Поезії Богдана Чепурка 8 Про загрозу популізму 10 Історичні серпневі дні 1991-го 11 Нова книга





Сторінка1/4
Дата конвертації26.12.2016
Розмір0.56 Mb.
ТипКнига
  1   2   3   4

Поки маємо час, усім робімо добро (Посл. Св. Павла Гал. 6.10)
СЕРПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ 2016 Р.
№ 8-9 (341-342)
Газета заснована 1 вересня 1989 року наш індекс 61671
Н
В ЦЬОМУ ЧИСЛI:
Рання історія Почаївського манастиря 2
З духовної скарбниці

Старої України 4
Поезії Богдана Чепурка 8
Про загрозу популізму 10
Історичні серпневі дні го 11
Нова книга про Майдан Гідности 12-13
Михайлівський Золотоверхий Собору Київі
Митрополит ІЛАРІОН
Молитва до Бога вiд усi
є
I
землi нашо
I
О
,
Владико, Царю і Боже, великий і славний Чоловіко- любче, то за труди славою і честю нагороджуєш, що чиниш учасниками Свойого Царства, пом’яни, будучи добрим, і нас, Твоїх нищих, Твоє ж бо ім’я – Чоловіколю- бець. Хочу нас і немає добрих діл, але Ти, по великій Твоїй милості, спаси нас Ми ж бо Твій народі вівці Твоєї пастви і стадо, що його Ти щойно почав пасти, вирвавши з погибелі ідолослужіння.
Пастирю Добрий, що віддав душу за овець своїх, не полиши нас, щоб ми знову зблудили, не оставляй нас, щоб ми знову не згрішили супроти Тебе, як новокуплені раби, що в усьому не можуть догодити своєму панові.
Не гидуй, що стадо мале, лише скажи до нас Не бійся, мале стадо, бо Отець ваш Небесний ласкаво
Закінчення на стор.2
зволив дати вам царство. Багатий Він на ласку й добрий щедротами».
Ти, що обіцявся приймати тих, що каються, і що очікуєш навернення грішників, не пом’яни гріхів наших многих; прийми нас, що звертаємося до Тебе, зітри те, що записано про наші прогрішення, упокори гнів, що ним ми Тебе розгнівили, Чоло- віколюбче. Бо Ти Господь, Владика і Творець, і Тобі належить власть над тим, чинам жити, чи вмирати.
Уменши гнів, о Милостивий, що нам належиться за наші діла відверни спокусу, бо ми лише земля і порох. І не суди рабів Своїх. Ми народ Твій, Тебе шукаємо, до Тебе припадаємо, до Тебе примилюємось.
Ми згрішили й зла накоїли, мине оберігались, ані не чинили так, як нам було заповіджено.
Будучи самі земними, ми склоню- вались доземних речей і лукавили перед лицем Твоїм. Ми віддались тілесним пристрастям, ми стали рабами гріха й життєвих турбот ми стались рабами, що втікають від свого панами позбавили себе добрих діл, стали окаянними через погане життя.
Ми каємось, прохаємо, молимо. Каємось задля наших злих діл, прохаємо, щоб Ти наслав страх Свій у наші серця, прохаємо, щоб на Страшному Суді помилували нас. Спаси нас, помилуй нас, навідай нас, змилосер- дися над нами Помилуй нас, бо ми Твої, твір Твій, діло рук Твоїх.
Бо якщо зважатимеш на беззаконня, Господи, то хто останеться? Якщо нагороджуватимеш кожного заділа його, то хто спасеться? Адже ж від Тебе є прощення адже ж від Тебе милість й ізбава велика, і душі наші в Твоїх руках, і дихання наше по Твоїй волі.
І коли доброзичливо глядиш на нас, благоденствуємо, а коли сердито поглянеш, зчезнемо як ранішня роса, бо не встояти порохові проти бурі, а нам проти гніву Твого.
Але як сотворіння, прохаємо Того, що нас сотворив: Помилуй мене, Боже, по великій милості Твоїй (Пс.
50, 3) Усе, що добре, від Тебе на нас усе, що неправедне – від нас Тобі, бо ми всі відвернулись, всі разом стали негідними.

НАША ВІРА

СЕРПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ 2016 р, № 8-9 (341-342)
НАША ВІРА

СЕРПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ 2016 р, № 8-9 (341-342)
2
3
Церква і суспільство
Закінчення. Початок на стор.1
Володимир РОжкО, кандидат церковно-iсторичних наук, м. Луцьк
Рання iстоРiя Почаївського манастиря
Почаївський манастир – велика православна святиня історичної Волині й усієї України. Його історія вусі віки мала своїх дослідників. Одні намагалися на основі джерел пізнати істину, другі ж її викривлювали на дого- ду королям, царям, вождям. Щодо греко-католиків, то вони ніколи не претендували у своїх наукових дослідженнях ні на першість заснування святині, ні на її унійну сутність, і переважна більшість їх праць мала об’єктивний характер. Серед них і відоме дослідження «Monastyr skit»,
1732 р, в якому автор – невідомий василіянський чернець наголосив, що засновником обителі і першим настоятелем був православний інок Методій – від 1213 року. Ця рукописна книга в історіографії Почаївського ма- настиря – одне із небагатьох збережених джерел. Серед пізніших василіянських видань назвемо працю, також видану польською мовою, – Гора Почаївська», 1742 і 1757 років, а також Православна Гора Почаївська»,
1773 року.
«Гора Почаївська» – це передання проз явлення Божої Матері у вогняному стовпі на скалі, про Стопу Богородиці, Її Чудотворну ікону, про фундаторку святині православну українську шляхтянку Анну
Гойську, Преподобного Іова та чуда від ікони Почаївської Божої Матері до 1777 року. Праця перевидавалася в 1793 і 1803 роки і залишається важливим історичним джерелом. Сам Почаївський манастир видав «Матеріяли по історії
Почаївської Лаври – збірник документів початку ХVІІ ст., які доповнюють окремі сторінки ранньої історії святині.
Також видне місце в історіографії Святині обіймає Житіє Блаженного Отця нашого Іова Желізо», Почаїв,
1791 та Книга Блаженного
Іова Желіза ігумена Почаїв- ського, власною рукою його написаная». Книга писана українським півуставним письмом ХVІ–XVІІ століть, уній вміщено бесіди, повчання Преподобного Іова. Власне на цих та інших рукописних і друкованих джерелах отці василіяни будували всі подальші дослідження зокрема, прот. А. Хойнаць- кого – «Сказаніє про Поча-
ївську Лавру архимандрита
Амвросія, Почаїв, Новітнім співцем По- чаївського манастиря був митрополит Іларіон. Його книга Фортеця православ’я на Волині Свята Почаївська Лавра, Вінніпеґ, 1961. – 398 стор. – це синтеза праць попередніх дослідників, критично переосмислених, і власних знахідок в архіві
Почаївського манастиря.
Московська історіографія внесла велику кількість перекручень, неточностей і т. п. Справді, визнати московським дослідникам правдивий час заснування і будівництва Почаївського та інших манастирів – означає писати про час, коли ще не було й згадки про Москву і Московію. Тоді як в Україні вже в Х ст. бачимо цілу низку печерних манастирів і храмів Божих, духовний і освітній розквіт народу. Ось тому московські дослідники чудесну подію, яка сталася на Святій горів Почаїві – З’яву Богородиці у Вогняному стовпі, переносять на півтора століття пізніше, і саму назву гори трактують невірно.
Літописець батьком чернецтва вважав в українському монашестві преподобного Іларіона, який викопав собі печеру для усамітнення і молитов у Київі на Берестові, і його печеру по ньому зайняв преподобний Антоній, по прибутті з Афону… Одна- че на Волині й до них були подвижники, які заснували цілу низку печерних манас- тирів в природних, напів- природних, власноруч видовбаних печерах на південній
Крем’янеччині, серед них і на
Почаївській горі.
Про витоки Почаївського манастиря з Методієвської доби, і саме з печерного, йдеться в авторитетних джерелах, зокрема «Monastyr
Skit» та в працях прот. Андрія
Хойнацького, де він подав думки відомого прочанина АН. Муравйова, який в своїх нотатках, зроблених під час прощі, слушно нагалошує: Не на висоті скали Почаїв- ської, а в глибині її печер потрібно шукати першопочатко- ву історію гори Почаївської».
Коли дивитися з великої Лаврської галереї напів- денний бік унизу напрямку архиєрейського саду, то внизу прямо під ногами відкривається заглиблена залізна покрівля – якраз над печерною церквою святих Антонія і Феодосія. І хоч церква облаштована 1858 року за розпорядженням тодішнього священноархимандрита
Почаївської Лаври архиє- пископа Арсенія, пізнішого митрополита Київського, але в основі ідеї створення її під горою Почаївською було те, що в тій печері слід шукати початків чернечого життя на Святій горі Поча-Діва.
Невідомий автор
«Monastyr Skit», 1732 р. пише, що наприкінці ХІІ ст. жив біля Почаївської гори побожний шляхтич Туркул, який бачив видіння усні йому являлася Божа Мати… Десь
1213 року прибув до Туркула чернець із Афону Методій, глибокий старець. Туркул розповів йому про своє видіння Богородиці, показав гору та її довкілля. Затвердженням московської історіографії чернець-старець Мето- дій був грек, насправді – без сумніву, то був волинський праведник, який довгий час перебував на Афоні, бовті часи там було чимало наших земляків (Св. Антоній – також, і повернувся до Святої гори Почаївської.
В «Monastyr Skit» знаходимо і такі думки «Туркул серцем прикипів до манастиря». Постає запитання чи можна любити те, що відсутнє Отож боголюбивий Туркул бачив не лише видіння Божої Матері, ай печерний манас- тиру Почаївській горі, побожне життя ченців анахоретів. Поруч печерного манастиря
1 травня 1213 року він збудував невелику дерев’яну каплицю, чим поклав початок наземній святині на Почаїв- ській горі. Ось як описав цю церкву каплицю невідомий автор праці «Monastyr Skit»: Каплиця була вибудувана з дерева, нарубаного на тій самій горі. Вона мала шість ліктів довжини, чотири ширини. Збудована подібно студ- ні без фундаменту і стовпів, просто в зрубі з вільним входом до неї без дверей. В каплиці висів образ Божої Матері, яка стояла у вогняному стовпі, і перед Нею на столику – хліб, вода і сіль. Над входом в каплицю насті- ні – вирубаний напис – хто, чому і коли побудував її…
Образ Богородиці у вогняному стовпі побожний Туркул приніс із власного дому. Його намалював на липовій дошці олійними фарбами Методій, що прибув із Греції і гостив у нього вісім днів.
Образ намальований з переказу видіння Туркула нагорі під час полювання. Старець диякон Методій по- благословив ним Туркула і сказав Я той образ намалював на місці чуда і підписав на пам’ять про чудо
13 лютого 1213 року. Також диякон чернець Методій розповів побожному Туркулу про Святу Гору Афон і просив побувати там на прощі.
Через два роки Туркул вирушив до Греції і в дорозі важко захворів. Молячись про допомогу, він дав обітницю вибудувати святиню на Почаївській горі. В Греції не оминув жодної місцевої святині, побував на Афоні, зустрівся з дияконом-стар- цем Методієм і оповів пробачене чудо явлення Богородиці. Разом з Туркулом через шість років побуту в Греції
16 серпня 1219 року диякон
Методій прибув на Святе місце і постановив собі не залишати його до смерти. Він також повідомив родину
Туркула про свій намір заснувати і побудувати на Святому місці (йому також шість днів являлося видіння Богородиці) наземний манастир, що і зробив 29 серпня 1219 року.
Манастир-скит було названо
Почаївським відгори депо- чали показуватися чуда Божі. Назву гори «Почаївська» автор виводив також від слова почалися, маючи на увазі з’явлення Божої Матері, Поча-Діви.
Манастир заклали на 15 ліктів ширини і 20 довжини. Будували манастир вірні разом з преподобним Методі-
єм. Так постала на Святій горі невелика каплиця і келії для ченців.
Коли манастир був збудований знаходимо в рукописному джерелі «Monastyr
Skit», – 1220 року боніфатій
Методій освятив храм в ім’я
Преображення Господнього. Дванадцять робітників, які будували святиню, лишилися тут ченцями Миколай з дому Чворовичів, Геролім з дому Воголів, Тимофій з дому Чоловіцькі, Матвій з дому Судоловські, Андрій з дому Якубовичів, Станіслав
Громадовські, Петро з дому
Ходзоковських, Пилип з дому
Мочогарів, Йосип з дому Гро- потунських, Уліян з дому Оча- новичів, Воніфацій з дому
Жарковичів, Олександер з дому Говоказу, а диякона
Методія вибрали на ігумена манастиря.
Манастир скит був обнесений дубовим частоколом і будівлі зроблені в зруб з дубового дерева, нічим не помальованого. Праворуч при вході до обителі були манастирські келії, каплиця диякона Методія – ліворуч, до якої він щонічно ходив на молитву.
Вірні, які приходили до манастиря скита, спостерігаючи скромне ангельське чернече життя, перейнялись глибокою пошаною, жертвували хлібі сіль, навіть розбійники, як наголосив укладач, учащали на служби Божі до святині на
Почаївській горі. Багато вірних свої добра заповідали манастирю скиту і храмові
Преображення Господнього, який був прибраний на взірець грецьких православних святинь. У вівтарі містився образ Божої Матері, намальований дияконом Методі-
єм, а під образом Богородиці напис слов’янською мовою Вона стерла голову змія, а нам відчинила ворота Небесні до царства Небесного. Два янголи в синюватім вогні тримали над головою Богородиці корону, а по боках два вівтарці малих – праворуч Бог Отець з написом внизу Приходьте до Мене і успадкуєте Царство Небесне ліворуч образ Спасителя, розп’ятого на хресті з написом під ним «Душе правовірна, хочеш життя вічного Я є життя вічне. З боків на стінах намальовані олійними фарбами 12 образів на дубових дошках всі роботи диякона Методія, анотовані слов’янською мовою. Євангелія і всі богослужбові книги були також слов’янською мовою, принесені дияконом
Методієм з Греції, і цією мовою він правив Служби Божі в церкві Преображення Господнього і каплиці.
В рукописній праці
«Monastyr Skit» подано й опис каплиці диякона Мето- дія, що стояла заворотами манастиря до якої була лише вузька покручена стежка. На-
імовірніше, на думку автора, та стежка вела до каплиці печерного манастиря, де молилися ченці анахорети, первісні насельники обителі на Святій горі. Над брамою до манастиря скиту був образ Спасителя в хмарах на небі, зліва від нього під образом напис Святий апостол Яків, а праворуч ікона також з написом над нею Святий апостол Іван Богослов».
Методій до самої старости керував манастирем і проводив своє чернече життя в молитвах, постах і праці, а два роки не виходив з своєї каплиці. Коли захворів і був вже на незворотній дорозі, покликав братію манастир- ську і заповів їм вибрати собі настоятеля з-поміж братії, а по його смерті поховати в кам’яній домовині за життя ним приготованій. Добрий той пастир, який пасе овечки свої, – сказано в Священному Писанні, саме таким пастирем добрим був диякон
Методій, засновник наземного манастиря на Святій По- чаївській горі. Поховали його недалеко каплиці, збудованої побожним Туркулом 1213 року, і на могилі поклали камінь з написом Тут лежить возобновитель і страж місця святого. Методій помер
3 червня 1228 року і прожив
137 років, тобто народився він 1091 року.
В манастирі скиті було засновано теологічну школу і ченців було двадцять п’ять, а всіх манастирських 100 душ. Себе Методій називав дияконом, тобто служителем Божим, хоч мав вищий свя- щеничий сан.
«Хто був цей священно-
ієрей Методій, відомостей немає, – писав митрополит Іларіон. – Певне, він був українець, що рано подався на Св. Гору Афон, і там спа- сався, і там став монахом, а пізніше ієреєм, певне – при манастирі «Руссикон», що мав великій постійні зв’язки зі своєю батьківщиною Укра-
їною.
Ми ж, проаналізувавши
«Monastyr Skit», переконані, що боніфатій Методій не лише був українцем, ай волинянином, дорога на Афон розпочиналася від батьківської хатина волинській землі і привела його поближче до неї на Святу Почаївську гору Skit» – безцінне першоджерело, створене невідомим ченцем василі- янином 1732 року і, безперечно, на основі доступних йому тоді ще збережених джерел – документальних, історичних, серед них і ма- теріяльних: святі образи, камінь на могилі Методія, богослужбові книги і т.ін.
Третій документ являє собою піснеспів, складений на честь Методія Почаївсько- го. В ньому оспівано особу
Методія, як засновника наземного Почаївського ма- настиря, ревнителя святої віри Христової і охоронця православ’я. Цей піснеспів мав назву «Песнь справедливому і святому Мефоду
Почаевскому».
З документів, віднайдених, прочитаних і надрукованих протоієреєм Миколаєм
Трипольськиим, також випливає наукове обґрунту- вання назви гори Почаївської саме від чудес, які почали з Божої волі відбуватися нагорі і які творила на ній Поча-
Діва. Звідти і Почаїв, і цей топонім немає нічого спільного з річкою Почайною в Київі.
Лавра в Почаїві
Бо нестало праведного, (Пс. II,
2) на землі – не тому, що Ти оставив і злегковажив нас, атому, що мине шукаємо Тебе і віддаємось земним речам.
Тому боїмось, що поступиш з нами так, як з Єрусалимом, шо оставив Тебе й не ходив Твоїми путями.
Але не вчини нам цього так, як їм. За наші діла, а не за наші гріхи відплачуй нам, та терпи нам, іще довго потерпи.
Зупини Свій вогонь гніву, що роз- простирається над нами, Твоїми рабами. Сам наводь нас на Твою істину, навчай нас сповняти Твою волю, Ти наш Богами Твої люди, частина Тебе, Твоє насліддя. Ми ж бо не возносимо рук наших до чужого бога, не пішли миза жадним фальшивим пророком, не придержуємось навчань єретиків, а тільки Тебе, правдивого Бога, визнаємо, й до Тебе, що перебуваєш на небесах, зводимо наші очі і возносимо наші руки молимось Прости нам, бо Ти благий і Чоловіколюбець. Помилуй нас, Ти, що призиваєш грішників до покаяння, і на Страшному Твоєму Суді не позбав нас стати по правиці, але зволь нам бути учасником благословення праведників».
І як довго існуватиме світне допускай на нас напасти спокуси, ані не віддай нас у руки чужих, щоб город Твій не називали городом поневолених, а стадо Твоє зайдами в несвоїй землі щоб не говорили народи Де Бог їх (Пс. 78, Не напускай на нас гризоти й голоду та нагальних смертей, вогню, потопу, – щоб не відпали від віри ці, що нетвердої віри. Менше карай, а милуй багато менше рани, а більше лікуй, менше оскорблюй, а більше потішай. Бо наше єство не може зносити довго Твого гніву, як стебло вогню.
Тож умилостивись, змилосердися, бо Тобі належить милувати й спасати.
Тож продовж милість Твою над людьми Своїми прогнавши ворогів, утверди мир, усмири країни, насити голод нашими князями країнам погрози, бояр умудри, міста розшири.
Церкву Твою побільши, насліддя Своє збережи чоловіків і жінок, і дітей спаси тих, що в рабстві, в неволі, на засланні, в дорозі, що плавають, що в тюрмах, що в голоді, спразі та наготі всіх помилуй, усіх потіш, усіх порадуй, творячи їм тілесну і душевну радість. Молитвами й моліннями Пречистої Твоєї Матері, святих Небесних Силі Предвісника Твойого й Хрестителя Йоана, апостолів, пророків, мучеників, преподобних і задля молитов всіх святих змилосердися над намий помилуй нас, щоб через Твою милість, скріплені в єдності віри, разом весело й радісно прославляли Тебе, Господа Нашого ісуса Христа, з Отцем, з Пресвятим Духом – Трійцю нероздільну, єдину в Божестві, що царює на небесах і на землі, над ангелами й людьми, над видимими й невидимими творіннями, нині й повсякчас, і навіки віків. Амінь.
П
ереклав Мирослав Лабунька
Святитель Іларіон (Русин)
,
перший Митрополит київської Руси
місцевого походження часів Яросла-
ва Мудрого. автор Слова про За-
кон і благодать. упокоївся 1055 р.
Похований у київо-Печерський Лаврі
в ближніх печерах.
День пам’яті святителя 21 жов-
тня за Юліянським календарем.
Молитва до Бога вiд усi
є
I
землi нашо
I

НАША ВІРА

СЕРПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ 2016 р, № 8-9 (341-342)
НАША ВІРА

СЕРПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ 2016 р, № 8-9 (341-342)
4
5
Надія ДАНИЛЕВСЬкА
Матеріяли для рубрики надала
Людмила ІваннІкова
З духовної спадщини Старої України (ХІ - ХVІІІ ст/./)
Твір сучасного художника з української діяспори США
Мелетій СМОтРИцЬкИй
(бл.1577–1633)
ЗАКОПУВАННЯ ТАЛАНТУ –
НЕДБАННЯ ПРО СПАСІННЯ ІНШИХ
Які власні старання кожен із нас віддає Богові, Богу те вкладає таланти ласки Своєї. Коли мале старання подамо Йому, малий талант приймемо. А приймаючи таланти, кожен із нас повинен бути купцем, аби віддати його з лишком, а не поховати в землі мовчання, бо, подібно до хижого раба, будемо вкинені до кромішної темряви.
А закопання таланту – не сама тільки бездіяльність щодо свого спасіння, але є недбанням щодо спасіння інших, і навіть більше того коли хочемо щось чинити силою умислу свого, а не за волею Божою, тоді ховаємо і закопуємо світлість душі своєї та розуму темноту власної думки про себе, у пихатість та погорду.
«клірик острозький»
Із Передмови Листа до єпископа, 16ст.
РОЗУМ – СВІТЛО ДУШІ
«Око – то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, той усе тіло твоє буде світле (Мф., 6, 22). І як оков тілі, так розуму душі є світлістю. Коли світлий і чистий розум – він освітлює душу. А коли розум потьмариться, потьмарює й душу, і вона зі стежки заповідей Божих блудить. Такий, коли навіть щось і чинить, не за волею Божою чинить. Так апостол, дорікаючи, мовить до таких Свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом. Вони-бо, не розуміючи праведности Божої і, силкуючись утвердити власну праведність, не покорилися праведності Божій. І знову-таки Отож не бувайте в собі мудрими, але перетворіться оновленням розуму вашого. І далі сказав Невірою відновлюйтесь, а вчинками добрими, і не мудруйте понад те, що годиться мудрувати, бо хто збагнув розум Господній або хто Йому порадником був А мудрування високе означає перескакувати межі батьківські і легковажити жеребка батьківської правдивої віри. Не переходь бо, – мовить, – меж, які поклали батьки твої (Рим, 2–3).
«клірик острозький»
Із Передмови Листа до єпископа, 16ст.
ДИЯВОЛ ЗАВЖДИ ДОБРО
ПОВЕРТАЄ НА ЗЛО
Малий хмари оболочок, коли під найсвітліше сонце підступить, мало не весь світ потемнює. І малий квас усяку шкіру квасить, – свідчить голос Божий. І найменше зло, прилучившись до доброго, все добро псує. Мала іскра вогню, до найліпшої будівлі впавши, все попалить.
І як приплітається зілля, назване «смилакс» (плющ) до кипарису, так прив’язується злість до доброти. Бо де насіння побожности сіється, там посеред пшениці ворог розсіває свій кукіль.
Насіння добра, насіяне людині – подружжя для потомства, а кукіль свій ворог розсіяв – розпусту. Насіння доброти посіяно людині – прагнути слави, але тієї, вишньої, а ворог свого куколю насіяв – марнославство, порожню хвалу.
Натурі людській дано або насіяно – бажати, а куколю поживи свого ворог насіяв – обжерство. Природі людській насіяно й гнів, але на супротивника душі (диявола. – ЛІ, а ворог куколю свого вкинув – на ближнього гніватися.
На таких стежках побожности звик розкидати свої сітки диявол, аби легше міг укидати потрошку в кожну добру справу свою трутизну. Звичай бо того ворога – серце і думки людські з пильністю видивлятися, до чого схиляються тим він і намагається ошукати та звести, а по тому й погубити.
Як певний неприятель обкладене зусібіч війною місто оглядає звідкіля легший приступ побачить, звідтіля і штурмує. […] Такі супротивник душі відає, де і як сіяти своє насіння злости; знає – де на гордість, де на ласість, де на нелюбов, а де і на любов лиху та шкідливу знає, кого смутком у розпач, кого зайвою радістю у недбальство, кого страхом у занепад, кого, нарешті, одним позиром має ввести у гріх. Коли бачить, до чого хто має найбільше старання й милість сердечну, звідтіля він причину або нагоду приймає до приступу. Зважує звички кожного, пробує вчинки, стереже бажання, ревність і там віднаходить спосіб зведення до занепаду.
«клірик острозький»
Із Листа до отця єпископа (Іпатія Потія), 16ст.
Переклади валерія ШЕвЧука
Іван ВИШЕНСЬкИй
ПРО СПАСІННЯ ТИХ, ЩО ПРИ ВЛАДІ
Із твору книжка кінця ХVІ – початку ХVІІ ст.
Чи ж бо не відаєш, що думки про вічне життя не може піднятий умістити розум, що плаває у статутах, конституціях, правах, практиках, сварах, хитрощах Чиж бо не відаєш, що тієї думки про вічне життя ніколи не сподобиться бачити розум, котрий блудить у сміхах, лайці, марнослів’ї, багатослів’ї, витівках, блазнюванні, глумуванні?
Чи ж бо не відаєш, що того помислу про вічне життя немає у тих, хто з псами братство прийняв […], хто дбає про них, щоб їхні боки були повні, а хребти рівні та гладкі […] Чи не відаєш, що не може мислити про Царство Боже той, чия думка блудить у замках, містах, селах, полях, ґрунтах, межах, просторах Таким бо сподіватися на Боже Царство, не тільки годі мислити, алей мріяти!
Тут, знаю, злякаєшся і скажеш, як учні Христу Коли воно так, як кажеш, Господи, то хто може бути спасенний Іще спитали Чи всі влади й царі, ті, що були, і ті, що хочуть бути, загинули й загинуть (див Мф. 19, 16–26). На це тобі коротко відповім і той вузлик швидко розв’яжу. Істинно тобі кажу, що мало їх і спаслося, і спасеться, і їх усіх ми можемо перечислити, хто задля спасіння втому житті виснажив богобійно свій вікі плоди християнства в собі показав, а інші всі по-поганському, по-тиранському, по-мучительському безчесно жили, загинули й залишили на вічну ганьбу та зневагу пам’ять лихих своїх справа благочестиві царі і в Небесах, і на землі дотепер прославляються богохвальними вустами.
Що це таке плід влади, і чим вона могла б спастися Знай про це!
По-перше, смирення, – розуміючи так про себе, що годі гордитися, адже має бути питаний і катований, коли б не владнав добре й достойно все йому довірене згідно з Божою волею, як добрий і вірний управитель свого пана.
По-друге, приниження й упослідження, – розуміючи про себе так хоч і високо сидить і вище за всіх дивиться, але з низькими він однаково земля й порох, і так само, – або й гірше, у гробі від черви той труп постраждає.
По-третє, нехвальство, – міркуючи так про себе, що немає чим хвалитися, коли довічно не пробуває, і швидко міняється, а зрештою, зникає й гине.
По-четверте, милість, щедрість, обичайність і добродійність, – подібно до сонячного круга, всім своє нутро до любови відкривати, і досвідчувати своїм оком загальні нестачі й потреби, освітлювати, дозирати і ті потреба задо- вольняти.
По-п’яте, благоговіння, – тобто чесність, боязнь і сором мати завжди в собі перед Богом і святими. Отаким обичаєм може спастися такий володар, король чи князь, приклавши до доброго життя суді правду, і тоне з огляду на свою мирську добродійність, а на тих сіром сподіваючись, і маючи певну надію, що саме вони схилять милість Божу молитвами своїми до прощення гріхів такому господарю чи князю, коли, як людина, согрішить.
Переклад валерія ШЕвЧука
***
на Покрову
листя опадає,
перший сніг
рідесенький
летить.
українське
військо присягає
свою рідну землю боронить.
***
Зірка у небі ой. пресвятая,
божая Мати нарожденая!
Славу Заступниці щиро
складаймо.
бога повсякчас ми
восхваляймо.
Скорая, скорая нам
Помічнице,
наша Заступнице, світла
зірнице.
З нової книжечки Календарна поезія»
Книжечка маленька, немов метелик. Її можна носити з собою в кишені. Заглянеш – а там слова, від яких віє чимось втішним, світлим. І немов сама собою в душі починає творитися радість слова, молитви.
Аделя ГРИГОРУк
У сонця на долоньці
***
врожаями колосяться ниви,
І хмарки над лугами пливуть,
Гори, ріки і далі манливі –
усе це україною звуть.
Ми у неї – як в матері діти:
І хоч маєм мільйони імен,
Та її теплотою зігріті,
Приголублені шовком знамен.
Ми у школі гортаємо книжку
І читаємо перші слова,
а ласкава вітчизни усмішка,
наче сонечко, нас зігріва.
Діанка пише букви
Маленька Діанка
З дітьми у садочку
букви писала –
Рядок за рядочком.
Рівненько виводила,
Дуже старалась.
Так гарно все вийшло –
аж запишалась.
увечері вдома
всім гордо сказала:
– Я день у садочку
не прогайнувала!
І радо матусі
вона похвалилась:
– Я букви писати
Сьогодні навчилась!
П
ро
ПреПодобного отця г
ерасима
, який живна й
орданi
Великий постник преподобний Герасим був родом із Лікії, що на південному заході півострова Мала Азія. Щез молодих років він виховав себе у страсі Божому і, прийнявши монаший сан, пішов жити в пустелю.
Цьому великому угодникові Божому навіть дикий звір служив як розумна людина. Ішов він якось Йорданською пустелею і там зустрів лева, який показував йому свою лапу. Вона розпухла і була сповнена гною від колючки, що встромилась у неї. Лев покірливо дивився на старця і своїм смиренним виглядом ніби просив про зцілення.
Старець, побачивши лева в такій біді, витягнув тернину, почистив рану та перев’язав її хусткою.
Зцілений лев з тих пірне покидав старця, а ходив за ним, як учень. Герасим годував його хлібом та іншою їжею. В манастирі був осел, на якому браття привозили воду зі святого Йордану. Старець доручив левові наглядати за віслюком, охороняти його, коли той пасеться. Якось трапилось левові задрімати на сонці. Тимчасом з верблюдами йшов один чоловік, який, побачивши віслюка, забрав його із собою. Прокинувшись, лев став шукати віслюка і, не знайшовши, дуже засмучений повернувся в ма- настир до отця Герасима. Старець подумав, що лев з’їв осла, і сказав Ти його з’їв! Але, благословен Господь, ти не підеш звідси, а будеш робити те, що робив осел. Старець наказав запрягти лева, повісити на нього бочку, і посилати на Йордан за водою.
Один воїн прийшов помолитись до манастиря. Побачивши лева, він пожалів його, та дав монахам гроші, щоб купити нового віслюка, а лева звільнити від роботи.
Через деякий час купець, що забрав віслюка, знову опинився в тих краях. Біля Йордану із караваном випадково зустрівся лев. Упізнавши віслюка, він рикнув і кинувся до нього. Всі перелякались і розбіглися, а лев, схопивши віслюка за узду, привів його до манастиря разом із трьома верблюдами, навантаженими пшеницею, та показав старцеві. Преподобний Герасим посміхнувшись, сказав Дарма ми сварили лева, думаючи що він з’їв нашого віслюка».
Тоді левові дали ім’я Йордан.
Коли преподобний Герасим відійшов до Господа і був похований, лева не було в манастирі. Прийшовши через деякий час, він став шукати старця. Учні сказали «Йордане! Старець наш відійшов до Господа, і пішли до могили преподобного. Тоді лев заплакав, і, рикнувши, помер на могилі старця. Так лев прославив старця, показавши нам, якими покірними були звірі Адамові до його гріхопадіння та вигнання з Раю. Преподобний отче Герасиме, моли Бога за нас!
***
ніжно мрією зігріта
І серпанком оповита,
веселкова, барвінкова
українська наша мова.
нам наснага в кожній справі,
утамує серця спрагу,
Силу дасть в борні за волю,
Заповість на добру долю.
Музикою слів проллється,
Стиха піснею озветься,
арфами наповнить простір,
у мороз запахне бростю.
Тож спасибі тобі, рідна,
Що до чину кличеш гідно
Честь народу зберігати,
Мудра наша, вічна мати!



  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал