Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю «Дошкільне виховання»



Pdf просмотр
Сторінка1/21
Дата конвертації02.02.2017
Розмір0.56 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
19185
українського
-1АСТИМА
• ВИЩА ШКОЛА*
Н. В. Лисенко Н. Р. Кирста
Педагогіка уіфаінського дошкілля
У ДВОХ ЧАСТИНАХ
ЧАСТИНА 1
Рекомендовано Міністерством освіти
і науки України
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю Дошкільне виховання»
НБ ПНУС
713677
КИЇВ ВИЩА ШКОЛА
2006
<

УДК 373.2.016(075.8)
Гриф надано Міністерством освіти
Б Б К 74 Юя73 1
науки України (лист від 31 травня
^ £ 2
2005 р. № 14/18.2-1227)
Видано за рахунок державних коштів.
Продаж заборонено
Р е ценз е н ти д-р пед. наук, проф. Л. В. Артемова Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, канд. пед. наук, доц. Д. І. Бородій (Педагогічний коледж Львівського національного університету ім. І. Я. Франка, д-р пед. наук, проф. Т. К. Завгородня (Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника)
Редактор Л. О. Біда
Лисенко Н. В ., Кирста Н. Р.
Л63 Педагогіка українського дошкілля: У 2 ч Навч. посіб. — К Вища шк., 2006. — Ч. 1. — 302 с.
І5ВИ 966-642-254-9 (ч.1)
ІЗВИ Розглянуто історію розвитку педагогіки українського до­
шкілля та актуальні проблеми функціонування сучасних дошкільних закладів в Україні, їх конституційно-правове забезпечення державними й міжнародними актами та угодами. Проаналізовано освітні програми, особливості їх використання в навчально-виховному процесі на сучасному етапі. Значну увагу приділено організації практичної роботи студентів за тематикою, що охоплює визначальні чинники формування особистості та умови діяльності закладів дошкільної освітив Україні.
Для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю Дошкільне виховання. Стане у пригоді вихователя, учителШ'ііочаткової йКоли. батькам.
ІМбНІ ВЗСИЛЯ о Те фа гШ ІИ
код
0 2 1 2526*удк
373.2.016(075.8)
■ііБІІК 74.
Ій9 чиї ї(.
І5ВИ
I5ВN
966-Є
966-Є
і чи д І с-
НАУКОВА,
В. Лисеіко,
2006
Система виховання й освіти праукраїнців уже в 4 —3 тис. дон. е. мала гуманістичне спрямування і була найпрогресивнішою порівняно з багатьма країнами тогочасного світу. Відобража­
ючи й узагальнюючи народну мудрість, вона стала підвалиною національного виховання дітей з дошкільного віку.
Нині особливо зріс інтерес до української народної педагогіки, до витоків національного дошкілля, праць тих учених, життя й діяльність яких довго замовчувались, а педагогічні здобутки висвітлювалися спотворено або відкидалися.
Залучення майбутніх фахівців з дошкільного виховання до ґрунтовного вивчення витоків української дошкільної педагогіки крізь призму діяльності культурно-освітніх товаристві товариств жіночого руху дасть їм можливість осягнути виховне значення українознавства, зокрема народної педагогіки, у створенні українського національного дошкілля, усвідомити сутність національного виховання.
Специфіка професійної діяльності вихователя потребує від нього ґрунтовних знань про розмаїття підходів до виховання дітей у дошкільних закладах в їх історичному розвитку.
Майбутні педагоги повинні навчитися збагачувати свої теоретичні знання, удосконалювати практичні вміння і навички, засвоїти історичний досвід минулих поколінь, щоб збагнути сучасне й передбачити майбутнє, забезпечити розвиток педагогічної думки в Україні. Цьому сприятиме ознайомлення їх з першими українськими навчальними книжками з дошкільної педагогіки.
З
Авторами перших підручників з дошкільної педагогіки були С. Русова, Ю. Дзерович, А. Животко. їхні праці кінця — першої половини XX ст. не тільки увібрали те найкраще, що створила світова педагогічна думка на межі XIX —
XX ста й окреслили нові, ширші обрії національного виховання з урахуванням самобутності української національної системи виховання, її культурно-історичних традицій. Ці підручники сприяли виробленню оригінальних ознак навчаль­
но-виховного процесу з дітьми дошкільного віку. Проте здобутки їхніх авторів ще невивчені належним чином і не враховуються в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях, хоч становлять предмет національної гордості українців.
Глибоке засвоєння та творче наслідування найкращих традицій українського дошкілля, усвідомлення сутності педагогічних концептів наукових праць, автори яких мали передовий, демократичний світогляді прагнули слугувати своєму народові, спонукатиме студентів до постійного творчого пошуку. Це сприятиме формуванню у них вміння аналізувати, зіставляти факти і явища, знаходити найефективнішій найраціональніші шляхи оновлення змісту, засобів і форм організації виховання дітей.
Мета посібника — ознайомити майбутніх вихователів із своєрідністю української національної системи виховання дошкільнят, яка відповідає національній вдачі дитини й побудована на засадах народної педагогіки таз урахуванням найпрогресивніших здобутків світової педагогічної думки прищепити навички і вміння працювати з педагогічними матеріалами, творчо їх застосовувати в практичній роботі.
Маємо також наметі залучення студентів до активної на­
вчально-пізнавальної діяльності, яка охоплює пошукову роботу з архівними матеріалами, періодикою, літературними текстами, і практично-перетворювальну — написання текстів консультацій, складання анотованих бібліографічних списків, сценаріїв святі вечорів, присвячених діячам національного дошкілля тощо.
Матеріали посібника викладено удвох частинах. У першій висвітлено витоки дошкільного виховання в Україні, розглянуто програми навчання та виховання дітей у дошкільних закладах, подано практичній семінарські заняття з курсу Дошкільна педагогіка для студентів денної й дистанційних форм навчання.
4
Кожна тема практичного курсу і спецкурсу охоплює питання для обговорення;
практичні завдання для індивідуальної та самостійної роботи студентів завдання на педагогічну практику завдання для вироблення вміння й навичок дослідницької діяльності;
завдання для роботи з текстовими матеріалами.
У другій частині висвітлено актуальні методологічні проблеми, нові напрями в теорії навчання й виховання дошкіль­
ників.
Посібник орієнтує викладачів і студентів на використання різних форм навчальної роботи лекцій, семінарських, практичних занять, науково-практичних конференцій, диспутів, круглих столів, міждисциплінарних семінарів, екскурсій, педагогічної практики. До кожної теми подано списки рекомендованої літератури.
Викладання курсу Дошкільна педагогіка передбачає широке використання наочно-дидактичного, ілюстративного матеріалу та технічних засобів навчання (архівних матеріалів, посібників, програм виховання, спогадів сучасників — видатних діячів і активних учасників творення національного дошкілля тощо).
Студенти відповідно до визначених навчальним планом форм контролю успішності на завершення повинні мати певний методичний арсенал сценарії вечорів та інших видів дозвілля, конспекти занять, тексти консультацій, інформаційних бюлетенів, картотеку, тлумачні словнички регіональних термінів, набір літературних джерелі листівок.

розділ
ВИТОКИ ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ
1 .1 . ПЕРШІ КРОКИ УКРАЇНСЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО ДОШКІЛЛЯ
Народ-вихователь, народ-педагог... Завдання виростити собі зміну розумною, працелюбною, доброю життя ставить не лише перед нашим поколінням, ай ставило вже перед дідами наших дідів. У всі часи залишалася актуальною проблема усвідомлення, збереження й передачі наступним поколінням неоціненного надбання народу, того загального, що визначає життя людства, і часткового, що становить неповторне явище українського етносу.
Українська національна педагогіка сягає своїм корінням дофеодального періоду. Згодом такі явища, як, наприклад, удосконалення військової техніки, розвиток релігійного культу з його обрядами, як результати духовної діяльності, вжене могли передаватися нащадкам тільки шляхом наслідування, тому постала потреба систематичного навчання людей. Отже, починаючи з XVII ст., можна говорити про виховання як об’єктивну національну функцію. Народна педагогічна термінологія, яка тоді вже почасти виокремилась із побутової лексики, набула педагогічного значення. Досвід родинного виховання, розвиток гри та поліфункціональність іграшки, казки, загадки, прислів’я, приказки, досвід систематичного навчання в будинках молоді, обряди і звичаї дають змогу говорити про притаманну нашим предкам народну педагогіку, що формувалася на слов’янській основі. Виникло й підґрунтя для адекватного сприйняття високої на той час візантійської культури, зокрема й педагогічної думки, з якою могло ознайомитися слов’янство. Ці підвалини східнослов’янської культури
6
міцніли, поступово складалися у стійкі традиції Київської
Русі.
Ідеал виховання, що склався в докиївський період, — ідеал ліодини-колективіста, працьовитої, чесної, фізично загартованої, хороброї, гуманної та гостинної — за Київської Русі доповнюється новими рисами. Він передбачає цілеспрямоване розумове виховання молоді з усвідомленим ставленням до знані, та освіти як до необхідних умов духовного збагачення людини.
Гуманістичне начало давньоруської народної педагогіки позначилось і на тодішній офіційній педагогічній думці, влилося життєдайним струменем у Повчання Володимира Моно- маха своїм дітям (початок XII ст.). Це був чи не перший вітчизняний педагогічний твір з яскраво вираженим патріотизмом, із закликом до виховання мужності, відваги, з турботою про людей, особливо про сиріт і вдів, з вимогою поваги до старших і ввічливого ставлення до рівних собі. Крізь весь твір проходить ідея глибокого гуманізму і прагнення до освіти, яка, на думку Володимира Мономаха, є одним із головних засобів виховання дітей Не забувайте того хорошого, що ви вмієте, а що не вмієте — навчитесь. Якщо почнете забувати це, то часто перечитуйте імені не буде соромно, і вам буде добре [23, 29].
Тема виховання притаманна всій культурній спадщині народу фольклору, живопису, співочому мистецтву, традиціям побуту, звичаям, обрядам. І хоч на той час ще не можна було говорити, наприклад, про дитячу літературу, музику, книжкову графіку, та загальна культура українського народу була доволі високою.
У перших творах про виховання в народній педагогіці велике значення приділяється формуванню таких моральних чеснот, як правдивість, миролюбність, працьовитість, чесність, доброта, повага до дорослих із чітким опертям на християнську мораль.
Історія становлення й розвитку суспільного дошкільного виховання на західноукраїнських землях є неподільною частиною цього процесу в загальнонаціональній культурі українців. Водночас на ній виразно позначилася діяльність західноукраїнських жіночих організацій.
Так, ще уст. німецький пастор Ф . Оберлін заснував перші установи для виховання дітей передшкільного віку
7
під керівництвом кваліфікованих педагогів, так звані захо- ронки. І лише в 1891 р. з ініціативи жіноцтва Галичини цю ідею вперше вдалося реалізувати Н. Кобринській. На жіночому вічі у Стрию вона оприлюднила свій задум. Ідею Н. Коб- ринської втілив ужиття К. Сілецький, який 1892 р. на власний кошт відкрив першу українську захоронку в с. Жужелі Сокальського повіту. Слід зауважити, що і Н. Кобринська, і К. Сілецький запроваджували свою ініціативу переважно в селах, і тільки через десять років уперше така «захоронка» була організована у Львові. Нею керувала М. Грушевська. У 1902 р. українські жінки, що гуртувалися навколо Клуба русинок», заснували товариство Руська охоронка». У Статуті товариства було переконливо сформульовано стратегію його діяльності:
«§ 1. Ціль товариства Товариство має ціль закладати по цілій Галичині охоронки для дітей, що не ходять до школи, приймати їх в охоронку під догляді опіку призначених нате відділом товариства жінок, котрі мають тих цілий день відповідно даному їм розпорядку наглядати і дбати про їх умисловий розвій та давати відповідні віку заняття 2 . М іс цеп ер е бува н н я . Місцем перебування товариства є Львів Чимало важив для налагодження справи виховання маленьких галичан і оприлюднений 1910 р. «Зазив до руського жіноцтва, в якому йшлося проте, що виділ Товариства Жіноча громада на засіданні 29 червня ц. р. вирішив поробити заходи, щоби на наступне літо, т. єна рік 1911, позакладати бодай кілька захоронок по наших селах. В цій цілі відзивалося до руського жіноцтва, особливо нашого товариства, щоби вони під час свого вакаційного побуту по селах позбирали відомості, де такі захоронки можна би вигідніше зал ожити...
Захоронки ці думається уложити на весь час спільних робіт, значить від половини квітня до кінця вересня [41, 62].
Ці перші на Західній Україні дитячі заклади працювали за методом Ф . Фребеля. Діти в них гралися, пізнавали основи наук, працювали. Згодом зростала кількість батьків, які віддавали своїх дітей до цих закладів. Однак своїх коштів захоронки не мали, тож існували на пожертви багатих людей, церкви, почасти за рахунок податків чи грошей, виручених від влаштування забав, лотерей, вистава також за рахунок
8
Г
окремої допомоги, яку надавало Американське об’єднання українців спочатку через Горожанський український комітет, надалі — й через староство.
Під час Першої світової війни, на відміну від шкіл, захорон­
ки не припиняли своєї роботи з дітьми. Це дало помітні результати. Зокрема, у 1934 р. Товариство утримувало вже сім нереддошкіль у Львові, до яких приймали дітей віком від трьох до шести років. Малята перебували там з дев’ятої години ранку до третьої дня. На цей час значно поліпшилося їхнє харчування, гігієнічні умови, змістовнішим стало вихо-
ііаіиія. Кваліфіковані вихователі стежили затим, щоб у дітей були відповідні матеріали (вирізки, малюнки і т. ін .), щоб вони не тільки гралися, співали, ай навчалися та тренувалися.
Нині ми із зацікавленням сприймаємо підготовлені піонерами галицького дошкілля Вказівки для тих, хто береться засновувати захоронку». Зрозуміло, що це були перші, але досить вдалі спроби закласти інструктивно-нормативні підвалини для поліфункціональної діяльності таких установу
Галичині.
Українська захоронка у Львові, — зазначається у Вказівках, — може на основі свого статуту закладати захоронки по цілому краю. Те саме право має також УПТ... Якщо в якій громаді нема ще досі ні зав’язку згаданих вище організацій, там треба просто зложити гурток людей доброї волі, рухливих і проворних, які проведуть усю підготовчу працю і дальші формальності.
А підготовча праця ось в чому. Вишукати на приміщення захоронки бодай одну ясну, суху, чисту й простору кімнату з кухнею, по можності також з подвір’ям або городом, де діти могли би літом побавитися. Постаратися о малі лавочки. для дітей, о крісло й столик для учительки, о забавки і матеріял до праць дитячих, о вішалки на річи, о шафу, де б ховати шкільні прибори. Закупити кухонне начиння. Умовитися з родичами дітей, що мають ходити до захоронки, яку оплату можуть вони складати місячно засвою дитину. Вишукати провідницю захоронки.
6. Прийняти помічницю доведення кухні й удержання порядку в захоронці. Якщо всі ті підготовчі роботи довершені, комітет осно- вателів... вносить подання до своєї шкільної влади. о дозвіл на відкриття захоронки.
Кожна захоронка повинна також подбати про книжки, підручні для учительки. З українських підручників подаємо слідуючі:
9
Нові дороги в навчанню (Л ., 1918), Українській дитині (Л .,
1921).
Захоронки працювали під керівництвом Рідної школи і в 1934 р. в них виховувалося вже понад 400 дітей. Незаможні родини звільнялися від оплати. Поряд із захоронками
1905 р. було започатковано так звані вакаційні оселі, що відкривались у Львові членами Товариства охорони дітей, в
Остодарі — філією Української державної гімназії, в Ямній — Українською державною гімназією, в Шешорах — Українським гігієнічним товариством, у Сокалі і Коршеві — Товариством вакаційних осель [2]. Крім цього, Українська за- хоронка» спонукала створення вакаційних півосель, якими керували фахівці, а Товариство вакаційних осель заснувало Товариство пань» у Львові. Опікувався ними митрополит А. Шептицький. Члени товариства займалися добродійною працею, утримували сім першошкіль і три світлиці, в яких виховувалися 379 дітей.
Життя дітей організовувалось відповідно до встановленого розпорядку дня вставали о сьомій, разом молилися, потім снідали. Харчування було п ’ятиразовим, на обід завжди (крім пісних днів) давали м’ясо. Протягом дня діти мандрували в межах населеного пункту, тобто міста чи села, влаштовували забави, співи, займалися ручною працею тощо. Вихователі пильно стежили за здоров’ям дітей. Зранку по приїзді і перед від’їздом додому їх зважували і давали батькам по­
ради.
Наведімо розпорядок дня дітей за «Правильником дитя­
чого садка»:
1. год 7 — 8 рано збірка дітей. год 9 рано перше снідання. год 9.30—10.30: забави. год 10.30—12.00: загальна забава. год 12.00-13.00: спільний обід. год 14.00—15.00: загальний відпочинок. год 15.00—16.00: прогулянка на майдан. год 18.00 — 19.00: санітарна перевірка. год 12.00—13.00: відпочинок
10.год 19.00 — 20.00: підвечірок
На відміну від захоронок вакаційні оселі під час війни
1914 —1918 рр. припинили своє існування, втративши обладнання та майно, але вже у 1918 — 1922 рр. знову почали ство-
10
рншитися подекуди невеличкі оселі, аз рр. почалося збирання обладнання та відродження змісту роботи.
У 1931 р. при господарській школі Сільський господар н Коршеві було відкрито дівочу оселю (починаючи з 1927 р. організовується два типи осель — дівоча і хлоп’яча).
Для того щоб підтримати національне виховання, 23 —
27 червня 1934 р. у Станіславові (Івано-Ф ранківськ) на Конгресі українського жіноцтва було ухвалено 1) поширити в усіх містах і селах мережу дошкільних установ (ясла для немовлят, дитячі садки, захоронки, дошкілля, вакаційні оселі та півоселі), які давали б змогу користуватися ними всім українським дітям 2) подбати, щоб дошкільні установи відповідали вимогам сучасної педагогіки та гігієни.
У зв ’язку з цим Конгрес українського жіноцтва висунув вимогу ідо Рідної школи про заснування семінарій для підготовки фахівців-дошкільників (садівничок). Отже, на початку XX ст. (1913 — 1938 р р .) спостерігався активний розвиток українських захоронок у системі дошкілля Галичини. В українських сезонних дитячих садках Східної Галичини в
1924 р. виховувалося 205 дітей, у 1938 р. — 22 094 дітей.
Таким чином, подолавши шлях від перших примітивних захоронок до організованих дошкільних закладів, від елементарної фізичної опіки до формування національної самосвідомості в дітей, західноукраїнське дошкілля на кінець х років увібрало в себе традиції народної педагогіки і стало сполучною ланкою між українською родиною і національною школою.
Нині великий інтерес викликають окремі положення резолюцій та постанов Першого українського педагогічного конгресу (Л ., 1935). Зокрема, під рубрикою Шкільна політика чітко сформульовано вимогу Верховного політичного проводу українського народу до польського уряду щодо структури шкільної системи її необхідно створювати, починаючи з установ дошкільного виховання, і завершувати університетами та школами академічного рівня. На наш погляд, є всі підстави вважати, що саме ці заклики, які наполягання Конгресу на розширенні (а в окремих населених пунктах і на створенні) мережі закладів дошкільного виховання на базі
існуючих виховних, освітніх і господарських установ, укладалися пізніше в цілісну систему поглядів щодо структурно- функціонального та освітнього потенціалу дитячих садків. Важливо зауважити, що започаткована в Західній Україні
11
методологія освітньої галузі періоду ЗО х років в усій повноті може бути використана і нині, коли реформа освіти набуває високих темпів.
Певні зрушення спостерігаємо в тодішній практиці підготовки спеціалістів дошкільного виховання. Аналіз джерельної бази зазначеного періоду засвідчує, що особливо активно така підготовка здійснювалася за визнаними в тодішній європейській освітній школі методами Ф . Фребеля та М. Монтес­
сорі. Фінансову підтримку в розвитку цієї справи, зокрема для створення постійно діючих педагогічних курсів, надавали товариства Рідна школа. Виховательки ґрунтовно вивчали психологію дошкільного виховання, методику релігійного та фізичного виховання, гігієну й ручну працю на курсах, створених Комісією для дошкільного виховання при Рідній школі. Згодом це стало надійним підґрунтям для заснування першого в Західній Україні часопису — фахового журналу з проблем виховання Українське дошкілля». На його сторінках упродовж 1938—1939 рр. було обговорено широкий спектр організаційно-інструктивних і теоретико-методичних питань.
У другій половині XIX — на початку XX ст. побачили світ перші підручники для дітей, вихователів і батьків. Передусім це Руська читанка для вищих кляс середніх шкіл»
О. Барвінського (1870), Руська читанка для гімназій і учительських семінарій О. Партацького (1866), Перша читанка (Буквар) для народних шкіл А. Крушельницького
(1918), Рухові забави й гриз мелодіями й примовками
(1924), Світ дитини, Альманах для дітей. Річник XVI» Слід зауважити, що усталене бачення дошкілля як спеціального інституту формування національно свідомої особистості, представника української нації наприкінці х років у Західній Україні хоча і було позначене певним консерватизмом, таза змістом свого цілепокладання було прогресивним, перспективним і зорієнтованим на європейську освітню систему. Незважаючи нате що дошкільне виховання не набуло ще масового характеру, здійснювалося лишена опікунському, благочинному та релігійному рівнях, заснування дитячих дошкільних закладів, які підготовка для них педагогічних кадрів, сприяли зародженню й розвитку національної теорії і практики в царині дитинства. Ціла плеяда педагогів — А. Жи-
12
нотко, С. Русова, С. Сірополко, Ю. Дзерович та інші — активно розробляли методологію національної системи дошкільного виховання. Накопичені ними матеріали сьогодні парто розглядати як вихідні положення для національної концепції дошкільного виховання в Україні.
Такий підхід до використання спадщини уможливлюється ще й тим, що в освітніх ідеях західноукраїнських педагогів знаходимо доволі чітке відображення не тільки західноєвропейських традицій, ай теоретичних положень учених східних областей України.
У класичному українському варіанті дошкільна освіта проіснувала зовсім недовго у східних областях України — до
1930 р, а у західних — до 1939 р. [5; Наприкінці хна початку х років вона була знівельована на засадах марксистсько-ленінської теорії. З утворенням Української Народної Республіки було відкрито Департамент дошкільної роботи, який очолила С. Русова. Вона започаткувала українізацію існуючих та сприяла бурхливому розвитку мережі національних дошкільних закладів.
Із 1 9 2 2 /2 3 навчального року дитячі садки Радянської України вже розпочинають свою діяльність відповідно до Положення про роботу дитячого садка, розробленого Нарко- мосом УРСР. У квітні 1930 р. було затверджено нову, єдину для всього СРСР, систему педагогічної освіта і запроваджено в Україні як обов’язкову на підставі відповідної постанови Раднаркому УРСР від 11 травня 1930 р. Про реорганізацію мережі і системи педагогічної освіти Фактично до кінцях років ще не було визначено сутності змісту дошкільної освіти й напрямів спеціальної підготовки фахівців для дошкільних закладів, а вже з початку х років Наркомос УРСР цілком підпорядкувався Нарко- мосу СРСР.
На заклади дошкільної освіти, що організовувались, утримувались і керувались винятково державними органами, покладалася відповідальність за всебічний та гармонійний розвиток дітей, їхню підготовку до навчання в школі. В цей час було створено типові проекти дошкільних закладів, розроблено документи щодо їхньої діяльності, укладено нову єдину типову програму виховання дітей переддошкільного ідо шкільного віку, що пройшла в Україні успішну апробацію. З 1962 р. її зміст постійно вдосконалювався.
13
Слід наголосити на позитивних зрушеннях у кількісній характеристиці закладів дошкільної освіти не лише загалом в Україні, ай зокрема на Прикарпатті. Щорічно їх кількість збільшувалася на 40 — 45 %. Статистичні зведення цього періоду свідчать, що кількість дошкільних закладів в Україні зросла від 16,5 тису р. до 23,1 тису р. ідо тису р.
Найпоширенішим типом стали дитячі ясла-садки з різним терміном перебування дітей, а визначальним стилем їх діяльності — комплексне розв’язання освітніх завдань спільно з родиною, школою та громадськістю.
Зрозуміло, що головні завдання дошкільного виховного закладу впродовж 40 — х років полягали в реалізації політики тодішньої держави в галузі освіти.
Нині суспільний та економічний розвиток України як самостійної держави передбачає докорінно відмінний підхід до освіти. Вона стає справою народу України і спрямовується на відтворення його інтелектуального й духовного потенціалу, етнічної пам’яті.
Цілком закономірно, що сучасний етап потребує створення нових програм, адекватних вимогам часу, перегляду і вдосконалення навчальних планів підготовки фахівців дошкільного профілю з чіткою орієнтацією їх змісту на природну, історико-культурну й національну своєрідність, а також на здобутки світової практики в царині дошкілля.
Логічним продовженням загальнодержавної політики в галузі освіти була Концепція національного дошкільного виховання (1993), в якій чітко окреслено місце й роль дошкільного виховання в системі безперервної освіти. Воно
ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, надбань світового педагогічного досвіду.
Сьогодні для кожного українця незмінними стають засади розвитку й виховання своєї дитини, що визначаються суверенним правом кожного народу дбати про своє майбутнє та своє відтворення [14, 4]. Отже, актуалізується формування гармонійно розвиненої особистості завдяки прищепленню їй змалку загальнолюдських морально-етичних цінностей шляхом розвитку її індивідуальних задатків і нахилів.
При такому підході реально реформувати сучасне українське дошкілля й домогтися того, щоб, як зазначено в держав-
14
мій національній програмі Освіта (Україна XXI століття, духовність дитини стала її домінуючим началом, а інтеграція родинного та суспільного дошкільного виховання спрямовувалась на вдосконалення навчально-виховного процесу й забезпечення розвитку обдарованих дітей [5, 2 —3].
Нині на українській землі живуть представники понад
120 національностей, тому актуальною проблемою є відродження культури кожного народу як основи духовності на­
щадків.
Нинішні складні соціальні обставини позначаються на всіх сферах життя, зокрема й на суспільному вихованні, актуалізуючи таким чином один з найважливіших принципів дошкільної педагогіки — тісний зв’язок виховання із сучасністю. Вихователь дошкільного закладу не може не пояснити дітям суспільні події, про які вони дізнаються із засобів масової інформації, від батьків. Тож звернення до національних скарбів — рідної мови, етнопедагогіки, народної медицини — має принципове значення для будь-якого національного дитячого садка. Подані нижче концептуальні положення стосуються корінної нації — української.
Провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу є національна психологія, культура, історія загальнолюдські духовні надбання, здобутки культури й науки. Розуміння психології народу, що складалась упродовж століть, дає змогу адекватно формувати особистість дитини. Так, українцям від природи властиві доброта, гостинність, щедрість, мудрість, ліризм, почуття гумору. Отже, відповідні моральні категорії мають знайти належне місце у виховній роботі педагогів з дошкільниками.
Становлення людської особистості відбувається на ґрунті генетичних національних якостей. Джерелом пізнання цих якостей є національна культура, адже саме в ній відображено інтереси, мрії, уподобання народу, його духовне, трудове, політичне життя. Відповідаючи психологічним особливостям дитини, вона може спонукати розвиток її природних нахилів. Людство виробило спільну для всіх народів форму духовності — національну культуру. Як одухотворена особистість дитина пробуджується разом із відкриттям культурної спадщини рідного народу.
Сьогодні у переважній більшості сімей втрачено національні традиції, звичаї, тож для багатьох малюків дитячий садок
15
стає першим осередком залучення до духовних скарбів своєї нації. Національний садок забезпечує етнізацію особистості, тобто природне входження дитини в духовний світі традиційне життя народу, в загальнолюдську культуру.
Українська культура, які будь-яка інша, — це певна система, всі складові якої взаємопов’язані і формують у свідомості людини цілісну картину світу. Тому помилково було б виховувати дитину, використовуючи лише окремі компоненти рідної культури. Так формується еклектичне світобачення, що стає на заваді гармонійному розвиткові внутрішнього світу особистості.
Звичайно, не слід залишати поза увагою культурні надбання світу, і насамперед близькоспоріднених — російської й білоруської культур.
Творення для дитини національно визначеної картини світу не тягне за собою формування національної обмеженості. Розвиненість фольклорного мислення на основі засвоєної культурної спадщини народу тільки сприятиме пізнанню надбань інших народів.
Таким чином, специфіку українського національного дитячого садка на сучасному етапі вбачаємо у пріоритетів системі виховання і розвитку дітей власне українського мови, фольклору, художньої літератури, образотворчого мистецтва, музики, народних звичаїв, нормі способів поведінки. Це формуватиме у дітей національну психологію, самосвідомість і гідність — обов’язкові чинники духовно розвиненої особис­
тості.
Розширення національних культурних обріїв у дитини (а це є запорукою успадкування традицій) передбачає ознайомлення із творчістю дорослих. За відсутності такої традиції всім ї, найближчому оточенні певну ініціативу мають виявляти працівники дитячих садків, наприклад готувати фольклорно-етно­
графічні свята і дійства та брати в них участь, залучати до цього батьків, що надає безпосередності та емоційності таким заходам.
Творчі спроби практичних працівників наближають надбання української культури до дітей у багатьох садках обладнано кімнати національного побуту, музеї — віконця в історію рідного народу, які доступно і правдиво розказують, як жили, працювали наші предки дітям кортить торкнутися череп’яної ринки, глечика, груботканого килима. Згодом це
16
допомагає зрозуміти, як можна зварити борщ чи спекти хлібу иі'ликій і загадковій печі, якщо користуватися рогачами та горщиками. Пізнання дітьми народного побуту доречно здійснювати, організовуючи їхню практичну діяльність із характерними предметами. Для цього потрібні не лишена родні іграшки-забави, ай реальні речі вжитку, з якими малята гралися б, відтворювали те, що дізналися про народний побут. Цьому сприяє організація таких цікавих фольклорних свят, як Веснянки, Свято Івана Купала, Обжинки тощо.
Гра в широкому її розумінні є чудовим засобом прилучення дошкільника до національних традицій, адже будь-який народний обряд ґрунтується на ігровому дійстві. Тут доречні гумор, загадки, прислів’я і приказки, потішки і небилиці. Зрозумілими і близькими стають дитині народні пісні, хороводи. В її активний словник входять призабуті слова і вирази, що доносять думки, мрії і сподівання попередніх поколінь.
Формування духовності передбачає становлення національної самосвідомості особистості, як основи патріотизму, запоруки формування інтернаціоналізму.
Народне — це детермінація дошкільного виховання буттям і свідомістю народу національне зумовлене життям нації, своєрідністю її історичного шляху інтернаціональне синтезує внесок багатьох націй у загальнолюдську культуру. Народне, національне та інтернаціональне у педагогіці є конкрет­
но-історичними формами втілення загальнолюдського. Вони, власне, і є провідними чинниками виховання національної свідомості та інтернаціональних почуттів у дошкільників. Головний механізм їх реалізації — в єдності й органічній взаємодії усіх цих чинників. Без народного, національного виховання не може бути виховання інтернаціонального, бо інтернаціоналізм — це вищий ступінь вияву національного почуття і національної свідомості, вищий щабель людського прогресу.
Забезпечення синтезу національного з народним, загальнолюдським дає можливість використати для дошкільного виховання те цінне у нашій культурі, що має гуманістичний характер, велике духовне та пізнавальне значення. Створений на таких засадах дитячий заклад формуватиме не представника української нації, носія М ВДГШ Л Ц ]иШ ї2г.-:ч
\ и
абстрактну людину, народної моралі і національної культури, майбутнього твор-
‘ ДУХОВА 5Ї5ЛЇОТЕКЯ.
і
ця народовладдя, громадянина суверенної демократичної дер­
жави.
Старші дошкільники здатні сприймати певні історичні знання. У період відродження національної самосвідомості доцільно говорити з ними про витоки Давньої Русі, заснування Київської держави русичів, пращурів українців, боротьбу проти татаро-монгольського поневолення, національно-визволь­
ний рух українського козацтва, трагедію Січових стрільців, українського селянства та ін.
Дохідливі розповіді про доленосні віхи на шляху розвитку рідного народу, про його боротьбу, спроби відродитися й стати врівень з іншими народами збуджуватимуть зацікавленість дошкільників, сприйматимуться зрозумінням. Адже коли кобзарі співали про сиву бувальщину, то слухати їх сходилися і малій старі. Зерна народної мудрості падали на благодатний ґрунт дитячої душі. Як розвиток цих подіймо жуть сприйматися і минулі революційні, і сучасні соціальні процеси. Так з явиться логічний зв ’язок між історією та сучасністю, виявиться ще один вагомий аспект суспільних подій. У нерозривній єдності з історією народу стануть зрозумілими образи історичних осіб, які відіграли важливу роль у долі українців. Історичний підхід зумовить потребу ознайомлення дітей з національною символікою.
Психолого-педагогічні передумови виховання патріотичних та інтернаціональних почуттів у дітей дошкільного віку визначаються і сензитивністю малят щодо сприймання рідної мови, їхнім інтересом до малих форм усної народної творчості, здатністю до моральних переживань, прагненням прилучитися до сучасних суспільних подій, до трудової діяльності дорослих, зацікавленістю щодо історичного минулого своєї Батьківщини. Мова — найяскравіший вияв національного буття народу, його головна духовна скарбниця. Уній концентрується куль­
турно-історичний досвід нації, вона є могутнім природним засобом об’єднання людей.
Мова наша жива історія. Через неї можна простежити віковий шляху ній збереглися слова й вирази, що з глибини століть доносять думки і сподівання народу, злети й падіння, пережиті українською нацією під впливом різних чинників. Саме завдяки мові сприймаємо усну народну творчість, осягаємо сутність творів ужиткового мистецтва, історію творення їх. Отже, мова відображує етнічну культуру народу — його
18
побут, звичаї, вона є засобом виховання національної само- гнідомості, громадянськості, патріотичних почуттів.
Перше слово дитина має почути і сказати рідною мовою.
І’ідна мова зумовлює її психічний розвиток, сприяє усвідомленню себе як представника української нації. Любов до мови свого народу можна сформувати, використовуючи її в повсякденному довірчому спілкуванні дитини з рідними всім ї, з шанованими людьми в дитячому садку. Тепло взаємин з цими дорослими сприяє прилученню малюка до їхніх духовних цінностей, спонукає наслідувати їхню мову, ставлення до оточення. У малих формах усної творчості українського народу — потішках, забавлянках, піснях — відобразилося дбайливе, чуйне ставлення дорослих до дітей.
Очевидно, народна педагогіка, цей синтез любові й мудрості старших поколінь щодо молодших, і породила особливо захоплюючу форму збагачення життєвого досвіду дитини — гру. Полегшуючи в такий спосіб оволодіння рідним словом, традиціями, що склались історично, народна педагогіка дає змогу легко й природно ввести гру у повсякдення дітей, зробити її життєво необхідною. Лише це живе джерело донесе до малят мелодику української мови, елементи історії, етнографії. Роль гри особливо велика на початковому етапі соціального виховання.
На ґрунті поваги дорідного слова, мудрості, творчості свого народу розвиватимуться інтернаціональні почуття дітей, формуватиметься розуміння інтересів і потреб інших народів, шанобливе ставлення до їхньої мови, культури. Розвиток національної самосвідомості знову відкриває незаслужено забуту впродовж останніх десятиріч можливість використання з виховною метою найближчого оточення дошкільників — повсякденного спілкування у віковій групі дітей різних національностей. Саме це слід робити на другому етапі формування в дітей інтернаціоналізму. І лишена третьому етапі варто підводити їх до таких відкриттів, як життя, побут, праця, певні особливості інших народів нашої країни. Очевидно, й вибір конкретних (двох-трьох) націй для ознайомлення з ними дошкільників потрібно пов’язувати з представниками цих націй — дітьми, які відвідують садок, або дорослими, які працюють у ньому.
19

Завдання і запитання для повторення
1. Схарактеризуйте основи української національної педагогіки. З якими творами зі спадщини офіційної педагогічної думки України пов’язане гуманістичне начало народної педагогіки. Опишіть діяльність Руської охоронки» .
4. Визначте роль Вказівок для тих, хто береться засновувати за- хоронку». Які положення цього документа є актуальними в наш час. У чому полягає вплив Конгресу українського жіноцтва на українське дошкілля?
6. У чому принципова відмінність українського національного дошкілля і практики дошкільного виховання в Україні за радянських часів. Схарактеризуйте сучасний національний дитячий садок в Україні.
1 .2 .
УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ
ДОШКІЛЛЯ: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА
(С пецк урс)
Необхідною передумовою успішної підготовки спеціалістів з дошкільного виховання до роботи є продумане і зважене використання здобутків педагогів минувшини. Спецкурс розроблено з метою якомога повнішої реалізації прогресивних ідей національного дошкілля під час вивчення курсу Дошкільна педагогіка. Засвоєння запропонованих тем сприятиме ґрунтовному ознайомленню студентів із витоками українського дошкілля, з його теоретико-методологічними засадами, історією, а також зосередженню на національній ідеї у вихованні як на визначальній проблемі формування громадян України.
Спецкурс рекомендується викладати на денному і заочному відділеннях у традиційних формах навчання.
Орієнтовний розподіл годин за темами програми спец­
курсу:

мор.
Зміст курсу
Усього годин Лекції
Прак­
тичні
1
Роль Союзу українок у підвищенні освітнього рівня населення Галичини та створенні українського національного дошкілля
4 2
2 20

мир.
Зміст курсу
Усього годин
Лекції
Прак­
тичні
2
Діяльність товариств Просвіта і Рідна школа в боротьбі за національне дошкілля наприкінці XIX — на початку XX ст.
6 2
4 Педагогічні ідеї С. Русової
8 2
6 Педагогічні погляди Ю. Дзеровича
4 2
2 Педагогічні погляди А. Животка
4 Усього 10 16
ПРОГРАМА
ТЕМА 1.
Роль Союзу українок»
у підвищенні освітнього рівня населення Галичини
та створенні українського національного дошкілля
Поняття і чинники національного виховання дітей в діяльності жіночого руху і жіночих товариств України наприкінці
XIX - на початку XX ст. Н. Кобринська — сподвижниця й організатор жіночого руху в Галичині. Ідеї національного виховання в літературній і видавничій діяльності Н. Кобрин- ської. Організація перших дошкільних установ, особливості матеріального й методичного оснащення навчально-виховної роботи. Сучасні принципи й напрями розбудови національного дошкілля за державною програмою Освіта (Україна
XXI століття).
О с н о в ні поняття народ, народність, етнос, нація, народний, національний, етнічний, національна свідомість, національна самосвідомість, національні ідеали, національний дух, сади ангелів, захоронка, передшкілля, дошкілля, охорон- ка, прихисток, захист, світличка, дитячий огородець.
М і ж предметні з в ’ яз к и
Історія України. Теми: Київська Русь, Культура Київської Русі, Розвиток культури, Україна в першій половині
XIX ст.», Розвиток культури в другій половині XIX ст.».
Педагогіка. Теми: Принципи виховання, Принципи навчання, Методи наукового дослідження».
21

Іст орія педагогіки. Теми Дохристиянський період, Виховання, школа і педагогічна думка з найдавніших часів і в період феодалізму, Освітні реформи на початку ст.», Школа і педагогіка в період 60 х років ст.».
С ем ін арське заняття. Жіночий рух в Україні — організована суспільна активність жіноцтва наприкінці XIX — на початку XX ст. Історичні віхи жіночого руху. Жіночий рух на західноукраїнських землях. Основні педагогічні ідеї і напрями діяльності жіночих товаристві Союзу українок на ниві національного дошкілля.
4. Чинники національного виховання дітей. Основні принципи і напрями розбудови національного дошкільного виховання в Україні за Державною програмою Освіта (Україна
XXI століття).


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка