Навчальний посібник д е. н., проф. Васильців Т. Г., д е. н., проф. Апопій В. В., к е. н., доц. Лупак Р. Л




Pdf просмотр
Сторінка6/10
Дата конвертації17.02.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

3. Особливості захисту комерційних позначень за Паризькою
конвенцією про охорону промислової власності
Високі темпи розвитку економіки, насичення ринку різноманітними товарами вітчизняного та іноземного виробництва призводять до зростання попиту на комерційні позначення. Для більш вдалого ведення господарської діяльності підприємці повинні розрізняти один одного за комерційними позначеннями, а також виходити на міжнародний ринок, якщо їх продукція є дійсно якісною і безпечною. Тому однією з умов успішного ведення бізнесу за кордоном є міжнародна реєстрація торговельної марки.
Майже всі держави з високим рівнем економіки прийняли закони про охорону прав на торговельні марки. Проте, ці закони носять національний характер, враховують місцеві традиції і звичаї – іншими словами, вони мають
істотні відмінності. Але основним положенням цих законів є їх територіальний характер, тобто надання захисту торговельним маркам лише в межах тієї держави, яка видала на них охоронний документ.
Виникає потреба шукати правові засоби охорони прав на торговельні марки і поза межами держави, яка видала охоронний документ. Отже, для одержання правової охорони за кордоном на будь-які об’єкти промислової власності потрібно одержати національний охоронний документ у цій державі.

76
Якщо особа бажає отримати охорону в інших державах, то їй потрібно в кожній конкретній іноземній державі отримувати охоронний документ. Це дуже важка, тривала, складна і дорога процедура. Для вирішення цієї та інших проблем з права промислової власності була прийнята Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р. за участі 11 держав
:
Бельгії, Бразилії, Гватемали, Іспанії, Італії,
Нідерландів,
Португалії,
Сальвадору, Сербії, Франції та Швейцарії.
Паризька конвенція була переглянута декілька разів після 1883 р.
Починаючи з Брюссельської конференції 1900 р., кожен перегляд завершувався прийняттям акту до Паризької конвенції. За винятком актів, ухвалених на конференціях у Брюсселі в 1897 і 1900 рр. та Вашингтоні в 1911 р., що втратили чинність, всі інші акти до Паризької конвенції і досі залишаються чинними.
Щоправда, більшість держав-членів
Паризької конвенції
є членами
Стокгольмського акту 1967 р.
Держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності об’єднані в Союз із охорони промислової власності, що є юридичною особою міжнародного права і має органи для здійснення певних функцій.
Адміністративні завдання Союзу здійснюються Міжнародним бюро, що є наступником Бюро Союзу, заснованого Бернською конвенцією про охорону літературних та художніх творів.
На 2014 р. у Конвенції беруть участь 175 держав. При цьому, Україна успадкувала членство в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від СРСР, для якого конвенція набрала чинності 01.07.1965 р. Але в період незалежності для України набула чинності 25.11.1991 р.
Паризька конвенція містить положення, які умовно можна об’єднати в чотири групи:
- положення матеріального права, які гарантують право кожної держави- учасниці на національний режим;
- право пріоритету;
- положення, які встановлюють права й обов’язки фізичних та юридичних осіб, або положення, які вимагають (чи дозволяють) державам-учасницям привести національне законодавство у відповідність до конвенції;
- адміністративні вимоги щодо імплементації конвенції.
Стосовно національного режиму, Конвенція передбачає, що охорона торговельних марок у кожній з держав-учасниць Конвенції здійснюється відповідно до національного законодавства цієї держави. Іноземним власникам торговельних марок надається така ж охорона, як і власним громадянам.
Правова охорона, що надається Конвенцією, поширюється також на громадян держав, які не приєдналися до Конвенції.
Національний режим, відповідно до Конвенції, надається на основі принципу так званої формальної взаємності, яка полягає в тому, що держави взаємно забезпечують не рівність конкретних прав, а взаємно забезпечують рівність іноземців у правах з місцевими громадянами. Іноземці отримують ті ж самі права, які надаються власним громадянам.
Для торговельних марок принципове значення повинна абз. 2 ст. 2
Конвенції, відповідно до якого жодні умови про місце проживання чи наявність

77 підприємства в державі, в якій подана заявка на торговельну марку, не можуть вважатися передумовою для надання правової охорони заявнику – іноземцю.
У Конвенції зазначено, що торговельна марка має бути збережена у первісному вигляді. Оскільки в різних державах були різні вимоги до форми торговельних марок, це призводило до непорозумінь під час реєстрації в інших державах. Таким чином, економічні умови міжнародної торгівлі вимагали певної уніфікації умов реєстрації торговельних марок. Цим був зумовлений принцип їх конвенційної охорони в незмінному вигляді «такими, якими вони є»
(telle quelle). У статті 6 Конвенції зазначено: «Кожна торговельна марка, належним чином зареєстрована в державі походження, може бути заявлена в
інших державах Союзу і охороняється таким, яким він є».
Здобутком Конвенції є визначення конвенційного пріоритету. Він полягає в тому, що особа, яка подала заявку на реєстрацію торговельної марки в одній із держав Союзу, користується пріоритетом і в інших державах Союзу, тобто ця особа має домінуюче право на реєстрацію своєї торговельної марки протягом шести місяців і в інших державах Союзу. Підставою для використання права пріоритету є належним чином оформлена заявка, що вже подана в одній із держав-членів Союзу. Важливою перевагою цього положення є також і те, що заявник не зобов’язаний подавати заявку на торговельну марку одночасно в усі держави, в яких він бажає одержати його правову охорону.
Конвенційним положенням є й незалежність національної реєстрації торговельної марки. Як тільки реєстрація здійснюється в одній із держав- учасниць Союзу, вона стає незалежною від можливої реєстрації знака в будь- якій державі, включно з державого походження. Отже, припинення чинності або анулювання реєстрації марки в одній із держав-членів Союзу не впливає на дійсність реєстрації знака в інших державах-членах Союзу.
Конвенція накладає на держави-учасниці Союзу обов’язок відмовляти в реєстрації та забороняти використання марки, який є відтворенням, імітацією або перекладом іншого знака, що здатне зумовити плутанину зі знаком, який вже зареєстровано. Кожна держава зобов’язана відмовляти в реєстрації та забороняти використання марок, які містять державні емблеми, офіційні знаки, клейма контролю і гарантії без відповідного дозволу. Ці положення поширюються також на герби, прапори, емблеми, скорочені й повні найменування міжнародних, міжурядових організацій.
Положення Паризької конвенції про географічні зазначення походження товарів зобов’язують держави-учасниці конфісковувати товари, які містять неправомірні зазначення (якщо це передбачено національним законодавством), забороняти їхній імпорт або вживати інші заходи, спрямовані на припинення порушень.
Відзначимо положення Конвенції про інші об’єкти промислової власності. Зокрема, Паризька конвенція містить положення про промислові зразки, яке зобов’язує держав-учасниць забезпечити охороною цей об’єкт
інтелектуальної власності шляхом прийняття спеціального законодавства про промислові зразки або застосовування щодо них законодавства про авторське право чи недобросовісну конкуренцію.

78
Крім того, Паризька конвенція містить положення про незалежність патентів, відповідно до якого патенти на винаходи, видані громадянам або резидентам держави-учасниці, є незалежними від патентів, виданих на той самий винахід в інших державах, включно з державами, які не приєдналися до
Паризької конвенції. Це означає, що видача патенту на винахід однією державою не зобов’язує іншу державу-учасницю конвенції видати патент на такий самий винахід. Аналогічно анулювання або визнання не чинним патенту в одній державі не означає, що патент на цей винахід підлягає анулюванню або визнанню його не чинним в іншій державі.
4. Принципи охорони прав авторів за Бернською конвенцією про
охорону літературних та художніх творів
Формування міжнародної системи охорони у сфері авторського права почалося і середини XIX ст. з ухвалення двосторонніх договорів.
Недосконалість охорони, запровадженої цими договорами, зумовила необхідність ухвалення Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.
Розробка конвенції розпочалася в Брюсселі в 1858 р. на Конгресі авторів творів літератури і мистецтва та була продовжена на конгресах в Антверпені
1861 і 1877 рр. та Парижі 1878 р. Після трьох дипломатичних конференцій 9 вересня 1886 р. у Берні була ухвалена Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Конвенція набула чинності у грудні 1887 р.
Держави-учасниці Бернської конвенції утворили Союз з охорони прав авторів на літературні й художні твори. Бернська конвенція переглядалася декілька разів. Необхідність внесення змін зумовлена розвитком технологій. Перегляди конвенції відбулися в Парижі (1896 р.), Берліні (1908 р.), Римі (1928 р.),
Брюсселі (1948 р.), Стокгольмі (1967 р.) та Парижі (1971 р.).
Будь-яка держава, що не є членом Союзу, може приєднатися до Бернської конвенції. Україна є учасницею Паризького акту до Бернської конвенції на підставі Закону України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.)» від 31.05.1995 р., що набрав чинності 25.10.1995 р.
Так, станом на 2014 р. учасниками Бернської конвенції є 167 держави.
Преамбула Бернської конвенції формулює її мету: «Охороняти настільки ефективно і стабільно, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні й художні твори».
Конвенція заснована на трьох принципах:
- «національного режиму», відповідно до якого твори, створені в одній із держав-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших державах-членах таку ж охорону, яку ці держави надають своїм власним громадянам;
- «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від будь-яких формальних умов (тобто, охорона надається автоматично
і не обумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо, що протягом тривалого часу було причиною неприєднання до Конвенції США);

79
- «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами і їхнім здійсненням не залежить від існування охорони в державі походження твору.
У ст. 2 Конвенції міститься відкритий список охоронюваних творів, що охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені. Нарівні з оригінальними твором також охороняються похідні твори, тобто твори, засновані на інших, раніше існуючих творах (наприклад, переклади, переробки, музичні аранжування, переробки літературного чи художнього твору).
Охорона деяких творів є факультативною. Так, кожна держава, що приєдналася до Бернської конвенції, сама вирішує, на якому рівні вона бажає забезпечити охорону офіційних текстів законодавчого, судового й адміністративного характеру; творів прикладного мистецтва; лекцій, звертань та інших вимовлених привселюдно текстів; творів народної творчості.
Передбачається охорона як випущених, так і не випущених у світ творів, якщо їхні автори є громадянами однієї з держав-членів Союзу або ж мають там звичайне місце проживання. У тому випадку, якщо вони не є громадянами держави-члена і не мають там звичайного місця проживання, вони повинні спочатку випустити свої твори у світ водночас у державі-члені й в державі, що не приєдналася до Конвенції.
Конвенція встановлює низку принципів міжнародного авторського права, які отримали свої власні назви. Так, відповідно до принципу національного режиму, кожна держава-учасниця Конвенції надає громадянам інших держав- учасниць за меншою мірою ті ж авторські права, що і своїм власним громадянам. Будь-які розгляди з цього приводу відбуваються за законами держави, на території якої вони використовуються (видаються, публічно виконуються, передаються в ефір тощо). На відміну від, скажімо, договірного права, жоден імпорт іноземного законодавства в авторсько-правові відносини всередині держави не допускається. Наприклад, французький закон про авторське право необхідно застосовувати до будь-яких матеріалів, що публікуються або виконуються на території Франції, незалежно від того, де ці матеріали були спочатку створені.
Принцип незалежності охорони – охорона творів у кожній державі жодним чином не залежить від охорони творів в інших державах, зокрема в державі походження твору. З цього принципу є один виняток – закон може передбачати припинення захисту твору, строк охорони якого вже закінчився у державі походження твору.
Принцип автоматичної охорони – авторське право не вимагає для використання будь-яких попередніх формальностей (типу реєстрації, особливої заяви про претензії на копірайт, дозволу влади тощо) і виникає автоматично в момент фіксації твору в матеріальній формі (для громадян держав-членів конвенції) або першої публікації (для опублікованих у цих державах творів
іноземних авторів).
Презумпція авторства: за відсутності доказів зворотного автором вважається той, чиє ім’я або псевдонім зазначені на обкладинці книги.
Конвенція не містить визначення авторства, тому в різних державах поняття

80 про авторство деяких творів можуть відрізнятися. Наприклад, в Україні автором може бути тільки людина, у той час як США визнає авторство юридичних осіб. Авторство твору визначається за законами держави походження.
Конвенція містить декілька положень матеріального характеру, що прямо надають авторам визначені виключні права:
­
право на переклад (ст. 8);
­
право на відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі (ст. 9);
­
право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів (ст. 11);
­
право на передачу в ефір чи публічне повідомлення засобами бездротового чи дротового зв’язку, за допомогою гучномовця чи будь-якого
іншого апарата такого роду (ст. 11 bis);
­
право на публічне читання (ст. 11 ter);
­
право на переробки, аранжування й інші зміни творів (ст. 12);
­
право на кінематографічну переробку і відтворення творів (ст. 14).
Так зване «право пайової участі», передбачене в ст. 14 ter (ще відоме як право проходження), є факультативним і застосовується тільки якщо це допускається законодавством держави, громадянином якої є автор.
Також передбачені випадки «вільного використання творів»: відтворення у визначених особливих випадках (якщо це не буде необґрунтовано порушувати права автора); цитати з творів і використання творів як
ілюстративного матеріалу з метою навчання; відтворення статей у газетах чи журналах з поточних подій; запису короткострокового користування.
Відповідно до ст. 7, загальний термін охорони, передбачений
Конвенцією, становить увесь час життя автора і 50 років після його смерті. Для кінематографічних творів термін охорони минає після 50 років, відколи твір за згодою автора було зроблено доступним для загального кола громадян, або якщо цього не було зроблено, – після 50 років після створення твору. Для творів, опублікованих анонімно (або під невідомим публіці псевдонімом), – 50 років з моменту публікації. Мінімальний строк охорони для фотографій – 25 років. Для творів декоративно-ужиткових жанрів мінімальний строк не встановлений. На практиці обчислення відповідного строку охорони ще більш складне, вимагає врахування різних тонкощів міжнародних відносин, національних законодавств і долі конкретних творів.
Крім того, стаття 6 bis передбачає особливе право автора визнаватися автором і захищати твір від будь-яких викривлень, здатних заподіяти шкоду його репутації.
Бернська конвенція адмініструється ВОІВ. Держави-учасниці конвенції утворюють Союз для охорони прав авторів на їхні літературні та художні твори. Держави, які її підписали, наділяються: членством (правом голосу) в
Асамблеї Бернського союзу; правом обирати чи бути обраною до Виконавчого комітету Бернського союзу; автоматичним членством у Координаційному комітеті ВОІВ.



81
5. Участь України в міжнародній системі інтелектуальної власності
В Україні за роки незалежності створена державна система правової охорони інтелектуальної власності. Зокрема, сформована нормативно-правова база, що загалом відповідає міжнародним нормам і стандартам, розбудована відповідна інфраструктура, запроваджені механізми реалізації правових норм.
На 2014 р. Україна ратифікувала 19 міжнародних договорів:
1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., учасницею якої Україна є з 31 травня 1995 р.
2. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію від 24 березня 1971 р. (Україна приєдналася 17 грудня 2008 р.).
3. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури від 28 квітня 1977 р., до якого
Україна приєдналася 1 листопада 1996 р.
4. Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків
(Гаазький акт, прийнятий 28 листопада 1960 р., та Женевський акт, прийнятий 2 липня 1999 р.), до якої Україна приєдналася 17 січня 2002 р.
5. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р.
6. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від
28 червня 1989 р., який набув чинності для України одночасно зі самою угодою.
7. Найробський договір про охорону олімпійського символу від 26 вересня 1981 р., учасницею якого Україна є, з 20 грудня 1998 р.
8. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 р., до якої Україна приєдналася 1 червня
2000 р.
9. Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р., чинний для
України з 1991 р.
10. Договір про патентне право, прийнятий 1 червня 2000 р. у м. Женеві, до якого Україна приєдналася з 22 листопада 2002 р.
11. Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., учасницею якої Україна стала у 1991 р.
12. Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їх фонограм 1971 р., до якої Україна приєдналась у 1999 р.
13. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення 1961 р., до якої Україна приєдналась у
2001 р.
14. Договір про закони щодо товарних знаків, підписаний 27 жовтня 1994 р. у м. Женеві, ратифікований Україною 13 жовтня 1995 р.
15. Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин від 2 грудня
1961 р., членом якої Україна є з 3 листопада 1995 р.
16. Договір ВОІВ з авторського права 1996 р., до якого Україна приєдналася у 2001 р.
17. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності.

82 18. Договір ВОІВ з виконань і фонограм 1996 р., до якого Україна приєдналася у 2001 р.
19. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., ратифікована
Україною у 1993 р.
Існуюча в Україні державна система правової охорони інтелектуальної власності в цілому відповідає міжнародним нормам і стандартам. Однак, необхідність враховувати новації міжнародного правового регулювання у сфері
інтелектуальної власності, сучасні пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики держави, зокрема вимоги щодо створення Зони вільної торгівлі між
Україною та ЄС, а також прагнення активно сприяти використанню
інтелектуальних ресурсів нації для економічного зростання держави, обумовлює потребу її вдосконалення.
Законодавство у сфері інтелектуальної власності повинно розвиватися шляхом імплементації сучасних міжнародних норм та усунення розбіжностей, які існують у чинних редакціях спеціальних законів України, кодексах України та актах міжнародного законодавства, включно з нормами директив Ради ЄС та
Європейського Парламенту, зокрема такі:
­
Директиви
2004/48/ЄС
Європейського
Парламенту та
Ради
Європейського Союзу від 29 квітня 2004 р. про забезпечення дотримання прав
інтелектуальної власності;
­
Директиви
98/44/ЄC
Європейського
Парламенту та
Ради
Європейського Союзу від 6 липня 1998 р. про правову охорону біотехнологічних винаходів;
­
Директиви
98/71/ЄС
Європейського
Парламенту та
Ради
Європейського Союзу від 13 жовтня 1998 р. про правову охорону промислових зразків;
­
Регламенту Ради ЄС 207/2009 від 26 лютого 2009 р. про торговельну марку Європейського Співтовариства;
­
Директиви Ради Європейських Співтовариств 87/54/ЄЕС від 16 грудня
1986 р. про правову охорону топографії напівпровідникових виробів;
­
Регламенту Ради ЄС № 510/2006 від 20 березня 2006 р. про захист географічних зазначень та позначень походження сільськогосподарської продукції та продуктів харчування;
­
Директиви Ради Європейських Співтовариств 89/552/ЄЕС від 3 жовтня
1989 р. про координацію певних положень, визначених законами, підзаконними актами, та адміністративних заходів у державах-членах, що стосуються здійснення діяльності з телевізійного мовлення;
­
Директиви Ради Європейських Співтовариств 91/250/ЄЕС 14 травня
1991 р. про правову охорону комп’ютерних програм;
­
Директиви 93/83/ЄC від 27 вересня 1993 р. Ради Європейських
Співтовариств про узгодження деяких положень авторського права і суміжних прав за застосування їх до супутникового мовлення і кабельної ретрансляції;
­
Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу
96/9/ЄС від 11 березня 1996 р. про правову охорону баз даних;
­
Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу
2001/29/ЄС від 22 травня 2001 р. про гармонізацію певних аспектів авторського

83 права та суміжних прав у інформаційному суспільстві;
­
Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу
2001/84/ЄЕС від 27 вересня 2001 р. про право слідування на користь автора оригінального твору мистецтва;
­
Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу
2006/115/ЄС від 12 грудня 2006 р. про право на прокат, право на позичку і деякі суміжні права у сфері інтелектуальної власності;
­
Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу
2006/116/ЄС від 12 грудня 2006 р. про строк охорони авторських прав і певних суміжних прав.
Загалом, приєднання до міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності повинно здійснюватися в разі доцільності після всебічного й глибокого аналізу положень міжнародних договорів та прогнозування можливих позитивних і негативних наслідків такого приєднання. Вирішення зазначених питань потребує проведення наукових досліджень. Зокрема, це стосується приєднання до таких важливих міжнародних актів як Європейська патентна конвенція (підписана 5 жовтня 1973 р. в м. Мюнхені (ФРН) на конференції, в якій брала участь 21 держава) та Лісабонська угода щодо охорони географічних зазначень (угода була прийнята 31 жовтня 1958 р. у
Лісабоні та переглянута у Стокгольмі 14 липня 1967 р. На цей час вона нараховує 20 учасників).

ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
1. Охарактеризуйте передумови запровадження системи міжнародної охорони права інтелектуальної власності.
2. Назвіть міжнародні договори з регулювання права інтелектуальної власності.
3. Які договори входять до групо договорів, які визначають міжнародно- визнані основні стандарти охорони інтелектуальної власності?
4. Які Ви знаєте договори, що регулюють системи класифікацій прав на об’єкти інтелектуальної власності?
5. З якою метою були укладені договори з глобальної системи охорони права інтелектуальної власності? Назвіть їх.
6. Які організації входять до міжнародної системи охорони
інтелектуальної власності?
7. Назвіть цілі ВОІВ.
8. Які виконує функції ВОІВ?
9. Охарактеризуйте функцію адміністрування ВОІВ.
10. У чому суть програмної діяльності ВОІВ?
11. Перелічіть стратегічні цілі ВОІВ.
12. Назвіть директивні органи ВОІВ. Охарактеризуйте їх функції.
13. У яких випадках створюються експертні комітети у ВОІВ? Назвіть їх.
14. Коли і на підставі чого Україна приєдналась до Паризького акту
Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів?
15. Яка мета ухвалення Бернської конвенції про охорону літературних та

84 художніх творів?
16. Назвіть принципи Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів. Охарактеризуйте їх.
17. Які виключні права визначені у Бернській конвенції про охорону літературних та художніх творів?
18. За участі яких держав і коли було прийнято Паризьку конвенцію з охорони промислової власності?
19. Назвіть основні положення
Паризької конвенції з охорони промислової власності.
20. Охарактеризуйте положення Паризької конвенції про комерційні позначення.
21. Охарактеризуйте положення Паризької конвенції про промислові зразки та незалежність патентів.
22. Перелічіть міжнародні договори, які ратифікувала Україна за роки незалежності.
23. Які норми директив Ради ЄС та Європейського Парламенту необхідно включити у вітчизняне законодавство у сфері інтелектуальної власності?

ТЕСТИ

Блок А. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ОДИНИЧНОГО ВИБОРУ ВІДПОВІДЕЙ
(лише одна вірна відповідь)

1. Яка кількість угод становить основу системи міжнародної
інтелектуальної власності:
а) 14; б) 8; в) 25; г) 30.
2. Які групи договорів входять до групи договорів із визначенням
основних стандартів охорони інтелектуальної власності:
а) Договір про патентне право, Паризька конвенція про охорону промислової власності, Договір про закони щодо товарних знаків, Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів; б) Договір про патентну кооперацію, Лісабонська угода про охорону місця походження та їх міжнародну реєстрацію, Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків; в) Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин,
Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію;
г) Паризька конвенція про охорону промислової власності, Договір ВОІВ з авторського права, Договір про патентну кооперацію, Страсбурзька угода про
Міжнародну патентну класифікацію, Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури.

85
3. Які організації не входять до міжнародної системи органів у сфері
охорони інтелектуальної власності:
а) Всесвітня організація інтелектуальної власності, Світова організація торгівлі; б) Європейський союз, Бенілюкс, Союз незалежних держав; в) Міжнародна організація зі стандартизації, ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці; г) Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції і розвитку, Нью-йоркська фондова біржа, Національний банк України.
4. Яка кількість держав є членами ВОІВ:
а) 179; б) 132; в) 184; г) 200.

5. У якій державі знаходиться Секретаріат ВОІВ:
а) Швеції; б) Швейцарії; в) Австрії; г) Польщі.

6. Що не належить до завдань ВОІВ:
а) покращення взаєморозуміння та розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівності; б) контроль за видачею патентів на території держав-учасниць, а також здійснення юридичного супроводу авторської діяльності; в) заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної діяльності у всьому світі; г) модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності міжнародних угод, що створені у сфері охорони промислової власності, а також охорона літературних і художніх творів.
7. У чому сутність функції адміністрування багатосторонніх
міжнародних конвенцій ВОІВ:
а) розробка та прийняття напрямів економічного, технічного та соціального розвитку, встановлення найважливіших виробничо-економічних пропорцій, визначення та обґрунтування очікуваної економічної ефективності суб’єктів міжнародного бізнесу; б) зберігання текстів договорів, офіційних їхніх перекладів, заяв держав про вступ, вирішення конфліктів, забезпечення процедури перегляду договорів, виконання реєстраційних функцій для договорів, які передбачають міжнародну реєстрацію об’єктів інтелектуальної власності; в) створення та регулювання конкурентного середовища, сприяння найбільш ефективному використанню
інвестиційних, фінансових
і

86 матеріальних ресурсів, створення необхідних умов та забезпечення належної охорони у сфері інтелектуальної власності; г) розробка та впровадження ефективних заходів товароруху об’єктів
інтелектуальної власності, оновлення економічної системи держави, максимально ефективного використання наявних ресурсів.

8. Які стратегічні цілі не належать до ВОІВ: а) збалансований розвиток міжнародної нормативної бази інтелектуальної власності, сприяння використанню інтелектуальної власності в інтересах розвитку, міжнародне співробітництво, спрямоване на забезпечення поваги до
інтелектуальної власності; б) координація та розвиток глобальної інфраструктури інтелектуальної власності, вирішення питань інтелектуальної власності в контексті глобальних стратегічних завдань, надання високоякісних послуг у глобальних системах охорони інтелектуальної власності; в) оновлення економічної системи, активне використання нових управлінських рішень для постійного зростання економічної та соціальної ефективності держав-учасниць ВОІВ; г) створення світового джерела довідкової інформації та аналітичних даних у сфері інтелектуальної власності, забезпечення оперативного зв’язку між ВОІВ, її державами-членами та всіма зацікавленими сторонами.
9. Які керівні органи присутні у ВОІВ згідно з Конвенцією:
а) Генеральний директор, адміністрація, Наглядова Рада; б) генеральний Секретаріат, Єврокомісія, ООН; в) Генеральна Асамблея, Конференція, Координаційний комітет,
Міжнародне бюро; г) секретаріат, Кабінет Міністрів, Рада уповноважених представників.
10. Які функції не виконує Генеральна Асамблея ВОІВ: а) призначає Генерального директора з поданням Координаційного комітету; б) визначає, які держави, що не є членами ВОІВ, та які міжурядові або міжнародні неурядові організації можуть бути допущені на її засідання як спостерігачі; в) приймає зміни до Конвенції, що засновує ВОІВ; г) схвалює запропоновані Генеральним директором заходи, що стосуються адміністрації зі здійснення міжнародних угод, розглядає і затверджує звіти і схвалює діяльність Координаційного комітету та дає йому
інструкції, приймає фінансовий регламент ВОІВ.
11. Який вищий директивний орган ВОІВ приймає зміни до
Конвенції, що засновує її функціонування:
а) Генеральна Асамблея; б) Конференція держав-учасниць; в) Координаційний комітет;

87 г) Міжнародне бюро.
12. Оберіть завдання, яке належить до Координаційного комітету
ВОІВ: а) представляє кандидата для призначення на посаду Генерального директора ВОІВ; б) дає поради органам Союзів, Генеральної Асамблеї, Конференції та
Генеральному директорові щодо всіх адміністративних, фінансових та інших питань; в) приймає дворічний бюджет Конференції; г) готує проект порядку денного Генеральної Асамблеї.
13. Який вищий директивний орган ВОІВ виконує функції
секретаріату Організації та очолюється Генеральним директором:
а) Генеральна Асамблея; б) Конференція держав-учасниць; в) Координаційний комітет; г) Міжнародне бюро.
14. Який спеціальний комітет експертів засновується рішенням
Генеральної Асамблеї для визначення доцільності розробки нових
договірних положень ВОІВ:
а) Постійний комітет з патентного права; б) Постійний комітет з авторського права та суміжних прав; в) Міжурядовий комітет з інтелектуальної власності, генетичних ресурсів, традиційних знань і фольклору; г) Постійний комітет з інформаційних технологій.
15. Який спеціальний комітет експертів засновується директивними
органами ВОІВ з мандатом на періодичний перегляд і модернізацію систем
класифікації:
а) Консультативний комітет із захисту прав; б) Комітет щодо програми та бюджету; в) Постійний комітет з інформаційних технологій; г) Міжурядовий комітет з інтелектуальної власності, генетичних ресурсів, традиційних знань і фольклору.
16. Які принципи належать до принципів Бернської конвенції про
охорону літературних і художніх творів:
а) охороноздатності, патентоздатності, новизни; б) національного режиму, новизни, прибутковості; в) незалежності охорони, вільного доступу; г) національного режиму, автоматичної охорони, незалежності охорони.
17. Відповідно до якого принципу Бернської конвенції твори,
створені в одній із держав-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших
державах-членах таку ж охорону, яку ці держави надають своїм власним

88
громадянам: а) національного режиму; б) незалежності охорони; в) охороноздатності; г) автоматичної охорони.
18. Оберіть положення, які не містяться у Паризькій конвенції про
охорону промислової власності:
а) положення матеріального права, які гарантують право кожної держави- учасниці на національний режим та право пріоритету; б) адміністративні вимоги щодо імплементації конвенції; в) забезпечення
інтелектуально-кадрової, техніко-технологічної,
інформаційної, силової, інституційно-правової безпеки держав-учасниці ВОІВ; г) положення, які встановлюють права й обов’язки фізичних та юридичних осіб, або положення, які вимагають (чи дозволяють) державам- учасницям привести національне законодавство у відповідність до конвенції.
19. Які затверджені вимоги до торговельної марки у положеннях
Паризькій конвенції про охорону промислової власності: а) повинна бути зареєстрована та збережена у первісному вигляді, охороняється відповідно до національного законодавства, приналежні ознаки конвенційного пріоритету; б) постійно змінюватись, перереєстровуватись щороку, видозмінюватись в межах окремих ринкових сегментів; в) користуватись споживчим попитом, бути доступною у використанні для малозахищених верст населення, мати високий імідж; г) забезпечувати власникам високий рівень конкурентоспроможності, відповідати всім стандартам якості, постійно змінюватись, бути незалежною від законодавчих норм держав-учасниць Конвенції.
20. Яку кількість міжнародних договорів ратифікувала Україна за
роки незалежності:
а) 25; б) 30; в) 10; г) 19.
Блок Б. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ МНОЖИННОГО ВИБОРУ ВІДПОВІДЕЙ
(дві правильних відповіді)
21. Оберіть договори, які належать до групи договорів зі створення
системи класифікацій об’єктів інтелектуальної власності:
а) Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію; б) Конвенція, що засновує ВОІВ; в)
Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків;

89 г) Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.
22. Які основні цілі ВОІВ задекларовані у Стокгольмській конвенції
1967 р.:
а) створення об’єктів інтелектуальної власності та підвищення ефективності їхнього промислового використання; б) сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співпраці держав і у відповідних випадках взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією; в) розвивати інформатизацію та комп’ютеризацію суспільства; г) забезпечення адміністративного співробітництва Союзів.

23. Що з наведеного входить до структури ВОІВ:
а) Конференція організації; б) Президія організації; в) Координаційний комітет; г) Конвенція.
24. У чому суть програмної діяльності ВОІВ:
а) забезпечення широкого визнання існуючих договорів, їх оновлення, створення нових договорів, організація співробітництва в цілях розвитку; б) виявлення загроз недобросовісної конкуренції в галузі інтелектуальної власності та посилення позитивного впливу факторів ціноутворення; в) дослідження основних методів оцінки та ефективного використання об’єктів інтелектуальної власності; г) реалізація освітніх програм, спрямованих на розкриття потенціалу
інтелектуальної власності, сприяння комп’ютеризації, надання підтримки (у т. ч. фінансової) для полегшення участі окремих держав у своїх заходах.
25. Які спеціальні комітети відносять до організаційної структури
ВОІВ:
а) комітети вивчення нових інформаційних технологій за кордоном; б) спеціальні комітети експертів для визначення доцільності розробки нових договірних положень; в) комітети експертів з мандатом на періодичний перегляд і модернізацію систем класифікації; г) комітети промислового шпигунства.
26. Які завдання виконує Конференція ВОІВ:
а) приймає зміни до Конвенції, що засновує ВОІВ; б) призначає Генерального директора з поданням Координаційного комітету; в) готує проект порядку денного Генеральної Асамблеї; г) приймає дворічний бюджет ВОІВ.
27. Оберіть положення, які містяться у Паризькій конвенції про
охорону промислової власності:

90 а) положення, які встановлюють права й обов’язки фізичних та юридичних осіб, або положення, що вимагають (чи дозволяють) державам- учасницям привести національне законодавство у відповідність до конвенції; б) положення матеріального права, які гарантують право кожної держави- учасниці на національний режим та права пріоритету; в) положення про створення об’єктів інтелектуальної власності та підвищення ефективності їхнього промислового використання; г) положення про створення відкритого ринку промислової власності між державами-учасницями.

28. Які визначені виключні права авторів на об’єкти авторського
права і суміжних прав у Бернській конвенції про охорону літературних та
художніх творів: а) права на переклад, публічне читання, відтворення будь-яким способом
і в будь-якій формі, публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів; б) права на діяльність, пов’язану зі створенням матеріальних та нематеріальних активів, матеріальне виробництво, створення матеріальної цінності інтелектуального продукту; в) права на кінематографічну переробку і відтворення творів, переробки, аранжування й інші зміни творів, передачу в ефір чи публічне повідомлення засобами бездротового чи дротового зв’язку, за допомогою гучномовця чи будь-якого іншого апарата такого роду; г) права на процес створення матеріальної цінності інтелектуального продукту, недопущення монополії на права промислової власності в кожній державі-учасниці.
29. Які міжнародні договори ратифікувала Україна у сфері охорони
прав на об’єкти інтелектуальної власності:
а) Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів; б) Брюссельську конвенцію про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники; в) Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів; г) Паризьку конвенцію про охорону промислової власності.
30. Які норми директив Ради ЄС та Європейського Парламенту
необхідно
включити
до
вітчизняного
законодавства
у
сфері
інтелектуальної власності:
а) про формування надійних гарантій підтримки законності, взаємовигідності, сумлінності співробітництва підприємства, організаційної стабільності його зовнішніх і внутрішніх зв’язків, про відпрацьовування механізмів оперативного реагування на загрози і негативні тенденції в розвитку світового господарства; б) про строк охорони авторських прав і певних суміжних прав, про право на прокат, право на позичку і деякі суміжні права у сфері інтелектуальної власності, про право слідування на користь автора оригінального твору

91 мистецтва; в) про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності, про правову охорону біотехнологічних винаходів, про правову охорону промислових зразків, про торговельну марку Європейського Співтовариства, про правову охорону топографії напівпровідникових виробів; г) про забезпечення ефективності діяльності на рівні найкращих держав- конкурентів, досягнення беззбиткового рівня господарювання, про максимальну збереженість активів та фінансово-грошових засобів малого бізнесу, про мінімальну необхідність економічної ефективності суб’єктів ринку.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів – це міжнародна угода (підписана 9 вересня 1886 р. у м. Берні) у сфері авторського права, в якій виділено суб’єкти та об’єкти авторського права, встановлено мінімальні стандарти охорони прав авторів та термін дії авторського права, визначено ексклюзивні права автора та передбачено можливості наділення правовою охороною неопублікованого твору.
Всесвітня організація інтелектуальної власності (англ. WIPO) – це одне зі спеціалізованих агентств ООН, яке створене у 1967 р. з метою заохотити творчу діяльність та забезпечити захист інтелектуальної власності в усьому світі.
Національний режим охорони промислової власності – це принцип, за яким кожна держава-учасниця Паризької конвенції про охорону промислової власності повинна наділяти громадян інших держав-учасниць і юридичних осіб, заснованих за законодавством цих держав, таким самим обсягом прав, які мають її громадяни та юридичні особи.
Паризька конвенція про охорону промислової власності – це одна з найперших та найважливіших міжнародних угод (підписана у Парижі 20 березня 1883 р.) у сфері інтелектуальної власності, яка встановила так зване право пріоритету, що гарантує заявнику охорону об’єктів промислової власності відразу в декількох державах-членах конвенції.
Право пріоритету – це положення Паризької конвенції про охорону промислової власності, яке гарантує, що заявник, який звертається за одержанням патенту в одній державі-учасниці конвенції, може використовувати дату своєї першої заявки, поданої в межах однієї з держав- учасниць, як дату наступної заявки до будь-якої іншої держави-учасниці конвенції, якщо він подав цю наступну заявку в термін до 6-ти (для торговельних марок та промислових зразків) або 12-ти місяців (для патентів та корисних моделей) з дати першої заявки.
Принцип автоматичної охорони літературних та художніх творів – це принцип Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, відповідно до якого національний режим не залежить від будь-яких формальних умов (тобто, охорона надається автоматично і не обумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування).
Принцип національного режиму охорони літературних та художніх

92
творів – це принцип Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, відповідно до якого твори, створені в одній із держав-членів
Союзу, повинні одержувати у всіх інших державах-членах таку ж охорону, яку ці держави надають своїм власним громадянам.
Принцип незалежності охорони літературних та художніх творів – це принцип Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, відповідно до якого володіння наданими правами і їхнім здійсненням не залежить від існування охорони в державі походження твору.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.
Паризький Акт від 24 липня 1971 року (змінений 2 жовтня 1979 року)
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/
995_051.
2. Валлє В. Спадок Джеймса І та королеви Анни: охорона інтелектуальної власності у часі й просторі : моног. / В. Валлє [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.viravallee.com/books/book2.aspx.
3. Верба І. І. Основи інтелектуальної власності : навч. посіб / І. І. Верба,
В. О. Коваль ; за ред. С. В. Чікін. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К. : НТУУ
«КПІ», 2013. – 262 с.
4. Всесвітня організація інтелектуальної власності [Електронний ресурс].
– Режим доступу : http://www.wipo.int.
5. Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст. : збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції, 29-30 вересня 2011 р. ; за заг. ред. А. І. Кузьмінського, О. П. Орлюк. – Черкаси :
Чабаненко Ю. А., 2011. – 175 с.
6. Інтелектуальна власність. Міжнародні договори України / В. О. Жаров,
А. М. Горнісевич, М. О. Василенко. – К. : Державний департамент
інтелектуальної власності. Державне підприємство «Український інститут промислової власності», 2007. – 404 с.
7. Концепція розвитку державної системи правової охорони
інтелектуальної власності на 2009-2014 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sips.gov.ua/ua/konts9-14.html.
8. Кубах А. І. Право інтелектуальної власності : навч. посіб. / А. І. Кубах.
– Харків : ХНАМГ, 2008. – 149 с.
9. Овчаренко А. Система міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності / А. Овчаренко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3534.
10. Паризька конвенція про охорону промислової власності (від 20 березня
1883 року)
[Електронний ресурс].

Режим доступу
: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_123.
11. Потєхіна В. О. Інтелектульна власність : навч. посіб. / В. О. Потєхіна.
– К. : ЦУЛ, 2008. – 414 с.
12. Право
інтелектуальної власності
Європейського
Союзу та законодавство України ; за ред. Ю. М. Капіци [та ін.]. – К. : Видавничий Дім

93
«Слово», 2006. – 1104 с.
13. Право інтелектуальної власності України : конспект лекцій / В. М.
Крижна, Н. Є. Яркіна ; за ред. В. І. Борисової. – Х. : Нац. юрид. акад.України,
2008. – 112 с.
14. Право інтелектуальної власності: Акад. курс : підруч. для студ. ВНЗ /
О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сіверський [та ін.] ; за ред. О. П.
Орлюк, О. Д. Святоцького. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 696 с.
15. Програма розвитку державної системи правової охорони
інтелектуальної власності в Україні на 2010-2014 роки [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.sips.gov.ua/ua/progrrozv9-14.html.
16. Цибульов П. М. Управління інтелектуальною власністю : навч. посіб. /
П. М. Цибульов. – К. : Держ. Ін-т інтел. власн., 2009. – 312 с.


94


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал