Програма «Український мовленнєвий етикет» Календарне планування факультативного курсу




Pdf просмотр
Сторінка10/12
Дата конвертації10.11.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипПрограма
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
«Маруся» Григорія Квітки-Основ'яненка. Обряд поховання
Коли спіткало сім'ю горе, то був особливий обряд
— поховання. Обряд поховання неодруженої дівчини відрізнявся від поховання жінки. Людей збирали «кого дружком, кого у підружки, кого у старости, жінок у свашки; дівочку у світилки, парубків у бояри». Був і просватаний жених. А далі «...бояри положили Марусю у труну, а дружечки поправили ще віночок (бо ще не була вінчана)...» Велика це була втрата для батьків, і тільки щира віра в Бога допомогла їм пережити це горе:
«Хвалив Бога і з тим прожив вік, що не вдався в тугу...».
Реалістичні картини селянського життя, широке використання побутового матеріалу, звернення до надбань народної творчості надали повісті виразного національного колориту

М.Коцюбинський «Тіні забутих предків»
Вражаючим і дуже дивним є обряд поховання. У хаті лежить покійник зі свічкою в руках, в його головах спочиває душа, що ще не покинула хату, а біля нього поставлено багато лавок для людей, як в театрі. Трохи згодом зібралась молодь, щоб повеселитись. Сміх, крики в різних кутках хати, що продовжуються цілу ніч, і це в ту мить, коли поряд лежить покійник.
Досить дивно для нас, але звично для гуцул якнайбільше людей повинно побудувати і якнайвеселіше повинно бути в хаті тієї ночі, щоб не було сумно і страшно жити людям цього дому. Автор хоче показати, що гуцули цінують життя більше, ніж смерть, що вони довго не замислюються над смертю людини, зневажають її і навіть не оплакують померлого.
Не є випадковою і назва повісті, що повністю віддзеркалює її зміст. Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні світовідчуття, коли природа і людина, дійсність і вигадка, реальне й фантастичне зливались в одне нероздільне ціле.
«…Сумно повістувала трембіта горем про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер. Били копитами коні по каменистих плаях, і постоли шуршали у пітьмі ночі, як з леговищ людських, загублених в горах, поспішали сусіди на пізні вогні. Згинали перед тілом коліна, складали на груди мерцеві гроші — на перевіз душі — і мовчки засідали на лави. Мішали сиве волосся з вогнем червоних хусток, здоровий рум'янець з жовтим воском зморщених лиць.
Смертельне світло сплітало сітку однакових тіней на мертвім і на живих обличчях. Драгліли вола багатих ґаздинь, тихо сяли старечі очі перед повагою смерті, мудрий спокій єднав життя і смерть, і грубі запрацьовані руки важко

94 лежали у всіх на колінах». Палагна добре і вправно голосила, примовляючи до померлого чоловіка. Сусіди почали згадувати про різні епізоди, пов'язані з небіжчиком: один з ним пастушив разом на полонині, другий ще десь працював. Годилося потішити самотню душу, розлучену з тілом.
А нові гості все йшли і йшли, товклися вже й біля порогу.
«Чи не багато вже суму мала бідна душа? Така думка, видимо, таїлась під вагою гнітучого смутку, бо од порога починався вже рух. Ще несміливо тупали ноги, пхалися лікті, гуркотів часом ослін, голоси рвались та мішались в глухому гомоні юрми. І ось раптом високий жіночий сміх гостро розтяв важкі покрови суму, і стриманий гомін, наче поломінь, бухнув з-під шапки чорного диму».
Почалася забава. Молоді голоси перегукувалися, пропонуючи один одному «купити зайця», називали один одного то носатим, то горбатим, то кривим. І вже ті, що прийшли останніми, повернулися спиною до тіла, і усмішки з'явилися на їх обличчях. «Один за одним гості вставали з лавок та розходились по кутках, де було весело й тісно». А у кутках вуст мерця застигло гірке міркування: що наше життя? «Як блиск на небі, як черешневий цвіт...»
Вже про тіло забули. Молодиці цілувалися з чужими чоловіками, а ті обіймали чужих жінок. У хаті ставало все веселіше, а на подвір'ї почалися веселі ігрища.
І навіть старі приймали участь у забаві. «Поміст двигнів у хаті під вагою молодих ніг, і скакало на лаві тіло, трясучи жовтим обличчям, на якому усе ще грала загадкова усмішка смерті.
На грудях тихо бряжчали мідяні гроші, скинуті добрими душами на перевіз. Під вікнами сумно ридали трембіти».
6. Робота з роздатковим матеріалом
Некролог (грецьк. nekros — мертвий і logos — слово) — стаття чи замітка з приводу смерті людини, містить інформацію про її життя та діяльність.
Некрологи з'явилися з приходом християнства як записи у церковних книгах
імен померлих благочинних і подвижників. З VII ст. списки некрологів набули значного поширення. З плином часу короткі, чисто фактичні записи набули форми хвалебного слова про померлого — панегірика. Некролог може звучати як емоційно піднесений вірш у прозі, що передає гіркоту важкої втрати: «Будь же, Тарасе, певен, що ми твій заповіт соблюдемо і ніколи не звернемо з дороги, що ти нам проклав єси. Коли ж у нас не стане снаги твоїм слідом простувати, коли не можна нам буде так, як ти, святу правду глаголити, то лучче ми мовчатимемо...» (П. Куліш). Некролог може містити і підсумковий огляд, і оцінку творчості померлого («Микола Сумцов» С Шаха, «Юліан Опільський»
М. Семчишина), може бути написаний у формі нарису, відтворюючи портрет покійного («Василь Стус — летюча зірка української літератури» Є.
Сверстюка), розповідаючи про зустрічі з ним («Він переміг» В. Захарченка про
В. Стуса). Факти, вміщені у некролозі, нерідко стають цінними джерелами для науковців (некрологи з приводу смерті М. Коцюбинського у книзі «Спогади про Михайла Коцюбинського». — К., 1989).
Учні опрацьовують вирізки із газет

95

ІV. Підсумок уроку
Бесіда
-
Чи відрізняється уявлення про смерть у різних народів?
-
Що ви запам’ятали про похоронні обряди давніх слов’ян?
-
Що таке голосіння?
-
Дати визначення поняттю «некролог». Назвіть жанри некрологів.
Отже, як бачимо,
похоронна обрядовість українців, до структури якої входять традиційні заходи, пов'язані зі смертю, похованням і вшануванням пам'яті члена родового та громадського колективу, є складним і багатогранним ритуальним комплексом. Але в основі – повага до людини, шанобливе ставлення до неї, цінування життя.


Тема 14.
Естетична категорія прекрасного та повторного. Еталон жіночої
краси в різні часи в різних народів
Мета: дати характеристику «краси» в різних її виявах; навчити учнів правильно робити компліменти; проаналізувати типове та індивідуальне в описах зовнішності літературних героїв; розвивати навички аналізу художніх творів; виховувати повагу до людей

Хід заняття
І. Організаційний момент
ІІ. Оголошення теми та мети заняття
ІІІ. Робота над темою заняття
(лекція з використанням презентації)
Ми з вами часто вживаємо слова – добро, зло. Часто вони у нас співвідносяться з такими поняттями, як прекрасне та потворне.
Прекрасне – це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість. Прекрасне як категорія естетики має декілька особливостей:
– дійсність містить у собі об’єктивну основу, підвалини прекрасного, що відбилися у так званих законах краси: законах симетрії, міри, гармонії, ритму тощо.
– прекрасне має конкретно-історичний характер. Наприклад, уявлення про жіночу красу за античних часів, Середньовіччя, Нового часу та у XX ст. суттєво відрізняються;
– уявлення про прекрасне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, від їх способу життя. Наприклад, витонченість та вишуканість дворянок у селянському середовищі XIX ст. сприймалися як ознака хвороби, слабкості тощо;

96
– ідеал прекрасного визначається також особливостями національної культури.
З огляду на це красива, приваблива дівчина на Сході порівнюється з місяцем, а у слов’ян – з берізкою;
– розуміння прекрасного зумовлюється рівнем індивідуальної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку, звичаїв та засобів естетичного виховання у сім’ї, у близькому оточенні тощо.
Потворне – антипод, протилежність прекрасного. Ця категорія пов’язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії, диспропорційності, невпорядкованості, та відображає неможливість або відсутність досконалості.
Прекрасне та потворне співвідносні. Ще Геракліт мудро відмітив, що найпрекрасніша з мавп є огидною у порівнянні з людиною, а наймудріша людина у порівнянні з Богом здається мавпою – й за мудрістю, й за красою, й за усім останнім. Відрізняють зовнішній прояв потворного та внутрішній.
Стосовно людини – це моральний розклад, моральна деградація. Дослідженню цієї проблеми присвячена велика художня спадщина. Згадаймо п’єсу Л.М.
Толстого «Живий труп», повість А.П. Чехова «Іонич», п’єсу М.
Кропивницького «Глитай, або ж Павук», романи О. Уайльда «Портрет Доріана
Грея», О. Бальзака «Шагренева шкіра» тощо.
Жінки – це вічна актуальна тема для захоплення. Жіноча краса полонить серця, розпалює війни та стає причиною революцій. Але немає беззаперечного образу, який став би єдиним еталоном. Вимоги до прекрасної статі постійно змінювались. Давайте прослідкуємо зміни ідеалів жіночої краси від доісторичної епохи до початку нашого ХХІ століття.
Перше зображення жінки у вигляді скульптури датовано 25 000 р. до н.е., ця статуетка зображує даму з косами. Вчені ж визначають ідеалом жінки епохи палеоліту широченні стегна, вузькі плечі, бо тільки така жінка могла принести здорове потомство.
Слайд 1. Деякі вчені стверджують, що першим цінителем жіночої краси був
Паріс. Пригадайте, хто такий Паріс?

Слайд 2.
- Чи знаєте ви кого зображено на слайді? (Ніфертіті)
Ідеалом краси Давнього Єгипту була струнка і граціозна жінка з повними губами і величезними мигдалеподібними очима. Щоб розширити зіниці і додати блиск очам, капали в них сік із рослини «сонний одур».
Найкрасивішим кольором очей вважався зелений. Але це рідкісний колір. Заповзятливі єгиптянки обводили очі зеленою фарбою з вуглекислої міді. Для завершення образу фарбували в зелений нігті на руках і ступні ніг.
- Чи можна сказати, що така жінка є ідеалом краси у наш час?
Жінки майя забарвлювали тіло червоною маззю, в яку додавали дуже липку і пахучу смолу. Після такої процедури вони ставали нарядними і

97 надушеними. На обличчя також наносилися різні фарби. Навіть форму черепа змінювали, хоча це й болісно й небезпечно для здоров'я! Для цього вони вигадали спеціальний прес. Він стягував череп так, що поступово форма голови набувала таких форм, яких вимагала мода. Якщо немовлята виживали, то це ніяк не впливало на їхніх розумових здібностях. Подібний принцип зміни форми черепів на догоду моді зустрічався й у народів Перу, американських
індіанців, народів Європи. На моторошному тлі зміни форми голови, розтягування вух і губ виглядає практично необразливо: проколювання вух, носа, верхньої або нижньої губи, вставляння туди кілець, дисків, кілочок. Такі
«модники й модниці» зустрічаються й донині дуже часто.
Слайд 3.
Ідеал краси в Древньому Китаї – маленька жінка з крихітними ногами. Жоден пристойний китаєць не узяв би за дружину дівчину з великим розміром ноги. Щоб ніжка залишалася маленькою, дівчаткам туго бинтували стопу, і вона переставала рости. До речі головним достоїнством чоловіка в Китаї вважалося довге волосся, яке заплітали в химерні коси. В Японії найкрасивішою жінкою вважалася та, у якої стопа ноги була не більше 7
- 9 см. Щоб досягти такого розміру, японкам доводилося терпіти вкрай хворобливу процедуру бинтування ніг. Однорічній дівчинці стягували ніжку таким чином, щоб кості й м'язи не могли рости, пальці були підігнуті. Ступня отримувала криву форму, схожу на форму лотоса, яку вважали дуже привабливою. Дівчини, що не пройшли цю процедуру, не сміли мріяти про заміжжя й навіть не могли стати простою служницею в гарному домі. Дуже модними і стильними виглядали японки із чорними зубами! Дівчата навмисне покривали зуби чорним лаком. А тепер уявіть, як виглядала
«красуня» з витягнутим черепом, довжелезною шиєю, чорними зубками, яка ледве стоїть на забинтованих ніжках із блюдцями й кільцями у вухах, носі й губах.
Жах!
Слайд 4.
У Древній Греції існував культ тренованого тіла.
Еталоном красивого тіла у греків стала скульптура
Афродіти: ріст – 164 см, коло грудей – 86 см, талії – 69 см, стегон – 93 см. За канонами грецької краси прекрасне лице поєднувало прямий ніс і великі очі.
У Древньому Римі панував культ світлої шкіри і білявого волосся. Саме римлянки перші опанували секретом обезбарвлення волосся. Його протирали губкою, змоченою маслом з козячого молока і золою букового дерева, а потім обезбарвлювали на сонці.

98
Слайд 4.
В середні віки земна краса вважалася гріховною, а насолода нею – недозволеною. Відбілювання волосся проголосили нечестивим заняттям. Фігуру ховали під шаром важких тканин, а волосся – під чіпцем. Тепер
ідеалом середньовічної жінки був пресвята діва Марія – подовжений овал лиця, величезні очі і маленький рот.
На початку XIII століття почався культ поклоніння
«прекрасній дамі». Жінку тепер порівнюють з трояндою
– вона ніжна, тендітна і витончена.
Слайд 5.
В епоху Відродження красивими вважалися блідий колір лиця, струнка «лебедина шия» і високий чистий лоб. Для подовження овалу обличчя пані виголювали волосся спереду і вищипували брови, а для того, щоб шия здавалася як можна довшою, голили потилиці.
Слайд 6.
В епоху Рококо головний акцент – на зачіску, це – час чудес перукарського мистецтва. Дороге задоволення намагалися зберегти як можна довше: тижнями не зачісувались і не мили голову.
Слайд 7.
Але щось знову стається із людством у ХІХ столітті.
В моду раптом знову входить гіперболізована витонченість, зніженість і манірність. Красивою стає бліда безкровна шкіра. Ідеалом вважається жінка, котра від чогось страждає, найкраще - хвора на анемію. Усе природнє і здорове починає вважатися грубим і примітивним. Рум'янець, загар, сильне тіло стають ознакою низького походження. Гонитва за блідістю сягає такого абсурду, що дами починають навмисне труїтися цинком. Ситуація з жіночим ідеалом стає настільки нездоровою, що на захист природності починають виступати поети і письменники. Байрон, Флобер, Гюго намагаються повернути красуням здоровий глузд, обираючи своїми героїнями звичайних середньостатистичних жіночок без аристократичних замашок і претензій на піднебесну «тонкість, дзвінкість і прозорість».
Слайд 8.

99
Краса у ХХ столітті стала демократичною і глобалізувалася. Людство більше не має абсолютного ідеалу. Спокусливими вважаються веснянки, з котрими жінки усіх часів всяко боролися. Прекрасним називають тіло, обтатуйоване від носа до п'ят. Крім того, із розвитком пластичної хірургії, краса просто перестала бути природньою даністю, а перетворилася швидше на свідомий вибір. Тіло більше не сприймається як константа, воно стало пластиліном у руках свого власника, котрий має право робити з ним усе, що йому заманеться.

2. Робота з текстами художніх творів
Що ж, а тепер давайте поговоримо про еталон краси українців.
Пригадаймо відомий твір Івана Нечуя Левицького «Кайдашева сім’я».
-
Якою повинна бути справжня українська дівчина? Підслухаємо розмову братів Карпа та Лавріна (учні читають в особах).
«— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін.
— Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку , — сказав Карпо.
— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива,
і в неї й серце з перцем, — сказав Лаврін».
Лаврінові слова запали Карпові в душу. Він уявив собі Мотрю з
«темними, маленькими, як терен, очима», лицем «з рум'янцем на всю щоку», з білими дрібними зубами між тонкими червоними губами. Карпо задумливо дивився на яблуню, де ніби стояла його гаряча мрія «в червоних кісниках
[стрічки для коси] на голові, в червоному намисті з дукачем».
«— Карпе! Чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота? — спитав Лаврін». Карпо не чув його слів і все дивився туди, де уважалась йому його мрія…»
- А ось прослухайте опис Мотрі, зверніть увагу на жіночий одяг.
«Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квіточками корсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руки білу хусточку та й пішла до церкви. Вся її голова аж ніби горіла квітками проти сонця. Павине пір'я блищало й миготіло, а золотий пружок парчі на чорних косах сяяв і надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам».
-
Мотря – типовий приклад української дівчини. Назвіть, які художні засоби використовує автор, змальовуючи її портрет.
-
Відгадайте. Про кого йдеться мова. Назвіть автора та назву твору.
«От і виросла їм на втіху. Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані. Коли було заговорить, то усе так

100 звичайно, розумно, так, неначе сопілочка заграє стиха, що тільки б її й слухав....
Звали її Марусею, ходила вона у біленькій сорочечці, яку сама пряла і вишивала. Схоже була на панночку. Коли зустрічалась із старшими, то низько вклонялась і віталась: «Здрастуйте, дядюшка!» або: «Здорові, тітусю!» Ніхто з парубків не смів її зачепити, бо так подивиться, що той тільки мовчки поклониться їй і відійде далі. Ходити на вулицю не любила. Любила вдома батькам допомагати, варити їжу та прясти. Коли її запрошували до подруг на весілля, то була там недовго, а тільки посидить, пообіда, а як виведуть молодих надвір танцювати, то вона мерщій додому» (Г. Квітка-Основ’яненко («Маруся»)
-
Отже, яка дівчина є ідеалом краси в українців?
В моді завжди була краса. Люди різних національностей і соціальних шарів завжди прагнули виглядати красиво. Особливо важливо це було для жінок.
- А який він, еталон краси? (учні дають відповіді на основі власних
спостережень)

Як правильно робити компліменти
- Як ви вважаєте, робити компліменти – це підлабузництво чи необхідність?
Як би там не було, уміння вчасно говорити правильний комплімент – необхідний навик. Метою компліменту може бути все, що завгодно: прагнення викликати симпатію, зміцнити репутацію, підвищити соціальний статус, вплинути на ситуацію і навіть маніпуляція. Хороший комплімент завжди до речі.
Ось кілька простих правил:
1) Говорячи комплімент, говоріть його тій людині, яка стоїть перед вами.
2) Сказати комплімент – не значить визнати свою поразку. Коли ви кажете комусь щось гарне, це не означає, що ви гірші.
3) Говорячи компліменти, не варто робити довгих вступів і глибоких висновків.
4) Говорячи компліменти, ви робите приємне іншим людям, а значить, цей вчинок не повинен викликати жаль або сором.
Немає ніяких загальноприйнятих стандартів або моделей, які допомогли б вам створити універсальний комплімент, що діє абсолютно завжди і на всіх, але
є деякі помилки, не здійснюючи яких, ви легко досягнете успіху в нелегкій справі бути приємною людиною.
1) Не льстіть.
Є велика різниця між компліментом і лестощами, цю різницю відчувають більшість людей. Сказати лисому чоловіку комплімент про вміння доглядати за волоссям так само безглуздо, як і намагатися порівняти жінку з явно гладкою фігурою з балериною. Якщо знехтувати цим правилом, великий ризик уславитися підлабузником, довіри до якого вже не буде.
2) Комплімент має бути адресним і конкретним. Сказати «всі жінки такі прекрасні» – поганий варіант. «Ви прекрасні» – правильне рішення. Не варто

101 узагальнювати, але варто обгрунтовувати свою думку, це викликає більшу довіру до ваших слів, особливо у недовірливих людей.
3) Будьте щирі.
Дуже просто говорить приємні слова людині, до якої відчуваєш симпатію.
Але в житті трапляються різні ситуації, коли говорити компліменти необхідно не тільки тим, кого любиш. У цьому випадку варто просто зазначити якийсь незаперечний факт – вдалий костюм, переконлива мова, смачна вечеря.
4) Будьте лаконічні.
Хороший комплімент має бути коротким. Це не вітальна або хвалебна мова. Комплімент може складатися з пари коротких фраз, не більше. Великий ризик, що без належного досвіду і без певних здібностей, ви просто заплутаєтеся до кінця фрази і виставите себе в непривабливому світлі.
5) Копайте глибше.
Якщо ви вважаєте, що добре розбирається в людях або близько знаєте людину, якій хотіли б сказати комплімент, говорите про щось більше, ніж лежить на поверхні.
6) Використовуйте контраст.
Для того, щоб вас було неможливо запідозрити у нещирості, говоріть компліменти іншому на контрасті із самим собою. Скажіть, що у вас ніколи не виходило тримати папери в порядку, як це робить колега. Або, що написати промову для вас складніше, ніж переплисти річку, на відміну від товариша.
Уникайте перебільшених порівнянь, говоріть про прості й очевидні речі, не принижуючи свою гідність. Комплімент впевненої в собі людини, що усвідомлює свої недоліки і вміє відзначати чужі гідності, цінується набагато вище.
7) Говоріть те, що від вас хочуть почути.
Коли люди здійснюють будь-які вчинки, вони чекають схвалення від оточуючих. Дайте їм можливість насолоджуватися власним успіхом.
8) Не будьте нав’язливими.
9) Не забувайте про себе.
Хвалити інших і ніколи не хвалити себе дуже шкідливо. Це викличе стійке відчуття неповноцінності. Говорячи іншим про їхні плюси, не забувайте і про свої. Ви маєте багато переваг, про які інші тільки мріють, нагадуйте собі про це щодня.
10) Не ставте мети домогтися вигоди, нехай метою буде посмішка людини, яку ви зазначили словом.

ІV. Підсумок заняття
Хотілося б закінчити заняття такими словами:

102
Щоб губи були красивими – кажіть добрі слова.
Щоб очі були красивими – випромінюйте добро.
Щоб фігура була красивою – діліться їжею з голодними.
Щоб волосся було красивим – нехай пальчики дитини гладять його хоча б
раз на день.
Для впевненості – ходіть зі знанням того, що ви не одні.
Ніколи нікого не «викидайте» зі свого життя.
Краса жінки в її очах, оскільки там живе любов.
Істинна краса жінки відображена в її душі. Це турбота, яку вона дає з
любов’ю,це пристрасть, яку вона показує.
І наостанок: пам’ятайте, що некрасивих людей не існує!

Тема 15.
Мова жестів. Відображення невербальних сигналів в українській
фразеології
Мета: охарактеризувати несловесні засоби спілкування, навчити пояснювати міміку і жести навколишніх людей, з’ясувати, як відображуються жести в українській фразеології; розвивати увагу, спостережливість; виховувати почуття пошани до народної творчості, старанність.
Обладнання: повість Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки», фразеологічний словник
Хід заняття

І.Організаційний момент
ІІ Актуалізація опорних знань учнів

ІІІ. Оголошення теми та мети заняття. Мотивація навчальної діяльності
Чимало етикетних приписів стосуються міміки та жестів. Знавці етикету зауважують, що за цими немовними засобами спілкування можна визначити не тільки настрій людини, а навіть її характер, місце в суспільстві. Отже, сьогодні ми ближче познайомимося з мовою жестів, спробуємо пояснити міміку і жести навколишніх людей, а також з’ясуємо, як невербальні засоби відобразилися в українській фразеології


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал