Монографія Погоджено Міністерством внутрішніх справ України львів 2011 2




Pdf просмотр
Сторінка4/14
Дата конвертації18.01.2017
Розмір2.94 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Список використаних джерел
1. Американська конвенція проти корупції, прийнята на третій пленарній сесії 29 березня 1996 року // Антикорупційні розслідування та стратегія попередження корупції матеріали міжнародного семінару (Київ, 15–16 травня 2002 року. – К. – С. 71–75.
2. Волженкин Б.В. Коррупция / Б.В. Волженкин. – СПб.:
С.-Петерб. юрид. ин-т Генер. Прокуратуры Рос. Федерации,
1998. – 350 с.
3. Долженков О.Ф. Інфраструктура організованої економічної злочинності / О.Ф. Долженков. – Одеса НДРВВ ОЮІ –
НУВС, 2002. – 254 с.
4. Криминология: учебник для вузов / под ред. дюн, проф. А.И. Долговой. – е изд., перераб. и доп. – М, 2002. – 848 c.
5. Мельник МІ. Корупція сутність, поняття, ознаки, заходи протидії монографія / МІ. Мельник. – К Атіка, 2001. – 304 с.
6. Мельник МІ. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти протидії корупції автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук / МІ. Мельник. – К, 2002. – 41 с.
7. Мизес Л. Человеческая деятельность / Л. Мизес. – М
Экономика, 2000. – С. 689.
8. Муди-Стюарт Дж. Коррупция в верхах и во что она обхо- дится обществу / Дж. Муди-Стюарт // Отечество. – 1999. – № 15
(16). – 14 апреля.
9. Практичні заходи боротьби з корупцією, підготовлені Економічною та Соціальною Радами Секретаріату ООН матеріали восьмого Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження із правопорушниками. – Гавана, Куба, 27 серпня – 7 вересня ООН, Нью-Йорк, 1991.
10. Притцль РФ. Коррупция, рентоориентированное пове- дение и организованная преступность в России / РФ. Притцль //
Политэконом. – 1997. – №1. – С. 64.

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 52 –
11. Проява СМ. Экономизация коррупции. Механизм про- тиводействия: монографія / СМ. Проява. – М ЮНИТИ-ДАНА: Закони право, 2008. – 159 с.
12. Руссо Ж.Ж. Трактаты / Ж.Ж. Руссо. – МС. Рябченко О.П. Правове регулювання відповідальності за корупційні правопорушення / О.П. Рябченко // Науковий вісник Харківського університету внутрішніх справ. – 2000. – № 2. – С. 28–31.
14. Терещук О.В. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / О.В. Терещук. – Одеса, 2001. – 15 с.
15. Туроу Л. Будущее капитализма / Л. Туроу. – Новоси- бирск, 1999. – С. 272.
16. Anand Swamy, Steve Knack, young Lee, Omar Azfar.
Gender and corruption // IRIS Center. University of Maryland? – 1999.
17. Binyam Reja, Antti Talvitie. The industrial Organization of Corruption: What is difference in corruption between Asia and
Africa // http:www.worldbank.@rg/.
18. Chand S., Mocne K. Controlling fiscal corruption // IMF,
Working Paper, WP/97/100 (August 1997);
19. Chazap J., Harm C. Institutionalized corruption and the kleptocratic state // IMF, Working Paper, Wp/99/91 (July 1999).
20. Eskeland G. S., Thiele H. Corruption under moral hazard // World Bank, Policy Research Department Working Paper
Series 2204, 1999.
21. Frank B. How tempting is corruption? More bad news about the economists // Internet center for corruption research.
22. Rijckegseghem C., Weder B. Corruption and the rate of temptation: do low wages in the civil service cause corruption? // IMF,
Working Paper, WP/97/73;
23. Rose-Ackerman S. Corruption: a study in political economy. 1978, N. Y.: Academic Press, p. 8–10.
24. Susan Rose-Ackerman, Corruption and Government.
Oxford University Press, 2000. – Pp. 113–155, 158–174. http://www. anti-corr.ru/texts.htm
25. Tanzi V. Corruption around the World. Causes,
Consequences, Scope, and Cures // IMF, Staff papers, Vol. 45, N. 4
(December 1998), p. 559–594.




– 53 –
Розділ ІІ

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КОРУПЦІЇ
В УКРАЇНІ ТАЗА КОРДОНОМ


2.1. Теоретико-методологічний інструментарій
дослідження корупції
Для представників наукового співтовариства явище корупції було і залишається однією із глобальних проблем, що постають перед сучасними суспільствами. Хоча корупція відома давно, її роль як соціально-економічного і політичного явища усвідомлюється повною мірою лише за останні три–чотири десятиліття. Помітне зростання інтересу до проблеми корупції спостерігається на межі XX–XXI ст. Сучасна наука зробила значний поступу вивченні корупції, оскільки вітчизняна наукова думка подолала точку зору, якої корупція зводилася до вузького поняття – хабарництва. Відмовившись від звичного інструментарію, що використовувався законодавством, такого, як хабар, зловживання, перевищення тощо, значна кількість учених і практиків підтримала конвенціональний шлях дослідження, тобто з’ясування сутності явища за єдиним підходом до методології його вивчення та досягнення згоди у ключових аспектах. Більшість сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників корупції розглядає це явище як синтетичне поняття, що має не лише правове та кримінологічне, але і суспільно- громадське та політекономічне значення. Загальноприйнятими вважаються правовий, соціологічний, державно-управлінський, економічний і політологічний підходи до аналізу корупції. Корупція є предметом дослідження суспільствознавців різних спеціальностей. Тому традиційний поділ дослідницьких підходів за науково-

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 54 галузевою ознакою зазвичай доповнюється різними нетрадиційними класифікаціями, що об’єднує представників усіх галузей соціальних наук. Суттю правового інструментарію дослідження проблеми корупції є її трактування як псування, пошкодження нормального функціонування державного апарату, процесу управління суспільством за допомогою меркантильного використання в особистих або групових, корпоративних інтересах офіційних службових повноважень, пов’я- заних з ними авторитету і можливостей. Теорія державного управління визначає корупцію як підсистему суспільного регулювання, яка породжується неефективністю (у всіх її проявах) діяльності державної влади, її апарату і виникає як реакція на спотворення та проблеми у функціонуванні цієї системи. Корупція в суспільно-соціальному значенні є певною девіантною поведінкою публічних посадових осіб, що проявляється в нелегітимному використанні повноважень, можливостей, а також інших суспільних ресурсів, доступ до яких вони мають завдяки своєму статусу і фактичному становищу, для отримання особистої, групової, або корпоративної вигоди, всупереч інтересам суспільства [22]. Корупція в її суспільно- соціальному значенні – соціальна хвороба.
Суспільно-соціальний підхід узагальнює поняття корупції, тому його слід диференціювати за окремими елементами. Так, наприклад, однією із цілей корупції є прагнення одержати певні вигоди, блага та переваги, більшість із яких має матеріальний характер. Досягнення нематеріальних цілей, наприклад захоплення, утримання, зміцнення і перерозподіл влади, є неможливим без матеріального підґрунтя, тобто без ресурсного забезпечення. Саме тому одним із основних аспектів інструментарію дослідження корупції є отримання власності убудь- якій формі, утому числі матеріальних ресурсів держави і

Розділ ІІ. Методологічне дослідження корупції
в Україні таза кордоном
– 55 суспільства, шляхом присвоєння, користування та володіння, тобто політекономічний аспект. Способи одержання доступу до власності та ресурсів можуть бути й формально легітимними, й такими, що прямо порушують закон.
Політекономічний аспект дослідження корупції акцентує увагу на нелегітимному привласненні й реалізації публічними посадовими особами суспільних ресурсів будь- яких форм власності в особистих, вузькогрупових або корпоративних інтересах шляхом використання владних повноважень. В найвужчому сенсі явище корупції досліджується у кримінології – за суспільно-соціальними і політекономіч- ними критеріями, які відображають його асоціальну, суспільно небезпечну і кримінально-протиправну сутність. Таким чином, поняття корупції, з позиції кримінології, ототожнюється з корупційною злочинністю. У кримінально-правовій і кримінологічній науках питання щодо сутності корупції є дискусійними. Незважаючи на різноманіття поглядів на поняття корупції серед українських кримінологів, слід зазначити, що основні дискусії відбуваються між прихильниками вузького трактування корупції як підкупу, хабарництва та науковцями, які дотримуються ширшого трактування корупції, розглядаючи її з позиції службового зловживання. Проте всі дослідники визначають корупцію як соціальне явище, яке робить владу деструктивною. Прихильники вузького трактування апелюють насамперед до походження слова корупція від латинського кореня, що означає підкупі не погоджуються із широким трактуванням, яке, на їхню думку, розмиває суть цього явища [8]. Більш загальне трактування корупції базується на ототожненні протиправних посадових (службових) діянь із корупційними, які не охоплюють всіх різновидів непристойної чи злочинної поведінки посадової особи або служ-

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 56 –
бовця. Корупційні діяння не можна порівняти за рівнем суспільної небезпеки з посадовими і службовими правопорушеннями, оскільки вони небезпечніші саме тому, що завжди є діяннями міжпосадовою (службовою) особою і особою, яка зацікавлена в певній протиправній поведінці посадовця (службовця) [11]. Корупцію як сукупність зв’язків і відносин в суспільстві можна визначати з різних позицій в межах певної науки про суспільство і людину. Проте цей аналіз завжди буде неповним, якщо не брати до уваги результатів, отриманих в інших науках. Для повнішого та об’єктивнішого аналізу корупції необхідно скористатися міждисциплінарним підходом, що бере до уваги неоднозначність такого явища, як корупція. Більшість науковців, здійснюючи аналіз основних теоретико-методологічних підходів дослідження корупції як соціального явища, зважає на міждисциплінарну специфіку. Властиві для всіх галузей суспільствознавства методи і дослідницькі підходи впливають на формування визначень, притаманних для кожної науки зокрема. Політична наука досліджує корупцію крізь призму її наслідків, які деформують політичну організацію суспільства, підривають демократичні засади. Характерною ознакою політологічних досліджень корупції є описовий підхід наголос робиться на описі стану корупції в конкретних історичних формах політичного устрою [13]. Політологічні дослідження корупції беруть початок у працях Платона і Арістотеля, які вважали, що саме корупція призводить до появи зіпсованих форм державного управління – тиранії та олігархії. Сучасна політологія звертає особливу увагу на такі форми корупції, як незаконне фінансування політичних партій, парламентські зловживання, торгівля впливом, якій утворюють політичну корупцію. Низова корупція, що характеризується взаємодією чиновників та громадян, є побутовою та позбавлена яскраво

Розділ ІІ. Методологічне дослідження корупції
в Україні таза кордоном
– 57 вираженого політичного змісту, який характерний для політичної або так званої вершинної корупції. Водночас, будь-яка форма корупції має політичній передумови, і наслідки. З політологічним інструментарієм дослідження корупції тісно пов’язаний соціологічний, який розглядає корупцію як соціальну хворобу. Корупція – яскравий приклад соціальної дисфункції, зумовленої наявністю протиріч між індивідуальними цілями членів соціальної організації і самої організації, а також між формально-логічною сутністю соціальної організації і її особливостями. У соціології поширене дослідження корупційного діяння як форми девіантної поведінки. Одне з загальновизнаних визначень корупції належить професорові К. Фрідріху Корупція – поведінка, яка не залежить від превалювальних норм (девіантна поведінка, що асоціюється з певною мотивацією, зокрема зі здобуттям особистої вигоди за суспільний рахунок [1]. Дж. Най визначає корупцію як поведінку, яка не залежить від формалізованих публічних обов’язків під впливом приватних (індивідуальних, родинних, матеріальних або статусних цілей [26]. Погляд на корупцію як форму девіантності певним чином долає обмеженість правового підходу та дозволяє аналізувати прояви корупції, що незаборонені законом. Корупцію в соціології часто досліджують з позиції системи відносин в суспільстві. Корупція – деструктивна щодо суспільних нормі моралі система соціальних зв’язків, які характеризуються використанням посадових повноважень з метою одержання матеріальної і (або) нематеріальної вигоди. Як соціальний інститут, якому властива постійність соціальних практик, визначає корупцію Я.І. Гилінський [5]. За таким тлумаченням, корупція як підсистема часто входить у систему тіньових взаємовідносин в суспільстві (до них належать тіньова економіка, тіньове право і тіньове правозастосування та інші схожі явища) [7]. В.М. Бара-

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 58 –
нов, аналізуючи тіньову сторону суспільного життя, до якого входить і корупція, стверджує, що тіньові мікро- і ма- кроугоди стають не лише частиною разового компромісу, а елементами значного постійно діючого соціального регулювання і тлумачаться як загальновизнана норма, частина повсякденної культури [2, с. 16.]. Значущість соціологічного підходу до аналізу корупції полягає втому, що корупція дистанціюється від управлінського апарату і визначається як породження соціальної аморальності, яка прогресує і є результатом необачного соціального потурання. Досить своєрідним є і так званий етичний підхід у дослідженні корупції, що представлений, зокрема, в низці публікацій організації Transparency International. На думку прихильників такого підходу, корупція є наслідком недоліків етичних правил управління, що призводять до кризи системи. Головним інструментом антикорупційних реформ, на їх думку, може стати проведення реформи управління з метою встановлення ефективного менеджменту із прийняттям етичних правил в бізнесі та інших структурах суспільства [16]. Останнім часом поширений інструментарій дослідження корупції з позиції економічного феномену. Роботи американських учених С. Роуз-Аккерман, П. Мауро, І. Ши- хати та інших розкрили економічну сутність корупції і згубний уплив цього явища на світову економічну систему [14;
25; 18]. С. Роуз-Аккерман зауважив, що економіка є дієвим інструментом аналізу корупції, а ментальні відмінності й мораль додають свої особливості, проте для розуміння того, де саме привабливість корупції є найбільш відчутною іде вона має найбільший вплив, необхідний загальний економічний підхід [14; 25]. Серед економічних теорій корупції заслуговує уваги теорія корупції як статусної ренти за монопольне становище чиновника, що підвищує економічні

Розділ ІІ. Методологічне дослідження корупції
в Україні таза кордоном
– 59 витрати (П. Мауро, І. Шихата), а також так звана агентська модель корупції. Рентну теорію досліджували вчені Г. Сатаров і М. Льовін, які вважають, що у визначенні корупції центральним є посадовий момент, тобто корінь корупції в наявності місця, посади та статусу, який допомагає отримувати прибуток [9]. Агентську модель уперше описав К.Е. Бенфілд, який вважав, що корупція стає можливою, коли існують три типи економічних агентів наділених повноваженнями той, хто наділяє повноваженнями, і третя особа, доходи і витрати якої залежать від особи, наділеної повноваженнями. Особа, наділена повноваженнями, схильна до корупції в межах, в яких можна приховати корупцію від особи, яка наділяє повноваженнями, тобто вона стає корумпованою, коли забезпечує інтереси особи, яка наділяє її повноваженнями, на шкоду суспільним, порушуючи закон [15, с. 32–33]. Функціональний підхід до дослідження корупції знаходиться на межі соціологічного і економічного підходів. Першим застосував функціональний підхід до корупції М. Вебер, який зробив висновок про функціональність і прийнятність корупції за умови, якщо вона посилюватиме позицію політичних еліт, що гарантують прискорення позитивних зміну суспільстві. Прихильники підходу Вебера (С. Хантінгтон, Я.Я. Тарковський та ін.), вважають, що, виконавши свої політичній економічні функції, корупція зникає [6, с. 55]. Таким чином, окрім визнання функціональності корупції, ці дослідники визначають її позитивні (корисні) функції. Ще один прихильник функціональної теорії Я.І. Гилінський зауважив, що у сучасному суспільстві корупція – це соціальний інститут, елемент системи управління, тісно взаємопов’язаний з іншими соціальними інститутами – політичними, економічними, культурологічними, який характеризується наявністю систематичних і довготривалих соціальних умов, що

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 60 підтримуються за допомогою соціальних норм та мають важливе значення в структурі суспільства [4]. Традицію аналізу корупції як девіації еліт продовжують Д. Саймоні Д. Ейтцен. Необхідність такого підходу вони обґрунтовують тим, що термін «білокомірцева злочинність не відповідає сутності явища, а проблема злочинності насправді прихована в системі, в якій злочинність нижчих класів, мафія, корумпований публічний секторі злочинні співтовариства об’єднуються заради вигоди і влади. Тому науковці припускають, що злочинність і девіація суспільно обумовлені та визначені нарівні суспільства. Це означає, що певні соціологічні чинники зумовлюють скоєння злочинів як індивідами, такі організаціями. Серед найбільш важливих з цих чинників в американському суспільстві називають власне структуру влади [21]. В останні десятиліття минулого століття інтенсивний розвиток отримав економічний підхід дослідження проблеми корупції. Йдеться насамперед про теорії і концепції школи Суспільного вибору. Головна ідея цієї школи полягає втому, що корупція з’являється і зростає через прагнення отримати економічну ренту за допомогою певного політичного процесу, яким є державне регулювання різних сфер економічного життя. Відповідно до цього зацікавлені групи бюрократи, політики, представники бізнесу намагаються використати силу держави у приватних інтересах. Прихильники економічних, ринково-центристських підходів до вивчення корупції трактують її як форму соціального обміну, а корупційні платежі – як складову транс- акційних витрат. Серед дослідників, які працюють у цьому руслі, найчастіше називають С. Роуз-Аккермана [27]. В межах цього підходу корупцію пов’язують із надмірним втручанням держави в економічні процеси. Тому корупція може бути повністю функціональною, оскільки є противагою зайвій бюрократизації. Вона є засобом прискорення процесів

Розділ ІІ. Методологічне дослідження корупції
в Україні таза кордоном
– 61 ухвалення управлінських рішень і сприяє ефективному господарюванню. Слід зазначити, щоці положення спочатку були сформульовані для країн з адміністративно-плановою економікою СРСР, країн третього світу. Хоча надалі прихильники цього напряму аналогічним чином аналізували корупцію і в країнах із розвиненою ринковою економікою, виступаючи протидержавної участі, що поширюється. Проте цяточка зору не допомагає зрозуміти і пояснити, чому в деяких країнах з досить високою участю держави в економіці корупція є вкрай низькою, наприклад у Данії. В контексті вищеназваного підходу визначає корупцію автор відомої теорії колективних благ М. Ослон, який стверджує, що будь-яке законодавство або обмеження, яке вводить ринок навпаки, створить практично у всіх учасників спонукальні мотиви до порушення закону і, найімовірніше, призведе до зростання злочинності й корупції серед урядовців. Таким чином, одна з причин, через яку більшість суспільств уражена корупцією держапарату, полягає втому, що майже всі приватні підприємці мають спонукальні мотиви до порушення закону, при цьому майже ні в кого не виникає стимул- реакції повідомляти про такі порушення владі. Проте не лише сукупний спонукальний мотив приватного сектора штовхає його обійти закон, але і всі спонукальні мотиви, характерні для приватного сектора, виявляються на стороні тих, хто порушує правила і обмеження. Коли таких правилі обмежень стає надто багато, рано чи пізно приватний сектор (оскільки всі або майже всі його представники мають спонукальні мотиви до порушення ринкових устоїв або до підкупу чиновників) робить уряд корумпованим і неефективним [12]. Дослідження російських вчених Л.М. Тимофєєва, Г. Сатарова і М. Левіна розглядають корупцію як певний інструмент ринку, який компенсує перешкоди, що створюються державою, а система корупційних операцій формує тіньовий ринок [17; 10].

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 62 Зважаючи нате, що будь-яке соціальне явище, утому числі негативне, має в суспільстві свої функції, корупція завжди ґрунтується лишена недоліках системи управління. Основним наголосом у працях функціоналістів є те, що побутова корупція допомагає у реалізації прав громадян, усуває створені бюрократичні перешкоди, дію соціально необумовлених правових норм. Проте і в цих випадках негативні функції корупції перевищують її сумнівну користь. Всупереч твердженням прихильників функціонального підходу щодо прискорення позитивних зміну суспільстві, які спричиняє корупція, слід відзначити, що корупційне прискорення реалізації прав одних осібне може здійснюватися без порушення прав інших та недотриманням не лише правових, але і багатовікових етичних принципів справедливості й рівності громадян перед законом, тому з твердженням щодо корисних функцій цього соціального феномену важко погодитися. Не знаходить підтвердження і теза С. Роуз-Аккермана щодо економічної доцільності корупції у країнах, що розвиваються, оскільки навіть якщо корупція і економічне зростання складають позитивний симбіоз, то хабарі стимулюють нові витрати і призводять до спотворення економічних цілей [14; 25]. Корупція, незважаючи на певні прибутки для отримувача визначених вигод, гальмує всебічний розвиток суспільства. Історично вона знижувалася з розвитком цивілізації і зростала з її деградацією, тому рівень цивілізації і розвитку корупції є в обернено пропорційній залежності. Ревізіоністська школа аналізу корупції пов’язана з працями вчених, які досліджують проблеми країн третього світу, інших перехідних суспільстві трактує корупцію як вияв незавершеної модернізації. До ревізіоністів, які розглядають спрощений підхід до корупції як феномену відхи-

Розділ ІІ. Методологічне дослідження корупції
в Україні таза кордоном
– 63 –
лення від суспільних норм, можна віднести дослідників, які формально виступають з позиції і соціології, і економіки, і політології, і соціальної антропології. Більшість політологів і соціологів вважає корупцію хворобою суспільств, що розвиваються, спричиненою результатами і проявом незавершеної модернізації і бідності. Представники цієї школи, наприклад, Хосе Абуева, Девід Бейлі, Натаніель Лефф, Колін
Лейес виступали проти односторонньо негативного підходу до корупції як суспільної патології. Навпаки, вони стверджували, що корупція може виконувати позитивні функції в напрямі інтеграції, розвитку і модернізації суспільств третього світу [19; 20; 23; 24].
Становлення ринкових відносини, з одного боку, бюрократизація влади і управління, з іншого, руйнують зв’язки патримоніального характеру і традиційні форми групової солідарності, характерні для доіндустріальних суспільств. Проте в розвинених країнах цей процес є більш тривалим, а замість особистої залежності між індивідами встановилися переважно договірні відносини, регульовані правом. У суспільствах, що форсують модернізацію, а також у країнах, де стан трансформації з різних причин набуває характеру залежного розвитку й історично сформоване сильне державне підґрунтя, процес становлення інститутів, властивих модернізованим суспільствам, відбувається дуже складно або їх існування є дисфункціональним. Взаємовідносини типу «покровитель – клієнт є природною формою захисту індивіда в традиційному суспільстві та мають всі шанси зберегтися і в період модернізації. Цей тип взаємовідносин виявляється по-різному та інколи сприймається як корупційний. У розвинених країнах збереження схожих форм особистої залежності, які реалізуються у взаємодії між індивідами і представниками державної влади, чиновниками, означає корупцію інститутів.

Корупція:
теоретико-методологічні засади дослідження
– 64 Отже, сутністю ревізіоністського підходу на прикладі робіт інституційного та політекономічного характеру є дослідження корупції як форми соціального обміну. А корупційні платежі є частиною трансакційних витрат. Ревізіоністам протистоять ортодокси, що однозначно трактують корупцію як державно-управлінську, політичну і соціальну патологію. До ортодоксів можна віднести представників кримінально-правового напряму досліджень. Їхній підхід переважно базується на досягненнях ревізіоністського, охоплюючи межі міждисциплінарності та природного акцентування на особливостях політологічного дослідження феномену корупції. Вчені, які застосовують ортодоксальний або марксистський підхід, розглядають корупцію як основну ваду капіталізму. Цей підхід утратив своє значення після краху комуністичних режимів і загального визнання факту поширення корупції у соціалістичних суспільствах. Тепер досить відомі концепції, згідно з якими, навпаки, корупція була важливою характеристикою повсякденного життя соціалістичних країн, структурним елементом їх економічної і політичної системи. В кінці XX століття змінилися акценти у теоретико- методологічному інструментарії дослідження корупції, зокрема на міжнародному рівні. Політичні процеси в перехідних економіках та послаблення протистояння між наддержавами сформували умови, за яких міжнародні організації отримали можливість протидіяти корумпованим режимам у країнах, що розвиваються. Зміна цих акцентів була зумовлена зміною дослідницьких інтересів серед науковців та супроводжувалася зростанням кількості економічних досліджень, в яких відображалося значення сформованих суспільних інститутів для економічного зростання, а також негативний уплив корупції на економічний розвиток в цілому.

Розділ ІІ. Методологічне дослідження корупції
в Україні таза кордоном
– 65 –


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал