Матеріали ІІ всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції




Pdf просмотр
Сторінка1/8
Дата конвертації05.01.2017
Розмір1 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Міністерство освіти і науки України
Українська академія друкарства



Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції
«ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ Й АУДИТУ
ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР
ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ ГАЛУЗІ»
26–28 листопада 2014 р., м. Львів
Львів 2014

2

УДК 658+655.41(075.8)
ББК 65.9(2)
Ш 331
Рекомендовано до друку Вченою радою
Української академії друкарства
(протокол №3/655 від 20.11.2014 р.)

У П О Р Я Д Н И К
д-р екон. наук, проф.
А. М. Штангрет


Р Е Д А К Ц І Й Н А К О Л Е Г І Я :
В. В. Мартинів, канд. екон. наук, доц.;
Є. М. Палига, д-р екон. наук, проф.;
А. М. Штангрет, д-р екон. наук, проф.
До збірника увійшли матеріали роботи (тези доповідей),
надані згідно з вимогами, що були заявлені на конференцію.

Роботи друкуються в авторській редакції, мовою оригіналу.
Відповідальність за зміст поданих матеріалів несуть автори.
Претензії до організаторів не приймаються.




Формування стратегії соціально-економічного розвитку і вдоскона-
лення організації обліку й аудиту підприємницьких структур видавничо-
поліграфічної галузі : Мат. ІІ Всеукраїн. наук.-практ. інтернет-конф. молодих учених та студ. (26–28 листоп. 2014 р., м. Львів) / упоряд. А. М. Штангрет; редкол. : В. В. Мартинів, Є. М. Палига, А. М. Штангрет. — Львів: Укр. акад. друкарства, 2014. — 84 с.
Для учнівської та студентської молоді, аспірантів, здобувачів, науковців, викладачів вузів, державних службовців, практичних працівників та всіх, хто цікавиться питаннями розвитку видавничо-поліграфічної галузі України.



3
ЗМІСТ

Андрієвська М.
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У ГАЛУЗІ КНИГОВИДАННЯ
6
Безпалько І.
ВПЛИВ ПОДАТКОВИХ ВАЖЕЛІВ НА ВИПЛАТУ ДОХОДУ У ВИГЛЯДІ
ДИВІДЕНДІВ ЧИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ
8
Бєлозьорова Є.
ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ТА
СУЧАСНІ ПРІОРІТЕТИ ЇЇ РОЗВИТКУ
10
Бирич Б.
ПРОБЛЕМИ
ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО
РОЗВИТКУ
ПІДПРИЄМСТВ ВПГ
13
Врублевська Ю.
ВИДАВНИЧА СПРАВА ТА КНИЖКОВИЙ РИНОК В УКРАЇНІ ТА СВІТІ
15
Грицишин Н.
СУЧАСНИЙ СТАН ВПГ
17
Гуменюк К.
УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ
18
Жидецька Х.
РОЗРАХУНОК ВАГОВИХ КОЕФІЦІЄНТІВ ФАКТОРІВ
КАДРОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА
20
Зінько І.
ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У ВИДАВНИЧІЙ
ДІЯЛЬНОСТІ
22
Злонкевич О.
ПРОБЛЕМИ
ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО
РОЗВИТКУ
ПІДПРИЄМСТВ ВПГ
24
Караїм М.
МЕХАНІЗМ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ЗА СЛАБКИМИ
СИГНАЛАМИ
26
Кіпчарська Я.
АНАЛІЗ
ЗАГРОЗ
КОРПОРАТИВНІЙ
БЕЗПЕЦІ
ПІДПРИЄМСТВ
ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ ГАЛУЗІ
29
Кіт О.
СУЧАСНИЙ СТАН ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ ГАЛУЗІ В
УКРАЇНІ: ДОСЯГНЕННЯ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
31
Кобля С.
АНАЛІЗ ЗАГРОЗ ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ ПІДПРИЄМСТВА
33
Королюк Н.
СУЧАСНІ ПІДХОДИ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ БРЕНДУ
35

4
Котляревський Я.
ГАЛУЗЕВІ ПРОПОРЦІЇ РОЗВИТКУ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
37
Кристиняк М.
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ
В ПОЛІГРАФІЇ
40
Лущанець М.
ВИЯВЛЕННЯ ЗОВНІШНІХ ФАКТОРІВ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ
ПОЛІГРАФІЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ
42
Макарчук О.
ТЕОРЕТИЧНІ
АСПЕКТИ
СТРАТЕГІЧНОГО
УПРАВЛІННЯ
ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВА
45
Мандзіновська Х.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
ПІДПРИЄМСТВ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
48
Маслій Б.
МІСЦЕ МАРКЕТИНГУ У ВИДАВНИЧІЙ СПРАВІ
50
Миклушка С.
ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСІВ ІНВЕСТУВАННЯ У ВИДАВНИЧО-
ПОЛІГРАФІЧНУ ГАЛУЗЬ
52
Мисишин М.
ВИДАВНИЧА СПРАВА І КНИЖКОВИЙ РИНОК
В УКРАЇНІ ТА СВІТІ
54
Мороз І.
СУТНІСТЬ МАРКЕТИНГУ ТА ЙОГО СПЕЦИФІКА У ВИДАВНИЧІЙ
СПРАВІ
56
Новик І.
РОЛЬ КОНТРОЛІНГУ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ
БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ
58
Обертан Д.
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОРПОРАТИВНОГО
УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВ ВПГ
60
Олійник О.
ВИКОРИСТАННЯ НОВІТНІХ ПІДХОДІВ У МАРКЕТИНГОВИХ
КОМУНІКАЦІЯХ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ
62
Палига Є.
СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА КОРПОРАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК
КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ У ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНІЙ
ГАЛУЗІ
64
Радик І.
ДІАГНОСТИКА РІВНЯ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
66
Романяк Г.
МАРКЕТИНГ ТА МЕНЕДЖМЕНТ У ВИДАВНИЧІЙ СПРАВІ
68

5
Уляк С., Яворська Д.
РЕЗЕРВИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
70
Хамула О.
СТРАТЕГІЧНІ ЗАСАДИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ
СИСТЕМОЮ РЕАЛІЗАЦІЇ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ
В ПІДПРИЄМСТВАХ ЕЛЕКТРОННОЇ ТОРГІВЛІ
72
Хромчак О.
СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА
74
Чорненька О.
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ЩОДО ЗАБОРГОВАНОСТІ
ПІДПРИЄМСТВА
75
Шевчик В.
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПОБУДОВИ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
ПІДПРИЄМСТВ ВПГ
78
Шинкар С.
СТРАТЕГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПІДПРИЄМСТВ ВИДАВНИЧО-
ПОЛІГРАФІЧНОЇ ГАЛУЗІ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОГО РИНКОВОГО
СЕРЕДОВИЩА
81


























6
Андрієвська М.
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У ГАЛУЗІ КНИГОВИДАННЯ
Щоб «вписатися» в сучасні глобальні інформаційні потоки, Україна повинна сформувати чітку державну політику, спрямовану на розвиток вітчизняного книговидання з метою задоволення культурно-освітніх, наукових,
інтелектуальних і виробничих потреб суспільства; забезпечення захисту національного інформаційного простору; конкурентоспроможності української книги як культурно-мистецького продукту на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Державна політика в галузі книговидання ґрунтується на чіткому баченні владою, керманичами держави напряму її розвитку, визначення ними тих сфер культурного, економічного і соціального життя країни, які вимагають часткового, значного або докорінного переустрою, реформування.[1, c. 3-5]
Саме розуміння цих стратегічних проблем, а також ретельний об’єктивний аналіз стану галузі вимагають напрацювання комплексу заходів (соціальних, економічних, правових, матеріально-технічних та інших), спрямованих на регулювання й управління у сфері книговиробництва, книгорозповсюдження й споживання книги в умовах формування книжкового ринку й інформатизації суспільства, а в остаточному підсумку — на повне й всебічне задоволення суспільних і державних потреб у книжковій продукції. Тому зрозуміло, що у центрі державної політики повинні перебувати загальнодержавні інтереси.
Досягнення ж визначених рубежів розвитку книговидання й книгорозповсюдження в цілому має забезпечити розв’язання великомасштабних завдань державного будівництва зі створенням можливості повного доступу до будь-якої сфери знань, поданих у книгах, для будь-якого члена суспільства в потрібний час у будь-якому місці й у необхідному обсязі.
Так виглядає формула книговидання в інформаційному суспільстві й завдання державної політики в цій галузі.
Найважливішими факторами, що обумовлюють формування перспективної моделі книговидання, залишаються: демократизація суспільства, розвиток ринкових відносин, посилення значимості книги у всіх сферах життєдіяльності людини, формування інформаційного суспільства тощо. Ставши необхідною й доступною кожному члену суспільства, книга не втратить свого престижу й у майбутньому. [2,c.17-20]
Формування особистості, здатної цілеспрямовано опановувати знання, усвідомлено здобувати духовний досвід, котра вміє творчо реалізовувати своє
інтелектуальне багатство — це вища мета книговидання, як і будь-якого іншого суспільного культурного інституту. Самоцінність книговидання полягає у властивих йому функціях: збереженні й збільшенні нагромадженого людством знання, розповсюдженні цих знань і духовних цінностей, як у просторі, так і в часі. Орієнтирами видавничої діяльності неодмінно повинні стати гуманістичні
ідеали й загальнолюдські цінності, а також інформаційні потреби особистості.
[3,c.345]

7
Забезпечення ж ефективної реалізації державної політики — прямий обов’язок держави в особі Держкомтелерадіо України. Ця політика має бути гнучкою й мобільною, необхідне фінансове, нормативно-правове, нормативно- технічне й науково-методичне забезпечення, залежно від об’єктивно складних соціально-економічних обставин і зміни стану й тенденцій у книжковій галузі.
У цьому зв’язку державну політику потрібно щорічно аналізувати й коригувати
— її цілі, завдання, напрями, функції, форми реалізації, що, безумовно, потребує постійного (протягом кожного року) відстеження й виявлення причин
і наслідків зміни ситуації в книговиданні, книгорозповсюдженні та книгоспоживанні. Державна політика може виявитися малоефективною, якщо не буде щорічно співвідноситися з реальними змінами, що відбуваються в книжковій галузі й у суспільстві. Крім того, щоб здійснювати ефективний контроль за дотриманням суб’єктами книговидання чинних нормативно- правових і нормативно-технічних актів, необхідно вести постійний аналіз цих документів, контролювати ефективність їх виконання або причини й наслідки
їх "неспрацьовування" для того, щоб вчасно розробляти рекомендації щодо
їхньої зміни, або прийняття нових актів, що сприяють повноцінній реалізації державної політики.
Усе це свідчить про те, що розроблення рекомендацій — тільки початкова стадія в справі створення механізму державного регулювання процесів книговидання та книгорозповсюдження для державних потреб. Отже, продовження науково-дослідних розроблень в аналізованій галузі, особливо в контексті комплексного розв’язання проблеми — нагальна потреба.
Розроблення й обґрунтування пріоритетів в усіх напрямах державної політики, створення системи взаємозв’язку і механізму взаємодії суб’єктів книжкової справи, сприяння організації й розвитку регіональної політики в галузі книжкової справи, міждержавного та міжнародних аспектів її — усе це має бути предметом постійної уваги держави. [1,c.3-5]
У галузі книговидання, у справі забезпечення книжковою інформацією всіх соціальних, професійних, національних прошарків і груп населення проблеми, пов’язані з духовністю, освітою, вихованням, наукою, культурою, моральністю, поінформованістю суспільства — повинні бути першочерговими для держави: немає цивілізованого суспільства — немає й держави, що стабільно розвивається. Отже, державна політика — це не тільки інструмент державного регулювання процесів сучасного книговидання, а й ключ до одержання українським суспільством статусу інформаційного.
Література:
1. Афонін О. Рекомендації з удосконалення українського книговидання / О.
Афонін, Н. Петрова // Вісник Книжкової палати. — 2011. — №1. — С. 3–5.
2. Індутна К. Державне регулювання видавничої справи в Україні / К.
Індутна // Друкарство. — 2009. — №2. — С. 17–20.
3. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Я.
Ісаєвич. — Л.: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2010. — 520 с.

8
Безпалько І.
ВПЛИВ ПОДАТКОВИХ ВАЖЕЛІВ НА ВИПЛАТУ ДОХОДУ У
ВИГЛЯДІ ДИВІДЕНДІВ ЧИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ
У зв’язку з існуванням в Україні великої кількості акціонерних товариств, що є наслідком масової приватизації 90-х років та деякої моди минулих років на вибір даної організаційно-правової форми підприємництва, а також формування в країні фондового ринку великого значення набуває можливість розробки раціональної дивідендної політики акціонерних товариств, виходячи
із позицій оптимального задоволення інтересів підприємства як суб’єкта господарювання та його акціонерів.
Важливу роль у формуванні дивідендної політики відіграє система оподаткування. Основні питання, які повинні з’ясувати фінансові служби в контексті виплати дивідендів та оподаткування, стосуються порядку оподаткування нерозподіленого прибутку
(на рівні підприємства), розподіленого прибутку (на рівні одержувачів дивідендів) та нарахувань на дивіденди.
Враховуючи особливості податкового законодавства, в багатьох країнах світу створюються умови для мінімізації податкових платежів шляхом виплати винагороди співробітникам-співвласникам не у вигляді заробітної плати, а у формі дивідендів. Переваги та недоліки таких виплат наведені в таблиці.
Прийняття Податкового кодексу України [1] створило можливості переспрямування коштів із фонду заробітної плати у дивідендний фонд. 4 липня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон [2], що визначає зміни до Податкового кодексу України, зокрема і в частині оподаткування пасивних доходів – процентів, роялті, інвестиційного прибутку та дивідендів, згідно якого останні, на відміну від інших пасивних доходів, оподатковуються за найнижчою ставкою 5%.
Таблиця
Переваги та недоліки виплати доходу у вигляді заробітної плати та дивідендів

Дивіденди
Заробітна плата
П е
р е
в
а г
и

Д
л
я




п
ідп
ри
ємс
тв
а
- при трансформації заробітної плати у дивіденди підприємство має можливість зменшити собівартість продукції та збільшити
її конкурентоспроможність;
- високий рівень дивідендних виплат свідчить про ефективність діяльності підприємства і приваблює інвесторів
- збільшення зарплати збільшує собівартість продукції й зменшує прибуток, але при цьому зменшуються податкові відрахування з прибутку;

9
Д
л
я
ак
ц
іо
н
ера

- зростання поточного офіційного доходу;
- можливість перспективи отримання доходу через приріст курсової вартості акцій внаслідок ефективної інвестиційної політики.
-
є джерелом соціального та пенсійного забезпечення працівників;
- оцінює трудовий внесок працівника незалежно від його частки у статутному капіталі підприємства
Н е
д
о л і к
и

Д
л
я







п
ідп
ри
ємс
тв
а
- при сприятливій податковій політиці економічно вигідною може бути трансформація заробітної плати у дивіденди в основному для підприємств
інсайдерського типу (ко- ли акціонери пов’язані із підприєм-ством трудовими відносинами);
- ризик здійснення перевірок з боку контролюючих державних органів у разі виявлення фактів заниження заробітної плати при
її трансформації у дивіденди
- зростання заробітної плати збільшує собівартість продукції, що зменшує її конкурентоспроможність;
- зростання заробітної плати збільшує витрати підприємтсва через необхідність сплати ЄСВ, що здійснює непомірне податкове навантаження на підприємство
Д
л
я
ак
ц
іо
н
ера

- прийняття рішення про виплату дивідендів приймається лише загальними зборами акціонерів, в той час як виплата заробітної плати контролюється багатьма державними інститутами виконавчої влади.
- неможливість працівника впливати на рішення керівництва щодо оплати своєї праці у зв’язку з поширеною вітчизняною практикою тінізації заробітної плати
З однієї сторони, знижена ставка оподаткування дивідендів певною мірою нівелює вплив проблеми подвійного оподаткування – спочатку із прибутку підприємство сплачує податок на прибуток, а потім при виплаті дивідендів своїм акціонерам утримує податок з доходів фізичних осіб. З іншої сторони,
існує протиріччя з іншими пасивними доходами, що підлягають оподаткуванню

10
ПДФО за значно вищою ставкою, тим самим визначають економічну несправедливість у можливості реалізації заощаджень фізичних осіб.
Отже, трансформація заробітної плати у дивіденди є економічно вигідною як для підприємства, так і для працівника-акціонера. Проте, необхідно пам’ятати про небезпеку та ризики такого процесу. Необхідно пам'ятати, що дивіденди нараховуються конкретному працівнику в залежності від частки власності у капіталі підприємства, а рівень зарплати характеризує трудовий вклад працівника. Тобто, необхідно враховувати інтереси груп працівників- співвласників із різною часткою участі у капіталі та різним рівнем трудового внеску у діяльність підприємства [3].
У зв’язку з цим, на підприємствах має бути положення про оплату праці або штатний розпис, у яких закріплюються тарифні ставки. Якщо у співробітників вищої керівної ланки будуть в порівнянні з іншими працівниками менші зарплати, то аргументів щодо маніпулювання на такому підприємстві додасться [4].
В свою чергу, податкові органи повинні бути готові до реалізації на вітчизняних підприємствах таких "дивідендних" схем. У світовій практиці накопичений значний досвід боротьби з трансформацією заробітної плати у дивіденди, який може стати в нагоді.

Література:
1.
Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. N 2755-VI
2.
Закон України від 4.07.2014 № 1588-18 «Про внесення змін до
Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо пасивних доходів» // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua
3.
Нестерова С.В. Аналіз пріоритетності розподілу прибутку в акціонерних товариствах інсайдерського типу / С. В. Нестерова // Економічні науки. Серія
«Облік і фінанси». – 2012. – Вип. 9 (33). – С.258 - 264.
4.
Сьомченков О.А. Переваги дивідендів над заробітною платою для управлінців-співвласників підприємств / О. А. Сьомченков // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://magazine.faaf.org.ua/content/view/1159/35/
Бєлозьорова Є.
ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ТА
СУЧАСНІ ПРІОРІТЕТИ ЇЇ РОЗВИТКУ
Кожна країна розвивається в рамках певної соціально-економічної системи, використовуючи наявні умови для життєдіяльності. Серед них слід виокремити природно-кліматичні фактори, виробничо-економічний потенціал і соціокультурні традиції [1].
Виникнення національної економіки України бере свій початок з часів
Київської Русі, коли активно формувалася українська нація з її характерними

11 ознаками та способами економічного буття. За часів князювання Ольги було встановлено основні види державних податків. За князя Святослава Київська
Русь прославилася на всю Європу як могутня військова та економічна держава, руські ремісничі вироби дорого цінилися у світі, торгові шляхи з Русі розходилися по всьому світу. При Володимирі, починають чеканити власну монету – гривню. Ярослав Мудрий - активізував зовнішні зв'язки,велику увагу приділяв освіті. Після Ярослава Мудрого розпочався період занепаду національної господарської системи Русі.
Перебуваючи територіально, політично та соціально-економічно залежною від Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Московщини, Україна мала незначні права у формуванні власної стратегії соціально-економічного розвитку.
На досить короткий період частина українських земель виборола право на політичну та економічну самостійність - період Запорізької Січі та гетьманства.
Проте боротьба гетьманів за привілеї та політичну й економічну владу звела нанівець усі спроби вибороти незалежність [2].
Починаючи з минулого століття, національна економіка України розвивалася під впливом зовнішніх чинників спочатку Росії, а потім
Радянського Союзу, характеризувалася високим рівнем енергетичної залежності, низьким рівнем кінцевої продукції, значною часткою продукції військово-промислового комплексу.
Після здобуття незалежності розпочався перехідний період до побудови соціально орієнтованої ринкової економіки, яка характеризувалася зростанням значення економічних методів управління, створенням нових інституцій ринкової економіки, розширенням ролі регіонів в управлінні соціально- економічними процесами. Разом з тим загострилися проблеми соціального характеру, зросла тінізація економіки, почали домінувати процеси деіндустріалізації, структурної незбалансованості, зниження якості товарів.
З 2000 р. окреслюється етап розвитку ринкових засад національної економіки [1]. Фаза злету першого циклу у 2000-2008 роках дозволила за дев'ять років збільшити обсяги виробництва тільки на 81,3%. Факторами зростання були відносна фінансова стабілізація, а також приплив іноземного капіталу і внутрішні інвестиції у нові галузі. Однак темпи росту були недостатні.
У другому економічному циклі спостерігалася однорічна фаза падіння,
2008-2009 роки. Зниження обсягів ВВП досягло 14,8%. Головними причинами падіння виробництва були глибока девальвація валютного курсу гривні та відплив іноземного банківського капіталу.
Зі зміною влади у 2010 році почалося справжнє руйнування національної економіки. Країна перейшла до командно-корупційного управління і сповільнила ринкові відносини. Були пригнічені мале і середнє підприємництво, значно зросли імперії олігархів донецького клану, що збільшило рівень монополізації ринків [3].

12
Сьогодні Україна перебуває у найглибшій за всю історію своєї незалежності економічній, політичній і соціальній кризі. Реальною стала загроза втрати Україною суверенітету і територіальної цілісності. Країна опинилася за крок від фінансово-економічного колапсу. Зростання реального
ВВП за два останні роки – нульове [4]. Реальне зниження обсягів виробництва у
2014 становить 12-14%. Це падіння є наслідком руйнування слабкої ринкової системикраїни, а також додаткових матеріальних втрат і зупинки виробництва через війну у Донбасі. Під її впливом спостерігається масштабна втеча капіталу
(обсяги прямих і портфельних інвестицій за вісім місяців 2014 року становили
500 млн дол, тоді як у 2013 році за такий же час - 3 млрд дол.) [3]. Дефіцит державного бюджету у 2013 р. склав 65 млрд грн. Державна скарбниця розкрадена. Сукупний зовнішній борг на кінець 2013 р. досяг $140 млрд..
Відбулася майже повна правова делегітимізація державної влади, зруйновано правоохоронну та судову системи держави.
Цілями і завданнями уряду є забезпечення суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України; невідкладна стабілізація фінансової ситуації; забезпечення справедливого правосуддя; реформування правоохоронних органів; ліквідація наслідків масових акцій протесту у листопаді 2013 р. - лютому 2014 р.; рішуча та системна протидія корупції, проведення люстрації; демонополізація економіки; відновлення довіри з боку
інвесторів до України; формування і здійснення виваженої і послідовної державної гуманітарної політики; повернення капіталів в Україну [4]; становлення громадянського суспільства в Україні; реалізація національної екологічної політики; підвищення енергобезпеки та покращення енергозабезпечення; кардинальне підвищення інноваційної складової розвитку та модернізація промисловості, модернізація системи охорони здоров’я [5].
Література:
1. Мельник А.Ф. Національна економіка : навч. посіб. / А.Ф. Мельник,
А.Ю. Васіна, Т.Л. Желюк, Т.М. Попович ; за ред. А.Ф. Мельник. — К. : Знання,
2011. — 463 с.
2. Круш П.В. Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень : підруч. / П.В. Круш, О.О. Кожемяченко. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — 320 с.
3. Володимир Лановий [Електронний ресурс] : Економічна правда – 07 жовтня
2014
//
Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/publications/2014/10/7/496321/view_print/
4. Програма діяльності Кабінету Міністрів України від 01.03.2014
[Електронний ресурс]

Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0001120-14

5.
Україна 2020. Стратегія національної модернізації
[Електронний ресурс] – Режим доступу: old.radakmu.org.ua/file/Strategy%202020.doc

13


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал