ПРограма розвиткУ оРганізації об’єднаних націй деРжавНа ПеНітеНціаРНа слУжБа УкРаїНи




Pdf просмотр
Сторінка2/11
Дата конвертації05.01.2017
Розмір2.8 Kb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Таблиця 1.3. Поширення віЛ/Снід у 1992-2009 рр. серед усього населення та в установах пенітенціарної служби (в абс. числ.) відповідно доданих українського центру профілактики і боротьби зі Снідом та державної пенітенціарної служби
Рік
Всього в Україні
(за даними МОЗ)
У пенітенціарних установах
(за даними державної кримі-
нально-виконавчої служби)
Вперше
встановлено
діагноз ВІЛ
З них
СНІД
Померло
від
СНІДу
Вперше
встановлено
діагноз ВІЛ
З них
СНІД
Померло
від СНІДу
1992
32 4
-
6
-
-
1993
40 7
-
7
-
-
1994
44 10 2
11
-
-
1995
1 499 45 19 455
-
-
1996
5 422 143 69 2946
-
3
1997
8 934 189 82 2770
-
7
1998
8 512 399 148 1096 21 42
1999
5 927 587 253 351 45 27
2000
6 212 657 427 500 83 15
2001
7 010 867 473 310 57 19
2002
8 756 1 353 834 828 84 37
2003
10 013 1 916 1 285 1110 120 70
2004
12 494 2 743 1 775 2588 267 88
2005
13 770 4 217 2 188 2033 322 147
2006
16 078 4 123 2 416 1848 357 130
2007
17 669 8 944 2 507 2190 312 155
2008
18 963 4 386 2 714 2127 299 138
2009
19 840 4 446 2 593 2318 422 169
Всього
137432
35036 17785
23494
2389
1047
на 1 січня 2010 р. в закладах охорони здоров’я пенітенціарної служби на диспансерному обліку лікарів перебувало 6 069 віЛ-інфікованих з них 702 жінки, що на 56 осіб більше, ніж в 2007 р, з них 387 — хворих на Снід (з них 78 жінок, 12 іноземних громадян. найбільша кількість віЛ-інфікованих на початок 2010 р. перебуває на диспансерному обліку в донецькій (1 649), дніпропетровській (403), одеській (366), Луганській
(372), миколаївській (381), та херсонській (387) областях.

16
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник у 2009 р. у пенітенціарній системі вперше віЛ-інфекцію на ранніх стадіях захворювання виявлено у 2 318 осіб (2008 р. — у 2 127 осіб, з них у 348 жінок, а Снід — у 422 осіб (2008 р. — у 299 осіб, з них у 39 жінок. Показник вперше виявленої захворюваності на віЛ-інфекцію серед засуджених та осіб, узятих під варту, поступово зростає у 2009 р. він становив 16,1 на 1 тис. осіб, у 2008 р. — 15,2, у 2007 р. — 14,4, у 2006 р. — 11,9. Показник первинної захворюваності на Снід у 2009 р, порівняно з попередніми роками, зріс та становить 2,9 на 1 тис. осіб (у 2007 р. та 2008 рр. він дорівнював Протягом 2009 р. на наявність віЛ-інфекції було обстежено
28 625 осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, віЛ-інфекція була виявлена у 2 318 осіб (19,9%). нижчий, ніж середній у пенітенціарній системі, показник виявлення інфекції під час обстеження зафіксовано у дніпропетровській (5,8%), івано-Франківській (8,1%), кіровоградській
(13,7%), Львівській (12,1%), миколаївській (12,2%), одеській (13,2%), Сумській) та Черкаській (8,4%) областях.
Померло від цієї недуги протягом 2009 р. 169 осіб (з них 7 жінок, що на 18,3% більше, ніж за 2008 рік (138 осіб. найбільша кількість померлих в донецькій (78 осіб, харківській (14 осіб) та херсонській (42 осіб) областях.
у 2009 р. з місць позбавлення волі звільнено, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я унаслідок Сніду за статтею 84 кримінального кодексу україни, 448 засуджених (2004 р. — 260 осіб, 2005 р. — 272 особи р. — 307 осіб, 2007 р. — 286 осіб, 2008 р. — 362 особина 1 січня 2010 р. в установах кримінально-виконавчої служби перебувало хворих на віЛ-асоційований туберкульоз, з них лише
95 осіб отримували антиретровірусну терапію.
1.3. Права людини як основний інструмент
відповіді на епідемію ВІЛ/СНІДу
Права людини за назвою є сучасним терміном, а за змістом — сягають витоків історії людства. адже певні права та свободи є визначальними для існування людства. це не привілеї і не подарунок від правителя чи уряду. Жодна влада немає права позбавляти людей їх природних прав,
Програма розвитку організації об’єднаних націй навіть у випадку скоєння злочинів чи інших протиправних дійці твердження не завжди закріплені юридично, разом з тим права людини є, насамперед, нормами моралі. найчастіше вони визначені конституцією країни або біллем про права, і жодна влада неповинна їх порушувати.
усі люди повинні мати права та свободи, хоч нерідко виникає спокуса позбавити певні категорії людей їхніх прав повністю або частково. Чи несхильні ми вважати, наприклад, що ті, хто скоїли злочини або ігнорували права оточуючих людей, повинні бути обмежені вправах але ж якщо спробуємо позбавити прав певну групу людей, то тим самим ми загрожуємо нашій власній людяності.
Епідемія віЛ/Сніду стала глобальною перевіркою на людяність, повагу доправ людини, розуміння, гуманізм, фактично тим глобальним викликом, який визначає рівень нашої цивілізації.
історія розповсюдження епідемії віЛ підтверджує, що протидія віЛ/Сніду на національному та місцевому рівнях неефективна без залучення людей, яких торкнулася проблема віЛ/Сніду. для ефективної відповіді на епідемію віЛ необхідно поважати права людей, які належать до маргінальних груп (залежні від наркотиків, працівники комерційного сексу, ув’язнені та інші потрібно захищати права жінок, дітей, молоді, аби уникнути їх інфікування віЛ.
Епідеміологічна ситуація в україні є надзвичайно загрозливою, про що свідчить показник поширеності віЛ серед громадян нашої держави (див. розділ 1.2). цей показник віддзеркалює реальний стан прав людини в нашій державі, адже:
• дискримінація і стигматизація людей, які живуть з віЛ, та вразливих до віЛ груп вважаються ключовими перешкодами на шляху ефективної профілактики віЛ, лікування та підтримки людей з віЛ/Снідом;
• дискримінація і стигматизація віЛ-позитивних людей часто обумовлені їх належністю до певної соціальної групи ув’язнені, споживачі ін’єкційних наркотиків, працівники комерційного сексу, представники нетрадиційної сексуальної орієнтації;

18
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник
• захист прав віЛ-позитивних людей і представників вразливих до віЛ груп є важливим не лише для цих людей, ай сприятливо позначається на громадському здоров’ї в цілому;
• підтримуюча правова та соціальна політика є суттєвим компонентом відповіді на виклик віЛ/Сніду

Якщо права людини перебувають в центрі національної відповіді на епідемію віЛ/Сніду, то вразливість до віЛ інфекції зменшується, а віЛ-позитивні люди можуть жити згідністю, залишаючись активними членами суспільства, створюючи і примножуючи національне багатство.
Якщо ж права людини не поважають і не захищають, ризик інфікування віЛ значно зростає, а віЛ-позитивні люди потерпають від дискримінації, не можуть реалізувати власний потенціалі внаслідок цього перетворюються на тягар для суспільства.
дотримання прав людей, які живуть з віЛ/Снідом, а також представників уразливих до віЛ груп повинно стати одним з пріоритетів політики протидії епідемії віЛ/Сніду в україні. адже на нинішньому етапі:
• найуразливіші до віЛ групи не отримують достатньо уваги на національному рівні;
• ефективні програми профілактики віЛ, лікування та підтримки віЛ-позитивних людей перебувають під загрозою їх невиконання;
• захист прав людини розглядають як захист громадського здоров’я;
• віЛ/Снід є багатоаспектним викликом суспільству та потребує негайного реагування суспільства;
• протидія епідемії віЛ/Сніду з позицій прав людини довела свою ефективність у багатьох країнах.
у контексті віЛ та Сніду захист прав людини спрямований обстоювання людської гідності та підтримує здоров’я суспільства, адже він надає людям достовірну та своєчасну інформацію щодо профілактики віЛ, а також заохочує до уникнення ризикованої поведінки. крім того, захист прав людини забезпечує ЛЖв оточенням, що захищає їх від дискримінації та відкриває шлях до лікування, догляду та підтримки.
Програма розвитку організації об’єднаних націй зважаючи на позицію оон, що забезпечення прав та фундаментальних свобод для всіх людей є необхідним для зменшення вразливості до віЛ/Сніду, розглянемо особливості дотримання прав людини в установах виконання покарань у контексті епідемії віЛ/Сніду.
ув’язнені перебувають в уразливому становищі з точки зору можливості порушення їхніх прав та віЛ-інфікування. умови утримання у в’язницях, методи управління пенітенціарними установами, а також національна політика — все це впливає на проблему поширення віЛ в установах виконання покарань.
для багатьох в’язниць світу характерним є переповненість, насилля, недостатнє освітлення та незадовільні соціально-побутові умови, а також недостатній рівень захисту від екстремальних кліматичних умов. коли подібні умови супроводжуються дефіцитом засобів особистої гігієни, недостатнім харчуванням, обмеженими можливостями доступу до чистої питної води і недостатнім рівнем медико-санітарного забезпечення, тоді зростає уразливість ув’язнених щодо інфікування віЛ та іншими соціально небезпечними інфекціями. заходи щодо попередження поширення віЛ у в’язницях та надання медико-санітарної допомоги людям, які живуть з віЛ (ЛЖв), — складова більш масштабних зусиль щодо покращення умов утримання в установах виконання покарань. міжнародне право однозначно вказує, що брак ресурсів не звільняє державу від виконання обов’язків щодо створення належних та гуманних умов утримання в пенітенціарних установах.
конвенція оон від 10.12.84 року Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, що ратифікована указом Президії вр від 26.01.87 року, в статті 11 зазначає кожна держава-сторона розглядає правила, інструкції, методи і практику щодо допиту, а також умови утримання під вартою й поводження з людьми, які піддані будь-якій формі арешту, затримання чи ув’язнення на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, з тим, щоб не допускати жодних випадків катувань».
європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка прийнята в 1950 році та ратифікована верховною ра-

20
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник дою україни 17.07.1997 року, стттею 3 передбачає нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
також міжнародні правові документи, які спрямовані на зниження рівня поширення віЛ/Сніду в пенітенціарних закладах, визначають, що:
• всі ув’язнені мають право на поважливе та гідне ставлення, а також нате, щоб не наражатися на жорстоке, негуманне чи прини- жуюче їхню гідність ставлення або катування;
• ув’язнені неповинні зазнавати дискримінації, при цьому має забезпечуватися роздільне їх утримання з урахуванням статі, віку, а також того винесений їм звинувачувальний вирок чищені приміщення, в яких утримуються ув’язнені, повинні передбачати можливість збереження здоров’я, доступу до душової кімнати і туалету, повинні мати необхідні системи освітлення, вентиляції та опалення, а також відповідну площу;
• ув’язнені повинні бути забезпечені харчуванням, достатнім з огляду на збереження їхнього здоров’я, а також питною водою.
міжнародна спільнота визнає, що ув’язнені зберігають всі свої права, за винятком тих, яких вони позбавленні у зв’язку з утриманням під вартою. Покаранням є лише позбавлення волі, а неосновних прав людини. у зв’язку з цим ув’язнені, які всі люди, мають право на найвищий досяжний рівень охорони здоров’я.
Питання, пов’язані зі становищем ув’язнених у контексті проблеми віЛ/Сніду, відображені в ряді міжнародних документів, зокрема таких, як) міжнародні керівні принципи щодо віЛ/Сніду та прав людини (додаток а, ухвалені в 1998 році ЮнЕйдС та управлінням верховного комісара оон з прав людини. ці принципи визначають, що адміністрація в’язниць повинна вживати всіх необхідних заходів для захисту ув’язнених від зґвалтувань, сексуального насильства, зокрема шляхом укомплектування штату достатньою кількістю співробітників, здійснення ефективного нагляду та застосування належних
Програма розвитку організації об’єднаних націй дисциплінарних заходів. адміністрація також повинна забезпечити ув’язненим (і у відповідних випадках тюремному персоналу) доступ до інформації щодо профілактики зараження віЛ, просвітніх заходів, добровільного тестування та консультування, профілактичних засобів (презервативів, дезинфікуючих засобів та чистого ін’єкційного інструментарію, догляду і лікування та добровільної участі в клінічних випробуваннях, пов’язаних з віЛ, зберігаючи при цьому конфіденційність, забороняти обов’язкові обстеження та ізоляцію віЛ-позитивних ув’язнених, а також відмову таким ув’язненим у доступі до тих чи інших приміщень увП, до будь-яких пільг та програм допомоги. належить розглянути можливість дострокового звільнення (звільнення за винятковими обставинами) ув’язнених, які живуть зі Снідом;
2) рекомендації вооз стосовно віЛ-інфекції та Сніду у в’язницях (додаток б, ухвалені в 1993 році. рекомендації підтверджують, що всі ув’язнені мають право на таке медичне обслуговування, зокрема й профілактичне, яким користуються всі члени суспільства, без будь-якої дискримінації, і що загальні принципи, закріплені в національних програмах боротьби з віЛ/Снідом, мають застосовуватися до ув’язнених тією ж мірою, які до інших членів суспільства.
1.4. Законодавче забезпечення протидії епідемії ВІЛ/СНІДу
у пенітенціарній системі України
важливе значення у захисті прав людей, які живуть з віЛ, відіграють міжнародні нормативно-правові акти, до яких україна приєдналася тара- тифікувала зі свого боку у встановленому порядку, та які, в свою чергу, — відповідно до норм міжнародного права –– мають вищу юридичну силу порівняно із законодавством україни. При цьому міжнародні угоди, комюніке, договори та інші акти, що у встановленому порядку ратифіковані та набули чинності для україни є частиною національного законодавства.
наведемо перелік міжнародних документів, до яких приєдна-
лася Україна, або визнала їх, як рекомендації для використання у
власному правовому полі:

22
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник
• загальна декларація прав людини (1948 р.);
• міжнародний пакт про цивільній політичні права (1966 р.);
• європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод р.);
• конвенція про права дитини (1989 р).
Принагідно нагадаємо ті права, що надані міжнародним законодавством і які можуть бути використані ЛЖв у суспільстві (цей перелік не є вичерпним на недискримінацію, рівний захисті рівність перед законом на життя на найвищий можливий стандарт фізичного й психічного здоров’я; на волю й безпеку особистості на свободу пересування на пошук притулку і його використання на особисте життя на волю думки й слова на вільне одержання й передачу інформації на свободу зборів на працю на шлюбі створення родини на рівний доступ до надання послуг на належний стандарт рівня життя на соціальний захист, допомогу й бла- гополуччя; на користування науковим прогресом і його перевагами на участь у суспільному й культурному житті на волю від катувань і жорстокого, нелюдського або принижуючого гідність ставлення або покарання.
це ті права, які держави, зокрема україна, повинні поважати, захищати й створювати умови для їхнього дотримання. з 11 вересня 1997 р, коли в нашій країні набув чинності закон україни Про ратифікацію європейської конвенції про захист праві основних свобод людини, ми маємо можливість звертатися зі скаргами щодо захисту праві основних свобод людини до європейського Суду з прав людини (м. Страсбург).
важливу роль у сфері поводження з віЛ-інфікованими та хворими на
Снід відіграють декларація про прихільність справі боротьби з віЛ/Сні- дом, що була прийнята резолюцією S-26/2 спекціальної сесії генеральної ассамблеї оон від 27 червня 2001 року резолюція комісії оон з прав людини 1999 року (№ 1999/49), що закликає усі держави, міжнародні та недержавні організації застосовувати необхідні заходи з метою забезпечення поваги, захисту та реалізації прав людини в зв’язку з віЛ/Снід; іншим важливим документом є концепція системи оон Профілактика поширення віЛ-інфекції серед людей, які зловживають наркотиками».
Програма розвитку організації об’єднаних націй також слід звернути увагу на низку міжнародних нормативно- правових документів загального характеру, що стосуються дотримання прав людини у пенітенціарній системі:
• мінімальні стандартні правила оон щодо поводження з ув’язненими (1955 р.);
• Принципи медичної етики оон (1982 р.);
• європейські тюремні правила (1987 р.);
• звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню у будь-якій формі (1988 р.);
• мінімальні стандартні правила оон щодо заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (токійські правила, 1990 р.)
• рекомендації № R (98) 7 комітету міністрів для країн — членів ради європи щодо практичних і організаційних аспектів охорони здоров’я у в’язницях (1998 р.).
окрему увагу слід звернути на Лісабонську декларацію про права пацієнта, ухвалену 1981 р. всесвітньою медичною асамблеєю. засуджений має право користуватися такими правами, що надаються цією декларацією:
• вільно вибирати лікаря;
• отримувати допомогу лікаря, незалежного від сторонніх впливів у своїх професійних медичних і етичних рішеннях;
• одержавши адекватну інформацію, погодитися на лікування або відмовитися від нього;
• розраховувати нате, що лікар буде ставитися до всієї довіреної йому медичної і особистої інформації, як до конфіденційної;
• вмерти гідно;
• скористатися духовною або моральною підтримкою, зокрема допомогою служителя будь-якої релігійної конфесії, або відхилити її.
Права громадян, які відбувають покарання і мають проблеми зі
станом здоров’я, регулюються й українським національним законодав-
ством. з-поміж найважливіших нормативно-правових актів слід назвати такі:
• конституція україни (1996 р);
• цивільний кодекс україни (2003 р.);

24
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник
• кримінально-виконавчий кодекс україни (2003 р.);
• кодекс україни про адміністративні правопорушення (1984 р.);
• кримінальний кодекс україни (2001 р.);
• кодекс законів про працю україни (1971 р.);
• закон україни Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (віЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з віЛ» (2010 р.);
• закон україни Про захист населення від інфекційних хвороб (2000 р.);
• основи законодавства україни про охорону здоров’я (1993 р.);
• закон україни Про охорону дитинства (2001 р.);
• закон україни Про соціальні послуги (2003 р.);
• закон україни Про соціальну роботу з дітьми й молоддю (2001 р.);
• закон україни Про інформацію (1992 р) тощо.
Права громадян, зокрема тих, які мають віЛ-позитивний статус, закріплені в конституції. Практичне значення конституційного права для ВІЛ-позитивних людей представлено в таблиці 1.4.
Програма розвитку організації об’єднаних націй
Таблиця 1.4. конституційні права та їх значення для віЛ-позитивних людей
Конституційне право
Практичне значення
для ВІЛ-позитивних людей
Стаття 21. усі люди є вільній рівні у своїй гідності та правах особа або організація (лікарня, школа, підприємство, пенітенціарна установа) не мають права словом або дією заподіювати шкоду гідності людини через її віЛ-позитивний статус
Стаття 32. ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених конституцією україни.
Школа, роботодавець, лікарня, пенітенціарна установа не мають права примушувати до розкриття віЛ-статусу чи проходження тестування на віЛ
Стаття 33. кожному, хто на законних підставах перебуває на території україни, гарантується свобода пересування.
віЛ-позитивні люди вільні у своєму праві пересуватися по країні або виїхати за її межі.
Стаття 34. кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань
Свобода слова важлива для забезпечення інформацією про профілактику віЛ у в’язницях. це важливо також для захисту людей, яким можуть погрожувати після розголошення віЛ-статусу.
Стаття 36. громадяни укра-
їни мають право на свободу об’єднання у політичні партії і громадські організації.
віЛ-позитивні люди так само, які всі інші, мають право на членство в об’єднаннях громадян.
Стаття 43. кожен має право на працю.
віЛ-позитивні люди мають право вибирати роботу або вид діяльності. Протиправно забороняти їм ставати вчителем, лікарем, інженером через їхній віЛ-статус.
Стаття 47. кожен має право на житло.
віЛ-позитивні люди мають такі ж права, які інші громадянина житло, житлові субсидії та позики.
Стаття 49. кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Лікарні або лікарі не мають права відмовляти віЛ-позитивним людям у лікуванні.
Стаття 50. кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Право на безпечне середовище особливо важливе у випадку перебування віЛ-позитивних людей у в’язниці або психіатричній установі.

26
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник у контексті проблеми віЛ/Сніду та непоодиноких випадків розголошення віЛ-позитивного статусу слід звернути увагу на дотримання принципів конфіденційності, визначених чинним українським законодавством. так, стаття 32 конституції україни проголошує не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. відповідно до пункту 2 статті 21 закону україни Про інформацію конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умова також в інших випадках, визначених законом. на це ж орієнтовано й статтю 286 цивільного кодексу україни, у якій передбачається, що:
• фізична особа має право на таємницю інформації про стан свого здоров’я, про факт звернення за медичною допомогою, про діагноз, а також продані, отримані під час її медичного огляду;
• забороняється вимагати й надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагнозі методи лікування фізичної особи;
• фізична особа зобов’язана утриматися від поширення вищевказаної інформації, що стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
варто відзначити, що в чинному законодавстві передбачена адміністративна і кримінальна відповідальність за розголошення конфіденційної інформації про особу та її особисте життя. так, стаття 186-3 кодексу україни про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність за порушення порядку використання конфіденційної інформації у вигляді накладання штрафу, як на посадових осіб, такі на звичайних громадян, яким стала відома така інформація. Чинний карний кодекс україни містить ряд статей, які мають
Програма розвитку організації об’єднаних націй відношення до цієї проблеми. разом з тим, найбільш важливою з них є стаття 182, яка передбачає покарання за незаконний збір, зберігання, використання або розголошення отриманої інформації».
Потрібно зазначити, що

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал