Полтавському університеті економіки і торгівлі 4





Сторінка1/8
Дата конвертації06.01.2017
Розмір2.89 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8










ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ
(досвід впровадження педагогічного експерименту
у Полтавському університеті економіки і торгівлі)












4
УДК
ББК

Рекомендовано до друку вченою радою Вищого навчального
закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»
(протокол № 11 від 28 листопада 2011 р.)




Дистанційне навчання (досвід проведення педагогічного експерименту у Полтавському університеті економіки і торгівлі)




У книзі вміщено матеріали про матеріально-технічні,
інформаційні та педагогічні передумови і початковий етап педагогічного експерименту з впровадження дистанційного навчання у Полтавському університеті економіки і торгівлі. У стислих нарисах розповідається про розробку нормативних документів, створення підрозділів і інформаційної бази дистанційного навчання; діяльність головного та локальних центрів; трансформацію заочної форми навчання у дистанційну та її нову педагогічну логістику; підвищення кваліфікації керівних і науково-педагогічних працівників з електронних засобів і дистанційних технологій навчання; навчальний сайт і електронний деканат головного центру дистанційного навчання університету.


Полтава - 2013


5
ЗМІСТ

Вступ. Дистанційне навчання – новітня форма інтелектуальної та
професійної соціалізації людини (О. О. Нестуля)……………………
Розділ 1. Генезис передумов дистанційного навчання в
університеті.
1.1. Комп’ютеризація та інформатизація навчального процесу в університеті у 90-і роки минулого та на початку нового століття (В. М.
Артеменко, С. В. Садова)……
1.2. Кредитно-модульна система організації навчального процесу та її вплив на створення електронних науково-навчальних ресурсів (А. В.
Артеменко, Н. В. Герман)…………………………………………………..
Розділ 2. Від традиційного до дистанційного навчання.
2.1. Допоміжні технології чи альтернативна форма традиційному навчанню? (В. М. Артеменко)………………………………………………
2.2. Перші кроки на шляху впровадження: факультет заочно- дистанційного навчання. (Страшко Л. М.)……………………………..
2.3. Нормативне та організаційне забезпечення (В. М. Артеменко)…
2.4. Розвиток інформаційного середовища (О. В. Ольховська, М. Ю.
Моргун)………………………………………………………………………..
2.5. Головний, локальні центри та сайт дистанційного навчання
(О. А. Івасенко, О. С. Литвиненко)……………………………………….
2.6.Технічні та телекомунікаційні засоби навчального процесу
(О. М. Юдін)………………………………………………………………….
Розділ 3. Від теорії і спроб до реальної практики дистанційного
навчання.
3.1. Прозорість, що лякає: організація набору та навчання студентів
(В. М. Артеменко, М. Ю. Моргун, Л. М. Страшко)………………………
3.2. Тьютори: підготовка та навчальні функції (О. М. Юдін)……………
3.3. Створення ефекту присутності викладача під час роботи з дистанційними курсами (А. В. Артеменко, І. А. Артеменко)………….
3.4. Нові складові педагогічної логістики навчального процесу
(В. М. Артеменко, Б. П. Данилейко)……………………………………….
3.5. Про що свідчить набутий досвід: перспективи впровадження е- навчання в університеті (М. Є. Рогоза)………………………………………

6
Дистанційне навчання – новітня форма
інтелектуальної та професійної соціалізації людини
Розвиток науково-технічного прогресу має наслідком еволюційні, а в окремі часи і революційні зміни у технологіях виробництва, рівневі та способі життя соціуму. Це ж стосується і загальної та професійної соціалізації людей. Якщо спочатку життєвий досвід та знання навколишнього світу діти пізнавали від батьків, то з часом у цій важливій царині людської життєдіяльності виникають
індивідуальні та колективні форми розумової і професійної соціалізації і люди, які її здійснювали. Мова йде про індивідуальне наставництво, гуртки учнів навколо вчителів, майстрів і учнів, школи і університети та інші суспільні інститути, в яких відбувається вічний процес передачі цивілізаційного досвіду поколінь, головними складовими якого є навчання і виховання.
Характерною ознакою цього процесу є постійний еволюційний розвиток, зміст якого визначається рівнем економічного, соціального та духовного розвитку кожної епохи. Коли ж еволюційний період розвитку під дією накопичених змін, перш за все, науково-технічного та технологічного прогресу, завершується швидкими радикальними перетвореннями, то і в цьому процесі відбуваються зміни не тільки змісту знань, які засвоюються у процесі соціалізації, а й форм та технологій їх передачі, тобто змісту самого навчання.
Осмисленням цього процесу покликана займатися педагогічна наука, яка з часу виникнення у ХVІІ ст. досліджує його різні сторони
і, у тому числі – зміни складових, форм та технологій навчання. З кінця ХХ ст. досить актуальною темою цих досліджень стало дистанційне навчання (ДН), яке набуває швидкого поширення.
Самостійна робота студента у системі ДН, діяльність педагога- тьютора, технічне і програмне забезпечення дистанційного навчання визначилися головними темами наукових статей, монографій та дисертацій з педагогічної тематики, висновки переважної більшості яких полягають у рекомендаціях впровадження дистанційних технологій та форм навчання.
Відповідно до загальних тенденцій розвитку університетської освіти у країнах світу, висновків педагогічної науки та нормативних документів у галузі інформатизації та дистанційного навчання в
Україні, впровадження дистанційних технологій та педагогічного експерименту щодо трансформації традиційного заочного навчання у дистанційну форму упродовж тривалого часу відбувається і у

7
Полтавському університеті економіки і торгівлі. Цей процес базується на досягненнях у галузі комп’ютеризації та інформатизації освітньої, насамперед, навчальної діяльності, знаннях і досвіді науково- педагогічних працівниках і фахівців у галузі комп’ютерно-мережевих технологій, які здатні і бажають його реалізувати. Важливою його складовою також є запозичення досвіду з дистанційного навчання у вітчизняних і зарубіжних університетах, які, як і ми, ступили на цей шлях, маючи для цього об’єктивні передумови.
На користь висновку про необхідність дистанційного навчання свідчить тривалий процес його впровадження у багатьох країнах у
ХІХ-ХХ століттях, коли були створені перші засоби зв’язку, що дозволяли на відстані здійснювати навчальну співпрацю учня і учителя. Так як у всіх пошукових системах Інтернету вміщено десятки файлів з інформацією про історію ДН, обмежуся лише наведенням окремих прикладів його впровадження, що підтверджують об’єктивний та прогресивний характер цього явища.
Перший заклад дистанційного навчання – Берлінський
інститут вивчення іноземних мов, було створено викладачами
іноземних мов Берлінського університету Ч. Тусеном і Г.
Ланченштейдтом у 1856 р. Навчання в ньому відбувалося за перепискою, яке отримало назву «corresponding learning». У 1858 р.
Лондонський університет дозволив допуск пошукачів до захисту дипломних робіт від осіб, які навчалися самостійно або за перепискою. 1877 року шотландський Університет Святого Андрія розпочав заочну підготовку жінок з різних країн на звання ліцензіата мистецтв. Заочну підготовку студентів започаткували у 1899 р. –
Королівський університет Канади; 1891 р. – Чиказький університет
(США); 1911 – Квіслендський університет (Австралія).
В цей же період (1892 р.) у каталозі заочних кореспондентських курсів Університету штату Вісконсін (США) вперше вживається термін distant education (дистанційне навчання).
Цю дату деякі дослідники вважають роком народження дистанційного навчання.
Розвиток дистанційного навчання у другій половині ХІХ-го та впродовж першої половини ХХ століття, коли його обсяги значно зросли, став можливим завдяки масовому впровадженню поштового, телеграфного, телефонного зв’язку, радіо та телебачення, можливості яких стали активно використовуватися учасниками навчального процесу. Поряд з традиційним навчанням в університетах створюються структури дистанційного
(заочного) навчання,

8 розробляється педагогічна логістика його навчального процесу.
Відбувається юридичне визнання цієї форми навчання шляхом підтвердження студентами набутої кваліфікації і отримання офіційних документів про освіту.
Обсяги дистанційного навчання значно зростають у 30-х роках та у другій половині ХХ століття, що було пов’язано зі створенням спеціалізованих національних та міждержавних закладів дистанційного навчання. Зокрема, 1939 року був заснований
Французький національний центр дистанційного навчання (CNED). У сучасний період він має філіали у 120 країнах і здійснює навчання
185 000 студентів за 2,5 тисячами навчальними курсами. Навчальний процес у цьому закладі здійснюється за допомогою супутникового телебачення, поширення відокремлених носіїв електронної
інформації, електронної пошти,
Інтернету та традиційних літературних джерел. 1969 року у Лондоні засновано Британський
Відкритий Університет, контингент студентів якого зараз перевищує
200 000 осіб.
Упродовж ХХ століття такі навчальні заклади було створено і в інших країнах. Зокрема, в Іспанії почав діяти Національний університет дистанційного навчання; у прибалтійських країнах –
Балтійський університет з центром у Стокгольмі, який об’єднує 10 країн Балтійського регіону; у Канаді започатковано діяльність
Відкритого університету, в якому зараз навчається 14 000 студентів; у
Китаї створено Шанхайський телевізійний університет з 500 000 студентів; у Німеччині – університет Ферн (Хаген), у якому за дистанційними технологіями навчається 55 000 студентів; у Голландії діє Голландський відкритий університет з 22 000 студентів; у США за програмами дистанційного навчання здійснює освітню діяльність
Міжнародний університет бізнесу, контингент студентів якого налічує
33 000 студентів [1].
Перелік цих навчальних закладів можна було б продовжити сотнями назв університетів і інститутів колишнього СРСР та країн, що входили до орбіти його впливу. Поряд з тим, що в них створювалися спеціалізовані заочні навчальні заклади, заочні відділення були досить вагомими структурними підрозділами майже всіх навчальних
інститутів і університетів цих країн. І зараз в організаційній структурі більшості ВНЗ пострадянських республік є заочні факультети. В окремих з них, як, наприклад, у Казахстані радянська форма заочної освіти вже замінена сучасним дистанційним навчанням. Такі ж

9 процеси характерні для сучасного Азербайджану, і як буде показано нижче – окремих університетів України.
На початку ХХІ століття чисельність закладів дистанційного навчання різних типів у світі перевищила 1100. В окремих країнах
(Китай, Латвія, Нідерланди, Алжир, Великобританія, Туреччина та ін.) від 10 до 25% студентів отримують освіту у закладах дистанційної освіти.
Особливістю сучасного дистанційного навчання у зарубіжних країнах є значний вплив на його розвиток університетів. Прикладом цього може бути спільний проект Массачусетського технологічного
інституту і Гарвардського університету, які створили власну платформу дистанційного навчання та з 2012 року стали розміщувати на ній дистанційні курси [1]. В Україні така діяльність властива для
Київського політехнічного, Сумського, Хмельницького та інших державних університетів, які першими стали на шлях впровадження дистанційної форми навчання. 2012 року до них приєднався і
Полтавський університет економіки і торгівлі.
Головною причиною посилення уваги до дистанційного навчання збоку навчальних закладів у країнах світу є вплив на освітню галузь останньої інформаційної революції, що засновується на комп’ютерній техніці та телекомунікаційних мережах. Як буде показано нижче, завдяки їх впровадженню, по-перше, стало можливим створити наукові і навчальні джерела, які в рази перевищують можливості інформаційних джерел на паперових носіях та стали доступними по суті необмеженій студентській аудиторії. По-друге, дистанційне навчання, засновуване на комп’ютерній техніці та телекомунікаційних мережах, відкрило якісно нові умови зручного та майже необмеженого спілкування у синхронному та асинхронному режимах учасників навчального процесу. Завдяки цьому воно перетворюється із переважно самостійного навчання у переважно дистанційно-діалогове. По-третє, дистанційні технології навчання як ніколи раніше дозволяють зробити цей процес прозорим і забезпечити вивчення студентами всіх завдань навчальних планів фахової підготовки. По-четверте, ці засоби дозволяють передовим університетам світу здійснювати експансію на освітні ринки будь- яких країн. На шляху цієї освітньої глобалізації поки що стоїть «мовна проблема», але й вона поступово долається забезпеченням навчального процесу мовами інтернаціонального спілкування та окремих націй і залученням до навчального процесу викладачів- тьюторів, які володіють іноземними мовами. Саме тому, однією з

10 найважливіших тенденцій розвитку дистанційного навчання у країнах світу є вирішення мовної проблеми. Іншим завданням його розвитку є підвищення рівня стандартизації дистанційного навчання починаючи від програмних засад та завершуючи розробкою логістики навчального процесу.
Очевидно, що в цьому контексті однією із найважливіших проблем розвитку дистанційного навчання в Україні стане проблема конкуренції і боротьби з глобалізацією досить рентабельного, а тому принадного сегменту вітчизняної економіки – ринку освітніх послуг.
Найбільшу захисну роль у цьому процесі може відіграти лише розвиток національних центрів дистанційного навчання, успіх яких, крім підтримки навчальних закладів, залежить від державної політики у галузі інформатизації, нормативного і, головне, фактичного визнання цієї форми навчання збоку органів управління освітою.
Крім об’єктивних передумов впровадження дистанційного навчання, наявність яких в університеті засвідчена у звіті про виконання Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту
України від 5 серпня 2011 року № 942 «Про затвердження Тимчасових критеріїв щодо перевірки Вищого навчального закладу Укоопспілки
«Полтавський університет економіки і торгівлі» до проведення педагогічного експерименту з дистанційного навчання», реалізація програми його розвитку стала можливою у нашому навчальному закладі завдяки наявності відповідних законодавчих та нормативних актів. Це Закони України «Про вищу освіту» та «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 року № 1153
«Про затвердження Державної програми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 роки»;
Положення про дистанційне навчання (2004 р.); Рішення Колегії МОН
України від 23 червня 2005 р. «Про стан і перспективи розвитку дистанційного навчання в Україні»; Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 15 вересня 2011 року № 1064
«Про впровадження педагогічного експерименту з дистанційного навчання на базі Вищого навчального закладу Укоопспілки
«Полтавський університет економіки і торгівлі». Ці акти визначають державну політику у галузі інформатизації та легітимізують і регулюють дистанційне навчання.
Зокрема,
їх змістом проголошується визнання на законодавчо-нормативному рівні, що дистанційне навчання суттєво підвищить конкурентоздатність вітчизняного ринку освітніх послуг, збільшить доступність до

11 навчання різних соціальних груп та категорій населення, створить передумови для прискорення розвитку всіх стратегічно важливих сфер нашого суспільства і полегшить повноцінне входження України у світовий інформаційний простір, зберігаючи при цьому високоякісний людський капітал. Головна роль у досягненні цих цілей належить
Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, діяльність якого спрямовується на стандартизацію дистанційного навчання у масштабі країни та його регулювання і контроль. З цією метою ним організовано розробку діючих Програми розвитку системи дистанційного навчання та Положення про дистанційне навчання, підготовлено документи у галузі ліцензування освітніх послуг у сфері вищої освіти за дистанційною формою навчання, про регіональні центри системи дистанційного навчання та проект норм часу для планування і обліку навчальної роботи педагогічних та науково- педагогічних працівників вищих навчальних закладів, які забезпечують навчання за дистанційною формою.
Сучасні досягнення українських університетів у впровадженні дистанційного навчання полягають у розробці власних та освоєнні платформ дистанційного навчання загальновідомих світових розробників. Запозичені платформи адаптуються до використання пакетів спеціалізованого програмного забезпечення національних розробників, а також програмного забезпечення, що розроблене в університетах. У частині дидактичного забезпечення дистанційного навчання у вищих навчальних закладах також відчувається помітний поступ. Якщо на кінець 2004-2005 навчального року вищі навчальні заклади задекларували наявність загалом понад 2200 розроблених дистанційних курсів [2], то зараз їх кількість значно збільшилася. За відсутністю узагальнених даних назву лише окремі цифри: у
Хмельницькому державному університеті розроблено понад 1 тис. дистанційних курсів, у Сумському державному університеті – понад
500. У нашому університеті, де педагогічний експеримент з дистанційного навчання розпочався у 2012 р., вже розроблено близько 140 дистанційних курсів, а до кінця 2012-2013 навчального року їх кількість сягне до 400.
Досягнуті успіхи у галузі дистанційного навчання з часом стануть більш вагомими. Зростатиме ефективність та суспільне визнання цієї форми навчання. І ми з оптимізмом долаємо проблеми, що виникають на цьому шляху і вирішуються спільними зусиллями ВНЗ та органів управління освітою. На черзі вирішення питання координації і методичного забезпечення дистанційного навчання; розробка

12 комплексного підходу до створення національного навчально- наукового інформаційного середовища України, яке б включало телекомунікаційну інфраструктуру, інформаційні ресурси освіти та науки, мережі електронних бібліотек, міжуніверситетські віртуальні лабораторії; приєднання до європейських навчально-наукових мереж та інформаційних ресурсів; формування та вдосконалення нормативно-правової бази дистанційної форми навчання; зважена демократизація ліцензійних вимог до дистанційного навчання в частині обсягів фахової підготовки, інформаційного та кадрового забезпечення.
В процесі вирішення цих завдань впродовж наступних 20 років в
Україні завершиться перехід до новітньої форми інтелектуальної та професійної соціалізації людини, однією з найважливіших педагогічних технологій якого стане дистанційне навчання. Це відбудеться не лише тому, що дистанційне навчання є більш ефективним з економічної точки зору, що воно є більш
інформаційним, потребує менших затрат фізичної енергії і часу, а й тому, що його доступність для всіх громадян вперше створює умови для реалізації принципу «навчання – впродовж усього життя», що є найважливішою складовою динамічних темпів розвитку сучасного соціуму.
Розділ 1.
Генезис передумов дистанційного навчання в університеті

1.1. Комп’ютеризація та інформатизація освітньої діяльності
у 90-і роки минулого та на початку нового століття. У кінці 80-х років розрахунки, ведення обліку та обчислень, які раніше виконувалися з допомогою рахівниць і арифмометрів «Фелікс» у
Полтавському університеті економіки і торгівлі (у той час він мав назву Полтавський кооперативний інститут), стали здійснюватись на побутових комп’ютерах «БК0011М», «Эльбрус-3», «Эльбрус-90
Микро» та інших електромеханічних обчислювальних машинах третього і четвертого поколінь. У зв’язку з цим фахова підготовка спеціалістів з економіки, бухгалтерського обліку та інших спеціальностей стала неможливою без вивчення студентами нової обчислювальної техніки. Для забезпечення функціонування великих та персональних комп’ютерів, чисельність яких швидко зростала, також потрібно було створити структурний підрозділ, який би надавав допомогу кафедрам у комп’ютеризації навчального процесу. З цією

13 метою у жовтні 1988 року було створено інформаційно- обчислювальний центр (ІОЦ), з якого бере початок сучасний навчально-науковий інформаційний центр (ННІЦ). Він мав у своєму розпорядженні одну
ЕОМ третього покоління
ЕС-1022, двохпроцесорний комплекс СМ-1600, діалогово-обчислювальні комплекси ДВК-3 («Електроніка»).

Комп’ютери ІІІ – IV-го поколінь
Впровадження нової комп’ютерної техніки, яка забезпечувала не тільки лічильні підрахунки, а й виконання за допомогою впроваджених програм складних економічних розрахунків, зумовило реорганізацію в 1991 році ІОЦ у відділ програмування і технічних засобів навчання (ВПТЗН). У свою чергу, посилення частки самостійної роботи студентів у навчальному процесі, що заохочувалося на початку 90-х, сприяло динамічному зростанню парку персональних комп’ютерів, як одного із засобів її реалізації. На початку 1990–1991 навчального року у навчальному закладі налічувалось 117 персональних комп’ютерів «Іскра-1030», більшість з яких було розміщено в тринадцяти «дисплейних класах».
Головним завданням працівників ВПТЗН було забезпечення навчального процесу технічними засобами навчання та розробка навчальних та контролюючих програм для кафедр і підрозділів
інституту. Слід зауважити, що в 90-і роки, коли була відмінена державна монополія на зовнішню торгівлю, в Україну стала ввозитися великими партіями більш досконала комп’ютерна техніка з
європейських країн, США, Японії та Південної Кореї. У другій половині цього десятиріччя розпалася закупівля цієї техніки великими партіями для потреб навчального і управлінського процесів.
Внаслідок цього в 1998 році було реорганізовано відділ програмування і технічних засобів навчання в центр комп’ютерних технологій (ЦКТ). Зі створенням центру інформатизація і

14 комп’ютеризація освітньої діяльності навчального закладу активізувалася: створюються нові навчальні комп’ютерні лабораторії
(колишні «дисплейні класи»), оновлюється і зростає комп’ютерний парк і кількість програмних продуктів. У цей час також створюються перші сегменти внутрішньої локальної мережі й налагоджується доступ до глобальної мережі Інтернет.
Тим часом розширювався і штатний розпис центру – він попов- нювався посадами програмістів, системних програмістів, інженерів та операторів. У цей період робляться суттєві кроки зі створення технічної бази для проведення лекційних занять з використанням комп’ютерних технологій. Фахівці ЦКТ розробляють програми для тестування поточних знань студентів, а також пакети тестуючих програм для проведення державних іспитів. У 2000 році відбулася знаменна подія – до мережі Інтернет було підключено першу комп’ютерну аудиторію на 25 робочих місць.
Цього ж року започатковано розробку й впровадження університетської програми самостійної роботи студентів, яка отримала назву
«Віртуально-тренінгова система
SITA».
Її використання у навчальному процесі, про що читач дізнається у розділі 2.4 цієї книги, супроводжувалось розробкою електронних версій навчальної та методичної літератури. Це була перша мережева система, з якої відкривався шлях для наступних кроків з упровадження дистанційного навчання.
У
2001–2006 роках динамічно зростала чисельність персональних комп’ютерів і комп’ютерних класів та протяжність локальної мережі. Університет перетворився в потужний центр комп’ютерної техніки, проте впровадження інноваційних технологій навчання, яке б базувалося на використанні цієї техніки, відставало як від технічних можливостей, так і від вимог часу. Для подолання цієї проблеми та перетворення навчального закладу в «університет ХХІ століття», в якому навчання має базуватися на поєднанні класичних педагогічних технологій і методик із сучасними інформаційно- технічними можливостями їхньої реалізації, 1 липня 2006 року ректором було видано наказ про створення Навчально-наукового
інформаційного центру (ННІЦ). Цей наказ було видано після обговорення на засіданні Вченої ради університету Концепції
інформатизації освітньої діяльності ПУСКУ. Надзвичайно важливе значення для подальшого розвитку освітньої діяльності університету і
її складової – дистанційного навчання, мало прийняття на цьому засіданні рішення про переважне витрачання коштів навчального

15 закладу на інноваційне оновлення всієї освітньої та управлінської діяльності навчального закладу.
У складі новоутвореного центру були організовані відділи: мережевого і технічного забезпечення, дистанційного навчання,
інформаційного та ресурсного забезпечення і сектор програмного забезпечення. Завдяки його працівникам було модернізовано діючу локальну мережу, розгорнуто її нові сегменти і підключено до
Інтернету комп’ютери всіх структурних підрозділів, які здійснювали навчальну і наукову роботу та управління університетом. Мережу реорганізували на основі комбінованої ієрархічно-розподіленої структури, для чого створили 27 джерел безперервного живлення з підключенням до комутаторів сегментів мережі та комп’ютерів структурних підрозділів університету. Доступ до розташованих у цій мережі сайтів електронної бібліотеки та кафедр отримали і студенти всіх кімнат чотирьох студентських гуртожитків. Її протяжність стала перевищувати 50 кілометрів.
Комп’ютерний клас кафедри менеджменту організацій
та зовнішньоекономічної діяльності (2003 р.)
У 2007–2008 навчальному році цю мережу було вдосконалено й модернізовано та розгорнуто нові сегменти в чотирнадцяти навчальних аудиторіях і кабінетах та в службових приміщеннях

16 кафедр, а також переобладнано й оснащено новими ПЕОМ одинадцять комп’ютерних класів.
У ті роки було зроблено черговий значимий крок у розвитку дистанційних навчальних технологій, а саме: розгорнуто автоматизований мультимедійний комплекс (нині він включає двадцять шість мультимедійних аудиторій) і введено в дію відео- та фотостудію, які стали базовими підрозділами для створення і запису навчальних лекцій, консультацій та презентацій. Невдовзі до локальної мережі було підключено ще 29 нових сегментів та 118 комп’ютерів.
Навчально-науковий
інформаційний центр забезпечив розгортання мережі університету не лише в кімнати всіх студентських гуртожитків, а й охоплення нею службових приміщень директора студмістечка, бухгалтера та паспортиста. Це дозволило включити підрозділ «Студентське містечко» до автоматизованої системи управління університетом. Нині студенти можуть користуватися ресурсами локально-обчислювальної мережі університету: власною електронною бібліотекою, віртуально-тренінговою системою самостійної роботи SITA, електронними підручниками для самостійного вивчення дисциплін, розміщеними на сайтах університету, бібліотеки та всіх тридцяти кафедр. Крім того, мешканці гуртожитків отримали можливість доступу до світових інформаційних джерел через глобальну мережу Інтернет і, за бажанням, до загальноміської локальної мережі.

Комп’ютерні класи університету (2010 рік)

17
З 2006 до 2008 року ПУСКУ придбав 329 персональних комп’ютерів і ноутбуків (без урахування іногородніх факультетів і кооперативних коледжів, де університет орендував навчальні площі і теж оснащував їх комп’ютерами). На всіх комп’ютерах університету встановлено тільки ліцензійне програмне забезпечення відомих у всьому світі компаній.
Важливою подією 2007 року стало прийняття Полтавського університету споживчої кооперації України в Асоціацію користувачів
Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі «Уран».
Відповідно до договору з цією Асоціацією, університет обрано базовою організацією Полтавського регіонального вузла мережі
«Уран» – як навчальний заклад, що має найвищі досягнення у галузі застосування нових інформаційних і комп’ютерних технологій в
Полтавському регіоні. Нині працівники ННІЦ університету завершують роботу з підключення до цієї мережі навчальних закладів м. Полтави, на черзі – навчальні заклади області.


  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал