Олексій Толкачов




Скачати 343.51 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/3
Дата конвертації05.01.2017
Розмір343.51 Kb.
  1   2   3

Олексій
Толкачов
ОМРІЯНА
УКРАЇНА
ключ
до майбутнього














Від автора

Мрії народжуються в серці. А його, як відомо, легко поранити. Саме тому ми
часто приховуємо чи навіть відмовляємося від наших мрій – щоб якийсь
цинічний розум не насміявся над ними, не розбив їх, не навісив ярликів
нездійсненності, нереальності та абсурдності.

Тривалий час і я відмовлявся від своїх мрій про те, в якій Україні хочу жити.
Щоб не виглядати смішним. Відтак, розумом, а не серцем, я пропагував
правильні речі – «європейський вибір», «демократію», «реформи». Я критикував
і боровся з владою, ініціював рухи й революції, писав проекти законів і плани
розвитку країни.

Але серцю було тісно, воно кричало – це все не те! І прагнуло більшого.

З часом я зрозумів, що неприпустимо відмовлятися від мрій, адже в них –
величезна сила, що здатна змінювати реальність.

І всім нам – всій Україні – не вистачає спільної величної мрії, яка б захопила
серця, об’єднала країну та стала дороговказом у майбутнє.

У цьому виданні я вирішив поділитися тим, про що роками мовчав – своїми
міркуваннями про те, якою бути Україні.

Переконаний, що чимало співвітчизників плекає аналогічні думки, мрії,
сподівання. Тому пропоную Вашій увазі це видання з надією знайти однодумців, в
серцях яких живе Омріяна Україна.

Якщо спочатку було Слово, то Мрія, описана словами, починає ставати
реальністю.

Отже, процес пішов…


Українська
безвихідь?
Як і для багатьох українців, для мене є очевидним, що сучасна Україна перспектив не має.
Вона не має майбутнього.
Зрозуміти це дуже просто. Погляньте у вікно, відчуйте контраст між побаченим і тим, що ми увійшли в третє тисячоліття. У світ, який швидко змінюється, де технологічний розвиток випереджає мрії про нього, де наближається зміна геополітичних лідерів, запаси корисних копалин вичерпуються, а населення планети невпинно зростає. Боротьба за виживання народів лише загострюватиметься, міграційний, фінансовий та економічний тиск сильних гравців лише зростатиме.
У цьому світі, в самісінькому центрі Європи, на найбагатших ґрунтах існує держава з катастрофічно низьким рівнем ефективності – вона навіть неспроможна забезпечити прожитковий рівень своєму вимираючому населенню. Роками вона не може визначитись, яка конституція, яка мова, яка геополітична орієнтація їй необхідна.
Чергові вибори, чергові мітинги, чергові загроза і криза, чергова боротьба і розчарування – і все це без кінця, по колу, протягом вже багатьох років. Без якихось вагомих результатів та перспектив розвитку України.
Замість очікуваного на зорі Незалежності процвітання отримали найбіднішу країну Європи.
Замість зростання населення до 80 мільйонів, відбулося скорочення до 45 мільйонів душ та ще 40 мільйонів абортів за роки незалежності. Замість ринкових реформ отримали розграбування найперспективнішої економіки на просторах СНД.
Якщо майбутнє стане лінійним продовженням сучасності, то Україна й надалі приречена на мізерність – бути окраїною, об’єктом, ресурсом, розмінною монетою. Чим завгодно, лише не
Країною.
Хотілося б останні два десятиліття визначити як «тупцювання на місці», але все свідчить про відверту деградацію.
Народ ще може виграти окремий бій, але війну програє. Україна не розвивається, вона поступово гине.

В
пошуках спасіння
На жаль, причини згубної тенденції часто шукають на поверхні. Тому рецепти порятунку країни на кшталт «потреби демократії», «необхідності реформ» і «важливості
євроінтеграції» не можуть змінити загальну динаміку.
Глибший аналіз вказує на те, що сучасна Україна – це дезорієнтована держава, позбавлена сенсу. Це система без мети. Країна без національної ідеї. Відтак, куди Україна рухається - незрозуміло, а її перспективи вкрай сумнівні.
Стан національної розгубленості влучно охарактеризувала сумнозвісна фраза Президента
Леоніда Кучми «Скажіть мені, яку державу треба будувати і я її збудую».
Чимало інтелектуалів розуміють безперспективність України без основоположної Ідеї. Але пошук національної ідеї України триває вже багато років, і у цьому процесі поки що більше помилок, ніж результатів.
Одні Національну Ідею шукають в ретроспективі: в козаках, Трипіллі, Українській повстанській армії чи Голодоморі. Але минуле не спроможне об’єднати, воно у кожного своє. Тим більше, воно не спроможне спонукати до руху. Об’єднати та зрушити з місця може тільки спільне бачення майбутнього.
Інші безрезультатно шукають Ідею в особливостях національної ідентичності українців: в хліборобстві, миролюбстві, співучості, «садках вишневих коло хати». Однак такі форми – неефективні. Вони, можливо, і визначають місце народу в світосистемі, однак не можуть запропонувати стратегічну перспективу.
Поширеною помилкою є пошук Національної Ідеї шляхом приєднання чи копіювання чужих закордонних ідей – європейської, російської чи американської. В такому випадку, без самоідентифікації, без автентичності вона не буде національною, а розвиток народу зведеться до розчинення в більшому соціо-цивілізаційному утворенні.
Водночас, не знаходять підтримки численні спроби сформулювати Національну ідею у вигляді проектів, програм і концепцій розвитку. Адже вони носять вкрай раціоналістичний або ж і зовсім утилітарний характер, в той час як Ідея має захоплювати дух, слугувати чинником мобілізації пасіонарної енергії народу.
Значення
Мрії
Об’єднати народ, згуртувати суспільство, мобілізувати національну енергію можливо лише на основі спільного бачення майбутнього. Воно має бути ідеальним, захоплюючим образом - неймовірним, але надзвичайно бажаним, до якого має прагнути все суспільство. Фактично, йдеться про Мрію.
Як тут не згадати слова колись популярної пісеньки - «Без мрії не родить жито, без мрії вода не шумить, без мрії не можна жити…»
І не треба боятися того, що на перший погляд мрії здаються недосяжними. Мрії мають властивість здійснюватись, адже все, що існує довкола, колись було чиєюсь мрією.
Національна мрія визначає напрям руху країни, забезпечує цілепокладання, мотивує та спричиняє мобілізацію суспільної енергії та ресурсів. Неможливо досягти ефективного розвитку та руху вперед без ідеї, без бачення бажаного майбутнього.

Для успішності країни національна мрія має бути амбітною. Чим більший масштаб, тим сильніші зусилля і тим значніші досягнення. Мізерність цілей обумовлює розслаблення соціального організму та зупинку розвитку.
Національна Мрія народу разом із системою споріднених цінностей утворюють Національну
ідею.
Відтак, для того, щоб зупинити подальшу маргіналізацію та системну деградацію України, потрібна Мрія – стратегічне бачення того, яким народ хоче бачити свою країну і світ навколо себе. І має початися рух на зустріч Мрії.
Навчитись
мріяти
Здавалося б, мріяти легко. Однак чому ж немає такої Мрії, яка змогла б мобілізувати українців?
Незалежна Україна була споконвічною мрією мільйонів наших пращурів. У 1991 році вона здійснилась, а нова мрія не виникла. Куди рухатись? Чого прагнути?
Трагедія України – у всезагальній деморалізації та дезорієнтації. Жодна концептуальна ідея не досягла такої величі, щоб стати загальною Мрією про Україну, захопити і спрямувати розум і дії мільйонів Українців, перетворитися на справжню Національну Ідею.
Деякі дослідники навіть вважають, що українці перестали мріяти. Інші кажуть, що мрії стали змілілими, приземленими – мрія про скасування Податкового кодексу, мрія жити, як усі, мрія про вступ до ЄС, про гідну зарплату, про ЄВРО-2012 – це все одно, що не мріяти взагалі. Адже мрія – це не просто цілі чи бажання.
Мрії в бутті українського народу підмінені мізерними цілями: реформ, подолання радянської спадщини, боротьби з корупцією тощо. Ніхто так і не спромігся визначити стратегічне бачення майбутнього України та її роль в світосистемі.
Політичні партії не знаходять загальної підтримки, оскільки теж не можуть запропонувати народу бодай щось, схоже на Українську Мрію. Відчутний брак ідей. Відтак, їм доводиться
ґрунтувати виборчий успіх на брутальній бездушній технології, а всі їхні ідеї є суто популістськими лозунгами і зводяться до того, хто, що і як буде реформувати, або хто пообіцяє більшу виплату по народженню дитини. Всі лозунги – примітив, не здатний пробудити зернятка віри в людей та запалити їхні очі.
Політична еліта, яка б мала вести народ шляхом прогресу, натомість пропонує зовсім інші мізерні ідеї – спробуйте мрію про Україну в складі Росії, або про Україну в складі НАТО.
Для когось мрія про Україну зводиться до ринкових реформ або підвищення пенсії до рівня прожиткового мінімуму. Існує мрія про Україну, де шанують жертв голодомору, а для когось
Україна – це мрія про садок вишневий коло хати і вранішній спів соловейка. «Україна для українців!», «Європейська Україна», «Злагода!» - хіба це ідеї?
Мізерність
ідеї обумовлює відсутність політичної волі для творення в Україні чогось
більшого
за реальність - прекрасного і процвітаючого.
Коли ви мрієте про що-небудь, ваша мрія обов’язково найкраща! Так мріється про те, що
Україна є такою ж казковою, як Швейцарія, або такою ж фантастичною і багатою, як

Арабські Емірати, які ще вчора були пустелею. Що реформи здійснюються такими ж темпами та ефективністю, як у процвітаючій сьогодні Південній Кореї.

Образ
майбутнього
А тепер давайте облишимо всі теоретичні міркування і спробуємо помріяти.
Якою ми хочемо бачити нашу країну? І через рік, і через п’ять, і через 50-100 років? Нехай наша Мрія буде амбітною!
Ось вона – наша Омріяна Україна. Це не молода, а древня країна з тисячолітньою історією та спадщиною. Як і за часів Ярослава Мудрого, вона – геостратегічний центр Європи. Вона не має нічого спільного з девізом сучасного державного гімну «Ще не вмерла Україна». І не вмре! Навпаки, Україна показує диво розвитку та прогресу. Це перевершує «новий курс
Рузвельта» або «японську революцію Мейджи», адже за дуже короткий час Україна опинилась на принципово іншому рівні цивілізаційного розвитку.
Омріяна Україна – геополітичний лідер на просторі від Центральної Європи до Уралу. Київ поважають, до Києва прислухаються, адже майбутнє Європи твориться на Дніпрових кручах.
Знайшовши в собі сили, Київ більше не розривається між Сходом та Заходом, натомість, реалізує власну стратегію з Півдня на Північ, міцно спираючись на Чорноморський басейн.
Вражаюче
!
Стрімкі реформи започатковують нові форми соціальних, економічних і політичних відносин. Відтак, світова криза стає не трагедією, а трампліном для України, яка, ніби
інвестиційно привабливий проект світового масштабу, залучає міжнародні фінансові ресурси
і, водночас, мобілізує внутрішній економічний потенціал.
Омріяна Україна здійснює стрімку перебудову всіх сфер соціального життя в напрямку до гармонізації та забезпечення щастя людини. Україна переосмислює найпрогресивніші надбання та ідеї західної цивілізації, модернізує їх та реалізує на практиці. Відтак, майбутнє твориться на основі нового лібералізму, синергетичної організації світу, а також на оновлених ідеях гуманізму та давньогрецького учення про духовну й фізичну досконалість людини – «калокагатії».
На рівні з соціальною справедливістю, кожній людині забезпечується можливість самореалізації в улюбленій сфері. В основі суспільної організації лежить можливість кожного займатися своєю спорідненою працею – тією, яка приносить задоволення та самореалізацію людині, а не лише фінансовий ресурс на прожиття.
На
зміну добі споживацтва прийшла доба творчості. Звільнений креативний потенціал українського суспільства призвів до найпотужнішого вибуху інновацій та відкриттів в історії людства. Наукова обґрунтованість та доцільність нарешті стають критерієм державної
політики
та соціальної організації в Омріяній Україні. А підтримка фундаментальної науки обумовлює наукові прориви, які виводять Україну в число світових лідерів. Україна впевнено прямує до планетарної першості, реалізуючи масштабні космічні проекти. Однак технологічна революція спрямована не на те, щоб наздогнати та перегнати інші країни світу, а на те, щоб конструювати світ майбутнього, світ пост-інформаційної доби.
Українці хочуть і можуть народжувати дітей. Докорінно перебудована система виховання і освіти сприяє психологічному розвитку та розкриттю талантів дітей, їхній самореалізації.
Культура несе життєдайні цінності, сприяє духовному вдосконаленню.

Мрія іноземців – стати громадянами нашої держави, самовдосконалюватись і самореалізовуватись разом з усіма українцями в суспільстві любові й гармонії.
Неймовірно
!
Розбудовуються старі міста, будуються нові – центри міжнародного життя. Держава доклалася до небаченого розвитку інфраструктури – швидкісного транспорту, засобів комунікації. Інноваційна організація поселень робить їх безпечними і комфортними.
Уявіть собі Омріяну Україну, в якій Львів – культурна столиця не тільки України, але й всієї
Європи? Виставки, вернісажі, карнавали…
Донецьк –– міжнародний фінансовий центр. Чим не новий Франкфурт-на-Майні? «Донецька міжнародна біржа» - звучить?
Одеса буде не лише великим логістичним вузлом, однак стане міжнародним центром кінематографу. Такий собі український «Голівуд» на березі Чорного моря!
Харків – технополіс, університетський та науковий центр світового рівня, який за короткий строк не лише відродив вітчизняну науку, але й почав давати людству розробки майбутнього. Так само, як вже колись із середини 1920-х до середини 1930-х років Харків був однією із світових столиць ядерної фізики, авіабудування, біохімії та психології! Історія повторюється…
Херсон, Крим, Вінниця, Житомир, Тернопіль, Бердянськ – в Омріяній Україні місця вистачає всім. В одному місті – міжнародні автомобільні перегони, в іншому – європейська столиця фонтанів, в третьому – світовий центр історичної реконструкції, де на вулицях можна і лицарів зустріти, і мушкетерів, і воїнів Київської Русі…
Люди більше не тікають з провінції до столиці у пошуках кращого життя, бо реальні можливості розвитку та шанси самореалізації є скрізь!
Омріяна Україна творить новий спосіб життя, нові стандарти, які є привабливими для інших країн та народів світу – це нова цивілізація, створена нами. Тому наша країна є престижною і однією з найперспективніших на планеті.
Фантастично
!
Такий неймовірний поступ Україні дасть Національна ідея, яка ґрунтується на розкритті потенціалу народу, на прогресивних ідеях майбутнього, на ролі України для всієї Європи і слов’янського світу, а не на трагічно-жертовній історичній риториці.
Позитивне
національне мислення неодмінно дасть позитивний результат.

Відтак
, Українська мрія – це ідея цивілізаційного прориву, яка забезпечить докорінну
зміну
картинки за вікном, народить гармонійний і красивий світ.
Скажете, що така Мрія недосяжна? Але вона складається з цілком досяжних завдань. Так, наприклад, стати космічним лідером Україна могла б просто зараз, якби реалізувала на додачу до свого найбільшого у світі літака АН-225 «Мрія» ще й програму космічних
запусків «БАКС» – багаторазову авіаційно-космічну систему
1
. І так крок за кроком у кожній галузі!
Народження Омріяної України потребує не так вже й багато часу. Скажімо, за 20 років незалежності більша частина шляху могла бути вже пройденою… Потрібна лише
політична
воля, чистий творчий розум та любов до народу.

1
Багаторазова авіаційно-космічна система // Вікіпедія. Вільна енциклопедія. URL: http://uk.wikipedia.org/wiki/БАКС

Україна
: діагностика проблем

Мрія – це найпотужніша сила, яка долає будь-яку владу, змінює людство і перед якою скоряється простір і час
2
Однак, для того, щоб створити Омріяну Україну, необхідно виявити перешкоди, які стоять на шляху до світлого майбутнього. Вони не на поверхні – не в комунізмі, капіталізмі, голодоморі, зовнішніх чинниках чи у відсутності демократії. Зовсім ні.
Причини сучасної розрухи в Україні залягли значно глибше – на рівні національного характеру українців, менталітету, колективних переконань. Відтак, змінити майбутнє
можна
, лише змінивши національну колективну свідомість українців.
Які колективні переконання позбавляють Україну перспективи, роблять здійснення Мрії неможливим?
На мою думку, їх чотири. Пропоную на них зупинитись детальніше, щоб відкрити дорогу майбутньому.
1. Безперспективність буття

Українці живуть одним днем. Вони не планують і не творять свою перспективу.
Ще з часів Київської Русі українці відмовились від планування і конструювання майбутнього. Тоді Київська держава припинила зовнішню експансію і розбудову, натомість почалася внутрішня міжусобиця, яка все знищила. За що боролися князі? За власну стратегію для всієї Русі та сусідніх народів? Ні, вони билися за мізерні миттєві цілі – за максимізацію власного впливу.
Подібна ситуація багаторазово повторювалася в історії України. Українці розігрували тактику, не маючи довгострокової стратегії.
Не мав стратегії Богдан Хмельницький у 1648 році, коли зупинив свій переможний марш на
Варшаву і повернувся у Київ. У 1917 році Центральна Рада теж не знала, що їй потрібне в майбутньому – автономія чи незалежність.
На жаль, у 1991 році батьки державної незалежності України аналогічно не мали цілісного бачення майбутнього. Тому Україна досі не може визначитись ані з виборчою системою, а ні з реформами, а ні з державною мовою.
В умовах відсутності стратегії соціальному організму залишається реагувати на мінливі миттєві подразники, обставини та чинники. Тому сьогоднішні реформи можуть скасовувати результати вчорашніх, щоб післязавтра бути знову скасованими за нових мінливих обставин.
Соціальна система позбавлена цілі. Зусилля на досягнення чогось в такій системі – безглузді, даремні. Вони лише марнують соціальну енергію. Єдина виправдана соціальна програма за цих умов – «нацарювати сто рублів і втекти».
Українці, які не творять своє майбутнє, приречені бути об’єктом історії.
2
Дацюк С. Про що варто мріяти? // Українська Правда. 2009. URL: http://pravda.com.ua/articles/2009/08/24/4152428/

Щоб стати суб’єктом українцям потрібна національна Мрія, амбітна стратегія. На шляху до
Мрії, кожен крок набуває сенсу.
2. Комплекс жертви
Історичний образ українського народу – це переважно образ жертви.
Споконвіку ми – жертви татарів, ляхів, москалів, жидів, більшовиків, зрадників, підступних ворогів, обставин, змов і, зрештою, важкої долі безталанної… Цими ідеями просякнута практично вся творчість народу, який живе на найбагатшій землі в Європі.
Національне страждання стало культом, самоціллю. Українцям не потрібні успіх і перемога, адже що з ними далі робити? Значно легше програти, а потім жалітися.
Саме комплексом жертви обумовлена дивовижна терплячість українського народу.
Насправді, терплячість – це повільне принесення себе в жертву.
Несвідомо постає питання, скільки людей полягло б кривавій боротьбі, якби українське селянство підняло повстання проти голодомору та більшовицької влади? Невже так само багато, як і від самого голодомору?
Комплекс жертви тісно пов'язаний з безперспективністю. Жертва ніколи не живе майбутнім, бо воно їй не потрібне. Жертва живе сьогоденням, стражданням теперішнього або минулого, безкінечно переживаючи свій біль. Жертва перебуває в полоні суєти, буденності. Про це свідчить хоча б те, що суспільний резонанс від будь-якої інформації в ЗМІ про нікчемну політичну сварку чи інтимну подробицю з життя «зірок» перевершує ефект від програмних, стратегічних публікацій.
Сьогодні Україна вже потребує світового визнання своєї страждальницької місії. Це дозволяє споживати більше міжнародної уваги, підтримки, допомоги. Роль жертви – це вишукана форма споживання.
Саме тому міжнародний імідж України розбудовується на голодоморі, Чорнобилі, важкій радянській спадщині, а також на ідеологемах молодої державності, недосвідченої демократичності тощо. Це змушує то ЄС, то США, то МВФ постійно виділяти Україні гроші, які осідають в розкішних маєтках київського передмістя. Такий собі спосіб конвертації страждань в «красиво жити не заборониш». Ми вже звикаємося з думкою, що весь світ нам винен.
Але Україна-жертва нікому в світі не потрібна.
Психологи довели, що роль жертви є результатом добровільного вибору. Сила духу дозволяє обрати іншу роль – господаря долі, творця, відчути себе сильнішими за всі історичні обставини. Енергію для цього вибору дає Мрія.
Чим сильніша Мрія, тим більша воля для її досягнення, тим сильніша енергія національного духу.
3. Комплекс меншовартості
Ще одна фундаментальна вада українства – це низька самооцінка, комплекс меншовартості.
Правда, його століттями маскували під образ скромності.

Однак, попри всі достоїнства українців, саме комплекс меншовартості не дозволяв нам відчути самодостатність, визріти для реалізації власної великої стратегії.
Цей комплекс не дозволяє нам відчути себе номером один, і ми продовжуємо грати під другим номером. Тому завжди українці шукали старшого партнера та посібника в особі литовців, поляків, росіян, кримських татарів, шведів чи то німців.
В якийсь момент наш комплекс меншовартості посилився, коли у нашого народу відібрали право найменуватися Руссю, натомість повісили ярлик Малоросії та окраїни. Хоча ще за гетьмана Виговського в середині XVII століття ми себе ідентифікували з «Великим князівством Руським».
Але й тепер, здобувши незалежність, Україна так і не відчула себе спроможною вести самостійну політику, а весь час намагається прихилитися до ЄС, НАТО, США, МВФ або
Росії.
Звільнення від комплексу меншовартості потребує зміни національної свідомості. Пізнання
історії з метою повернення до істинної ідентичності українців стане надійною опорою, відправною точкою для Мрії. Важливо зрозуміти, ким ми були. І ще важливіше усвідомити, ким ми є, і ким ми будемо.
4. Матриця ненависті
Ледь не найбільшою проблемою українців є те, що вони навчилися добре ненавидіти – політиків, чиновників, хабарників, податківців, ворогів України…
Але, насправді, ми ненавидимо в першу чергу самих себе. За свої комплекси, слабкість, долю, історію та країну, зрештою, за мізерність своїх устремлінь і прагнень.
І лише потім ця ненависть поширюється на всіх та на все довкола нас. Вона знаходить свої численні проекції у взаємовідносинах, у соціальній розпорошеності, взаємній підозрілості, жлобстві, хамстві, егоїзмі, відсутності довіри, поваги та взаємодопомоги, а також у безлічі
інших негативних явищ. Першооснова всіх цих явищ – ненависть, або просто відсутність любові. Але ж потреба любові притаманна кожній людині і є основною потребою життя!
Безумовно, ці слова читає багато світлих, порядних і люблячих людей. Тим не менше, всі ми
– в матриці ненависті. З нею кожен зустрічається щодня.
Вам нахамили в метро? ДАІшник чи інший чиновник вимагає від вас хабара? Вам забудували дитячий майданчик у дворі? Ваші податки з бюджету розікрали? Чи просто ви простояли дві години в автомобільній пробці, бо пропускали кортеж Президента?
Кожного з нас не люблять по-своєму. Нам не зрадіють в магазині, нас не вшанують в кабінеті чиновника. Кожні вибори в органи влади побудовані на ненависті, а деякі експерти вже навіть починають говорити про «менеджмент ненависті» як новий напрям політтехнології.
Зрештою, до нас взагалі ставляться як до бидла, ресурсу, електорату, споживача, «плебсу».
Ненависть можна навіть відчути на шкірі, коли приїздиш з привітних і чистих європейських містечок в Україну.

Ненависть – це корінь більшості українських проблем. Вона деструктивна, на ній неможливо збудувати щастя, досягти прекрасного майбутнього. Суспільство ненависті не може виховати політиків, які люблять народ. Будь-яке зерно прогресивної ідеї не прийметься на такому соціальному ґрунті.
На шляху до Мрії необхідно вийти з матриці ненависті.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал