Методичний центр




Pdf просмотр
Сторінка1/14
Дата конвертації23.12.2016
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУКУ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ

В
АСИЛЯ
С
ТЕФАНИКА
Н
АУКОВО
-
МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР
“У
КРАЇНСЬКА ЕТНОПЕДАГОГІКА І НАРОДОЗНАВСТВО



Олена Будник


Етнопедагогіка
ГОСПОДАРСЬКО
-
ЕКОНОМІЧНОГО ВИХОВАННЯ


Навчально-методичний посібник





Івано-Франківськ
2005

ББК 74.200.52 Б


Рецензенти:
доктор педагогічних наук, професор Вихрущ А. В доктор психологічних наук, професор Орбан-Лембрик Л. Е вчитель-методист Крілик МРУ книзі здійснено аналіз пріоритетних ціннісних орієнтацій українців у
господарсько-економічних вимірах, обґрунтовано провідні ідеї української ет-
нопедагогіки з господарського виховання дітей та молоді.
Представлено програму господарсько-економічного виховання учнів загальноо-
світньої школи та вміщено методичні рекомендації з питань визначення завдань, ро-
зробки змісту, методів і форм організації навчально-виховної роботи, спрямованої на
формування та розвиток господарсько-економічної культури зростаючої особисто-
сті.
Посібник адресований студентам педагогічних навчальних закладів, ас-
пірантам, учителям та вихователям загальноосвітніх шкіл.

Друкується відповідно до рішення видавничої ради Науково-методичного центру Українська етнопедагогіка і народознавство АПН України та Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника
Будник О. Етнопедагогіка господарсько-економічного виховання Навчально- методичний посібник. – Івано-Франківськ, 2005. – 180 с.





@ О. Будник, 2005


З любов’ю та глибокою вдячністю
своїй першій вчительці-матері
присвячую

ЗМІСТ

Вступ


І. Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми господарсько- економічного виховання особистості Пріоритетні цінності українців етнопедагогічний аспект
2.
Господарсько-економічне виховання в історії етнопедагогічної думки Основні поняття господарсько-економічного виховання Методика вивчення господарської вихованості особистості Критерії оцінювання рівня розвитку господарсько-економічної культури школяра
ІІ. Етнопедагогічні засади господарсько-економічного виховання дітей
та молоді
1.
Народні традиції господарсько-економічного виховання особистості в контексті її соціалізації Зміст господарсько-економічного виховання учнів у теперішній школі Методичні аспекти формування господарсько-економічної культури дітей та молоді Технологія організації посильної господарсько-економічної діяльності школярів
IІІ. Додатки


ВСТУП
Н
ЕМАЄ НІЧОГО КРАЩОГО ЗАДОБРЕ ВИХОВАННЯ

Г. Сковорода
У сучасних умовах, коли істотно змінюються суспільні пріоритети й переосмислюється система цінностей, утверджуються нові підходи до процесу та результатів виховного впливу на особистість. Виховання є соціально зумовленим явищем, тобто таким, що визначається соціальними чинниками (політикою держави, культурою, ідеологією і т.п.). Водночас формування і розвиток людини невіддільне від народно-побутового виховного середовища. Тому створення нової парадигми виховання, яку потребують реалії сьогодення, повинно здійснюватись з максимальним урахуванням прогресивних ідей української етнопедаго- гіки. В незалежній Українській державі гостро постала проблема формування нової особистості – не пролетаря, а власника й господаря не споживача, а творця не раба, а людини вільної і самовідповідальної; не колгоспника, а фермера не манкурта, а патріота не войовничого атеїста, а християнина – бодай у ціннісному сенсі. Невипадково важливим напрямом роботи сучасної школи є виховання високої господарсько-економічної культури зростаючої особистості, як зазначено в Державній національній програмі Освіта, формування цивілізовано господаря. Актуальність означеної проблеми пояснюється низкою суперечностей, серед яких суперечності між
- об’єктивною потребою у вихованні цивілізованого господаря, людини з високим рівнем економічної культури та недостатньою розробленістю цієї проблеми в теоретико-методичному аспекті, істотними труднощами у використанні досвіду етнопедагогіки в навчально-виховній практиці української національної школи
- високими суспільними вимогами до професійної культури фахівців і відносно низьким її рівнем
- різноплановими підходами до визначення мети господарсько-економічного виховання, її формулюванням в абстрактних наукових поняттях та конкретним змістом виховної діяльності
- декларованою індивідуалізацією, гуманізацією та гуманітаризацією господарсько-економічного виховання й неадекватністю його результатів відповідним принципам
1
Вишневський О. Григорій Ващенко на тлі актуальних завдань сучасної української педагогіки Етюди до системного аналізу) // Григорій Ващенко: повернення в Україну. – Львів, 2003. – С. 19.


- недостатньою популяризацією серед підростаючого покоління позитивного прикладу, вартого наслідування, та переважаючим впливом у системі чинників виховання негативізмів (наприклад, уже звична для нашого сучасника щоденна статистика вбивстві насильств
- суспільними виховними ідеалами й суб’єктивним його образом, тобто індивідуальними уявленнями вихованців про особистісні господарсько-економічні цінності людини. Виходячи змети, головними завданнями господарсько-економічного виховання дітей та молодіє Забезпечення оволодіння господарсько-економічними, техніко- технологічними, політехнічними, екологічними, загальнотрудовими знаннями та основами комп’ютерної грамотності усвідомлення змісту найпростіших економічних понять. Ознайомлення з різними видами праці (самообслуговування, робота в майстернях, з благоустрою території школи формування культури споживання, плекання бережливого ставлення до результатів праці, поваги і шани до людини як суб’єкта пізнання оточуючого світу, творця матеріальних і духовних цінностей, інтересу до народних промислів та ремесел. Вивчення історичних пам’яток і фольклору про господарську діяльність українців. Виховання шанобливого ставлення до народних трудових звичаїв і обрядів. Формування умінь раціонально використовувати бюджет часу (дотримання режиму дня, планування часу при виконанні навчальних завдань, організація дозвілля та відпочинку тощо. Розвиток господарсько-економічного мислення школярів, їх підприємливості та ініціативності. Своєчасне виявлення технічних захоплень учнів, підготовка їх до активного вибору майбутньої професійної діяльності. Дієвим педагогічним засобом вирішення означених завдань слугує україн-
ська етнопедагогіка як галузь емпіричних знань про навчання й виховання дітей, накопичений конкретним етносом за тривалий час його існування, який потребує ґрунтовного вивчення, узагальнення та порівняння з іншими традиціями або з офіційною педагогічною доктриною. Навчально-виховний досвід народу широко представлений у традиціях господарювання, шанобливого ставлення досвіту, звичаях, обрядах, ритуалах, етикеті, віруваннях, фольклорі, прикметах, іграх, іграшках, їжі, архітектурі, символіці, ремеслах та ін. Проблема господарсько-економічного виховання сучасних дітей, на думку М. Стельмаховича, виявляється в суперечності між прогресивними народними

традиціями гоcподарсько-трудового виховання дітей і підлітків та сучасним станом їх підготовки до трудової, господарської й підприємницької діяльності в умовах конкуренції й ринкової економіки. З огляду на це, чільне місце в книзі відведено аналізу етнопедагогічного досвіду господарської соціалізації дітей в українській родині та можливостей його практичного використання в умовах сучасної сім’ї. На основі педагогічного спостереження, інтерв’ювання вчителів і вихователів загальноосвітніх шкіл, вивчення творчих робіт учнів здійснено спробу розробки програми господарсько-економічного виховання учнів 1–12 класів. Виходячи з того, що школярі не займаються виробничо-трудовою діяльністю, яка є засобом формування господарсько-економічної культури, означеному феномену автор надає своєрідного змісту. Головними видами діяльності учнів слугує ігрова, навчальна, навчально-трудова, а також посильна домашньо-побутово- трудова та виробничо-трудова (самообслуговуюча праця вдома і школі, госпо- дарсько-побутова праця в домашніх умовах, допомога сільськогосподарським об’єднанням), що ретельно враховувалось при розробці змісту формування господарсько-економічної культури дітей та молоді на засадах української етнопе- дагогіки. Наукову базу книги склали Державна національна програма Освіта Україна ХХІ століття, Закон України про загальну середню освіту, Державні стандарти базової і повної середньої освіти, концепції національної школи, а також довідкові видання та найсучасніші праці авторитетних учених з питань виховання. У посібнику частково використано матеріал із раніше опублікованих публікацій автора зданої проблеми. Автор висловлює щиру подяку рецензентам за цінні порадив процесі підготовки книги. Заздалегідь висловлюємо щиру вдячність усім, хто надішле зауваження чи побажання щодо можливого вдосконалення пропонованого читачеві посібника на адресу
Науково-методичний центр Українська етнопедагогіка і народознавство АПН України та Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, вул. Шевченка,
57, м. Івано-Франківськ, 76025.
2
Стельмахович М. Г. Виховні цінності традиційної української родини // Цінності освіти і виховання Наук.-метод. зб. / За заг. ред. О. В. Сухомлинської, ред. П. Р. Ігнатенка, Р. П. Скульського, упор. ОМ. Павліченка. - К, 1997.- СІ. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО-

БЛЕМИ ГОСПОДАРСЬКО-ЕКОНОМІЧНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИС-
ТОСТІ
1.

Етногосподарські цінності українців
З реформуванням економічної сфери нашої держави особливо гостро стоїть проблема організації господарсько-виробничої діяльності людини. Конституція України ґарантує громадянам не тільки право на працю, яку кожен вільно обирає, алей на підприємницьку діяльність [8, 13–14]. За таких умов значно зростають вимоги до суб’єкта праці. В українців є всі передумови для того, щоб господарювати нарівні цивілізованих країн світу, хоча б тому, що державі належить світового чорнозему (на одну людину припадає 0,75 га чорноземних угідь. При цьому ми збираємо врожаю значно менше, ніжу Західній Європі. Якщо взяти до уваги той факт, що третина вирощеного врожаю в країні марнується при зборі, транспортуванні, зберіганні, то ще раз переконуємось утому, як деґрадує традиційна господарність і наскільки швидко культивується марнотратство в багатьох сферах суспільного життя. Як засвідчують численні дослідження, рівень економічного добробуту людини, результативність відповідної діяльності значною мірою зумовлені її етнопсихологічними властивостями, національними пріоритетами й традиціями. Систему національно-психологічних особливостей індивіда, за Л. Орбан-
Лембрик, складають такі сфери мотиваційна (своєрідність мотивів, спонукальних сил діяльності представників тої чи іншої національної спільноти інтелек-
туально-пізнавальна (своєрідність сприймання й мислення носіїв національної психіки, що виражається у наявності специфічних пізнавальних та інтелектуальних якостей, які дають можливість особливо сприймати оточуючу дійсність, оцінювати її, будувати плани діяльності, моделі способів досягнення її результатів емоційно-вольова (своєрідність емоційних та вольових якостей, від яких у багатьох випадках залежить результативність діяльності комунікативно-
поведінкова (ця сфера охоплює інформаційну і міжособистісну взаємодію, взаємовідносини і спілкування, показує різницю подібних проявів у представників різних національних культур) [14, 3–4]. На Першому Українському Педагогічному Конґресі (1935 р) з уст Якима Яреми прозвучали наступні думки стосовно українського характеру. Психолог виходив із наявності трьох типів народів а) народи з яскраво вираженим екстра-

версійним характером (стародавні римляни, сучасні американці та ін.), для яких характерний практицизм, бажання активно впливати на зовнішнє середовище б) народи з інтроверсійним характером, передусім народи Індії, що формувалися в комфортних умовах, атому схильні швидше до внутрішнього самоаналізу, ніж до практично-господарської діяльності в) народи гармонійного складу, де обидві крайності співіснують в поміркованих пропорціях (стародавні греки, деякою мірою сучасні народи Західної Європи. Звідси він приходить до висновку, що український характер в своїй первісній основі виявляє низку прикмет однобічно-
інтроверсійного типу [Цит. за кн.: 4, 61]. В українському характері, як зауважують більшість дослідників, домінує чуттєво-емоційний елемент. Емоційність українців, на думку О. Вишневського, виражається низкою специфічних риса саме глибока релігійність, естетизм, сентименталізм та ліризм, перебільшена увага до свого внутрішнього життя, запальність і швидке заспокоєння, дратівливість через дрібниці, схильність до гніву та образ, готовність піддаватись впливу інших, байдужість до великих речей, своєрідність гумору, артистизмі нахил до патетики, добродушність тощо [4,
59]. У процесі цілеспрямованої господарсько-економічної діяльності виявляється весь комплекс властивих людині психічних якостей інтелектуальних економічне мислення, здібності, сенсорних (господарське сприймання дійсності, емоційних (переживання, почуття, вольових (наполегливість, здатність долати труднощі) і под. Що стосується економічної діяльності, то, з одного боку, висока чуттєвість українця часто бере верх над волею, що робить його характер непродуктивним у господарському відношенні Там само. Так, йому властива схильність до стабільного, спокійного життя, недооцінка інтелекту та власних можливостей, він не терпить суху ділову обстановку, здебільшого не виявляє інтересу до технічної діяльності. З іншого боку, духовність вважають передумовою матеріального добробуту людини, оскільки душевний занепад, як правило, призводить до господарсько-економічного падіння. Звідси, жвавість, емоційна вдача мали б забезпечити її повноцінне життя, добробут та економічний прогресу відповідній діяльності.
Екс-президент України Л. Кучма характеризує психологічні якості українців наступним чином Українці мають господарську жилку, але ось біда між цією жилкою та налагодженим прибутковим господарством настільки велика ві-

дстань, що й досі її мало хто подолав. Згоден я також із тим, що українці швидше дбайливі, ніж марнотратні, але, як показали останні роки, це все жне найбільш яскраво виражена наша риса. Навіть господар власної справи, якому сам Бог велів якомога скоріше переходити на енергозаощадження, на економію у всьому, часто-густо зберігає технології, що лишилися йому від часів майже безкоштовної електроенергії та дармового тепла [10, 85]. Успіху господарсько-економічній справі залежить, передусім, від націлено-
сті людини на раціональне предметне перетворення об’єктів, процесів та явищ
оточуючої дійсності, тобто практичної спрямованості на предмет творчої праці. За таких умов господарсько-економічна чи трудова діяльність вимагає від людини не тільки максимальної активізації її предметних (зовнішніх) дій, алей розумових (внутрішніх. Аналізуючи характер взаємозв’язків між ними, Л. Виготський писав Обидва види діяльності – мислення і реальна дія – не є віддаленими один від одного непрохідною прірвою галузей насправді в об’єктивній реальності ми на кожному кроці спостерігаємо перехід думки вдію і дії в думку. Отже, і обидві динамічні системи – більш рухома, пов’язана з мисленням, і менш моторна, пов’язана з дією, – також неізольовані одна від одної
[5, 249].
Перш ніж приступити до будь-якої діяльності, людина обмірковує її мету, зміст, засоби, принципи організації тощо. У її свідомості визріває план, схема певних дій. І навпаки, будь-яка мислительна операція була б зайвою без емпіричного досвіду. Як справедливо зауважив Л. Виготський, прямий рух динаміки від актуальної ситуації до думки був би абсолютно марним і непотрібним, якби не існував і зворотній рух, зворотна перетворення поточної динаміки думки в жорстку й міцну динамічну систему реальної дії. Трудність виконання цілого ряду намагань. зв’язана з тим, що динаміку думки з її плинністю й свободою, потрібно перетворити в динаміку реальної дії [17, 250].
Господарсько-економічне мислення характеризується раціоналізмом, тобто
спрямованістю на пошук оптимального варіанта організації виробничої чи ін-
шої діяльності, здатного забезпечити максимально можливі заданих умов результати при мінімальних затратах коштів, часу, людських ресурсів. Стосовно українського характеру ці якості яскраво проявляються лише в окремих випадках. І. Мартинюк зауважує, українці здавна показали себе як умілій працьовиті трудівники, які можуть прекрасно виростити врожай, виготовити продукцію, але не завжди можуть уміло цим розпорядитися – продати, обміняти тощо. Ро-

ками це за них робили інші, які або забирали товар від виробника, грабуючи його, або виступали в ролі посередника щодо його збуту. Через це так важливо сьогодні формувати людину ринку [12, 104]. В основі духовних орієнтирів кожного народу лежать традиційні ідеали. Цей висновок переконливо доводить у своїх дослідженнях американець
Дж. Гасфілд. Він зауважує, що для розвитку держави вкрай необхідно спиратися на традиційні для її населення вартості. Кожна людина як представник етносу надзвичайно чутлива до свого походження, до тих духовних цінностей, носієм яких вона являється. Водночас вона
– індивідуальність, тому не терпить свого узагальнення з цілим етносом чина- родом. Звичайно, кожному окремому етносу притаманні індивідуальні національні якості характеру (позитивні та негативні, проте це не дає підстави узагальнено сприймати всіх представників того чи іншого народу, приміром, всі вони такі. Так, деякі західні психологи вважають однією з особливостей російського національного характеру слухняність та смиренність, що пов’язують із тугим пеленанням немовлят усім ях. На Кавказі, приміром, дітей годують завжди після дорослих, чим змалку формують у них повагу та шану до старших членів родини. У традиційній українській сім’ї також першим за стіл завжди сідав і починав куштувати страви господар, а вже після нього – дружина та діти. Схильність будувати своє життя не за рахунок інших зумовила таку цінність українців, як працелюбність. Своїми трудовими здобутками українці прославились у всьому світі. Приміром, українські еміґранти на американському континенті створили й популяризували найдосконалішу систему сільського господарства, зокрема фермерства. Численні етнографічні дослідження засвідчують віковічне прагнення нашого народу до приватної власності, землі, праці "До землі український народ, як народ передовсім землеробський, почуває глибоку повагу, яка подекуди межує з обожненням. Землю величають звичайно святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, і вона годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, причому цілують її або з'їдають жменьку землі. – і ця клятва вважається найстрашнішою"
[2, 268]. Як зазначає відомий історик І. Крип’якевич, давні слов’яни, зокрема українці, на яку землю не ступали б, "відразу ставили укріплені городи і біля них розводили господарство, а хліборобські традиції "йшли щез часів неоліту" [9,
24].

Яскравим відображенням українського історико-культурного буття, носієм ментальності та втіленням національної душі народу слугує українська міфологія. Надаровані багатою фантазією й неабияким розумом, праукраїнці відобрази- ли давні форми побуту та господарювання. Мабуть, невипадково серед зримих образів героїв міфології чільне місце належить Богу Господарю. За словами класика української літератури І. Нечуя-Левицького, "український народ переніс із землі на небо форму сімейного побуту між колядчаними божествами найясніше й найчастіше виступають батько-господар, мати-господиня, дочка- панна, син-красний панич" [13, 5]. Світлий Бог українців Пан Господар – "гарний, пишний, гордий та багатий. На його дворі калиновій золоті мостина дворі стоять понакривані столи. перед ним на столах стоять золоті свічі, золоті кубки з вином, лежать калачі з ярої пшениці. На Господареві сорочка, як лист, тоненька, як біль, біленька, випрана в Дунаї, висушена на туровому розі, викачана в церкві. Їздить він на білому коні" [13, 9]. Даний опис характеризує світоглядні уявлення про виховні ідеали українців "хліборобську душу" пшеничні калачі як символ святості, добробуту, гостинності, здоров'я і, врешті- решт, – людського життя їх прагнення до матеріального достатку (все асоціюється із золотом – "золоті мости, "золоті свічі, "двір обгороджений золотим терном") поєднується з високою духовністю, святістю, чистотою і вірою в красуй вічність, що символізує традиційне захоплення білим кольором, який вважали священним (колір хат-білянок, рушників, ритуальних предметів, одягу. Біленька, як біль, сорочка" Бога Господаря, "біле личко, "білий світ, "білий день, "біле полотно" характеризують не лише душевну чистоту українців, але і їхні господарські якості (сорочка, як лист, тоненька, "висушена на туровому розі, зокрема, охайність, працелюбність, бережливість, винахідливість. Як бачимо, в українців уявлення про духовні пріоритети асоціювались з формуванням людини-господаря, а народження дитини для кожної сім'ї було, передусім, народженням нового помічника. "Вітаючи народження дитини, люди завжди бажали, щоб було охоче і робоче" [19, 214). Відомі звичаї відрізання пуповини в новонароджених хлопчиків на сокирі, щоб у майбутньому був добрим
господарем, у дівчаток – "нагребені" (який використовувався при прядінні, щоб була доброю прялею" [20, 220]. У процесі розвитку суспільства уявлення про традиційні ціннісні орієнтації того чи іншого етносу значною мірою трансформувались. Приміром, у сучасній літературі знаходимо суперечливі думки про притаманність українцям такої

якості, як працьовитість. Автор мотивує це тим, що будучи спадкоємцем споконвічного досвіду землеробства, в нашій державі сьогодні вирощують у середньому вдвічі нижчі врожаї всіх культур, аніж колеги з розвинених країн світу. Більше того, заданими статистики, нині в Україні на одного виробника матеріальних цінностей припадає аж сімнадцять споживачів, які, не виробляючи жодних благ, розпоряджаються ними. Це слугує лише одним із прикладів прихованого неробства українців [15, 67]. А. Паламар прийшов до висновку, що українці ґенетично не можуть бути працелюбними (!), оскільки вони триста років працювали не на свою державу й не на себе, тобто у ролі наймита [15, 64]. Історія і суспільна практика містить чимало яскравих фактів, коли етнічні українців силу різних обставин соціаль- но-політично, економічно чи інтелектуально слугували, крім своєї, іншим націям і державам – В. Вернадський, І. Сікорський, П. Чайковський, М. Паращук, М. Гоголь, В. Короленко та ін. З утратою, в першу чергу, інтелектуальної власності людина втрачає не лише сенс буття, ай вдячність предкам за спадщину, можливість ставити перед собою високу ціль, здатність до творчості. У свій час Піфагор висловив думку проте, що громадянин без майна немає батьківщини. Виконуючи функції наймита, людина звикає все робити “стук-грюк – аби з рук. Для порівняння німецький працівник понад усе дбає про якість виготовленої продукції та пишається гаслом Зроблено німцем – відмінно зроблено. Професіоналізм людини залежить від рівня її освіченості, інтелектуалізації фізичної праці, про що добре дбають у розвинених країнах світу. Приміром, уста найбільших корпораціях Німеччини 40 відсотків менеджерів є докторами наук [15, 65]. Японія перетворюється в суспільство інтелігентів, вступивши в
ХХІ століття з обов’язковою вищою освітою в США нині навіть у сільському господарстві втричі більше дипломованих спеціалістів, ніж в українських колгоспах. Це слугує одним із чинників соціально-економічного прогресу низки цивілізованих країн. Вивчаючи ціннісні орієнтації українців, варто зазначити, що міра притаманності їм тих чи інших якостей є цілком умовною. Приміром, працьовитість. Як зауважує А. Баронін, навіть постановка питання Чи всі народи однаково працелюбні є ненауковою, оскільки не існує народу, який би не працював. Проте види трудової діяльності, роль і місце праці в системі соціальних цінностей різні. Зрозуміло, що твердження українці – народ працьовитий може ви-

кликати протиріччя, оскільки воно істинне в залежності від того, з яким народом нацією) порівнювати цю якість. Зазначмо, що якась одна риса народу, яка взята відокремлено від інших, не може бути унікальною. За автором, унікальною є структура психологічних особливостей нації. Тому, характеризуючи досвід української нації, доцільно враховувати міру вираженості притаманних їй ціннісних орієнтацій [1, 77]. Так само різні народи прагнуть виховати своїх дітей працьовитими, проте різниця полягає в способах вирішення цього завдання. Отже, суперечливі думки стосовно традиційної української працьовитості є поодинокими, схильні до тези, яку висловлює І. Підласий: Гріх нам сьогодні не спробувати через цей стрижень (працьовитість – ОБ відродитися як велика нація [16, 10]. Г. Лебон зазначає, що вибірково взяті тисяча французів, тисяча англійців і тисяча китайців закономірно відрізняються один від одного. Проте вони в міру расової спадковості характеризуються загальними властивостями, на основі чого можна спроектувати ідеальний тип француза, англійця чи китайця аналогічно ідеальному типу [11, 22]. Створюючи психолого-педагогічну модель ідеального українця-господаря, не можна не враховувати його природну схильність до індивідуалізму, що виявляється в прагненні до самостійності й незалежності в особистому економічному житті. Він – типовий власник і не може вести своє господарство спільно з родичами чи друзями. Спільне господарювання здебільшого не дає позитивних результатів ще й через дріб’язкову амбіційність українця. Згадаймо хоча б “Кайдашеву сім’ю” І. Нечуя-Левицького. Отже, для українця власна, хоч і вбога хатина, краща за чужі багаті палаци. Збудуй хату з лободи, а в чужую не веди, бо чужая такая, як свекруха лихая”, – співається в народній пісні. Спільна праця українців можлива лишена засадах добровільності як форма колективної трудової взаємодопомоги, про що свідчать толоки, які влаштовували при будівництві хати, у жнива, а також чумацькі валки, артілі, кооперативи. Волелюбний індивідуалізм (Моя хата скраю) не завжди на користь ото- чуючим, тим паче, коли він наближений до егоцентризму – замикання в сферу власного Я, нехтування суспільними інтересами аж до повного самовідокремлення. Це часто проявляється в байдужості до всього, що стосується особистісних цілей людини, соціальному песимізмі, крайньому кар’єризмі.

Описуючи український характер, Л. Кучма акцентує на таких якостях, як упертість, кар’єризм, хитрість, черствість, буквоїдство, згадує думку свого земляка Ми люди бідні, ми люди темні, нам аби гроші та харчі хороші [10, 79]. Проте події, що відбулися в Україні наприкінці 2004 року, переконливо засвідчили темні люди можуть несподівано швидко прозріти, отримати повагу й підтримку більшості країн світу як борці не за харчі хороші, а за демократію, свободу, чесне й вільне господарювання в своїй державі. Нація характеризується спільністю історичної долі, якої українцям завжди бракувало, – зазначає Г. Філіпчук [20, 229]. Закарпаття і Волинь, Галичина і Крим, Буковина й Наддніпрянщина століттями не були єдиною спільнотою. Народ, розділений чужими державними кордонами, був позбавлений можливості творити власний загальнонаціональний ідеал гуманізму, демократії, громадянськості відповідно власній історії, традиції, культурі, моралі Там само. Мабуть, довготривалий бездержавний стан деякою мірою пояснює егоцентризм українців, надмірне прагнення до відокремлення, приватної власності та бездіяльність на шляху досягнення своїх цілей.
Невід’ємною складовою характеру істинного господаря є самовідповідаль-
ність, національна самосвідомість, гордість за свій народ


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал