Любомиром гузаром




Pdf просмотр
Сторінка1/14
Дата конвертації02.01.2017
Розмір3.01 Kb.
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
БЕСІДИ З БЛАЖЕННІШИМ
ЛЮБОМИРОМ ГУЗАРОМ

УКРАЇНСЬКИЙ
КАТОЛИЦЬКИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
І Н С ТИ ТУТ КУМЕ НІЧНИХ ТУ ДІЙ
ВИДАВНИЦТВО
УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ЛЬВІВ 2007
Антуан Аржаковський
БЕСІДИ З БЛАЖЕННІШИМ
ЛЮБОМИРОМ ГУЗАРОМ
До постконфесійного християнства
Видання друге, виправлене і доповнене

Aнтуан Аржаковський. Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гуза- ром До постконфесійного християнства / перекл. з французької, вид. 2, виправлене і доповнене Львів Видавництво Українського Католицького Університету 2007. 183 c., іл. ISBN С © 2005 by Parole et С © 2006 by Інститут екуменічних студій
Українського Католицького Університету
Сopyright © 2007 by Видавництво
Українського Католицького Університету
Усі права застережено
ISBN 966-8197-46-1
Bидання присвячене особі Блаженнішого Любомира Гу за ра. Книга складається з кількох інтерв’ю автора з кардиналом Гузаром на теми Помаранчевої революції, Київської Церкви, екуменічної місії Східних Католицьких Церков тощо, а також творів Бла женнішого.
Останнім часом ці теми перебувають у центрі уваги суспільства, атому важливо донести до громадськости позицію Глави Греко-Ка то- лиць кої Церкви щодо ролі Католицької Церкви східного обряду, яку він у теперішньому контексті бачить екуменічно спря мованою.
УДК 261.8
Переклади
Лідія Зубицька, Галина Корпало, Тарас Курилець, Наталя Помірко, Ірина Роговська, Роман Скакун
Редактори
Любa Маринович, Ростислав Паранько
Фото
Тарас Антошевський, Юрій Гелитович, Петро Дідула, Григорій Пристай, Володимир Щурко
Подяка Марії Рипан за світлини з дитячих і молодих літ Блаженнішого Любомира

ЗМІСТ
о. Борис Ґудзяк. Життя з Богом у мирі й радості ...................... 7
БЕСІДИ
Життєвий шлях ........................................................................... 23
Греко-Католицька Церква і Помаранчева революція ... 45
Українська Греко-Католицька Церква і патріярхат ....... 56
Дар віри .......................................................................................... 64
ПОСТСКРИПТУМ
Кілька слів любови ..................................................................... Від Голодомору до Помаранчевої революції ..................... Приїзд Папи до Києва ........................................................... Людина миру ....................................................................... З глибини сучасности, прихід вертикальної епохи ...... 93
Постконфесійна людина ..................................................... Невеликий історичний екскурс .......................................... Задля духовного екуменізму ................................................ 99
ПРАЦІ БЛАЖЕННІШОГО ЛЮБОМИРА ГУЗАРА
Екуменічна місія Східних Католицьких Церков
у баченні Митрополита Андрея (Шептицького) ............ Між Сходом і Заходом ....................................................... Досвід єдности з Римом .................................................... Берестейська унія 1596 р. ................................................. Оцінка Шептицьким Берестейської унії ...................... Православне бачення Берестейської унії ...................... Латинська візія Берестейської унії Якою неповинна бути унія .............................................. Якою унія може і повинна бути ....................................... 130

Зміст
6
Один Божий народу країна Київських горах Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви, з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва
136
I. Минуле, яке залишаємо Богові .................................... 137
IІ. Сучасність, у якій мусимо діяти ............................. 138 1) від юрисдикційної залежности до церковної помісности........................................ 138 2) від нівелюючого ексклюзивізму до сопричасного взаємодоповнення ..................... 139 3) від державного підпорядкування до суспільного служіння ...........................................141 4) від екуменізму ультиматумів до партнерського діялогу ....................................... 143 5) від конфесійного взаємопоборювання до першости в любові ............................................. 144
III. Майбутнє, в яке хочемо вірити ............................. 145
Про утвердження патріяршого устрою
Української Греко-Католицької Церкви Пастирське послання ........................................................................147 1. Вступ ................................................................................ 147 2. Історичні аспекти .......................................................... 147 3. Що таке Патріярхат? ................................................... 149 4. Хто встановлює Патріярхати? .....................................151 5. Управління патріяршою Церквою ..................................151 6. Деякі критерії патріяршого устрою ............................ 152 7. Чи відповідає УГКЦ згаданим критеріям .................... 152 8. Екуменічні обставини ...................................................... 154 9. Різні погляди з приводу Патріярхату УГКЦ ................ 156 10. Завдання Божого Народу УГКЦ на майбутнє ............ 157 11. Значення благословення ................................................. 159
Пастирське послання з приводу формування та
діяльності нового складу органів державної влади .......161
Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького
Верховного Архиєпископства з приводу ї річниці
Львівського псевдособору 1946 року .................................. 170

Життя з Богом у мирі й радості
І
сторія знає релігійних лідерів, які отримали визнання засвою невтомну місіонерську діяльність чи монументальну розбудову інституцій. Деякі великі діячі Церкви залишили нам спадок, що складається з багатотомних богословських праць. Інші надихнули нас своєю харизмою і духовною силою, яка видається надлюдською чи такою, що кидає виклик законам природи. Проте сьогодні, на початку ХХІ століття, більшість із нас сподівається мати таких духовних провідників, які заторкнули б людину особисто і повели за собою, взявши заруку.
Патріярх Любомир є однією з тих унікальних особистостей, які відразу справляють тепле, привітне враження і подальше знайомство з якими підтверджує, що вони спілкуються з людьми на засадах духовних цінностей. Їхня безпосередня простота черпає наснагу з незвично багатого і часто нелегкого власного досвіду. Складне життя Любомира Гузара провело його через багатоголосся країн та культурі поставило на служіння Церкві у різних умовах та рангах. Деякі труднощі його служіння мали під собою глибокій невидимі для стороннього ока причини, але він долав ці труднощі — й загалом життєві виклики — шляхетно
Народився Любомир Гузар 1933 року у Львові — місті з багатогранною історичною спадщиною єврейською, вірменською, німець- ко-австрійською, грецькою, молдавською, циганською, а найбільше українською і польською. Дитинство Любомира було позначене радянською і нацистською окупаціями, а потім від’їздом його родини зі Львова, якраз перед наступом Червоної Армії. Ще учнем-підліт- кому повоєнній Австрії, позбавлений батьківщини і будь-якого майна, він пізнав усі труднощі та випробування, характерні для долі мільйонів біженців сучасного світу. Молодим чоловіком Любомир Гузар разом зі своєю родиною в числі інших іммігрантів прибув кораблем до Сполучених Штатів Америки. Там він навчався у семінарії й університеті, а після

о. Борис Ґудзяк
8
рукоположення працював викладачем семінарії та здійснював служіння парохіяльного священика. У х роках він був свідком того, як американський середній клас досяг безпрецедентного розквіту. І водночас багато аспектів традиційного укладу життя тут почали піддавати сумнівам, і вони зазнали кардинальних змін. Він відчув пульс великих фінансових і політичних центрів, як-от Нью-
Йорк і Вашинґтон, але відчув і ритм життя невеликих містечок і селищ. Пізніше, в Римі, у динамічні роки Другого Ватиканського Собору, цей привітний священик став викладачем Папського Урбаніянського університету, де написав і захистив новаторську докторську дисертацію про екуменічну діяльність митрополита Ан- дрея Шептицького (1865–1944) — найбільшої постаті українського церковного життя модерного часу, після епохи Петра Могили.
1972 року, після 15 років душпастирського парохіяльного служіння у Стемфордській єпархії, він увійшов у споглядальний світ мона- шого життя. Оскільки монастир студитів поблизу Рима, до якого він вступав, не мав належних старців для виховання послушника
(архарія), отець Любомир пройшов новіціяту монастирі бенедиктинців у Метені, в німецькій Баварії. Невдовзі після монашої схими його було призначено ігуменом мо нахів-студитів і згодом присвоєно титул архимандрита. Упродовж років життя в Римі отець-архимандрит Любомир багато подорожував Европою, а також Північною та Південною Америкою, відвідуючи розкидані по світу студитські монастирі, що були під його керівництвом. Також він проводив реколекції, організовував великопосні місії (тижні духовної відновив парохіях) і читав численні лекції для зацікавленої авдиторії серед духовенства і мирян. Усередині х років він нарешті отримує можливість повернутися на батьківщину й виступає тут, у неспокійному і травмованому світі пострадянської України, провідним рушієм відродження автентичного, живого християнства — як в особистому вимірі, такі в загальносуспільному. З 2001 року Любомир Гузар є Главою Української Греко-Католицької Церкви, кардиналом і Патріярхом для своєї пастви. Я мав щасливу нагоду вперше побачити отця Любомира, коли був ще малим хлопцем. Він тоді був душпастирем у літній

Життя з Богом у мирі й радості
9
відпочинковій оселі для українських іммігрантів у Сполучених Штатах. Ця оселя, організована діяспорною громадською страховою компанією Український Народний Союз, була розташована в горах Кетскил і називалася «Союзівка». Я був надто малим, щоб добре пам’ятати свої перші враження, але шанобливе ставлення моїх батьків до отця Гузара, яке я бачив щез дитинства, показало мені, як високо цінують люди цього умиротвореного пастиря і талановитого проповідника, який умів слухати, умів спілкуватися зріз ними людьми відповідно до їхнього рівня і потреб. Його знали прості миряни, керівники громад, пластуни і сумівці, студенти, інтелігенція та науковці. Отець Гузар завжди користувався особливою повагою серед народу. Від нього завжди віяло теплом і гідністю зустрічі з ним перетворювалися на сердечну гостину, що супроводжувалася добрими жартами.
У 1980 році, після закінчення коледжу, я мав намір вступити до семінарії в Римі, щоб навчатися в Українському Католицькому Університеті, заснованому Патріярхом Йосифом Сліпим (1892–1984). Мій товариш, який завершував свої священичі студії у Північноамериканському коледжів Римі, мудро підказав мені, що для семінариста надзвичайно важливо мати хорошого особистого духовного наставника. Оскільки ще дитиною та юнаком я так багато чув про отця Гузара, то звернувся до цього майже легендарного священика, який тоді був архимандритом монахів-студитів у монастирі св. Теодора біля Кастельґандольфо — літньої папської резиденції поблизу Рима. Це згромадження студитів було дуже малим — на пікові свого розвитку воно складалося, можливо, з семи чи восьми монахів. В українській церковній громаді в Римі, а також серед українських прочан, що приїжджали до Вічного Міста, цей монастир по-простому називали «Студіон». Він славився своєю щирою гостинністю, атмосферою радости і гумору, гарними околицями і чудовими літургіями, а також духовною променистістю, яка по- м’якшувала строгу стриманість аскетичного, споглядального життя монахів-студитів. Ми, семінаристи, ходили до цього монастиря на великі свята і щорічні тижневі реколекції. Ми шукали в архимандрита Любомира духовної поради й настанови під час сповіді, і він давав нам їх із властивою йому мудрістю та розсудливістю. Пригадую, коли на

о. Борис Ґудзяк
10
початку свого навчання в семінарії я вперше із захопленням читав Сповідь Августина, мене глибоко вразило, наскільки різко Августин звинувачував себе зате, що юнаком крав фрукти з чужого саду. Я й сам був дуже скрупульозним і часто відчував докори сумління, однак, як на мене, цей Августин був занадто суворим. Коли я запитав отця Любомира, що робити, якщо мене бентежить читання духовного класика, він відповів просто Якщо не можете його читати — не читайте. Можливо, вище неготові читати Августина Справді, духовні поради архимандрита Любомира були наближеними доземних реалій і ніколи не були завуженими, категоричними чи ідеологічними. Для всіх, хто його знав, його слова, манери — уся його особистість — були відкриттям нових вимірів духовного життя.
Сьогоднішній Патріярх і Блаженніший Любомир Кардинал Гу зар, попри розмаїття культур, космополітизмі географічне різ- нобарв’я в його житті, упродовж багатьох років живу маленькому світі невеликої монашої спільноти, у світі крихітної Церкви-вигнан- ниці, що боролася за своє виживання і намагалася, всупереч різним загрозам, зберегти свою ідентичність. З огляду нате, що поселення українських іммігрантів в Европі та Америці датуються щонайменше кінцем XІХ століття, спільноти українських греко-католиків були вже закорінені на Заході. Алена їхній ідентичності значною мірою позначились і пережиття від жорстокого й тривалого переслідування Церкви на батьківщині, і знання про ті випробування, що їх зазнавали родичі та друзі вірних УГКЦ, які залишились там, за залізною завісою. Церква в Україні перейшла в катакомби, її життя було невидимим для світу. Постійне відчуття життя на марґінесі було знайомим як для тих українців греко-католиків, які не залишали батьківщини, такі для вигнанців. Емігранти часто почувалися покинутими напризволяще в неспокійному морі історії ХХ століття. Їхні громади були спершу нечисленними й розкиданими по різних країнах і континентах, вони мали скромні ресурси, їхній політичний вплив здавався незначущим. На тлі битви геополітичних титанів їхнє життя здебільшого минало непомітно їхня справа залишалась не зауваженою, і назва їхньої Церкви була невідомою чи, у кращому випадку, незрозумілою навіть у католицькій спільноті де є та Україна що таке «греко-католики»?

Життя з Богом у мирі й радості
11
У Римі — сучасному мегаполісі з мільйонним населенням, де налічувалось не більше 200 українських греко-католицьких священиків, семінаристів та членів монаших чинів іде майже не було мирян життя архимандрита Любомира і його студитів було невидимим для широкого загалу. Та як мало знали ми проте, наскільки невідомою залишалася значна частина його життєвого шляху Слід пояснити ширший контекст подій, описаних нижче, щоб зрозуміти щасливі повороти в біографії архимандрита Любомира, подаровані йому самим Провидінням.
По закінченні Другої світової війни, коли повсюди зяяли рани людських втраті панувало матеріяльне спустошення, треба було вчитися жити в умовах жорстокої реальности. До того ж над усім нависала безвихідь холодної війни та ідеологічної конфронтації між Сходом і Заходом. Однак ситуація в Католицькій Церкві змінилася. Замість відвертого і категоричного засудження комунізму, декларованого Пієм ХІІ, Папа Йоан ХХІІІ делікатно змістив акценти, пропонуючи відкритість і готовність до діялогу з радянським блоком. Діялог із Російською Православною Церквою мав бути політичним і — що навіть важливіше — екуменічним. Цю Церкву, що була жорстоко винищена радянською владою в 1920–1930 роках, Сталін після війни відновив і змусив відіграти центральну роль у ліквідації УГКЦ в 1945–1946 роках, у поглинанні численних греко-католицьких парохій у Західній Україні. Керуючись новим екуменічним баченням, Папа запросив спостерігачів від Російської Православної Церкви на Другий Ватиканський Собор, який зібрав усіх католицьких єрархів з усього світу. На цьому Соборі православні з Радянського Союзу та інших східноевропейських країн були видимо присутніми, а греко-католиків, які на власній землі були проголошені поза законом, — не було. В лютому 1963 року у відповідь на таку позицію Папи і його примирливі жести — особливо ті, що сприяли мирному вирішенню кубинської ракетної кризи, — Микита Хрущов видав наказ про звільнення греко-католицького митрополита Йосифа Сліпого. Від часу його арешту в 1945 році й заборони його Церкви, залишки якої постійно перебували під пильним стеженням КДБ, минуло вже 18 років, що їх Митрополит провів у радянських тюрмах, виправно- трудових таборах і на засланні в Сибіру. Багато хто думав, що він

о. Борис Ґудзяк
12
загинув у ҐУЛАҐові. І ось дивовижним чином він був викликаний із сибірського холоду й тиші забуття і запрошений до участив гарячих дебатах — вже на другій сесії Собору. У річному віці, покаліченого і кволого тілом, його вжене вважали серйозною загрозою для радянського режиму. Радянські можновладці сподівалися, що Сліпий якось загубиться у сум’ятті Собору та, отримавши формальне офіційне визнання у Ватикані, спокійно доживатиме віку в якомусь римському монастирі. Проте Глава найбільшої підпільної Церкви у світі, митрополита пізніше Верховний архиєпископ, кардиналі Патріярх Йосиф Сліпий не мав наміру грати за написаним кимось сценарієм, де було передбачено повне забуття для нього і його пастви. Упродовж наступних десяти років він здивував своїх навіть найоптимістичніше налаштованих вірних і неймовірно збентежив своїх колишніх поневолювачів. Попри свій поважний вік, він розпочав багатогранну програму з духовного, інтелектуального, інституційного та еклезіологічного відродження української спільноти у вільному світі. В листопаді 1963 року, через кілька місяців після прибуття до Рима, Йосиф Сліпий заснував тут Український Католицький Університет. Також він розпочав будівництво храму Святої Софії (Божої Премудрости), справжньої перлини-святині, яка мала служити головним собором Церкви в екзилі, поки Глава УГКЦ не зможе повернутися до свого престолу на батьківщині. Щоб оживити молитовне життя, він почав відновлювати спільноту монахів-студитів: знайшов кошти і купив для них гарний монастир, залучивши отця Любомира Гузара до цього проєкту. Іменований Папою Верховним архиєпископом УГКЦ і кардиналом, Йосиф Сліпий зібрав українських греко-католицьких єрархів, що були розсіяні по різних континентах, у Синод Єпископів, який поступово утверджував свою східну еклезіологічну сутність. Починаючи з кінцях Сліпий відвідав усі великі українські греко-католицькі громади, розташовані на всіх континентах. Він залишався непохитним захисником підпільної Церкви в СРСР, обстоюючи її право на існування. Посилаючись на історію Київської Церкви, Сліпий сформулював серйозні аргументи на користь визнання українського патріярхату. Заохочений ідеями Ватиканського Собору і закликами пастви, в 1975 році він почав користуватися титулом патріярха.

Життя з Богом у мирі й радості
13
В середині х років ситуація склалась так, що, з одного боку,
Патріярх Йосиф розвивав на Заході потужну діяльність (яку, між іншим, не завжди схвалювали в римських декастеріях), аз другого боку — в Радянському Союзі Українська Греко-Католицька Церква вже тридцять років діяла в підпіллі, без видимої структури. В часи розквіту нової ватиканської Ostpolitik широко розгорнутий екуменічний діялог між Католицькою і Російською Православною Церквами витісняв питання греко-католицької громади. Радянський уряді єрархи Російської Православної Церкви були переконані, що УГКЦ була зникомим пережитком минулого. Інформація з глибини катакомб надходила з СРСР на Захід рідко, а її зміст часто був не зовсім зрозумілим. Для багатьох церковних діячів і релігійних експертів, навіть у Ватикані, не було до кінця ясно, чи існує все ще в СРСР Церква, що пережила не одне десятиліття жорстоких репресій. Її тривала життєздатність здавалася сумнівною. За цих умов Йосиф Сліпий боявся, що єрархи підпільної Церкви в Україні з часом можуть природно вимерти і не буде ким їх замінити, оскільки Римський Апостольський Престол вочевидь уникав конфронтації з Кремлем. Тому 1977 року, щоб забезпечити тяглість греко-католицької єрархії, він вирішив таємно рукоположи- ти трьох єпископів для України (як це відбувалось у Радянському Союзів обставинах церковного підпілля. Патріярх Йосиф Сліпий був переконаний, що таким чином він забезпечує майбутнє єрархії для його Церкви-мучениці. Ці єпископи мали служити так званою резервною церковною владою їм належало діяти в майбутніх обставинах, що їх важко було передбачити. Рукоположення відбулося, без відома і благословення Риму. Із суто канонічної точки зору, яка не завжди може передбачити всі складнощі реального життя, це було дійсне, але незаконне рукоположення. Історії ще належить оцінити це сміливе рішення Патріярха Сліпого. Відбулась ця подія у студитському монастирі поблизу Кас- тельґандольфо. З великим смиренням і обачністю три нові єпископи (одним із них був архимандрит Любомир) прийняли своє рукоположення і пізніше так само смиренно провадили своє потаємне єпископське життя. Владика Любомир далі живі працював як монах, архимандрит, викладачі духовний наставник. Він залишався підпільним єпископом упродовж 19 років — спершу в Римі,

о. Борис Ґудзяк
14
а після 1993 року в Україні. Його колеги-професори з Папського
Урбаніянського університету, де він викладав еклезіологію, не знали, що він єпископ. Більшість людей у Церкві також не знали про це. Ми, семінаристи, які жили і вчилися під опікою Патріярха Йосифа, спершу також цього не знали. Проте в римських церковних колах завжди було нелегко зберігати секрети. З роками почала просочуватись інформація про таємне рукоположення. З огляду нате, що Йосиф Сліпий був великим християнським ісповідником віри, який пережив тюремне ув’яз- нення і зазнав тортур за непохитну вірність Папі, що він був кардиналом Святої Римської Церкви, Ватикан не робив жодних спроб покарати ні його, ні рукоположених ним єпископів і змирився з цим канонічним порушенням (з точки зору Римської курії. Коли 1984 року Патріярх Йосиф помер, його наступником став Мирослав Іван Любачівський, який, перебуваючи в екзилі, продовжував керувати УГКЦ. Любомир Гузар служив радником Люба чів сь кого, а в 1985–1991 роках був його протосинкелом (головним вікарієм. Уроці Мирослав Іван став кардиналом, а 1991 року, в переддень Вербної неділі, він повернувся до свого престолу у Львові, де сотні тисяч вірних радісно вітали повернення додому свого Патріярха. Упродовж чверті століття, що їх отець (єпископ) Любомир провів у Римі, який був тоді центром цілої Української Греко-Католи- цької Церкви у вільному світі, він щораз більше ставав відомим широкому загалові як надзвичайно прониклива людина. Вже тоді багато хто вважав його найкращим проповідником УГКЦ у вільному світі. Принаймні ми, семінаристи, так вважали. З настанням змін — після початку перебудови, легалізації Української Греко-Католицької Церкви (1989), розвалу Радянського Союзу і проголошення незалежности України (1991) — Любомир
Гузар приїхав відвідати свою батьківщину, яку змушений був покинути майже півстоліття тому. 1993 року він переніс свій монастир до України. Поблизу Львова, в Рудно, він розвивав монаше життя і був духовним наставником для семінаристів, студентів та інтелігенції — аж до весни 1996 року, коли його було офіційно визнано єпископом і призначено екзархом у Києві. Не секрет, що Папа Іван Павло ІІ, який дуже добре розумів усе, що випало на долю УГКЦ, симпатизував ідеям Патріярха Йосифа і



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал