Пояснювальна записка Запитаймо сучасного учителя: яку педагогічну проблему Ви вважаєте сьогодні




Скачати 330.72 Kb.

Сторінка1/2
Дата конвертації23.12.2016
Розмір330.72 Kb.
ТипПояснювальна записка
  1   2

В. А. Силенко,
учитель історії та правознавства
Першої міської гімназії Черкаської міської
ради, учитель вищої категорії, учитель-
методист,Заслужений учитель України

Творча майстерня для учителів суспільствознавчих
дисциплін

СУЧАСНИЙ УРОК СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА:
ІННОВАЦІЙНИЙ ПІДХІД

Пояснювальна записка

Запитаймо сучасного учителя: яку педагогічну проблему Ви вважаєте сьогодні надактуальною? І відповідь у різних інтерпретаціях звучатиме майже однаково – втілення у навчально-виховний процес засобів і методик, які б допомагали учням найкраще засвоювати новий матеріал, відкриваючи для себе нові горизонти, розвивати свою особистість.
Головною ланкою навчально-виховного процесу є урок. Майже півтисячі років існує ця форма навчання, яка за весь час існування класно-урочної системи пережила сотні трансформацій, проте і у ХХІ столітті має своє місце і «обличчя» у навчанні. І ми приймаємо урок як данність, але переконуємося, що сьогоднішні реалії виводять цю форму на новий технологічний рівень із заздалегідь відомими і гарантованими результатами.
Стрімко мінливий світ вимагає від людини такої якості як конкурентоспроможність.
Найголовнішою місією школи є плекання учня як творця і проектувальника свого майбутнього, допомога йому в усвідомленні смислу життя. А урок історії і суспільствознавства у царині наук – це засіб розвитку і формування особистості.
Важливість цього уроку с поміж інших очевидна: окрім історичних, правових, громадянських знань дитина залучається до активного пізнавального процесу, спільної роботи, співпраці для розв’язання проблем і завдань, коли потрібно виявляти спільні комунікативні уміння, формується її світогляд і ціннісна сфера як особистості.
Мета творчої майстерні: формування професійних компетенцій учителя історії для проведення ефективних уроків суспільствознавства.
Завдання творчої майстерні:

Систематизувати знання щодо:
стану та технологій впровадження сучасних дидактичних шкільних систем навчання; характеристик основних типів уроків із історії; засобів процесуально-змістового забезпечення різних етапів уроку.

Сформувати вміння (навички):
здійснювати аналіз сучасних систем навчання та відбору технологій їх впровадження; використовувати засоби процесуально-змістового забезпечення навчання на уроці в умовах впровадження різних дидактичних систем; структурувати компоненти (частини) уроку з врахуванням різних типів; вибору змісту, форм, засобів реалізації мети, завдань, методів і форм навчання на уроці історії (правознавства, громадянської освіти, філософії та ін.).


Розвинути установки до:
використання інтегративного підходу до аналізу сучасних дидактичних систем навчання; трансформації власного педагогічного досвіду у ході опрацювання змісту навчального матеріалу і проведенні уроків.

Навчальна стратегія творчої майстерні:
Реалізація завдань для досягнення результатів курсу здійснюється у дистанційному форматі шляхом: самостійного вивчення слухачами навчального матеріалу на основі розробленого для курсу комплексу навчально-методичних матеріалів; виконання практичних завдань, спрямованих на набуття слухачами вмінь і навичок на практиці застосовувати теоретичні знання; активізацію їх розумової діяльності; розвиток критичного мислення; проведення підсумкового контрольного тестування до курсу; написання підсумкової залікової роботи.

Методи навчання:
У ХХІ столітті завдяки використанню новітніх технологій (Інтернет, веб-сторінка, мультимедійні засоби (лазерний проектор, ноутбук) можливим та доступним є навчання з використанням активних та інтерактивних методів навчання, а саме: презентація, мозковий штурм, кейс-стаді, метод критичного мислення, вікторина, педагогічна реклама, бліцопитування тощо. На наш погляд, використання кейс-методики у дистанційному навчанні дозволить не лише поліпшити розуміння, активізувати пізнавальний інтерес, але й сприятиме розвитку дослідницьких, комунікативних та творчих навичок учителя.

Форма навчання: індивідуальна.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ТВОРЧОЇ МАЙСТЕРНІ

Тема 1. Сучасні підходи до класифікації уроків історії та суспільствознавчих дисциплін.
Урок як цілісна система.

Тема 2. Вимоги до сучасного уроку суспільствознавства.

Тема 3. Методичні аспекти підготовки та проведення різних типів уроків суспільствознавства. Характеристики основних типів уроків.

Тема 4. Особливості підготовки учителя до уроку.

Тема 5. Підготовка та реалізація організаційного, дидактичного, виховного, психологічного, санітарно-гігієнічного компонентів уроку суспільствознавчих дисциплін.






РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНИХ ГОДИН

Н
уме
рац
ія

Назва тем
Учителі спеціалісти, другої, першої
та вищої кваліфікаційних категорій
К
іл
ьк
іс
ть
к
ре
ди
ті
в EC
TS

Заг
ал
ьн
а
к
іл
ьк
іс
ть

Кількість годин
К
он
тр
ол
ь
Аудиторно-
практична
Ін
д. к
он
сул
ьт
ац
ії

С
амос
ті
й
н
а р
обот
а
Л
ек
ц
ій
н
і
П
рак
ти
чн
і
С
емі
н
ар
.
Всього годин:

0,5

18
-
4
-
2
10
2
1.
Змістовий модуль Сучасні підходи до класифікації уроків історії та суспільствознавчих дисциплін.

6
-
1
-
1
4

-

1.1
Урок як цілісна система.

3
-
-
-
1 2

-


1.2

Вимоги до сучасного уроку суспільствознавства.

3
-
1
-
-
2
-
2.
Змістовий модуль Методичні аспекти підготовки та проведення різних типів уроків суспільствознавства.

10
-
3
-
1
6

-

2.1
Характеристики основних типів уроків.

3
-
-
-
1 2

-

2.2
Особливості підготовки учителя до уроку.


3
-
1
-
-
2

-

2.3




Підготовка та реалізація організаційного, дидактичного, виховного, психологічного, санітарно-гігієнічного компонентів уроку суспільствознавчих дисциплін.

4
-
2
-
-
2

-

Підсумковий контроль





2


Навчальна програма курсу

Тема 1. Сучасні підходи до класифікації уроків історії та суспільствознавчих
дисциплін

1.1 Урок як цілісна система.
Урок – головна ланка продуктивного навчально-виховного процесу. Взаємозв’язок уроку, теми і курсу історії. Традиційні структурні елементи уроку історії (правознавства, громадянської освіти, філософії). Залежність структурних елементів уроку від його утримання, основної дидактичної задачі, цілей і типу уроку. Проблема правильного дозування історичного матеріалу, форм і методів роботи, які використовуються на уроці.

1.2 Вимоги до сучасного уроку історії (правознавства, громадянської освіти,
філософії).

Урок як єдність цілісного навчального, розвивального та виховного процесу.
Вимоги до методичних прийомів учителя, що формують високий рівень навчальних досягнень учнів. Аналіз ефективності використання внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків для досягнення глибини засвоєння навчальної інформації та способів навчальної діяльності. Прийоми для підтримки активної уваги учнів протягом усього уроку. Визначення ефективності методичного прийому розумової діяльності учнів, використання при опитуванні й обліку знань. Емоційні сторони уроку.
Теоретичний матеріал до Теми 1.1
Урок як цілісна система
Навчання це привласнення соціального досвіду суб’єктом освіти як в умовах самовключення у навчальну діяльність, так і організовану вчителем.

Процес навчання це цілеспрямована, послідовно організована взаємодія вчителя і учня, опосередкована змістом діяльності, в ході якої відбувається привласнення всіх компонентів змісту освіти.

Урокце організаційна форма навчання, яка забезпечує навчання, виховання і розвиток постійного складу учнів упродовж визначеного проміжку часу на основі вивчення конкретної і однакової для всіх теми.

Урок це дзеркало загальної та педагогічної культури вчителя, мірило його
інтелектуального багатства, показник його світогляду, ерудиції. Говорячи про урок, не можна забувати про надзвичайно важливу сферу зіткнення навчання й виховання: викладаючи матеріал, педагог не тільки відкриває учням вікно у світ знань, але й виявляє самого себе.
У сучасній школі класно-урочна форма організації навчання переважає у школах світу, незважаючи на те, що дидактичним поняттям «клас», «урок» вже близько 400 років.
У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалася тим чи іншим організаційним системам навчання, хоча завжди актуальними залишалися індивідуальна і групова форми.
Групова форма навчання за весь період розвитку педагогічної думки пережила масу трактувань і пояснень. Проте ще у ХVІІ столітті дослідники-педагоги виділяють принципово нову вимогу до організації навчання – «вчитель має займатися зі стабільною групою учнів одночасно».

Контури групового навчання окреслив німецький педагог Й.Штурм. Теоретично обґрунтував і широко популяризував її Я.А.Коменський (1633). На українських теренах уперше групова форма навчання була застосована у братських школах (XVI – XVIІ століття). Згодом ця форма стала називатися класно-урочною системою навчання.
Урок – це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно- регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.
Слід зазначити, що перевага уроку як форми організації педагогічного процесу полягає в тому, що він має:
1) сприятливі можливості для поєднання фронтальної, групової й індивідуальної роботи;
2) дозволяє вчителеві систематично й послідовно викладати матеріал, управляти розвитком пізнавальних здібностей і формувати науковий світогляд учнів;
3) стимулює інші види діяльності школярів, у тому числі позакласну й домашню;
4) на уроці учні опановують не тільки систему знань, умінь і навичок, але й самі методи пізнавальної діяльності.
Вирішуючи конкретні завдання в кожному окремо взятому тимчасовому відрізку навчального процесу, урок є частиною теми, курсу і, відповідно, займає своє місце в системі навчального предмета, вирішує властиві йому на даний момент дидактичні цілі, співвіднесені з навчально-виховними завданнями курсу.
Урок історії є частиною змісту історичної й суспільствознавчої освіти, що займає певне місце в системі шкільного курсу й побудований за проблемно-хронологічному принципу; події і явища представлені в комплексі на кожному відрізку часу.
Взаємозв’язки процесів і закономірностей встановлюються з уроку в урок учнями під керівництвом вчителя із проблем економічного, соціально-політичного, історико- культурного й іншого аспектів змісту історичного розвитку.
Проте варто пам’ятати, що учитель на уроці історії має не переказати історичну подію чи ситуацію, а навчити оперувати історичними термінами, проводити причинно- наслідкові зв’язки історичних подій, орієнтуватися у історичному просторі і т.д. І тут дуже важливо враховувати навантаження матеріалом і вікові особливості учнів.
Навантаження залежить від сумарної кількості виконаної роботи на уроці та від
інтенсивності цієї роботи. Тому інтегральною умовою його досягнення є оптимальна щільність заняття.
На кожному уроці виконується багато дій: розумових, аналітичних, пов’язаних із відпочинком, їх значущість для розв’язання завдань уроку різна, але всі вони необхідні.
Тому, обговорюючи ефективність дій учителя на уроці, не можна обмежуватися лише оцінкою розумової активності дітей. Треба всебічно визначити доцільність тих чи інших дій педагога, його зусиль, спрямованих на забезпечення освітнього, розвиваючого і виховного впливу. У зв’язку з цим усі дії можна поділити на педагогічне виправдані та недоцільні. До перших належать: планування роботи на уроці; слухання педагога; участь у взаємонавчанні; осмислення нового матеріалу; аналіз виконаних завдань (вправ, робота з таблицями тощо); взаємоконтроль, оцінювання, обговорення; підведення підсумків.
Дії, котрі не сприяють розв’язанню завдань уроку, підвищенню його ефективності, належать до недоцільних.

Для активізації процесу навчання, підвищення зацікавленості учнів у засвоєнні
історичного матеріалу варто використовувати різноманітні методичні прийоми, серед яких можуть бути робота з першоджерелами, евристична бесіда, робота з історичною
(контурною) картою, дослідження, дискусія, робота в парах, групах, практичні, лабораторні роботи тощо.

Теоретичний матеріал до Теми 1.2
Вимоги до сучасного уроку історії (правознавства, громадянської освіти,
філософії).

Метод навчання взаємопов’язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.
Методичні прийоми – це обумовлені методом конкретні дії вчителя і учнів, націлені на вирішення конкретного завдання на уроці.
З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі:
1.
Побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу.
2.
Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.
3.
Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням
їхніх інтересів, нахилів і потреб.
4.
Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями.
5.
Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку школярів.
6.
Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості.
7.
Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності.
8.
Ефективне використання педагогічних засобів.
9.
Зв’язок з життям, особистим досвідом учнів.
10.
Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.
11.
Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.
12.
Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.
І щоб сучасний урок відповідав всім зазначеним вище вимогам він має бути цікавим як для учня, так і для вчителя. Давно відома істина: цікаво, отже, буду вчитися. Тому перед вчителями-практиками стоїть важливе завдання: створити зацікавленість предметом і підвищити активність учнів в оволодінні навчальним матеріалом.
Одним із основних компонентів активності учнів є інтерес до пізнання. Як свідчить аналіз результатів дослідження інтереси учнів до історії визначаються такими факторами: змістом історичних курсів, методикою викладання, якістю викладу матеріалу в підручнику, віковими та індивідуальними особливостями учнів різних класів. Так учнів
6-х класів, що вивчають курс історії стародавніх цивілізацій, найбільше цікавлять питання культури: міфологія, література, мистецтво, а також діяльність окремих
історичних осіб.
Якщо говорити про розвиток активності і творчості учнів на уроках історії, то варто зауважити, що це зв’язок історичного матеріалу з життям, навколишньою дійсністю, вивчення наукової та науково-популярної літератури, використання художньої літератури на уроці; використання міжпредметних зв’язків. Література дає можливість викладати
історію так, що серце не залишається холодним до розповіді. Географія показує театр
історичних подій. Навіть співи пов’язані з історією. Вивчаючи українські народні пісні, учні характеризують, що саме в них відображається.
Учитися – означає виявляти активність, спрямовану на засвоєння певних знань, вироблення вмінь, навичок. Керування учінням вимагає певної системи методів, які
забезпечують повноцінну учбову діяльність, її освітню й виховну результативність. Метод навчання як засіб керування навчальною діяльністю можна представити як вектор деяких прийомів, частина яких стосується змістовної сторони керування, а інша частина – формальної. Остання показує як формуються в учнів операції і знання, а змістовна – які властивості і відношення в навчальному матеріалі учні засвоюють активно.
Результати багаторічних спостережень показують, що така активність стихійно сама собою виникнути не може. Вона є наслідком цілеспрямованого виховного і навчального впливу на особистість. Найбільш ефективним в цьому плані є активне навчання. Учень – активний учасник навчального процесу. Активність його проявляється в самостійних пошуках засобів і способів розв’язання поставленої проблеми у набутті знань, необхідних для виконання практичних завдань. Все це дозволяє йому відійти від стандартів мислення, стереотипу дій, розвиває прагнення до знань.
У методиці викладання історії в цілому прийнято орієнтуватися на розроблені у дидактиці методи навчальної діяльності вчителя і учнів.
Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:
за джерелом
передачі та
сприймання
навчальної
інформації
(С. Петровський,
Є. Голант)
за характером
пізнавальної
діяльності учнів
(І. Лернер, М.
Скаткін)
залежно від
основної
дидактичної мети і
завдань
(М. Данилов,
Б. Єсипов)
класифікація з точки
зору цілісного
підходу до
діяльності у процесі
навчання
(Ю. Бабанський) словесні; наочні; практичні. пояснювально-
ілюстративні; репродуктивні; проблемні; частково- пошукові; дослідницькі. оволодіння новими знаннями; формування вмінь
і навичок; перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок; усного викладу та закріплення навчального матеріалу; самостійної роботи; застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок; перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок. організації та здійснення навчально- пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння; контролю, самоконтролю, взаємоконтролю
і корекції; самокорекції, взаємокорекції в навчанні.
Поряд з тим, специфіка викладання історії як навчального предмета диктує певну своєрідність застосування загально дидактичних методів. Методист П.С. Лейбенгруб виходячи із принципу особливостей учбової діяльності вчителі і учнів на уроках історії створив свою класифікацію методів навчання. В її основі лежить засіб або джерело пізнання історичної дійсності. Отже, на думку П.С.Лейбенгуба методи вивчення історії поділяються на:
1) метод розповіді і шкільної лекції вчителя;

2) метод бесіди;
3) метод наочності;
4) метод роботи з підручником;
5) метод роботи з історичним документом;
6) метод використання у навчанні художньої літератури;
7) активні методи вивчення історії.
Окремо зупинимося на активних методах вивчення історії. У їх основі лежить принцип безпосередньої участі, який зобов’язує вчителя зробити учасником навчально-виховного процесу, що вміє діяти, вести пошук шляхів і способів розв’язання тих проблем, які вивчаються у навчальному курсі. Також такі методи дозволяють формувати знання, уміння і навички шляхом залучення тих, хто навчається, до активної навчально- пізнавальної діяльності.
Серед активних методів навчання можна виділили наступні три основні блоки: а)
дискусійні методи (групова дискусія, розбір казусів із практики, аналіз ситуації морального вибору тощо); б)
ігрові методи: дидактичні і творчі ігри, в тому числі ділові (управлінські) ігри, рольові ігри (научання поведінці, ігрова психотерапія, психодраматична корекція); контргра (метод усвідомлення комунікативної поведінки); в)
сензитивний тренінг (тренування міжособистої чутливості і сприймання себе як психофізичної єдності з оточуючими).
ХХІ століття відрізняється від попередніх рівнем розвитку інформатизації і глобалізації. Ці процеси мають ряд ризиків для гармонійного розвитку суспільства в цілому, і дитячого колективу зокрема. Тому всім учителям варто пам’ятати, що стрижнем педагогічної діяльності є любов до дітей. «Якщо вчитель має тільки любов до праці, він буде хорошим вчителем, – писав російський письменник-мораліст Л. М. Толстой. – Якщо вчитель має тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращий за того вчителя, котрий прочитав усі книги, але не має любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він – досконалий учитель». Любов учителя до дітей не може бути вибірковою, а повинна спрямовуватися на всіх дітей, навіть якщо через окремих із них він зазнав прикрощів. І тут варто згадати про педагогічний такт.
Важливою складовою педагогічного такту є співвідношення вимогливості та поваги до особистості учня. Повага несумісна з приниженням особистості, людської гідності учня.
Вимогливість є одним з виявів поваги вчителя до учня, який рано чи пізно починає розуміти, що невимогливий учитель – це байдужа до них та результатів своєї праці людина.
Важливе етичне значення має оцінювання викладачем навчальної діяльності учнів.
Необ’єктивність оцінювання травмує психіку учня, викликаючи негативне ставлення до навчання, відчуття несправедливості, необ’єктивності оцінки діяльності.
Потужний етичний заряд містять у собі вміння учителя керувати своїми емоціями, самовимогливість, любов до предмета, який він викладає, творчий підхід до діяльності, добросовісність у роботі, захопленість.

Перевір себе:





Дайте відповідь:
1.
Назвіть дидактичні вимоги до уроку.
2.
Що таке стиль уроку?
3.
Що потрібно враховувати при організації пізнавальної діяльності учнів на уроці історії (правознавства, етики, громадянської освіти, філософії)?
4.
Як Ви розумієте вислів «проблема раціональних витрат часу» на уроці?
5.
Чим відрізняється «стандартний» і «нестандартний» урок?

Поміркуйте:
а)
Уроки малоефективні, непродуктивні тому, що погано підготовлені і проводяться з порушеннями дидактичних принципів. А Ви погоджуєтеся з цим твердженням чи ні?
б)
Сьогодні помітна тенденція до звуження завдань уроку, його спрямованість на вирішення переважно навчальних завдань, завдання ж виховні і розвиваючі не повинні переобтяжувати урок.
Для цього є виховні години, бесіди і тренінги. Яка Ваша думка сприводу такого підходу?

Список рекомендованих джерел
І – Основні джерела:
1.
Баханов К. О. Традиції та інновації навчання історії в школі: Дидактичний словник–довідник. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – 204 с.
2.
Гузик Н.В. Комбінова система М.П. Гузика у контексті навчання дітей історії
(загально-дидактичний і методичний аспекти). – К.: Плеяди, 2005. – 152 с.
3.
Курилів В. Методика викладання історії: Навч. посібник. – Львів; Торонто:
Світ, 2003. – 248 с.
4.
Кучеренко Т. А., Смирнова М. Є., Малютіна О. В. Інновації як умова ефективної організації навчально-виховного процесу у сучасній школі //
Відкритий урок. – 2003. – № 7–8. – С. 32–53.
5.
Малафіїк І.В. Дидактика: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 398 с.
6.
Мокрогуз О. П. Інноваційні технології на уроках історії. – Х.: Вид. група
«Основа», 2005. – 145 с.
7.
Освітні технології: Навч.–метод. посібник / За заг. ред. О. Пєхоти. – К.: А.С.К.,
2001. – 256 с.
8.
Підласий І.П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя. – Х.: Вид. група
«Основа», 2009. – 360 с.
ІІ – Додаткові джерела:
1.
Баханов К. Інтегрована (комплексна) система навчання історії / В кн.: Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти: Монографія. – Донецьк: Юго–
Восток, 2005. – С. 213–223.
2.
Баханов К. Традиційні та інноваційні системи, технології та моделі навчання:
Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 344 с.
3.
Бондар С., Момот Л., Липова Л., Головко М. Перспективні педагогічні технології: Навч. посіб. / За ред. С. Бондар. – Рівне: Тетіс, 2003. – 200 с.
4.
Мариновська О. Я., Барабаш О. Д. Педагогічна технологія критичного мислення
(Проект «Читання та письмо для розвитку критичного мислення») // Джерела. –
2001. – №3–4. – С. 63–66.
ІІІ – Інтернет-ресурси:
1.
Л. Ромадіна Сучасні вимоги до уроку.
http://osvita.ua/school/technol
2.
Бондарук І.П. Методичні умови розвитку критичного мислення учнів на уроках
історії. – http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/NarOsv/2009-2/09bipuui.htm
3.
Використання лекційно-семінарської системи на уроках історії. – http://i-kar-
100.narod.ru/referatu/pedagogika/
4.
Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – http://ebk.net.ua/Book/pedagogics/volkova_pedagogika/zmist.htm

5.
Левітас
Ф.Л.
Сучасний учитель та сучасний урок.
– http://shkola.ua/teacherlesson/view/118 6.
Мартиненко С., Хоружа Л. Методи навчання та їх класифікація. – http://osvita.ua/school/theory/780


  1   2


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал