Національної стратегії збалансованого (сталого) розвитку





Сторінка1/6
Дата конвертації21.01.2017
Розмір0.59 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Пріоритети національної стратегії збалансованого (сталого) розвитку України:
погляд НУО
Редактори: Марушевський Г.Б. (Національний екологічний центр України),
Павличенко П.Г. (Регіональний екологічний центр РЕЦ-Київ),
Тимочко Т.В. (Всеукраїнська екологічна ліга)
Документ підготовлено групою незалежних громадських експертів і схвалено рішенням 3-ї
Всеукраїнської конференції екологічної громадськості (29 листопада – 1 грудня 2002 р., м. Київ)
Вступ
На конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, червень 1992 р.) було прийнято документ “Порядок денний на XXI століття”, який і на сьогодні є узгодженою програмою дій для досягнення взаємозв’язку економічної, соціальної та екологічної складових розвитку. У цьому документі зазначено, що урядам слід прийняти національну стратегію збалансованого розвитку і що важливим аспектом загального планування для досягнення збалансованого розвитку є формування національного консенсусу щодо політики і програм, зокрема щодо національних планів дій. Національна стратегія повинна ґрунтуватися на ретельній оцінці нинішньої ситуації.
Через 5 років на 19-й Спеціальній Генеральної асамблеї ООН (Ріо+5, червень 1997 р.), відзначалося, що брати участь у розробці і впровадженні стратегії збалансованого розвитку повинні усі сектори суспільства. Ця сесія зобов’язала усі країни сформулювати і розробити до 2002 р. національні стратегії збалансованого розвитку, що відображають внесок і обов’язки усіх зацікавлених сторін.
На жаль, через 10 років після Ріо Україна не спромоглася підготувати національну стратегію збалансованого розвитку, хоча й були зроблені певні кроки у цьому напрямі. Так, у грудні 1997 р. було створено Національну комісію сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України. У 2000 р.
Мінекоресурсів України спільно з іншими органами виконавчої влади розробило проект “Концепції сталого розвитку України”. Утім, ця концепція критикувалася громадськими екологічними організаціями і не була прийнята Верховною Радою України. Критика з боку громадськості значною мірою була пов’язана з тим, що головний акцент в концепції було зроблено на економічному розвитку, а не на гармонійному поєднанні трьох складових збалансованого розвитку. До того ж цей документ розроблявся без участі НУО. Для того, щоб відобразити позицію НУО щодо шляхів подолання головних проблем України в економічній, соціальній та екологічній сферах, виникла потреба визначити пріоритети національної стратегії збалансованого розвитку, сформувати образ майбутнього України з погляду громадськості.
Мета документу полягає у викладенні позиції НУО щодо загальних пріоритетів збалансованого розвитку, які б дозволили конкретизувати для України положення міжнародних документів зі збалансованого розвитку, подолати причини дестабілізаційних процесів і створити передумови для збалансованого розвитку України.
Загалом стратегія переходу до збалансованого розвитку має ґрунтуватися на аналізі тих дисбалансів, які існують в економічній, соціальній та екологічній сферах і на подальшому визначенні шляхів подолання цих дисбалансів у напрямі досягнення збалансованого розвитку. Загальні принципи
Ріо слід перетворити у послідовність конкретних управлінських кроків, які б дозволили виправити
існуючі дисбаланси. Просте декларування і повторення в національних документах принципів Ріо не дасть бажаних результатів. Тільки усунення дисбалансів в екологічній, економічній і, як наслідок, соціальній сферах може закласти підґрунтя для збалансованого розвитку України, відновлення якості довкілля і збереження біорізноманіття. Для досягнення збалансованого розвитку пропонуються наступні пріоритети:
1)
структурна перебудова і оздоровлення економіки України;
2)
формування інституційної бази збалансованого розвитку;
3)
зниження рівня соціально-економічної нерівності і бідності;
4)
розвиток регіональної політики збалансованого розвитку;
5)
перехід до збалансованого природокористування;
6)
формування демократичного суспільства;
7)
освіта і наукове забезпечення у сфері збалансованого розвитку;
8)
збалансоване ведення сільського господарства;
9)
врахування національних культурних цінностей;

2 10)
розвиток міжнародного співробітництва;
11)
збереження біологічного і ландшафтного різноманіття;
12)
енергозбереження і збалансований розвиток енергетики.
Необхідно, щоб збалансований розвиток став пріоритетом державної політики України.
Керівні принципи
Головна ідея, на якій ґрунтується даний документ, полягає в тому, щоб розглядати усі
екологічні проблеми як соціальні проблеми
. Необхідно пам’ятати, що люди живуть у складних,
інституціалізованих і соціально стратифікованих соціумах і що їх поведінка визначається переважно не біологічними законами, а соціальними законами і традиціями соціальних відносин, зафіксованими у відповідних інституціях (наприклад, часто економічні потреби вимагають від людини діяти проти своїх кращих мотивів, зокрема проти особистого відчуття природних цінностей). Це означає, що призводять до екологічних проблем ті суспільства, які ми формуємо (тоталітарні, мілітаризовані, з соціально- економічною і гендерною нерівністю, корумповані, криміналізовані тощо) і що завжди слід шукати соціальні корені сучасних проблем, в тому числі екологічних. Відповідно шляхи вирішення цих проблем також будуть мати не технологічний, а соціальний характер, тобто екологічні проблеми можна буде вирішити лише спільно з іншими соціальними проблемам і тільки шляхом соціальних змін – шляхом змін суспільних відносин у соціумах, а якщо це неможливо, то шляхом змін існуючих соціально- політичних систем. Важливо знайти той тип соціальної реорганізації суспільства, який дозволить гармонізувати ставлення цього суспільства до природи. Необхідно трансформувати існуючі суспільства так, щоб їх розвиток був збалансованим.
У даному документі збалансований розвиток розглядається як такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх і майбутніх поколінь.
Концепцією збалансованого розвитку одночасно передбачається гуманізація і екологізація основ традиційної економіки. Продовження нестримної гонитви за економічним зростанням, яка подекуди стає самоціллю розвитку національних господарств у кінцевому підсумку обертається деградацією і людського, і природного капіталу, тобто самогубством і знищенням природно-ресурсної бази суспільного відтворення.
Концепція збалансованого розвитку передбачає реалізацію цілісної системи принципів діяльності. При цьому засадовим, системотворчим принципом є принцип цілісності, який наголошує на необхідності цілісного, комплексного підходу до вирішення екологічних, соціальних та економічних проблем. Особливо важливим також є гармонійне поєднання минулого і майбутнього шляхів розвитку.
Майбутнє має спиратись на минуле, як на змістовну основу для планування, яка міститься у культурі і зафіксована у відповідних інституціях. При цьому минуле України не повинно перетворюватися у невпорядкований набір подій і фактів, не об’єднаних у межах внутрішньої цілісності, і має оцінюватися з огляду на майбутнє, як на критерій його оцінки та інтерпретації. Для досягнення збалансованості слід гармонійно поєднувати принцип збереження (культурної і природної спадщини) з принципом
інноваційності, творчості
. Творчий підхід до природоперетворювальної діяльності передбачає врахування складності природних екосистем і творчу адаптацію суспільної діяльності до можливостей екосистеми підтримувати життя на Землі.
Головними принципами збалансованого розвитку
є гармонійне поєднання розвитку суспільства зі збереженням довкілля, політика запобігання екологічним негараздам, екологічна експертиза, ліквідація незбалансованих видів виробництва і споживання, розробка і впровадження екологічних технологій, принципи “забруднювач платить” і “ресурсокористувач платить”.
Головними принципами охорони довкілля
є попередження і зниження рівня забруднення, проведення наукових досліджень у галузі природоохорони та збалансованого розвитку, розробка національних екологічних стандартів та проведення моніторингу, збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, попередження транскордонних екологічних проблем, справедливе використання і збереження транскордонних природних ресурсів, захист атмосфери, збереження і відновлення ґрунтів, раціональне використання і відновлення водних ресурсів та якості води.
Для досягнення збалансованості ці принципи обов’язково мають бути поєднані з такими загальнолюдськими
моральними
принципами
, як справедливість, відповідальність перед теперішніми і майбутніми поколіннями, солідарність, ліквідація бідності, гендерна рівність, визнання традиційних прав корінних народів тощо.

3
Загальними принципами збалансованого управління
є відповідальність держави за збалансований розвиток і збереження природи, участь громадськості у процесах прийняття рішень, забезпечення відповідальності державних установ за компенсації жертвам екологічних катастроф та за відновлення ушкоджених екосистем, екологічна освіта і виховання.
Головними принципами ефективного управління
є підзвітність, прозорість, передбачуваність
і спільна участь. Принцип підзвітності полягає в тому, що державні посадові особи зобов’язані нести відповідальність за свої дії, і передбачає існування низки заходів, які застосовуються у випадку протизаконних або помилкових дій з боку владних структур (цей принцип розповсюджується і на таке явище як корупція). Принцип прозорості передбачає створення інструментів і механізмів, які дозволяють забезпечити широкий доступ громадськості до певних джерел державної інформації і оприлюднити процеси прийняття важливих урядових рішень (аж до їх громадського обговорення).
Принцип передбачуваності вимагає
постійного застосування правил і процедур, які дозволять державним службовцям планувати свої програми відповідально і без поспіху. Принцип участі
передбачає залучення владними структурами до планування державних програм широких кіл громадськості і зацікавлених організацій.
Головними принципами територіального управління є
субсидіарність, децентралізація, партнерство, програмування. Субсидіарність – це громадсько-політичний принцип, за яким вищі рівні управління мають право і повинні розв’язувати лише ті регіональні проблеми, для самостійного розв’язання яких нижчі рівні управління не мають достатніх прав чи ресурсів (ідеальною є схема
“держава регулює за допомогою законодавчих актів і надає ресурси, а регіони діють”). Децентралізація
- це перерозподіл владних повноважень між центром і регіонами з метою їх ефективного використання, посилення відповідальності та заохочення регіональних ініціатив, оптимізації практичного вирішення питань на регіональному і місцевому рівні. Партнерство - співробітництво між суб’єктами різних рівнів територіально-адміністративних одиниць. Програмуваннярозробка на основі партнерства стратегій розвитку територій з урахуванням держаних пріоритетних довгострокових та короткострокових цілей.
Діюча світова економічна система налаштована на максимальний зиск за будь-яку ціну, будучи механізмом збагачення багатих і зубожіння бідних. Критерієві зиску в екологічну епоху мають протистояти поняття партнерства, паритетності і справедливості. Торгівля, як складова частина нинішньої економічної моделі, також дискримінує слабшого партнера й сприяє сильнішому. Принцип справедливої торгівлі вимагає захисту інтересів країн – передусім експортерів сировини. Це стане можливим, якщо у вартості чистого продукту буде враховано природно-екологічний компонент.


Пріоритети збалансованого розвитку України

1. Структурна перебудова і оздоровлення економіки України

Оцінка ситуації.
1) Структурні деформації господарства.
За роки радянської влади багатонаселена Україна з її великими запасами корисних копалин була дуже привабливим регіоном для проведення індустріалізації. Це обумовило невиправдано великий масштаб деяких галузей (гірничодобувної, переробної, металургійної тощо), розвиток яких набув в
Україні гіпертрофованого і незбалансованого характеру. З часів сталінської індустріалізації вся промисловість, увесь ритм життя країни був підпорядкований створенню потужного і надпотужного військово-промислового комплексу (ВПК). Навіть у 1991 р. в Україні ВПК нараховував 1879 підприємств, а витрати ВПК разом із витратами на утримання особового складу радянської армії складали майже 30% ВВП
1
. Інтенсивне використання природних ресурсів супроводжувалося накопиченням дисбалансів в екологічній сфері.
Теперішня екологічна ситуація є наслідком нагромаджених за багато років структурних деформацій господарства, домінування природомістких галузей промисловості, ресурсо- і енергоємних технологій, сировинної орієнтації експорту і водночас надмірної концентрації виробництва у промислових центрах і регіонах країни. В Україні склалася вкрай нераціональна структура
природокористування і управління соціально-економічним розвитком держави, яка є в цілому
неефективною і екологічно небезпечною.
Потенційно небезпечні виробництва мають велику питому
1
Мунтіян В. Фінансування збройних сил України: проблеми та перспективи //Дзеркало тижня. – 7 вересня 2002 р. -
№ 34.

4 вагу в структурі промислового виробництва: на них припадає 42,8% вартості основних фондів, 33,8% обсягів виробництва і 21% зайнятих
1
. Деформована структура економіки посилює свої негативні прояви.
Статистичні дані свідчать, що за 1991-1999 рр. у структурі ВВП України значно зросла частка
сировинно- та енергоємних й водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості
гірничо-металургійної і паливно-енергетичної, а також хімічної та нафтохімічної (з 17,3% у 1991 р.
до 59,2% у 2000 р.
2
) паралельно зі скороченням частки галузей, які виробляють продукцію кінцевого споживання, насамперед – машинобудування, легкої і харчової промисловості.
За даними Держкомстату України у 1990 р. спостерігався приріст (порівняно з 1985 р.) виробництва промислової продукції майже у всіх галузях. Починаючи з 1991 р., в Україні розпочався різкий спад виробництва промислової продукції. У переробних галузях темпи падіння обсягів виробництва промислової продукції були вищими (2,8-4,3 рази), а у видобувних галузях та енергетиці – нижчими (1,5-2,3 рази). Найбільш високі темпи падіння були у легкій промисловості (у 7,7 рази) і машинобудуванні та металообробці (2,2 рази). Відносно повільніші темпи падіння виробництва продукції видобувних галузей дозволили їм збільшити частку своєї продукції у загальній структурі промисловості України майже у 2 рази (з 21,2% у 1990 р. до 40,5% у 1999 р.)
3
. Це говорить про те, що
Україна стає дедалі активнішим сировинним придатком з економікою напівколоніального типу,
спеціалізуючись на прискореному розвитку ресурсовидобувних галузей
. Утім, відомо, що держави, які спеціалізуються на розвитку сировинно-ресурсних галузей не лише приречені на економічну залежність від споживаючих їх продукцію країн, але й спричиняють подвійну шкоду довкіллю – адже через переважно витратний характер природокористування більше половини природних ресурсів витрачається знову на підтримку ресурсовидобувних та енергоємних виробництв.
Сформувалася яскраво виражена сировинна спрямованість експорту. Продукція кінцевого споживання, перш за все, наукомістких і високотехнологічних галузей промисловості експортується мало. Натомість частка матеріало- і енергоємних галузей в українському експорті сягнула близько 60%, причому 40% від усього експорту припадає на продукцію лише однієї галузі – чорної металургії (до того ж у структурі експорту переважає не готова, а проміжна продукція і сировина – більше 30%).
Підвищення завдяки експорту платоспроможності цих галузей породжує перерозподіл на їх користь енергетичних, сировинних та фінансових ресурсів. Більше того, оскільки збільшення експорту
відбувається передусім за рахунок енергоємних виробництв, воно потребує зростання імпорту
енергоносіїв
, які використовуються переважно для виробництва первинної сировини та напівфабрикатів, реалізовуючи їх майже без прибутку для власної економіки. Як наслідок, енергоємність ВВП сьогодні в Україні в 9 разів більша, ніж у країнах Європи
4
, і є однією з найвищих у світі. Отже, створюється загроза самодостатнього зростання сировинних галузей, наслідком якої будуть занапащені гірничими підприємствами землі та забруднюючі довкілля відходи і викиди гірничо- збагачувальних та металургійних заводів.
Значних масштабів набуло фізичне і моральне старіння промислово-виробничих основних
фондів
. Спостерігається прискорений процес деградації основних фондів промисловості внаслідок катастрофічного скорочення обсягів капіталовкладень (на 77% відносно 1990 р.). Для порівняння: обсяги капіталовкладень в 1999 р. в Україні відповідають рівню другої половини 1950-х років. Виникла пікова ситуація, коли країна не в змозі відтворити структуру основних виробничих фондів, яка б забезпечувала існування держави. Відбулося різке скорочення інвестицій в основний капітал, що призвело до прискореного старіння виробничих фондів. Ступінь зносу основних виробничих фондів у розвинутих державах не перевищує 25%, пороговий індикатор для економічної безпеки держави не повинен перевищувати 50%. В Україні у більшості галузей він наближається до 60%, а в чорній металургії, хімічній і нафтохімічній та харчовій промисловості перевищує 70%. Статистика свідчить, що у національному господарстві країни різко знизився показник технічного оновлення виробництва і
економії первинної сировини
: в 1991-1999 рр. частка впровадження ресурсозберігаючих технологій в структурі нових технологій становила лише 2,9%
5 1
Природно-ресурсний аспект розвитку України. – К.: Вид. дім “КМ Academia”, 2001. – С. 7.
2
Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”. – 2002.
3
Природно-ресурсний аспект розвитку України. – К.: Вид. дім “КМ Academia”, 2001. – С. 9-11.
4
Економічне зростання на засадах справедливості: український погляд /Світовий Банк. Документ для обговорення
No. 407. Під ред. Дж. Хансена і В. Нанівської. – 1999. – С. 45.
5
Природно-ресурсний аспект розвитку України. – К.: Вид. дім “КМ Academia”, 2001. – С. 8.

5
Отже, зараз Україна впроваджує енерго- та ресурсозатратну модель економічного розвитку.
Уряд продовжує стару радянську практику субсидуваннябруднихгалузей економіки.
Це пов’язано з тим, що зараз такі види діяльності, як видобування залізної руди, виплавка сталі, виробництво сталевих труб тощо дають можливість Україні заробляти валюту, необхідну для обслуговування зовнішнього боргу. Саме тому уряд надає субсидії найбільш брудним, але експортоспроможним галузям економіки шляхом звільнення їх від податків, встановлення знижених платежів за забруднення, наданням різноманітних непрямих субсидій. Наприклад, Законом України
“Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу” (від
14.07.1999 р.) започатковано безпрецедентне субсидування найбільш шкідливих підприємств гірничо- металургійного комплексу шляхом списання пені і штрафів, звільнення від цілої низки обов’язкових податків, і, що найважливіше, зниження ставки на прибуток до 9%
1
. Утім, ці податкові пільги обернулися частковою блокадою українських металургів з боку країн - найважливіших ринків збуту.
Нині проти України ведеться близько 100 антидемпінгових розслідувань за більш ніж 20 товарними групами (переважно металопрокат і продукція хімічної промисловості) у 13 країнах світу
2
Потрібно зазначити, що структурна перебудова економіки відбувається в основному як
стихійний нерегульований процес
. Структура національної економіки змінюється в даний час у гірший бік. Заходи економічних реформ, які здійснюються під лозунгами наближення до кращих світових зразків, ведуть до віддалення від них, оскільки переливання капіталу та інвестицій у високорентабельні, соціально орієнтовані сфери не відбувається. Нині проблеми реструктуризації вирішуються не стільки шляхом структурної перебудови галузей, скільки реструктуризацією підприємств, в першу чергу в промисловості та сільському господарстві. Акцент зміщується на суб’єкти господарювання, які керуються можливостями одержання прибутку, а не постулатами реформування.
Це ще раз доводить, що проблема структурної перебудови має фокусуватися на макроекономічному рівні. Управління структурною перебудовою на цьому рівні дасть можливість створити матеріальну базу для малого і середнього підприємництва, що вкрай важливо з позиції утворення ринку екологічних послуг.
Говорячи про структурну перебудову економіки України як про пріоритет, слід пам’ятати про гіркий досвід реструктуризації вугільної промисловості, що призвів до кризових явищ у Донбасі, особливо у Луганській області. Виведення з експлуатації великої кількості шахт шляхом “мокрої” консервації викликало порушення природно-техногенної системи, сформованої за період багаторічного освоєння території. Швидкими темпами і на великих площах відбувається підняття рівнів підземних вод
і підтоплення територій, зокрема населених пунктів, надходження високомінералізованих шахтних вод до раніше дренованих водоносних горизонтів (забруднення джерел водопостачання) і річкової мережі, відбувається деформація земної поверхні та інтенсифікація газовиділення, зокрема проникнення метану в будівлі. З моменту початку реструктуризації вугільної промисловості кількість діючих шахт у
Луганській області скоротилася з 99 до 63. Кількість працюючих у цій галузі зменшилася на 26,8 тис. чол. При цьому працевлаштовано було лише 12,4% звільнених гірняків (тільки 5% - на вугільних підприємствах)
3
. Екологічні і соціальні проблеми в шахтарських поселеннях переплелися у нерозривний вузол. Це пов’язано з тим, що ДК “Укрвуглереструктуризація” здійснював ліквідацію вугільних шахт без урахування прогнозних оцінок екологічних наслідків і з частими порушеннями природоохоронного законодавства. Увага приділялася в першу чергу “фізичному закриттю” шахт. Фінансування забезпечення екологічної безпеки відбувалося за залишковим принципом (за станом на 01.07.2001 р. обсяги робіт, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, були здійснені лише на 8,5% від запроектованого
4
). Відомче закриття шахт породило проблеми, які повинні вирішувати органи місцевого самоврядування, але їх бюджети скоротилися через закриття шахт. Отже, можна зробити висновок, що непродумана


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал