Проблема компетентнісного підходу в педагогічній теорії та практиці




Скачати 106.15 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації23.12.2016
Розмір106.15 Kb.

УДК 37.013
Оксана ПЕРЕЦЬ,
аспірантка кафедри управління освітою
Рівненського державного гуманітарного університету

ПРОБЛЕМА КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ
В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ

У статті висвітлено етапи становлення і розвитку компетентнісного
підходу в педагогічній теорії та практиці, проаналізовано наукові праці
зарубіжних та українських дослідників із даної проблеми.
Ключові слова: компетентнісний підхід, компетенція, компетентність,
види компетентностей, ключові компетентності.

Статья посвящена раскрытию этапов становления и развития
компетентностного подхода в педагогической теории и практике;
проанализировано научные труды зарубежных и украинских исследователей по
данной проблеме.
Ключевые
слова:
компетентностный
подход,
компетенция,
компетентность, виды компетентностей, ключевые компетентности.

This article is devoted to disclosure stages of formation and development of
Competence approach in teaching the theory and practice; reviewed scientific papers
of foreign and Ukrainian researchers on this issue.
Key words: of с approach, competence.

Постановка проблеми. Пріоритетне завдання освіти ХХІ століття передбачає орієнтацію на інтереси особистості, адекватні сучасним тенденціям суспільного розвитку створення передумов посилення творчих здібностей людей формування здатності адаптуватися до змін, що відбуваються в суспільстві, перехідна нові імперативи мислення і нові способи перетворення дійсності. Про підготовку вчителя нової генерації в рамках компетентнісного підходу йдеться в основних документах про освіту. Зокрема, вихідні концептуальні положення та шляхи модернізації сучасної професійної підготовки майбутніх фахівців визначено Законами України Про освіту, Провищу освіту, Державною національною програмою Освіта (Україна ХХІ століття, Національною доктриною розвитку освіти, нормативними документами Міністерства освіти і науки України, програмою Освіта і професійна підготовка 2010» та ін. відповідно до прогресивних рішень Болонської конвенції та сучасних потреб особистості і суспільства.
Парадигмальна зміна цілей освіти, викликана запитами Болонського процесу, змушує по-новому підійти до особистості сучасного педагога, його функцій, здібностей, професійної компетентності. У зв’язку з цим виникає необхідність впровадження у процес освіти нових, альтернативних шляхів його
професійної підготовки. Пошук технологій удосконалення підготовки фахівця у галузі вищої освіти, їх поширення, практичне використання та збереження у швидкозмінному середовищі є важливою умовою забезпечення потреби України у висококваліфікованих, мобільних, конкурентоспроможних фахівцях. Сьогодні в умовах євроінтеграції до єдиного освітянського простору, якість освіченості вчителя визначається рівнем його професійної компетентності. А відтак, новим концептуальним орієнтиром розвитку сучасної освітив рамках Болонського процесу стало запровадження компетентнісного підходу, що визначає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) та предметних компетентностей особистості [8].
Аналіз останніх досліджень. Вагомим внеском у дослідження проблеми компетентнісного підходу стали праці зарубіжних дослідників, зокрема
Н.Хомського, Р.Уайта, Дж.Равена, Н.Кузьміної, А.Маркової, В.Байденка,
А.Хуторського, В.Адольфа, В.Болотова, В.Сєрікова, І.Зимньої та ін. Серед українських науковців проблемою компетентнісного підходу в освіті займаються О.Локшина, О.Овчарук, О.Пометун, О.Савченко, Н.Бібік,
Л.Ващенко та ін., напрацювання яких становлять методологічну основу нашого дослідження.
Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні наукових ідей, концепцій компетентнісного підходу в педагогічній теорії та практиці відповідно до сучасних вимог.
Виклад основного матеріалу. Досліджуючи дану проблему, ми виявили, що компетентнісний підхід в освіті зароджується як спеціальний напрямок у кінці хна початку х років. Уроці американський мовознавець
Н.Хомський увів термін компетенція у понятійний апарат лінгвістики з проблем генеративної граматики [2]. Отже, ще у х роках ХХ століття було закладено сутність понять компетенція, компетентність, які активно впроваджуються в науковий обіг на сучасному етапі. Однак зазначимо, що поняття компетенція, компетентність, компетентний широко використовувались і раніше в побуті та літературі [2]. Трактування зазначених понять зустрічається також і в словниках. Так, звернімося до Короткого словника іноземних мов (1952 р, в якому компетентний (від лат. competens, competentis – належний, здібний) – той хто знає, відає у певній сфері має право за своїми знаннями чи повноваженнями робити або вирішувати що-небудь, судити про абищо. Умовно можна виділити три етапи становлення і розвитку компетентнісного підходу в освіті.
Перший етап (1960-1970 роки) характеризується впровадженням до наукового апарату категорії компетенція, створенням передумов розмежування понять компетенція / компетентність. Розпочинається дослідження різних видів мовленнєвої компетенції в руслі трансформаційної граматики і теорії навчання іноземним мовам, введення поняття комунікативна компетентність (Д.Хаймс) [5].

Другий етап (1970-1990 роки) характеризується використанням категорій компетенція / компетентність у теорії професіоналізму в управлінні, керівництві, менеджменті, у навчанні спілкуванню [5]. Велика увага формуванню компетентності в освіті приділялася закордоном. Серед наукових джерел даного періоду нашу увагу привернуло дослідження англійського психолога Джона Равена Компетентність у сучасному суспільстві (1984 р) [7]. Автор, посилаючись на психологічну теорію компетентності дає розгорнуту характеристику компетентності, характеризує особливості здібностей людей різних професійних груп. Під складовими компетентностями розуміє види компетентностей, або внутрішні мотивовані характеристики, які пов’язані з системою особистісних цінностей уявлення й очікування, пов’язані з механізмами функціонування суспільства і роллю людини в суспільстві. Зокрема, вчений у своїй праці пропонує 37 видів компетентностей, аналіз яких показує, що велика увага приділяється таким категоріям, як готовність, здатність, психічним якостям — відповідальність, упевненість тощо. Крім того можна зробити висновок, що запропоновані здібності стосуються компетентності загалом, тобто це ті здібності, які характеризують будь-якого фахівця як компетентного. Ми виявили специфіку та оригінальність моделі компетентності, запропонованої автором, яка базується на визначальному системоутворюючому значенні ціннісно-мотиваційної сторони особистості. Дж. Равен наголошує, що формування фахівця – це не тільки і не стільки створення сприятливих внутрішніх і зовнішніх умов діяльності, скільки виховання професіонала як особистості. Він стверджує, що поведінка насамперед визначається не здібностями, а мотивацією мотивацію, у свою чергу, визначають особистісні цінності. Відтак, науковець, розглядаючи проблему компетентності в сучасному суспільстві, акцентує увагу на взаємозв’язку компетентності і поведінки, компетентності і здібностей, компетентності і розвиваючого середовища (яке особливо необхідне у процесі професійного становлення сучасного фахівця, компетентності і цінностей. У концепції Дж. Равена компетентність розглядається як сукупність знань, умінь і здібностей, які проявляються в особистісно-значущій для суб’єкта діяльності. Тому ми припускаємо, що важливу роль у визначенні компетентності для суб’єкта відіграє цінність діяльності. Варто наголосити, що закордонні та вітчизняні науковці починають активно досліджувати компетенції, а також моделювати навчання, розглядаючи формування компетентностей як кінцевий результат цього процесу. Для різних видів діяльності вчені виділяють різні види компетентностей. Так, значущою є робота Н.В.Кузьміної Професіоналізм особистості викладача і майстра виробничого навчання, в якій компетентність уперше розглядається як інтегративна властивість особистості. Крім цього, вданий період з’являється книга Л.А.Петровської Компетентність у спілкуванні, де автор висвітлює проблему комунікативної компетентності та пропонує спеціальні форми тренінгів для її формування.

Третій період (із 1990 р) характеризується появою робіт А.К.Маркової,
О.І.Пометун, де в загальному контексті психології і педагогіки праці професійна компетентність стає предметом спеціального всебічного аналізу [5]. У працях цього періоду компетентність трактується по-різному: і як синонім професіоналізму, і як одна з його складових. Варто зазначити, що сучасний етап розвитку компетентнісного підходу в освіті характеризується розробкою його концептуальних засад як вітчизняними, такі зарубіжними дослідниками, зокрема визначення переліку і сутності ключових компетентностей та втілення їх у відповідних освітніх документах. Таку документах і матеріалах ЮНЕСКО вказаного періоду окреслюється певне коло компетенцій, які повинні розглядатися всіма як бажаний результат освіти. Ще в 1996 р. у Доповіді Міжнародної комісії з освіти для ХХІ ст. Освіта. Прихований скарб було сформульовано принципи, на яких повинна
ґрунтуватися сучасна освіта навчитися жити разом, навчитися здобувати знання, навчитися працювати, навчитися жити, що по суті і є глобальними компетентностями [4]. Рада Європи в 1997 році визначила п’ять ключових компетентностей, які необхідні кожному освіченому європейцю 1) політичні і соціальні компетентності, які передбачають здатність братина себе відповідальність, брати участь у спільному прийнятті рішень, сприяти вирішенню конфліктів ненасильницьким шляхом, брати участь у функціонуванні і поліпшенні демократичних інститутів 2) компетентності, пов’язані з життям у багатокультурному суспільстві – поважне ставлення один до одного, розуміння, здатність жити в мирі з людьми інших національностей, культур, мові релігій. Вони визначають соціальну зрілість людини 3) компетентності, які пов’язані з володінням усним та письмовим спілкуванням 4) компетентності, пов’язані з розвитком інформаційного суспільства, тобто використання нових технологій, ефективне їх застосування тощо 5) компетентності, що стосуються здатності і бажання вчитися протягом життя [4]. Варто зазначити, що дані групи компетентностей повинні стати певним орієнтиром для складання навчальних програм із метою прозорості у системі освіти та єдиних вимог до випускників різних навчальних закладів європейського освітянського простору. Вважаємо, що важливим етапом становлення компетентнісного підходу в європейській освіті стало оприлюдненням робочої програми Освіта й підготовка в Європі різні системи, спільна мета до 2010 р, яка містить перелік базових компетентностей, а саме грамотність (читання, письмо) та навички рахування (фундаментальні навички, базові компетентності з математики, іноземних мов, природознавства, використання ІКТ, уміння вчитися, соціальні навички, підприємливість та загальну культуру [4]. Ми дослідили, що уроці Європейська комісія затвердила Європейську довідкову систему, яка містить ключові компетентності для навчання впродовж життя і має служити довідковим інструментом для розвитку компетентностей у національних системах освіти. Дана система нараховує вісім найважливіших компетентностей спілкування рідною мовою спілкування
іноземною мовою математична компетентність та базові компетентності в галузі науки і техніки цифрова компетентність навчання вчитися міжособистісна, міжкультурна й соціальна компетентності, громадянська компетентність підприємливість культурна виразність [4]. Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновки, що в контексті компетентнісного підходу в освіті зарубіжні дослідники акцентують свою увагу на результаті навчальної діяльності, тому важливим є питання не тільки чому вчити, алей відбору ефективних шляхів, методів та форм навчання, що сприятимуть формуванню та набуттю кожною особистістю ключових компетентностей. Здійснюючи системно-структурний аналіз освітніх та наукових ідей російських дослідників у процесі розвитку компетентнісного підходу, ми проаналізували праці І.Зимньої [2]. Вона вперше теоретично обґрунтувала засади групування ключових компетенцій, структурувала їх та визначила види компетентностей. Ми виявили, що теоретичною основою виділення трьох груп ключових компетенцій для І.Зимньої стали сформульовані у вітчизняній психології положення проте, що людина є суб’єктом спілкування, пізнання, праці (Б.Ананьєв); що людина реалізується в системі відносин до суспільства, інших людей, до себе, до праці (В.М’ясіщев); що компетентність людини має вектор акмеологічного розвитку (Н.Кузьміна, А.Деркач); що професіоналізм включає компетентності (А.Маркова). Виходячи зданих позицій, І.Зимня виділяє три основні групи компетентностей компетентності, які відносяться до самого себе як особистості, як суб’єкта життєдіяльності (компетенції здоров’язбереження, ціннісно-смислової орієнтації у світі, інтеграції знань, громадянськості, самовдосконалення компетентності, які відносяться до взаємодії людини з іншими людьми компетенції соціальної взаємодії, компетенції у спілкуванні компетентності, які відносяться до діяльності людини і проявляються у всіх її типах і формах (компетенції пізнавальної діяльності діяльності гра, навчання, праця інформаційних технологій. Вартими уваги є також погляди академіка А.Хуторського [9]. Російський дослідник вважає компетентнісний підхід одним зі способів реалізації концепцій розвивальної та особистісно зорієнтованої освіти. На думку вченого, формування компетенцій відбувається засобами змісту освіти, який базується на компонентах знання, уміння, досвід творчої діяльності, досвід реалізації емоційно-ціннісних відношень. Слід відзначити, що А.Хуторський увів у науковий обіг поняття освітньої компетенції, під яким розуміє сукупність смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності особистості стосовно певного кола об’єктів реальної дійсності, необхідних для виконання особистісно і соціально- значущої продуктивної діяльності. Він виділяє трирівневу ієрархію компетенцій ключові, загальнопредметні та предметні компетенції. Найбільшу увагу дослідник зосередив на проблемі ключових освітніх компетенцій, які визначаються ним на основі провідних цілей загальної освіти,
на структурній уяві соціального досвіду і досвіду особистості, а також на основних видах діяльності суб’єкта навчання. Враховуючи ці позиції,
А.Хуторський виділяє такі ключові освітні компетенції ціннісно-змістові; загальнокультурні навчально-пізнавальні; інформаційні комунікативні соціально-трудові; компетенції особистісного самовдосконалення. Отже, ідеї вченого з формування компетентності є досить цікавими і змістовними. Не дивлячись нате, що А.Хуторський розглядає компетенції загальної освіти, вони є невід’ємними при формуванні професійної компетентності майбутнього вчителя, оскільки саме майбутній учитель покликаний формувати компетентності школярів. У своїх дослідженнях російські вчені В.Болотов та В.Сєріков дійшли висновків, що компетентнісний підхід висуває на перше місце непоінформованість учня, а вміння вирішувати проблеми, які виникають у наступних ситуаціях пізнанні і поясненні явищ дійсності при засвоєнні сучасних технік і технологій у взаєминах людей, в етичних нормах, при оцінюванні власних вчинків у практичному житті при виконанні соціальних ролей громадянина, члена сім’ї, покупця, клієнта, глядача у правових нормах і адміністративних структурах при виборі професії та оцінці своєї готовності до навчання у професійному навчальному закладі, коли необхідно орієнтуватися на ринку праці при необхідності вирішувати власні проблеми життєвого самовизначення, вибору стилю і способу життя, шляхів вирішення конфліктів
[1]. Важливим є і твердження Г.Селевка проте, що компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з формування в учнів знань, умінь і навичок на створення умов для оволодіння ними системою компетентностей, що виявляється в здатності людини до виживання та успішної життєдіяльності в умовах сучасного соціально- політичного, ринково-економічного, інформаційного та комунікаційно насиченого простору [8]. Тему концепту компетентнісної освітив Україні ініціюють такі науковці, як Н.Бібік, І.Єрмаков, О.Овчарук, О.Пометун, О.Савченко, О.Локшина та ін. Так, О.Пометун під компетентнісним підходом розуміє спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості [6]. Результатом такого процессу, як зазначає науковець, буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися у процесі навчання і містити знання, уміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості.
На думку провідного вченого, компетентнісний підхід в освіті пов’язаний з особистісно зорієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості суб’єкта навчання. Компетентнісний підхід потребує трансформації змісту освіти, що насамперед визначається принципово іншим підходом до її відбору і структурування, які мають бути підпорядковані кінцевому результату освітнього процесу набуття студентом компетентностей.
А це, як наголошує О.Пометун, потребує запровадження відповідної системи зміну зміст освіти, а саме визначення переліку ключових компетентностей визначення змісту (напрямів набуття) кожної з них ідентифікації їх з окремими освітніми галузями, а потім — із окремими предметами (визначення переліку і змісту галузевих та предметних компетентностей відбору змісту предмета, який може забезпечити формування всієї системи компетентностей встановлення рівня сформованості та показників сформованості компетентностей на кожному етапі й кожному році навчання розробки системи контролю та корекції процесу формування компетентностей [6]. При цьому автор зазначає, що ключова компетентність є об’єктивною категорією, яка фіксує суспільно визнаний комплекс знань, умінь, навичок, стосунків певного рівня, які можуть бути застосовані в широкій сфері діяльності людини це – здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи відповідні проблеми. Ключові компетентності є інтегральними характеристиками якості підготовки суб’єктів навчання, пов’язаними з їх здатністю цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь, стосунків щодо міждисциплінарного кола проблем [6]. Науковець виділяє основні ознаки життєвих (ключових) компетентностей поліфункціональність (вирішення різноманітних проблему різних сферах особистого й суспільного життя надпредметність і міждисциплінарність; багатомірність (включає знання, розумові процеси, інтелектуальні, навчальні та практичні вміння, творчі відкриття, стратегії, технології, процедури, емоції, оцінки тощо забезпечення широкої сфери розвитку особистості (її логічного, творчого та критичного мислення, саморефлексії, самовизначення, самооцінки, самовиховання тощо) [6]. У процесі наукового пошуку нашу увагу привернула праця українських дослідників «Компетентнісний підхід у сучасній освіті світовий досвід та українські перспективи [3] під загальною редакцією О.Овчарук.
Сучасні науковці зазначають, що на сьогоднішній день важливим є вміння не тільки оперувати власними знаннями, ай бути готовим змінюватись і пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя. Із цих позицій, перехід до компетентнісного підходу в усіх ланках освітнього процесу означає його переорієнтацію на результату діяльнісному вимірі, розгляд цього результату з погляду актуальності в суспільстві, забезпечення спроможності випускника ВНЗ відповідати новим запитам ринку, мати відповідний потенціал для практичного вирішення життєвих проблем, пошуку свого Я у професії та соціальній структурі.
Основою для практичного запровадження компетентнісного підходу в зарубіжних країнах є визначення певної ієрархії компетентностей. За розвідкою
О.Пометун, для розгляду такої ієрархії скористаємось узагальненими матеріалами зарубіжних досліджень, які були представлені в рамках науково- практичного семінару проекту ПРООН, МОН України та АПН
«Компетентнісний підхід до формування змісту освіти у річній школі концептуальні підходи та термінологія (16 червня 2004 р) у доповіді міжнародного експерта, професора О.Крисана [3]. Так, науковець зазначив, що компетентності є своєрідними комплексами знань, умінь і ставлень, які набуваються в навчанні й дозволяють людині розуміти, тобто ідентифікувати та оцінювати в різних контекстах, проблеми, характерні для різних сфер діяльності. До того ж, експерт зауважив, що систему компетентностей в освіті складають надпредметні (ключові, базові, загальногалузеві та предметні компетентності. Відтак, як зауважує О.Пометун, орієнтація змісту освіти на розвиток компетентностей суб’єктів навчання насамперед передбачає ґрунтовне розроблення системи компетентностей різного рівня [3]. Показово, що вчені Академії педагогічних наук України (Н.Бібік,
О.Овчарук, О.Руденко, О.Савченко та ін.) у рамках проекту ПРООН Освітня політика та освіта рівний - рівному (2004 р) відібрали й визначили найважливіші компетентності для нашої держави уміння вчитися, загальнокультурна компетентність, громадянська, соціальна, здоров’язберігаюча, компетентності з інформаційних і комунікативних технологій, підприємницька компетентність [3]. Таким чином, компетентнісний підхід є системним, міждисциплінарним і характеризується особистісними та діяльнісними аспектами. Він має практичну для результатів освіти важливо знати не тільки ЩО, але і ЯК робити, прагматичну (полягає у виключній ролі досвіду, умінь практично реалізувати знання і націй основі вирішувати завдання) й гуманістичну (будь-які компетентності є соціальними, оскільки за своїм змістом вони формуються і функціонують у соціумі, забезпечуючи життєдіяльність особистості в ньому, а також характер взаємодії людини із суспільством, з колективом, з сім’єю, з окремими індивідами) спрямованість. Визначаючи перспективи, зауважимо, що назріла потреба запровадження компетентнісного підходу в педагогічній теорії та практиці на вимогу Болонського процесу підсилює актуальність подальших теоретичних розробок проблеми компетентностей, осмислення їх сутності, структури, змісту, ролі. Важливими є також дослідження проблеми формування професійної компетентності майбутнього вчителя початкових класів.
ЛІТЕРАТУРА

1.
Болотов В.А. Компетентностная модель от идеи к образовательной программе / В.А.Болотов, В.В.Сериков // Педагогика. - 2003. - № 10. - С. 8-14.

2.
Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата образования [Электронный ресурс / И.А.Зимняя // Компетенции в образовании: опыт проектирования: сб. науч. тр. / под ред. А.В.Хуторского. - М Эйдос,
2008. - Режим доступа: http://www.rsuh.ru.
3.
Компетентнісний підхід у сучасній освіті світовий досвід та українські перспективи бібліотека з освітньої політики / під заг. ред. О.В.Овчарук. - К КІС, 2004. - 112 с. Локшина О. Розвиток компетентнісного підходу в освіті Європейського Союзу / О.Локшина // Шлях освіти. - 2007. - № 4. - С. 16-21. Педагогіка вищої школи навч. посіб. / З.Н.Курлянд, Р.І.Хмелюк,
А.В.Семенова та ін.]; за ред. З.Н.Курлянд. - К Знання, 2007. - 495 с.
6.
Пометун О. Компетентнісний підхід – найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти / О.Пометун // Рідна школа. - 2005. - № 1. - С. 65-69.
7.
Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация / Дж. Равен; перс англ. - М, 2002.
8.
Селевко Г. Педагогические компетенции и компетентность / Г.Селевко
// Сельская школа. - 2004. - № 3. - С. 29-32.
9.
Хуторской А. Ключевые компетенции как компонент личностно- ориентированной парадигмы образования / А.Хуторской // Народное образование. - 2003. - № 2. - С. 58-64.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал