ПРограма розвиткУ оРганізації об’єднаних націй деРжавНа ПеНітеНціаРНа слУжБа УкРаїНи




Pdf просмотр
Сторінка4/11
Дата конвертації05.01.2017
Розмір2.8 Kb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
чолові-
ки, які мають секс з чоловіками. ризик передачі віЛ-інфекції при незахищених анальних статевих зносинах вкрай високий, оскільки вірус легко проникає зі сперми крізь тонку слизову оболонку прямої кишки й інфікує клітини–мішені. крім того, анальні статеві зносини пов’язані з високим ризиком травмування слизової оболонки прямої кишки.
моральне засудження гомосексуалізму в багатьох суспільствах визначає необхідність приховувати гомосексуальні схильності і часто змінювати партнерів. тимчасом суспільне осудження та стигматизація гомосексуалізму не впливає на його існування в «підпіллі».
не менше (а можливо, навіть більше) значення мають сам спосіб життя і сексуальна активність чоловіків, що мають секс з чоловіками, які дуже часто вступають в інтимний зв’язок з незнайомими, а отже — потенційно інфікованими віЛ статевими партнерами. особливо велике число статевих партнерів у пасивних гомосексуалістів. у цьому відношенні віЛ підкорюється епідеміологічним законам, властивим усім хворобам, що передаються статевим шляхом чим більше інтимних партнерів, тим вище імовірність зараження.
Ще одну групу ризику становлять працівники комерційного сексу. велике число статевих партнерів таких працівників і тих жінок, які ведуть аморальний спосіб життя та вступають в інтимний зв’язок з випадковими і незнайомими партнерами, підвищує вірогідність їхнього інфікування.
нещодавно опубліковані результати епідеміологічних обстежень свідчать, що від 20 до 40% працівниць комерційного сексу інфіковані віЛ. Причому їхня зараженість цим збудником безупинно збільшується. Якщо ж зважити нате, що ця група ризику широко
Програма розвитку організації об’єднаних націй представлена серед засуджених жінок і у нашій країні, про що свідчить офіційна статистика, то стає зрозумілою тривога щодо поширення віЛ-інфекції в місцях позбавлення волі.
Зараження дитини від ВІЛ-інфікованої матері (вертикальна
трансмісія) може відбуватися під час вагітності (трансплацентарно), під час пологів (інтранатально) та після пологів під час вигодовування груддю (постнатально).
дослідники довели, що зараження плоду можливе вже в і та іі триместрах вагітності, однак найчастіше воно відбувається в перинатальному періоді (під час пологів та при вигодовуванні груддю. недоношені діти (строк гестації <37 тижнів) мають більший ризик бути ураженими віЛ при народженні.
встановлено ризик зараження дітей при вигодовуванні груддю. вірус виявлений як у молозиві, так і в грудному молоці віЛ-інфікованих жінок. вста- новлено, що ризик інфікування дітей зростає в разі тривалого вигодовування.
До групи ризику ВІЛ-інфекції входять особи, яким переливали кров
та її компоненти. джерелом зараження віЛ може бути не тільки цільна кров, ай усі препарати крові (еритроцитарна, тромбоцитарна, лейкоцитарна маси, свіжозаморожена плазма, зокрема препаратів крові, що виготовляються за спеціальною технологією, яка забезпечує зберігання у активному стані деяких білків. це хворі гемофілією, основною ознакою якої є підвищена кровотеча, яка пов’язана з недостатністю одного з факторів крові, що забезпечує її згортання і тим самим — зупинку кровотечі. Як правило, люди, яким вводяться ці препарати, ведуть соціально прийнятне життя — не вживають ін’єкційних наркотиків, не ведуть невпорядкованого статевого життя. небезпека зараження виникає тоді, коли кровне піддають спеціальній обробці, внаслідок чого вірус імунодефіциту зберігається в життєздатному станів україні обов’язкове проведення тестування кожної порції донорської крові на антитіла до віЛ-1 та віЛ-2 (за допомогою імунофлу- оресцентного аналізу, а також на гепатити в, Ста сифіліс, що сприяє зниженню ризику інфікування при переливанні крові.

42
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник
Діти та підлітки залишаються групою найвищого ризику щодо
інфікування ВІЛ. до цієї групи належать неповнолітні, котрі у силу певних життєвих обставин, впливу суспільства та середовища, належності до певної субкультури або групи, а також відсутності або обмеженості доступу до інформації, послуг та програм, можуть почати практикувати поведінку, ризиковану щодо інфікування віЛ. до цієї групи можна віднести:
• дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування безпритульних дітей;
• вихованців колоній тих, хто перебуває у притулках та при- ймальниках-розподільниках для дітей та інших спеціальних закладах тощо.
діти та підлітки груп найвищого ризику щодо віЛ-інфікування — це особи, які внаслідок своєї поведінки найбільше наражаються на ризик інфікування віЛ: дівчата та хлопці, які є Сін дівчата та хлопці, які мають незахищені статеві контакти, зокрема, внаслідок сексуальної експлуатації, та мають незахищений (часто примусовий) секс за винагороду хлопці, які мають незахищений секс з чоловіками хлопці, які мають незахищений секс з жінками комерційного сексу.
необхідно також зауважити, що підлітків груп найвищого ризику з-поміж інших груп вирізняє також висока схильність до будь-яких форм ризикованої поведінки, низька самооцінка та низька мотивація до будь-якої діяльності, утому числі — до зміни своєї поведінки.
для таких дітей здоров’я не є цінністю, відтак будь-які форми ризикованої поведінки, які мають яскраво негативний вплив на здоров’я та самопочуття, легко переймаються, у разі, якщо така поведінка обирається групою, в якій перебуває підліток. Приводом для користування будь- якими послугами щодо здоров’я є виняткова необхідність або небезпека для життя. недостатньо розвинені навички критичного аналізу власних дій та прогнозування майбутнього не дають можливості визначити наслідки своєї ризикованої поведінки (соціальні, психологічні, медичні).
Ще однією особливою групою ризику щодо інфікування віЛ є хлопчики-підлітки, що мають одностатеві сексуальні контакти. дослі-
Програма розвитку організації об’єднаних націй дження українського інституту соціальних досліджень (2007 р) демонструють, що питома вага підлітків від 15 до 19 років серед чоловіків, що мають статеві контакти з чоловіками, становить 12,1%, з них
7% мають 10 та більше статевих партнерів за півроку. це, безумовно, суттєво збільшує ризик інфікування віЛ. доступ таких підлітків до профілактичних послуг є вкрай низьким, оскільки така група є прихованою, що також утруднює роботу фахівців з цільовою аудиторією.
до групи професійного ризику віЛ-інфекції входять персо-
нал пенітенціарної служби, медичні працівники, співробітни-
ки клінічних лабораторій та інші особи, які контактують з віЛ-
інфікованим матеріалом (особливо при використанні гострих предметів) під час виконання службових обов’язків.
Широкомасштабні дослідження показали, що ризик зараження під час поранення гострими інструментами, забрудненими кров’ю ВІЛ-
інфікованих, становить близько 0,3%. ризик зараження гепатитом-в у такій ситуації значно вищий — 20-30%. ризик зараження віЛ тим вищий, чим більше віЛ-інфікованої крові опиняється в рані він значний при уколі голкою для внутрішньовенного введення зі слідами крові віЛ-інфікованого хворого. особливо небезпечна кров хворих на стадії
Сніду — через високу концентрацію вірусу. ризик зараження існує і у випадку потрапляння інфікованого матеріалу на слизові оболонки та ушкоджену шкіру, а також при тривалому контакті з цим матеріалом. захворювання шкіри і слизових оболонок також підвищують ризик зараження віЛ при потраплянні на них інфікованого матеріалу. зокрема, були зареєстровані випадки інфікування віЛ при контакті з такими біологічними рідинами, як сперма будь-які рідини з домішкою крові вагінальні виділення культури або середовища, що містять віЛ.
таким чином, до контактів, пов’язаних з ризиком інфікування віЛ на робочому місці (чи небезпечним контактом, належать:
• ушкодження шкіри інструментом, що міг бути інфікований;
• зіткнення слизових оболонок або ушкоджених шкірних покривів з тканинами, кров’ю й іншими біологічними рідинами;

44
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник
• тривале (кілька хвилині більше) або велике за площею зіткнення неушкодженої шкіри з тканинами, кров’ю й іншими біологічними рідинами.
до групи ризику належать люди — жителі тих територій, де
широко розповсюджена ВІЛ-інфекція. Епідемія віЛ поступово зміщується від груп високого ризику (споживачі ін’єкційних наркотиків, чоловіки, які мають секс з чоловіками) вбік загального населення і найбільше вражає дітей та жінок. особливо виразно це спостерігається в регіонах, де загальний рівень поширення віЛ є високим. так, в одеській та миколаївській областях значна частка вагітних жінок у міських районах є віЛ- позитивними (понад 1%), що може свідчити про переростання епідемії з концентрованої (тобто зосередженої на певних вразливих групах) у генералізовану, загальну (тобто таку, що стосується всього населення).
Чимало віЛ-інфікованих взагалі не знають, яким шляхом вони заразилися. з часом через групи-містки, тобто групи, які контактують з групами ризику, епідемія починає поширюватися й на основну популяцію населення. Групи-містки — це групи людей, які тісно пов’язані з групами підвищеного ризику інфікування віЛ і можуть слугувати провідником (або містком) для поширення вірусу серед населення в цілому. зважаючи на рівень ризику інфікування, як основні групи-містки можуть бути виділені
1) статеві партнери Сін, 2) клієнти жінок комерційного сексу і 3) жінки — статеві партнерки чоловіків, що мають секс з чоловіками. до груп-містків також відносять дальнобійників, трудових мігрантів, провідників поїздів, працівників сфери розваг і рекреації. тому, у наші дні доцільніше вести мову про небезпечні форми поведінки, а не про групи ризику.
Світовий досвід свідчить, проте, щонайбільше вразливими до віЛ є споживачі ін’єкційних наркотиків (Сіні поширення віЛ-інфекції серед них відбувається з найвищою швидкістю. Сін, починаючи з 1995 р, і протягом наступних 12 років, були рушійною силою епідемії в укра-
їні, що й обумовило таку високу інтенсивність епідемічного процесу. основним шляхом передачі віЛ в україні з 1995 р. до 2007 р. включно був парентеральний шлях передачі, переважно при Сін. вперше,
Програма розвитку організації об’єднаних націй у 2008 р, починаючи з 1995 р, частка парантерального шляху передачі була нижче статевого. у 2009 р. продовжується зростання числа осіб, інфікованих статевим шляхом.
Сьогодні в україні спостерігається концентрована стадія епідемії віЛ-інфекції. незважаючи нате, що з 2008 року статевий шлях передачі став домінуючим, не можна вести мову про генералізацію епідемії і, перш за все, тому, що в останні роки спостерігається зниження інтенсивності епідемічного процесу віЛ-інфекції.
Як відомо, рівень інфікування серед вагітних визначає рівень інфікованості віЛ в загальній популяції. Протягом останніх чотирьох років середній рівень інфікованості серед вагітних в україні становить 0,37%, сягаючи в деяких областях 1%. в останні роки багато виявлених віЛ-позитивних вагітних інфікувалися статевим шляхом, тобто це класичне основне населення. і далеко не всі жінки інфікуються від Сін, партнерами багатьох є гетеросексуальні чоловіки, які ніколи не вживали наркотиків.
2.3. Залежність від психоактивних речовин як чинник
поширення епідемії ВІЛ/СНІДу
Наркотичними речовинами (наркотиками чи психоактивними речовинами) називають хімічні сполуки, які мають властивість специфічно впливати на мозок та на організм людини. у повсякденному житті наркотики можуть зустрічатися у складі ліків, напоїв, харчових продуктів тощо. регулярне вживання таких речовин спричинює виникнення залежності від них.
Зловживання психоактивними речовинами (ПАР) — неадекватне вживання, яке характеризується продовженням вживання, незважаючи на усвідомлення того, що вживання зумовлює або загострює постійні або тимчасові соціальні, виробничі, психологічні чи фізичні проблеми, або ж періодичним вживанням, коли це небезпечно для здоров’я.
Залежність — необхідність у повторюваних дозах певної речовини для того, щоб почувати себе краще або не почувати себе гірше.

46
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник
Стан залежності може призвести до негативних фізичних та поведінкових наслідків, які можуть зумовити медичні або соціальні проблеми.
Наркозалежність — захворювання, що виникає внаслідок неконтрольованого вживання хімічних речовинна основі особистісної схильності у вигляді переваги рис залежної особистості, і проявляється у формі патологічної залежності від Пар, яка має психологічний і фізичний характер. загалом залежність від психоактивних речовин є проявом адиктивної поведінки, тобто однієї з форм деструктивної поведінки, яка проявляється в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану через прийом певних речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах чи видах діяльності, що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій.
у людини, яка використала якусь психоактивну речовину для досягнення бажаного психологічного стану, з часом засіб, тобто алкоголь або наркотик, перетворюється намету і все життя підкорюється непереборному бажанню вживати цю речовину.
з-поміж проблем, спричинених зловживанням наркотиків, можна виділити проблеми соціального статусу (зміна соціального оточення, зменшення кола соціальних зв’язків та якості цих зв’язків, поступова втрата поваги та визнання у значущому соціальному оточенні тощо, проблеми ефективності погіршення дієздатності, втрата роботи, втрата здатності забезпечувати певний рівень достатку тощо, проблеми зі здоров’ям (хронічні захворювання, інтоксикація, інфекції, асоційовані захворювання через певні зміни норм поведінки тощо, проблеми із законом (кримінальне переслідування, притягнення до відповідальності через адміністративні порушення тощо).
до факторів ризику формування залежності від психоактивних речовин відносять:
• генетичну схильність наукові дані, отримані на підставі вивчення близнюків та прийомних дітей, підтверджують роль спадковості у розвитку алкогольної залежності;
• фактори зовнішнього середовища вплив оточення та наявність доступу до наркотиків можуть сприяти формуванню залежності;
Програма розвитку організації об’єднаних націй біль та самолікування причиною початку споживання наркотичних засобів з метою самолікування можуть стати наслідки соматичних захворювань (депресія, фрустрація, больовий синдром);
• наявність психічних захворювань та специфічних рис характеру встановлено високий рівень психічних захворювань серед тих, хто зловживає психоактивними речовинами, найчастіше зустрічаються депресія, соціопатія та межові стани. характерними рисами характеру здебільшого є імпульсивність, нарцисизм, залежність, тривога, іпохондрія. наркозалежним особам властиве сполучення суперечливих особистісних якостей різкі коливання настрою, нестійкість інтересів, сенситивність, переоцінка своїх можливостей, одночасний прояв полярних якостей психіки, такі як самовпевненість і вразливість, розв’язність і сором’язливість, пестливість і жорстокість, а також підвищена рефлексія й здатність до самоаналізу.
• соціальні та культурні фактори етнічне середовище, стать, культура, вік, рід діяльності, соціальний статус, субкультура, релігія.
у розвитку залежності виділяють окремі стадії вживання психо-
активних речовин:
1. Початок експериментування одноразове вживання, зумовлене бажанням спробувати. Соціальне вживання спорадичне вживання. вживання, що стало звичкою періодичне вживання хімічної речовини, що призводить до неможливості виконувати важливі соціальні обов’язки.
4. надмірне вживання вживання, коли це небезпечне для життя та призводить до певних проблем із законом. хвороблива пристрасть (аддикція): тривале вживання хімічної речовини, зважаючи на постійні або регулярні соціальні чи міжособистісні проблеми, набуття синдрому наркотичної залежності.
наркотична залежність визначається як дезадаптивний спосіб вживання наркотичних речовин, що призводить до клінічно вираженого дистресу, який виявляється за такими ознаками, що виникли протягом 12 місяців:

48
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник
1) толерантність потреба у значному підвищенні дози для досягнення бажаного ефекту помітне зниження ефекту при повторному введенні тієї ж дози наркотичної речовини) абстиненція, що проявляє себе як синдром відміни (ломка, притаманний для конкретної наркотичної речовини прийом тієї жабоподібної) наркотичної речовини для полегшення або профілактики абстинентного синдрому) вживання хімічної речовини в дозах більших або протягом тривалішого періоду, ніж передбачалося) наявне стійке бажання припинити вживання або мають місце безрезультатні спроби зменшити вживання наркотичних речовин чи встановити над ним контроль.
згідно з міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду (мкх-X) діагностичні групи залежностей поділяються за психоактивною речовиною або групою речовин, вживання яких зумовлює психічні та поведінкові розлади, пов’язані з вживанням алкоголю (опіоїдів; канабіноїдів; седативних або снодійних речовин кокаїну інших стимуляторів, включаючи кофеїн галюциногенів тютюну летких розчинників наркотиків та інших психоактивних речовин).
за дією та проявами психотропні хімічні речовини поділяються на кілька груп. Стимулятори (кокаїн, амфетамін, декстроамфетамін, метамфітамін, метилфінідат, фенметразин та ін.).
2. депресанти алкоголь, опіати (морфій, кодеїн, героїн, метадон, барбі- турати (пентобарбітал, секобарбітал та ін.); транквілізатори (діазепам, флуразепам, оксазепам та ін.).
3. галюциногени серотонінергичні (діетиламід лізергінової кислоти
(LSD)), гриб спорини, ібогаїн, псилоцибін, мескалін, діметилтрипта- мін, хармалін, ергін, ізоергін); метилові амфетаміни; антихолінер- гічні (атропін, скпопаламін та ін.); дисоціативні анестетики (фенци- клідін, кетамін та ін.).
в україні наявні наступні види допомоги наркозалежним:
• стаціонарна детоксикація — у наркологічних та деяких психіатричних закладах;
Програма розвитку організації об’єднаних націй амбулаторна детоксикація — у наркологічних закладах;
• лікарські консультації — у всіх наркологічних закладах;
• замісна підтримуюча терапія бупренорфіном або метадоном київ, одеса, Сімферополь, донецьк, дніпропетровськ, миколаїв, херсон, вінниця, Полтава тощо);
• реабілітаційні програми (амбулаторні) — здебільшого у великих містах;
• реабілітаційні програми (стаціонарні) — приблизно 50 центрів;
• терапевтичні осередки — приблизно 20 центрів;
• програми духовної психотерапії та релігійної реабілітації (стаціонар) — приблизно 40 центрів.
згідно з розрахунками міжнародних організацій (вооз, ЮнЕйдС), в україні налічується від 250 до 400 тис споживачів ін’єкційних наркотиків. не менше 95% з них вживають або вживали похідні опію, зокрема героїн. Серед Сін відсоток віЛ-інфікованих коливається від 19% (донецький регіон) до 54% (одеська область).
за даними моз україни, на 1 січня 2009 р. кількість наркозалеж- них, які перебувають на диспансерному наркологічному обліку, становила осібна тис. населення. близько 97% від цієї кількості — це ін’єкційні споживачі опіоїдів.
найбільша кількість наркозалежних зареєстрована в дніпропетровській області — 13 446 осібна тис. населення, одеській на 100 тис. населення. донецькій — 10 163 (218,1 на 100 тис населення) і в м. киеві — 9 097 (346,5 на 100 тис. населення).
за даними моз україни, рівень поширеності вживання наркотичних речовин вищий на півдні та сході україни, нижчий — на заході країни. у 2005 р. 39 872 особи отримали лікування (близько 1/3 від кількості зареєстрованих. Серед пацієнтів, що отримали лікування осіб з наркотичними проблемами лікувалися стаціонарно,
28 304 людини — амбулаторно, 11 187 осіб отримали наркологічну допомогу вперше ужитті від загальної кількості отримали лікування у 2005 р. важливо наголосити, що з 1999 по 2006 рік відбувалося збільшення абсолютної кількості Сін серед нових випадків віЛ-інфекції

50
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник при щорічному зменшенні частки Сін серед загальної кількості нових випадків віЛ-інфекції (рис. 2.1).
3
10
21
43
60
74
48
65
16
37
71
38
81
39
64
45
87
48
15
57
78
62
70
71
27
70
84
70
09
70
15
9,7%
68,5%
80,7%
83,6%
76,0%
64,7%
62,5%
56,6%
52,4%
48,1%
46,3% 45,5% 44,3%
40,1%
37,00% 35,80%
0,0%
10,0%
20,0%
30,0%
40,0%
50,0%
60,0%
70,0%
80,0%
90,0%
0
1000
2000
3000
4000
5000
6000
7000
8000
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
абсолютна кількість нових випадків ВІЛ-інфекції серед СІН
Рис. 2.1. офіційно зареєстровані випадки віЛ-інфекції серед Сін,
1994-2009 рр.
у 2006-2009 рр. відзначається майже однакова абсолютна кількість зареєстрованих нових випадків віЛ-інфекції серед споживачів
ін’єкційних наркотиків притому, що тенденція до зменшення частки Сін зберігається. уроці офіційно зареєстровано 6 934 випадки віЛ-інфекції серед Сін, що становить 33,8% від загальної кількості випадків віЛ-інфікування. така динаміка може свідчити про перші ознаки впливу профілактичних програм серед цієї уразливої групи.
Програма розвитку організації об’єднаних націй
2.4. Інфекції, що передаються статевим шляхом, як фактор,
що зумовлює поширення ВІЛ/СНІДу
венеричні хвороби, чи захворювання, що передаються статевим шляхом, — група інфекційних захворювань, які поширюються в основному при статевому контакті з інфікованим партнером.
Спочатку до венеричних відносили п’ять захворювань гонорею, сифіліс, м’який шанкр, паховий лімфогранульоматоз та венеричну гранульому. у ті р. було доведено, що статевим шляхом передаються й деякі інші хвороби. термін «інфекції, що передаються ста-
тевим шляхом» (ІПСШ) сьогодні поєднує більший ряд захворювань, що включає не тільки згадані вище, ай хламідіоз, генітальний герпес, цитомегаловірусну інфекцію, зараження стрептококом групи в, гепатит, вагініт, інфекції органів черевної порожнини, гостроконечні кондиломи і зоопаразитарні хвороби тощо (понад 130 захворювань. віЛ, що призводить до смерті внаслідок різних інфекцій, передається як при статевих контактах, так й іншими шляхами.
Під час другої світової війни і відразу після неї частота захворювань, що передаються статевим шляхом, у більшості країн зросла. Потім, у зв’язку із застосуванням пеніциліну, вона зменшилася. однак після х рр. частота захворювань на гонорею і сифіліс знову почала стрімко рости, й у 1989 р. у багатьох регіонах збільшилася у 43 рази та досягла рівня епідемії. у ті рр. стало викликати побоювання поширення генітального герпесу.
хвороби, що передаються статевим шляхом, зустрічаються у осіб будь-якого віку і соціального стану. більше половини зареєстрованих випадків — у підлітків і молодих людей, причому більшість випадків припадає навік від 18 до 29 років. Поширеність таких хвороб зростає через різні чинники. По-перше, сучасна молодь починає статеве життя раніше і вступає у статеві стосунки з більшою кількістю партнерів, ніж це було прийнято колись. По-друге, зміна засобів запобігання вагітності, зокрема, усе частіше використання протизаплідних таблетованих

52
віЛ/Снід та Права ЛЮдини у ПЕнітЕнціарній СиСтЕмі. ПоСібник препаратів замість презервативів, призводить до збільшення ризику інфікування статевого партнера.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал