Методична розробка




Скачати 198.55 Kb.

Дата конвертації22.12.2016
Розмір198.55 Kb.

Міністерство освіти і науки України
Інгулецький технікум
Криворізького технічного університету
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
«МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ»
Розробив: викладач Янченко О.І.
Розглянуто та ухвалено на засіданні комісії електромеханічних дисциплін
Протокол №3 від 14.11.2007 р.
Голова комісії Фріш Р.Г.
Кривий Ріг 2007

2
План
1.
Види семінарських занять
2.
Особливості методики проведення семінарських занять.
3.
Інноваційні методи і форми проведення семінарських занять

1.

Види семінарських занять
Традиційні семінари – один з поширених видів занять з гуманітарних та технічних наук у вищих навчальних закладах. Семінар є засобом розвитку у студентів культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання.
Глобальна мета семінару – полягає в тому, щоб знання, які отримали студенти, наприклад, на лекції або в результаті самостійної роботи розширилися, поглибилися, закріпилися, набули якісно нового змісту. Студенти на семінарах навчаються бути здатними до самостійних суджень, відтворення та поглиблення знань.
Семінарські заняття мають багату історію. Семінар (лат. - seminarium) перекладається як "розсадник", що у початковому значенні пов'язано з функціями "посівання" знань, які передавав учитель учням і які "визрівали" та "проростали" у їх свідомості. Семінари проводилися у стародавніх грецьких та римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів та висновків викладачів.
Подальший розвиток семінари отримали в університетах. У 18-му сторіччі вони призначалися головним чином для роботи над першоджерелами, переважно з гуманітарних наук. Остаточно слово семінар, яке спершу означало науково-практичне заняття зі спеціальних гуманітарних наук, увійшло в лексикон у 30 роки ХХ сторіччя.
У сучасній вищій школі семінар наряду з лекцією відноситься до основних форм організації навчального процесу і виконує три функції: пізнавальну, виховну та контрольну.
Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).
Семінарські заняття проводяться згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Залежно від дисципліни, що вивчається, і тематики курсу тривалість семінарського заняття може бути як двох- так і чотирьохгодинна (одна чи дві пари).
Семінарське заняття — це завжди безпосереднє контактування зі студентами, встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Досвідчені викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують студентів на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим слухачам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.
Основними завданнями семінарського заняття є:
- розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;
- поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмету;
- сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.
Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавчих і відомчих актів.

3
Відповідно до завдань і змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські заняття трьох типів:
1. Просемінар. Просемінари у ХVІІІ-ХІХ ст. існували під назвою попередніх семінарів для студентів першого семестру. В сучасних умовах в навчальних планах заняття під такою назвою відсутні, хоч широко застосовуються в педагогічній практиці окремих викладачів.
Головне їхнє завдання; виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи
(навчитися працювати з книгою, першоджерелами, навчити реферуванню літератури, складанню тез іншими словами). Просемінари - це своєрідні практикуми, які проводяться на молодших курсах.
2. Власне семінар. Це традиційне заняття, в якому опір робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань.
Він може проходити у таких формах:
- фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;
- семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи навколо декількох доповідей. Головна увага - підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;
- комбіноване – співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта - підготовка доповідей та повідомлень.
Крім цього існує класифікація поділу семінарських занять залежно від ролі, яку вони відіграють в навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, і завдань, що ставляться перед ними, на такі групи (види):
- сприйняття поглибленого вивчення певного систематичного курсу - пов'язаний неподільно з лекціями з того чи іншого курсу. З кожної теми студенти мають можливість прослухати не лише лекції викладача, а й самостійно попрацювати над літературою чи іншими навчальними матеріалами. В результаті проведення таких семінарських занять студенти можуть прочитати й законспектувати твори, передбачені для вивчення, осмислити ті питання, які ставляться викладачами на лекціях і виносяться на семінарські заняття, підготувати реферати чи виступи і зачитати їх на заняттях. Рівень засвоєння навчального матеріалу студентами з цих предметів значно вищий, ніж з тих, де таких семінарів не передбачено;
- вивчення окремих основних або найважливіших тем курсу – до них відносять ті, що не пов'язані з усіма лекціями курсу. Вивчення деяких дисциплін передбачає в основному лекції
і самостійну роботу студентів. Семінарські заняття проводяться з найважливіших тем.
3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою - присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми і тому має дослідницький характер. Вони проводяться на старших курсах і мають на меті ширше залучати студентів до науково-дослідницької роботи. Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях, - це уміння проводити наукові дослідження тих чи інших актуальних проблем. Практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізації. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі.
За дидактичної метою семінари поділяються на заняття по:

введенню в тему;

плануванню вивчення теми;

дослідженню фундаментальних освітніх об’єктів;

представленню та захисту освітніх досягнень;

поглибленню, узагальненню і систематизації знань;

контрольні та залікові семінари;

аналітичні семінари.
За методикою проведення розрізняють:

вступні семінари (базується на досвіді та знаннях студентів. Студенти збирають
інформацію по новій темі та класифікують її);

4

оглядові семінари (самостійний огляд студентами всієї теми за допомогою літератури);

самоорганізуючі семінари (студенти самостійно визначають мету заняття, розподіляють теми рефератів між собою, а в деяких випадках - готують реферати за власною
ініціативою, доповідають та коментують їх);

пошуковий семінар (передбачає дослідницьку діяльність студентів);

семінар – ―круглий стіл‖ (запрошуються фахівці або спеціально підготовлені студенти. Це обмін інформацією, відповіді на питання, колективний пошук нових шляхів вирішення проблеми (якщо вона є)).
Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати викладача у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити.
Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню.
Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня – відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.
У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.
Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:
1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять;
2. Опрацювати необхідну літературу(як рекомендовану для студентів, так і додаткову);
3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми;
4. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань;
5. Підготувати ілюстративні приклади для зв'язку предмета з практикою, з життям;
6. Підготувати наочні й допоміжні засоби;
7. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні труднощі у слухачів
(курсантів, студентів);
8. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.
Технологія підготовки і проведення семінарського заняття передбачає певну послідовність дій викладача та студентів, яка включає два етапи.
І. Підготовчий етап:
1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основних і додаткових питань.
2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з урахуванням індивідуальних особливостей.
3. Підбір основних інформаційних матеріалів.
4. Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.
ІІ. Основний етап:
1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.
4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.
5. Підведення підсумків.



5
2.

Особливості методики проведення семінарських занять
Успіх семінарських занять у вищих навчальних закладах значною мірою залежать від їх раціональної організації та активних методів проведення:
- тематичні дискусії та диспути;
- колективний пошук відповідей і ролей;
- бесіда і вільний обмін думками;
- інформація про конструктивні пропозиції студентів;
-
ігрове проектування.
Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово) і студентів, а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим.
Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і інші студенти.
Під час проведення семінарських занять викладач:

повторює і закріплює знання студентів;

демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;

готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;

контролює засвоєння матеріалу.
Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:
1.
Наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності.
2.
Методикою читання лекцій.
3.
Педагогічною майстерністю викладача.
4.
Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів, постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.
Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з даної тематики);

обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів, організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).
Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.
Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

6
В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.
Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:
1.
Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.
2.
Оголошення теми і мети, порядку проведення.
3.
Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.
4.
Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.
5.
Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.
Загально схему проведення семінарських занять залежно від мети, яку викладач перед собою ставить, можна представити так:
Заняття - вивчення нових знань:
1. Повідомлення теми і мети заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Активізація базових знань.
4. Усвідомлення та осмислення нового матеріалу, виділення головного, контроль рівня засвоєння.
Заняття - поглиблення знань та їх систематизація:
1. Повідомлення теми і мети заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Огляд та активізація раніше вивченого матеріалу.
4. Вивчення зв'язку між темами та розділами раніше вивченого матеріалу.
5. Систематизація вивчених знань.
6. Розгляд окремих деталей та особливостей вивченого матеріалу.
7. Ознайомлення з прийомами роботи з систематизації знань і самоконтролю рівня засвоєння матеріалу.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.
Заняття - формування самостійної діяльності:
1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Видача завдань і ознайомлення з методикою роботи.
3. Виконання роботи.
4. Аналіз одержаних результатів.
5. Виявлення труднощів у роботі.
6. Аналіз та оцінка застосування вивчених методів.
7. Пошук засобів для удосконалення самостійної роботи з матеріалом.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.
Заняття проблемне (використання знань в неадекватних обставинах):
1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності і постановка завдань.
3. Виявлення проблемної ситуації.
4. Висування і обґрунтування гіпотез.
5. Перевірка правильності гіпотез.
6. Аналіз результатів рішень, перевірка правильності обраних методів.
7. Аналіз причин допущених помилок.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.
Заняття - формування вмінь і навичок:
1.
Повідомлення мети і завдань заняття.
2.
Мотивація навчальної діяльності.
3.
Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок.
4.
Ознайомлення з методикою застосування нових знань.
5.
Первинне формування вмінь.
6.
Ознайомлення з методикою закріплення вмінь та формування навичок.

7
Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок:
-
ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);
- неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж, імітаційні вправи).
Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття
(викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись і ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії.
Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.
Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:
1. Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.
2. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.
3. Перетворення виступу слухача на діалог "викладач - студент" на фоні інертності аудиторії.
4. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.
5. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.
Що ж до проведення семінарських занять із використанням новітніх освітніх технологій, методів проблемного навчання, то це потребує, по-перше, свого окремого висвітлення, по- друге, значного досвіду роботи і педагогічної майстерності. Безумовно, саме у такій спосіб можуть проводитися показові заняття майстрів своєї справи. Але це є досить індивідуальним і не вкладається в рамки типових методик.
2.1 Розв’язання проблемних і творчих питань на семінарах
Головною метою цього є максимальна активізація мислення студентів, перетворення семінару з механічного викладення фактичного матеріалу в динамічний, цікавий пізнавальний процес
Проблемне завдання може стосуватися або всієї теми, що вивчається, або її окремої частини, або дрібного, проте надто цікавого факту. Протягом заняття перед студентами можна ставити декілька конкретних проблемних запитань, які потребують самостійного осмислення, що допоможе більш глибоко осмислити тему в цілому.
Суттєво важливим є питання про час постановки проблеми для самостійного розв’язання її студентами, бо саме це впливає на характер пізнавальної діяльності – сприйняття та осмислення.
Можливим є варіант постановки декількох проблемних питань на початку
семінарського заняття – це одразу ж мобілізує студентів, спонукає їх напружено й уважно слідкувати за ходом обговорення теми семінару, бути готовими у будь-який момент самостійно знайти позитивне рішення проблемної ситуації, активно брати участь в її вирішенні.
Постановка проблеми наприкінці семінару стимулює більш глибоке осмислення матеріалу, сприяє його кращому закріпленню, дозволяє перевірити ступінь засвоєння студентами теми, що обговорювалася. Однак на сприйняття навчального матеріалу в даному випадку проблемні завдання матимуть лише непрямий вплив.

8
Нарешті, проблемні питання можуть ставитися протягом усього семінару, що особливо ефективно стимулює самостійне мислення студентів.
До речі, право ставити проблемні питання не є пріоритетом викладача. Студентам також можна запропонувати самостійно виділити і сформулювати проблему з подальшим її вирішенням, таким чином обсяг самостійної роботи на семінарі подвоїться.
Постановка перед студентами проблеми, що потребує вирішення, формулювання проблемної ситуації під час обговорення теми семінарського заняття – це вихідна позиція для проведення евристичної бесіди (від грец. heurisko – знаходжу) методу навчання, який
передбачає теоретичне дослідження наукового питання на підставі системи логічних
прийомів і сприяє розвитку активного мислення. Головні цілі евристичної бесіди полягають:
● підвести студентів до осмисленого і переконливого рішення проблемної ситуації,
● навчити їх „мислити голосно‖– надавати оцінку подіям, порівнювати різні факти, аргументовано, переконливо відстоювати власну точку зору,
● спростити засвоєння матеріалу, який осягається через мислення (основні поняття, закономірності тощо),
● розвинути здібність до самостійного мислення,
● викликати та зміцніти інтерес до предмету.
Структура евристичної бесіди включає чотири головні компоненти:
■ формулювання проблемного питання (причому викладачеві доцільно робити це разом зі студентами);
■ правильне чи помилкове рішення проблеми, його обґрунтування та можливу дискусію між студентами;
■ виправлення помилок і пошук позитивного вирішення проблеми;
■ самостійне підведення студентами остаточних підсумків бесіди на підставі встановлених фактів.
До постановки проблемних питань як методу навчання слід удаватись на кожному семінарському занятті. Лише регулярне використання цього виду самостійної роботи може бути корисним для студентів і приведе до формування в них потрібних навичок та умінь.
3.

Інноваційні методи і форми проведення семінарських занять

У сучасній педагогіці існує багато різноманітних форм та методів інноваційного навчання, спрямованих на якісне засвоєння знань студентами, розвиток їх розумової діяльності, виявлення умінь та навичок критичного осмислення проблем, набуття досвіду самостійного опрацювання навчального матеріалу, пошукової роботи, набуття якостей, які стануть у нагоді в подальшому розвитку самоосвіти і самореалізації.
Одним із пріоритетів інноваційного навчання є групова та індивідуальна форма
навчання. Акцент зміщений на творчу імпровізацію педагога, на його взаємодію зі студентами.
Довіра, повага, спілкування, стимуляція почуття гідності, здатності відповідати за себе є головним фактором групової та індивідуальної форм роботи. Студент розвиває свою
індивідуальність у спільному вирішенні творчих завдань, коли залучається його життєвий досвід і отримані знання.
Іншим пріоритетом є диференціація навчання, коли урізноманітнюються форми і методи навчальної діяльності, коли опорою стає уміння студентів самостійно здобувати знання.
Самооцінка студентів перетворюється на головний фактор оцінювання особистих досягнень.
Навчання, таким чином, перетворюється на спілкування між людьми в отриманні нової
інформації. Викладач має стати посередником між студентом і навчальним матеріалом, а не
єдиним джерелом знань. Виходячи з цієї нової ролі, викладач повинен:
- використовувати різноманітні методи подачі нового матеріалу;
- ставити завдання, які дозволяють студентам засвоїти навчальний матеріал відповідно до рівня їх підготовки та можливостей пізнавальної діяльності;
- надати можливість студентам демонструвати свої досягнення в отриманні знань.
Дуже важливим є спільна робота студентів у великих і малих групах. Ця методика пропонує зміну традиційної обстановки на семінарських заняттях. Роль викладача змінюється з

9
традиційної на посередницьку. Головним стає колективне знання групи, допомога у з’ясуванні окремих питань, обговорення підготовлених повідомлень, доповідей, рефератів.
Найбільш ефективними формами організації навчальної діяльності є робота в групах.
Розмір такої групи залежить від кількості студентів в академічній групі, доступності джерел і змісту завдання. Як правило, це 5-7 студентів.
Робота в групах – така організація роботи, яка сприяє залученню всіх студентів, але з урахуванням рівня їх розвитку та можливостей сприйняття матеріалу. Особливе значення набуває при цьому диференційний підхід до визначення завдань.
Обговорення в групі – це метод, який дозволяє:
- заохочувати студентів до діалогу;
- залучати до обговорення проблем без будь-яких обмежень;
- ставити проблеми, які викликають загальний інтерес;
- шукати згоди в суперечливих ситуаціях;
- обмінюватися думками, порівнювати протилежні позиції.
Згода може бути досягнута, коли група укладає спільну та добровільну угоди через процес слухання, обговорення, діалогу.
Яких навичок набувають студенти внаслідок групової роботи?
- навчаються брати на себе відповідальність за спільну та індивідуальну підготовку;
- відстоювати свою позицію;
- співпрацювати, обмінюватися інформацією;
- виконувати різні ролі та брати на себе відповідальність (роль лідера, автора, репортера, спостерігача).
Завдання викладача при груповій роботі:
- правильно сформулювати завдання та забезпечити взаємодію груп;
- підготувати цікавий заохочувальний матеріал;
- бути партнером, вносити корективи, направляти роботу груп.
У структуру активного заняття покладено три основні етапи:
Перший етап – коригувальний. На цьому етапі формується навчально-пізнавальна діяльність. При застосуванні групового методу, як правило, групи поділяються на підгрупи (не менше 5 студентів, які обирають керівника). Кожна підгрупа складає завдання, які мають виконувати інші підгрупи. Керівники підгруп перевіряють знання студентів з попередньої теми.
Другий етап – навчальний, на якому за допомогою завдань однієї підгрупи іншій узагальнюються і систематизуються знання з конкретної теми. Керівники підгруп обмінюються підготовленими завданнями за схемою, запропонованою викладачем. Керівник підгрупи розподіляє завдання між її членами. Основна мета заняття – допомогти студентам у засвоєнні навчального матеріалу, з’ясуванні його основного змісту, виправленні помилок, зроблених, ймовірно, під час самостійної роботи над темою. Цей етап сприяє розвитку аналітичного мислення.
На третьому етапі – навчально-контрольному --відбувається рецензування завдань, активна дискусія з аналізу проведеної роботи та підбиття підсумків заняття.
Викладач спрямовує діяльність студентів, мотивує проведення кожного етапу через систему стимулювання і виконує роль арбітра в суперечливих ситуаціях. Дидактичні функції активного студентського заняття та етапи формування особистості наведені в таблиці 1.
Серед педагогічних засобів активізації навчального процесу у ВНЗ особливе місце належить навчальній дидактичній грі, яка являє собою цілеспрямовану організацію навчально- професійної діяльності майбутнього спеціаліста.
Концептуальними основами ігрових технологій є психологічні механізми ігрової діяльності, що спираються на фундаментальні потреби особистості у самовираженні, самоутвердженні, самовизначенні, саморегуляції, самореалізації.
За цільовими орієнтаціями ігрові технології поділяються на: дидактичні, виховні, розвивальні, соціалізуючи.
За характером педагогічного процесу: навчальні, тренінгові, контролюючі, узагальнюючі, пізнавальні, виховні, розвивальні, репродуктивні, творчі, комунікативні, діагностичні та інші.

10
За ігровою методикою: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, драматизації.
Ігрова діяльність виконує такі функції:
- спонукальну (викликає інтерес);
- комунікативну (засвоєння елементів культури спілкування);
- самореалізації (кожен студент реалізує свої можливості);
- розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей);
- розважальну (отримують задоволення);
- діагностичну (виявлення прогалин у знаннях);
- корекційну (внесення позитивних змін у структуру особистості майбутніх фахівців).

Таблиця 1. Дидактичні функції активного студентсь кого заняття та
етапи формування особистості
У сучасній вищій школі ігрова діяльність використовується:
- як самостійна технологія для засвоєння теми, розділу, поняття;
- як елемент іншої технології;
- як елемент окремих частин семінарського заняття (вступ, пояснення, закріплення, контроль).
У процесі навчання застосовуються різні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові, діловий театр та інші.



Дидактичні функції
Етапи формування особистості
Н
Навчальна

Удосконалення знань, їх систематизація, розвиток, мислення, предметного і професійного мовлення, пам’яті, уваги, участь у відтворенні почуттєвого образу попереднього досвіду, розпізнавання як творчий момент, узагальнення понять, суджень, теорій у сприйнятті та уявлення, активність студентів у процесі пізнання.
Стратегічна
Визначення мети, вибір методів її досягнення, шанобливе ставлення до особистості.
Комунікативна

Вміння спілкування з однокурсниками.
Професійно-
керівна
Формування рис особистості керівника: наполегливості, сили волі, чесності, уміння відстоювати свою думку, вести дискусію.
Контрольна
Виявлення рівня засвоєних знань з певної теми, з’ясування прогалин у програмному матеріалі.

11
Таблиця 2. Етапи проведення ділової гри


12
„Мозковий штурм – ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень у процесі спільного висловлення думок. Цей принцип дає можливість за короткий час висловитись великій кількості студентів, що є передумовою вироблення найбільш розумного рішення.
Методика проведення цього виду активної роботи полягає в наступному:
1. Викладач ставить завдання і розповідає про правила його виконання. Мета „штурму‖
– запропонувати найбільшу кількість варіантів виконання завдання.
Поради:
- примусьте працювати свою уяву, не відкидаючи навіть ті ідеї, які суперечать загальноприйнятій думці;
- не давайте оцінку і не робіть підсумки зразу.
2. Згруповані учасники „мозкового штурму‖ розвивають ідеї, відбирають ті, які допомагають знайти відповіді, знаходять спільне рішення.
3. Ведучий, як правило викладач, підбиває підсумки дискусії.
„Мозковий штурм‖ – ефективний шлях здіснення свободи слова, свідомого засвоєння знань.
Термін „інтерактивне навчання” означає певний порядок інформаційної взаємодії між суб’єктом навчального процесу і навчальним середовищем. В. Гузєєв розрізняє три порядки
інформаційної взаємодії:
-
інтраактивний, коли інформаційні потоки відбуваються всередині студента, а потім переносяться у навчальне середовище (створюється при самостійній навчальній діяльності студентів);
-
екстраактивний, коли інформаційні потоки спрямовані від навчального середовища до студента (навчальна лекція);
-
інтерактивний, коли між студентом і навчальним середовищем налагоджується діалог.
Таблиця 3. Структура інтерактивного навчання.

Прийняття
узгодженого
рішення
Прийняття
узгодженого
рішення
Прийняття
узгодженого
рішення
Розв’язання
проблеми
Вступна
проблема
Розв’язання
проблеми
в групі №2
Розв’язання
проблеми
в групі №1
Розв’язання
проблеми
в групі №3

13
Проблем на семінарі можна розглянути кілька, і всі обов’язково розв’язувати в групах.
Але неодмінною умовою є наявність проблеми та робота з нею в групах, прийняття узгодженого рішення і діалог за підсумками роботи.
Діалог – це співробітництво учасників навчального процесу, з одного боку – різних груп студентів, з другого – студентів і викладача з метою спільного пошуку рішення. Тому воно направлено на пошук спільних знаменників, розширення і можливу зміну власного погляду, відвертість у взаємовідносинах.Як доводять дослідження, групові дискусії сприяють засвоєнню
50% матеріалу.
Дискусії – це словесний обмін ідеями, думками з будь-якої теми. Корисні тим, що дають можливість активізувати розумову діяльність студентів, уміння висловлювати власні думки, використовувати набуті знання. Модель навчання у дискусії сприяє формуванню таких важливих навичок, як аргументація, аналіз, виявлення причинно-наслідкових і міжпредметних зв’язків, комунікативних здібностей. Крім того, регулярна участь у диспутах виховує культуру публічних виступів.
Для проведення академічної дискусії на належному рівні необхідна ретельна попередня підготовка студентів і контроль за опануванням ними навчального матеріалу з боку викладача.
Дискусії проходять успішно, якщо студенти-учасники розуміють і дотримуються чітко встановлених правил проведення дискусії, які допомагають їм вчитися користуватися своїми правами і відчувати відповідальність за слова та думки. Найбільш суттєвими є наступні
правила проведення дискусій:
1. Зацікавленість темою, що обговорюється.
2. Досконале володіння всіма її аспектами за рахунок самостійно здобутої навчальної
інформації.
3. Уважне вислуховування опонента.
4. Уникання одночасного висловлювання кількох учасників.
5. Ясне і стисле формулювання тверджень.
6. Чітке дотримування теми обговорення.
7. Обмін думками.
8. Залучення до диспуту всієї аудиторії.
9. Висловлювання поваги до всіх точок зору.
10. Дотримування регламенту, чіткий контроль за тривалістю і кількістю виступів.
„Мозкова атака” достатньо популярний засіб навчання у дискусії. Ведучий пропонує якусь проблему або життєву ситуацію, для її вирішення пропонується якомога більше альтернативних засобів, які потім аналізуються самими студентами.

Форми організації дискусій.
Існують різноманітні форми організації дискусії, які дозволяють не тільки розвивати у студентів певні вміння та навички, але і стимулюють живий інтерес до навчальної дисципліни, носять захопливий, а інколи певною мірою і розважальний характер, готують молодь до подальшої професійної діяльності, яка дуже часто передбачає публічні виступи. У вищих навчальних закладах, перш за все, доцільно влаштовувати наступні види дискусій: практикум, дискусія в стилі ток-шоу; структуровані дебати.
„Дерево рішень” – метод усіх можливих варіантів. Цей метод застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи
іншого важливого рішення, подіїї в минулому. Студенти мають зрозуміти механізм складних рішень, роль викладача – заносити (можна залучати студентів) у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення студенти заповнюють таблицю.

14
Результати обговорюються, викладач порівнює отримані результати, відповідає на поставлені запитання. Дискусія проходить у стилі телевізійного ток-шоу.
Методика проведення дискусії:
1. Викладач ставить проблему, студенти її обговорюють. У дискусії беруть участь за регламентом 3-5 студентів.
2. Інші студенти через 15-20 хвилин беруть участь в обговоренні.
3. Після закінчення дискусії викладач підбиває підсумки, дає оцінку учасникам дискусії.
Структуровані дебати. Це змагання між двома командами.
Основні умови:
- кожна команда повинна ретельно готувати свої аргументи: вирішити, які пункти, підтверджені джерелами та документами, висувають виступаючі, бути готовими до аргументів супротивників;
- учасники дебатів виступають послідовно.
Перемога надається команді, яка більш ефективно й аргументовано довела свої позиції і спростувала протилежні.
Для стимулювання зацікавленості студентів у підготовці дискусії та активної участі в ній викладач повинен ретельно розробити і вдосконалити систему оцінки студентів-учасників.
Відповідно до положень Болонської спілки це має бути певна сума балів. Причому оцінюватися повинні будь-які позитивні дії студента під час обговорення:
кожне висловлення в дискусії, визначення власного ставлення до дискусійного питання, надання інформації, що ґрунтується на фактах, які отримані протягом підготовчого етапу, зауваження з даної теми, уточнюючі запитання, проведення аналогій, вміння слухати, тактовні зауваження під час гострих моментів дискусії, залучення до дискусії пасивного учня. Все це гарантує високу активність учасників і дозволяє зацікавити обговоренням максимальну кількість студентів. І навпаки, бали віднімаються за переривання оратора, монополізування дискусії одним доповідачем, висловлення несуттєвих зауважень, повторення інформації, вже внесеної до дискусії іншим учасником, агресивну поведінку.
До активних форм навчання, які сприяють засвоєнню до 70% матеріалу, відносяться
рольові ігри. Під час їх проведення розігруються ситуації, які студентам не траплялися у повсякденному житті. Кожна рольова гра може тривати декілька хвилин, за цей час студент має розіграти певну ситуацію всіма придатними для цього засобами. Метою рольових ігор є допомога студентам у дослідженні їх почуттів, думок та дій у вільній сприятливій обстановці.
Рольові ігри можуть дати багатий матеріал для обговорення.
Методика проведення:
- сформулювати проблему, яку буде ілюструвати рольова гра;
- визначити відповідно до сценічних ситуацій дійових осіб, їх кількість;
- вибрати спостерігачів рольової гри;
Рольові ігри імітують реальні життєві події, тому вони повинні стосуватися проблем, на які немає однозначної відповіді. Викладач, не нав’язуючи своє бачення, може підкреслити ті моменти, в яких вдалося досягти згоди, і залишити відкритими ті, які потребують подальшого обговорення.
Таким чином, у сучасній педагогіці має місце багатоваріантність форм і методів
інноваційного навчання, спрямованих на якісне засвоєння знань студентами, розвиток їх розумової діяльності, виявлення умінь та навичок критичного осмислення проблем, набуття
Недоліки
Переваги
Проблема

15
досвіду самостійного опрацювання навчального матеріалу, пошукової роботи, набуття якостей, які стануть у нагоді в подальшому житті.







Список використаної літератури
1.
Арутюнов Ю.С., Дера В.Г. Деловая игра „Мозговая атака‖: Методическое пособие. –
М., 1990.
2.
Баханов К. Технологія групової справи в навчанні історії в школі // Історія в школах
України. – 2002. - № 1. - С.23-29.
3.
Борзова Л.П. Дидактические игры // Преподавание истории в школе. – 2000. - № 1. –
С.46-47.
4.
Ларионов В.В., Писаренко С.Б. Видовое информационное поле в инновационной педагогике: состав, структура, свойства и применение в тестировании // Инновации в образовании. – 2005. - №1. – С.55-62.
5.
Мухина С.А., Соловьев А.А. Нетрадиционные педагогические технологии в обучении.
– Ростов-на-Дону, 2004.
6.
Носенко Е.Л. До проблеми зміни освітньої парадигми // Педагогічний процес: теорія і практика. – К., 2002. – Вип.2. – С.77-80.
7.
Савельев А. Инновационное высшее образование // Высшее образование в Росии. –
2001. - № 6. – С.43-45.
8.
Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе. – М., 2002.
9.
http://www.geo1september.ru
10.
http://www.edu.ru
11.
Гушинець Н.О., доцент, кандидат історичних наук Вінницький фінансово- економічний університет. Інноваційні методи і форми проведення семінарських занять УДК
657:004 (075)





База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал