Нежинська О. О. Проблеми психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу




Скачати 91.13 Kb.

Дата конвертації06.01.2017
Розмір91.13 Kb.

УДК 159.922.6(043.3)
Нежинська О.О.
ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИКІВ
ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ ДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГЕНДЕРНОГО ПІДХОДУ
В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС
Статтю присвячено вивченню проблем психологічної підготовки керівників освітніх
організацій до запровадження гендерного підходу в навчально-виховний процес. Розкрито
чинники, які утруднюють запровадження гендерного підходу в освітню практику.
Ключові слова: керівники освітніх організацій, гендерний підхід, психологічна
підготовка, навчально-виховний процес, післядипломна педагогічна освіта.
Постановка проблеми. Одним з напрямків психологічної підготовки керівників освітніх організаційна сьогоднішній деньє усвідомлення та переосмислення проблем гендерного характеру, вибір адекватних способів та стратегій їх розв’язання. Це питання постає особливо гостро в контексті професійного вдосконалення керівних кадрів освіти на основі компетентнісного підходу. Також слід підкреслити той факт, що нині в нашому суспільстві існують деструктивні рухи, спрямовані проти політики утвердження гендерної рівності. Тож управлінці-освітяни іноді не орієнтуються й не бачать шляхи вирішення гендерних проблем управлінської діяльності, не ідентифікують їх як такі. Це зумовлює репродукування принципів статеворольового виховання в освітньому процесі на основі традиційних гендерних стереотипів, у той час, як гендерна рівність у суспільстві, затвердженням Н. В. Грицяк [7], є одним з основних показників виміру рівня розвитку країни. Наданий час створено достатнє психолого-педагогічне підґрунтя для забезпечення процесу психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в їхній професійній діяльності. Так, досліджувалися психолого-педагогічні аспекти процесу гендерної соціалізації особистості загалом (С. Бем, Ш. Берн, І. С. Кльоцина та ін.) і в освітній практиці зокрема (Т. В. Говорун, ОМ. Кікінежді, С. Д. Максименко та ін.), вивчалися окремі аспекти формування гендерної компетентності керівників загальноосвітніх навчальних закладів, втому числі, у процесі підвищення їхньої кваліфікації О. І. Бондарчук, Л. М. Карамушка, ВВ. Олійник та ін.). Що ж до питання висвітлення проблем психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально- виховний процес, то воно не виступало раніше предметом спеціального дослідження. Отже, це зумовило вибір мети роботи – визначити проблеми психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально-виховний процес.
Результати теоретичного аналізу. Проблеми психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально-виховний процес доцільно, на наш погляд, розділити натри основні групи
[8]: 1) нарівні
суспільства; 2) через гендерні проявив освітній галузі 3) у контексті гендерних особливостей особистості керівника. Якщо розглядати проблеми психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально-виховний процес на рівні суспільства, слід, насамперед, відзначити трансформацію традиційної системи гендерної стратифікації, зміну культурних і соціальних стереотипів маскулінності та фемінінності, що дозволяють більше враховувати індивідуальні відмінності, а невідмінності за статтю послаблення поляризації жіночої та чоловічої соціальних ролей, змінив гендерних характеристиках особистості, коли, наприклад, говорять про маскулінізацію жінок і фемінізацію чоловіків. Також варто зазначити зростання суспільного інтересу до гендерної проблематики, набуття певного статусу та визнання гендерних досліджень, певні позитивні зрушення вбік прийняття суспільством ідеї гендерної рівності, прийняття нових законів щодо запровадження гендерної рівності вусі сфери суспільного життя. Оскільки реальне становище жінки відрізняється від становища чоловіка, то особливий наголосу структурі гендерних стратегій та їх реалізації ставиться на політиці щодо становища жінок, насамперед, забезпечення жінкам рівного соціального статусу з чоловіками шляхом розширення можливостей для їх рівноправного розвитку, орієнтації на паритетність стосунків з чоловіками. Це не виключає поліпшення статусу чоловіків, формування їхнього демократичного гендерного світогляду тощо. До того ж необхідно пригадати, що однією з гострих соціально-психологічних проблем для сучасної України є існування в суспільстві гендерних стереотипів, які утруднюють самореалізацію особистості. При цьому стать вважається одним із провідних факторів соціальної дискримінації, а в суспільстві панує гендерна ідеологія, за якою гендерні відмінності та стратифікація отримують соціальне виправдання (з погляду "природного призначення. У результаті можна говорити проте, що гендерна асиметрія зберігається в усіх сферах суспільного життя, а гендерний статус виступає як один із визначальних елементів соціальної ієрархії та системи розподілу влади, престижу та власності [5]. Прикладами такої
асиметрії у сфері праці є фактична диспропорція питомої ваги чоловіків і жінок у підготовці фахівців різного профілю, різне ставлення до оцінки та оплати їх праці. Гендерні стереотипи допомагають ідентифікації з певними статевими ролями, засвоєнню ґендерної ролі у дитячі роки. Вони є своєрідною вказівкою на призначення статей у суспільстві, органічною складовою нормативів статеворольових очікувань [1; 4]. Гендерні стереотипи відчутно впливають на масову свідомість, стають підсвідомим мірилом нормальної/ненормальної поведінки, їх експлуатують засоби масової інформації, літератори, батьки і вчителі. Загалом, уже в дитячому віці дівчаткам і хлопчикам нав’язують взаємодоповнюючі психологічні характеристики. При цьому не враховується небезпека закріплення нарівні свідомості біологічної відмінності між статями як підґрунтя розподілу діяльностей, нерівностей статей загалом. Отже, функціонування стереотипів статі є складовою частиною загальної системи визнаних суспільством переконань і норм. Гендерні стереотипи є важливим соціально- психологічним механізмом передачі знань проте, якими повинні бути чоловіки та жінки, при цьому вони відрізняються разючою життєстійкістю. Їхнє міцне вкорінення у свідомості великої частини населення сприяє відтворенню стереотипів з покоління в покоління в процесі соціалізації. Попри те, що гендерні стереотипи з часом змінюються, вони є найконсервативнішими у масовій та індивідуальній свідомості. Зарубіжні науковці переконані, що жінка-лідер у чоловічому колективі, як правило, може грати одну з чотирьох ролей
1) "матері, коли від неї очікують неформальної підтримки, а неділової активності
2) "іграшки, талісмана, коли її сприймають як милу, неділову жінку, що приносить удачу
3) "чарівниці, що зачаровує вище керівництво і через це "обходить" у кар’єрі колег-чоловіків;
4) "залізної леді, що виявляє нежіночу жорстокість і "хватку" [12]. Слід також додати, за результатами чисельних досліджень науковці стверджують, що роль лідера традиційно сприймається як маскулінна, що спричинює для жінок ситуацію рольової неузгодженості й веде до внутрішнього та зовнішнього конфлікту. Щоби стати лідером, жінці доводиться долати більше перешкод, ніж чоловіку. За виразом американських дослідників, для жінки шлях до влади пов’язаний з подоланням чисельних перешкода для чоловіка – з реалізацією чисельних можливостей [2; 4]. Крім того, слід зазначити, що трансформації, які відбуваються в нашій країні на всіх рівнях суспільно-економічного життя, не можуть не впливати і на зміну гендерних ролей в напрямку послаблення гендерної поляризації й підсилення активності особистості у вільному виборі ролей відповідно до власних здібностей. Впровадження гендерних аспектів у формуванні законодавства України – це питання соціальної справедливості, вирішення якого є необхідним для забезпечення рівноправного та стійкого людського розвитку. Законодавство гарантує чоловікам та жінкам України рiвнi права та можливості, але насправді це декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Реальна ситуація, на жаль, багато в чому є прямо протилежною правовим нормам. Основними жіночими проблемами є домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, безробіття, відсутність послідовної державної політики в цій сфері. Подекуди набувають "норми" "неформальні відносини" між керiвниками-чоловiками та пiдлеглими- жiнками. Узагальнюючи проблеми психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально-виховний процес на макрорівні можна окреслити пріоритетні сфери дії гендерної рівності, тобто наскільки чоловіки і жінки почувалися брівними в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, у працевлаштуванні та в повсякденному житті [13]: 1) досягнення рівної економічної незалежності для жінок та чоловіків 2) збільшення узгодженості роботи, приватного та сімейного життя 3) просування рівної участі жінок та чоловіків у прийнятті рішень 4) викорінення гендерного насильства та торгівлі людьми 5) усунення гендерних стереотипів у суспільстві 6) просування гендерної рівності поза межами Європейського Союзу. Процеси, які мають місце в суспільстві, відбиваються на функціонуванні освітньої галузі як важливому інституті соціалізації особистості. Тому відповідно виникають проблеми психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально-виховний процесі через гендерні проявив освітній галузі. У закладах освіти переважно впроваджується статеворольовий підхід, за яким стверджується призначення чоловіка і жінки в суспільстві відповідно до їхньої біологічної статі, а виховання дітей відповідно до тих норм та стандартів, які традиційно висуває суспільство. Згідно цього підходу стверджується взаємодоповнюваність жіночих та чоловічих ролей, а самі чоловіки й жінки розглядаються як такі, що мають різну сутність і призначення. При цьому до уваги не береться небезпека закріплення нарівні свідомості біологічної відмінності між статями як підґрунтя нерівності статей взагалі. Звідси випливає, що статеворольовий підхід може спричинювати гендерну нерівність та проблеми щодо самореалізації жінок і чоловіків [2; 5; 9–10]. Невтішною є і гендерна статистика для сучасної керівника-жінки. Якщо на районному (міському, обласному рівнях управління присутність жінки складає 25–35 %, то на найвищому рівні (на посадах міністра, заступника міністра, начальників департаментів) жіноче представництво відсутнє (дещо раніше сягала до 5 %). Це, зокрема, свідчить про утвердження закономірних процесів відбору та призначення на керівні посади у галузі освіти за статевою ознакою [3].
Важливим і потужним аспектом є ще те, що ідеї гендерної нерівності продовжують відтворюватися у змісті навчального матеріалу, дидактичних і виховних установках у навчально-виховному процесі. Фактично йдеться про відсутність в освітній організації досвіду рівноправного співробітництва хлопців і дівчат у спільній діяльності, із заохоченням до тих видів діяльності, що відповідають інтересам особистості дитини, а не стереотипним вимогам до неї відповідної статі. При цьому загальновідомо, що важливим кроком на шляху визначення напряму своєї професійної діяльності є і повинен бути саме вільний вибір. Але "за правилами" існують "чоловічі" і "жіночі" професії, й учень не може і не обирає професію "не своєї статі, бо вважає, що цього не сприймуть його друзі, педагоги, батьки тощо. Таке становище спричинене наявністю основних суперечностей щодо реалізації гендерної політики в освітній галузі [2; 6]:
– між безперечними змінами культурних і соціальних стереотипів маскулінності та фемінінності, послабленням поляризації жіночої та чоловічої соціальних ролей та, водночас, досить усталеними позиціями управлінців – представників обох статей у гендерних питаннях
– між зростанням інтересу до гендерної проблематики та відсутністю єдиної концепції гендерного підходу в освіті, що забезпечить подолання гендерної асиметрії в освітній галузі, побудову її на засадах гендерної рівності
– між єдиними суспільними вимогами до професійної діяльності управлінців і персоналу освітніх організацій загалом і наявними відмінностями в поведінці та особистісних якостях освітян залежно від статі
– між існуючими гендерними відмінностями суб’єктів навчально-виховного процесу та низькою орієнтацією керівників на їх врахування в практиці управління
– між існуючими жорсткими гендерними стереотипами й упередженнями в освітній практиці та недостатньою розробленістю методів їх усвідомлення, осмислення та корекції
– між необхідністю встановлення партнерських стосунків між всіма суб’єктами освітнього процесу та гендерною асиметрією останнього
– між об’єктивною потребою у формуванні гендерної компетентності освітян та недостатньою розробленістю психолого-педагогічних засад забезпечення даного процесу через його багатомірність і міждисциплінарність;
– між необхідністю урахування гендерної проблематики і зосередженням на оновленні професійних знань, умінь, навичок управлінців без достатнього урахування гендерних особливостей управлінської діяльності. У процесі навчально-виховної роботи в освітній організації виділяються й інші стереотипні тенденції педагогічної взаємодії [2; 4]: 1) різне пояснення успіху й неуспіху учнів залежно від статі, зокрема, неуспіх хлопців пояснюється, як правило, через недостатні зусилля по конкретному предмету, а дівчат – через відсутність здібностей 2) приділення більшої уваги (як позитивної, такі негативної) педагогів хлопцям, надання їм більше часу на відповідь з місця, взагалі порівняно з дівчатами на всіх ланках освіти, зокрема, і нарівні університету зареєстровано більш слабке підкріплення когнітивних досягнень студенток порівняно із студентами 3) орієнтація дівчат на міжособистісні стосунки з іншими людьми, через що у них формується чутливість до очікувань інших людей, зокрема, педагогів, а звідси, моделі поведінки, зорієнтованої на слухняність, відповідність соціальним вимогам, у той час, яку хлопців схвалюється насамперед ініціатива та активність, через що в останніх виробляється модель поведінки, зорієнтованої на демонстрацію досягнень. У зв’язку з тим, що жінки порівняно з чоловіками ростуть у більш структурованому і директивному світі, вони можуть стати менш креативними, демонструвати нижчі результати при розв’язанні когнітивних проблем, що потребують реорганізації або зміни настановлення, бути консервативнішими у своїх судженнях, загалом, користуватися асимілятивними стратегіями, в той час, як чоловіки в ситуації розв’язання проблеми частіше схильні користуватися акомодаційними стратегіями [2; 6]. Невтішними психологічними наслідками такої ситуації є те, що дотримуючись традиційних стереотипів про жіночій чоловічі ролі, керівники, вчителі та вихователі самі дуже потерпають від гендерної нерівності, і свідомо чи неусвідомлено передають ці погляди дітям і вихованцям, підсилюючи традиційну модель гендерної соціалізації. Це ускладнює процес психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально-виховний процес, можливість навчання у сфері гендерного виховання, отримання нових знань, умінь і навичок щодо оволодіння сучасними методами, механізмами і формами управлінської діяльності на засадах гендерної рівності [2; 10–11]. Аналізуючи проблеми психологічної підготовки керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально-виховний процес у контексті гендерних особливостей особистості
керівника слід окреслити наступні аспекти [2]:
1) амбівалентне ставлення управлінців до вдосконалення психологічної компетентності суб’єктів навчально-виховного процесу (позитивне по відношенню до інших і невизначене або негативне в контексті самовдосконалення
2) недостатньо високий рівень знань та вмінь керівників з гендерних проблем діяльності освітніх організацій, особливо щодо забезпечення діяльності закладів освіти
3) особливості особистісних характеристик керівників, зокрема, наявність гендерних стереотипів і упереджень у значної частини управлінців

4) неготовність значної кількості керівників до гендерної просвіти та відповідного психологічного навчання щодо формування гендерної компетентності та корекцію наявних гендерних стереотипів управлінців через "емоційне вигорання" та професійні деформації їхньої особистості. Психологічна підготовка управлінців до впровадження гендерного підходу в навчально-виховний процес існує яку вищих навчальних закладах, такі в системі післядипломної педагогічної освіти. В системі післядипломної педагогічної освіти, зокрема, проводяться каскадні та навчальні тренінги, тематичні дискусії, лекційні заняття, спецкурси з гендерної проблематики. Разом з тим, як доведено О. І. Бондарчук, В. А. Семиченко [2], існують прогалини в сучасних системах післядипломної освіти, зокрема, недостатня орієнтованість на нові вимоги до фахівців щодо забезпечення соціального, професійно-особистісного становлення і розвитку тих, хто навчається. До того ж, психологічна підготовка може утруднюватися через недостатній рівень розвитку в керівників певних професійно-важливих якостей, зокрема, толерантності, рефлексії, зацікавленості управлінців в їх подальшому особистісному і професійному розвитку [3; 5]. Слід також зазначити, що виявлено і окремі позитивні тенденції. Так, наприклад, за результатами дослідження серед керівників освітніх організацій спостерігається збільшення інтересу до гендерної проблематики в освіті [2; 9].

Висновки
Отже, в результаті теоретичного аналізу наукової літератури виявлені проблеми, що утруднюють психологічну підготовку керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально- виховний процес 1) з гендерними перешкодами нарівні суспільних відносин відсутністю механізмів впровадження в суспільну практику нормативно-правового забезпечення гендерних питань, низьким рівнем правової культури поширенням гендерних стереотипів і упереджень щодо ролі та місця в суспільстві чоловіків і жінок гендерною асиметрією та фактичною диспропорцією питомої ваги чоловіків і жінок у сфері праці різного профілю та ін.; 2) з гендерними проблемами в освітній галузі, зокрема статеворольовим підходом, за яким стверджується призначення чоловіка та жінки в суспільстві відповідно до їхньої біологічної статі відсутністю в загальноосвітньому навчальному закладі організації досвіду рівноправного співробітництва хлопців і дівчат у спільній діяльності змістом програм, навчального матеріалу, дидактичних і виховних установок у навчально-виховному процесі, які продовжують відтворювати ідеї гендерної нерівності та традиційного розподілу чоловічих і жіночих ролей проблемою психологічної підготовки керівників без достатнього урахування гендерних особливостей управлінської діяльності проявами гендерної нерівності на всіх щаблях освітнього процесу, коли, наприклад, із зростанням рівня управління збільшується кількість чоловіків і зменшується кількість топ-менеджерів жіночої статі та ін.; 3) з особистісними особливостями керівника амбівалентним ставленням управлінців до вдосконалення гендерної компетентності суб’єктів навчально-виховного процесу (позитивне по відношенню до інших і невизначене або негативне в контексті самовдосконалення наявністю у керівників освітніх організацій гендерних стереотипів і упереджень недостатнім рівнем розвитку в частини управлінців системи освіти певних професійно-важливих якостей, зокрема, толерантності, рефлексії недостатньо чіткою орієнтацію керівників загальноосвітніх навчальних закладів на партнерську взаємодію з педагогами, учнями та їхніми батьками й ін. Психологічну підготовку керівників освітніх організацій до запровадження гендерного підходу в навчально-виховний процес може здійснити завдяки впровадження програми спецкурсу, яке можна забезпечити, зокрема, в системі післядипломної педагогічної освіти.


Використані джерела
1.
Бем С. Линзы гендера Трансформация взглядов на проблему неравенства полов / С. Бем ; перс англ. – М. : РОССПЭН, 2004. – 336 с. Бондарчук О. І. Соціально-психологічні основи особистісного розвитку керівників загальноосвітніх навчальних закладів у професійній діяльності : монографія / О. І. Бондарчук. – К. : Наук. світ, 2008. –
318 с.
3.
Ґендерна освіта у процесі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів : навчальний модуль для слухачів очно-дистанційної форми навчання в системі післядипломної педагогічної освіти / О. І. Бондарчук, Л. М. Ващенко, О. О. Нежинська ; НАПН України, Унт менедж. освіти. – К, 2011. – 100 с.
4.
Гендерная психология. Практикум / под. ред. И. С. Клециной. – е изд.]. – СПб. : Питер, 2009. – 496 сил (Серия "Практикум. Гендерний підхід в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами : навч. посіб. / За заг. ред. ВВ. Олійника, ЛІ. Даниленко. – К. : Логос, 2004. – 212 с. Говорун Т. В. Гендерна психологія : навч. посіб. / Т. В. Говорун, ОМ. Кікінежді. – К. : Видавничий центр "Академія, 2004. – 308 с.

7.
Грицяк Н. В. Ґендерна система управління – проект нової моделі реалізації ґендерної політики
/ Н. В. Грицяк // Управління сучасним містом. – 2004. – № 1–3. – С. 84–91.
8.
Мудрик А. В. Социальная педагогика : учеб. для студ. пед. вузов ; под ред. В. А. Сластенина. – е изд., испр. и доп.]. – М. : Академия, 2000. – 200 с.
9.
Нежинська О. О. Психологічні умови формування гендерної компетентності керівників загальноосвітніх навчальних закладів / Олена Олександрівна Нежинська : дис. на здобуття наук. ступеня кандидата психол. наук : спец. 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія / Університет менеджменту освіти
НАПН України. – К, 2011. – 272 с.
10.
Слюсаренко Н. В. Ґендерний підхід до організації навчально-виховного процесу сучасної школи : навч.- метод. посіб. / Н. В. Слюсаренко. – Херсон : РІПО, 2010. – 158 с. Соціальна та ґендерна справедливість і рівність у програмах професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів : навч.-метод. посіб. / кол. автор. : Л. Б. Магдюк, І. В. Ілько та
ін. ; за заг. ред. ЛІ. Даниленко. – К. : ТОВ "Стіс плюс, 2007. – 96 с.
12.
Фернхем А. Личность и социальное влияние / А. Фернхем, П. Хейвен ; перс англ. – СПб. : Питер Ком,
2001. – С. 228. – (Серия "Мастера психологии").
13.
Янкаускайте М. Когда личное становится политическим… // Харьковский центр гендерных исследований : сб. : Гендерные исследования. – № 9. – Харьков, 2003. – Режим доступу http://www.gender-ehu.org/ ; http://news.yandex.ru/people/yankauskajte_margarita.html.

Nezhyns’ka O.O.
PROBLEMS OF PSYCHOLOGICAL TRAINING
OF EDUCATIONAL ORGANIZATION HEADS TO IMPLEMENTATION OF GENDER APPROACH
IN EDUCATIONAL PROCESS
The article is devoted to the problems of psychological training of educational organization
heads to implementation of gender approach in educational process. The article deals with the factors
which make problems for implementation of gender approach in educational practice.
Key words: heads of educational organization, gender approach, psychological training,
educational process, post-graduate teachers’ training.

Стаття надійшла до редакції 23.10.2012




База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал