Навчальний посібник д е. н., проф. Васильців Т. Г., д е. н., проф. Апопій В. В., к е. н., доц. Лупак Р. Л




Pdf просмотр
Сторінка5/10
Дата конвертації17.02.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
ТЕМА 4
МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Ключові слова: міжнародні договори, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів,
Паризька конвенція про охорону промислової власності.
1. Система міжнародного законодавства з регулювання права
інтелектуальної власності
2. Характеристика Всесвітньої організації інтелектуальної власності
3. Особливості захисту комерційних позначень за Паризькою
конвенцією про охорону промислової власності
4. Принципи охорони прав авторів за Бернською конвенцією про
охорону літературних та художніх творів
5. Участь України в міжнародній системі інтелектуальної власності

1. Система міжнародного законодавства з регулювання права
інтелектуальної власності

Закони кожної окремої держави регулюють, як правило, дії, вчинені тільки на території цієї держави. З метою гарантування охорони
інтелектуальної власності громадян в іноземних державах запроваджено систему міжнародної охорони права інтелектуальної власності.
Так, до джерел права інтелектуальної власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні договори, які укладаються в процесі співробітництва між державами у цій сфері. Їх прийняття обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території
іншої держави. В такому випадку ця особа може розраховувати на застосування або норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства держави, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави у використанні об’єкта та в міжнародному договорі з питань охорони цих об’єктів інтелектуальної власності. Колізійні норми, що визначають, право якої держави повинно застосовуватись до конкретних відносин, містяться, як правило, в самих міжнародних договорах.
Створення міжнародної системи охорони інтелектуальної власності вимагає гармонізації законодавства. Держави укладають двосторонні та багатосторонні договори, приєднуються до міжнародних угод, приводячи національне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів. Так, міжнародні договори можуть містити також умови про співробітництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян держав-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави.
Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є низка

67 договорів (25), більшість з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а ще декілька – у сфері авторського права і суміжних прав, зокрема це
Конвенція, що засновує
Всесвітню організацію
інтелектуальної власності (ВОІВ). Такий інституційний документ включає різного правового напряму групи договорів.
Так, договори з охорони прав інтелектуальної власності визначають міжнародно-визнані основні стандарти охорони інтелектуальної власності в кожній державі-учасниці, зокрема до них відносять:
1. Договір про патентне право.
2. Паризька конвенція про охорону промислової власності.
3. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.
4. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.
5. Найробський договір про охорону олімпійського символу.
6. Договір про закони щодо товарних знаків.
7. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники.
8. Договір ВОІВ з авторського права.
9. Договір ВОІВ з виконань і фонограм.
10. Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів.
11. Мадридська угода з недопущення неправдивих або тих, що вводять в оману, зазначень походження товарів.
12. Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їхніх фонограм.
13. Вашингтонський договір щодо прав інтелектуальної власності за відношенням до топографій інтегральних мікросхем.
Наступною є група договорів з глобальної системи охорони. Такі договори забезпечують, щоб кожна міжнародна реєстрація або подача заявки діяли у будь-якій відповідній державі, що приєдналася до угоди. Послуги, що надає ВОІВ, відповідно до цих договорів, спрощують і зменшують вартість підготовки або подачі окремих заявок у всіх державах, у яких проводиться запит охорони щодо певного права інтелектуальної власності.
1. Договір про патентну кооперацію.
2. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків.
3. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.
4. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків.
5. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури.
6. Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародну реєстрацію.
Іншою групою є договори про класифікації. Ця група договорів створює системи класифікацій, які організовують інформацію про винаходи, товарні знаки і промислові зразки в індексовані, керовані структури для полегшення пошуку, та включає такі угоди:
1. Локарнська угода про установлення міжнародної класифікації промислових зразків.

68 2. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.
3. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію.
4. Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків.
5. Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин.
Міжнародні угоди, що складають міжнародну систему охорони
інтелектуальної власності, мають на меті гармонізацію національних систем охорони (рис. 4.1).

Рис 4.1. Договори міжнародної системи інтелектуальної власності [3]
Міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності
Міжнародні договори з промислової власності
Угоди, що встановлюють міжнародну систему охорони
(базові):
- Паризька Конвенція про охорону промислової власності;
- Угода про закони щодо товарних знаків;
-·Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів;
-·Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин;
- Вашингтонська угода про
інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем;
- Найробська угода про охорону олімпійського символу
Угоди, що встановлюють міжнародні класифікації:
-·Страсбурзька угода про
Міжнародну патентну класифікацію;
-·Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків;
-·Локарнська угода про заснування міжнародної класифікації промислових зразків;
- Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів
Угоди, що полегшують отримання охорони одночасно в декількох країнах:
- Договір про патентну кооперацію;
- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;
- Протокол до Мадридської угоди пор міжнародну реєстрацію знаків;
- Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків;
- Лісабонська угода про охорону зазначень місць походження та їхньої міжнародної реєстрації
Міжнародні договори з авторського права
-·Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;
-·Договір ВОІВ з авторського права;
-·Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів;
- Всесвітня конвенція про авторське право
Міжнародні договори зі суміжних прав
- Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення («Римська конвенція»);
-·Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення фонограм;
-·Договір ВОІВ по виконавцях і фонограмах;
-·Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програм сигналів, що передаються через супутники («Конвенція по супутниках»)
Угода про торгівельні аспекти прав на інтелектуальну власність

69
Всі міжнародні угоди про охорону
інтелектуальної власності запроваджують низку «мінімальних» прав, які повинні бути передбачені для
іноземних громадян національним законодавством держав-учасниць. При цьому держави-учасниці не зобов’язані наділяти цими правами своїх громадян.
«Мінімальні» права призначені гармонізувати різні рівні охорони
інтелектуальної власності та забезпечити еквівалентний режим охорони для громадян різних держав. «Мінімальні» права мають тенденцію до розширення – час від часу угоди доповнюються новими правами, і міжнародний рівень охорони інтелектуальної власності зростає.
2. Характеристика Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
Необхідність ефективної системи міжнародної охорони інтелектуальної власності зумовила створення міжнародної системи органів (рис. 4.2). Так,
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) і Світова організація торгівлі (СОТ) стали її головними компонентами.
Адміністративні функції договорів і угод у сфері охорони інтелектуальної власності виконує ВОІВ, яка була створена у 1967 р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі, відповідно до Конвенції про заснування ВОІВ. У
1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН.
Станом на 2014 р. членами ВОІВ є 184 держави, зокрема і Україна, яка, до речі, як держава-засновниця ООН, стала однією із засновників ВОІВ. На засіданнях організації статус спостерігача отримано близько 250 міжнародними неурядовими організаціями. Секретаріат ВОІВ або Міжнародне бюро знаходиться у Швейцарії (м. Женева) і має співробітників, що представляють близько 90 держав.
У різні часи Генеральними директорами ВОІВ були: Джордж Боденгаузен
(Голландія) у 1970-1973 р., Арпад Бош (США) у 1973-1997 рр., Каміль Ідріс
(Судан) у 1997-2008 роках. З 2008 р. цю посаду обіймає Френсіс Гаррі
(Австралія).
ВОІВ є найстаршою міжнародною організацією у сфері охорони
інтелектуальної власності. Фактично вона утворилася в 1893 р. на дипломатичній конференції, коли два бюро, які виконували адміністративні функції Паризької (з охорони промислової власності) та Бернської (про охорону літературних і художніх творів) конвенцій, об’єдналися в одну установу під назвою БІРПІ (Об’єднане Міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності).
Держави-члени хотіли добитися для БІРПІ статусу повноправної міжурядової організації. Тому, в 1967 р. у Стокгольмі була підписана
Конвенція, що засновує ВОІВ. Ця нова організація замінила собою БІРПІ.
Згідно з угодою між ООН і ВОІВ, ВОІВ відповідає за проведення необхідних дій, відповідно до укладених угод і договорів з метою заохочення творчості та сприяння захисту інтелектуальної власності в усьому світі шляхом кооперації між державами.

70
Рис. 4.2. Міжнародна система органів у сфері охорони інтелектуальної
власності [2]
Стокгольмська конвенція 1967 р. (ст. 3) визначає такі цілі ВОІВ:
1. Сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співпраці держав і у відповідних випадках взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією.
2. Забезпечення адміністративного співробітництва Союзів.
Таким чином, діяльність ВОІВ присвячена розвитку збалансованої та доступної міжнародної системи, яка забезпечує винагороду за творчу діяльність, що стимулює інновації і вносить вклад в економічний розвиток при дотриманні інтересів суспільства.
Для досягнення поставлених цілей були розроблені такі основні завдання організації (ст. 4 Стокгольмської конвенції 1967 р.):
­
сприяння розробці заходів, розрахованих на покращення охорони
інтелектуальної власності в усьому світі й на гармонізацію національних законодавств у цій галузі;
­
укладання міжнародних договорів з охорони інтелектуальної власності;
­
виконання адміністративних функцій Паризького союзу, спеціальних
Союзів, утворених у зв’язку з цим Союзом, і Бернського союзу;
Всесвітня організація
інтелектуальної
власності (ВОІВ)
Міжнародне бюро
ВОІВ
Центр з арбітражу і посередництва
Регіональні інститути захисту інтелектуальної власності (ЄС,
Бенілюкс, СНД та ін.)
Національні системи захисту інтелектуальної власності
Світова організація торгівлі (СОТ)
Рада ТРІПС (Угоди про торговельні аспекти прав
інтелектуальної власності)
Міжнародна організація зі стандартизації (ІСО)
ЮНЕСКО
Міжнародна організація праці
(МОП)
Міжнародні урядові організації з питань охорони інтелектуальної власності (за конкретними напрямами та окремими об’єктами)
Міжнародні неурядові організації з питань охорони інтелектуальної власності в окремих сферах

71
­
надання техніко-юридичної допомоги у сфері інтелектуальної власності;
­
збір і поширення інформації, проведення досліджень і публікація їх результатів;
­
забезпечення діяльності служб, що полегшують міжнародну охорону
інтелектуальної власності;
­
виконання будь-яких інших належних дій.
Першопочаткова і найважливіша функція ВОІВ – адміністрування багатосторонніх міжнародних конвенцій, що включає в себе зберігання текстів договорів, офіційних їхніх перекладів, додаткових договорів, заяв держав про вступ, вирішення конфліктів, забезпечення процедури перегляду договорів, виконання реєстраційних функцій для договорів, які передбачають міжнародну реєстрацію об’єктів інтелектуальної власності.
Діяльність ВОІВ у галузі співпраці з адміністративних питань
інтелектуальної власності зосереджена на: керівництві роботою патентних фондів; оновленні міжнародних класифікаційних систем; зборі статистики та написанні регіональних оглядів щодо стану норм у сфері інтелектуальної власності.
Важливе місце в роботі ВОІВ посідає так звана програмна діяльність: забезпечення широкого визнання існуючих договорів, їх оновлення, створення нових договорів, організація співробітництва в цілях розвитку. Одним з аспектів програмної діяльності ВОІВ є співробітництво з метою розвитку, в т.ч. надання допомоги тим державам, які її потребують. ВОІВ допомагає їм реформувати національні законодавства, реалізує освітні програми, спрямовані на розкриття потенціалу інтелектуальної власності, сприяє комп’ютеризації та використанню цими державами новітніх технологій у сфері інтелектуальної власності, надає підтримку (у т.ч. фінансову) для полегшення участі окремих держав у своїх заходах.
З 1998 р. Всесвітня академія ВОІВ займається підготовкою людських ресурсів у сфері охорони інтелектуальної власності. При ній існує Центр дистанційного навчання, що дозволяє отримувати знання через Інтернет.
Певний інтерес становить також проект зі створення WIPOnet – глобальної мережі інтелектуальної власності, що зв’язує ділові процеси національних відомств у режимі “он-лайн”. Перспективним напрямом діяльності ВОІВ є і врегулювання комерційних спорів, пов’язаних з інтелектуальною власністю. З
1994 р. працює Центр з арбітражу та посередництва ВОІВ, який надає допомогу в їх вирішенні.
У 2000 р. ВОІВ заснувала щорічний Міжнародний день інтелектуальної власності, спрямований на роз’яснення ролі інтелектуальної власності у розвитку.
В останні роки всередині ВОІВ відбувається комплексний процес перебудови, частиною якого є переглянуті й розширені стратегічні цілі організації. Оновлені цілі, на думку керівництва організації, допоможуть ВОІВ більш ефективно виконувати свій мандат з урахуванням мінливої зовнішньої кон’юнктури і нагальну потребу вирішення завдань у сфері інтелектуальної

72 власності в XXI ст. Відтак, ВОІВ у своїй діяльності визначила такі стратегічні цілі в міжнародній системі охорони інтелектуальної власності:
1. Збалансований розвиток міжнародної нормативної бази
інтелектуальної власності.
2. Надання високоякісних послуг у глобальних системах охорони
інтелектуальної власності.
3. Сприяння використанню інтелектуальної власності в інтересах розвитку.
4. Координація та розвиток глобальної інфраструктури інтелектуальної власності.
5. Створення світового джерела довідкової інформації та аналітичних даних у сфері інтелектуальної власності.
6. Міжнародне співробітництво, спрямоване на забезпечення поваги до
інтелектуальної власності.
7. Вирішення питань інтелектуальної власності в контексті глобальних стратегічних завдань.
8. Забезпечення оперативного зв’язку між ВОІВ, її державами-членами та всіма зацікавленими сторонами.
9. Побудова ефективної структури адміністративно-фінансової підтримки, що дозволяє ВОІВ виконувати свої програми.
Всі рішення, що регулюють стратегічну спрямованість і діяльність ВОІВ, приймаються державами-членами. Секретаріат ВОІВ протягом усього року координує офіційні та неофіційні засідання органів держав-членів.
Стокгольмська конвенція 1967 р. (ст. 6-9) заснувала такі вищі директивні органи ВОІВ (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Організаційна структура Всесвітньої організації інтелектуальної
власності
Так, Генеральна Асамблея (англ. WIPO General Assembly) складається з держав-членів Конвенції, що заснували ВОІВ, які є членами будь-якого із
Союзів. При цьому Генеральна Асамблея виконує такі функції:
­
призначає Генерального директора з поданням Координаційного комітету;
Всесвітня організація інтелектуальної
власності (ВОІВ)
Генеральна
Асамблея
Конференція
Координаційний комітет
Міжнародне бюро
Спеціальні комітети експертів для визначення доцільності розробки нових договірних положень
Комітети експертів з мандатом на періодичний перегляд і модернізацію систем класифікації

73
­
розглядає і затверджує звіти Генерального директора, що стосуються
Організації, і дає йому всі необхідні інструкції;
­
розглядає та затверджує звіти і схвалює діяльність Координаційного комітету, подає йому інструкції;
­
ухвалює дворічний бюджет витрат, спільних для Союзів;
­
схвалює запропоновані
Генеральним директором заходи, що стосуються адміністрації зі здійснення міжнародних угод;
­
приймає фінансовий регламент Організації;
­
визначає робочі мови Секретаріату, беручи до уваги практику ООН;
­
запрошує нові держави стати учасниками ВОІВ;
­
визначає, які держави, що не є членами Організації, та які міжурядові або міжнародні неурядові організації можуть бути допущені на її засідання як спостерігачі;
­
виконує інші належні функції в рамках Конвенції, що засновує ВОІВ.
У свою чергу Конференція ВОІВ (англ. WIPO Conference):
­
обговорює питання, що становлять спільний інтерес у галузі
інтелектуальної власності, й може приймати рекомендації з таких питань з урахуванням компетенції та самостійності Союзів;
­
приймає дворічний бюджет Конференції;
­
бере в межах бюджету Конференції дворічну програму юридично- технічної допомоги;
­
приймає зміни до Конвенції, що засновує ВОІВ;
­
визначає, які держави, що не є членами Організації, та які міжурядові або міжнародні неурядові організації можуть бути допущені на її засідання як спостерігачі;
­
виконує інші належні функції в рамках Конвенції, що засновує ВОІВ.
­
Конференція складається з держав-членів Конвенції, що засновує
ВОІВ, незалежно від того, чи є вони членами якого-небудь зі Союзів.
Інший директивний орган ВОІВ, такий як Координаційний комітет (англ.
WIPO Coordination Committee):
­
дає поради органам Союзів, Генеральної Асамблеї, Конференції та
Генеральному директорові щодо всіх адміністративних, фінансових та інших питань, що становлять спільний інтерес для двох чи більше Союзів, або одного чи більше Союзів та Організації, зокрема, щодо бюджету витрат, спільних для
Союзів;
­
готує проект порядку денного Генеральної Асамблеї;
­
готує проект порядку денного, а також проекти програми та бюджету
Конференції;
­
до закінчення строку повноважень Генерального директора або коли посада Генерального директора стає вакантною, представляє кандидата для призначення його на цей пост Генеральною Асамблеєю; якщо Генеральна
Асамблея не призначить цього кандидата, Координаційний комітет пропонує
іншого кандидата; ця процедура повторюється, доки кандидат не буде призначений Генеральною Асамблеєю;

74
­
якщо пост Генерального директора стає вакантним у період між двома сесіями Генеральної Асамблеї, призначає виконуючого обов’язки Генерального директора на строк до вступу на посаду нового Генерального директора;
­
виконує всі інші функції, покладені на нього, відповідно до Конвенції, що засновує ВОІВ.
Координаційний комітет складається з держав-членів Конвенції, що засновує ВОІВ, які є членами Виконавчого комітету Паризького союзу, або
Виконавчого комітету Бернського союзу, чи обох цих Виконавчих комітетів.
Міжнародне бюро (англ. International Bureau) є секретаріатом Організації та очолюється Генеральним директором, який має двох або більше заступників.
Генеральний директор призначається на певний строк тривалістю не менше шести років. Він може призначатися повторно на певні строки. Строки первісного функціонального призначення та можливих подальших призначень, а також всі інші умови призначення визначаються Генеральною Асамблеєю.
Генеральний директор є головною посадовою особою Організації та її представником. Він звітує перед Генеральною Асамблеєю і виконує її директиви, що стосуються внутрішніх і зовнішніх справ Організації. Специфіка обов’язків Генерального директора та персоналу Міжнародного бюро є винятково міжнародною. Під час виконання своїх обов’язків вони не повинні запитувати або отримувати інструкції від жодного уряду або влади за межами
Організації. Вони зобов’язані утримуватися від будь-яких дій, що могли б поставити під сумнів їх становище як міжнародних посадових осіб. Кожна держава-член ВОІВ, у свою чергу, зобов’язується поважати виключно міжнародний характер обов’язків Генерального директора та персоналу і не намагатися впливати на них під час виконання ними своїх обов’язків.
Таким чином, Генеральна Асамблея, Конференція і Координаційна рада є вищими директивними органами ВОІВ. Кожні два роки вони зустрічаються у вересні-жовтні в м. Женеві у форматі чергової сесії й щороку – в форматі позачергової сесії.
У ВОІВ існують спеціальні комітети експертів. Ці постійні комітети засновуються рішенням Генеральної Асамблеї з певною метою, тобто для визначення доцільності розробки нових договірних положень. Так, наприклад, на початку ХХІ ст. функціонують такі комітети:
1. Постійний комітет з патентного права (англ. Standing Committee on the
Law of Patents – SCP).
2. Постійний комітет із законодавства у сфері товарних знаків, промислових зразків та географічних зазначень (англ. Standing Committee on the
Law of Trademarks, Industrial Designs and Geographical Indications – SCT).
3. Постійний комітет з авторського права та суміжних прав (англ.
Standing Committee on Copyright and Related Rights – SCCR).
4. Постійний комітет з інформаційних технологій (англ. Standing
Committee on Information Technologies – SCIT).
Коли Постійний комітет встановить, що досягнутий достатній прогрес з метою подальшого просування до прийняття договору, Генеральна Асамблея може прийняти рішення про скликання Дипломатичної конференції (англ.
Diplomatic Conference). Ця зустріч держав-членів на вищому рівні, яка

75 скликається виключно з метою завершення переговорів про укладення нового договору (наприклад, «Дипломатична конференція з прийняття переглянутого договору про закони щодо товарних знаків»).
Численні договори, що засновують міжнародні класифікації (наприклад,
Локарнська, Ніццька, Страсбурзька і Віденська угоди), в свою чергу, засновують постійні Комітети експертів з мандатом на періодичний перегляд і модернізацію систем класифікації. При цьому будь-який керівний орган ВОІВ за необхідності може засновувати комітети, наприклад:
1. Комітет щодо програми та бюджету (англ. Program and Budget
Committee).
2. Постійний комітет з інтелектуальної власності та розвитку (англ.
Committee on Development and Intellectual Property – CDIP).
3. Міжурядовий комітет з інтелектуальної власності, генетичних ресурсів, традиційних знань і фольклору (англ. Intergovernmental Committee on Intellectual
Property and Genetic Resources, Traditional Knowledge and Folklore – IGC).
4. Консультативний комітет із захисту прав (англ. Advisory Committee on
Enforcement – ACE).
Керівні органи, постійні комітети або інші органи ВОІВ можуть приймати рішення про створення робочої групи для детального розгляду конкретних питань. При цьому кінцевою метою таких груп є розробка комплексу документів і рекомендацій з порушеного питання. Найчастіше робочі групи створюються для докладного вивчення і винесення подальших рекомендацій щодо існуючих міжнародних договорів у галузі інтелектуальної власності
(наприклад, Робоча група за договором про патентну кооперацію).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал