Поезії Богдана Чепурка 8 Про загрозу популізму 10 Історичні серпневі дні 1991-го 11 Нова книга





Сторінка4/4
Дата конвертації26.12.2016
Розмір0.56 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4
Отець Сергій (Сущенко) на Майдані 21 лютого 2014 р.
Світлина французького фотографа Жерома Сессіні
Антоніна ПИПКО народилася в м. Конотопі. Навчалася в Конотопській середній школі № 7. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка, хімічний факультет. Від кінцях бере участь в організації та проведенні багатьох заходів, спрямованих на будівництво української України. Учасниця Майдану 2013 р. Більшу частину життя живе в Київі та любить його. Однак любов до цього давнього і завжди молодого та містично привабливого міста не заступає її любови дорідного Конотопу – міста козацької слави. Там – батьківська хата, рідні могили, тепло спогадів дитинства, джерело сил, творчих ідей, надхнення…
Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з отцем Сергієм Сущенком, учасни-
ком Майдану та згодом військовим капеляном добровольчого батальйону
«Золоті ворота на Донбасі, нині – священиком храму уПЦ кП у конотопі.

М АЙ Д АН МАЙДАН Наша віра, № 8-9 (341-342)
«Наша віра, № 8-9 (341-342)
14
15
йосип кРУк, вчитель, с. Михалин, Рівненщина
КУЛЬТУРА... КУЛЬТУРА
Закінчення. Початок у числі 6-7
Справді, щоб краще побачить і зрозуміть, то треба дивитись не згори, а знизу. 14 жовтня 1942 року в моєму Михалині було розстріляно мирних жителів, а село повністю спалено. Такий собі геноциду маштабах маленького населеного пункту. Зате, що саме на михалин- ців упала підозра у вбивстві трьох німців. Сталось це на Медвежій. Зараз так зветься хутірець в декілька хат, що біля Балашівки. Так от один медвежівець на прізвисько Підрубана Шинеля одного з тих трьох німців пораненого) потайки відвіз до Бе- резного. Німці настільки були вдячні, що припинили палити ще й Бала- шівку. Із вдячности давали кожному балашівцю шматок мила і пачку солі. Над михалинцями ще й досі кепкують, кажучи, що той дешевий, бо за нього у війну німець давав кусок мила і пачку солі. Так діють глухі і ліниві провокатори нині. А тоді мед- ведівці-партизани убили не тільки трьох) німців, алей підірвали тартак велике деревообробне підприємство, що дісталось нам від господарювання на нашій землі поляків. Було намагання одного з підприємців, аби лісопильні рами заговорили в такт лісові, нікому не заважаючи ні рухом, ні галасом, ні шумом. То вже наша українська (не окупаційна) влада не дозволила тому святові культури, праці й пам’яті статись.
Минуле має вказувати, як іти в майбутнє.
Мені, учневі Михалинської восьмирічної школи, було і боляче ігор- до (?) (по-справжньому гордим нині вважаю того, кого ніхто немає права безкарно карать), коли порівнював
Михалин свій з чеським Лідице чи білоруською Хатинню. Ось що розповіла мені десь 1963 року Пестина Василівна Федас, одна з тих сорока п’яти розстріляних Загадали йти на село (в центр. Діти малі. Одне одного не понесе. Я тих старшеньких залишила на сусідів. З найменшенькою пішла. Поставили нас на коліна і почали стрілять у кожного. Я впала, а почула, що жива, як стало холодні- шать. Вони вбили мою маленьку дитинку. Люди думали, що яз того світу повернулась. Звали ту дівчинку, що врятувала життя матері, Федас Марія Іванівна. Ось імена тих, хто був розстріляний. Федас Олена Іванівна. Федас Степан Іванович. Федас Марта Люхівна
4. Федас Ольга Іванівна. її чоловік Григорій. Федас Ольга Кирилівна. Федас Петро Андрійович (1930)
8. Федас Василь Іванович (1925)
9. Федас Олександер Люхович
(1928)
10. Пилипака Потап Варнавович голова сільради. Хавтура Кіндрат Лук’янович
12. Хавтура Олена (жінка Кіндрата. Хавтура Ганна Кіндратівна дочка. Хавтура Павло Кіндратович черкнуло по нозі – загинув на фронті. Десь трійко діток убито. Іменне згадати.
16.
17.
18.
19.Усач Петро Данилович (1932)
20. Усач Андрій (батько)
21.Усач Семен Андрійович (син)
(1905(3))
22. Усач (дочка) Семенівна. Усач Андрій Антонович А імена решти людей хто згадає. Держава, яка і голод застрашила згадувать, не хотіла, щоб пам’ятали, щоб знали й розуміли власну історію.
***
В Балашівці центральну вулицю нарекли Незалежности і базарюють в куряві на ній у неділю, що ні пройти, ні проїхати, а обабіч розвалля від будинку культури стирчить, та відколишньої школи – лиш недобра згадка, що тут колись люди жили, та виселені були. І в Михалині одна-
єдина вулиця, що по ній автобуси ходять, теж Незалежна, але з баюрами в центрі, якраз посеред базару, щодо нас приїжджає в четвер. А поруч же – залишки колгоспних стаєнь, де на уцілілому підмурівку легко б міг уміститись критий ринок. Це ж так легко зробити своїми силами, якщо мати волю і бажання…
Зв’язок між духовним і негативною тяглістю явищ очевидний. Спочатку, не питаючи згоди, виселяють людей з обжитих місць, розміщують фермерські стайні в центрі села, а затим позбавляють нас самоназви.
Скажімо, моє друге рідне село на сході України звалось до 1953 (!) року Веселим. Почасти хотілось вірити, що це саме про нас сказано А у селах у веселих і люди веселі. Направду вони і тонко дотепні, і музикально співучі. Коли ж веселян маломихайлівчанами назвали, село як обручем стиснуло. Мало того що поки вимовиш, та ще й негатив схований у слові. Судіть самі є там за
20 кілометрів від нас на кордоні з Донецькою областю село Великомихай- лівка (Діброва, ліс, посаджений ще козаками, зветься там Дібрівським). Хто стане заперечувать, що назва формує образ села Як звався колгоспу Великомихайлівці? Росія. А в Маломихайлівці? Правильно,
«Україна»… Отак нас змалювали, обкрадаючи, обдурюючи, сп’янілих своїми успіхами. Нині ми, хоч як дивно, нерідко робимо це самі, не задумуючись, догоджаючи, підлабуз- нюючись…
У справі перейменувань усе ще дієта сама інерція мислення, бідність, безкультур’я й безграмотність.
Загубленому народові гірше, ніж заблудлому, бо таки буде скоро один достойник, щоб вести… І з’явиться у народу віра в самого себе, в свою державу, що вона є вже навіки, що більше ніколи мине дозволимо глумитись над собою спотвореними назвами міст, містечок і вулиць. Ще вчора ми мали місто Кіровоград
(Кривоград доводилось казати. І назвали були те місто за особливу любов Кірова до нас, який казав, що їх (хахлів) треба витовкти стільки, щоб там не було тісно. І вибили, виморили, і вислали, що тепер негусто порядности наверху та ріденько самоповаги й просто дружньої поваги одне до одного внизу.
Ще одне місто обласного підпорядкування Дніпропетровськ. Його в народі називали просто Дніпро. Або Січеслав, як це місто славне
1918 року звалось. І наповнення тоді отрималось нове, бо є в цьому місті найкращий на всю Україну історичний музей імені ДІ. Яворниць- кого, де Запорозька Січ представлена найповніше. (Нині вже офіційно стверджена назва Дніпро. – Ред.)
Місто Рівне теж зазнало знущань. Жили і живуть тут люди прості дому- дрости, той назвали те місце, а потім місто Рівним. Михалинці легко захищали саме таку назву, жартуючи І в Рівному нерівно, а ти хочеш, щоб у тебе Назва ж вчорашня, со- вєтська – Ровно – взагалі абсурд, боні один населений пункт не відповідає на питання – як Міста у всьому світі або хто, абощо, або який, або чий Вони ж норовили і Березне наше скалічить на незрозуміле Бе- резно.
Власні й географічні назви (топоніми) у державних) народів не перекладаються, а передаються поважно й максимально наближено до оригіналу.
Неволя і бездержавне існування нівелювали нагальне життя. Вживлювали мислення нарівні живота Яка разніца? Ліш би человек був харош!» Вибачайте, але як нема різниці, то лазьте через вікна. Ми ж ходитимемо через двері. У европу. Пішки. З повагою. З шанобливим звертанням і привітанням.
Ой чиє, чи нема
Пан господар дома?!
Так ми вмілий хотіли величати одне одного. І в будень. І в свято. Користуючись сьомим кличним відмінком і цілим розмаїттям звертань брате, товаришу, тату, татку, татусю, це древнє наше слово оживає по- нашому в санскриті. Для порівняння французьке слово рара» прийшло до російської лише в кінці 18 сторіччя і означає для українця папку для паперів і дитячу назву хліба. Мамо смію стверджувати, щонайпершим словом, яке вимовила дитина, було слово мама. Спочатку найголосніше слово, що сповістило про народження дитяти А. Устоньки, вправляючись в їжі, попросили спочатку «АМ», а тоді найперше, найлагідніше речення «МАМА-АМ»…
Матусю, мамулько, матінко рідна бабусю, дідусю, дядьку, дядино, куме, кумо, свату, земляче, козаче, хлопче, парубче, юначе і множинні – панове, братове… А користуємось часто або зовсім без звертання, або Миколо Петровичу, Петре Олексійовичу Хіба не ліпше пане Миколо, пане Петре?
Ми й вітатись розучились по- своєму глибоко, багато і щиросердно. На привітання повертаємо не стільки жне півстільки, не чверть- стільки, а більше, ніж стільки Доброго дня, ранку, вечора, – кажемо, а отримуємо не «Зсь», або Доброго, а відповідаємо Доброго вам здоров’ячка!» або Дай Боже Ось чому нас колись такі величали у світі, Дайбожичами називаючи. Власне, повторимо за Г. Сковородою Матерія тлін, а дух животворить. Людина духовна, і починається лише тоді, коли вона, маючи, не думає ні про їжу, ні про одіж, але душу змушує завжди трудитись. Душа ж матеріялізу-
ється умові насамперед. Хто байдужий до мови своєї, той бездушністю заражує все, до чого доторкається.
Велич народу, а відтак і нації вимірюється якраз її спроможністю народити дітей, відповідних часові. Лишень потрібен приклад старших. Треба шукати сліди побратимства і розвивати його, бо рівень суспільної свідомости катастрофічно падає. Ревність довіри святої, Вітчизни рідної, товариша, роду, народу, нації, задля яких жертвувалося й життям.
Треба виховувати характер, бо без характеру нація – прикре молоко. Козаки були характерниками. Вміли ловити кулі, то їх і шаблі не брали. То іменами наших козаків і слід називати себе, свої міста, села, вулиці…
Треба виганяти з себе хохла – цього національно-знівеченого, скаліченого психічно і духовно присто- сованця.
Бо нерідко поводимось так, наче збираємось кудись їхати… Хто ж, крім нас, має берегти дім і простір буття – природне довкілля?
Натомість ми свій домашній непотріб веземо до лісу, викидаємо в зав’язаних мішках обабіч доріг, річок, річечок, перетворюючи тим самим матінку-природу на гігантську гекатомбу, таку собі прірву в сто биків…
Запитуєш: – Куди везете В корчі А виті корчі садили Тож Божий сад, райський…
Не дивно, що ми так часто нині почуваємо себе загубленими… Наче не в себе вдома. Наче ми самі собі чужі.
Все довкола – небо й земля, стан світу й людини, виклики, які постали перед Україною, – підказує нам, будить тривогу треба повертатись до заповідей предків, до споконвічних духовних засад культури і д найвищої істини віри, волі, добра святого».
Президентові України Петру Порошенку
Голові Верховної Ради України Андрію Парубію
Прем’єр-міністрові Володимиру Гройсману
З А ЯВА Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих на захист інформаційного простору України
Інформаційний простір держави є засобом формування політичної орієнтації, поведінки та патріотизму населення і є чинником єдности та національної безпеки. Однак сьогодні інформаційний простір України не є національним і українським, в ньому сильно переважають чужі українській національній ідеї мова та ідеологія. Огульне роздержавлення ЗМІ призвело до значної втрати державою важелів інформаційного забезпечення населення країни. Лише незначну частку каналів ЗМІ контролює держава, решту захопили олігархічні клани та окремі власники, і деякі з них формують світогляд та політичну поведінку населення в руслі, що суперечить історичній правді та інтересам української держави і народу. Більшість газет, журналів, радіо і телебачення працюють в російськомовному режимі, потужно закріплюючи русифікаторську політику московсько-російського імперіялізму та його нинішнього агресивного рус- кава міра. Таке становище в інформаційному полі України неприпустиме, воно загрожує безпеці держави і народу.
Керівництвом ТРК і роздавачами частот прийнята шкідлива для українського народу й держави концепція дискретності інформаційного поля України, розпорошення на окремі частоти окремих районів та містечок. Знищується єдина система інформаційного забезпечення і створюється проміжна система інформацій та зв’язків.[…]
Для українця побачити українські телеканали, почути українське державне радіо – першу і другу програми та канал Культура – стало проблемою, тому що великі території України опинилися без українського радіо- і телепокриття. FМ-частот позбавлені всі прикордонні з Росією східні, а також південні області України, цілеспрямовано нищиться мережа проводового радіо.
У 2011 році інформаційному простору України було завдано великого удару – прихватизацією оточенням Януковича системи Державного телефонного зв’язку «Укртелеком» зі штучно приліпленим до нього державним проводовим радіо, яке здавна забезпечувало інформацією і оповіщенням населення на випадок військової загрози чи надзвичайних ситуацій. «Укртелеком» і проводове радіо повинні бути повернуті у власність і під контроль держави. […] Ми маємо не просити-умовляти олігархів поступитися ефірним часом на користь україномовного продукту, а волею держави і народу зобов’язати їх рахуватися з тим, що згідно з переписом р. 85% населення визнали себе українцями із них понад 78% назвали своєю рідною мовою українську. Маємо зобов’язати їх працювати на інтереси української держави, а не «рускава міра, який вони охоче нав’язують українцям. Вони бойкотують законодавчі вимоги збільшення частки україномовного контенту або ж симулюють їх виконання на телевізійні канали виставляються начебто нові українські фільми, але перегляньте їх і ви переконаєтеся, що там або зовсім не звучить українська мова, або тільки вустах негативних персонажів.
Ми вважаємо, що необхідно терміново навести ладі встановити жорсткий державний і громадський контроль за діяльністю усіх ланок системи інформаційного простору, зокрема за розподілами частот. Необхідно надати центральним теле- і радіоканалам частот, необхідних для покриття всієї території України. Росією проти України ведеться інтенсивна гібридна війна – військова, інформаційна, ідеологічна, торговельно-економічна, енергетична. Інформація – це ефективна гілка влади, це потужна зброя і механізм впливу на політичні настрої і поведінку людей. Отож, всі інформаційні ресурси влада зобов’язана спрямовувати на досягнення нашої перемоги. Ми вітаємо започатковані Революцією Гідности зміни, зокрема введення Міністерства інформації, появу молодих патріотичних журналістів. Але то є лише невеликою частиною роботи, яку ще слід здійснити, аби вичистити авгієві стайні теперішнього українського медіапростору та переорієнтувати цю життєво важливу сферу на інтереси держави і народу.
Описане вище становище, у якому опинився наш інформаційний простір, Всеукраїнське товариство політв’язнів і репресованих вважає небезпечним і вимагає від Президента, Урядуй Верховної Ради України. Припинити роздержавлення ЗМІ і повернути у власність держави і народу украдений-прихватизований
«Укртелеком» і штучно приєднане до нього проводове радіо. Вжити необхідних організаційних, правових і матеріяльно- технічних заходів для повернення у власність та під контроль держави, відновлення і розгортання роботи проводового радіо, за допомогою якого органи влади повинні мати змогу прямого зв’язку з народом, приходити в кожний дім українця, нести йому українську правду, забезпечувати оповіщенням на випадок військової, пожежної, екологічної та інших загроз. Надати в першочерговому порядку загальноукраїнським державним теле- радіоканалам частоти, необхідні для забезпечення повного покриття ними всієї території України, втому числі FМ-частотами. В першу чергу необхідно здійснити це для всіх прикордонних з Росією та південних областей, особливо – для зони АТО. Як першочергову державну потребу забезпечити державні, центральні та обласні ТРК оптимальним бюджетним фінансуванням. […]
5. Для забезпечення громадянам свободи слова та практичної можливости проведення в медія України систематичної інформацій- но-просвітницької роботи по формуванню державницької патріотичної позиції населення та військово-па- тріотичного виховання молоді не менше 1/3 трансляційного часу всіх приватних і державних ТРК надавати для виступів українських патріотич- но-громадських організацій, творчих спілок, видатних діячів національної ідеї, державности та культури. Забезпечити патріотичним силам України доступ до інформаційного простору України, до всіх ЗМІ, приватних і державних. Зобов’язати всі засоби масової інформації на території України, як приватні такі державні, центральні та регіональні, вести не менш 85% свого трансляційного часу та друкованих площ державною українською мовою, відповідно до відсоткового складу титульної нації українців орієнтувати їх на обов’язкове ведення трансляційних передач та публікацій в дусі українського патріотизму.
Прийнято на XII З’їзді (зборі) Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих, м. Київ,
20 серпня 2016 р.
Голова
Всеукраїнсько-
го Товариства політичних
в’язнів і репресованих
Орина СОКУЛьСьКА
Подаємо скорочено

М АЙ Д АН Газета віддрукована у видавництві Ліра. Вул. Наукова, 5, м. Дніпропетровськ Наклад 1000 Зам. Реєстраційне свідоцтво КВ N671 від 7 червня 1994 р.
Передплачуйте
газету
У кожному поштовому відділенні можна передплатити газету Наша віра, індекс
61671.
Газета містить актуальні матеріяли з релігії та історії, богословські, філософські, літературознавчі та публіцистичні статті. В кожному числі є сторінка для дітей та юнацтва.
Передплатіть газету собі та подаруйте передплату друзям.
Засновник
і видавець –
колектив
Редакції газети
РеДАКЦIЙНА КОЛеґIЯ: Раїса ЛИША, Олександер ТКАЧУК, Олесь ШеВЧеНКО, Василь ОВСІЄНКО, о. Іван РИБАРУК, Олександер СУГОНЯКО, Тарас ЧОРНОКОЖА. ВІДПОВІДАЛЬНИЙ СеКРеТАР-ОРГАНІЗАТОР: Ольга КАВУН
Комп’ютерна робота Майя БУЛАХ
Зайти: вул. Межигірська, 21, 04071
Для листів Редакція газети Наша віра, прізвище й ім’я одержувача,
а/с 283, Головпошта, м.Київ, 01001, Україна – Ukraine.
E-mail: nashavira@ukr.net; http://www.nashavira.ukrlife.org
Телефон-факс: 425-68-06
ДИРЕКТОР
Орина СОКУЛьСьКА
ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР
Раїса ЛИША
Наш розрахунковий рахунок 26002300175421, МФО 322669 в ОЩАДБАНКУ
Iдентиф. код №22893760
Пiдписано до друку 17 жовтня 2016 р.
«Наша віра, № 8-9 (341-342)
16
ПОДЯКА ДОБРОЧИНЦЯМ
Від редакції та усіх читачів газети Наша віра складаємо щиру подяку благодійникам, котрі своїми внесками посприяли випуску цього числа отцю Василю Пишному і парафіянам церкви Святої Покрови с. Рубанівське на Січеславщині, Наталії і Георгію
Рогожиним, Раїсі Гусленко, родині Людкевичів, Борису Триоку, Надії Дейчаківській, Галині Свічковській, Валентині Лимончен- ко, Марті Переймі, Тамарі Криворот, п. Людмилі і п. Ларисі із Церкви Святого Духа, п. Оксані, читачці з Київа.
Дорогі читачі і друзі Нашої віри»!
Щиро дякуємо Вам за співтворчу увагу та підтримку газети благодійними внесками, які уможливлюють вихід кожного числа видання у світ. Сподіваємося, що надалі Наша віра знайде більше прихильників добродіїв і буде виходити щомісяця, без запізнень.
Маємо також повідомити, що останнім часом – про це пишуть нам читачі – трапляються випадки, коли пошта відсилає листи назад (і навіть грошові перекази) – через не за відповідними правилами написану адресу або невірно написане прізвище одержувача.
Щоб надалі уникнути прикрих перепону спілкуванні читачів і редакції часопису, просимо Вас писати нашу адресу за встановленим Укрпоштою та Головпоштамтом стандартом.
Отже, спочатку пишете Редакція газети Наша віра, далі – прізвище й ім’я одержувача. Затим вказуєте ас 283, Головпошта, м.Київ,
01001, Україна – Будемо вдячні за розуміння.
Редакція
Помер архи
є
пископ Перемиський i Новосaнчiвський АдАм (Дубець) символ укра
їнцiв у Польщi
24 липня 2016 р, після довготривалої важкої хвороби, у віці 90 років помер Його Високопреосвященство архиєпископ Перемиський і Санчів- ський Польської Автокефальної Православної Церкви Адам (Дубець).
Владика Адам народився в лемківському селі Флоринка уроці. Він пройшов тернистий життєвий шлях, зазнавши усіх злигоднів воєнного часу, переживши наслідки акції Вісла, трагічне вигнання українського населення у 1947 р. з рідних територій. Служіння Богові ужитті архиєпископа Адама стало відданим служінням Православній Церкві і своєму народові.
Завдяки зусиллям владики Адама відроджено Перемисько-Санчівську єпархію. Архиєпископ Адам відбудовував і вдихав життя у лемківські церкви. Завдяки його старанням в єпархії було побудовано багато православних храмів.
Великим досягненням Його Високопреосвященства архиєпископа Адама було відновлення видання Православного календаря українською мовою.
Під керівництвом архиєпископа Адама у всіх парафіях єпархії у 1988 р. урочисто відзначався великий ювілей 1000-ліття Хрещення Київської Руси та 2000 років від Різдва Господа нашого Ісуса Христа.
Поховали архиєпископа Адама у
Саноку.
Його Високопреосвященство ар- хиєпископ Адам співпрацював з Нашою вірою, з великою пошаною ставився до п.Євгена Сверстюка, регулярно надсилав свій багатий і змістовний річний український православний календар, окремі матеріяли з якого ми друкували в нашому часописі, зокрема з історії українського іконопису, сакральної архітектури.
Царство Небесне і Вічна пам’ять високогідному українському подвижникові віри.
Редакція
ЖуРНал «ЗоНа»
(Всеукраїнського товариства політ- в’язнів та репресованих) – малопомітне в потоці маскультури, проте надзвичайно цінне для нашого складного часу видання.
Часопис не лише повертає із забуття маловідомі факти й документи автентичного українського опору різних періодів, алей є, так би мовити, дослідником самого нерву та витоків
– на жаль – ще неподоланого ва- ріянту комуністично-імперського тоталітаризму на українських теренах.
Число 29 (2016 р.) починається переднім словом Олекси Різниківа
– головного редактора журналу. Повідомляється про обрання нового голови ВТПВІР, яким стала відома громадська діячка Орина Сокульська. Різноманітні матеріяли відкривають картину тяглости української боротьби за свободу та незалежність – від початку минулого століття до Майдану, жертовности Небесної Сотні й від- пору російській імперіялістичній терористичній агресії на Сході України.
Привертає увагу, зокрема, стаття Володимира Козирського та Василя
Шендровського Українські вчені під гнітом большевізму» та матеріяли, присвячені пам’яті Євгена Сверстюка.
Ю.В.
У новозбудованому храм Свято Софi
ї
Премудрости Божої УКУ трива
є
40-денна неперервна молитва
У новозбудованому храмі Святої Софії – Премудрости Божої, що на території Українського католицького університету, триває неперервна молитва. Молитовне чування розпочалося вдень освячення храму – 11 вересня та триватиме до свята Покрови Пресвятої Богородиці. денний молитовний ланцюжок плетуть цілою спільнотою – студенти, викладачі, працівники, гості Університету.
«Цей молитовний досвід повинен не лише наповнити і зігріти нашу нову святиню, не лише згуртувати нашу спільноту навколо того, що справді важливе, ай допомогти краще зрозуміти, до чого кличе нас Господь у нашому служінні тим, хто у потребі, і приготуватися до нового етапу цього служіння. Нехай Господь відкриє двері нашого милосердя і дасть нам силу ділами милосердя будувати Боже Царство і потверджувати Богом дану гідність кожної людини, незалежно від її статків чи соціяльного статусу, – говорить ректор УКУ о. д-р Богдан Прах.
За словами о. Юрія Саквука, керівника духовно-пасторального відділу УКУ, денна неперервна молитва чудова можливість подякувати Богові за всі Його дари, попросити Його про благословення для добрих починань і в тиші храму послухати Його слово, дбайливо звернене особисто до кожного. Таке молитовне чування наповнене співом псалмів,
Ісусовою молитвою, вервицею, акафістом або ж читанням Євангелії чи творів св. Отців.
Український католицький університет заохочує до розбудови та плекання церкви Святої Софії – Прему- дрости Божої. Кожен бажаючий може долучити свій важливий внесок – час, присвячений молитві у храмі.
Церква Святої Софії – Прему- дрости Божої є особливою святинею для України. Вона об’єднує одразу три храми крипту Гробу Господнього, нижній храм святого Климента Папи Римського та головний храм Святої Софії – Премудрости Божої з душпастирським центром. Архітектура церкви являє собою основні моменти історії спасіння і кличе до паломництва через Таїнства – до радісної місії у світі. Пандуси між храмами запрошують духовних прочан до літургійної процесії від слави до слави. Тому що рух, спільна проща, солідарність – це реальні альтернативи застою та індивідуалістичному відчуженню людини.
влас. інформ.


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал