Програма «століття»: магія переживання та чутливості #13 2 2016




Скачати 319.81 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/3
Дата конвертації10.11.2016
Розмір319.81 Kb.
ТипПрограма
  1   2   3

.txt
m o l o d i s t . k i e v . u a
f a c e b o o k . c o m / M o l o d i s t K I F F
4 6 редакція фестивалю жовтня 6
С. 3-4
ФІЛІППІНСЬКИЙ БЕЗУМЕЦЬ НА ІМ’Я ЛАВРЕНТІЙ
ОСТАННЯ СТРІЧКА ЛАВ ДІАСА НА «МОЛОДОСТІ»
С. 6-7
КОХАННЯ В БАСЕЙНІ ТА СПОРТИВНЕ РЕТРО:
ҐІД ПО СКАНДИНАВСЬКІЙ ПРОГРАМІ
С. 7-8
ЖАХИ МОЛОДОСТІ
НОВА ПРОГРАМА, СТАРІ ЖАХИ
С. 10-11
ПРОГРАМА СТОЛІТТЯ
МАГІЯ ПЕРЕЖИВАННЯ ТА ЧУТЛИВОСТІ
#13

2
2016
w w w . f a c e b o o k . c o m / M o l o d i s t K I F F
Фільм відкриття: Життя ( 2016), реж: Стефан Брізе
Конкурсні програми
• Міжнародна конкурсна програма Повнометражний конкурс, Короткометражний конкурс, Студентські фільми
• Національна конкурсна програма
• Молодість – дітям, за підтримки Артек, Зоряні мости, Київської дитячої академії мистецтв
• Сонячний Зайчик, за підтримки Британської Радив Україні, Міжнародного фонду Відродження, Посольства Швеції в Україні, ГО «Ін- сайт»
Позаконкурсні програми:
• Українські прем’єри
• French connection: французькомовне кіно, за підтримки Institut français d’Ukraine, Посольства Франціїв Україні, Посольства Канади в Україні,
Unifrance:
• German wave: німецькомовне кіно, за підтримки, Посольства Швейцарії в Україні, Посольства Федеративної Республіки Німеччини в Україні,
Austrian Film Литовський фокус In memoriam: Вітаутас
Жалакявічус; Нова литовська кінохвиля, за підтримки Угорська Рапсодія, за підтримки Посольства Угорської Республіки
• Скандинавська панорама, за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства Фінляндії в Україні, Посольства Данії в Україні та Посольства Норвегії в Україні
• Довгі ночі короткого метру, за підтримки
Kurzfilm AG, German Films, Unifrance, Institut français d’Ukraine: Німецьке короткометражне кіно Французьке короткометражне кіно
• Ретроспективна програма Століття, за підтримки Посольства США в Україні, Посольства Японії в Україні, Посольства Франціїв Україні, Посольства Республіки Польща в Україні
• Ретроспектива «Іллєнко’80», за підтримки Державного агентства України з питань кіно, Національного Центру Олександра Довженка
• Фестиваль фестивалів, за підтримки Посольства США в Україні
• Шекспір у кіно, за підтримки Британської Радив Україні, Посольства Японії в Україні
• Жахи Молодості
Фільм закриття «Післяóбрази» (2016), реж. Анджей Вайда.
Міжнародне журі Дені Коте – продюсер, режисер, Канада
Мохамад Атебай – засновник компанії ‘Iranian
Independents’, Іран
Ґрімур Хаконарсон – кінорежисер, сценарист,
Ісландія
Алік Шпилюк – кінокритик та кінознавець,
Україна
Бен Шеррок – сценарист та режисер, Велика
Британія
Ґран-прі Київського міжнародного кінофестивалю Молодість щороку присуджується Міжнародним журі кінофестивалю за найкращий фільм усієї конкурсної програми. Володар ран- прі отримує грошову винагороду у розмірі , статуетку Скіфський олень, що є символом кінофестивалю та диплом журі.
Фестивальні призи Приз за найкращий фільму кожній конкурсній категорії (серед студентських фільмів, повнометражних фільмів та короткометражних фільмів) присуджує Міжнародне журі.
МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС ПРОЕКТІВ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ФІЛЬМІВ ПРО ТРИВАЛІ НАСЛІДКИ КОНФЛІКТІВ ДЛЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ В ЄВРАЗІЇ
Docudays UA та Делегація Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні представлять в рамках ї Молодості конкурс проектів документальних фільмів із призовим фондом 5000 доларів США.
Уже другий рік поспіль Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини
Docudays UA не лише показує кіно, але і підтримує його виробництво. Уроці спільно з відомим виданням The Guardian та Британською Радою в Україні було оголошено конкурс
«The Guardian прямує в Україну. Три фіналісти конкурсу вже знімають свої короткометражні роботи, які будуть представлені на Docudays
UA в березні 2017 року, а один із них побачать мільйони глядачів The Guardian. Окрім того, минулого року спільно з Міжнародним фестивалем документального кіно Sheffield Doc/Fest було започатковано проект DocWorks: UA/UK, в рамках якого шість команд – потри з України та Великобританії, – зараз працюють над своїми проектами повнометражних документальних фільмів.
Цього року Docudays UA спільно із Делегацією Міжнародного Червоного Хреста в Україні оголошує новий конкурс проектів документального кіно про тривалі наслідки конфліктів для цивільного населення. Обмежуючи документалістів у темі, конкурс натомість є відкритим для учасників з багатьох країн Євразії, а також має максимально гнучкі умови щодо стадії розвитку проектів-аплікантів і очікуваних результатів. Переможець конкурсу отримає грошовий призу еквіваленті 5000 доларів США.
Детальніше про завдання та умови конкурсу можна дізнатися під час презентації, яка відбудеться жовтня о 18:30 у залі «Сінематека»

кінотеатру «Київ».
На фото: Донецьк, Україна, 2015. Наслідки артилерійського обстрілу житлового району.
Автор знімку – Амнон Гутман.
Фото надане МКЧХ.
46-й ФЕСТИВАЛЬ «МОЛОДІСТЬ»
ВОЄННІ ЛАНДШАФТИ

3
2016
w w w . f a c e b o o k . c o m / M o l o d i s t K I F F
Філіппінська історія має безліч паралелей з українською від колоніального минулого та одвічної боротьби за незалежність до диктаторів та поділу країни на дві частини. При цьому Філіппіни досі залишаються однією з найбідніших країн Азії, а злочинність там продовжує бити всі рекорди. Проте навіть у такій ситуації в х у країні з’явилася своя нова хвиля – покоління режисерів, фільми яких з успіхом показували на світових фестивалях. Їх об’єднували три речі переосмислення історії своєї країни, зйомки фільмів як боротьба та використання всієї свободи кіно (дешеві цифрові відеокамери, створення і розповсюдження безбюджетних стрічок з друзями. Їх лідером і головним натхненником був режисер на ім’я Лав Діас. Сьогодні Діасу 57, а його життя увібрало в себе як усю новітню історію Філіппін, так й історію нового філіппінського кіно. Так, його батько був інтелектуа- лом-ідеалістом, який відмовився від життя в столиці, і фанатом кіно, що кожні вихідні їздив разом з сином до кінотеатру в сусідньому містечку. Крім того,
Діас-старший був палким шанувальником Радянського Союзу, через що навіть назвав сина Лаврентієм, на честь Лаврентія Берії, а пізніше прищепив йому любов до російської літератури. І якщо про свого тезку Діас-молодший сьогодні говорить лише з сумною посмішкою, то Достоєвський і Толстой досі лишаються двома його улюбленими письменниками. Більше того, Діас зніме два фільми, що засновані на мотивах Злочину і кари, регулярно буде цитувати Достоєвського, а оповідання Толстого Бог правду бачить, тане скоро скаже ляже в основу його останнього на сьогодні фільму – Жінка, що пішла».
Як і вжитті будь-якої людини, у Лава Діаса був переломний момент. Уроків, коли філіппінський диктатор Маркос запровадив воєнний стан, військові замкнули його та інших жителів села у будівлі школи. В окрузі шукали повстанців, що загрожували режиму, а кожного, хто намагався покинути приміщення, розстрілювали. В ув’язненні люди прожили близько двох тижнів, в останній з яких ще й розпочалося бомбардування села. Жертвами стали сотні.
Пізніше Діас скаже, що це був його власний концтабір, а один із критиків знайде через цей досвід ключ до більшості фільмів режисера – трагічних історій, де час настільки сповільнюється, що люди в очікуванні жахіть поступово втрачають ґлузд, іде саме очікування страшніше за смерть. Тільки от для самого Діаса такий досвід концтабору – це ще й важливий символізм, сумна констатація того, як живе більшість населення країни за межею бідності, змушене виживати в тих страшних умовах, у які їх поставила влада. Все своє життя він бачив, як люди навколо зникали безвісти, йшли в джунглі, щоб або виживати, або вести повстанську війну, чи просто намагалися втекти з країни. Все це він буде постійно показувати у своїх стрічках, зберігаючи таким чином новітню історію своєї країни.
Символічно також те, що Діас став режисером, побачивши фільми Ліно Броки й
Ішмаеля Берналя – двох ікон філіппінського кіно х, що колись намагалися вести схожу боротьбу. Згодом, у х він пробився на популярну кіностудію Regal Films, декілька років працював сценаристом. Тут же Лав поставив трико- мерційні фільми «Серафін Джеро- німо Концепція криміналу в Баріо»,
«Бургер Бойс» і Оголену під місяцем. Причому тільки в останній з цих робіт можна побачити зачатки майбутнього стилю режисера, а разом із ними – і відсилання до Достоєвського. Але все змінилося з переїздом до США. Які більшість філіппінців, Діас вирушив туди на заробітки, працював звичайним офіціантом, водієм і врешті-решт – критиком водній з американо-фі- ліппінських газет.
Саме тут уроці він почав знімати свій перший самостійний фільм з гучною назвою Еволюція філіппінської сім’ї» – епохальну історію, хронометраж якої складе 11 годин. Робота над фільмом тривала років, увібравши в себе безліч подій перехід Лава з плівки на цифрову камеру, зміну акторського складу (троє акторів померло, інші встигли подорослішати або постаріти, зміну семи операторів, з одним з яких Діас навіть побився на зйомках, успішну боротьбу режисера з раковою пухлиною, депресію, розпад сім’ї (дружина поставила ультиматум або вона, або кіно, Діас обрав кіно повернення на батьківщину і зйомки ще двох фільмів під час перерви.
У 2004 про неймовірний фільмі його режисера дізнався відбірник кінофестивалю в Торонто, що прибув до Філіппін. Увімкнувши йому копію фільму, Діас пожартував, що за півгодини цей канадець втече, але той висидів з п’ятої вечора до другої ночі, а пізніше включив фільму фестивальну програму. Ось тільки побачити картину в Торонто не судилося. За місяць до прем’єри у Діаса згорів комп’ютер з фінальним монтажем. Щоб заново оцифрувати і змонтувати годин відзнятого матеріалу режисерові знадобиться ще рік – після цього Еволюцію філіппінської сім’ї» покажуть на Роттердамському кіно- фестивалі.
У перерві в роботі над Еволюцією Діас встиг поставити «Батанг Вест Сайт (2001) – свій єдиний фільм, знятий повністю за межами Філіппін. У цій п’ятигодинний стрічці розповідалося про вбивство філіппінського підлітка в Нью-Джерсі та розслідування цього злочину. Націй основі Діас створив справжню фреску про долю філіппінських міґрантів, що живуть у США. Привносячи в історію свій особистий досвід, розповідаючи про колективну провину, вимушену ізоляцію та лють, які роками накопичуються в еміґрантів, що вимушено покидають власну країну, але такі не стають своїми на чужині.
Повернувшись на батьківщину, Лав продовжив знімати монументальні картини. Всі вони відтепер тривали від 4 до 11 годині нагадували справжні кіноромани зі значним заглибленням в контекст, численними героями і докладною розповіддю про їх життя. Незважаючи на значний хронометраж, Діас найчастіше обходився скромними бюджетами та маленькою знімальною групою, сам часто поєднував функції оператора і режисера. При цьому його метод легко можна назвати партизанським він спокійно міг розбудити серед ночі когось із акторів, взяти камеру і мікрофон та вирушити знімати сцену, яка щойно спала йому на думку. Кіно і життя у нього буквально стали єдиним цілим.
Проте навіть після всіх труднощів, пов’язаних із Еволюцією філіппінської сім’ї», Діас продовжував гнути свою лінію. Уроці він зняв 9-тигодинну картину «Ієремія: Книга перша. І це був тільки пролог. Режисер планував зробити продовження, але через фінансові проблеми змушений був відмовитися від цієї ідеї.
У 2007-му, після того як на Філіппіни зрушилося близько ти руйнівних штормів і тайфунів, що забрали життя тисяч людей, Лав зняв годинну стрічку Смерть в країні чарів – суміш ігрового і документального кіно.
Але першим справжнім успіхом режисера став годинний фільм Меланхолія (2008), показаний у другій за значимістю програмі Венеціанського кінофестивалю. Саме тоді остаточно стало ясно, що Лав Діас – це один з ключових режисерів авторського кіно х. Меланхолія, що згодом увійде втопи найкращих арт-фільмів десятиліття, була багато в чому еталонною роботою Лава. Традиційно тут зустрічалися два ключові рівні. На першому з них, більш зрозумілому тим, хто знайомий з філіппінської реальністю, Діас ставить питання про суспільство і намагається знайти вирішення тієї чи іншої проблеми (схожий метод використовував Девід Саймон в серіалі «The Wire»). У другому, зрозумілому вже й людині , яка незнайома з філіппінською реальністю,
ФІЛІППІНСЬКИЙ БЕЗУМЕЦЬ НА ІМ’Я ЛАВРЕНТІЙ

4
2016
w w w . f a c e b o o k . c o m / M o l o d i s t K I F F
Програма квір-кіно, яка зараз фігурує під назвою Сонячний зайчик існує на Молодості з 2001 року. Програма відбувалася за різними канонами часом як збірка короткометражних фільмів, а деколи як повноцінний конкурс з 6-7 повнометражних фільмів. Зараз фестиваль намагається тримати цю планку – показувати найкращі зразки квір-кіно на конкурсній основі. Те, що ця програма відбувається саме на Молодості, найбільшому українському кінофестивалі, є дуже важливим, адже широка аудиторія може познайомитись з талановитими і безперечно прекрасними стрічками, часто невідомими українському глядачеві досі. До програми традиційно входять фільми-учасники Берлінського кінофестивалю їх програма Тедді є однією з найстаріших програм квір-кіно. Цьогорічного переможця цієї програми, стрічку Кіт, а також «Тео і Юґо водному човні, «Кікі» з цієї програми, ми покажемо на й Молодості. Також є «квір-пальма» і «квір-лев» у
Каннах і Венеції – на цих програмах демонструються зазвичай стрічки не лише ЛҐБТК-тематики: традиційно ці фестивалі показують стрічки і режисерів, зацікавлених у цьому просторі, чиї фільми не обов’яз- ково будуть пов’язані з темою сексуальних меншин. Це дозволяє поглянути на тему ширше – це протистояння усталеним нормам суспільства, патріархату, це вихід до просторів взаєморозуміння. До того ж є великі фестивалі ЛҐБТК-кіно, з якими ми також співпрацюємо для відбору фільмів на Зайчика. Направду, це непростий процес, адже нам цікаво непросто показати фільми з тематики, а відібрати достойних конкурентів, аби жоден фільм відверто не програвав іншому, аби кожна стрічка мала вагому мистецьку цінність. З точністю можу сказати, що Сонячний Зайчик останніми роками – одна знай- сильніших програм Молодості це дійсно сильне кіно, естетичне, красиве, інтелектуальне. Так само і цього року тут є багато цікавого для глядача.
«Кіт» – драма Клауса Гендля про пару чоловіків, які живуть в практично ідеальному світі і один інцидент ставить під загрозу їх спільне життя. Фільм ставить питання можливості порозуміння між людьми, можливості повернутися до свого життя після випадковості, можливості пробачити і бути прощеним. У фільмі дуже багато релігійного символізму – рай і вигнання звідти, здобуття прощення. Стрічка отримала Тедді за найкращий художній фільм на МКФ у Берліні в 2016 році. Фільм Олів’є Дюкастеля і Жака Мартіно «Тео і Юґо
в одному човні цьогоріч отримала Тедді глядацьких симпатій на МКФ у Берліні. Фільми цих режисерів вже були на Молодості. Цю стрічку порівнюють за відвертістю сцен із Життям Адель». У секс-клубі тіла Тео і Юґо зустрічаються, переплітаються й зливаються у пристрасних обіймах. Сп’янілі від бажання, в екстазі від першої зустрічі, двоє молодих людей на порожніх вулицях нічного Парижа спостерігають зародження свого кохання. Незважаючи на відвертість, фільм дуже романтичний і драматичний – про зародження почуттів між двома незнайомцями. Стрічка «Орнітолог» отримала приз за найкращу режисуру на фестивалі у Локарно. Це фільм Жоау Педро Родріґеша про самотнього орнітолога Фернандо, якого під час пошуків чорних лелек раптово віднесло річковими порогами. Врятований парою китайських паломниць, він потрапляє вглиб страшного і темного лісу і намагається повернутись на свій слід. Жоау Педро Родріґеш – один з найвідоміших режисерів португальської сучасної хвилі кіно. У фільмі відбувається своєрідне переосмислення християнської міфології на квір-манер – своєрідна одісея, переповнена християнським символізмом. Фільм відсилає доісторії Святого Франциска. Можна почути порівняння його, на кшталт якби Пазо- ліні знімав вестерн або якби Апічатпонг зняв Незнайомця біля озера. В будь-якому випадку, кожен побачить своє.
«Пас» – дуже театральна, до того ж дебютна британська стрічка від Бена А. Вільямса. Фільм знято за англійською п’єсою і це відтіняється у фільмі дуже камерна драма на чотирьох людей про табуна гомосексуальність у спорті. Двоє молодих футболістів разом ночують водному готельному номері напередодні важливої гри. Зненацька один з них цілує глядачеві випадає можливість буквально на своїй шкурі відчути всі страхи і жахи, які щоденно переживають філіппінці насильство і свавілля влади чи релігійних інституцій, що досі мають значний впливу країні.
Окрім того, кожен фільм Діаса – це відтворення історії своєї країни, історії, яка завдяки багаторічному правлінню диктатора Фердинанда Маркоса була стерта або повністю викривлена. Але разом з тим, зйомки фільмів для Лава – це ще й справжня революційна боротьба, де замість автомата режисер бере в руки кінокамеру, а союзниками стають поезія, живописі музика. У Смерті в країні чарів Діас порівнював загиблу кохану головного героя з країною, що вмирає після тайфунів, змонтовуючи разом кадри з мертвою оголеною дівчиною і зруйнованими селами водному з епізодів. В іншому фільмі – «Фло- рентина Хубальда» – Діас використовував музику і постійне повторення однієї сцени, щоб зрівняти глядача і героїню, дезорієнтувати після страшних знущань, яким піддав її батько (за ним легко вгадується постать диктатора Маркоса). Все це прості символи, але з цієї простоти і постають фільми Діаса.
Саме так, крок за кроком, завдяки наполегливості та вірі, він поступово перетворився зі звичайного безумця наживу ікону незалежного кіно, причому не лишена Філіппінах. Його багатогодинні епоси регулярно показували по всьому світу, а завдяки картині Північ. Кінець історії (2013) про режисера дізналися і за межами фестивальної тусівки. Ця вільна екранізація Злочину і кари тривала всього 4,5 години, була показана на Каннському кінофестивалі, а пізніше і висунута Філіппінами на премію Оскару номінації Найкращий фільм іноземною мовою».
Ще через рік Лав отримав свій перший великий приз – головну нагороду кінофестивалю в Локарно за фільм Від попереднього. Це був тринадцятий фільм режисера і перший, який отримав фінансову підтримку на батьківщині. А ще – перший повністю історичний фільм Лава. У ньому йдеться про
1972 рік, час напередодні введення воєнного стану на Філіппінах – того самого травматичного моменту історії, як для самого Діаса (його перебування в ув’язненні в школі, такі для його країни. Фільм символічно завершується саме в той момент, коли закінчується річне правління Маркоса. Таким чином, Від попереднього, Еволюція філіппінської сім’ї» та «Батанг Вест сайд – три ключових фільма Діаса,
– виявилися ще й умовною трилогією, яка відтворює історію Філіппін передвоєнним станом, під часі після правління Маркоса.
Однак головний феномен Лава Діаса втому, що протягом усього свого життя він залишався вірним собі як режисер. Від 1993 року він знімав неспішні багатогодинні фільми, виступаючи таким чином проти основ кіноіндустрії, проти традиційної системи кіновиробництва і розповсюдження кіно. У цій боротьбі були свої маленькі перемоги і поразки, він не раз міркував про безглуздість всього, не раз хотів опустити руки (про це він навіть зняв фільм під назвою Сторіччя народжень – своєрідна відповідь на Вісім з половиною Фелліні). Але продовжував знову і знову створювати кіно і знаходити свого гля- дача.
Як наслідок, 2016 рік фактично став роком Лава
Діаса. Взимку його годинний фільм Колискова сумної таємниці вперше був показаний в головному конкурсі одного з трьох найбільших фестивалів сучасності – Берлінале, де отримав приз Альфреда
Бауера і припав до душі самій Меріл Стріп. А вже восени його нова робота – Жінка, яка пішла – була визнана найкращим фільмом фестивалю у Венеції.
Спираючись на оповідання Толстого про чоловіка, який провів 26 років на каторзі за вбивство, якого не скоював, Діас знову зняв значний кінороман про країну, яка загрузла в корупції, війнах і злиднях. Про людей, які живуть на межі, і уряд, який чхав на своїх громадян. Вся дія у фільмі відбувається на Філіппінах, але замість них ми можемо легко уявити Україну. Саме в цьому контексті і важливо дивитися Діаса сьогодні, саме Жінка, яка пішла якраз і може стати гарним знайомством з його фільмами – фільмами головного кінобезумця сучасності, який за тридцять років зміг довести всім, що божевільний у цьому світі аж ніяк не він.
Станіслав Битюцький
СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК НА «МОЛОДОСТІ»

5
2016
w w w . f a c e b o o k . c o m / M o l o d i s t K I F F
іншого. Емоційний вплив цього пасу проявляється протягом наступних десяти років їх життя – історія розвивається втрьох актах, між якими існують перерви в кілька років.
До питання гомосексуальності в суто маскулінному просторі відсилає і стрічка «Тхеквондо» режисера Марко
Берґера (минулого року на Сонячному зайчику був його фільм Метелик)
– особисто я вважаю її шикарним майстер-класом зі створення сексуальної напруги в кіно. Фернандо проводить відпустку з друзями у будинку відпочинку в Есейсі. Вони плавають у басейні, п’ють, курять і розкривають свої найглибші таємниці грайливо й вільно, наче діти в літньому таборі. Вся історія досліджує можливості порозуміння, складність і штучність у людських взаєминах, яких цілком можливо було б уникнути.
Сюжет фільму «Тепла пора року» відсилає до Франції у х роках, де якраз відбувається розвиток руху заправа жінок. До Парижа переїжджає Дельфін в пошуках фінансової незалежності. Там вона зустрічає
Кароль, парижанку, яка бере активну участь у вирі феміністського руху. Між жінками виникають почуття, які розвиваються на фоні того, що одна з них була з хлопцем на початку фільму, а інша лише відкриває для себе життя без патріархального гніту. Фільм отримав нагороду Variety Piazza Grande на МКФ у Ло- карно у 2015 році.
Ірландський фільм про Кубу «Віва» витворює дуже колоритний портрет сучасної Гавани через історію хлопця, що тягнеться до виступів у травесті-клубі. Режисер Педді Бренах розповідає історію молодого перукаря Хесуса, який працює водному з гаванських нічних клубів, мріючи стати артистом. Натхнений своїм наставником, хлопець нарешті отримує шанс вийти на сцену. Але коли давно відсутній батько Анхель – несподівано вривається вжиття Хесу- са, його світ стрімко перевертається догори дриґом. Фільм акцентується як на патріархальній традиції усталення власних порядків у чужому житті, такі паралельно підіймає одвічне питання батьків і дітей. Стрічка чилійського режисера Алекса Анвандте- ра «Ти ніколи не будеш один так само рефлексує над темою взаємин батьків і дітей. Коли на його сина-трансвестита було скоєно жорстокий напад, керівник фабрики з виробництва манекенів намагається розібратися в ситуації. Розуміючи, що ніхто йому з цим не допоможе, він бере справу до своїх рук. Цей фільм є дебютним для Анвандтера, який до цього займався лише музикою (він є відомим чилійським музикантом – він же створив саундтрек до фільму. Події фільму, до слова, – це реальна чилійська історія, що відбулася кілька років тому. З одного боку це квір-історія, історія про прийняття, аз іншого, фільм переповнено соціальним коментарем, рефлексією над суспільними уставами в Чилі.
Фільм «Рара» є схожою історією, відзнятою також у Чилі. В основу сюжету режисерка Пепа Сан Мар- тін закладає також реальні події. Це історія про двох жінок, лесбійок, які живуть сім’єю з дітьми. Їх життя мало чим відрізняється від життя інших родин, доки хтось із умовного суспільства не вирішує позбавити їх правна батьківство. Фільм заснований на реальній історії судді, яку позбавили правна батьківство через те, що вона – лесбійка.
Історія ісландського режисера Ґудмундура Арна- ра Ґудмундссона


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал