Програма вступного екзамену " педагогіка" для вступу на навчання за освітнім ступенем Магістр




Скачати 252.19 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації21.01.2017
Розмір252.19 Kb.
ТипПрограма

1
Міністерство освіти і науки України
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Кафедра педагогіки
"ЗАТВЕРДЖУЮ"
Ректор Житомирського державного університету імені Івана Франка проф. Саух П.Ю. _____________
"15"лютого 2016 р.
ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ЕКЗАМЕНУ
"
ПЕДАГОГІКА"
для вступу на навчання за освітнім ступенем Магістр
спеціальності "Науки про освіту"
Житомир – 2016

2
Пояснювальна записка
Вступ
Завдання вступного випробування з педагогіки – перевірка професійно- педагогічної готовності майбутніх магістрів.
Вступне випробування має комплексний характер. У своїх відповідях на екзамені абітурієнти повинні показати глибину, повноту та усвідомленість знань відповідно до таких вимог:
1.
Розуміння завдань модернізації, удосконалення системи, змісту, методів та форм освіти, визначених державними і нормативними документами
(Національна доктрина розвитку освіти України у ХХ1 столітті, Закон „Про освіту, Закон України „Про загальну середню освіту”, Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти, Концепції загальної середньої освіти (12- річна школа), Зміст освіти в сучасній школі. Державний стандарт середньої загальноосвітньої школи.
2.
Науковість, системність і систематичність, логічність, культури мовлення.
3.
Підтвердження теоретичних положень (категорії педагогіки, закономірності, принципи навчання і виховання), сформульованих у відповідях, прикладами та ілюстраціями з сучасного виховання і навчання, особистого досвіду педагогічної практики.
4.
Розгляд питань в теоретико-педагогічних, історико-педагогічних, психологічних і методичних аспектах.
5.
Аналіз педагогічних задач і відповідь за логікою: аналіз протиріч, висунення проблеми, аналіз вихідних даних, визначення системи методів, аналіз результатів.
6.
Відповіді абітурієнтів мають свідчити про їх обізнаність з матеріалами педагогічних дисциплін (педагогіка, історія педагогіки, етнопедагогіка, сучасні технології навчання та виховання, педмайстерність).

3
Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ.
Тема 1. Педагогіка як наука про виховання.
Виховання як соціальне явище. Педагогіка як галузь гуманітарного знання, її соціальні функції.
Виникнення і розвиток педагогіки як науки. Я.А. Коменський як засновник наукової педагогіки. Специфіка її предмета. Основні категорії педагогіки: розвиток, формування особистості, виховання, навчання, освіта, самоосвіта.
Структура педагогіки, її провідні галузі.
Зв'язок педагогіки з різними галузями людинознавства: філософією, соціологією, етикою, історією, фізіологією, анатомією, психологією тощо.
Взаємозв'язок педагогічної теорії і освітньої практики, іх взаємозбагачення.
Прогнозування і розвиток освіти.
Роль вітчизняних педагогів у розвитку педагогічної науки.
Природовідповідність та народність виховання як провідні принципи вітчизняної педагогіки. Ідея сродності (пізнання сутності та розвиток власної натури, пошук відповідної до натури життєдіяльності; пізнання своєї національної ідентичності) Г.С. Сковороди. Провідні завдання виховання за твором "Вдячний Єродій". Ідея народолюбія і людяності в педагогічній концепції О.В. Духновича. Природовідповідні основи його дидактики. Ідея народності виховання як методологічна основа педагогічної системи
К.Д. Ушинського. Антропологічне обґрунтування ним сутності навчально- виховного процесу, його завдань і змісту. А.С. Макаренко як теоретик і практик колективного виховання. Гуманізм як сутнісна основа педагогічної спадщини
В.О. Сухомлинського.
Криза сучасної педагогіки та її основні ознаки: ідеологізація методологічних основ; девальвація понять у педагогічному мисленні; деформація сенсу і цілей педагогічної діяльності; догматизм і формалізм у змісті освіти; технологіям у навчанні і вихованні тощо.
Пошуки шляхів подолання кризи у педагогіці. Виявлення основних протиріч в системі освіти і обґрунтування нової методології педагогіки: позакласовий характер педагогічних знань, пріоритет загальнолюдських цінностей в освіті, діалектика загальнолюдського і національного в освіті, діалог культур в структурі педагогічних знань.
Гуманізм як соціально-ціннісний комплекс поглядів, переконань, ідеалів і як
ідейна філософська основа сучасної педагогіки.
Тема 2. Принципи і методи науково-педагогічного дослідження.
Педагогічна дійсність та її вивчення. Традиційно педагогічні методи: спостереження, бесіда, вивчення досвіду, першоджерел, аналіз шкільної документації, вивчення учнівської творчості.
Педагогічний експеримент. Наукова гіпотеза. Класифікації педагогічного експерименту згідно з метою і місцем проведення. Види експерименту: констатуючий, перевірочний, творчий.

4
Методи вивчення колективних явищ: анкетування, інтерв'ювання, тестування, шкалування.
Кількісні методи в педагогіці: регістрація, ранжування, шкалування, моделювання.
Принципи організації науково-педагогічних досліджень: конкретно-
історичне вивчення суспільних явищ, принцип незведення законів однієї науки до заковів іншої, принцип діалектичної єдності загального і особливого у педагогічних явищах, принцип єдності виховання з життям, принцип зв’язку педагогічної теорії і практики.
Тема 3. Загальні закономірності розвитку.
Людина, особистість, індивідуальність. Особистість як предмет і об'єкт виховання. Цілісність розвитку особистості. Рушійні сили процесу розвитку особистості. Загальний закон розвитку особистості: створення і конструктивне вирішення розвиваючих протиріч. Основні характеристики особистості.
Спадковість і розвиток. Природний фонд як єдність загальнолюдських задатків і індивідуальних фізіологічних відмінностей, що надаються у спадок. Значення даних генетики для педагогіки.
Вплив середовища на розвиток особистості. Поняття соціального і домашнього середовища. Середовище як джерело стихійних впливів у вихованні. Проблема педагогічного середовища.
Проблема чинників формування особистості в історії педагогічної науки.
Аналіз поглядів на означену проблему Я.А. Коменського: "Виховання необхідне для того, щоб люди були людьми, а не дикими тваринами", "Насіння знань, моралі, благочестя дає нам природа, але вона не дає самого знання, доброчинності, благочестя". Теорія "чистої дошки" Дж. Локка. Й-Г. Песталоцці про виховання як про "розвиток сил людської природи у всій їх сукупності, тобто серця, розуму, руки. Ж.-Ж. Руссо про чинники формування особистості: "Все, чого ми не магмо при народженні і без чого не можемо
існувати у дорослому стані, дається вам вихованням. ...Кожен з нас є результатом троякого роду вчителів: природи, людей, речей". Погляди
Г.С. Сковороди на проблему, що аналізується: "Природа є перша всьому причина і самодвижуща пружина". "Як практика без природженості марна, так природженість працьовитістю утверджується". К.Д. Ушинський про фактори формування особистості: "Організм батьків з усіма його характерними природженими особливостями і з усіма змінами, що є привнесеними у нього духовним життям людини, у найрізноманітніших комбінаціях передається дітям і становить для них весь обсяг природжених нахилів". "Є один тільки спільний для всіх природжений нахил, на який завжди може розраховувати виховання: це те, що ми називаємо народністю". "Виховання є діяльність свідома, принаймні з боку вихователя. ... в якій ми визначили мету, пізнали матеріал, з яким ми повинні мати справу, продумали, дослідили, обрати засоби, необхідні для досягнення мети, свідомо обраної нами".
Педагогічна діагностика. Діагностика фізичного розвитку дитини.

5
Діагностика духовного, соціального розвитку.
Тема 4. Вікові та індивідуальні особливості розвитку.
Проблема вікових та індивідуальних особливостей розвитку і виховання особистості у педагогіці. Вікова періодизація дитинства.
Нерівномірність розвитку.
Вікові періодизації в історії педагогічної науки. Вікові періодизації
Платона, Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо. Провідні напрями виховання у кожному з періодів.
Особливості розвитку і виховання у різних вікових групах. Молодший шкільний вік: зміна соціальної позиції; зміна провідного виду діяльності; специфіка стосунків з дорослими. Потреби дитини молодшого шкільного віку: рухливість, гра, пізнання, фантазування, спілкування.
Особливості розвитку і виховання учнів середнього шкільного віку
(підлітків): ускладненість розвитку статевим дозріванням; почуття дорослості; становлення самосвідомості і самооцінки; специфіка спілкування з дорослими; прагнення до діяльності.
Особливості розвитку і виховання учнів старшого шкільного віку
(ранньої юності): особливості соціальної ситуації розвитку старшокласників, своєрідність їх внутрішньої позиції; особливості самовиховання; специфіка формування світогляду і моральних почуттів; особливості спілкування з дорослими; вибір професії.
Розвиток індивідуальності. Сутність індивідуального підходу до розвитку школяра, його зміст. Виховання як діалог з індивідуальністю.
Тема 5. Педагогічний процес.
Педагогічний процес як система: структура і основні компоненти
(цільовий, змістовний, діяльнісний, результативний).
Цілісність педагогічного процесу. Загальні закономірності педагогічного процесу: закономірність динаміки педагогічного процесу, закономірність розвитку особистості у педагогічному процесі, закономірність управління навчально-виховним процесом, закономірність стимулювання, закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики у педагогічному процесі, закономірність педагогічної і пізнавальної діяльності, закономірність зумовленості педагогічного процесу.
Етапи педагогічного процесу: підготовчий, етап здійснення педагогічного процесу, етап аналізу досягнутих результатів.
Тема 6. Педагог: професія і особистість.
Виникнення і розвиток педагогічної професії, її соціальні функції.
Розуміння і оцінка професії учителя у різні історичні епохи. Гуманістична природа педагогічної професії як найсуттєвіша її характеристика.
Роль педагога в сучасному суспільстві. Педагогічна кваліфікація (вчитель, вихователь, педагог-організатор, соціальний педагог, методист тощо).
Учитель як організатор цілісного педагогічного процесу. Кваліфікаційна характеристика учителя.

6
Професійна придатність педагога. Гуманістична спрямованість особистості педагога: мотиваційно-ціннісне відношення до професії, гуманістичний світогляд, громадянська позиція.
Загальна і професійна культура педагога. Професіоналізм педагога, як діяльність адекватна вирішенню основних педагогічних завдань.
Педагогічні уміння
(гностичні, проектувальні, конструктивні, організаторські, комунікативні, рефлексивні). Прикладні уміння педагога.
Педагогічна творчість – основа педагогічного процесу і діяльності вчителя. Первинність творчості для учня і поширення обсягу творчо- пошукової діяльності в школі. Специфіка педагогічної творчості.
Педагогічні задачі як основа технології творчості вчителя.
Поняття педагогічного спілкування як професійної творчої діяльності.
Особистісно-діалогічний стиль спілкування.
Педагогічна техніка і педагогічна майстерність.
Професійний розвиток і самовиховання творчої індивідуальності педагога, його зміст і організація.
Тема 7. Сучасна українська школа і шляхи її реформування.
Школа як культурний і соціальний інститут в системі безперервної освіти і провідна ланка у вітчизняній системі виховання. Типи шкіл в історії вітчизняної освіти (школи грамоти, школи книжного вчення, школи майстрів грамоти, монастирські та школи-дяківки у Київській Русі; братські шкоди, школи мандрівних дяків, колегіуми, школи мистецтв, католицькі та протестантські шкоди, академії часів українського національного
Відродження; церковнопарафіяльні, повітові, міністерські, земські школи, гімназії, пансіони шляхетних дівчат, кадетські корпуса, ліцеї, університети XIX століття; єдина трудова політехнічна школа радянського часу). Спадкоємність традицій вітчизняної школи. Роль школи в поглибленні гуманістичних і демократичних основ життя суспільства.
Проблеми сучасної школи: відчуженість школи від суспільства і суспільства від школи; знеособленість навчання і виховання у школі; командно- адміністративний стиль управління навчально-виховним процесом; однаковість структури, змісту, форм і методів навчання і виховання тощо.
Управління і керівництво школою. Система і наукові основи управління в
Законі України "Про освіту".
Ключові позиції оновлення школи: гуманізація, гуманітаризація, демократизація, реалізм шкільної політики в концепції національного виховання і
Законі України "Про освіту". Основні стратегічні завдання, пріоритетні шляхи і принципи реформування системи освіти України.
Створення шкіл нового типу: ліцеї, гімназії, коледжі, авторські школи тощо. Принципи їх організації.
Тема 8. Українська національна система виховання.
Основні історичні етапи розвитку української національної системи виховання
(докняжа доба, Київська Русь, епоха українського національного

7
Відродження 16-18 століть, 19 століття, УНР, період українізації в СРСР, сучасні умови розбудови незалежної держави). Концепція національного виховання про сутність поняття "національне виховання".
Принципи національного виховання: народність, природовідповідність, культуро відповідність. Демократизм, безперервність, етнізація, диференціація та
індивідуалізація виховного процесу, інтегративність.
Формування громадянина України як мета національної системи виховання.
Провідні напрями національної системи виховання: формування національної свідомості, загальнолюдських гуманістичних цінностей, патріотичне, розумове, художньо-естетичне, трудове виховання, формування фізичної та екологічної культури, поваги до Конституції, законів України, національної символіки, розвиток індивідуальних здібностей і талантів тощо.
Тема 9. Українська народна педагогіка.
Історичні етапи розвитку української народної педагогіки: дохристиянські часи, княжа доба, козацька педагогіка, сімейно-побутова педагогіка українського народу XIX-XX століть Відродження традицій народної педагогіки в сучасних умовах.
Народнопедагогічний ідеал у різні періоди існування українського етносу.
Зумовленість мети виховання в народній педагогіці традиційнім народним світобаченням, національною релігією, способами життєдіяльності в конкретних
історичних умовах.
Принципи народної педагогіки: природовідповідність, гуманність, трудова основа, емоційність, активність дитини, систематичність, послідовність.
Засоби виховання в народній педагогіці: рідна мова, усна народна творчість, традиції, звичаї, обряди, праця, особистий приклад, ігри, іграшки тощо.
Особливості морального, розумового, трудового, фізичного, естетичного виховання в народній педагогіці, зумовлені умовами та засобами його здійснення.
РОЗДІЛ II
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВИХОВАННЯ.
Тема І. Цілі виховання.
Поняття мети виховання. Співвідношення мети і завдань. Конкретно-
історичний характер цілей виховання. Зміна цілей виховання залежно від типу суспільно-економічних відносин.
Різноманітність цілей виховання у працях теоретиків педагогіки.
Я.А. Коменський про мету виховання як підготовку до потойбічного життя шляхом реалізації людиною свого призначення у цьому світі. Виховання активного і підприємливого джентльмена як мета виховання у Дж. Локка.
Ж.-Ж. Руссо про виховання вільної цілісної особистості у природовідповідному середовищі. Пізнання і розвиток своєї натури для досягнення щастя у спорідненій праці як мета виховання у Г.С. Сковороди.
Гармонійний природовідповідний розвиток всіх сутнісних сил людської природи як мета виховання за Й.Г. Песталоцці. А. Дістервег про мету

8 виховання як про розвиток самодіяльної особистості дня служіння істині, добру, красі. Всебічний розвиток особистості на основах народності і гуманізму – мета виховання за К.Д. Ушинським. Формування національно свідомого громадянина шляхом залучення до загальнолюдської і національної культур як мета виховання за
М.П. Драгомановим. А.С. Макаренко про мету виховання як формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості будівника комуністичного суспільства. Виховання як гармонійний розвиток високодуховної особистості за В.О. Сухомлинським. Служіння Богові і Україні – виховний ідеал Г. Ващенка.
Мета виховання в сучасній школі. Складові частини виховання. Конкретні завдання виховання.
"Національна доктрина розвитку освіти в Україні" про пріоритетні напрями та шляхи реформування виховання.
Тема 2. Сутність, зміст і принципи процесу

виховання.
Виховання як спеціально організований і свідомо здійснюваний педагогічний процес. Сучасне розуміння процесу виховання як взаємодії вихователя і вихованця.
Особливості процесу виховання: цілеспрямованість, багатофакторність, безперервність, комплексність, варіативність результатів, двосторонній характер.
Діалектика процесу виховання. Суперечності процесу виховання як його рушійні сили. Внутрішні і зовнішні суперечності процесу виховання.
Умови ефективності виховного процесу: гуманістичний характер взаємин у процесі виховання; відповідність мети і організації діяльності; відповідність соціальної практики і характеру впливів на вихованців, відповідність змісту виховання культурно-історичним надбанням народу;
інтенсивність самовиховання; ефективність розвитку і навчання; якість виховних впливів;
інтенсивність впливу на "внутрішню сферу вихованців;
інтенсивність і якість спілкування між самими вихованцями тощо.
Зміст процесу виховання.
Поняття принципів виховання. Вимоги, що висуваються до принципів: обов'язковість, комплексність, рівнозначність.
Основні принципи виховання: природо відповідність, діяльнісний підхід, культуровідповідність, опора на позитивне; гуманізація стосунків, особистісний підхід, суспільна спрямованість виховання, зв'язок сім'ї з життям, єдність виховних впливів.
Природовідповідність та культуровідповідність як провідні принципи виховання в історії педагогічної думки. Сутнісні основи принципу природо відповідності за
Я.А. Коменським,
Ж.-Ж. Руссо,
Г.С. Сковородою,
Й.Г. Песталоцці.
А. Дістервег як засновник принципу культуровідповідності в науковій педагогіці (культуровідповідність як урахування умов місця і часу, в яких живе дитина).
Концепція національного виховання (червень 1994 р.) про принципи і зміст

9 виховання в сучасних умовах.
Діагностика вихованості як оціночна процедура, спрямована на виявлення дійсного рівня вихованості. Складність діагностики вихованості.
Критерії вихованості: змістовні і оціночні, зовнішні і внутрішні. Форми реєстрації діагностики: цифрові індекси, шкали, різні умовні позначення.
Тема 3. Методу виховання.
Методи і засоби вихована. Класифікація методів виховання.
Методи формування свідомості особистості: розповідь, пояснення, лекція, етична бесіда, інструктування, диспут, доповідь, приклад тощо.
Особливості застосування методів формування свідомості особистості в народній педагогіці. Характеристика: а) впливу народної філософії, релігії, психології на формування свідомості особистості; б) особливостей суб'єктів виховного впливу в народній педагогіці (батьки, родина, об'єднання однолітків, громада, церква тощо); в) засобів формування свідомості особистості (рідномовне ситуативне спілкування з дитиною та за допомогою засобів усної народної творчості, звичаї, традиції, обряди, традиційних уклад життя тощо).
Методи організації діяльності і формування досвіду поведінки: вправи, привчання, педагогічна вимога, громадська думка, доручення. виховуючі ситуації. Методи організації діяльності особистості в історії педагогічної думки. Метод формування звичок та метод вправ в педагогічних концепціях
Я.А. Коменського,
Дж. Локка,
Й.Г. Песталоцці,
К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка.
Методи стимулювання діяльності і поведінки: змагання, заохочення, покарання. Ставлення А.С. Макаренка до заохочень. Форми заохочення в його педагогічній практиці. А.С. Макаренко про покарання як усунення певного конфлікту і нестворення нових, як переживання особистістю своєї помилки, осуду колективу і відчуження від нього. Форми і правила покарань у навчально-виправних закладах
А.С. Макаренка.
В.О. Сухомлинський про покарання як про звільнення від мук совісті, про шляхи організації життєдіяльності дитини без покарань, на основі духовного співробітництва, почуття обов'язку і відповідальності дітей перед власною совістю і людьми. Моральне заохочення як умова створення дитині ситуації успіху в педагогічній концепції В.О. Сухомлинського.
Умови оптимального вибору і ефективного застосування методів виховання: відповідність методів цілям, змісту, принципам виховання, конкретному педагогічному завданню і умовам його вирішення, урахування вікових та
індивідуальних особливостей школярів.
Тема 4. Виховання особистості у колективі.
Форми організації виховного процесу: індивідуальні, колективні, масові.
Проблема колективу і особистості в історії педагогічної думки і на сучасному етапі її розвитку.
Учнівський колектив. Найважливіші ознаки учнівського колективу: спільна

10 соціально значуща мета, спільна діяльність для досягнення поставленої мети, відносини відповідальної залежності, спільний виборний керівний орган.
Вчення А.С. Макаренка про колектив. Стадії становлення колективу. Закон руху колективу (перспективних ліній розвитку). Види перспектив: близька, середня, далека. Традиції як усталені форми колективного життя. Принцип паралельної педагогічної дії. Принципи життєдіяльності дитячого колективу: зв’язки з життям суспільства, трудова основа життя колективу, складні залежності у відносинах, єдність управління і самоуправління, бадьорого тону життя колективу, суверенітет колективу, рівність. свобода членів і добровільність вступу до колективу, створення і накопичення традицій, принцип естетичної виразності колективу.
Моделі розвитку відносин між особистістю і колективом: особистість підкорюється колективу, гармонізація відносин,. особистість підкорює колектив. Педагогічне керівництво колективом.
Дитячий рух як феномен суспільного життя. Педагогічні функції дитячого руху: розвивальна, орієнтаційна, компенсаторна. Цілі та напрями діяльності скаутських, патріотичних, екологічних, релігійних та інших формувань.
Самодіяльні групи і "неформальні об'єднання" – як прояви сучасної молодіжної субкультури.
Тема 5. Моральне виховання.
Мораль як форма суспільної свідомості, що являє собою суму правил, вимог, норм, які регулюють взаємодію між людьми, їх ставлення до предметів і явищ оточуючого світу.
Мораль людини як внутрішньо сприйнята суспільна мораль, що регулює її індивідуальну поведінку, спирається на світоглядні переконання і почуття совісті.
Концепція національного виховання (червень 1994 р.) про провідні завдання морального виховання школярів.
Зміст, форми та методи морального виховання школярів. Характеристика методів і засобів морального виховання. Приклад оточуючих, його значення.
Взаємодія моральних переконань з практичною діяльністю. Заохочення і покарання у моральному вихованні школярів, їх значення.
Виховання національної свідомості як невід'ємна складова морального виховання. Форми, методи, засоби виховання любові до вітчизни, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати.
Виховання якостей, пов'язаних з органічними потребами і можливостями дитини.
Виховання якостей, пов'язаних з усвідомленням своєї сили і слабкості.
Фізична сила, сміливість, честь, гордість, честолюбство, властолюбство, боязливість і страх, заздрість. Значення них якостей для морального розвитку.
Виховання якостей, що впливають на потребу школяра у діяльності.
Нудьга та лінощі, їх попередження. Виховання соціально орієнтованої

11 особистості. Колективізм, дружба, гуманізм.
Релігійні почуття і їх виховання. Добровільне прагнення дитини у релігійному вихованні і фанатизм, їх значення у моральному вихованні.
Особливості морального виховання в народній педагогіці. Історична зумовленість цілей морального виховання народним світобаченням та традиційним укладом життя народу. Специфіка суб'єктів народно педагогічного впливу (батьки, родина, громада, церква, однолітки тощо) та засобів (усна народна творчість, традиції, звичаї, обряди, спільна праця, рідна мова тощо) у моральному вихованні дітей.
Тема 6. Формування наукового світогляду учнів.
Світогляд як система філософських, політичних, моральних, естетичних поглядів, ідеалів людини, що відображають його розуміння оточуючого світу та загальну спрямованість його діяльності.
Структурні елементи наукового світогляду: система наукових знань, погляди, переконання, ідеали.
Функції світогляду: просвітницька, виховна, розвивальна, організаційна, прогностична.
Основні риси сучасного наукового світогляду: науковий характер, гуманізм, патріотизм та інтернаціоналізм, оптимізм, негативне ставлення до будь-якої аморальності.
Зміст процесу формування наукового світогляду: засвоєння учнями глибоких наукових знань; формування глибокої переконаності в
істинності наукових знань; залучення учнів до активної трудової і громадської діяльності. Значення і осо6ливості предметів природничо- математичного і суспільно-гуманітарного циклу для формування світогляду.
Дидактичні умови ефективності формування наукового світогляду: доказовість теоретичних висновків і фактів, керування принципом
історизму; розвиток пізнавальної активності і самостійності учнів у навчанні; стимулювання емоційного ставлення учнів до матеріалу, що вивчається, у р а х у в а н н я в діяльності індивідуальних і вікових особливостей учнів; зв'язок навчання і виховання з життям.
Науковий світогляд і релігія. Світський характер виховання у сучасній школі.
Розумове виховання як умова ефективного формування наукового світогляду.
Особливості використання засобів народної педагогіки у розумовому вихованні дитини (рідномовне систематичне спілкування, дитячий фольклор, усна народна творчість, традиції, залучення до спільної праці тощо).
Тема 7. Фізичний розвиток і виховання учнів.
Поняття про фізичний розвиток дитини як основи для інших видів розвитку.
Фізіологічні особливості розвитку школяра у різні вікові етапи.

12
Режим дня як умова правильного фізичного розвитку.
Значення руху для фізичного розвитку школярів. Ігри і прогулянки на свіжому повітрі. Гімнастичні вправи. Формування інтересу до фізкультури і спорту.
Фізична культура як частина способу життя людини, що являє собою систему спортивної. діяльності, спрямованої на розвиток фізичних і духовних сил.
Функції фізичної культури: розвивальна, освітня, оздоровча, гігієнічна, загальнокультурна.
Фізичне виховання як цілеспрямована, чітко організована і планомірно здійснювана система фізкультурної і спортивної діяльності дітей. Мета і завдання фізичного виховання.
Основні механізми фізичного виховання: фізкультурно-спортивна діяльність; система взаємин у процесі цієї діяльності, духовне спілкування.
Зміст фізичного виховання школярів: фізкультурно-оздоровчі заходи у режимі дня, уроки фізичної культури; позакласні форми занять фізичною культурою і спортом; загальношкільні фізкультурно-масові і спортивні заходи.
Тіловиховання як компонент цілісного розвитку особистості в козацькій педагогіці. Провідні засоби тіловиховання в козацькій педагогіці: загартування тіла, народні ігри, плавання, оволодіння холодною і вогнепальною зброєю, козацькі єдиноборства.
Фізичні і морально-етичні аспекти статевого виховання. Статеве виховання як цілеспрямований розвиток в дітях культури емоційних стосунків між статями, волі і уміння керувати своїми почуттями і вчинками. Мета статевого виховання.
Функції статевого виховання: просвітницька, виховна, гігієнічна.
Специфіка змісту статевого виховання дітей різних вікових періодів.
Тема 8. Естетичне виховання.
Естетичне виховання як цілеспрямований процес формування творчо активної особистості, здатної сприймати, відчувати, оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, огидне в житті і мистецтві, жити і творити за законами краси. Сутність, мета, завдання естетичного виховання.
Джерела естетичного виховання у школі: естетика дитячого життя, естетичне сприйняття природи, виховання засобам мистецтва, естетична спрямованість всіх видів діяльності
школярів.
Формування у школярів художньо-естетичних потреб, уявлень, понять, смаків.
Естетичні елементи навчальних предметів. Навчальні предмети художнього циклу: література, музика, образотворче мистецтво.
Естетичне виховання у позакласній роботі: художня самодіяльність, гуртки, студії, центри естетичного виховання.
Тема 9. Трудове і економічне виховання Професійна орієнтація.
Сутність праці і трудової свідомості. Функції праці:
утилітарно-практична, розвиваюча, виховуюча.

13
Навчальна, виробнича, побутова праця, праця по самообслуговуванню, суспільно значима праця.
Цілі, завдання і умови трудового і економічного виховання. Зміст, форми і методи трудового виховання в процесі навчання.
Суспільно корисна виробнича праця учнів як засіб виховання. Морально-естетичні аспекти праці.
Особливості трудовою виховання в українській народній педагогіці та в
історії педагогічної думки. Світоглядні основи, природовідповідний характер трудового виховання дітей в народній педагогіці. Педагогіка народного календаря. Ідея сродної праці Г.С. Сковороди ("Як практика без природженості марна, так природженість працьовитістю утверджується").
Антропологічні обґрунтування необхідності праці в житті людини
К.Д. Ушинського. Трудова основа виховання за А.С. Макаренком. Праця як один з "трьох китів" педагогічної системи В.О. Сухомлинського.
Професійна орієнтація як науково обґрунтована система соціально- економічних, психолого-педагогічних, виробничо-технічних і медичних заходів, спрямованих на надання реальної допомоги учням у професійному самовизначенні у відповідності з особистими нахилами, здібностями, покликанням і з урахуванням суспільних потреб.
Напрями професійної орієнтації в навчально-пізнавальному процесі: професійна просвіта, професійне виховання, професійне консультування, елементи професійної адаптації.
Тема 10. Екологічне виховання.
Завдання, методи і засоби екологічного виховання підростаючого покоління. Зміст екологічного виховання: у сфері формування екологічних уявлень особистості; у сфері формування ставлення особистості до світу природи; у сфері формування стратегій і технологій взаємодії зі світом природи.
Екологічне виховання у циклі природничих дисциплін. Екологічне виховання у циклі гуманітарних дисциплін. Екологізація педагогічного середовища.
Позаурочні форми екологічного виховання: екологічні свята. екологічні
ігри, дитячі екологічні рухи, екологічна школа, екологічні експозиції, екологічні походи, рейди, екскурсії, екологічні табори.
Технологічні основи екологічної діяльності школярів: утримання рослин і тварин, еколого-краєзнавча діяльність школярів, організація біотехнічної діяльності школярів.
Тема 11. Самовиховання. Перевиховання.
Діалектика виховання і самовиховання творчої особистості. Поняття про самовиховання і його соціальна детермінація.
Основні фактори, що спонукають особистість до самовиховання: існування суспільно-політичних і моральних ідеалів, домагання особистістю уваги, гідного місця в колективі однолітків, організація змагань у суспільно-корисній та культурно-масовій діяльності, вираженість вольових якостей особистості.

14
Використання цих факторів у процесі стимулювання учнів до роботи над собою.
Процес самовиховання та його методи: само переконання, самонавіювання, самоаналіз, самокритика, самозобов’язання, уявне перенесення себе у стан
іншої людини, самонаказ, самопокарання. Сутність методів самовиховання.
Педагогічне керівництво самовихованням.
Основні напрями педагогічного керівництва: формування суспільної думки з питань самовиховання; надання допомоги учням в усвідомленні сутності самовиховання, його методів і шляхів здійснення; здійснення практичної допомоги учням у розробці програми самовиховання і її реалізації.
Поняття про перевиховання. Зміст процесу перевиховання: встановлення сутнісних причин відхилень у моральному розвитку школярів; визначення шляхів і засобів, що впливатимуть на перебудову виробленого стереотипу поведінки; активізація позиції школярів у суспільно корисній колективній діяльності у навчальній роботі, у сфері дозвілля; створення ситуації успіху в навчальній роботі і в сфері дозвілля; застосування системи вимог, засобів заохочення, осудження, стимулювання і контролю.
Попередження правопорушень серед учнів. Етапи процесу попередження правопорушень: усунення несприятливих умов життя і виховання, корекція особистісної позиції.
Конституція як основний документ, що розкриває сутність державного права. Функції права в житті суспільства: виховна,

охоронна (захисна).
Структура правової свідомості особистості: грамотність, морально-правові і політичні почуття, мислення.
Зміст правової культури особистості: знання правових норм; розвинута морально-правова емоційна сфера і мислення; вміння використовувати норми права в інтересах організацій, громадян; потреба у правовій освіті і боротьбі з правопорушеннями.
Мета правового виховання. Зміст правового виховання дітей різних вікових груп.
Тема 12. Сімейне виховання дітей.
Сімейне виховання як вид педагогічної діяльності, що здійснюється батьками або особами, що їх заміняють. Принципи сімейного виховання: цілеспрямованість; зв'язок з життям; діяльнісний підхід; самодіяльність дітей у єдності з управлінням дорослих; урахування вікових і індивідуальних особливостей дітей.
Основні напрями виховання дітей у сім'ї: формування світогляду, суспільної активності, розвиток соціальних навичок, формування основ гуманістичної моралі, розумове виховання і розвиток пізнавальної активності,
інтелектуальний розвиток, трудове виховання, формування етично розвиненої і фізично здорової особистості у сім'ї.
Роль батьківського авторитету у сімейному вихованні. А.С. Макаренко про види батьківського авторитету: авторитет пригнічення, дистанції, чванства, педантизму, резонерства, підкупу.
Вплив стосунків у сім'ї на характер і поведінку дитини. Тактики виховання

15 у сім'ї і типи сімейних стосунків: диктат, опіка, співробітництво.
Умови ефективності сімейного виховання: дружба, духовний контакт між дорослими і дітьми; взаєморозуміння: діалог дітей і дорослих; право дитини на власну точку зору: авторитет батьків; урахування вікових і психофізіологічних особливостей дитини; довіра; культура сім'ї, єдність вимог.
Форми зв'язку батьків зі школою: колективні консультації з актуальних проблем виховання у сім'ї; постійно діючі лекторії і університети для батьків; пропаганда серед батьків класичної та сучасної психолого-педагогічної літератури; проведення індивідуальних бесід; допомога корисними порадами.
Закон України "Про освіту" про відповідальність батьків та розвиток і виховання дітей.
Педагогіка родинно-побутового життя українського народу. Історична практика родинно-побутового виховання українців. Традиційне ставлення до провідників виховного впливу. Головні завдання, специфічні засоби родинно-побутового виховання (рідномовне спілкування, дитячий фольклор, дитячі забавляння, спільна праця тощо). Аналіз сучасних концепцій сімейного виховання. Закон України "Про освіту" про відповідальність батьків за розвиток дітей.
Тема 13. Педагогічні основи діяльності класного керівника.
Роль інституту класних керівників у сучасних умовах. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття) про пріоритетні напрями діяльності класного керівника.
Функції класного керівника: розвивальна, виховуюча, організаторська,
інформаційно-методична, соціальна, дослідницька, координаційна.
Основні напрями діяльності класного керівника. Завдання, форми і методи роботи класного керівника з класом. Індивідуальна робота з учнями.
Робота класного керівника з учителями-предметниками. Робота класного керівника з батьками учнів і громадськістю.
Планування виховної роботи класного керівника. Вимоги до плану виховної роботи: цілеспрямованість; урахування досягнутого рівня розвитку колективу; перспективність; реальність; продуманий відбір відповідальних за справи; узгодженість із загальношкільним планом; конкретність; розумне поєднання форм роботи; єдність видів виховання; об'єднання зусиль учителів, сім'ї, громадськості.
Принципи планування: планування діяльності дитини; гнучкість планування, принцип прихованого педагогічного впливу, урахування віку школярів.
Структура плану роботи класного керівника: аналіз рівня вихованості учнів
і розвитку колективу; основні виховні справи; індивідуальна виховна робота; організація справ з охорони життя і інтересів дітей, робота з батьками.
Виховна справа (колективна творча справа) як вид (форма) організації ї здійснення конкретної діяльності вихованців.
Етапи конструювання виховної справи: висунення мети, планування, організація і підготовка, безпосереднє здійснення справи, аналіз досягнутих

16 результатів, їх зміст.
Технологія організації виховної справи: чітке визначення мети роботи; огляд всієї справи в цілому, від початку до кінця; точне визначення завдань для кожного учасника справи; підготовка всього необхідного для роботи, що передбачається; встановлення норм виконання для виміру результатів; розподіл відповідальності адресата і часу звітності; інструктування виконавців як засіб створення організаційної системи.
Особливості соціально орієнтованих, етичних, естетичних, фізкультурних,
екологічних, трудових виховних справ.
Розділ III
ДИДАКТИКА.
Тема.1. Процес навчання.
Поняття про дидактику. З історії її розвитку (Я.А. Коменський як засновник наукової дидактики. Принциповий вклад у розвиток дидактики Ж.-Ж. Руссо,
Й.Г. Песталоцці, Й. Гербарта, А. Дістервега, К.Д. Ушинського, Дж. Дьюї тощо). Основні категорії дидактики: навчання, освіта і самоосвіта. Завдання дидактики на сучасному стані її розвитку.
Поняття про процес навчання: методологічні основи, двосторонній характер
(викладання, навчання), рушійні сили навчального процесу.
Єдність освітньої, виховної і розвивальної функцій процесу навчання.
Завдання освіти та шляхи їх вирішення в Державній національній програмі
"Освіта" ("Україна XXI століття"), законі України "Про освіту", Концепції національного виховання.
Основні компоненти процесу навчання: мета, завдання, зміст, методи, засоби, форми організації, результати. Структура діяльності вчителя у начальному процесі: планування, організація навчаючих дій, стимулювання, контроль, аналіз результатів навчання, виховання і розвитку учнів. Особливості діяльності вчителя в сучасних умовах реформування загальноосвітньої школи.
Психологічні основи навчально-пізнавальної діяльності школярів. Навчання як система пізнавальних дій, спрямованих на вирішення освітніх завдань.
Структура процесу засвоєння знань (сприйняття, осмислення, розуміння, узагальнення, закріплення, застосування). Роль педагогічної техніки у процесі навчання.
Навчання як багатомірне явище. Цілеспрямованість, динамічність процесу навчання, його перманентність, комплексність. Продукт процесу навчання, його компоненти: знання, уміння, навички; світогляд особистості; кругозір
і ерудиція; якості розуму; інтелектуальний розвиток; навчальні вміння; навички самоосвіти; вихованість; професійна орієнтація і політехнічна підготовка тощо.
Тема 2. Закономірності і принципи ефективної організації навчання.
Державна національна програма "Освіта"("Україна XXI століття") та закон
України "Про освіту" про підвищення якості навчання.
Поняття "закономірність навчання". Залежність ефективності навчання

17 від об'єктивних і суб'єктивних чинників (І.Ф. Харламов, Ю.К. Бабанський,
І.П. Підласий).
Закономірності навчання: зумовленість навчання суспільними потребами, залежність навчання від умов, у яких воно відбувається; взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання і розвитку; залежність навчання від реальних навчальних можливостей учнів;
єдність викладання і навчання; взаємозв'язок завдань, змісту, методів і форм навчання у цілісному процесі.
Принципи і правила навчання, їх співвідношення. Система дидактичних принципів: науковість, систематичність і послідовність, доступність, зв'язок теорії з практикою, свідомість і активність учнів у навчанні, наочність, забезпечення міцності знань, умінь і навичок.
Тема 3. Зміст освіти.
Поняття змісту освіти; знання, уміння, навички.
Загальна, політехнічна, професійна освіта, їх взаємозв'язок.
Підходи до визначення змісту освіти. Теорія формальної освіти та її представники в історії педагогічної думки (Й.Г. Песталоцці,
М.І. Пірогов).
Теорія матеріальної освіти та
її представники
(ЯА. Коменський). Наукові основи визначення змісту освіти, критерії його відбору (Ю.К. Бабанський): цілісне відображення у змісті освіти завдань формування всебічно розвинутої особистості; наукова і практична значимість змісту навчальних предметів; відповідність складності змісту реальним навчальним можливостям школярів відповідного віку; відповідність обсягу змісту навчальному часу, що відводиться для вивчення даного предмета, методичній і матеріальній базі сучасної школи.
Зміст освіти у світлі вимог закону України "Про освіту" і Державної національної програми "Освіта" (Україна XXI століття).
Джерела формування змісту освіта – основні сфери самовизначення особистості: людина, суспільство, природа, ноосфера. Основні компоненти змісту освіти.
Нормативні документи, що визначають зміст освіти. Державний стандарт середньої загальноосвітньої школи. Базовий навчальний план сучасної загальноосвітньої школи. Співвідношення у ньому обов'язкової базової
(інваріантної) та варіативної частин.
Зміст освіти у школах розвинутих країн світу. Залежність змісту середньої освіти від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, його перспектив та життєвої перспективи конкретного учня. Загальна
інтелектуалізація змісту освіти у ході освітніх реформ 90-х рр. XX століття шляхом збільшення навчального часу на вивчення предметів природничо- математичного та інформаційно-технологічного циклів; зменшення навчального часу на вивчення предметів за вибором; навчання за допомогою комплексних, модульних, поглиблених, спеціалізованих та інших типів навчальних програм. Введення державних стандартів змісту освіти та національних навчальних планів у країнах з децентралізованою системою управління освітою (США, Великобританія). Диференціації змісту освіти

18 залежно від типу середньої школи чи навчального потоку.
Навчальні програми і підручники загальноосвітньої школи, їх аналіз (на прикладі предмета спеціалізації).
Політехнічна освіта: її завдання, зміст, проблеми і шляхи їх вирішення у сучасній школі.
Професійна освіта, її завдання, зміст, шляхи здійснення. Проблема зближення загальноосвітньої і професійної підготовки молоді, основні підходи до її вирішення.
Проблема змісту освіти: співвідношення науки і навчального предмета, вичленування провідних ідей у змісті; міжпредметні зв'язки і шляхи їх реалізації; гуманізація і гуманітаризація змісту освіти, його диференціація, посилення політехнічної спрямованості змісту тощо.
Тема 4. Методи навчання.
Загальне поняття про методи і прийоми навчання. Метод як багатомірне явище. Різноманітність методів навчання, їх класифікації.
Традиційна класифікація за джерелами знань (слово, наочність, практика).
Класифікація методів навчання за призначенням (М.А. Данилов,
Б.П. Єсипов): набуття знань, формування умінь і навичок; застосування знань; творчої діяльності; закріплення; перевірки знань, умінь, навичок.
Класифікація методів навчання за дидактичними цілями (Г.І. Щукіна,
І.Т. Огородніков та ін.): методи, що сприяють первинному засвоєнню навчального матеріалу; методи, що сприяють закріпленню і удосконаленню набутих знань, сформованих умінь і навичок.
Класифікація методів навчання за типом (характером) пізнавальної діяльності
(І.Я. Лернер,
М.М. Скаткін): пояснювально-ілюстративні
(інформаційно-рецептивні); репродуктивні; проблемні; частково-пошукові
(евристичні); дослідницькі. Характеристика методів даної класифікації.
Класифікація методів навчання (Ю.К. Бабанський) за структурними компонентами діяльності: методи організації і здійснення навчально- пізнавальної діяльності, методи стимулювання і мотивації навчально- пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності. Сутність і зміст методів навчання.
Визначення творчих методів у педагогіці. Дослідницькі, творчо- монологічні, творчо-діалогічні, ігрові методи навчання. Діалогічні методи навчання – основа творчої взаємодії вчителя і учнів. Дискусія, полеміка, евристичне бесіда, диспут, рольова гра в навчально-пізнавальній діяльності.
Структура і вимоги функціонування цих методів.
Засоби навчання. Застосування комп'ютерів у навчальному процесі. Шляхи підвищення ефективності засобів навчання.
Вибір методів і засобів навчання. Шляхи подолання формалізму у застосуванні методів і засобів навчання. Оптимальний вибір методів і засобів навчання. Педагогічна техніка (виразність мови, володіння голосом, жестами, мімікою тощо) та її роль у підвищенні ефективності методів навчання.

19
Різні підходи до навчання. Види навчання: пояснювально-ілюстративне
(традиційне), проблемне, програмоване і комп'ютерне (комп'ютеризоване), що розвивається на його основі. Проблемне навчання як дидактична система, її характерні риси. Основні етапи (ланки) проблемного навчання (створення проблемної ситуації і формулювання навчальної проблеми; усвідомлення і прийняття її школярами; висунення гіпотези; вирішення проблеми; перевірка вирішення). Проблемна ситуація, засоби її створення: проблемні питання, дослідницькі завдання, пізнавальні задачі (емпіричні, теоретичні, логічні) тощо.
Програмоване навчання як система навчальної роботи з опосередкованим керівництвом пізнавальною діяльністю школярів, її сутність. Принципи програмування (лінійний, розгалужений, змішаний).
Комп'ютерне навчання. Алгоритм як система послідовних дій. Умови ефективності програмованого і комп'ютерного навчання.
Нові педагогічні технології. Модульний підхід до навчання. Установчо- мотиваційний модуль, контрольно-смисловий та адаптивно-перетворюючий модулі у процесі навчання.
Тема 5: Форми навчання.
Сутність поняття форма організації навчання. З історії розвитку форм організації навчання.
Класно-урочна система навчання, її переваги в порівнянні з іншими системами навчання. Різноманітність організаційних форм навчання при класно-урочній системі. Шляхи вдосконалення класно-урочної системи навчання
Екскурсії, їх значення, види і методика проведення.
Практикуми і семінари, їх місце у загальній системі навчальної роботи в школі. Організація, зміст і методика проведення практикумів і семінарів, взаємозв'язок їх з уроком. Роль практикумів і семінарів у підвищенні самостійності і активності учнів у навчальній роботі та в їх підготовці до продовження освіти. Факультативні заняття, особливості їх проведення.
Форми трудового навчання: індивідуальна, бригадна і фронтальна. Їх специфіка.
Домашня самостійна робота учнів. Система і дозування домашніх завдань.
Індивідуалізація домашніх завдань залежно від здібностей та інтересів учнів.
Організація групових та індивідуальних занять з метою попередження і подолання неуспішності школярів. Єдність і взаємозв'язок всіх форм навчання.
Урок – основна форма організації навчання. Поняття про урок, основні вимоги до нього. Єдність виховання і навчання на уроці. Визначення мети і завдань уроку, раціональна структура уроку і дозування його змісту. Поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи учнів на уроці. Забезпечення активності учнів на уроці. Особливості уроків у молодших, середніх і старших класах. Досвід передових учителів у вдосконаленні уроку і підвищенні його ефективності. Нестандартні уроки.

20
Класифікація уроків. Дидактична мета як основна ознака класифікації уроків.
Гнучкість і рухливість структури уроку в залежності від його мети, змісту і місця в навчальному процесі. Складові частини уроку і взаємозв'язок між ними.
Планування уроку. Тематичне планування. Підготовка учителя до уроку.
Основні дидактичні концепції та теорії навчання, їх види. Сутність понять
„методика”, „педагогічна технологія”, „технологія навчання”. Їх взаємозв’язок і специфіка. Педагогічні інновації та педагогічна інноватика.
Тема 6. Контроль, оцінка і облік результатів навчально-пізнавальної
діяльності учнів.
Компоненти дидактичного діагностування, їх характеристика. Вимоги до дидактичного діагностування.
Освітнє і виховне значення перевірки і оцінки знань. Психологічні і педагогічні основи перевірки і оцінки знань. Вимоги до перевірки і оцінки знань, умінь і навичок учнів. Виявлення динаміки розумового розвитку учнів.
Основні види і методи перевірки та оцінки знань і умінь учнів. Критерії оцінки за 12-бальною шкалою
Тема 7. Оптимізація промесу навчання.
Поняття інтенсифікації і оптимізації процесу навчання, їх зв'язок. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"), закон України "Про освіту" про значення відбору оптимального кола знань і умінь, що формуються в учнів, про розширення можливостей для вчителів у виборі оптимальних методів, форм і засобів навчання.
Розвиток пізнавального інтересу: через зміст навчального предмета, організацію навчально-пізнавальної діяльності, стилі взаємин учителя і учнів.
Передовий педагогічний досвід, його ознаки (високі кількісні й якісні показники, оптимальність, сталість і стабільність, можливість відтворення, перспективність, наукова обґрунтованість).
Вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду: організаційні одиниці
(методичні секції і об'єднання, проблемні лабораторії, школи передового досвіду, науково-педагогічні семінари тощо); форми (відкриті заняття, науково-методичні конференції, педагогічні читання, виставки, самоосвіта тощо); методи
(спостереження, бесіда, анкетування, експеримент, вивчення літератури, результатів діяльності школярів тощо).
Аналіз досвіду творчої діяльності педагога-новатора (за вибором випускника).
Система способів оптимізації навчального процесу: комплексне планування завдань навчання, виховання і розвитку: діагностика індивідуальних пізнавальних можливостей школярів, оптимальний вибір методів, засобів і форм навчання, педагогічне проектування, диференціація і індивідуалізація навчання.
Педагогічне проектування, його завдання, значення на сучасному етапі розвитку школи.
Диференціація і індивідуалізація навчання, сутність цих понять. "Зовнішня" і
"внутрішня" диференціація, шляхи і засоби їх здійснення. Профільна і рівнева диференціація. Самоврядування (самоорганізація) школярів і його роль у

21 вирішенні проблем диференціації та індивідуалізації навчання.
ЛІТЕРАТУРА:
Документи.
1.
Державна національна програма “Освіта: Україна ХХІ століття. – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
2.
Закон України “Про Освіту” // Голос України. – 1996.– 25 квітня. – С. 1-3.
3.
Закон України „Про вищу освіту” // Освіта. – 20-27 лютого. – 2002.
4.
Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Освіта. – К., 1996. - 7 серпня.
5.
Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи // Директор школи. – 2002. – №1. –
С. 11-15.
6.
Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К.: “Шкільний світ”,
2001. –
16 с.
7.
Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад // Освіта. – 1993. –
3 вересня.
8.
Цільова комплексна програма „Вчитель” // Освіта України. – 1996. – №64.
Рекомендована література
9.
Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. Підручник. – К.: Либідь,
1998. –
560 с.
10.
Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2001. – 304 с.
11.
Бордовская Н.В., Реан А.А., Розум С. Психология и педагогика. – СПб.: Питер, 2003. –
432 с.
12.
Введение в научное исследование по педагогике / Под ред. В.И. Журавлёва. – М., 1988. –
239 с.
13.
Вульфов Б.З., Иванов В.Д. Основы педагогики в лекциях, ситуациях, первоисточниках. –
М., 1997. – 288 с.
14.
Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
15.
Дидактика средней школы / Под. ред Онищука В.А. – К., 1987. – 34 с.
16.
Жариков Е., Крушельницкий Е. Для тебя и о тебе. - М., 1991.
17.
Загвязинский В.И. Методология и методика дидактического исследования. – М.:
Педагогика, 1982. – 160 с.
18.
Изучение личности учащегося и ученического коллектива / Под ред. Л.Фридмана. – М.,
1988.
19.
Ильина Т.А. Педагогика. Курс лекций. – М., 1984. – 496 с.
20.
Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К., 1983. – 320 с.
21.
Кондрашова Л.В. Сборник педагогических задач. – М., 1987. – 144 с.
22.
Кочетов А.И. Педагогические исследования. – Рязань, 1975.
23.
Лозова В.І., Москаленко П.Г., Троцко Г.В. Педагогіка. Розділ “Дидактика”. – К., 1993. –
140 с.
24.
Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. пос. для студ. пед. навч. закл. – Харків, 1997. – 338 с.
25.
Луговий В.І. Педагогічна освіта в Україні: структура, функціонування, тенденції розвитку / За заг. ред. акад. О.Г. Морозова. – К.: МАУП, 1994. – 196 с.
26.
Макаренко А.С. Вибрані педагогічні твори. – М., 1977. – Т.1.
27.
Методы системного педагогического исследования // Под ред. Н.В. Кузьминой. – Л.,
1980. –
172 с.
28.
Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навч. посібник. – К., 2001. – 608 с.
29.
Общие основы педагогики // Под ред. Ф.Ф. Королёва, В.Е.Гмурмана. – М., 1967. – 390 с.
30.
Основы вузовской педагогики // Под ред. Н.В. Кузьминой. – Л., 1972. – 308 с.
31.
Педагогика / Под ред Ю.К. Бабанского. – М., 1988. – 479 с.
32.
Педагогика / Под ред. В.А. Сластенина. – М., 1997. – 512 с.

22 33.
Педагогіка / За ред М.Д. Ярмаченка. – К., 1986. – 540 с.
34.
Педагогіка / За ред. Кондратюка А.П. – К., 1978. – С. 9.
35.
Подласый В.И. Педагогика. Новый курс: Учебник: В 2-х кн. – М.: Изд. центр ВЛАДОС,
1999. –
Кн. 1. “Общие основы”. – 576 с.
36.
Подласый В.И. Педагогика. Новый курс: Учебник: В 2-х кн. – М.: Изд. центр ВЛАДОС,
1999. –
Кн. 2. “Процесс воспитания”. – 256 с.
37.
Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 3-тє, доповнене і перероблене
/
За заг. ред. О.А. Дубасенюк. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 482 с.
38.
Проблемы методологии педагогики и методики исследований. – М., 1971. – 352 с.
39.
Рудницька О.П., Болгарський А.Г., Свистєльнікова Т.Ю. Основи педагогічних досліджень. – К., 1998. – 143 с.
40.
Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1999. – 368 с.
41.
Скаткин М.Н. Педагогическое исследование. – М., 1982. – 356 с.
42.
Смирнов В.И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях. – М., 1999. – 416 с.
43.
Ушинський К.Д. Про користь педагогічної літератури: Твори: У 6 т. – К., 1954. – Т. 1. –
С. 33-49.
44.
Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания. Педагогическая антропология:
Предисловие // Хрестоматия по истории школы и педагогики в России / Под ред.
Ш.И. Ганелина. – М., 1974. – 527 с.
45.
Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, 2000. – 544 с.
46.
Харламов И.Ф. Педагогика. – М., 1999. – 519 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©chito.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал