Навчальний посібник д е. н., проф. Васильців Т. Г., д е. н., проф. Апопій В. В., к е. н., доц. Лупак Р. Л




Pdf просмотр
Сторінка3/10
Дата конвертації17.02.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
ТЕМА 3
ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Ключові
слова:
система
інтелектуальної власності, суб’єкт права
інтелектуальної власності, Цивільний кодекс України, закони України, державна система правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності.
1. Загальна
конфігурація
державної
системи
управління
інтелектуальною власністю
2. Суб’єкти права інтелектуальної власності
3. Система законодавства України про інтелектуальну власність
4. Становлення державної системи правової охорони інтелектуальної
власності в Україні
5. Організаційна структура державної системи правової охорони і
захисту прав інтелектуальної власності

1.
Загальна
конфігурація
державної
системи
управління
інтелектуальною власністю

Державна система інтелектуальної власності – це сукупність елементів
інтелектуальної власності, які взаємодіють між собою в процесі їхнього створення та використання, а також підлягають державній охороні.
Системою називається така сукупність елементів, що мають характерні ознаки, параметри та просторову структуру, які забезпечують досягнення
єдиної мети або функції. Так, система інтелектуальної власності складається з п’яти підсистем і зв

язків між ними (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Державна система управління інтелектуальною власністю
Державна система
управління
інтелектуальною
власністю
Об’єкти
інтелектуальної власності
Суб’єкти
інтелектуальної власності
Законодавчі документи з питань інтелек- туальної власності
Міжнародні договори з питань
інтелектуальної власності

40
Відтак, державна система управління інтелектуальною власністю є ефективною за умов:
- забезпечення дієвого захисту правових, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів держави;
- забезпечення набуття, здійснення та захисту прав на об’єкти
інтелектуальної власності на рівні економічно розвинутих держав, удосконалення механізмів реалізації норм чинного законодавства;
- забезпечення максимальної зручності для заявників процедури набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності шляхом її спрощення та прискорення діловодства;
- зменшення рівня піратства та недопущення розповсюдження контрафактної продукції;
- сприяння підвищенню науково-технічного потенціалу нації, конкурентоздатності національної економіки, її розвитку на інноваційній основі;
- сприяння покращенню інвестиційного клімату держави, підтримка підприємництва;
- заохочення до більш ефективного використання малими та середніми підприємствами можливостей державної системи, підвищення рівня знань з питань інтелектуальної власності представників малого та середнього бізнесу;
- оновлення та вдосконалення системи освіти у сфері інтелектуальної власності, спрямованої на підвищення рівня інноваційної культури суспільства, активності використання набутих знань та результатів інтелектуальної діяльності;
- активізація розповсюдження знань, пов’язаних з інтелектуальною власністю;
- розширення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, покращення іміджу держави.
Загалом в Україні за роки незалежності створена державна система правової охорони інтелектуальної власності. Зокрема, сформована нормативно- правова база, що в цілому відповідає міжнародним нормам і стандартам, розбудована відповідна інфраструктура, запроваджені механізми реалізації правових норм. Так, останнім часом значно підвищився рівень захисту прав
інтелектуальної власності, налагоджується координація дій правоохоронних та контролюючих органів по боротьбі з піратством у сфері інтелектуальної власності, створена система патентно-інформаційного забезпечення, національна система підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, запроваджені сучасні методи здійснення експертизи заявок на видачу охоронних документів на об’єкти промислової власності.
Відтак, розвиток і вдосконалення державної системи інтелектуальної власності повинний здійснюватися шляхом комплексного та системного виконання таких завдань:
- удосконалення нормативно-правової бази;
- забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності;
- удосконалення експертизи заявок на об’єкти права промислової

41 власності;
- патентно-інформаційного забезпечення у сфері інтелектуальної власності та забезпечення широкого доступу громадськості до інформації, пов’язаної з набуттям прав на об’єкти інтелектуальної власності;
- розвитку міжнародного співробітництва та участі України в здійсненні міжнародної політики з метою підвищення міжнародного іміджу та впливу на міжнародні процеси у сфері інтелектуальної власності;
- підготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності, поширення знань, формування в суспільстві високого рівня культури та освіти у сфері
інтелектуальної власності.
2. Суб’єкти права інтелектуальної власності

Суб’єкт права інтелектуальної власності (СПІВ) (згідно зі ст. 421
Цивільного кодексу (ЦК) України) – це творець (творці) об’єкта права
інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові або майнові права інтелектуальної власності.
Відтак, за характером правового використання інтелектуальної власності перша група СПІВ визначається завдяки вживанню терміну “творець об’єкта права інтелектуальної власності». Термін “творець» за своїм змістом є аналогічним терміну “автор об’єкта права інтелектуальної власності». Творець
(автор) – це фізична особа, творчою працею якої створюється об’єкт права
інтелектуальної власності. Результат інтелектуальної, творчої діяльності може створити лише фізична особа. Виходячи зі специфіки підстав набуття
(виникнення) права інтелектуальної власності, передбачених ЦК України та спеціальним законодавством у сфері інтелектуальної власності, визнання особи творцем (автором) зазначеного об’єкта не залежить від обсягу її дієздатності.
Творцями (авторами) об’єктів права інтелектуальної власності можуть бути обмежено дієздатні та недієздатні особи.
Щодо недієздатних і малолітніх (до 14 років), то майнові права
інтелектуальної власності здійснюють від їх імені батьки, усиновителі або опікуни (ст. 31 і 41 ЦК України), тобто їх законні представники. Неповнолітні фізичні особи віком від 14 до 18 років можуть самостійно здійснювати свої правомочності щодо об’єктів права інтелектуальної власності, наприклад, укладати договори на видання своїх творів (ст. 32 ЦК України). За законом авторство також визнається за фізичними особами, які визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами. Але здійснювати свої правомочності у сфері інтелектуальної власності вони можуть лише за згодою своїх піклувальників (ст. 37 ЦК
України). Таким чином, фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності, є носіями особистих немайнових прав інтелектуальної власності.
Реалізація майнових прав інтелектуальної власності від імені таких осіб та в їх
інтересах здійснюється
їх законними представниками
(батьками, усиновителями, піклувальниками, опікунами). Юридичні особи не є
«творцями», оскільки не можуть створювати об’єкти права інтелектуальної власності, це можуть зробити лише працюючі у них фізичні особи.

42
Стаття 421 ЦК України до другої групи СПІВ відносить інших осіб. В якості конкретизуючої ознаки, що дає можливість визначити коло цих осіб, законодавець обрав належність їм прав інтелектуальної власності. Таким чином, до другої групи СПІВ, відповідно до змісту ст. 421 ЦК України, слід віднести фізичних та юридичних осіб, які набули права інтелектуальної власності за законом або договором.
Таким чином, СПІВ визнається особа, яка є носієм особистих немайнових та (або) майнових прав інтелектуальної власності. Кожна із зазначених груп
СПІВ характеризується правовим статусом, який має свою специфіку зумовлену низкою умов.
Враховуючи, що класифікація СПІВ, наведена у ст. 421 ЦК України носить загальний характер, як однин з критеріїв класифікації можна запропонувати підстави, набуття права інтелектуальної власності. Відповідно до цього критерію СПІВ поділяють на дві групи: первинні та вторинні.
До першої групи належать СПІВ, які набули свого статусу внаслідок створення або державної реєстрації прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Так, первинним суб’єктом авторського права є автор твору.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автором аудіовізуального твору є: режисер-постановник; автор сценарію і (або) текстів, діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник- постановник; оператор-постановник. Автором за законом можуть визнаватися перекладачі, упорядники збірок творів. Відповідно до ст. 435 ЦК України, за відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Первинними суб’єктами і суміжних прав, згідно зі ст. 450 ЦК України, є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.
За відсутності доказів
іншого, виконавцем, виробником фонограми, виробником відеограми, організацією мовлення вважається особа, ім’я
(найменування) якої зазначено, відповідно, у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі програми організації мовлення.
СПІВ на наукові відкриття
є лише фізичні особи-автори,
інтелектуальною, творчою діяльністю яких зроблене наукове відкриття (глава
38 ЦК України).
Виникнення права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок законодавець, здебільшого, пов’язує з державною реєстрацією прав на ці результати науково-технічної творчості, внаслідок якої ці результати набувають правову охорону, а відповідні суб’єкти – автор, роботодавець, замовник – отримують охоронний документ (патент) та набувають статусу суб’єкта права інтелектуальної власності (ст. 462 ЦК
України).
Первинним СПІВ на компонування (топографію) інтегральних мікросхем
є її автор, творчою працею якого створено цей об’єкт права інтелектуальної власності (ст. 473 ЦК України).
Для того, щоб особа була визнана СПІВ на раціоналізаторську

43 пропозицію, остання повинна відповідати таким умовам охороноздатності – містити у собі технологічне, технічне або організаційне рішення та мати локальну новизну (ст. 481 ЦК України).
Первинним СПІВ на сорт рослин та породу тварин є автор сорту рослин та автор породи тварин, творчою працею яких створено сорт рослин або порода тварин (ст. 486 ЦК України).
СПІВ на комерційну таємницю, відповідно до змісту ст. 505 ЦК України,
є особи, які ведуть підприємницьку діяльність та мають юридичний статус підприємців. Виходячи з визначення комерційної таємниці, є підстави припустити, що суб’єкти права на комерційну таємницю належать лише до первинних суб’єктів права інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 83 ЦК України, первинними СПІВ на комерційне
(фірмове) найменування можуть бути лише юридичні особи, товариства
(підприємницькі та непідприємницькі), установи та юридичні особи інших організаційно-правових форм, встановлених законом. Вони є носіями виключно майнових прав інтелектуальної власності, а особисті немайнові права їм не належать, оскільки закон не визнає авторства на комерційні (фірмові) найменування.
Первинними СПІВ на торговельну марку, згідно із п. 5 ст. 5 Закону
України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» та ст. 494 ЦК
України, можуть бути юридичні або фізичні особи, а також об’єднання осіб, які зареєстрували на своє ім’я право інтелектуальної власності на торговельну марку.
СПІВ на географічне зазначення походження товару, згідно зі ст. 9 Закону
України “Про охорону прав на зазначення походження товарів» та ст. 502 ЦК
України, можуть бути фізичні або юридичні особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов’язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.
Викладене дозволяє зробити висновок, що до первинних СПІВ слід, насамперед, віднести авторів (творців) творів, а також результатів науково- технічної творчості, оскільки саме його інтелектуальний, творчий потенціал є тим джерелом, з якого народжується об’єкт права інтелектуальної власності.
До другої групи належать СПІВ, які самі нічого не створюють, але на підставі закону або договору набули у встановленому порядку майнових прав
інтелектуальної власності. Юридичний факт набуття права інтелектуальної власності вторинним СПІВ пов’язується з моментом вступу в дію договору; виникнення умов, за яких діє норма закону; вступу в спадщину.
Так, вторинним СПІВ може бути інша (не автор/творець) фізична особа
(здебільшого, зареєстрована як підприємець) та юридична особа, до яких на підставі договору або закону переходять повністю або частково майнові права
інтелектуальної власності на результат творчої діяльності. Причому такий перехід може мати строкові межі, а може таких меж і не мати. СПІВ, за певних умов, можуть бути також спадкоємці щодо фізичних осіб та правонаступники –

44 щодо юридичних осіб (у разі ліквідації, реорганізації тощо).
Вторинні СПІВ є правонаступниками первинних суб’єктів, якими, як зазначалося, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, до яких на підставі договору, заповіту або закону переходять майнові права на використання об’єктів права інтелектуальної власності, та деякі особисті немайнові права
(наприклад, право на захист авторства, недоторканості твору тощо).
Варто зазначити, що від СПІВ слід відрізняти суб’єктів-учасників процесу
(процедури) набуття правової охорони на об’єкти права
інтелектуальної власності та процесу захисту права інтелектуальної власності.
До таких суб’єктів слід віднести патентних повірених, Державну службу
інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (Держслужба),
Апеляційну палату Держслужби, а також суд. Але ні патентні повірені, ні
Держслужба, ні Апеляційна палата чи суд, виконуючи конкретні завдання: представляючи інтереси заявників (патентні повірені), приймаючи рішення щодо набуття прав на об’єкти права інтелектуальної власності (Держслужба), поновлюючи порушене або оспорене право (Апеляційна палата та суд), не набувають статусу СПІВ. Вони мають свій правовий статус, визначений у законодавстві України.
3. Система законодавства України про інтелектуальну власність
Законодавство України про інтелектуальну власність продовжує своє становлення з одночасним соціально-економічним розвитком та формуванням правової держави. У процесі розбудови правової держави надзвичайно важливою є роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність.
Зазначимо, що вперше термін “інтелектуальна власність» було використано в Законі України “Про власність» від 7.02.1991 р. Проте, правові засади розвитку творчої діяльності людини і охорони її результатів закладені в
Конституції України, яка проголосила свободу літературної, художньої і технічної творчості та захист інтелектуальної власності. Так, у ст. 54
Конституції закріплено основний принцип охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватись й розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної й творчої діяльності.
Відносини у сфері інтелектуальної діяльності регулюються цілою низкою актів цивільного законодавства, центральне місце серед яких посідає ЦК
України, Книга четверта якого – “Право інтелектуальної власності» – містить загальні та спеціальні норми. Глава 35 “Загальні положення про право
інтелектуальної власності» стосується питань, що регулюються однаково стосовно будь-якого інтелектуального продукту; її призначення полягає у визначенні кола об’єктів і суб’єктів інтелектуальної діяльності, закріпленні основних принципів і підходів щодо охорони відповідних прав, встановленні строку чинності виключних прав, визначенні змісту особистих немайнових і

45 майнових прав інтелектуальної власності, загальних правил використання
інтелектуального продукту й передачі майнових прав іншим особам, засад захисту порушених прав.
Спеціальні правила щодо особливостей створення і використання певного об’єкта вміщені у главах 36-46 Книги четвертої ЦК, а також у Книзі п’ятій ЦК
(глави 75, 76), в якій врегульовуються договірні відносини з приводу розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Крім ЦК, авторське і патентне право регулюються Кримінальним кодексом і Кодексом про адміністративні правопорушення, в яких передбачено відповідальність за порушення авторських прав і патентного права. Їх регламентація передбачена Цивільно-процесуальним кодексом, Господарським кодексом, Господарсько-процесуальним кодексом, Митним кодексом.
Авторське право розглядають як складову частину цивільного права, але воно, крім ЦК, регулюється і спеціальним законом. Таким є Закон України від
23.12.1993 р. “Про авторське право і суміжні права». Він базується на міжнародних нормах використання творів, враховує сучасні тенденції правового регулювання традиційних і нових об’єктів авторського права. У
Законі також передбачено охорону суміжних прав, тобто права тих, хто доносить до публіки створені авторами твори – виконавці, організації телемовлення й виробники фонограм.
На розвиток законодавства України про авторське право та суміжні права, виконання міжнародних зобов’язань щодо захисту інтересів осіб, які мають ці права, захист прав та інтересів осіб, які займаються розповсюдженням примірників об’єктів авторського права і суміжних прав, та споживачів спрямований Закон України від 23 березня 2000 р. “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» у редакції від 10.07.2003 р.
Праву інтелектуальної власності присвячена ст. 9 Закону України “Основ законодавства про культуру» від 14 лютого 1992 р. та був оновлений у 2011 р.
Авторське право телерадіоорганізацій визначене в ст. 36 Закону України від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення». Дотримання норм авторського права є обов’язком видавців згідно із Законом України від 5 червня
1997 р. “Про видавничу справу». Відповідно до Закону України від 7 жовтня
1997 р. “Про професійних творчих працівників і творчі спілки», держава гарантує професійний і соціальний захист членам творчих спілок, захист їхніх авторських прав. Відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об’єкта авторського права, регулює Закон України від
13 січня 1998 р. “Про кінематографію». Авторському праву на твори архітектури присвячено розділ IV Закону України від 20 травня 1998 р. “Про архітектурну діяльність».
Патентні закони багатьох країн за своєю суттю нерівнозначні. Як правило, вони містять основні положення патентного права. Характерні питання, що регулюються цими законами, такі:
- умови патентоспроможності винаходів. Закон встановлює коло винаходів, що охороняються, дає визначення новизни, рівня винахідницького мистецтва, промислової придатності, корисності об’єкта патентування;

46
- обсяг вимог, що висуваються при отриманні прав на винахід;
- порядок розгляду винаходу в патентному відомстві й розгляд спорів, що виникають під час отримання прав на винахід;
- обсяг прав і обов’язків патентовласника.
Патентне право регулюється такими Законами України: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р.; “Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р.; “Про науково-технічну інформацію» від
23.06.1993 p.
Статті
489-491
ЦК
України присвячені регламентації права
інтелектуальної власності на комерційне найменування.
Комерційне найменування підлягає правовій охороні, якщо воно допомагає відрізнити одну особу серед інших і не вводити в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право на комерційне найменування виникає з моменту першого використання і охороняється, незалежно від подання заявки на нього. Згідно зі ст. 490 ЦК, майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є: право на використання комерційного найменування; право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, а також самозабороняти його використання; інші майнові права, встановлені законодавством.
Систему законодавства України про торговельні марки становлять: глава
44 “Право інтелектуальної власності на торговельну марку» (статті 492-500)
ЦК; Закон України від 15 грудня 1993 р. “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» з подальшими змінами та доповненнями; інші інструкції та положення. Так, ЦК стосується поняття торговельної марки (ст. 492), суб’єктів права на торговельну марку (ст. 493), засвідчення права на торговельну марку
(ст. 494), майнових прав на торговельну марку (ст. 495), строку чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 496), дострокового припинення чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 497), відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав на торговельну марку (ст.
498), визнання прав на торговельну марку недійсними (ст. 499), права попереднього користувача на торговельну марку (ст. 500).
Комерційна таємниця підлягає комплексній правовій охороні. Так, відносини щодо охорони комерційної таємниці регулюються: главою 46 ЦК
України; ст. 57, 67, п. 1, ст. 68, п. 6, 7, ст. 148 Кримінального кодексу України; окремими статтями Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; ст. 7 і 9 Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»; нормативно-правовими актами Держпатенту України.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від
15.12.1993 р. регулює відносини, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні.
Поряд із законами, у всіх країнах діють нормативні акти, що видаються урядовими органами, як правило, міністерствами торгівлі, економіки, промисловості або патентними відомствами. Такі нормативні акти називаються підзаконними і можуть мати назву декрету, ордонансу, правила, інструкції, регламенту. Особливо важливе місце підзаконні акти посідають в тих країнах, де закони були прийняті давно або неповністю регламентують питання охорони

47
інтелектуальної власності. Серед них постанови Кабінету Міністрів України, накази Державної служби інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок авторської винагороди тощо.
Відтак, підзаконні акти регулюють такі питання: патентоздатність винаходів; порядок проходження заявки в патентному відомстві; видача охоронних документів; питання щодо оформлення та правової охорони винаходів. Підзаконні акти охоплюють широке коло патентно-правових питань
і мають велике практичне значення при оформленні патентних прав. За їх допомогою виконавчі органи держави через патентні відомства здійснюють патентну політику, що визначається економічним та технічним розвитком країни.
Судова практика є невід’ємною частиною джерел права інтелектуальної власності. Офіційно в більшості країн судові рішення не створюють обов’язкового правила і не є обов’язковими при розгляді аналогічних справ, але на практиці діяльність судів відіграє важливу роль у формуванні та застосуванні норм щодо охорони інтелектуальної власності. Судова практика заповнює прогалини, роз’яснює і тлумачить зміст норм законодавства та їх застосування. Особливо важлива роль судів у Великобританії та США. У цих країнах діє так званий судовий прецедент, відповідно до якого рішення суду обов’язкове при розгляді аналогічних справ судом тієї ж інстанції або нижче.
Таке значення судової практики обумовлене специфічною англосаксонською правовою системою, за якою судові рішення є офіційним джерелом права.
Відтак, до питань сфери інтелектуальної власності, що регулюються судовою практикою, відносять: порядок встановлення пріоритету; патентоздатність винаходу; обсяг авторських і патентних прав; порушення патенту; розкриває зміст термінів “печатні матеріали», “публікації», «корисність», «творчість»,
«рівень техніки».
Право на об’єкти інтелектуальної власності врегульовуються також договорами, що укладаються між особою, яка володіє виключними правами, і користувачем інтелектуального продукту (авторський, ліцензійний, договір комерційної концесії тощо). Враховуючи правило ст. 6 ЦК України, цими договорами відносини можуть врегульовуватися інакше, ніж це передбачено
ЦК України і спеціальним законодавством. Крім того, джерелом регулювання у цій сфері є багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, що укладаються у процесі співробітництва між державами в сфері охорони інтелектуальної власності. Участь будь-якої держави в них має на меті забезпечення на своїй території охорони інтересів іноземних правовласників, а також захист своїх громадян і юридичних осіб від порушення їх інтелектуальних прав за кордоном. Міжнародні договори можуть містити й умови про співробітництво в діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян держав-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, взаємодію організацій, які управляють майновими правами на колективній основі, співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави.

48


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал