Передмова




Pdf просмотр
Сторінка1/10
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.55 Mb.
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

ПЕРЕДМОВА

Видання, що пропонується читачеві, присвячується 375 річниці з часу заснування Київським митрополитом Петром Могилою першої школи в селі Позняки.
Ініціатором і керівником видання є начальник управління освіти Дарницької районної вмісті Києві державної адміністрації Сергій Михайлович Тимченко.
Метою видання є ознайомити читачів з освітою Дарниці, історія якої започаткована майже чотири століття тому.
Історичної літератури про розвиток освіти Правобережжя Києва багато, а тема розвитку освіти Лівобережжя, зокрема Дарниці, залишилась поза увагою дослідників.
Появі книги передувала копітка робота з матеріалами Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву Київської області, Державного архіву міста Києва, Чернігівського облдержархіву, фондів Музею історії міста Києва, Інституту рукописного відділу Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського. Використано велику кількість друкованих праць, періодичної преси, результати опитувань колишніх учнів ЗНЗ Дарницького району та матеріалів шкільних музеїв.
Значна частина видання присвячена історії освіти Дарниці зсередини ХVІІ століття до сьогодення. Немалий інтерес можуть викликати матеріали, які знайомлять читачів з сучасними дошкільними, загальноосвітніми та позашкільними навчальними закладами.
Книга ілюстрована фотокартками. Вони доповнюють історію освіти Дарниці і дають можливість побачити обличчя людей, про яких розповідається в нарисі, багатьох з яких нема серед нас. Сподіваємось, що книга розширить знання читачів про освіту Дарниці і прислужиться яку навчальному процесі шкіл, такі в позашкільній, факультативній та екскурсійній роботі та зацікавить широкий читацький загал.
екскурсійній роботі та зацікавить широкий читацький загал.
Дарниця ХVІ-ХVІІ ст. – це територія, яка складалася з невеличких поселень та земельна лівому березі Дніпра навпроти Києва. У той час тут росли густі ліси, багаті дичиною знаходились дніпровські плавні, озера. Більша частина Лівобережжя належала київським монастирям. У той час саме при них, а також при церквах відкривалися школи.
Історія освіти Дарницького району пов’язана з історією села Позняки, які сьогодні є складовою частиною Дарниці. Кандидат історичних наук М.О. Рибаков у книзі Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва, спираючись на історичні джерела, писав, що біля Позняківської затоки Дніпра було розташоване село Позняки. Згідно з люстрацією 1571 року, тут проживали бояри, які відбували повинність київському воєводі. Митрополит Петро Могила купив село в 1635 році й подарував його Києво-Братському монастиреві. Російські царі та українські гетьмани в ХVІІ-ХVІІІ століттях підтверджували право монастиря на володіння «…на село Позняки на Дне- пре лежащее, с землями, с полями, с пахотными сеножать- ми, огородами, озерами, борами, лесами, иными угодьи…». Джерела свідчать, щороку в селі Позняки починають будувати кам’яну церкву. Відкриття Храму Вознесіння Господнього відбулося 12 лютого 1636 року. Уже наступного 1637 року при церкві відкрили першу школу. Заняття проходили в будинках батюшки та диякона.
У той час навчальні дисципліни в школах, створених при церквах, викладали дяки (їх ще називали «бакаляри», «диди- скали»), які потім часто ставали священиками. Учні вивчали читання та письмо, основи богослов’я (теологію, літературу, грецьку мову. Хоча на той час Україна стала частиною Речі Посполитої, українці прагнули зберегти навчання слов’яно- руською мовою, зберегти національний характер школи та православ’я. Про рівень освітив Україні свідчить розповідь архідиякона Павла Алепського, який зі своїм батьком
Антиохійським патріархом Макарієм уроці перебував в українських землях майже три місяці. Він засвідчив, що в Україні всі прихожани під час служби користуються молитовниками. Приємно здивувало його й те, що замалим винятком, навіть здебільшого, їхні жінки та дочки вміють читати та знають порядок богослужіння й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях Уроці було зведено церкву в селі Осокорки, при якій почала діяти дворічна школа. Діти навчалися в хатах селян, учителями були диякон та батюшка. Територія Осокорків
2
ДАРНИЦЯ_

Нарис історії освіти Дарниці
Нарис історії освіти Дарниці
ІСТОРІЯ
Ми живемо в чудовій мальовничій місцевості Києва – Дарниці. Наша земля має глибоке історичне коріння. Перша писемна згадка про Дарницю – це далекий 1509 ріка легенди про виникнення самої назви району прийшли до нас з глибини віків…
Їй початок покладено з тої пори
Як у Київську Русь із далеких держав
Каравани везли багатющі дари
Та на лівому березі була їх межа.
І зі Сходу та Півдня поважні посли
Аби стати гостями князівських світлиць
Їх застільникам спершу дари ті несли
І вклонялися чемно, і падали ниць.
«Дар» і ниць – ці начала, ймовірно, дали
Назву Дарниця з тих історичних часів.
А часи вже мінялись, в майбутнє вели,
Поставав Лівий берег в зеленій красі,
Будувався і ріс. І нарешті ввійшов
У двадцяте століття, як Дарниця він…

В. Дворецька
мала велику площу й поділялася на 6 кутків Павин куток, За- риваха, Бесарабка, Зацерква, Масловщина, Занохи. До школи діти ходили пішки, але через великі відстані не всі могли її відвідувати.
М.Костомаров у книзі Київський митрополит Петро Могила. Галерея портретів, характеризуючи шкільну освіту того часу, засвідчував Учні поділялися натри розряди у першому навчалися читати, в другому читали і вивчали напам’ять різні предмети, в третьому розряді повторювали вивчене і обговорювали його… Предметом навчання були, опріч першопочаткового читання та письма, грецька і слов’янська граматики з вправами, заучуванням та тлумаченням Святого письма, молитов… У школу приймали дітей усіх станів і верств, починаючи з маєтних шляхтичів та міщан до бідняків, які просили милостиню на вулицях. Виховували суворо, постановлялося не робити між ними ніякої різниці, окрім як в залежності від їх успіхів, усі вони по черзі повинні були виконувати обов’язки слуг топити печі, підмітати школу, сидіти біля дверей…»
У 1708 році на лівому березі Києва було побудовано церкву
Св. Георгія Побєдоносця та відкрито школу при ній Братські та приходські православні школи зробили величезний внесок у розвиток народної освіти й просвітництва України в ХVІІ – ХVІІІ ст. Це був час бурхливого розвитку початкових дяківських чи церковноприходських шкіл. У місцевостях, де не було шкіл, дітей навчали мандрівні дяки, «дяки-бакаляри». Разом із викладанням навчальних предметів вони писали вірші й драми, розігрували їх з учнями. У своїй творчості мандрівні дяки поєднували книжкову й народну традиції, сприяючи розвиткові культури й освіти народу Яскравою особливістю української освітив козацький період була її позастановість. На одній лаві сиділи діти старшин, козаків, селян, духівництва. Початкова освіта в Україні була доступна і чоловікам, і жінкам Уроці Генеральна військова канцелярія зобов’язала полкові адміністрації навчати козацьких дітей в усіх полках за державний кошт. Однак важким ударом для української початкової освіти стала заборона 1769 року друкувати букварі рідною мовою та вилучення всіх старих українських букварів. Це вже був час, коли українські землі стали частиною Російської імперії. Таку рр. ХVІІІ ст. колегіуми перетворювалися із загальноосвітніх у суто духовні навчальні заклади ХVІІІ – перша третина ХІХ ст. – час поступового занепаду самобутньої системи середньої освіти, яка була створена на Лівобережжі України. Російський царизм розумів, що розвиток суспільства потребує більше освічених людей, але вбачав і велику шкоду від освіти – зростання вільнодумства та національної самосвідомості. Не маючи змоги протистояти потребі суспільства в освічених людях, царський уряд намагався взяти під свій пильний контроль систему освіти. Для цього в 1802 році було створено Міністерство народної освіти. На зламі ХVІІІ-ХІХ ст. царизм зруйнував національну школу в Україні, а система освіти була реформована за загальноімперським зразком. Українській освіті, яка завжди відзначалася демократичністю та всестановістю, тепер нав’язувався чітко виражений становий характер. Для нижчих верств населення пропонувалися школи нижчих ступенів, а для панівних верств – вищих.
Початкової освіти навчали в парафіяльних та повітових школах. Сільські діти навчалися там упродовж 4-6 місяців, міські – до року. Навчання велося російською мовою. Учнів навчали основам православної віри, читати, писати, виконувати чотири арифметичні дії. Адміністративно всі селища Київського лівобережжя в
1802-1902 роках входили до Броварської волості Остерсь- кого повіту Чернігівської губернії. У цей період виникають навчальні заклади Лівобережжя та нашої Дарниці За шкільною реформою 1864 року початкові школи офіційна назва народні училища) поділялися на однокласні з трирічним терміном навчання та двокласні з п’ятирічним навчанням. Вони були позастановими і мали чіткий перелік предметів Закон Божий, читання книг цивільного та церковного змісту, письмо, арифметика і церковний спів. Але мережа початкових шкіл була все ще недостатньою У другій половині ХІХ ст. царський уряд майже перестав фінансувати початкові школи. Основне фінансування
(80%) взяли на себе земства. Освіта в земських закладах Лівобережної України (а саме до Чернігівської губернії входили землі Дарниці до початку ХХ ст.) оформилася в струнку систему дошкільні, початкові, середні, професійні та позашкільні установи. Метою земських початкових шкіл було формування особистості, тому школи давали загальне початкове навчання. Воно базувалося на класно-урочній системі. Навчальний рік починався не пізніше 1 жовтня і закінчувався до наступленія покоса», тобто до липня, що свідчить проте, що орієнтовно діти вчилися 9 місяців. У школі був чіткий поділ натри відділи, причому «ученики, одновременно поступившіе в школу, обладая приблизительно равными по- знаниями, должны образовать одно отделеніе», що свідчить про вікову диференціацію учнів.
Основними дидактичними принципами навчання в земських школах були такі не вимагати від дітей заучувати без розуміння матеріал забезпечувати доступність у навчанні не звільняти дітей від самостійного обдумування не залишати дітей без допомоги при зіткненні з труднощами Учителів земських школах відмовлялися від безглуздого зазубрювання та будували роботу на «сознательном изученіи». Заняття в земських школах проводили за підручниками К.
Ушинського, Л.Толстого, В, Вахтерева, Д. Тихомирова, Б. Грінченка, Т. Лубенця, М.Бунакова, В. Євтушевського.
Після закінчення земської школи учні повинні були володіли такими вміннями знати Закон Божий, правильно читати, знати чотири дії з арифметики і знати головні події з історії Росії Чільне місце в земських школах відводилося культурі поведінки учнів, однак покарання як метод виховання в школах застосовувався зрідка.
Київський митрополит
Петро Могила

4
ДАРНИЦЯ_

Нарис історії освіти Дарниці
ІСТОРІЯ
Мережа земських професійних шкіл в Україні охоплювала нижчі технічні училища, ремісничі відділення та класи при початкових школах, нижчі ремісничі навчальні заклади. Усього станом нарік, за підрахунком О.Мармазової, налічувалося 28 нижчих ремісничих закладів, утому числі в Чернігівській губернії – 7 (2 ремісничих училища та 5 ремісничих шкіл).
Окрім професійних навчальних закладів, земства відкривали ремісничі відділення та класи в губерніях, а саме в Чернігівській було 12 ремісничих відділень ікла- си. Саме так дітей залучали до різних ремесел, до роботи в промисловості. Крім утримання власних шкіл, земства надавали субсидії іншим сільськогосподарським закладам,які функціонували на території Лівобережної України. Так, Чернігівське губернське земство надало кошти для двох діючих шкіл. У Чернігівській губернії було створено мережу професійних навчальних закладів, які прагнули надати можливість здобути професію дітям із незаможних сімей. Для поліпшення умов праці вчителів деякі земства організовували каси взаємодопомоги. Започаткувало таку касу в 1895 році Чернігівське губернське земство. У початковий фонд земство асигнувало 3 000 рублів, закликаючи всі повіти поповнювати касу в розмірі 200 рублів. Наприкінці ХІХ ст. земський учитель отримував практично в 2 рази більшу зарплату, ніж викладач державних навчальних закладів. Вона була меншою тільки за зарплату земських лікарів. Окрім того, із зароблених грошей не робилося жодних відрахувань. Натомість земство ще оплачувало половину вартості передплати на періодичні видання, за найм учительського житла забезпечувало безкоштовними ліками.
Учні навчальних закладів Лівобережного Києва, який входив до складу Чернігівської губернії, з 1899 року брали участь у щорічному святі деревосадіння, про що писалося у звіті Чернігівського губернського округу. Майже в усіх місцевостях організатори цього свята, бажаючи вселити в серця підростаючого покоління почуття любові до природи та її Творця, розпочинали садіння дерев молитвою з окро- пленням саджанців Святою водою. Духовенство, вітаючи присутніх з добрими починаннями, роз’яснювало у своїх промовах велике значення цієї справи. Найбільш плідно така робота проводилася в Київській єпархії, до якої було залучено
350 навчальних закладів, утому числі й школи Дарниці.
Реформи х років ХІХ ст. спричинили великі змінив соціально-економічному становищі нашого краю. Розширювалися зв’язки жителів лівобережних селищ з міськими ринками. Промисловий розвиток Лівобережного Києва розпочався з відкриття залізниці Київ-Курськ. Саме тоді з’являється залізнична станція Дарниця (тоді ще «Роз’їзд №12»). Тепер Стару та Нову Дарницю розділяє залізнична колія. 1870 року було відкрито Дарницький міст через Дніпро. У цей же час на Лівобережжі Києва виникають підприємства у Передмостовій Слобідці побудовані майстерні з ремонту суден, були введені в експлуатацію лісопильний та шпалопросочувальний заводив Кухмістерській Слобідці, Дарницький фанерний завод, залізничні майстерні.
У зв’язку зростом промисловості на Лівобережжі формуються робітничі поселення. Серед робітників Дарниці поширюються соціалістичні ідеї та посилює свій вплив РСДРП(б). У період революції 1905-1907 рр. в слобідках та селах Лівобережжя проходили демонстрації, особливо відзначився виступ робітників 6 червня 1905 року в Передмостовій Слобідці, який закінчився сутичкою з поліцією. У серпні 1908 року тут також відбуваються зіткнення робітників з представниками чорносотенних організацій.
Нові підприємства потребували грамотних робочих рук. Тому початкова освіта набуває важливого значення. Уроці була побудована школа в селищі Стара Дарниця. На початку ХХ століття зростає бажання вчитися і в дорослого населення. Враховуючи це, духовенство під керівництвом єпархії починає організовувати народні читання. Для селян практикувалося проведення занять у зимовий період, коли слухачі не були зайняті сільськогосподарськими роботами. На читання запрошувалися підлітки, які відвідували школу, сільська молодь і дорослі прихожани. Певної програми заняття не мали, і тому законовчитель вибирав тему для читання на свій розсуд, але завжди прислухався до побажань і потреб своїх учнів.
У 1912 році на Київщині за допомогою опитувального листа була здійснена перша спроба аналізу стану шкільної освіти. Його результати церковноприходських шкіл – 1694; міністерських шкіл – 322; земських – 263; інших – 52. Усього налічувалося 2331 школа, але жодна з них немала права навчати дітей українською мовою і лише в окремих, усупереч
Дарниця на початку XX століття
Перша школа Старої Дарниці
ІС
державним інструкціям, учні мали можливість послухати виступи вчителів українською мовою.
Адміністративно всі селища Київського Лівобережжя в
1802-1902 рр. входили до Броварської, а в 1903-1923 рр.
– до Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії. У Дарниці діяли такі навчальні заклади церковноприходська школа двокласне училище в Микільській Слобідці церковноприходська школа у с. Бортничі, яка спочатку була річною, а згодом – річною, де діти навчалися по хатах приватна гімназія, що не користувалася казенними правами.
Для української історії 1917-1919 рр. характерні великі та часті змінив суспільно-політичному житті, які позначилися і на розвитку освіти. Початком цих змін стало повалення самодержавства в Росії під час лютневої революції 1917 р. Створена в Києві Центральна Рада вже 25 лютого закликала український народ до боротьби за вільну Україну. Розпочався широкий народний рух, який набрав національного характеру. Українське суспільство взялося за відродження національної культури, рідної мови і школи.
Упродовж 1917-1919 рр. Україна пережила кілька змін влади, кожна з яких по-своєму визначала розвиток української освіти.
Перший період (від лютневої революції до проголошення першим Універсалом Центральної Ради автономії України 10 червня 1917 рік) – час влади російського Тимчасового уряду. Очолили освітній рух в Україні громадські організації, серед яких найважливішу роль відігравало Товариство Шкільної освіти. Воно фактично виконувало функції центрального державного органу у справах освіти, тобто робило те, що повинен був робити і не робив Тимчасовий уряд.
Товариство організувало у квітні 1917 року Всеукраїнський з’їзд учителів. На з’їзді було прийнято рішення про утворення Всеукраїнської вчительської спілки та про утворення Головної Шкільної Ради. Остання, по суті, була першим офіційним українським державним органом у справах освіти.
Отож ініціативу створення української національної школи взяли на себе українське громадянство та українське вчи- тельство. Під їхнім тиском Тимчасовий російський уряд змушений був дати дозвіл на впровадження у школах української мови, але російська мова ставала другою мовою і виступала як обов’язковий предмет вивчення.
Другий період (від 10 червня 1917 року до розпущен- ня Центральної Ради 30 квітня 1918 р) – час правління Центральної Ради. Своїм I Універсалом вона проголосила Україну автономною. Тоді ж було утворено Генеральний Секретаріат Освіти на чолі з І.Стешенком.
Секретаріат освітив тісному співробітництві з Всеукраїнською учительською спілкою негайно розпочали українізацію школи, яка мала багато напрямків навчання українською мовою, запровадження українознавчих предметів, підготовка навчальних підручників та посібників українською мовою, відкриття нових українських шкіл та реорганізація російських в українські школи, підготовка вчителів-українців тощо.
Влітку 1917 року пройшли два Всеукраїнські вчительські з’їзди, які створили ґрунт для формування національної системи освіти. На другому з них (у серпні) було проголошено такі принципи побудови української школи єдність і наступність усіх шкіл, право всіх на безоплатну освіту, обов’язковість освіти, світськість освіти (хоч за бажанням батьків дозволялося релігійне виховання школярів. Оскільки більша частина дарницьких шкіл була при місцевих церквах, навчали дітей місцеві дяки.
Після проголошення IV Універсалом самостійності УНР
(22 січня 1918 року) на місці Генерального Секретаріату Освіти було створено Міністерство народної освіти на чолі з І.Стешенком. Було проголошено курс на забезпечення можливості одержати безкоштовну освіту в загальноосвітніх школах усім дітям. Запроваджувався принцип децентралізації управління освітою право відкривати школи надавалося органам місцевого самоврядування. Міністерство робило спроби налагодити рівноправну співпрацю з комісаріатом освітніх справ Радянської влади в Харкові з реформування української освіти, але бажаних результатів такі не було досягнуто.
Третій період (від 30 квітня 1918 року до ліквідації Гетьманату грудня 1918 року) – Гетьманат на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. У цей час зазнало змін освітнє життя країни. Замість принципу децентралізації запроваджувався принцип централізованого управління освітою. Новий міністр народної освіти професор Василенко відмовився українізувати існуючі школи, а висунув ідею українізації шляхом створення державним коштом нових національних навчальних закладів. Це певним чином затримувало темпи українізації освіти. Було ліквідовано Головну Шкільну Раду. Під кінець існування Гетьманату 27 листопада 1918 року указом гетьмана було створено Українську Академію Наук, яка нараховувала 12 академіків. Першим її президентом вибрано Володимира Вернадського.
Четвертий період (зсередини грудня 1918 року до початку листопада 1919 року) – час влади Директорії відновленої УНР. Директорія стояла на позиціях утвердження національної освіти, яка може виховати активну націю, поставила освіту у своїй політиці на перше місце. Міністром народної освіти у цей період став професор І.Огієнко.
Директорія прийняла постанови про запровадження в Україні всенародного і безкоштовного навчання, про поліпшення матеріального становища учителів, про децентралізацію управління освітою. 1919 року було підготовлено Проект єдиної школи в Україні. За проектом планувалося запровадити триступеневу єдину загальноосвітню школу молодша школа (4 роки старша школа (4 роки колегія (4 роки. Перших два ступені утворювали цикл основної школи, а третій
– цикл середньої школи. У січні 1919 року Директорія видала закон про державну українську мову в УНР.
Але історичні події розгорталися дуже стрімко. Вони стали важким випробовуванням для жителів лівобережного Києва. Тут розгорнулася активна боротьба між прихильниками Директорії та більшовиками. Багато дарничан у той час працювали на Дарницькому залізничному вузлі, вони підтримували зв'язок з робітниками заводу Арсенал. Дар- ничани брали безпосередню участь у січневому повстанні робітників Арсеналу, ходом якого керували більшовики. Про події тих трагічних часів, коли громадянська війна
5

6
ДАРНИЦЯ_

Нарис історії освіти Дарниці
ІСТОРІЯ
розділила все суспільство на два ворогуючі табори, нагадує всім пам’ятник екіпажу бронепоїзда «Таращанець», який вів боїв районі станції Дарниця року українізація народної освіти була перервана. Радянська влада основну увагу приділяла соціальному реформуванню школи. Остаточно радянська владав Україні утвердилася в грудні 1919 року. Спершу українські більшовики не мали чіткого плану розбудови системи освітив Україні й усю свою діяльність спрямували на ліквідацію старої системи освіти, відокремлення школи від церкви, формування нового апарату управління освітою. Центрами просвітницької роботи в той буремний час були організації Просвіта, створені ще в дорадянський час. Вони займалися організацією шкіл грамоти, хат-читалень, бібліотек. Такого типу просвіти були створені в 1921 році в селах Позняки та Осокорки.
Нову українську систему освіти вони намагалися будувати за російським зразком. Уроці було видано Положення про єдину трудову школу УРСР, в основу якого було покладено чинне в Радянській Росії Положення про єдину трудову школу. Воно передбачало запровадження безплатного безоплатного і спільного навчання дітей обох статей з восьми років загальноосвітній і політехнічний характер освіти, заборону релігійного виховання запровадження продуктивної праці дітей. Скасовувалися перевідні та випускні іспити, домашні завдання, п’ятибальна система оцінювання знань.
Хоч українська школа й будувалася згідно з прийнятими на той час єдиними принципами Про єдність освітньої політики, але система освітив Україні дещо відрізнялася. Так, якщо в Росії школа була політехнічною, то в Україні всі навчально-виховні заклади, поєднуючись з виробництвом, уже з першої ланки утворювали єдину систему професійної освіти у Росії єдина трудова школа була дев'ятирічною, в Україні – семирічною у Росії технікум був підготовчою ланкою до інституту, а в Україні – інституті технікум вважалися рівноправними вищими навчальними закладами з тією різницею, що технікум випускав вузьких фахівців-
інструкторів, а інститут – висококваліфікованих спеціалістів- практиків на відміну від російської, українська система вилучала зі своєї схеми університети, перетворивши їх уроці на інститути народної освіти підготовку вчених в Україні здійснювали академії та різні інститути теоретичного знання. З погляду наукової педагогіки, українська система освіти стояла нижче від російської. Ці відмінності свідчили про певну незалежність української освітньої політики, вони збереглися до 1930 року рік був дуже тяжким для України. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування, розрухою, більшовицькою політикою воєнного комунізму великі райони півдня України спіткала посуха, а за нею й голод. Це була перша хвиля голодомору, що забрав життя сотень тисяч людей. Були організовані Комісії допомоги голодуючим при
Микільсько-Слобідському Волвиконкомі, у с. Осокорки. Дарницька сільрада прийняла рішення про надання допомого голодуючим шляхом щомісячних внесків потри фунта жита з кожного двору, а сім’ї бідних залізничників звільнили від цього збору. У Микільській Слобідці було організовано дитячий притулок, керувала ним М.В. Хотульова.
Крім голоду та епідемій, становище в районі погіршувалося відсутністю кваліфікованих робітничих та інженерно- технічних кадрів. Усі підприємства, залізниця, мости через Дніпро були зруйновані. Хаос посилювався невизначеним адміністративним статусом Лівобережжя, його підпорядкованістю Києву або Чернігову. У цих складних умовах завдяки героїчним трудовим зусиллям дарничан було відбудовано залізничний міст через Дніпро, побудовані нові мости – ім. Є.Бош та Русанівський, відновили роботу підприємства Дарниці. Перехід до мирного будівництва сприяв розвитку освітив Україні. Уроці був прийнятий Кодекс законів про народну освіту в УСРР», який закріпив курс на підпорядкування школи ідеологічним настановам більшовицької партії. Метою виховання й освіти Кодекс проголошував розкріпачення трудових мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією, матеріалістичним світоглядом».
Ці утопічні за своєю сутністю завдання ставилися в умовах гострої нестачі найнеобхіднішого. У бурхливий період громадянської війни багато дітей залишилося без батьків. Уроці в Україні налічувалося 1,5 млн безпритульних дітей, сиріт і напівсиріт. Держава взяла їх під свій захист, створюючи мережу дитячих притулків. Один із них уроці було відкрито в Микільській Слобідці для голих, босих, голодних дітей».
Господарські труднощі спричинили скорочення асигнувань на народну освіту і зменшення в 1922 році (у порівнянні з
1920 роком) кількості учнів. З часом економічне становище поліпшилося, що дало можливість упродовж 1923-1925 років збільшити майже враз асигнування на освіту.
У цей часу Дарниці продовжували діяти старі школи та почали виникати нові навчальні заклади.
1926 року школі села Позняки присвоєно №111, першим директором школи був Тараненко Я.О., а згодом його змінив
Палієнко Д.К. 1934 року прийнято рішення про перейменування школи з початкової в неповну середню, 1935 року школа увійшла до складу новоствореного Дарницького району м. Києва. Працювала вона вдвох приміщеннях початкова школа – у приміщенні церкви, середні класи – в хаті по вул. Тепловозній, 8, в урочищі Убедь. Директором неповної середньої школи №111 був Верченко А.І.
У х роках ХХ століття школа діяла ще водному селищі Лівобережжя – в селищі Осокорки. На кутку Занохи по вулиці Центральній, 16 розміщувалася початкова школа, яка виконувала функції осередку культури для мешканців селища. Уроці школа отримала № 62. Але не всі діти Осокорків були охоплені навчанням, тому що селище мало велику територію і дітям із Масловщини, яка знаходилася за 7 кілометрів від школи, у зимовий період було важко діставатися до навчального приміщення. 24 грудня 1930 року приймається рішення про відкриття на Масловщині трирічної школи. Станом на
23.05.1934 року в школі навчалося 150 дітей.
Ще на початку ХХ століття була створена річна школа
І
у с. Бортничі, навчальне приміщення якої знаходилося біля місцевої церкви. Уроці школа стала семирічною і розташовувалася в найбільшому будинку села – колишньому будинку розкулаченої родини Прохоренка ЯГ, а початкова річна школа діяла в будинку Пиренка Дмитра. У х роках у школі навчалося 150 учнів, а напередодні війни – близько
300. (У наш час це школа За таких обставину році Лівобережна частина Києва увійшла до складу міста. У Київському Лівобережжі 1925 року проживало близько 25 тисяч населення, більшість з них – у селах. Уроки першої п’ятирічки (1928-1932 рр.) селяни потрапили в тяжкі умови політики суцільної колективізації – і знову хліборобським краєм прокотилася хвиля голодомору
1932-1933 рр. Не оминула вона й нашої Дарниці. У січні 1933 року Президія Київради констатувала колгоспи недостатньо виділяють продукти по селах (для готування сніданків у школах. Є 26 сіл, у яких у школах зовсім сніданків (гарячих) немає, хліба відпускають лише по 50 грамів (у більшості сіл зовсім нема, жири відсутні. Сотні тисяч людей (утому числі й дітей) тікали від голоду з сіл до міста з надією врятуватися. Багатьох із них голодна смерть наздогнала і в містах. В лютому 1933 року Президія Київради, визнаючи величезний приплив дітей з периферії, що становить 68% безпритульних, просила Облвиконком негайно забезпечити місця для розташування в інших районах області 1092 дітей, що підлягали евакуації. Це ті страшні сторінки історії нашої країни, які важко згадувати, але забути неможливо. Розбудовуючи державу, не можна повторювати помилки минулого.
У 1934 році столицею Радянської України стає місто Київ. За рішенням Київського Облвиконкому від 29.11.1934 р, утвердженим ВУЦВК, у квітні 1935 року було утворено Дарницький район, куди увійшли всі лівобережні селища, крім сіл Бортничі, Вигурівщина, Троєщина та хутора Биківня, і обрано Дарницьку райраду. Дарниця стає могутнім промисловим районом Києва – тут будуються нові великі підприємства. Промислові успіхи були затьмарені хвилею жахливих репресій. Були репресовані і загинули керівники районної парторганізації Л.В. Ільховський, В.Онищенко, Л.Столбун,
Науменко; начальник заводу «Рембаза №7» Лісіцин; голова Президії Київради Р.Р.Петрушанський, – який багато допомагав дарничанам у вирішенні проблем колишній житель Передмостової Слобідки А.Л.Кисельов (уроці Нарком юстиції і Генеральний прокурор УРСР).
Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі шкіл. Число шкіл з українською мовою навчання зростало.
Створюючи для підростаючого покоління умови оволодіння грамотою, держава ставила замету підготувати його до кваліфіковано праці. В Українській СРР, які в інших республіках СРСР, розпочалася масова кампанія всенародного походу за масове навчання (всеобуч)». 25 липня
1930 року ЦК ВКП(б) прийняв Постанову Про загальне обов’язкове навчання. Цією Постановою було започатковано обов’язкове класне навчання.
У 1934 р. постановою Про структуру початкової і середньої школи в СРСР було відмінено всі типи шкіл і встановлено єдину систему освіти початкова школа (1-4 класи, неповна середня школа (1-7 класи, середня школа (1-10 класи. Україна повернулася до університетів (першим уроці відновив роботу Київський університет. Статус технікуму було знижено до рівня середнього спеціального навчального закладу. Уроці окремою партійною постановою визначалися початок і кінець навчального року, тривалість уроку, запроваджувалися правила поведінки і єдина шкільна форма, єдині норми і п'ятибальна система оцінювання.
У ті роки в Дарниці на розі вулиць Фрунзе (тепер вул.
Сормовська) та Кооперативної (тепер – вул. Ялтинська) у
Документи х рр
Фото учнів школи №127. 1938 рік.
Грамота Карлінського Володимира, учня школи №99 від 07.06.1936 року

8
ДАРНИЦЯ_

Нарис історії освіти Дарниці
ІСТОРІЯ
Новій Дарниці водній із будівель дачного селища розташовувалася школа № 99, директором якої був Злотник (ініціали невідомі. Ці дачі після Першої світової війни належали сім’ям царських офіцерів. Це були одноповерхові дерев’яні будинки з великою присадибною територією.
1935-1936 рр. – це роки будівництва нової школи №127 по вул. Євгенії Бош (зараз – Новодарницька),103. Учні школи №99 брали участь у суботниках націй новобудові. Школа під №127 розпочала навчальну діяльність з 1936 року. Першим директором школи уроках був Кріцман Григорій Натанович.
У цей період формувалися умови для переходу до загальної середньої освітив місті й семирічної – у сільській місцевості, але на заваді був брак кваліфікованих учителів. Багато хто з педагогів став жертвою сталінських репресій. Булий інші негативні тенденції. Припинення українізації супроводжувалося скороченням кількості українських шкіл наприкінці х років стало обов’язковим вивчення російської мови.
20 квітня 1938 року була видана Постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У Про обов’язкове вивчення російської мовив неросійських школах України «РНК УРСР і ЦК КП(б)У відмічають, що внаслідок підривної роботи контрреволюційних троцькістсько-бухарінських і буржуазно-націоналістичних елементів, які орудують в наркоматі освіти УРСР та органах народної освіти, викладання російської мовив школах України поставлено незадовільно.
…Необхідність вивчення російської мовив школах України обумовлюється, по-перше, посиленням братерського зв’язку та єднання між українським народом та російським народом і народами Союзу РСР для їх дальшого господарського і культурного росту по-друге, щоб сприяти дальшому вдосконалення українських кадрів в галузі наукових і технічних знань по-третє, щоб забезпечити необхідні умови для успішного несення усіма громадянами УРСР військової служби в рядах
Робітничо-Селянської Червоної Армії і Військово-Морського
Флоту…»
У х роках було відкрито ще один навчальний заклад. Згідно з «Дислокацией школ г. Киева по состоянию на 1 сентября 1941 года» по вулиці Комсомольській, 20 (нині вул. Сімферопольська) розташовувалася школа № 163 з російською мовою навчання (сьогодні це школа Уроці в районі Дарницької ремонтної бази була заснована ще одна школа – №160, першим директором якої був Гордієнко Фома Фомич. У серпні цього ж року до школи на роботу вчителями були прийняті Пласкін Костянтин Опанасович, Вишневський Дмитро Дмитрович, Возиль Павло Тимофійович. Великі зміни відбулися в культурному розвитку Києва за перші десятиріччя
ХХ століття. До 1941 року в Києві працювало 149 шкіл, в яких навчалося 96 495 учнів. Заняття в школах проходили втри зміни. Уроці в столиці України працювало 4 058 учителів, функціонувало 104 дитячих садки, в яких виховувалося дітей, діяло
19 дитячих будинків з 2455 вихованцями. Кількість учнів Дарниці до 1917 року досягала 500 чоловіка до кінця 1932 р. – кілька тисяч. Уроці в школах Дарниці навчалося учнів. У передвоєнні роки в районі нараховувалося шкіл, у яких навчалося 12 тисяч чоловік. Уроці до Дарниці входили 18 населених пунктів, у яких мешкали
75 тисяч жителів. Життя району налагоджувалося, але мирну працю трудівників Дарниці було перервано віроломним нападом фашистської Німеччини на нашу країну.
Стрімко чорна блискавка війни зруйнувала спокій дарни- чан. Саме на долю вчителів випало найтяжче – проводжати випускників 1941 року на фронт. А вже наприкінці вересня
1941 року Київ, аз ним і наша Дарниця, були окуповані фашистськими загарбниками.
Дарницька земля щедро полита кров’ю, 737 діб – зве- ресня 1941 року по 28 вересня 1943 року в Дарниці господарювали фашистські загарбники.
Окупувавши Київ, гітлерівці прагнули ліквідувати радянську систему освіти. Метою освітньої політики окупантів на загарбаних територіях було онімечення населення та виховання покірності німецькому рейху. Під час окупації Дарниці в 1941-
1943 роках школи не діяли.
Школа № 127, 1937 рік
Фото учнів школи № 127, 1937 року
Директор школи №160 Гордієнка Ф.Ф.,
розстріляний фашистами у 1943 році.
ІС

9
Зразу після окупації ворог показав своє люте обличчя у ніч з 13 на 14 грудня 1941 року на території школи №127, де розпочинався Дарницький ліс, фашистами було розстріляно
18 залізничників, які відмовилися співпрацювати із загарбниками. Мешканці району чинили опір ненависному ворогу. Дарниця була оповита цілою низкою підпільних організацій та груп. Зокрема активними учасниками Руху Опору в окупованій Дарниці були вчителі й учні наших шкіл. Одна з перших підпільних груп була створена в листопаді
1941 року, нею керував З.Д.Пєтухов. Ця група налічувала
26 чоловік, її членом була Г.Білойван. Галина Білойван до війни працювала комсоргом у школі №127, а під час окупації стала активною учасницею підпілля. Зв’язківцями між Дарницькими підпільниками та партизанами були учні школи
№127 – брати-близнюки Володимир та Віктор Онищенки. Ці мужні хлопці перед війною закінчили й клас школи, під час окупації виконували небезпечні доручення підпільників. Перед самим звільненням Дарниці у вересні 1943 року Володя загинув, він похований на Дарницькому кладовищі. Допомагав підпільникам ще один випускник школи – Володя Юрчен- ко, який загинув під час допиту в районній управі гестапо від рук окупантів.
Залишившись на окупованій території, учитель математики школи №160 Вишневський Дмитро Дмитрович створив підпільну групу і намагався взаємодіяти з радянським підпіллям. До цієї групи увійшли Д.Ф. Пікуль, К.А. Плак- син, В.Г. Куадоло, П.М. Возилло, І.Е. Лінкін. Підпільники організовували диверсії, саботували вивезення на роботи до Німеччини дарницької молоді, розповсюджували листівки серед дарничан. Весною 1942 року йому вдалося налагодити зв'язок з П.П.Харькевичем та ТІ. Троцькою, які співпрацювали з партизанським з’єднанням За Батьківщину. Фото Вишневського Д.Д. Папка 1 28 вересня 1943 року під ударами радянських військ фашисти змушені були залишити нашу землю. При відступі окупанти знищили майже весь житловий фонд Дарниці і жити, і навчатися було ніде. Люди жили в 243 землянках. Відновлювати функціонування району доводилося в тяжких прифронтових умовах. Великих збитків українському шкільництву завдала політика німецької влади. За період нацистської окупації на території України було повністю знищено 8 018 і зруйновано
10 062 шкільних будівель. За неповними підрахунками, було знищено 15 тис. навчальних кабінетів і лабораторій, близько
5 тис. бібліотек з 19 млн. книжок, 500 тис. парт, 45 тис. класних дощок і багато іншого цінного обладнання.
Після визволення України від окупантів почалася відбудова шкіл. У лютому 1943 року було видано постанову українського уряду Про поновлення роботи шкіл в районах Української РСР, звільнених від фашистських окупантів. Постановою уряду від 8 вересня 1943 року прийом дітей до школи почав здійснюватися з річного віку, вводилося роздільне навчання хлопчиків і дівчаток в загальноосвітніх школах. Зароки війни
Дариниця в роки війни.
Володимир Юрченко, Віктор Онищенко – учасники підпільної групи
в роки Великої Вітчизняної війни.
Володимир Онищенко загинув в роки Великої Вітчизняної війни.

10
ДАРНИЦЯ_

Нарис історії освіти Дарниці
ІСТОРІЯ
з’явилися нові навчально-виховні заклади (школи робітничої і селянської молоді, суворовські і нахімовські військові училища, широкого розповсюдження набувають дитячі будинки для дітей-сиріт. Поширення набув рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами, засобами, руками самого населення – методом народної будови. У 1944-1945 pоках в Україні було відбудовано і побудовано 1669 шкіл. Нарік довоєнна мережа шкіл практично відновилась, але для налагодження нормальної системи освіти цього не вистачало усередині х років 16 тис. шкіл (33,2% від їх загальної кількості, в яких навчалося
1,67 млн. дітей, змушені були організовувати заняття в дві, ато й три зміни. Багато цих закладів розміщувалися в малопристосованих для занять приміщеннях. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах та навчальному обладнанні. Для матеріальної підтримки тих, кого батьки не могли забезпечити мінімумом необхідного для навчання, створювався фонд всеобуча.
25 листопада 1943 року в Дарниці розпочався навчальний рік. Відновили заняття школи №160 та №127. У класах було холодно, бо не у всіх приміщеннях були печі для обігріву. Не вистачало підручників і зошитів. Але виснажені після тривалої окупації дітлахи залюбки йшли на навчання. Для них школа стала стежкою в щасливе мирне життя.
Це був перший повоєнний навчальний 1943-1944 рік. Підвал – бомбосховище став першою квартирою для вчителів, які відновлювали роботу школи. У своїх спогадах Лідія Степанівна Кучкова, яка стала директором школи №160, тоді ще початкової, пише Ми обійшли всі руїни військбуду і м’ясокомбінату і записали тільки 15 дітей. Можливо, їх було більше, але спробуй знайти їх, якщо сім’ї жили в землянках, а на поверхню землі виходили лише труби – димоходи 10-
15 см. Обійшли мікрорайон ще раз. Тепер нам допомагали наші майбутні учні, Женя Федоруков і Сергій Турелка. Назбиралось учнів. Класи були маленькими – площею 8-9 квадратних метрів. У класах навчалося по 35-40 учнів. Тісні класи, вузькі коридори, нестача підручників – ось умови роботи школи. Кабінетів не було. Всі підручники, посібники з хімії, фізики, математики, біології, російської та української мови вміщувалися в 4 шафах. Лабораторні і практичні роботи проводилися підгрупами, оскільки 45 учнів вмістити в
8-9 – метрову кімнату було неможливо. Кімнат було мало, а кількість дітей збільшувалася, тому навчалися у 2 зміни. Відновлює свою роботу 127 школа. Але приміщення школи німці спалили і заняття в початкових класах відбувалися в різних будівлях. За словами випускників, навчання проходило в пасажирських вагонах, які стояли на колії. З вагонів класи були переведені в двоповерхові будинки по вулиці
Новодарницькій.
27 листопада 1943 року Дарницьким РайВНО було підписано наказ №9: Призначити на посаду завідувача початкової школи с. Осокорки Любященка Івана Даниловича з 27 листопада, а школу вважати відкритою з цього числа. На Масловщині залишилась неушкодженою одна хата, у якій і була відкрита школа. Уній було три класні кімнати, у яких навчання проводилося втри зміни. Уроці школа отримала статус семирічної. Так відновлювалися заняття в школі №62.
Після Великої Вітчизняної війни школа №111 розміщувалась удвох хатах, які вціліли після війни – діда Мини та діда Чирви Ничипора. На території дворища діда Чирви зараз знаходиться Слов’янська гімназія. Учителька початкових класів
Чома Т.М. згадує Було в приміщенні хати діда Мини три класні кімнати, ще одну класну кімнату орендували в приватному будинку діда Чирви, що в Гаю (провулок Колгоспний. У кімнаті стояли два великих столи з ніжками навхрест, навколо столу сиділи учні, на стіні висіли ікони, в кутку горіла лампадка, на печі лежав дід Чирва. Коло дверей було місце для вчителя. Не дзвенів шкільний дзвоник на урок чи з уроку, всім керував сам учитель».
У 1944-1945 навчальному році в Києві вже працювало 89 шкіл, у Дарницькому районі – 3 російських і 8 українських Державний архів м. Києва, р, оп.1, спр.648, арк. 1-4).
1944 року було видано ряд постанов, за якими вводились такі зміни бальна система оцінювання успішності, відмінена раніше обов’язкові випускні екзамени, нагородження золотою і срібною медалями учнів-відмінників, які закінчували школу роках в історії країни – період повоєнної відбудови, розвитку й оптимізації народного господарства й культурного будівництва, піднесення освітнього рівня населення, відновлення діяльності освітньої системи республіки, визначення основних напрямів її подальшого розвитку. За цей час з’їзди партії прийняли декілька п’ятирічних планів, в яких надавалося все більшого значення освітній галузі, визначалися нові підходи щодо її розвитку.
Директор Матюша ГА. Урочисте наргородження відмінників.
Учні початкової школи. 40-ві роки.
ІС
У 1947/48 навчальному році в Києві працювали 119 масових шкіл. Уроці відновила свою роботу в Дарницькому районі відбудована школа Уроці було практично завершено перехідна семирічне обов’язкове навчання і намічено заходи щодо поступового здійснення загальної середньої освіти. (Тригубенко ВВ,
Нестеренко Л.С. Освіта і педагогічна думка в Києві за тисячу років. Навч. посіб. – К ТОВ Кадри, 2002. – 369 с. – С.264-
265).
Наказом Київського міського відділу народної освіти №132 від 11 лютого 1955 року був призначений перший директор
Ступак Костянтин Івановича отже, народилася нова середня школа №113 Дарницького району м Києва. Учні навчалися в приміщенні сучасної спеціалізованої школи інтернату І-ІІ ступенів №12 за адресою вул. Харківське шосе 121/3, а в
1960 році переведена в нове приміщення за адресою вул.
Вакуленчука, 50а.
У 1958 році розпочалася шкільна реформа, було видано закон Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освітив СРСР. Передбачалося здійснення політехнічного навчання і трудового виховання. Семирічні школи перетворювалися в восьмирічні, середні – у загальноосвітні одинадцятирічні з виробничим навчанням. Однак ці перетворення не дали сподіваних результатів. Тому з 1964 року школи знову були переведені на десятирічний термін навчання. З початку х рр. почався перехід до загальної середньої освіти. У цей час Сай Олексій Андрійович, директор школи №160 з 1964 по 1967 рік, згадував На лівому березі Дніпра був лише один великий район – Дарницький. Він швидко розвивався, будувалися заводи, фабрики. Щорічно тут будували дві-три школи. Отже, потрібні булий кадри для них. Мене наказом міськвно було призначено директором середньої загальноосвітньої школи
№160. Школа-гігант, у якій налічувалося понад 2 тис. учнів, потребувала від директора нестандартних організаційних, педагогічних формі методів навчання та виховання, пошуку разом з батьківським комітетом, КРЗ, який був шефом школи, додаткових резервів для створення навчальних кабінетів, оснащення навчального процесу технічними засобами. На виконання рішення №722 Виконавчого комітету Дарницької районної Ради депутатів трудящих від 25 квітня
1960 року була збудована школа-інтернат №12. Розпочинає свою роботу школа-інтернат у серпні 1960 року, а в серпні
1969 року відкривається допоміжна школа-інтернат №10 на базі реорганізованої загальноосвітньої школи-інтернату №12. Школа була укомплектована 1-6 класами за рахунок розвантаження допоміжних шкіл-інтернатів м. Києва №1, 2, 3, 8, що становило 196 учнів. У 1974-1975 н.р. кількість учнів виросла до 456 чоловік. Сьогодні – це школа-інтернат для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку.
У 1966 р. була відмінена обов’язкова професійна підготовка в загальноосвітніх школах, яка не виправдовувала себе лише незначний відсоток випускників йшли у виробництво за отриманим фахом. Для цього періоду характерним є необов'язкове вивчення української мовив школах. Це стало причиною поступового вилучення української мови з навчальних закладів. Остання ліквідація національних шкіл припала на 1974-1975 рр., що спричинило у ті роки зменшення на 50% кількості дітей, які навчалися рідною мовою у 1929 р. – 97%) (Тригубенко ВВ, Нестеренко Л.С. Освіта і педагогічна думка в Києві за тисячу років. Навч. посіб. – К ТОВ Кадри, 2002. – 369 с.с.280-282).
Характерна ознака цього періоду – тісний взаємозв’язок освітніх установ з великими підприємствами. Особливу сторінку в історію навчальних установ Дарницького району написано працівниками Київського радіозаводу та його директором Дмитром Гавриловичем Топчієм. Значну увагу на підприємстві приділяли соціальній сфері. Було побудовано школу на 1200 учнів, 12 дитячих установ, вісім з яких мали спортивно-оздоровчі комплекси з басейнами та повноцінними спортивними залами, побудовано стадіонна місць з тиром та іншими спортивними залами та спортивний комплекс із закритими плавальними басейнами та безліччю спортивних залів для занять різними видами спорту. Для оздоровлення дітей працівників підприємства в
1966 році було створено піонерський табір Салют в Дарницькому лісництві.
Завідуюча дошкільного навчального закладу №385 Валентина Дмитрівна Сорока, згадує У структурі Київського радіозаводу було 12 дитячих закладів зі своїм відділом освіти, який самостійно ними керував. Перш за все треба відмітити дуже сильну матеріально-технічну базу дитячих садків. Адже завдяки цьому були добудовані спорткомплекси з басейнами, блоки творчості, які включали в себе художню майстерню, де діти малювали, а також освоювали ази ручної праці – в кімнатах знаходились станки, за якими працювали діти. З появою комп’ютерів в дитячих садках було впроваджено комп’ютерне навчання. За кожним дитячим закладом був закріплений цех, який надавав постійну шефську допомогу. У свою чергу діти виступали з концертами в цехах перед працівниками заводу. Усі батьки, діти яких відвідували садочки, повинні були відпрацювати певні години на користь садочка. З великою повагою і турботою завод ставився до працівників дитячих закладів. Всі співробітники мали прогре-
На уроці трудового навчання в школі №105. (ті роки).
Топчій Дмитро Гаврилович,
директор Київського
радіозаводу».

12
ДАРНИЦЯ_

Нарис історії освіти Дарниці
ІСТОРІЯ
сивну оплату. Кращі працівники були відмічені званнями Ветеран праці, представлені до Алеї Слави та урядових нагород. Серед таких треба відзначити І.М.Супрун, Т.А.Веслогузову,
Н.А.Кияшко та інших. Для молодих спеціалісті був створений клуб молодого вихователя Росток, засідання якого проходили на дуже високому професійному рівні. За клубом були закріплені наставники – досвідчені ветерани праці. Хочеться відмітити, що всі новації, всі нововведення, все перше і прогресивне було саме тут – в дитячих закладах радіозаводу. Робота велась величезна у всіх напрямках морально- естетичному, трудовому, культурному, фізичному. Здоров’ю дітей приділялась надзвичайна увага, робилося все можливе для розвитку фізичної культури.
Дитячі садки ділилися своїм досвідом не тільки з українськими вихователями, ай з іноземними колегами. Періодично досвід показували на ВДНГ у Москві. На базі дитячих садків Київського радіозаводу проводились всеукраїнські, всесоюзні семінари та практикуми, а також дуже часто приїздили іноземні делегації, щоб перейняти досвід. До дітей приходили в гості ветерани заводу, Герої Соціалістичної праці, ветерани спорту, олімпійські чемпіони. Треба зазначити, що не всі нововведення проходили легко, і керівництво заводу часто йшло на ризик,але він завжди був виправданий. І сьогодні ми користуємося всіма надбаннями і благами, які було закладено свого часу Київським радіозаводом. В х роках велика увага в навчальних закладах приділялась виховній роботі, що була спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, пам’яті про героїчні сторінки Великої Вітчизняної війни. У школах району проводилася пошукова робота, створювалися музеї, експозиції, виставки. 21 вересня 1967 року в школі № 111 було відкрито Музей партизанської слави. Відкривав музей Сидір Артемович Ковпак і його бойовий побратим Яків Григорович Панін. Музей став центром патріотичного та естетичного виховання школярів, а доброю традицією школи – щорічні туристичні походи та екскурсії, зустрічі із партизанами – ковпаківцями.
1975 року директором школи став Калінічев А. Г. За фахом
– учитель історії. Він активізував роботу учнів та вчителів школи. 25 травня 1977 року, удень народження Сидора Артемовича, на подвір’ї школи було встановлено пам'ятник С.А. Ковпаку. Автор пам'ятника – архітектор, колишній партизан- ковпаківець, командир кавалерійського дивізіону, Герой Радянського Союзу С.П.Тутученко. 22 вересня 1977 року, відповідно до Постанови Ради Міністрів Української PCP, школі №111 присвоєно ім'я державного і громадського діяча, двічі Героя Радянського Союзу Ковпака Сидора Артемовича. 1969 року, згідно з Постановою Дарницького РП КП України та виконкому райради депутатів трудящих, відкрив для дітей свої двері Палац піонерів в Дарницькому районі м. Києва на вул. Ілліча 10/5. Пізніше Палац отримав нове приміщення. Першим директором закладу була Восковецька Ганна Юріївна.
З серпня 1975 року в Дарницькому районі розпочав свою роботу навчальний заклад для дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, нині школа-інтернат №12.
13 листопада 1977 року було урочисто відкрито школу №217. Першими увійшли учні перших класів у супроводі десятикласників. Ця школа будувалася за ініціативи командира в/ч 52255 Папяна Павла Аголойовича. У Москві це будівництво було санкціоновано Головним Маршалом бронетанкових військ СРСР Амазаспом Хачатуройовичам Бабад- жяном. Закінчити будівництво до го вересня будівельники не змогли. На цей час вже були набрані педагогічні кадри, керівництво ї школи (директор Кушнарьов) виділило приміщення для навчання на другій зміні. Директором школи призначено Калінічева Андрія Герасимовича. Школа №217 розташована там, де в роки Великої Вітчизняної війни була територія Дарницького концтабору. Поряд із школою знаходиться кладовище, де поховано близько 40 тисяч радянських військовополонених та цивільних громадян, замордованих фашистами. Уроці в Дарниці гітлерівці створили два концтабори. Уроці на кладовищі було встановлено пам’ятник жертвам фашизму. Проте встановити, хто похований там, не вдалося. Полковник Ярема М.Г. в Центральному архіві Червоної армії в Подольську ( під Москвою) знайшов картки на загиблих. Ці події визначили пріоритетний напрямок виховної роботи школи №217 – військово-патріотичний. У пошукову роботу включилися учні та вчителі. За допомоги районної ради на кладовищі було встановлено плити з іменами загиблих, школа по всьому СРСР шукала рідних і близьких людей тих, хто лежав у Дарницькій землі. Зібрані матеріали були розміщені в музей Бойової і трудової слави, якому в 2005 році присвоєно звання «Зразковий».
Відкриття школи №217.
Музей двічі Героя Радянського Союзу Ковпака Сидора Артемовича в СЗШ №111.
ІС
У хіна початку х років було прийнято ряд документів, спрямованих на покращення роботи системи народної освіти. 1984 року було накреслено і прийнято основні напрямки шкільної реформи підвищення якості освіти і виховання поліпшення трудового виховання і професійної орієнтації учнів зміцнення навчальної дисципліни і розвиток учнівського самоуправління підняття громадського престижу та авторитету учителя, передбачено перехідна навчання дітей з річного віку та на річний термін шкільного навчання змінювалася структура загальноосвітньої школи початкова класи, неповна середня 1-9 класи, середня школа
1-11 класи, зменшувалась наповнюваність 1-9 класів до 30 чоловік, 10-11 класів до 25 чоловік У цей час Київське міськвно спрямувало основні зусилля на зміцнення матеріально-технічної бази та капітальне будівництво шкіл. Так, лише протягом 1982 року в Києві введено вдію школи на 9,4 тис. учнівських місць. Усього вмісті в
308 загальноосвітніх школах у 1983/84 н.р. навчалося понад
313 тис. учнів. 1 вересня 1982 року гостинно відчинила свої двері для учнів селища Бортничі середня школа №280. Значна увага приділялася мережі позашкільних навчальних закладів. Розпочала свою роботу в жовтні 1981 року Станція юних техніків Дарницького району м. Києва. Упер- ший навчальний рік СЮТ зібрала у своїх стінах захоплених творчістю хлопчиків та дівчаток. Станція юних техніків стала справжнім осередком технічної творчості в районі і тому в
1990 році була перейменована на Центр технічної творчості та професійної орієнтації шкільної молоді.
У 1984 році квітневий пленум ЦК КПРС і пленум ЦК КПУ схвалили план реалізації Основних напрямків реформи загальноосвітньої та професійної школи. За часом здійснення їх поділяли натри основні групи. Перша (1984/85 навчальний рік) мала наметі поліпшення викладання трудового навчання та профорієнтації, нагромадження досвіду навчання дітей із річного віку. Друга (з 1986 р) – поступовий перехід до річного терміну навчання. Сюди входило введення нових навчальних планів і програм, підручників і посібників, підвищення заробітної плати вчителям. Третя – завершення переходу на нову структуру загальної середньої і професійної освіти. У світлі даних нормативних документів і проводилися реформи в навчальному процесів Дарницьких освітніх закладах. Подальша історія Дарницької освіти тісно пов’язана з розбудовою нових житлових масивів – Харьківського, Позняків,
Осокорків. Зводилися багатоповерхівки, приїздили нові мешканці. Подвір’я новобудов швидко наповнювалося дитячими голосами. А це означало, що в першу чергу потрібні були дитячі садочки та школи для нових мешканців району. З
1983 року розпочала свою роботу школа №237, за статусом це була українська школа з українською мовою навчання і вивченням французької мови. 1 вересня 1985 року напер- ший дзвоник запросила близько 2500 учнів школа №255. Через рік, привітно розкривши свої двері, прийняла сотні дітей школа-новобудова №261. 1987 року збудовано і відкрито школи №266 та №267. Серед школярів, які переступили поріг школи №266, був Чемпіон світу в надважкій вазі за версіям
WBA / IBF / WBO / IBO і журналу «The Ring»/ – Володимир Кличко . Уроці було побудовано СЗШ № 274. 1989 року на святковій лінійці було вручено символічний ключ до знань директору школи №284, гостинно відчинив свої двері навчальний заклад нового зразка – ліцей «Інтелект».
У 1989 році було створено Юнацький клуб авіаторів на чолі з льотчиком Іваном Семеновичем Москальовим. У гуртках цього клубу діти мали можливість ознайомитись з льотними спеціальностями вже з го класу, вивчали конструкції літальних апаратів, двигунів, аеродинаміку, основи спеціальної документації, керування літаком. Теоретичні класи знаходилися на Березняках і на Харківському масиві. На практичні заняття дітей возили до Київського міжнародного університету цивільної авіації, де учні мали змогу відпрацьовувати свої знання на різноманітних тренажерах, освоювати пілотування літака, працювати з приладами. На столичному аеродромі Чайка у вихованців була можливість підніматися в повітряна справжньому літаку. Понад сто вихованців клубу стали студентами, а потім випускниками українських авіаційних вузів. Національна система освіти формувалася в і роки в умовах значних зміну духовному житті суспільства, в контексті загально цивілізаційних трансформацій, зумовлених значним поширенням нових освітніх технологій та істотним розширенням можливостей і потреб в індивідуальному, особистісному
Відкриття школи №280 в селищі Бортничі.
Тренування вихованців секції карате гімназії №267.

14
ДАРНИЦЯ_

Нарис історії освіти Дарниці
ІСТОРІЯ
розвитку людини. Реформи були зорієнтовані на створення нової системи освітив Україні, збереження й примноження здобутого в радянські часи досвіду та одночасно внесення суттєвих корективу цілі, завдання й зміст освітянського процесу. В 1990 році на карті Дарницького району з’явилося відразу п’ять навчальних закладів початкова школа №295; гімназія Діалог, СЗШ №289; СШ №290 та СШ № 291. З 1 вересня 1991 року було введено вдію середню школу №296. Хрещеними батьками цих навчальних закладів можна назвати О.І.Чебуніна, М.П. Кирилюка, В.І.Братусь, С.І.Смолянову,
І.Є.Кривоконь, Н.П.Штангей.
Золотими літерами в багатовікову історію нашої Вітчизни навічно вписано 1991 рік – проголошення Незалежності України. 24 серпня на позачерговій сесії Верховна Рада України прийняла Акт проголошення Незалежності України. У доленосному історичному документі йшлося про здійснення традиції національного державотворення українського народу, про використання ним права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, про створення самостійної Української держави України. Акт визначав, що територія демократичної України є неподільною і недоторканною, на якій мають чинність виключно Конституція та закони України.
Почалася розбудова нової незалежної держави. Змін та реформувань зазнала і сфера освіти. «…У той час з’явилися перші ліцеї, гімназії, нові школи, які працювали за різними педагогічними методиками, і нам хотілося, аби все що є найкращого у світовій освіті, було в освіті київській, – згадує Го- рюнова В.З., яка багато років очолювала освіту Дарницького району. – Тому ми впроваджували і вальдорфську методику, і методику Марії Монтессорі, приділяли значну увагу розвитку технічної творчості, технічному навчанню, математиці, хоча це був час, який давав батькам і дітям можливість навчатися там, де їм подобалось, а нам – значно покращити якість навчання. І нам хотілося, щоб з лівого берега на правий діти за наукою не їхали. Нам потрібно було створювати гарні школи в районі. (Після зміни структури міста в 2001 році Віра Зіновіївна Горюнова працювала першим заступником начальника столичного управління освіти і науки, у липні 2010 року призначена начальником Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації).
З метою створення умов для виявлення здібних та обдарованих дітей, самостійного вибору ними шляхів одержання освіти, формування суспільно активної і творчої особистості в 1992 році відкрито ліцей Наукова зміна, розпочали свою роботу СЗШ №302, СЗШ №303, СЗШ У районі велася серйозна робота із розвитку дошкільної освіти. Район отримав 9 ошатних садочків від Київського радіозаводу, були переданій збережені садочки військової частини. Дошкільні заклади переходили в комунальну власність. У Дарницькому районі був широкий спектр дошкільних установ для дітей із поганим зором, з порушеннями слуху, логопедичні дитячі садочки.
1993 року ведеться інтенсивна забудова Осокорків,
Позняків. На місці озер та боліт виростають прекрасні освітні заклади СШ №314, СЗШ №309 СЗШ №315 (1994 рік, СЗШ
№316 (1995) та СЗШ №323 (Уроці було розроблено та затверджено на ІХ сесії ХХІІІ скликання Київської міської ради Програму Столична освіта.
2001-2005 роки, яка й визначила перспективи освітньої галузі міста Києва. Програма складалася з 11 розділів, кожен з яких охоплює стратегічні напрямки розвитку столичної освіти, викладені в проектній формі (загалом – 32 проекти. Зароки незалежності України зроблено суттєві кроки в розбудові національної системи освіти розроблена нова законодавча база освітньої галузі створено вітчизняні підручники й педагогічну пресу оновлено зміст освіти, насамперед, в суспільно- гуманітарній сфері розширено масштаби україномовної освіти зроблено вагомі кроки щодо входження української освітив Європейський і світовий освітній простір. Зокрема приведено у відповідність до міжнародних вимог освітньо- кваліфікаційні рівні та ступеневість освіти, розроблено держстандарти освіти, укладено угоди про співпрацю збільш як п’ятдесятьма країнами світу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 року №1717 в 2001 році розпочався поступовий перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, створення умов для зміцнення здоров’я школярів оновлення змісту освіти перехідна компетентісний підхід до організації навчального процесу.
У цей період головою Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації був Кір’ян Валерій Андрійович, добрий господарник, який в першу чергу дбав про зміцнення матеріально-технічної бази шкіл забезпечення навчальних закладів Києва комп’ютерною технікою, інтерактивними дошками, наочними посібниками з природничих дисциплін, фонтанчиками для питної води. З його ініціативи створювалися школи спортивного профілю, упорядковувалася оренда шкільних приміщень. З травня 2005 р. по травень 2006 р.
Кір’ян Валерій Андрійович керував столичною освітою, одночасно обіймав посаду заступника голови Київської міської державної адміністрації.
Новий час вимагав нових підходів до вирішення проблем, нових методів роботи, нового змісту та ціннісних орієнтирів. У навчальний процес почали вкладати елементи народної педагогіки, етнографії, народної творчості. У багатьох шко-
Музей Олександра Кошиця в СШ №296.
ІС

15
лах було створено кімнати та куточки народного побуту, українські світлиці. Уроці було проведено реконструкцію музею Історія Дарниці, який функціонує вже понад три десятиліття. З 1999 року керує роботою музею вчитель історії
Бумагіна Оксана Арсентіївна. Усі експонати та матеріали зібрані вчителями та учнями школи. Музей Історія Дарниці зареєстрований при спеціалізованій школі №127 Дарницького району м. Києва наказом Головного управління освіти і науки №330 від 16 липня 2004 року, свідоцтво №26-107. З
2010 року Музей Історія Дарниці носить ім’я зразковий наказ МОН №317, від Із 2006 року краєзнавча робота школи №111 тісно пов`язана з роботою земляцтва «Позняки». Земляцтво об’єднує учнів, учителів школи, батьків, позняківців. Мета земляцтва – зберегти пам’ять про культуру та звичаї села Позняки. Голова земляцтва Покотило Н.О., депутат го скликання Верховної Ради, яка в минулому закінчила цю школу, булав ній учителем, директором. За підтримки земляцтва створеному- зей Родинний гай. Село Позняки», який був відкритий 28 серпня 2009 року. У музеї демонструються експонати, які висвітлюють історію та традиції села Позняки.
На початку ХХІ століття в напрямі формування мережі загальноосвітніх закладів держава передбачала реалізацію гарантованого конституційного права для кожного громадянина на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти, створення умов для всебічного розвитку особистості, високого рівня підготовки учнів у відповідності до вимог сучасності. Навчальні заклади, які були відкриті в цей час в Дарницькому районі, – це школи нового покоління. Тут діти отримують можливість оволодіти системою знань та навичками наукової, дослідницько-експериментальної, конструкторської, винахідницької, раціоналізаторської діяльності та навичками роботи з сучасною технікою і новітніми технологіями. 1 вересня 2001 року відкрилася
Слов'янська гімназія, 2004 року – Скандинавська, 2008 року – школа майбутнього №329 Логос, 2011 – Київська інженерна гімназія.
ХХІ століття в усіх сферах життєдіяльності людини й суспільства в цілому висуває нові, раніше невідомі завдання. Це ставить перед людиною, а отже, і перед освітою – сферою, що готує молоде покоління до життя, – небачені раніше, невідомі завдання. Зумовлено це переходом людства на перетині тисячоліть до нового типу цивілізації. Освіта
ХХІ століття – це освіта для людини. ЇЇ стрижень – розви- ваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. ХХІ ст. – це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості й культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджальний характер. Саме такі завдання ставлять перед собою і покликані вирішувати навчальні заклади Дарницького району. У районі функціонують також навчальні заклади приватної форми власності гімназії Європа та «Тріумф».
Сьогодні освіта Дарниці – це перш за все майже 45 тис. дітей, які виховуються і навчаються в закладах району, це
10 тис. фахівців, що працюють в освітній галузі. Мережа Дарницької освіти складається із 105 установ. 2011 року освітянська мережа поповнилася 3-ма сучасними навчальними закладами Київською інженерною гімназією та 2 дошкільними закладами. 56 садочків відвідує біля 15 тисяч дітей. Близько 2500 дітей у 16 дошкільних навчальних закла-
День Європи в Києві. Фестиваль скандинавських країн в Скандинавській гімназії.
Сучасний вигляд Київської Інженерної гімназії.
Президент Україна В. Янукович відкриває сучасній навчальний заклад –
Інженерну гімназію.

16
ДАРНИЦЯ_

Нарис історії освіти Дарниці
ІСТОРІЯ
дах мають можливість отримувати реабілітаційно-корекційну допомогу. У 37 загальноосвітніх закладах отримують базову та повну середню освіту більше 30 тис. учнів.
Очільником Дарницької освіти з 2011 року є Тимченко Сергій Михайлович, професор, доктор історичних наук, чудовий керівник, який раніше очолював Запорізький національний університет. У школах Дарницького району працює багато цікавих, талановитих учителів. Напередодні Дня учителя 2011 року Журнал Фокус склав список із 25 успішних учителів України, котрі вміють надихнути школярів на високі досягнення. Серед них вчителі ліцею Наукова зміна Наталія Михай- лова ( українська література, яка розробила сайт-підручник з української літератури Еврика, веде блог з дистанційного навчання, та Олена Юрченко (хімія) – створила авторський блог з хімії «Хімікус цікавіус», який посів І місце в конкурсі компанії Intel Навчання для майбутнього».
У Дарницькому районі м. Києва також працює 21 Заслужений вчитель та Заслужений працівник освіти».
З метою пошуку нових ідей, технологій, перспективного педагогічного досвіду, підтримання та популяризації фахової і професійної майстерності вчителі району щороку беруть участь у Всеукраїнському конкурсі Учитель року. Активними учасниками цього конкурсу є педагогічні працівники таких закладів освіти СШ №274, СШ №296, СШ №302, Скандинавська гімназія, гімназія №315, Слов’янська гімназія, СШ Педагогам Дарниці притаманні нові професійно-педагогічні дії, спрямовані на вирішення актуальних проблем виховання та навчання з позицій особистісно орієнтованої освіти, цілісна теоретична, технологічна і методична концепція оновлення педагогічної діяльності, що забезпечує її вихідна якісно новий рівень.
У 48 закладах освіти Дарницького району діють інноваційні програми, проекти, курси. Найбільш ефективно в напрямі інноваційного пошуку працюють – ліцей Наукова зміна (9 інноваційних програм – гімназія №290 (3 інноваційні програми – гімназія №323 (3 інноваційні програми)
Однією із форм упровадження сучасних інформаційних технологій є використання елементів дистанційного навчання в закладі. Прикладом такого навчання в ЗНЗ районує продовження експерименту Дистанційне навчання школярів гімназія №290, Слов’янська гімназія, ліцей Наукова зміна»).
У районі створена система роботи із здібними та обдарованими учнями. Учні ЗНЗ беруть активну участь у Всеукраїнських олімпіадах, конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України. У 2010-2011 навчальному році в районі працювали 30 шкільних наукових товариств учнів, 2 позашкільних наукових товариства та 3 колективних члени МАН (ліцей Наукова зміна, гімназія №315,
«Діалог»).
За версією журналу Фокус від 24 квітня 2012 р. ліцей Інтелект НТУУ КПІ визнано одним з найкращих навчальних закладів України (Для розрахунку Фокус використовував сумарну частку учнів кожної школи, які здали той чи інший предметна найвищі оцінки – від 190,5 до 200 балів за шкалою ЗНО, що в більш звичній для батьків системі оцінювання еквівалентно оцінці відмінно. Приємно зазначити, що упродовж усіх років існування ЗНО ліцей Інтелект незмінно потрапляє в десятку найкращих ЗНЗ України. Концептуальні засади реформи освітив Україні визначені державною національною програмою Освіта (Україна
XXI століття, спрямованою на досягнення якісно нового стану навчання та виховання українських громадян, що відповідатиме сучасному цивілізаційному рівню, та інтеграцію освітив міжнародний світовий простір. Школи районує
Директор Слов'янської гімназії Г. Беженар проводить урок історії.
«Майстер-клас» у оригіналі. Педагогічна віставка, вересень р. Гімназія №267.
31 Молодіжний конкурс науки та винахідництва у Пекіні. Золота медаль –
Осіпа Олексій, Курінна Олена – учні ліцею Наукова зміна».
ІС
партнерами закордонних закладів освіти. 1997 року перші партнерські зв’язки школи №314 з німецьким м. Шверін започаткували обмін учнівськими та вчительськими делегаціями, це сприяло якісному вивченню іноземної мови. З 2007 року школа співпрацює з гімназією м. Лоне та гімназією Кете
Кольвітц м. Дортмунд, Німеччина.
Слов'янська гімназія підтримує творчі зв'язки з більшістю кращих вищих навчальних закладів України та партнерські зв'язки з відповідними закладами Польщі, Чехії, Сербії, Чорногорії, Хорватії та Болгарії. У школі №290 започатковано Українсько-
Шотландський проект, особливістю якого були поїздки груп учнів (хлопців) у Шотландію, перебування їх у скаутському таборі та проживання всім ях. І такі приклади співробітництва має ледь не кожен навчальний заклад району.
Характерною рисою освіти району завжди було активне впровадження в навчально-виховний процес інноваційних проектів і програм. І сьогодні продовжуються ці традиції. Уперше в м. Києві впроваджується вжиття проект Дарницька електронна навчально-методична бібліотека, яка створена для корпоративних мереж загальноосвітніх закладів району з метою доступу учнів, учителів та батьків до об’єднаних навчальних ресурсів та забезпечення повноцінного інтернет- супроводу шкільного навчання. Запрацював проект «Енергозбереження в навчальних закладах Дарницького району, виконання якого спрямоване на забезпечення реалізації в освіті району державної політики в сфері енергозбереження, а також формування в учнів свідомого ставлення до кроків, спрямованих на заощадження енергетичних ресурсів.
Один із пріоритетів освіти району – це робота з Національною академією педагогічних наук України. Дарницький район першим у Києві уклав Угоду з Академією про співпрацю. Завдяки цьому у педагогів районує можливість безпосередньо брати участь у розробці навчально-методичного забезпечення освітнього процесу. Суспільство приділяє велику увагу здоров’ю дітей, формуванню здорового способу життя, а це перш за все можливість займатися різними видами спорту. Особливістю навчальних закладів районує найбільша вмісті кількість басейнів – 46. З них 36 – функціонують усадках у школах.
Дарницький район має розгалужену мережу гуртків, спортивних секцій, творчих об’єднань школярів. У районі функціонують 4 позашкільні навчальні заклади. Сьогодні Дарниця пишається творчими досягненнями народних художніх колективів естрадно-духової студії Сувенір та вокально-хорової студії Радість (Дитячо-юнацький центр, зразкових художніх колективів хору Соняшник та хору хлопчиків «Амадеус» (БДЮТ «Дивоцвіт» ), ансамблю народного танцю Гопак ( гімназія №267 ), хореографічними ансамблями Візаві ( СЗШ № 62), Країна танців (СШ №274),
«Росточки» (ДЮЦ), гуртків декоративного живопису та петриківського розпису Дитячо-юнацького центру, студії образотворчого мистецтва Сонечко та гурткам якої іграшки Казка ( БДЮТ «Дивоцвіт» ), творчого об’єднання Берегиня Центру ТТМ.
Суспільство стає дедалі більш людиноцентриським. Отже, індивідуальний розвиток людини, особистості за таких умов є, з одного боку, основним показником прогресу, аз іншого – головною передумовою подальшого розвитку суспільства. Ось чому найбільш пріоритетними сферами в ХХІ столітті стає освіта як сфера, що олюднює знання та забезпечує індивідуальний розвиток людини.
Історія освітив Дарницькому районі позначена яскравими подіями і особистостями, це історія, якою варто пишатися.
Туристсько-краєзнавчі походи, змагання, дослідження. Ліцей Наукова зміна».
Ми готові до навчання. Скандинавська гімназія.
Басейн Київської Інженерної гімназії.

м. Київ, вул. Харківське шосе, 168-К
Тел.: (044) 562-64-54, 562-84-40
e-mail: uo-drda@ukr.net


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал