Міністерство культури України Управління культури І туризму Рівненської облдержадміністрації Громадська Рада директорів обласних центрів народної творчості кз «Рівненський обласний центр народної творчості» рор




Pdf просмотр
Сторінка9/22
Дата конвертації09.11.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22
Ведучий: Просимо журі за допомогою аплодисментів визначити переможця конкурсу.
Музична пауза

Ведуча: Ви всі знаєте, хто така Терпсіхора? Так, це дочка Зевса, покровителька танцю у древній міфології. Наш наступний конкурс має назву «Терпсіхора». Як ви здогадалися – він танцювальний.

Запрошується по одному учаснику від команди. Кожен повинен зробити
постановку танцю з одним із запропонованих предметів. Це можуть бути швабра,
подушка, чемодан, чайник або каструля, сковорідка, лялька, стілець, віник тощо.
На підготовку завдання відводиться 5 хвилин. У цей час – музична пауза.
Ваші аплодисменти допоможуть визначити не тільки кращого танцівника на дискотеці, ай талановитішого хореографа.

Музична пауза

Здається, що ви вже заморилися і треба дати відпочити ногам. Зараз я задам вам запитання. Та команда, яка відповість на них швидко, правильно, а головне, голосно, і буде переможницею цього конкурсу. А називається він Ерудит.

Тривалість раунду у боксі (3 хвилини)
Ведучий:
Квітка, з якої народилася Дюймовочка (тюльпан). Наречений Дюймовочки (кріт). Неправильна бджола на думку Вінні-Пуха (оса). Король танцю (вальс). Спідниця для лампочки (абажур). Батьківщина ікебани (Японія).

96
Ведуча:
Бойовий візок у древніх греків (колісниця). Предмет, який називають моделлю Землі (глобус). Звір, який бігає найшвидше (гепард). Хижак, слід якого схожий на слід людини (ведмідь). Найменша пташка у світі (колібрі). Перша грошова одиниця України (гривна). Сорочка, вишита кольоровими нитками (вишиванка).

Ведучий: Увага Чи відомо вам, що слово хустка утворилося від слова захищати З давніх-давен хустку носили на голові і на шиї, на плечах і у кишені. Дами дарували її на пам’ять лицарям, а у деяких народів кинута долу хусточка означала життя або смерть.
Ведуча: Хустку використовували, щоб підкреслити особливості одягу. Вона – обов’язковий елемент багатьох національних костюмів. Давайте заразна деякий час перетворимося у жителів різних країн. Для цього нам потрібна лише хустка. Такі називається наша гра-танок – Хустка.

Ведучий запрошує у коло дівчат з чотирьох команді роздає їм хустки. Завдання
затанцювати, тримаючи хустку на плечах – український танок, в руках – російську
кадриль, на стегнах – «Циганочку», через плече – грецький «Сіртаки», прикриваючи
обличчя – східний танець. Грає відповідна музика.
До кола запрошуються хлопці. Їм також потрібно затанцювати тримаючи
хустку за поясом – грузинську «Лезгінку», на шиї – ковбойський танець. Грає відповідна
музика.
Команда-переможниця визначається за оплесками глядачів.
Музична пауза

Ведучий: Ви всі маєте уявлення про пантоміму. Це вид сценічного мистецтва, у якому художній образ створюється за допомогою міміки, жестів, пластики тіла тощо. І нашим наступним конкурсом буде конкурс Пантоміма.

На сцену запрошуються по два учасника від кожної команди, яким необхідно
зобразити: сумного пінгвіна, розлючене порося, хмурого орла, чайник, що кипить, комара-
пискуна, ледачого кота, злу собаку, веселу мавпу. Демонстрація проходить під музику.
Музична пауза

Ведуча: Остання наша гра покаже, наскільки ваші команди вміють діяти злагоджено та швидко. За час проведення дискотеки ви, сподіваємося, знайшли спільну мову, можете зрозуміти один одного з півслова та допомогти порадою.

Ведучий: А ще командні змагання об’єднують учасників у мобільний, дієвий колектив. Запрошуємо на гру Єднаймося.

Грають усі команди у рівній кількості учасників. Вони стають у лінію (хлопець,
дівчина, хлопець, дівчина. Капітани команд одержують по невеличкій дерев’яній паличці,
у яку просунута довга вовняна нитка, звита у клубок. За сигналом (музика) капітани
починають єднати своїх гравців ніби голкою прошивають їх одежу.
Виграє та команда, яку «об’єднають» швидше.
Ведуча: Настала важлива мить у нашому вечорі ми оголошуємо переможців Це учасники команди _______________________________! Запрошуємо їх на сцену

97
Нагородження переможців

Ведучий: Ну що ж, наш сьогоднішній вечір підійшов до кінця.

Ведуча: Ми прощаємося з вами Але кажемо кожному Не журись Життя прекрасне Особливо, коли ти молодий і поруч завжди є друзі!»

Романова А. В.,
заступник директора
Кіровоградського обласного
Центру народної творчості

98
«ПОДОРОЖ НА ПЛАНЕТУ МИЛОСЕРДЯ І ДОБРА

Сценарій до Міжнародного Дня захисту дітей
На авансцені напис Крок за кроком, все далі і далі Ми втрачаємо наше життя. Чого варті ми без добра і моралі, Без любові – найціннішого почуття

Звучить лірична спокійна музика
Диктор. Добро, милосердя. Ми часто чуємо ці слова і навіть вживаємо їх у мовленні, іноді не відчуваючи всієї глибини їх змісту.
На сцену виходять ведучі в образах Феї Добра та Феї Милосердя
Фея Добра. Якщо вдуматись, то можна сказати, що добро і милосердя означають безцінні риси характеру, стан душі, певний комплекс реакцій, психологічний підхідне тільки до людей, які потребують допомоги, ай до всіх живих істот.
Фея Милосердя. Милосердна людина не залишається байдужою до чужого горя, вона обов’язково допоможе чи то матеріально, чи підтримає словом. На безкорисні вчинки, звичайно здатні не всі, але саме такі вчинки збагачують нашу духовну скарбницю і розвіюють сіру буденність страждальної душі.

Фея Добра. Любі діти Сьогодні ми – а це я Фея Добра та моя подруга Фея Милосердя – завітали до вас, щоб разом із вами вирушити в подорож на планету Добра і Милосердя.

Фея Милосердя. На картах небесних тіл ця планета непозначена. Але вона, дорогі друзі, існує.

Фея Добра. Отже, вирушаємо в подорож.

Фея Милосердя. Першу нашу зупинку ми робимо у Країні Сирітства.
Не сцені діти різного віку у бідному одязі, з тугою в очах. Вони ставлять на
авансцену вивіску Притулок для дітей-сиріт». На сцені діти відтворюють елементи з
буденного життя сиротинцю і по черзі виходять на авансцену, декламуючи слова.
Дитина 1. Сирота Яке болюче слово В нім серця біль дух перейма.
Дитина 2. Нема тепла, батьків нема.
Цей безкінечний пошук долі,
Дитина 3. Надії поклик кожну мить, Шукають очі мимоволі, Душа страждає і болить.


99
Дитина 4. А діти за вікном багаті, В них найдорожче в світі є.
Дитина 5.
І з ними поруч мама й тато,
Їм радість кожен день дає.
Дитина 6. І так вже хочеться без тями,
Щоб тато вгорі захистив.
Дитина 7. Послухать казочку від мами,
Любові відчувать приплив.
Диктор. Обділені, мов вирок грізний, Ударив болем, як за гріх.
Діти (разом). О, люди Поки ще не пізно, Піклуйтесь про дітей своїх.
Фея Добра (виходить наперед). Не обминаймо їх увагою. Нехай їхній одягне такий вишуканий, вони сором’язливі, але ці діти теж мріють жити щасливо.

Фея Милосердя. Для цих дітей важлива ваша, діти, щира допомога, а також психологічна підтримка. Вона вселяє в них надію і вони почуватимуться захищеними в нашій дружній родині.

Виконується пісня Добро спішіть творити.
Хай твоя крапля щирості й тепла Впаде удушу, бідну і страждальну. Й розтопить холод, щоб душа могла Ясніти в щасті злетом життєздатним.

Приспів. Добро спішіть творити, діти, Воно, як сонце, зігріва. В добрі нам всім зручніше буде, Без нього затишку нема. Уважним будь, хай шлях твій на землі
Злама байдужості холодні грати, Є цінності великі і малі, Багатий той, хто вміє віддавати.
На сцені – Фея Добра і Фея Милосердя

Фея Добра. Добро спішіть творити, люди Як гарно звучить
Фея Милосердя. Так Алена жальне всі вміють творити добро. Мабуть тому в нашому світі так багато обездолених.

Фея Добра. Країна Обездолених – наша наступна зупинка.

100
Звучить фонограма шуму вулиць міста.
На сцені – учасник драматичного колективу в образі Жебрака. Біля нього
проходять люди хто кине копійку, хто пройде мимо.
На авансцені Читець.
Читець. Як вітер холодний хитає стеблину, Так бідність принижує, кривдить людину. Погляньте пильніше в знедолені очі, Спитайте у себе, чого вони хочуть, Чому так потухли і низько упали, Чи, може, зовсім вони злету не знали. Чому душа бідна тремтить і зітхає, Про що вона мріє і Бога благає Стоїть на ринку чоловік, Він ледве дожива свій вік. Сорочка подрана, штанці, І вітер свище в гаманці. Рука простягнута дрижить, Хоч би до вечора дожить. Копійка впала, посміхнувсь, Мов до багатства доторкнувсь. А був же спритний він колись, Ці роки сплинули кудись, Надії вицвіли в очах, Тепер звести кінці хоча б.

Диктор. Якщо кожен із нас буде небайдужим до чужого горя, то це полегшить життя багатьох знедолених.
Звучить музика.
На сцену виходить Читець

Читець. Як правило, він походжав по подвір’ю, засунувши руки в кишені. Руки були стиснуті в кулаки, і штани настовбурчувались, ніби в кишенях лежало по каменю. Йому все так проходило. Розбиті шибки, зірвані уроки, бійки. До його матері завжди приходили вчителі й міліціонери. Вона мовчки вислуховувала. Потім говорила, що він відбився від рук, і починала тихо плакати. Коли в школі загрожували йому виключенням, він, не моргнувши й оком, відповідав Нема такого закону, щоб людину виганяли на вулицю. Всеобуч! Обов’язкове навчання У колонію беруть злочинців, а я не злочинець, – пояснював він у міліції. Одного разу двірник застав його за вигвинчуванням лампочки в коридорі й огрів його мітлою нижче спини. Він не кинувся бігти, а крикнув двірникові У нас немає тілесних кар У нас за це – у тюрму. Двірник нерішуче опустив мітлу, сплюнув і пішов геть подалі від гріха. Одного чудового дня він з’явився у дворі з палкою. Палка була смугастою, схожа на міліцейський жезл, на шлагбаум, на шкіру зебри. І це приводило Мишка в захоплення. Він оперіщив хлопчика, який заґавився, і той залився слізьми. По дорозі йому зустрілася жінка з дівчинкою. Не слід було зупинятися і вступати в розмову. Тоді було б все гаразд. Жінка спитала У тебе дома хто-небудь осліп Він відповів Причому тут осліп Ніхто й не думав осліпнути. Мені подобається – я ходжу.
- З такими палками тільки сліпі ходять. Сліпий палкою дорогу нащупує, а смуги на палиці для того, щоб всі знали йде сліпий. Жінка пішла. Він задумався. І думки перенесли його. на людне перехрестя.

101 Людина стояла на розі і дивилася в небо. На очах у неї були темні окуляри. А в руках вона тримала смугасту палку. Мишко опинився поруч. Палка манила, кликала, притягувала, дратувала. Він схопив палку і помчав вулицею. Набігу оглянувся й побачив, що людина, які раніше, нерухомо стояла на розі. Тепер він зрозумів, що вирвав палку у сліпого. Палка зіпсувала йому настрій. Він вирішив позбутися її. Замахнувся й закинув її за паркан. А якщо сліпий усе ще стоїть на кінці тротуару, піднявши незрячі очі до неба, і не може кроку ступити від незрячої палки? Мишко поліз запалкою через паркан. Він умовляв себе не ходити до сліпого. Остаточно посварився сам із собою. Але йшов. На перехресті сліпого вжене було. Що робити далі Може, прохожі приймають його самого за сліпого, раз він тримає у руках смугасту палку Мимо проходили дві жінки. Одна сказала другій
- Знаєш, тут на перехресті людину задавили.
- Насмерть- Не знаю. Може це був його сліпий. Він побіг до жінок і спитав Він був сліпий Жінка здвигнула плечима Не знаю. Треба знайти сліпого. Якщо він живий, то, напевно, блукає містом, безпомічно виставивши вперед руки. Мишко метався по вулицях, заглядав в обличчя прохожих. Він шукав підняте підборіддя, капелюх, зсунутий на потилицю, темні окуляри. Одного разу йому зустрівся сліпий. Та це був не той сліпий. У нього ніхто не виривав палку, і вона, як маятник, ритмічно постукувала по тротуару крокуй сміліш, крокуй сміліш. Він пішов за сліпим – раптом якийсь хлопець подібно до нього вирве палку. Він вирішив охороняти сліпого. Мишко провів сліпого додому і знову залишився удвох із смугастою палкою. Він присів на лавочці, почав думати, що робити. Безжалісний буравчик свердлив його свідомість, примушував думати про людину, для якої на землі завжди ніч і не допомагають ні зірки, ні ліхтарі. А Мишко бачить усе. І будинки, які відбиваються, яку річці, на мокрому асфальті. І метелика, який помилково залетів у місто. І листя, і хмари, і пташок. І сонце б’є йому в очі. Але яка від цього радість, коли через тебе, може, загинула людина.

Диктор.
Каліці жити в світі цім нестерпно,
Та ще й як розуміння не знайти. Ми їх не помічаємо всі вперто, Байдужість випускаючи в світи. Не ми каліки, то чому страждати, Не нам болять і тіло, і душа. Ніколи нам каліцтва не зазнати Пихата зверхність нас не полиша. А все від Бога і каліцтво, й сила. Усе від Бога щастя і біда. Не відаєм, що доля сколотила, Де лихо і кого напосіда. І милосердю місця не лишаєм. Часу на нього завжди не стає, Лише десь при нагоді пригадаєм... Біда ж образі жити не дає. Усе піду, та завтра, ось лишень. А час летить, мелькнув – і вже нема. А чоловік назавжди світ полишив, І в душі нам закралася зима.

102
Виконується пісня Приємно завжди поділитись.

Приємно завжди поділитись Своїм багатством і теплом, Ясним промінчиком світитись, Щоб затишно усім було. Треба гаряче серце мати, Не черствіє душа – в турботі ми, Я хочу на весь світ сказати О, люди Залишайтеся людьми.

На сцені Феї

Фея Добра. Недавно від однієї жінки я чула таку оповідку. Коли моя бабуся вирушала навідати свою маму, вона відводила на це три дні. Один день – ішов, щоб добратися туди на бричці, запряженій кіньми. Ще один, аби розповісти і послухати останні новини, посидівши трохи в кухні, а трохи в саду. І третій день – на дорогу назад. Коли моя мати їздила до своєї мами, то їй потрібно було два дні. Вона добиралася потягом і, якщо їй щастило з пересадками, приїжджала того ж дня підвечір. Мама розповідала бабусі останні вісті, вислуховувала новини навзаєм і наступного дня від’їжджала. Мені, щоб провідати свою маму, потрібно лише півгодини. Я приїжджаю на авто, затримуюсь у неї десять хвилині поспішаю назад, бо діти нудяться. А я, як завжди, не встигаю зробити закупки в супермаркеті. Коли моя дочка приїде мене відвідати, скільки часу їй це займе – підсумувала свою оповідку жінка.

Фея Милосердя. Добре, коли поруч діти. Але діти швидко дорослішають, вилітають з батьківського гнізда на свої життєві дороги. Та матерям хочеться бачити їх, погладити по голівці, торкнутися їхніх рук і почути теплі слова любові.

Фея Добра. Отже, Країна Материнства.

Звучить музика.
На сцену повільно виходять мати із сином

Син. Розкажіть мені, мамо, про вишні, їх було так багато в саду.
Мати. Були, сину. Морози невтішні, а вони кого хочеш зведуть.
Син. Розкажіть мені, мамо, прозорі. Чи такими вони були колись
Мати. А той, сину, хто виріс угорі нечасто на зорі дививсь.
Син. Розкажіть мені, мамо, про долю. Чи людині підвладна вона
Мати. Наша доля, мій синку, як море, той пливе лиш, хто має човна.
Син. Розкажіть мені, мамо, пророки. Чи спливають помітно вони
Мати. Роки, сину, помітні допоки. матерів пам’ятають сини.

Диктор (на вступі до пісні). На жаль, час невпинний. І наші рідні ідуть із життя. Заповідаючи нам жити по совісті.

Виконується Пісня про матір.
На сцену виходять Феї

103
Фея Милосердя. Допомоги потребують і літні люди, які вжене мають сил працювати. Кожен із вас повинен зайняти таку життєву позицію, яка б приносила користь не тільки собі, ай людям.

Фея Добра. Проживає, скажімо, поряд із вами літня людина, допоможіть їй, просто, без всілякої винагороди, і ваше добро засвітить вогник вдячності, такий, що зігріє й вашу душу. І ви відчуєте, щодень не пройшов марно.

Фея Милосердя. Алена жаль, іноді ми навіть у своїй хаті не помічаємо, що увага потрібна близьким людям.

Фея Добра. Країна Старості. У свій час кожен із нас стає жителем цієї країни. Час там протікає повільно.

Фея Милосердя. Люди цієї країни сприймають життя по-іншому: живуть більше в минулому, ніжу теперішньому.

Фея Добра. Така вже доля зрілих людей – залишитися учотирьох стінах зі своїми проблемами, хворобами, переживаннями.

Фея Милосердя. Знали б ви, як вони чекають, що хто-небудь завітав до них.
На сцену виходять читці. В музичному супроводі вони читають

Читець 1. Виглядала мати із вікна,
Поглядала мати на дорогу. Другий поверх. Мовчазна стіна не розділить Радість чи тривогу.

Читець 2. Старість подивляється на шлях –
Бо це зосталось тільки й світу. Привезли сюди на Жигулях Позавчора рідні її діти. Тут, мовляв, їй буде веселіш От сиди стара, і веселись).

Читець 3.
Від думок – полиново гіркіш:
Рідні діти матері зреклись. Хворе серце плаче по ночах, Тане шле проклін до їх порогу.
Озовись надією в очах, Гомінка натруджена дорого.

Пауза. Звучить музика. Після паузи – читці знову читають.
Читець 1. Водному селі жили собі чоловік і жінка. Був у них маленький син
Сергійко. Був у чоловіка і батько – Сергійків дідусь. Жив він у комірчині, яку йому відвели. Наближались Сергійкові іменини йому сповнювалось п’ять років. Батько і матір вирішили влаштувати вечір. Запросили багатьох людей, втому числі й шанованих в селі. Запросили сусідів.


104
Читець 2. Тільки Сергійкового дідуся забули запросити. А він уже давно готував онукові подарок. Вирізав із дерева лелеку.

Читець 3. Ось уже й вечір почався, сходяться гості, подарунки приносять. Тільки дідусь сидить на ліжку в своїй комірчині. Перед ним на столі стоїть деревянии лелека, підняв голову і дивиться у вікно своїм чорним оком, немовби прислухається до музики, що лунає із сусідньої кімнати.

Читець 1. Такі знайшли його вранці. Схилився на подушки, задивлений на лелеку, сумний, непорушний, а в очах – захололі краплини сліз.

Читець 2. А на столі стояв дерев’яний лелека і дивився у вікно.

Пауза. Звучить музика
Читець 1. У давні часи водній країні немічних старців заводили у неприступні гори і залишали там самотніми насмерть. Якось один молодий чоловік завів туди свого старого батька. Коли син шукав для нього місця на скелях, батько промовив

Читець 2. Заведи мене трохи вище.

Читець І. Чому – запитав син.

Читець 2. Бо тут я залишив свого батька. Не хочу померти втому самому місці.

Читець 3. Син зрозумів, що за якихось тридцять літ із ним станеться те саме. Він обіпер батька на своє міцне плече і повів додому.

Читці виходять.
Кімната в сільській хаті. Звучить голосно музика, хлопчик витанцьовує з
книжкою. Старенька бабуся лежить. Потім повільно встає з паличкою.
.
Бабуся.
Сєня, трішки приглуши, Голова уже гудить.
Онук. Ой, лежиш собі й лежи, В тебе завжди щось болить. Скільки раз казать, я – Се Ви, бабулю, вже совсєм, Не цікавить вас ніщо. Зараз реп саме у моді, Відчуваєте приплив
Бабуся. Ой, прошу, онучок, годі, Виключи вже цей мотив. Вже весна співа надворі, Чуєш пісню солов’їв?

Онук. Ви насправді, бабцю, хворі,
Це давно старі пісні, В них ні кайфу, ні приколу, Можна і коньки отдать.

105
Бабуся.
Ой, нечула я ніколи,
Щоб коньки весною брать. Вже пирій шумить в городі, І осот, як біс, поліз.

Онук. Ой, бабан, ну досить, годі, Ато ще додавши сліз.
Тяпка – це у прошлом вєкє,
Соврємєнна жизнь бурлить, Зараз мисль о человєкє, Вже пора перекусить.

Бабуся. Ось картошечка тепленька, Солоненькі огірки. Їж, прополемо гарненько Й відпочинем залюбки.

Онук. Ой, наївсь, тепер поспати б, Я люблю відпочивати.

Бабуся. Та, щоб їсти, треба мати, Працювати й зароблять.

Онук.
Йди вже, бабцю, на городик, Поспілкуйся з бур’янцем.
Бабуся. Спину ломить на погоду.

Онук. Ця гімнастика лікує Й збереже твоє лице.

Бабуся.
Може, й правда розімнуся,
Хай дитина ще поспить,
(бере паличку)
Боже ж мій, я не нагнуся
(виходить)
Ой, болить, болить, болить.

На сцені читці
Читець І. До батьків Сергійка, до дітей бабусі з будинку перестарілих та до інших, їм подібних, ми звертаємося із словами.
Читець 2. Не говори про доброту, коли сам нею не сяєш,
Коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду. Бо доброта не тільки те, що обіймає тепле слово, В цім почутті така основа, яка з глибин душі росте. Коли її не маєш ти, то раниш людяне в людині, Немає вищої святині, як чисте сяйво доброти.

Читець 3. Доброта ніколи не старіє,
Доброта від холоду зігріє.

106 Якщо доброта, як сонце, світить, Тоді веселі дорослій діти.
На сцену виходять Феї.
До них з усіх сторін підходять діти.
Звучить весела музика

Фея добра. Який струмочок повсякчас співає ніжно коло вас
Діти. Бабусин голос.
Фея Милосердя. А що солодше знаєш ти, чого в крамниці не знайти
Діти. Вуста бабусі.
Фея добра. Яке колосся золоте униз вершечками росте
Діти. Руки дідуся
Фея милосердя. Які сніги постійно йдуть, які сніги не розтають
Діти. Сивина дідуся.
Фея добра. Які дві зірки знаєш ти, що завжди нам сяють із висоти
Діти. Очі бабусі.
Фея милосердя. Які поля з кінця в кінець зорали зморшки навпростець
Діти. Лице дідуся.
Фея добра. А що широке, як земля, тане займа чужі поля
Діти. Душа бабусі і дідуся.

Фея милосердя. Одного разу молода мама із дівчинкою їхали електричкою в село. Поруч із ними сиділа літня жінка і запитала
- Куди, доню, їдеш
- По бабусині казки.
- А ти любиш свою бабусю
- А хіба бабусю можна не любити

Фея добра. Щасливі ті літні люди, які мають люблячих дітей та онуків і оточені їхнім піклуванням, увагою та любов’ю.

Фея милосердя. А зараз, дорогі діти, ми, нарешті, відвідаємо Країну Щастя і
Добра.

Звучить музика. Діти виконують веселий танок.
Опісля у їх виконанні звучать пісні про бабусю й дідуся, маму і тата та інші. На
закінчення па сцену виходять Читці та всі учасники заходу.
Звучить мелодія Е. Гріга


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал