Прерогатив держави




Скачати 76.79 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації20.02.2017
Розмір76.79 Kb.

С. М. Домбровська,
к.і.н., доц., зав. кафедри менеджменту та маркетингу
Міжнародного Слов’янського університету
ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ЯК ОДНА З
ПРЕРОГАТИВ ДЕРЖАВИ

Проаналізовано теоретичні аспекти формування нових механізмів впливу держави на
реформування вищої освіти України, методи подолання бюрократизму в науці та в
управлінні нею. Запропонований механізм упровадження наукових результатів в освітянські
стандарти, який сприятиме вдосконаленню навчального процесу та здоланню труднощів, з
якими зіткнулися українські вищі навчальні заклади.
Ключові слова: вища освіта, реформа освіти, вищи навчальні заклади.

У сучасному суспільстві вища освіта стає одним із визначальних чинників динамічного соціально-економічного розвитку країни.
На сьогоднішній день стає очевидним, що життя, достойне кожної людини багато в чому визначається рівнем і якістю вищої освіти. Водночас, висока якість вищої освіти можлива тільки за умови наявності ефективного організаційно- економічного механізму управління вищою освітою. Державне управління вищою освітою в країнах світу розвивається і трансформується в нових умовах, на зміну централізованому жорсткому адміністративному контролю приходить гнучке управління автономними навчальними закладами, а вплив на їх діяльність здійснюється за допомогою різних організаційно-економічних методів та інструментів.
Система вищої освіти України перебуває у процесі постійного вдосконалення, що зумовлено трансформаційними змінами в суспільстві.
Нових підходів потребує вся система управління вищою освітою. З одного боку, потребує вдосконалення механізм управління освіти державою, зокрема проблеми – ефективної системи державного управління, розробки принципово нових підходів до форм і методів управління; визначення їх науково обґрунтованих . Система державного управління має базуватися на механізмах і стимулах, що впливатимуть на поведінку вищих навчальних закладів (ВНЗ) і
будуть примушувати їх підвищувати якість освітніх послуг та нести відповідальність за результати своєї діяльності.
Питання щодо державного управління системою вищої освіти висвітлюються в дослідженнях Б. Данилишина, Д. Дзвінчука, Г. Дмитренка, К.
Корсака, В. Куценко, В. Лугового, В. Майбороди, В. Огнев’юка, В.
Паламарчука, А. Прокопенка, О. Яришко та інших.
Метою статті є науковий аналіз державної політики в галузі вищої освіти та її вдосконалення.
У нових соціально-економічних умовах освіта одержує високий статус, оскільки саме вона буде сприяти переходу до інформаційного суспільства й формування пріоритетів розвитку держави. Високоосвічена молодь – головний стратегічний резерв соціально-економічних реформ в Україні, без якого неможливий подальший розвиток суспільства. Освіта виступає одним з основних чинників соціальних перетворень, оскільки її можливості впливу на розвиток суспільства є значними внаслідок охоплення практично всього населення. Тому освіта безпосередньо впливає на економічне, політичне і соціальне життя суспільства, закладає потенційні підвалини його удосконалення. Побудова громадянського суспільства може бути забезпечена лише за умови переорієнтації освіти на цінності демократії. Це завдання об’єктивно виступає соціальним замовленням як населення в цілому, так і, зокрема, добровільних громадських організацій та рухів [6]. Завдяки продуманим управлінським заходам в освітній галузі можна формувати правову культуру громадян, що мають як партнери взаємодіяти з державою.
Нагальною потребою за цих умов виступає вироблення ефективного і результативного управління освітою. У діяльності освітньої галузі щодо формування активного члена громадянського суспільства важлива роль належить органам державного управління освітою, зокрема обласного та районного рівнів, адже саме вони мають найбільше можливостей для ефективної взаємодії на місцях з громадськими організаціями, партіями, об’єднаннями, окремими громадянами в ході удосконалення навчально-
виховного процесу. Врахування потреб і запитів членів громадянського суспільства щодо надання освітніх послуг має здійснюватися шляхом прийняття конкретних управлінських рішень, які, не виходячи за межі компетенції того чи іншого органу управління освітою, повинні водночас
ґрунтуватися на чинній нормативно-правовій базі та враховувати регіональні аспекти, традиції освіти, що історично склалися в області, місті чи районі.
Зміни у функціонуванні органів управління потребують впровадження в
їх діяльність процедур прогнозування, аналізу та коригування разом із використанням традиційних організаційно-контролюючих функцій.
Це потребує вдосконалення технології управлінської діяльності органу влади та відносин в освітній галузі.
Технологія управління розглядається як ефективне поєднання можливостей наявних умов для провадження освітньої діяльності (матеріальна база, технічні засоби навчання, методичне та навчальне забезпечення) і організаційних форм роботи (планування, аналіз, прийняття рішень, організація виконання) [5]. При цьому важливим є те, що у громадянському суспільстві держава і її органи управління та суспільні інститути (громадські організації, партії, релігійні громади, профспілки тощо) виступають як партнери.
У процесі державного управління реформуванням освітньої системи необхідно чітко визначити основні завдання й напрями оновлення змісту освіти. Ця діяльність повинна ґрунтуватися на таких засадах:
– опір на вікові особливості сприйняття;
– врахування особливостей мислення дітей і молоді;
– формування активної життєвої позиції, конструктивно-критичного мислення;
– доступності навчального матеріалу для ефективного засвоєння більшістю учнів;
– науковості;
– вміння застосовувати набуті знання з основ наук у повсякденному житті;

– використання останніх досягнень педагогічної науки [1].
Кардинальне оновлення змісту освіти є чи не найскладнішим завданням сучасного державного управління галуззю. Враховуючи, що створення
інформаційної цивілізації потребує, в першу чергу, створення умов для самореалізації особи, а не набуття нею чітко регламентованого обсягу знань і вмінь, діяльність місцевих органів управління освітою має перебудовуватися в напрямі збору інформації та аналізу даних з реформування освітньої галузі. Але надмірна централізація управління ВНЗ (найгостріше відчутна в розподілі ресурсів, виборі наукової тематики діяльності підрозділів), бюрократичні принципи роботи, створює серйозні перепони для розвитку вітчизняної системи освіти. Громіздка, не гнучка управлінська структура ВНЗ має тенденцію до зростання. Багато підрозділів дублюють функції один одного. Хоча в напрямі вирішення цих проблем пропонуються зміни у законах “Про освіту” та “Про вищу освіту”. У цих змінах передбачається посилення автономії ВНЗ, демократизація їхнього життя, а саме надання права керівникам, вченим радам самостійно формувати штатний розпис, вносити зміни до бюджету.
Незважаючи на підвищення соціальної значущості проблем розвитку й оновлення післядипломної освіти в Україні, законодавча основа для ефективної реалізації її функцій у вказаній сфері ще не склалася. Окрім того, згідно з принципами автономії навчальних закладів, відповідальність за якість вищої освіти переглядається на кожний конкретний навчальний заклад. Реалізація основних принципів дотримання якості освіти надає можливість оптимізувати планування, більш ефективно перерозподіляти ресурси, концентрувати увагу органів державного управління на структурних підрозділах ВНЗ, визначати додаткові стратегічні цілі, а головне – систематично оцінювати результати діяльності кожного конкретного викладача, кафедри, наукової лабораторії, факультету, вищого навчального закладу. У свою чергу, це вимагає втілення в життя комплексу таких заходів:

– розробку нормативно-правових, організаційних, науково-методичних, фінансових та інших документів, які регламентують функціонування системи державного контролю якості освіти;
– оптимізацію мережі вищих навчальних закладів;
– формулювання вимог до якості і контроль за відповідністю ним якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах;
– удосконалення системи державної атестації, структури та критеріїв роботи ДЕК [2].
Сьогодні в Україні до проблем, пов'язаних зі стандартизацією освіти, належать питання якості освіти, уніфікації та адаптативності освітніх програм, зрозумілості їх змісту та можливості практичної реалізації, визнання документів про освіту. Їх вирішення стосується не тільки нашої країни. В умовах глобалізації економіки проблеми стандартизації активно обговорюються у багатьох країнах світу, тому що освіта глибоко інтегрована в економіку, суспільне життя, а її рівень та якість істотно впливають на якість життя та на можливість сталого розвитку світового співтовариства. В сучасних умовах наша держава рухається до нових, більш діючих і правомірних стандартів демократії, цивілізованого, соціально-орієнтованого господарства.
Важливого значення набуває спрямування вищої освіти на досягнення нею нового світового рівня, а саме: створення відповідних умов для підвищення конкурентоспроможності закладів вищої освіти шляхом підвищення якості; оновлення її змісту; урізноманітнення форм і удосконалення державного фінансування вищої освіти; впровадження прозорості та відкритості фінансово–
економічного механізму; перебування державних та недержавних освітніх закладів в однакових умовах функціонування; поширення пільг в оподаткуванні навчальних закладів; збільшення внеску в розвиток економіки нашої держави, науки, освіти, культури країни й добробуту народу. Інтеграція вищої освіти у світову систему – це об’єктивний процес, що не повинен розвиватися некеровано. Світова громадськість може й повинна бачити та аналізувати його позитивні й негативні сторони, приймати важливі управлінські рішення з його
координації та корекції. Важливу роль у процесі розвитку міжнародної інтеграції освіти відіграють міжнародне співробітництво й такі міжнародні організації, як
ЮНЕСКО [3].
Усі складові вищої освіти як соціального явища є об’єктом державного регулювання, а тому рух до нової, адекватної вимогам постіндустріальної цивілізації системи вищої освіти пов’язаний в першу чергу зі зміною сутності й статусу методів системи державного управління вищої освіти. Успішна реалізація цього завдання залежить від належної діяльності об’єктів і суб’єктів управління. Одним із важливих аспектів управління ВНЗ виступають механізми управління, під якими слід розуміти сукупність способів здійснення функцій управління, що забезпечують досягнення встановлених цілей і результатів.
Привести в дію організовану систему та отримати відповідний результат можна лише через вплив на неї керуючого органу. Для цього необхідні певні
інструменти, які б забезпечували досягнення поставлених цілей. Такими
інструментами прийнято вважати механізми управління, які стійким розвитком в освітній системі являють собою динамічну структуру гнучкої взаємодії соціальних суб’єктів, характер якої складається й визначається соціальним поводженням цих суб’єктів.
Механізми державного управління виконують регулюючу й мобілізуючу функції, що виявляється в активізації суб’єктів управління та зміні їх цільових і ціннісних настанов у процесі проектування змін в освіті, забезпечує зв’язок і взаємозумовленість управлінських рішень [4]. Таким чином, на основі найхарактерніших ознак державного управління визначено ті механізми, що належать до класу інноваційних. Доведено, що цим ознакам відповідають стандарти вищої освіти, які є інноваційними механізмами державного управління. Законом України “Про вищу освіту” встановлено, що стандарт вищої освіти – це сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засоби діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

Під стандартизацією у сфері державно-управлінської освіти слід розуміти процес вироблення і впровадження в життя освітніх стандартів, які забезпечують набуття студентами професійної компетентності. Інноваційний розвиток вищої школи припускає зміну принципів і механізмів державного управління нею. Оптимізація управління передбачає скорочення рівнів управління, його децентралізацію, розширення соціальної бази, підвищення дисципліни суб’єктів управлінських відносин. Для формування державно- суспільного управління потрібне дотримання не тільки взаємного інтересу суб’єктів, але й взаємних зобов’язань, відповідальності. Механізми державного управління стійким розвитком в освітній системі являють собою динамічну структуру гнучкої взаємодії соціальних суб’єктів, характер якої складається й визначається соціальним поводженням цих суб’єктів. Механізми державного управління виконують регулюючу й мобілізуючу функції, що виявляється в активізації суб’єктів управління та зміні їх цільових і ціннісних настанов у процесі проектування змін в освіті, забезпечує зв’язок і взаємозумовленість управлінських рішень.
Дослідження інноваційних процесів у вищій школі України, як показав проведений аналіз, тісно пов’язане з виявленням і описом істотних характеристик суспільства, що структурується в ході постіндустріальних трансформацій.
Комплексний аналіз системних, структурних і змістовних інновацій у системі вітчизняної вищої освіти дозволив переосмислити з позицій сьогодення
історичний досвід розвитку вищої школи в Україні, узагальнити результати моніторингу змін, які відбувались у ній в період розбудови й самоствердження української державності Таким чином роль і місце вищої освіти зростає в економіці кожної країни, оскільки вища освіта є високоефективним
інвестиційним ресурсом, призначення освіти полягає у необхідності формування особистості громадян та підготовки професійних працівників, дана галузь відіграє унікальну роль готуючи висококваліфікованих спеціалістів для ринку праці та створює умови для забезпечення стабільного розвитку
економіки України. Вища освіта виступає важливим фактором забезпечення конкурентоспроможності країни, а в підвищенні конкурентоспроможності та
інноваційному розвитку національної економіки провідну роль має відігравати сукупність ефективних політико-правових, економічних, соціально-культурних, технологічних та інфраструктурних факторів, які б забезпечували національну конкурентоспроможність вищої освіти та зміцнювали роль і місце вищої освіти.
Тому всі перелічені заходи, та їхнє урахування при вдосконаленні державної стратегії в управлінні освітою, можуть кардинально поліпшити освітню парадигму вищої школи.
Першочерговими завданнями є налагодження високопрофесійного наукового, аналітичного і прогностичного супроводу управлінських рішень, подолання фрагментарності статистики, підготовка всебічної інформації з опорою на соціологічні дослідження (зміни в освітніх потребах різних прошарків населення і регіонів, всебічний моніторинг якості освіти, оцінювання ситуації споживачами освітніх послуг, динаміка соціокультурних орієнтацій учасників навчально-виховного процесу, мобільність світоглядних очікувань і установок відповідно до загальної соціокультурної динаміки у країні та світі).

Список використаних джерел
1. Андрущенко В. П. Модернізація освіти: політика і практика / В. П. Андрущенко //
Педагогіка і психологія. – 2002. – № 3. – C. 12–15.
2. Бабак В. П. Доповідь “Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні” / В.
П. Бабак. – К. : Парлам. вид-во, 2004. – 184с.
3. Балбеко А. М. Новые подходы к управлению развитием высшей школой и задачи повышения качества высшего образования / А. М. Балбеко // Право и образование. – 2007. –
№ 12. – C. 4–8.
4. Вища школа України: реальність і тенденції розвитку : монографія / Г. І. Артемчук,
В. В. Попович, Г. Г. Січкаренко. – К. : Ленвіт, 2004. – 176 с.
5. Наукові основи управління в системі освіти : монографія / А. І. Прокопенко ; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – Х., 2005. – 304 с.
6. Яременко Л. М. Роль і місце вищої освіти в забезпеченні конкурентоспроможності та інноваційного розвитку національної економіки // Економічний вісник ун-ту : зб. наук. пр. учених та аспірантів ; голов. ред. Т. М. Боголіб. – Вип. 4. – 2007. – С. 52–58.
Dombrovska S. M. Improvement of higher education of Ukraine as one of prerogatives
of the State.

In the article the theoretical aspects of forming of new mechanisms of influence of the state are analyzed on reformation of higher education of Ukraine, methods of overcoming of bureaucratism in science and its management. The mechanism of introduction of scientific results is offered in educational standards, which renders assistance to the improvement of educational process and overcoming of difficulties which Ukrainian higher educational establishments ran into.
Key words: higher education, educational reform, higher educational establishments.

Домбровская С. Н. Усовершенствование высшего образования Украины как одно
из прерогатив государства.
В статье проанализированы теоретические аспекты формирования новых механизмов влияния государства на реформирование высшего образования Украины, методы преодоления бюрократизма в науке и управления ею. Предложен механизм внедрения научных результатов в образовательные стандарты, который оказывает содействие усовершенствованию учебного процесса и преодолению трудностей, с которыми столкнулись украинские высшие учебные заведения.
Ключевые слова: высшее образование, реформа образования, высшие учебные заведения.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал