Монографія Погоджено Міністерством внутрішніх справ України львів 2011 2




Pdf просмотр
Сторінка2/14
Дата конвертації18.01.2017
Розмір2.94 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Система суспільства

Офіційна підсистема

Не офіційна підсистема
Система цінностей
Протиправність і аморальність
Правові та моральні норми
Влада
Повноваження
Статус
Суб’єкти корупції
Використовують
Для досягнення протиправних цілей
Для прикриття
Рис. 1.1 Економічний зміст корупції
Суб’єкти корупції функціонують у неофіційній системі, в якій панує своя система цінностей, свої цілій засоби їх досягнення. З огляду на протиправність своєї діяльності, вони не можуть засвітити суспільству свої корумповані відносини, оскільки у такому разі настане реакція збоку закону на їхні дії. Водночас, суб’єкти корупції не можуть існувати без офіційної підсистеми. Остання для них є обов’язковою передумовою встановлення корумпованих відносин для того, щоб зловживати владою, її потрібно мати – обіймати відповідну посаду в органах державної влади (місцевого самоврядування, бути наділеним пев-

Розділ І. Теоретичні засади
дослідження корупції як соціально-економічного явища
– 23 ними повноваженнями, мати можливість їх офіційно використовувати. Крім того, офіційна підсистема є прикриттям неофіційної. По-перше, суб’єкти корупції для досягнення своїх протиправних цілей використовують надані законом повноваження. По-друге, офіційний статус вони використовують для ухилення від передбаченої законом відповідальності. Корупція стала частиною сучасного державного і суспільного механізму, пронизавши всі його структури та рівні. Вона уніфікує методи і форми відносин державних органів влади з представниками легального бізнесу та організованої злочинності й інтегрує їх у єдину систему тіньових (кримінальних) відносин. Корупція – це явище, яке постійно розвивається і змінюється разом із суспільством. Цей розвиток зумовлений розвитком суспільства і процесами, які відбуваються в ньому всередині. Водночас її сутність є сталою, змінюються лише види корупційних діянь та форми їх вияву. Зміни у структурі корупції та формі корупційних проявів детермінують відповідні зміни у суспільстві. Отже, можемо зробити висновок, що корупція як соціально-економічне явище
– соціальні обумовлена (тобто є продуктом соціального життя
– має свою соціальну вартість (тобто ціну, яку платить суспільство за існування корупції
– суттєво впливає на найважливіші соціальні процеси – економічні, політичні, правові та ін.;
– має історичні витоки і глобальний характер
– є соціальним, економічним, політичним, правовим, психологічним і моральним явищем
– має властивість постійно видозмінюватися відповідно до соціальних реалій.

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 24 На фоні масштабних трансформаційних змін за останні десятиліття корупція стала досить поширеним соціальним явищем, що, по суті, перетворилося на усталену норму взаємовідносин у всіх сферах суспільства. Україна, на жаль, належить до країн із ендемічною формою корупції, тобто нею вражені всі сфери діяльності в нашій державі.

Список використаних джерел
1. Абдієв КМ. Поняття корупції та система кримінально- правових способів боротьби з нею дис. ... канд. юрид. наук
12.00.08 / КМ. Абдієв. – Мс. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовно-правовые и кримино- логические проблемы коррупции, теневой экономики и борьбы с ними / Л.В. Багрий-Шахматов. – Одесса: Ластар, 2001. – 530 с.
3. Большая советская энциклопедия: в 50 т. – М Энцикло- педия. – Т. 12. – 563 с.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укладі голов. ред. В.Т. Бусел]. – К ВТФ Перун, 2003. – 1440 с.
5. Вешняков А.А. Свободные и демократические выборы как преграда политической коррупции / А.А. Вешняков // Ор- ганизованная преступность, терроризм и коррупция: Кримино- логический ежеквартальный альманах. Вып. 1. – М Юристъ,
2003. – С. 73.
6. Волобуев АН. Совершенствование уголовного законода- тельства в борьбе с организованной преступностью. Криминоло- гические проблемы совершенствования законодательства о борьбе с преступностью / АН. Волобуев. – Баку Каспий, 2002. – 240 с.
7. Голосніченко І.П. Подолання корупції як нівелювання праві свобод людини і громадянина / І.П. Голосніченко // Міжнародне право і національне законодавство зб. наук. пр. про- фес.-виклад. складу кафедр правових дисциплін / редкол.:
В.Л. Чубарєв (головата ін. – К Правові джерела, 2001. –
Вип. 1. – С. 39–48.

Розділ І. Теоретичні засади
дослідження корупції як соціально-економічного явища
– 25 –
8. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность / А.И. Гуров. – М Юриздат, 1990. – 360 с.
9. Дудоров О. Корупція. Варіації на тему хабарництва / О. Дудоров // Віче. – 2002. – № 8.– С. 6–9.
10. Евтушевський В.К. Правове регулювання приватного підприємництва / В.К. Евтушевський // Право України. – 2001. –
№ 5. – С. 36–39.
11. Про засади запобігання і протидії корупції Закон України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI.
12. Камлик МІ. Корупція в Україні / МІ. Камлик, Е.В. Нев- мережицький. – К Знання, 1998. – 186 с.
13. Кодекс про адміністративні правопорушення Української РСР. – К Політвидав, 1989. – 140 с.
14. Кожушко ОМ. Приватизація і її реалії // Голос України С. 2–3.
15. Комиссарова В.С. Уголовно-правовые аспекты борьбы с коррупцией / В.С. Комиссарова // Вестник Московского универси- тета. Сер. II. Право. – 2000. – № 1. – С. 128–138.
16. Корж І. Політична корупція та правова безпека України І. Корж // Право України. – 2009. – № 6. – С. 55–60.
17. Кримінальний кодекс України Закон України від
5 квітня 2001 року № 2341-III.
18. Кримінальний кодекс Української РСР. – К Політви- дав, 1990. – 270 с.
19. Кузнецова Н.Ф. Корупція у системі кримінальних злочинів Н.Ф. Кузнецова // Вестник Московского университета. –
2000. – № 1. – С. 126–138.
20. Лунеев ВВ. География организованной преступности и коррупции в России (1997–1999 гг.) / ВВ. Лунєєв // Организован- ная преступность и коррупция: исследования, обзоры, информа- ция. Социально-правовой альманах. – Екатеринбург: ИИТЦ «Зе- рцало-Урал», 2000. – Вып. 3 – С. 5–15.
21. Лунеев ВВ. Политическая коррупция в России (Всту- пительное слово) / ВВ. Лунеев // Организованная преступность, терроризм и коррупция: Криминологический ежеквартальный альманах. Вып. 1. – М Юристъ, 2003. – С. 71.
22. Мазур І. Корупція як інститут тіньової економіки / І. Мазур // Економіка і право. – 2005. – № 8. – С. 34–38.

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 26 –
23. Мельник МІ. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії) / МІ. Мельник. – К Юридична думка, 2004. – 400 с.
24. Мельник МІ. Корупція проблема визначення сутності і поняття / МІ. Мельник // Вісник Академії правових наук України Харків, 1998. – № 2 – С. 12–16.
25. Мельник МІ. Хабарництво / МІ. Мельник. – К Юрін- ком Інтер, 2000. – 265 с.
26. Мельник МІ. Хабарництво загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства / МІ. Мельник К Парламентське вид-во, 2000. – 256 с.
27. Невмережицький Е.В. Корупція в Україні причини, наслідки, механізми протидії монографія / Е.В. Невмережи- цький. – К КНТ, 2008. – 368 с.
28. Основы борьбы с коррупцией (системы общественной этики поведения) / науч. ред. С.В. Максимов и др. – М Спарк,
2000. – С. 22.
29. Панкратова ВВ. Корупція в контексті відношень власності ВВ. Панкратова // Вестник Московского университета. –
2000. – № 1. – С. 7–17.
30. Панченко П.М. Дане дрогнет рука. Практические со- веты тем, кто дает и берет «взятки». Книга для людей деловой элиты и просто думающих / П.М. Панченко. – Нижний Новгород,
2001. – 230 с.
31. Питання національної доброчесності. Аналітичний звіт. – К, 1998.
32. Попов ВИ. Проявление коррупции в современных условиях / ВИ. Попов // Корупция в Росии: состояние и проблемы: материалы конф. – М Инст. МВД России, 1996. – С. 55–57.
33. Прісняков В.Ф. Детінізація економіки / В.Ф. Прісняков // Фінанси України. – 2005. – № 3. – С. 72–81.
34. Пундей Сар. Дж. Боротьба з корупцією. Критичний огляд з аналізом міжнародного досвіду / Сар. Дж Пундей // Проблеми економічного зростання питання доброчесності матеріали українсько-американського семінару. – Львів, 1997. – С. 84–87.
35. Словарь русского языка: в 4 т. – М Наука, 1983. – Т. 2. – 640 с.

Розділ І. Теоретичні засади
дослідження корупції як соціально-економічного явища
– 27 –
36. Андерш Ф. Словник юридичних термінів / Ф. Андерш, В. Винник, А. Красницька та ін. – К Юрінком Інтер, 1994. – 320 с.
37. Советский энциклопедический словарь / гл. ред.
А.М. Прохоров. – е изд. – М Сов. Энциклопедия, 1988. – 1600 с.
38. Стеценко С.Г. Корупція в органах внутрішніх справ проблеми протидії монографія / С.Г. Стеценко, О.В. Ткаченко. – К Алерта, КНТ, Центр учбової літератури, 2008. – 168 с.
39. Сурков К.В. О понятии коррупции и возможностях правового воздействия на нее. Методологические проблемы вос- питательной и кадровой работы с органами внутренних дел и внутренних войск / К.В. Сурков. – СПб.: Юриздат, 1991. – 230 с.
40. Темнов Е.І. Корупція. Походження сучасного поняття /
Е.І. Темнов // Актуальні проблеми теорії і практики боротьби зорганізованою злочинністю в Росії. – МС. Терещук О.В. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення дис. … канд. юрид. наук 12.00.07 /
О.В. Терещук; Одес. Нац. Юрид. акад. – Одеса, 2000. – 177 с.
42. Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия / М.Ю. Ти- хомиров // БРЭ. – М, 1995. – Т. 4. – С. 164.
43. Тихомиров М.Ю. Краткий юридический словарь /
М.Ю. Тихомиров, Л.В. Тихомирова. – М Тихомиров М.Ю.,
2010. – 828 с.
44. Фукуяма Ф. Великий разрыв / Ф. Фукуяма. – МС. Футей КМ. Потрібен кодекс честі для українських чиновників / КМ. Футей // Урядовий кур’єр. – 1992. – № 138. – С. 4–5.
46. Щур Б.В. Тактика нейтралізації протидії розслідуванню злочинів, вчинених організованими групами монографія /
Б.В. Щур за ред. проф. В.Ю. Шепітько. – Х Гриф, 2005. – 176 с.
47. Юридичний словник. – К Ред. Енциклопедії, 1984. –
850 с.
48. Яблоков Н.П. Криминалистика: учебник для вузов и юрид. факультетов / Н.П. Яблоков. – М ЛексЭст, 2003. – 376 с.
49. Becker G.S. Crime and Punishment: An Economic
Approach // Essays in the Economics of Crime and Punishment / Ed. by G.S. Becker, W.L. Landes. – N/Y., 1974.

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 28 –
1.2. Корупція в історичному контексті

Соціальні та історичні корені виникнення корупції сягають часів появи суспільства. Історичні передумови для цього з’явилися в давнині, коли людина прагнула виокремитися з-поміж інших дорогим подарунком. У первісних суспільствах подарунок жерцю і вождю був нормою. Уперше спробував подолати корупцію ще уст. до нашої ери
Уруінімгіна – шумерський цар міста-держави Лагаша. Хоча минули тисячоліття, але корупція існує ідо нині [2]. Корупція виникла з появою приватної власності. У Стародавній Греції в IV–V ст. до не. корупція мала побутовий характері проявлялась як псування їжі й питної води. Пізніше корупцією стали називати деякі прояви у судовій практиці, занепад моралі, розбещеність молоді, порушення громадського порядку. В античній Греції це поняття мало і соціальний зміст – занепад моралі, безлад. У Древньому Римі корупція означала підкуп судді, аз ст.ст. – підкупність і продажність чиновників і громадсько-політичних діячів, що набуло тоді неабиякого поширення. Офіційні прояви корупції на території сучасної України зафіксовані уст. у Київській Русі, де дружинники, які виконували також функцію бюрократії, зловживали своїми обов’язками. У період татарської орди хабарництво тимчасово силовими методами усунув Батий. За часів Польщі хабарництво мало середньоєвропейський характері прояви його були незначними. Тоді від справедливого королівського суду (який завжди ставав набік багатшої сторони) постраждав сам Б. Хмельницький. Після його перемоги над Річчю Посполитою в Гетьманській державі почало процвітати хабарництво. Однак воно було значно меншим, аніж в Росії, де панували бояри, а згодом узаконеним хабарництвом став інститут годівлі, тобто спосіб утримання державницьких осіб, використовуючи

Розділ І. Теоретичні засади
дослідження корупції як соціально-економічного явища
– 29 населення. З XIV ст. застосовується поняття лихварство – від слова «лихва», що означає надлишок. У російському суспільстві мало не на генетичному рівні закріпилась норма, що служба в органах влади – це спосіб прогодуватись. Імператриця Катерина Велика в Указі від 18 червня 1762 року писала про зловживання владою державної бюрократії. Україна, яка в той період входила до імперії, теж не була винятком. Хабарництво не лише розкладало суспільство, алей загрожувало національній безпеці. Про це свідчать події російсько-японської і Першої світової воєн. У дореволюційному «Уложении о наказаниях» хабарництву надавали великого значення, своєрідно регламентували заходи впливу на це соціальне явище. Наприклад, якщо чиновник приймав подарунки або грошову винагороду за дії, які належали до його функціональних обов’язків, і все виконував бездоганно, то такі дії називались «мздоїмством», покарання за таке порушення було порівняно м’яким. Якщо подарунок отримували після виконання замовлення, то винуватець сплачував штраф, розмір якого не перевищував подвійної ціни подарунка-винагороди, а отримання винагороди до виконання певної дії вважалось більш серйозним порушенням, і за нього позбавляли посади. Тогочасне французьке і бельгійське законодавство було більш ліберальним. Отримання матеріальної вдячності постфактум у цих країнах взагалі не було злочином. І навпаки, у кайзерівській Німеччині злочинцем вважався навіть поштар, який взяв на чай. Набагато більшим злочином у дореволюційній Росії було лихварство. Злочинцями вважались як хабарник, такі хабародавець. Окремим видом хабарництва було також вимагання грошей і подарунків за дії, що стосувались служби винуватого. Революція, яка відбулася нібито з метою розв’язання соціальних проблем, спричинила

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 30 зростання хабарництва. Найжорстокіші репресії і винищення цілих поколінь бюрократичних еліт, наркомів і голів сільських рад не допомогли. В часи Радянського Союзу коло осіб, які мали дозвіл зловживати владою, було доволі незначним, інформація щодо цього приховувалась від народу і була дозованою [4]. Досліджуючи довгий шлях європейських країн до поділу публічної і приватної влади, С. Барсукова зазначає, що ще півтора століття тому державні посадив Європі закладали і давали в придане, часто передавали у спадок. Наприклад, у Іспанії посадив колоніях продавали на офіційних аукціонах. Голландський чиновник оплачував ліцензію на зайняття посадив колоніальній Батавії. Ще всередині ст. для більшої частини Європи було характерним сприйняття державної посади як приватної власності, й ніхто не називав це корупцією [11, с. 18]. Така практика була або законною, або трактувалась законом двояко. Лише в кінці XIX ст. почали формуватися етичні, організаційній політико-правові основи визначення корупції [1, с. 103].
Варто проаналізувати періоди протидії корупції
в Україні. Ця протидія триває протягом всіх років незалежності України. Але до цього часу її подолати не вдалося, незважаючи на активну роботу законодавчих, виконавчих гілок державної влади та правоохоронних органів України. Систематизуємо етапи боротьби з корупцією та проаналізуємо ефективність формі методів, які використовуються.
Перший період – ідеологічний (1991 р. – перша половина р. На цьому етапі виникла та набула актуальності проблема боротьби з корупцією. Одночасно відбувалося поширення корупції у сприятливому середовищі. Корупцію як соціально-економічне явище, що загрожує суспільству, засудили народні депутати Верховної Ради України першого демократичного скликання В. Чорновіл, С. Хмара, Л. Скорик, Г. Омельченко, І. Білас та інші. Цю проблему вис-

Розділ І. Теоретичні засади
дослідження корупції як соціально-економічного явища
– 31 –
вітлював у своїх промовах і перший Президент незалежної України Л. Кравчук. Проте все залишилося нарівні розмові гасел. Тривала ідеологічна боротьба. За таких умов частина українських чиновників не змогла утриматися від спокуси збагачення, використовуючи народ. В 1993 році відбувся відтік у тінь 25 млрд грн (за нинішніми розрахунками) державних коштів. В 1992 році в комерційних структурах виявлено 1182 злочини, з них половина розкрадання фінансових ресурсів, 163 випадки хабарництва [7, с. 40]. В першому півріччі 1994 р. затримано лише декілька хабарників, але не засуджено жодного з тих, хто діяв у складі організованих груп. Після обрання Президентом України Л. Кучма здійснив кадрове зміцнення керівного складу МВС
України, вже у другому півріччі 1994 року за зв’язки зі злочинним світом притягнуто до кримінальної відповідальності майже
200 співробітників міліції [6, с. 6].
Другий період – лобова та фронтальна атаки» друга половина 1994 р. – 1995 р. Характерне застосування окремих адміністративно-командних методів безпосередньої боротьби з корупцією. Президент України підписав Укази Питання боротьби з корупцією та іншими злочинами у сфері економіки, Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби із злочинністю. Прийнято Закони України Про організаційно-правові основи боротьби зорганізованою злочинністю, Про боротьбу з корупцією. Кинуто рішучий виклик тіньовій владі з метою покласти край корупції. Згідно з вищенаведеними нормативними актами, у кінці липня 1994 року створено 200 слідчо-оперативних груп із працівників Генпрокуратури, МВС та СБУ для розслідування особливо важких злочинів у сфері економіки. Проте, як пізніше з’ясувалося, резервів для їх створення не було. У багатьох районах держави працювало по одному слідчому за наявності 10–12 вакантних місць.

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 32 Слід зазначити, що укази Президента Л. Кучми стосувалися минулого. Тобто йшлося про відомі факти хабарництва, зловживання службовим становищем, мафіозності й лобізму серед українських чиновників. Треба було переглянути всі кримінальні справи стосовно колишніх депутатів різних рівнів, керівного складу міністерстві відомств, бо, наприклад, тільки серед народних обранців нараховувалося понад 500 порушників закону. На жаль, лобова атака корупції закінчилася поразкою. За хабарі було затримано лише незначну частину дрібних чиновників. Для масштабнішої роботи не вистачало резервів. За пропозицією МВС України, Кабінет Міністрів додатково передбачив 22 тисячі штатних одиниць. Визначалася тенденція екстенсивного шляху боротьби зі злочинністю для збільшення її обсягів зростала чисельність правоохоронців. Уроці було направлено до суду 6738 справ щодо розкрадання, 828 – щодо хабарництва, 4691 – щодо незаконних операцій з валютою [5, с. 12]. Аналіз боротьби з корупцією на другому етапі показав, що її подолати окремими заходами неможливо. Потрібен комплексний підхід, а саме прийняття нормативних документів, реструктуризація правоохоронних органів, координація їх діяльності на державному рівні. Саме такими заходами і відзначився наступний період боротьби цим явищем.
Третій період – координація зусиль проти
корупції (1996–1997 рр.). У цей період було прийнято низку програмних державних нормативних актів Закони України Про концепцію національної безпеки України, Про Національну програму боротьби з корупцією, Про незадовільний стан виконання заходів щодо боротьби із злочинністю. Оновлено Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, підрозділи боротьби зорганізованою
Розділ І. Теоретичні засади
дослідження корупції як соціально-економічного явища
– 33 злочинністю у системі МВС, СБУ, Державну податкову адміністрацію, податкову міліцію, в її складі – Управління боротьби з корупцією. 24 квітня 1997 року Президент України підписав Указ Про створення Національного бюро розслідувань України. НБРУ планувалося створити для посилення боротьби зорганізованою злочинністю у всіх її виявах, особливо з корупцією посадових осіб і мафіозними угрупованнями. Проте Верховна Рада України наклала вето на цей Указ Президента України. Проведено операцію чисті руки під керівництвом Президента України
(1997 р. Але подолати корупцію такі не вдалося. Річ утім, що всі ці заходи були спрямовані на усунення наслідків, а не причин виникнення корупції. І зрозуміло чому це явище було недостатньо вивчене. На причини розвитку корупції вказував Міністр внутрішніх справ України Ю. Кравченко на засіданні колегії Управління МВС України у Львівській області та облдержадміністрації у червні 1998 року. За його словами, відтепер МВС України змінило ідеологію боротьби зі злочинністю. Правоохоронці намагаються ліквідувати економічне підґрунтя організованої злочинності і корупції [8, с. 2].
Четвертий період – системний підхід в бороть-
бі з корупцією (1998 р. – донині. У цей період відбулося утвердження принципів комплексності та застосування методології системного підходу в подоланні тіньового сектора економіки і корупції зокрема. Так, щороку на лютневих розширених засіданнях Координаційного комітету по боротьбі з корупцією виступав Президент України Л. Кучма. Приймались плани невідкладних скоординованих дій державних та правоохоронних органів щодо зміцнення законності і правопорядку в державі. Створено Урядову робочу групу з відстеження процесів тінізації економіки та розробки пропозицій щодо її припинення. Доповнювалася законодавча база. Уряд України на чолі з Прем’єр-міністром Укра-

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 34 –
їни Віктором Ющенком підготував програму економічного розвитку України. Відповідно до цього документа, Кабмін розгорнув наступна корумповані злочинні зв’язки в державних органах. Правовою основою боротьби стали Указ Президента України від 24.04.1998 року № 367 Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998–2005 роки, Постанова Кабінету Міністрів України від 3.08.2000 року № 1050 Про план заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією нарік. Вдосконалювався механізм притягнення довід- повідальності державних службовців за неналежне виконання обов’язків, для чого внесено зміни до Постанови Кабміну від 4.03.1995 року № 160 Про затвердження порядку проведення службового розслідування. В листопаді 1999 року Україна, разом з членами Ради Європи, підписала Цивільну Конвенцію проти корупції. У державі формувалася міжгалузева організаційно-правова ієрархічна детермінована система боротьби з тіньовим сектором економіки і корупцією. У всіх міністерствах і відомствах України уроці введено посади Державних секретарів, підпорядкованих Президентові. Застосовувалися наукові методи аналізу і синтезу, моделювання, варіації і кореляції тощо. Для подолання корупції в Україні необхідно здійснити послідовні організаційно-правові заходи, які базуються на методології системного підходу. В такому разі слушно буде нагадати постулат Н. Вінера: Системі може протидіяти лише інша система, але вищого організаційного рівня [3, с. 106]. Сфера державного регулювання в Україні й надалі значною мірою трималася на корупційній основі. Яскравим прикладом прояву корупції у вищих ешелонах влади можуть бути маніпуляції з системою державних закупівель, які тривають кілька років поспіль. Криза у цій сфері розпочалася у 2004 р. У боротьбі за прозорість схем держзакупівель з ініціативи нардепів навесні 2005 р. прийнято нову редакцію закону про державні закупівлі, відповідно до

Розділ І. Теоретичні засади
дослідження корупції як соціально-економічного явища
– 35 якої всі ключові повноваження переходили до громадської організації Тендерна палата України [9, с. 16]. Хочу її створенні використано досвід розвинутих країн світу, а саме принципи відкритості, недержавного впливу, громадського контролю тощо, однак прозорими та ефективними дії цієї організації такі не стали. Перевагу отримував не постачальник якісної продукції, а суб’єкт, який міг легко і невимушено виконати всі вимоги тендерної палати та перекласти вартість кінцевих послуг на держбюджет. Ефективність державних витрат ще зменшилась, а стандартні «відкати» замінено іншими корупційними механізмами, участь у яких взяли всі політичні сили, присутні у Верховній Раді України [10]. Оскільки в сучасних умовах злочинність набула організованої форми, особливо у тіньовому секторі економіки за участю корумпованих державних службовців, то слід вдосконалити і систему боротьби з нею.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал