлінно виконувати свої обов’язки у цьому сенсі: сплачувати податки та мати державні гарантії, що ці кошти йдуть на соціальні послуги: розвиток освіти, лікування, забезпечення громадського порядку, пенсійне забезпечення, турботу про умови праці та відпочинку, поліпшення якості життя громадян тощо.
Доступність та якість цих соціальних послуг й визначає характер взаємовідносин держави і особистості, що є найважливішим показником стану суспільства загалом, цілей і перспектив його розвитку. Дослідники вказують [4; 10], що суспільство – це система відносин між людьми, продукт
їх взаємодії у процесі спільної життєдіяльності. Отже, суспільство та особистість – взаємозумовлювальні феномени, що існують лише в нерозривній єдності.
Наведений ідеологічний чинник у наш час відображається через розвиток державних інституцій, що опікуються станом людини в нашій країні (безкоштовні юридичні консультації, можливості захисту в міжнародній спільноті тощо).

10
Наступний ідеологічний чинник впливу на розвиток сучасної української держави пов’язаний із необхідністю перетворення населення в
єдиний народ, тобто громадянське суспільство. Громадянське суспільство відіграє вирішальну роль у соціально-економічному розвитку держави та здійснює контроль за її діяльністю. Формування та розвиток громадянського суспільства визнане світовою спільнотою як один із основних критеріїв демократичності [15].
З появою у громадян розуміння відповідальності державного, приватного та громадського секторів за вирішення тих чи інших проблем пов’язане й усвідомлення феномену громадянської активності як колективної форми контролю над вирішенням проблем, що є важливими для всіх.
Наведений ідеологічний чинник відображений у сьогоденні через психологічне розмежування народу нашої країни від братерських сусідніх
(Росії, Білорусії). Нещодавно, ідеологічно ми вважалися єдиною країною
(СРСР), між тим, як показують соціологічні дослідження, на сьогодні
ідеологічної спорідненості вже немає для більшості громадян [8].
Висновки. Таким чином, досліджуючи ідеологічні чинники впливу на розвиток сучасної української держави, ми виділили наступні:
- вплив радянської спадщини: відчуття себе безправним громадянином, який не вміє користуватися державними засобами захисту своїх прав;
- нові суспільні відносини та нові правові правила: піднесення свобод особистості, дієва участь у суспільних перетвореннях тощо;
- розвиток почуття громадянськості: відповідальності перед собою як громадянином та перед країною, як демократичною державою;
- необхідність сучасного (демократичного) підходу до кадрової політики: виборні посади, зацікавленість у колективному результаті;
- сучасні стандарти верховенства права, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, принципи демократії тощо;

11
- формування нового світогляду незалежного українського народу, фундаментом якого виступає патріотизм;
- необхідність створення реальних можливостей для використання прав та свобод громадян;
- перетворення населення в єдиний народ – громадянське суспільство, яке має фактичні підстави розраховувати на державний захист від внутрішніх та зовнішніх загроз.
Наш варіант моделі суспільного життя базується на наявності політичної демократії, гуманної до особистості, та дієвому забезпеченні її самореалізації, а громадянське суспільство пропонуємо вважати системою захисту особистості.
Список використаних джерел
1.
Актуальні питання сучасної політики : словник-дов. для працівників органів внутрішніх справ України. / [упоряд.: Андрушко Л. М. та
ін.]. – Львів : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2010. – 187 с.
2.
Баумейстер А. О. Філософія права: сучасні інтерпретації. : вибр. пр.: ст., аналіт. огляди (2003–2010) / А. О. Баумейстер, С. І. Максимов. – Х. :
Право, 2010. – 332 с.
3.
Белый
И. Л.
Философская проблематика парадигмоформирования права / И. Л. Белый – О. : Фенікс, 2010. – 369 с.
4.
Габриелян О. А. Политическая наука : введение в специальность: учеб. пособие для студентов специальности
«Политология»
/
О. А. Габриелян. – Симферополь : ЧП Предприятие Феникс, 2011. – 149 с.
5.
Гавриленко В. Г. Политология / В. Г. Гавриленко – Минск :
Право и экономика, 2009. – 484 с.
6.
Кравченко А. И. Политология : учебник. / А. И. Кравченко – М.:
Проспект, 2011. – 444 с.
7.
Лютко Н. В. Політологія : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.]
/ Н. В. Лютко, О. О.Заславська – Хмельницький : ХНУ, 2011. – 319 с.

12 8.
Нельга О. В. Соціологія громадської думки : [курс лекцій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / О. В. Нельга – К. : Вид-во Шейніної О. В.,
2008. – 184 с.
9.
Політологія: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / [упорядн.
О. С. Поліщук, О. А.Кенц – Хмельницький : ХмЦНІІ, 2011. – 571 с.
10.
Політологія: навч. посіб. / [М. П. Гетьманчук та ін.]. – К. : Знання,
2011. – 415 с.
11.
Розвиток політичної науки: європейські практики та національні перспективи.: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. студ. та асп., 3 берез.
2011 р., Чернівці / [редкол.: Ушенко О. Г. (голова) та ін.] – Чернівці : Букрек,
2011. – 273 с.
12.
Рудич Ф. М. Много ли власти нужно власти?: Украина в контексте трансформации политических систем в странах СНГ и Балтии,
Центральной и Восточной Европы. / Ф. М. Рудич – К. : Наук. думка, 2010. –
301 с.
13.
Суспільні відносини та розвиток: теорія, історія, практика. /
А. М. Михненко, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань, О. В. Соснін. – К. : НАДУ,
2009. – 394 с.
14.
Толстенко В. Л. Правова ідеологія у розвиткові сучасної
Української держави і суспільства : автореф. дис. ... канд. юрид. наук :
12.00.01 «Теорія та історія держави і права» / В. Л. Толстенко – К., 2012. –
18 с.
15.
Україна в III тисячолітті. Традиції. Інновації. Інвестиції. Україна
– незалежна держава. Європейський імідж України / [авт.-упоряд.
Болгов В. В.]. – К. : Нац. рейтинги України, 2009. – 461 с.
16.
Філософія і право: культурно-історичні аспекти взаємодії /
О. М. Литвинов та ін. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. –
310 с.
17.
Шляхтун П. П. Політологія: історія та теорія.: [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / П. П. Шляхтун – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2010. – 451 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал