Основи еволюційного вчення основи еволюційного вчення



Сторінка1/5
Дата конвертації02.01.2020
Розмір376 Kb.
  1   2   3   4   5
ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОГО ВЧЕННЯ

1. Основи еволюційного вчення

ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОГО ВЧЕННЯ

Еволюція (від лат. еволютіо - розгортання) - це процес необоротних змін у будові та функціях живих організмів протягом їхнього історичного розвитку. її наслідком є пристосованість організмів до умов середовища життя. Загальні закономірності, фактори, механізми і наслідки еволюції живої матерії вивчає розділ біології - еволюційне вчення.

Філогенез  –  це історичний розвиток як усього живого загалом, так і окремих груп (видів, родів, родин і т.д. до царств включно)/

Філогенетичний ряд  –  це історична послідовність предкових форм певного сучасного виду.

 

Становлення еволюційних поглядів

 

Додарвінівський період

Завдяки працям Арістотеля і його учнів виникли зачатки порівняльної анатомії та ембріології, вчення про відповідність організмів, ідея градації. На особливу увагу заслуговує розробка загальних принципів класифікації, яку він застосував до тварин, а його учень Теофраст  –  до рослин. В Арістотеля вид не мав значення головної систематичної одиниці.

Величезну роль у накопиченні наукових фактів відіграли Великі географічні відкриття. Період накопичення знань про різноманітні рослини і тварин увійшов у науку як описовий, інвентаризаційний період. Накопичення фактичного матеріалу висувало необхідність створення наукової термінології і системи рослин і тварин

Англійський біолог Джон Рей уперше звів вид до рангу біологічного поняття. Були встановлені три особливості виду: 1) об’єднання багатьох особин; 2) морфологічна і фізіологічна подібність між ними; 3) здатність до спільного розмноження і відтворення потомства, яке зберігає подібність до батьківських форм

К. Лінней одержав світове визнання завдяки створеній ним системі рослин і тварин. Лінней установив реальність видів, чітко акцентував репродуктивну ізоляцію між ними, виявив їхню стабільність, підготував ґрунт для постановки проблеми про їхнє походження; здійснив реформу мови ботаніки, увів наукову термінологію

Погляди Ж. Б. Ламарка. Ж. Б. Ламарк створив першу цілісну концепцію еволюції живої природи (ламаркізм). Згідно з гіпотезою Ламарка, еволюція  –  це процес надбання корисних ознак, які успадковуються нащадками. Види змінюються, але дуже повільно, тому непомітно. Еволюція носить прогресивний характер, тобто розвиток відбувається від простого до складного. Будь-яка мінливість спадкова й обумовлена впливом зовнішнього середовища. Рушійна сила еволюції  –  внутрішнє прагнення до досконалості.

Підвищення організації живих істот від нижнього ступеня до вищого в процесі еволюції Ламарк назвав градацією

 

Основні положення еволюційного вчення Чарлза Дарвіна

Ч. Дарвін  –  англійський природознавець, основоположник теорії еволюції. Під час кругосвітньої подорожі (1831 – 1836) зібрав багатий науковий матеріал, що став основою його головної праці «походження видів» (1859). Еволюція, за Ч. Дарвіном, полягає в безперервних пристосувальних змінах видів.

 

Основні положення вчення ч. Дарвіна

Передумова еволюції: спадкова (індивідуальна) мінливість Рушійні сили: боротьба за існування та природний добір

Еволюція  –  поступове ускладнення й підвищення організації живих істот (еволюція має прогресивний характер)

 


Мінливість

Групова

(неспадкова, визначена)



Індивідуальна

(спадкова, невизначена)



Співвідносна (кореляційна)

Подібна зміна всіх особин потомства в одному напрямку внаслідок впливу певних умов

Поява різноманітних незначних відмінностей в особин одного сорту, породи, виду, якими, існуючи у схожих умовах, одна особина відрізняється від інших. Не виключена можливість і різних відхилень

Зміна структури або функції однієї частини нерідко обумовлює також певні зміни інших

 

Рушійні сили еволюції

 

 

 

 

Боротьба за існування

 –  внутрішньовидова;

 –  міжвидова;

 –  з несприятливими умовами навколишнього середовища



 

Природний добір

Виживання найпристосованіших і загибель найменш пристосованих

 


 

 

 

 

 
















 

Природний добір

Ч. Дарвін дав таке визначення природного добору: «Збереження корисних відмінностей або змін і знищення шкідливих я назвав природним добором або виживанням найбільш пристосованих». Під природним добором розуміють здійснюваний у природі процес збереження й переважного розмноження в ряді поколінь особин, що мають корисні для їхнього життя і розвитку пристосувальні ознаки, що виникли в результаті різноспрямованості індивідуальної мінливості.



Форми природного добору

Рушійний добір (прямий, провідний)

Кожний вид складається не з абсолютно однакових особин. При тривалій зміні зовнішнього середовища в одному напрямку створюються умови, при яких окремі мутації виявляються корисними й зберігаються в ході добору.

Зумовлює постійну зміну пристосувань видів відповідно до змін умов середовища



Стабілізуючий добір

У малозмінних умовах існування збільшується чисельність особин із середньою нормою реакції. Із покоління в покоління відтинаються крайні форми, а закріплюються організми з певною нормою реакції

Дизруптивний добір (розриваючий, спрямований проти проміжних форм)

Іноді умови зовнішнього середовища змінюються таким чином, що перевагу одержують крайні форми. Кількість таких форм швидко збільшується, що може привести до перетворення виду

 

 


 

Обставини, що сприяють природному добору

1.    Кількість особин і їхня різноманітність

2.    Частота мутацій

3.    Інтенсивність розмноження

4.    Індустріальний меланізм

5.    Частота зміни поколінь

6.    Розміри ареалу і різноманітність умов життя в ньому

7.    Ізоляція, що перешкоджає схрещуванню

 

 



Синтетична теорія еволюції

Синтетична теорія еволюції сформувалася на початку 40-х рр. ХХ ст. Вона являє собою вчення про еволюцію органічного світу, розроблене на основі даних сучасної генетики, екології та класичного дарвінізму.

 

Основні положення синтетичної теорії еволюції

Матеріалом для еволюції служать, як правило, дуже дрібні зміни спадковості  –  мутації. Мутаційна мінливість  –  постачальник матеріалу для добору  –  носить випадковий і спрямований характер

Основним рушійним фактором еволюції є природний добір, що виникає на основі боротьби за існування

Найменшою одиницею еволюції є популяція

Еволюція носить дивергентний характер, тобто один таксон може стати предком кількох дочірніх таксонів, але кожний вид має єдиний предковий вид, єдину предкову популяцію

Еволюція має поступовий і тривалий характер. Видоутворення як етап еволюційного процесу являє собою послідовну зміну однієї тимчасової популяції низкою наступних тимчасових популяцій

Вид складається з безлічі підвидів і популяцій. Однак відомо чимало видів з обмеженими ареалами, у межах яких не вдається відокремити самостійні підвиди, а реліктові види можуть складатися з єдиної популяції. Доля таких видів, як правило, недовговічна

Вид існує як цілісне й замкнуте утворення. Цілісність виду підтримується міграціями особин з однієї популяції до іншої, при яких спостерігається обмін генами

Оскільки основним критерієм виду є несхрещуваність з іншими видами (репродуктивна ізоляція), то цей критерій не стосується форм, у яких не спостерігається статевий процес

Макроеволюція йде лише шляхом мікроеволюції (ті самі передумови та рушійні сили)

Будь-який реальний таксон має монофілетичне (від одного предка) походження

Еволюція має неспрямований характер, тобто не йде у напрямку якої-небудь кінцевої мети

Еволюція має незворотний характер. Організм (популяція, вид) не може повернутися до колишнього стану, вже здійсненому в низці його предків

 

Мікроеволюція

Мікроеволюція  –  це сукупність еволюційних процесів, які відбуваються на рівні популяцій. Мікроеволюція закінчується утворенням нових видів.

Відповідно до синтетичної теорії еволюції, у популяціях діють, крім основних факторів еволюції  –  мутацій, боротьби за існування й добору, –  і так звані елементарні фактори еволюції: хвилі життя, дрейф генів, ізоляція.

 

Популяційні хвилі

Хвилі життя (популяційні хвилі)  –  це періодичні коливання розмірів популяцій за числом особин (С. С. Четвериков). Причини цих коливань різноманітні, вони можуть бути біотичні та абіотичні (запаси їжі, кількість хижаків, конкурентів, кліматичні умови року тощо). Після збільшення числа особин у популяції відбувається закономірне його зменшення тощо. Хвилі життя самі по собі не викликають спадкової мінливості, але вони сприяють зміні частот алелів у популяціях.



 

 

Співвідношення чисельності хижаків і жертв

 



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка